Чим є хоч

0 Comments

2. Як розрізнити сполучники й сполучні слова в складнопідрядному реченні?

У складнопідрядному реченні (СПР) підрядна частина обов’язково приєднується до головної сполучником або сполучним словом.

  • займенники ХТО, ЯКИЙ, КОТРИЙ, ЧИЙ, СКІЛЬКИ, НАСКІЛЬКИ;
  • прислівники ДЕ, КУДИ, ЗВІДКИ, ПОКИ (АЖ ПОКИ), ДОКИ (АЖ ДОКИ), ВІДКОЛИ, НАВІЩО (НАЩО, ЗАДЛЯ ЧОГО, ЗАРАДИ ЧОГО), ЧОМУ (причина).
  • аби, щоб, для того щоб, задля того щоб
  • мов, немов, немовби, немовбито, наче, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто
  • перед тим як, після того як, з того часу як, тим часом як, тоді як, як тільки, тільки-но, тільки що, ледве, щойно, перш ніж
  • якщо, якби, коли б, аби, раз
  • хоч (хоча), хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що, попри те що
  • так що
  • бо, тому що, через те що, тим що, затим що, оскільки, позаяк
  • аж, що аж, що й

Я сьогодні прокинувся рано, щоб першим привітати матусю. — «щоб» сполучник .

Щойно пароплав почав підходити до пристані, Ерік кинувся на верхню палубу. — «щойно» можна замінити тільки сполучником (як тільки, тільки-но, ледве), значить це сполучник .

Джерела живуть доти, доки (прислівник, обставина) над ними нахиляються попечені жагою губи (І.Драч). — «доки» сполучне слово , у головній частині СПР є вказівне слово «доти».

Ці слова в одних випадках виступають сполучниками, в інших — сполучними словами. Про те, як їх розрізняти, читай у наступній теорії.

1. Фразеологічні звороти як члени речення

Фразеологізми у словниках реєструються нарівні зі словами, тому під час розбору речення не членуються.

Фразеологізм виступає одним членом речення, скільки б слів до нього не входило.
На хлопця це не справило ніякого враження. Він і бровою не повів (В. Нестайко).

Бровою не повів можна замінити на не здивувався: Він і не здивувався .

Отже, фразеологізм також виконує роль присудка : Він і бровою не повів .

Часто фразеологізм виступає частиною складного речення .

У таких випадках при синтаксичному розборі за членами речення він не аналізується, бо до його складу входить і підмет, і присудок!

Цю книжку будеш читати (коли?), коли більше каші з’їси .
І знову тиша така (яка саме?), хоч мак сій .

• Найчастіше дієслівні фразеологізми ( дієслово + іменник з прийменником або без нього ) виступають присудком.

Йому вдалося обдерти мене до нитки .

• Якщо дієслово фразеологізму є допоміжним до дієслова у реченні, то фразеологізм є частиною присудка.

Вони хотіли затоптати вас у болото .

• Якщо у фразеологізмі головне слово іменник вживається в орудному відмінку (ким? чим?) і вживається з дієсловами бути, ставати, залишатися — фразеологізм є частиною присудка.

Мої думки залишились голосом волаючого в пустелі .

• Якщо у фразеологізмі іменник вживається у формі називного відмінку — фразеологізм є частиною присудка.

У таких випадках фразеологізм приєднується до підмета сполучниками як, мов, наче, немов (які можуть опускатися).

  • співзвучні з прислівником часу, образу дії та мети: Доновихвіниківпам’ятатимемо. Фразеологізм до нових віників можна замінити прислівником довго :
    Довгопам’ятатимемо.
  • фразеологізми , виражені дієприслівниковим зворотом: Покрутившиносом, малюк почав їсти кашу.
  • конструкції з компонентами хоч, як, мов:Вони стояли мовчки, мову рот водинабрали.
  • фразеологізми з дієсловом у неозначеній формі: Жінки зібралися біля двору баляндрасиправити.
    фразеологізми, співвідносні з іменними частинами мови: Каракоша переводив лихеоко з коня на Лучука й назад (П. Загребельний). Дарина добре знала залізні татові правила.

