Що вважається надурочною роботою?

Згідно зі ст. 62 КЗпП України надурочною є робота понад установлену тривалість робочого дня (понад установлену тривалість щоденної роботи (зміни) або понад нормальну кількість робочих годин за обліковий період при підсумованому обліку робочого часу). Надурочною також вважається робота понад установлену ст. 53 КЗпП України скорочену тривалість робочого часу напередодні вихідних, святкових та неробочих днів. Отже, якщо на підприємстві встановлено восьмигодинний робочий день, то залучати працівників до виконання робіт після зазначеного часу можливо тільки в порядку, передбаченому законодавством для залучення до надурочних робіт.

Слід мати на увазі, що надурочною вважається та робота, яка виконується з ініціативи роботодавця. Не є надурочною :

• робота працівника більше належної тривалості робочого часу за власним бажанням;
• робота з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах законодавчо встановленої тривалості повного робочого дня;
• робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входить до його обов’язків;
• відробіток недопрацьованих раніше годин для осіб з підсумованим обліком робочого часу і гнучким графіком роботи;
• робота, що виконується на підставі трудового договору в порядку сумісництва;
• відробіток днів відпочинку, що надаються членам неправославних релігійних громад для святкування їх релігійних свят відповідно до ч. 3 ст. 73 КЗпП України.

Головні новини

• 13 лютого 2024 Продукція без ризику: як Держпраці допомагає підтримувати стандарти безпеки
• 29 січня 2024 Держпраці разом із соціальними партнерами продовжує боротьбу із незадекларованою працею
• 01 грудня 2023 Розпочинається інформаційна кампанія «Трудовий договір: твій пасок безпеки у світі праці!»
• 01 вересня 2023 Трудове законодавство легко і зрозуміло: Держпраці розповідає про нього у цікавих анімаціях
• 02 серпня 2023 Держпраці розпочала інформаційну кампанію «Виходь на світло!»

Державна служба України з питань праці (Держпраці)

Юридична та фактична адреса:

01601, м. Київ, вул. Десятинна, 14

Тел. (044) 279 00 85

Факс (044) 289-55-24

Телефон для консультацій: (044) 288 10 00

Канцелярія:
Телефон для довідок щодо отримання вхідного реєстраційного номера: (044) 289-86-76

Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше.

5 нюансів регулювання ненормованого робочого дня

Ненормований