дієслівний компонент у формі інфінітива: На базарі кожен вміє витрішками торгувати .

  • вказують на ознаку предмета, яка надає підсилення: Гострана язик, вона не могла змовчати. Ні живані мертва , я стояла біля дошки.
  • може виражатися дієслівним фразеологізмом у формі інфінітива: А якщо я забуду свою обіцянку триматиязик за зубами ? Рішеннянакиватип’ятамиприйшло миттєво.

Фразеологізм у реченні також може виступати у ролі звертання, вставних слів, вигуків .
Такі фразеологізми не входять до складу членів речення: Хомо невірний , зроби завдання і переконайся сам — звертання .

Одним словом , на уроці мені вдалося вискочити на сухе — вставне слово .

Бог з Вами , що ви таке говорите! — вигук .

Чим є хоч

ХОЧ¹, ХОЧА́, спол.

1. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин; відповідає за значенням словосполученню незважаючи на те , що ; ужитий на початку підрядного речення, сполучає допустове підрядне речення з головним.

Хоч нічого їсти, та весело жити (прислів’я);

Хоч сахарня [цукроварня] давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум, немов гомін машин і робітників лишився на старому житлі (М. Коцюбинський);

З обличчя молодого студента не сходив вираз таємного болю, терпіння, хоча після першого погляду се годі було примітити (Г. Хоткевич);

Поезія співає в серці, хоч її й не витягнеш на папір (Олесь Досвітній);

// Уживається з протиставними сполучниками а , але , та , проте , зате , однак , все ж і т. ін. в головному реченні.

Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (прислів’я);

Чіпці хоч і гірка була материна догана, та недавня радість тихомирила його серце (Панас Мирний);

Під сіточкою опинився [голубок] .. Чи сіточка гнила, Чи так воно вже склалось – Хоч ніжку натрудив, хоч крилечко пом’ялось, Одначе вирвався і полетів (Л. Глібов);

Нога все-таки болить, хоч не дуже, а все ж болить (Леся Українка);

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Г. Хоткевич);

Хоча було холодно, проте хуторяни, жаліючи чобіт, прийшли босі (О. Гончар);

// Уживається перед словом або зворотом з допустовим значенням у простому реченні.

Дівчинка, хоч невеличка, теж не гуляла: воду бралася сусіді носити, у городі в неї полоти (Марко Вовчок);

З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний).

2. допустовий, з інфін. або наказ. сп. Ужитий на початку підрядного речення, сполучає порівняльно-допустове речення з головним; виражає припущення, певну межу, ступінь вияву чого-небудь або можливий наслідок чогось.

Їсти – хоч свої пальці гризти (прислів’я);

Як те паня, як ту дитину, У намистах водив! Та знемігся неборака – Хоч продавай хату Та йди в найми (Т. Шевченко);

– А на голові неначе куделя, хоч бери веретено та й пряди княгиню на починки, – жартував далі Кривоніс (І. Нечуй-Левицький);

– Біда з ними. Читають, читають, а тоді як зведуться, так хоч водою розливай (Григорій Тютюнник);

– Ніякий мур ще нікого не втримав, – озвалася нарешті Марися Павлівна. – Хоч і до неба вимуруйте його! (О. Гончар);

// У поєднанні з часткою би , б пов’язує частини речення, вживаючись перед кожною з них і надаючи реченню твердження, протилежного тому, на яке можна було б розраховувати, якого можна було б сподіватися.

В той час Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Т. Шевченко);

Катря прощалася так само, як віталась. Хоч би вона лице запечалила! Хоч би озирнулася разочок! (Марко Вовчок);

Йому ввижається Галя. Така ж весела, хороша, хоч би на крихту змінилася (Панас Мирний);

[Матрона (соромливо закриваючись):] Матрона варвара цілує! Ганьба! .. [Патрицій:] А чоловік стоїть і – хоч би слово! (Леся Українка);

– Потім, як говорив він з-за стола, очей вже не зводила з нього, а він хоч би раз глянув (А. Головко);

– І всю зиму надворі босоніж перебігали [діти], а хоча б яке бухикнуло раз (М. Стельмах).

3. тільки хоч, розділ. Уживається на позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ, дій і т. ін. можливе тільки щось одне.

Хоч їж, хоч дивись, а щоб ціле було і неголодний був! (прислів’я);

– Може, в тебе, Тихоне, немає дома хліба печеного? То дамо. А на завтра – хоч сходю [сходжу], а хоч пошлю Христю та й учинимо (А. Головко).

4. протиставний. Уживається для вираження протиставного зв’язку між сурядними реченнями або між однорідними членами простого речення; відповідає за значенням словам однак , проте , але .

Щось мусило статися незвичайне. Що саме, Остап не знав, хоч догадувався (М. Коцюбинський);

Юзі не казали, що Зоня приїхала вмисне для неї, бо й сама Зоня не мала того знати, щоб “не заносилась” дуже, хоча спритна Зоня хутко про те догадалась (Леся Українка);

Він не сказав їй ні слова осуду, хоча краще б сказав, аніж ховати його під маскою своєї директорської витримки (О. Гончар);

Витираючи сльози, нахилилася [мати] до своєї дитини: – Іди, сину, щасливим, хоча де те щастя, коли вже війна (М. Стельмах).

5. тільки хоч. Відповідає за значенням єднальному сполучнику “і” при переліку.

І що є у нас, хоч скотинка, хоч хлібець на току, худобинка у скриньці, так сьому так усе без порчі й бути? (Г. Квітка-Основ’яненко);

Нічого нового він [лікар] мені не сказав: ванни ті ж самі, температури, тієї ж самої, ходить на їх коли вгодно, хоч рано, хоч пізно, все одно (Леся Українка).

ХОЧ², ХОЧА́, част.

1. обмеж.-виділ. Виділяє один із членів речення за ознакою допустовості; принаймні, в усякому разі.

Де кінь покачається, там хоч шерсть та останеться (прислів’я);

У Почаєві святому Ридала-молилась [Ярина], Щоб Степан той, доля тая, Їй хоча приснилась (Т. Шевченко);

“Піду я хоч одвідаю свою матусю”, – думає [Наталя] (Марко Вовчок);

– Дивись, кажу, батько від дому одбився, щоб хоч не бачити, який у нас непорядок (Панас Мирний);

Роман пішов навздогінці за нею, щоб надивитись на неї хоч здалеки [здалеку] (І. Нечуй-Левицький);

– Це просто мов щире бажання хоч чим-небудь підкреслити повагу і симпатію до вас (О. Довженко);

– З тобою можна хоч коли-небудь до ладу поговорити? (М. Стельмах).

2. тільки хоч, обмеж.-виділ. Уживається у знач. част. тільки , лише .

[Орест:] Часом я цілий день стараюсь почути від вас хоч одно ласкаве слово (Леся Українка);

– Сьогодні вранці в село приїхали стражники. Вони підуть на панське поле, і хай-но якийсь писок хоч писне, дадуть такого бобу, що й на печі не всидить (М. Стельмах).

3. обмеж.-виділ., перев. із част. би, б. Уживається перед словом або словосполученням, якого стосується, у знач. наприклад , приміром .

– От хоч би й я. якби люди по правді жили, чи терпіла б я .. те горе та нужду, що прийшлось витерпіти (Панас Мирний);

Ви нічого, на жаль, не пишете ані про себе й свої роботи, ані про одеські новинки, хоч би літературні (М. Коцюбинський);

– Міномет має велике майбутнє. Візьми хоча б “катюші” – найкращі сучасні міномети. (О. Гончар);

– Таке нещастя може з кожним прилучитися. От хоча й зі мною раз було. (Григорій Тютюнник).

4. підсил. Уживається для підсилення висловленого тим словом або словосполученням, якого стосується; навіть, хай навіть.

Се мене й господь не помилує, коли впаде хоч слізка з моїх очей за себе самую (Марко Вовчок);

Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита: Іззаду вусики з червоного сукна, На комірі мережечка така, що на, – Хоч голові носити! (Л. Глібов);

– Ти оце наважилась од мене втекти і ладна вийти заміж хоч і за сажотруса, – сказала мати (І. Нечуй-Левицький);

// У сполученні з часткою би , б .

5. підсил. Входить до складу словосполучень із займенниками (хто , що , який , який-небудь і т. ін.) або прислівниками (де , коли , куди , як , як-небудь і т. ін.) і надає вислову означального значення: будь який , всякий .

6. мласне мод. Виражає можливість або неможливість, схвалення або несхвалення висловлюваної думки, її логічну оцінку з погляду ймовірності, реальності прямого ствердження і т. ін.

– То я, мабуть, стану тепер за хліб. А там, як зароблю, тоді й за гроші. – Добре. Хоч і так зроби, сину (Панас Мирний);

– Ну, а тепер хоч і прощавайте! – підійшов [Артем] до Остапа, що крайній од порога сидів на призьбі, простяг руку (А. Головко).

(1) [А (та)] хоч би й (хоча́ б і). – поєднуючись з дієсловами мин. ч., виражає припущення.

– Ні, паночку, – Ягня йому мовляє, – Водиці я не сколотив. Бо ще й не пив: А хоч би й пив, то шкоди в тім немає (Л. Глібов);

– Цього не скажу, бо нічогісінько не знаю. Та хоч би я й знала, то про це тобі не сказала б (І. Нечуй-Левицький);

(2) Хоч і. – уживається при відокремлених словах у значенні хай навіть , нехай .

І ще зранку .. понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан (Г. Квітка-Основ’яненко);

[Милевський:] Шлюб – се кайдани, хоч і золоті, а кохання не любить кайданів (Леся Українка);

(3) Хоч кого́ – будь-яку людину; усякого, кожного.

– Нічого не скажеш, – крутив головою Мусій, – біда хоч кого навчить на скрипку грати. А я й не думав, що ти такий молодець, Катерино (Л. Первомайський);

(4) Хоч коли́ – у будь-який час, байдуже коли; будь-коли;

(5) Хоч як – як завгодно; як-небудь, абияк.

Орлик аж на шляху дожене [дідуся] і, хоч як його відганяй, таки сяде дідусеві на плече (О. Гончар);

(6) Хоч яки́й – все одно який; будь-який, абиякий.

[Кай Летіцій:] І хоч який він є в житті осібнім, а все ж він добрий римський громадянин (Леся Українка).

Значення в інших словниках

  1. хоч — хоч 1 сполучник незмінювана словникова одиниця хоч 2 частка незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. хоч — сп., не зважаючи на те, що, дарма що ; ЯК Ч. бодай, принаймні; (прв. з ч. би) добре, якби ; ФР. хай . Словник синонімів Караванського
  3. хоч — Хоч кажуть, що горілка серце веселить, чого ж від неї, ледачої, голова болить. Іронічно про шкідливість горілки. Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс. Викручується як тільки може, лише б не працювати. Приповідки або українсько-народня філософія
  4. хоч — I хоча, спол. 1》 допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин; відповідає за значенням словоспол. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. хоч — (або́ (чи, хоч)) пан або́ (чи, хоч) пропа́в. Ризикуючи, домогтися усього бажаного або все втратити. Било козацтво в ту війну на те, що або пан, або пропав, то не кожен писався власним прізвищем (П. Фразеологічний словник української мови
  6. хоч — НА́ВІТЬ част. (ужив. у допустово-підсилювальному значенні), ХОЧ (ХОЧА́), ХОЧ І, ХОЧ БИ, ХОЧ БИ І, НЕХА́Й, ХАЙ, НЕХА́Й І, ХАЙ І, БОДА́Й, БОДА́Й І. Словник синонімів української мови
  7. хоч — Хоч, хоча́, сп.; хоча́ б, хоча́ ж, хоч би, хоч же, хоч що Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. хоч — ХОЧ¹, ХОЧА́, спол. 1. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин; відповідає за значенням словосполученню незважаючи на те, що; ужитий на початку підрядного речення. Словник української мови в 11 томах
  9. хоч — Хоч, хоча, хочай, хочень сз. = хоть. Хоч нічого їсти, та весело жити. посл. Як збрешеш, то хоча надсядься, на ласку послі не понадься. Котл. Ен. Пусти дочку на улицю хочай подивиться. Чуб. V. 901. Словник української мови Грінченка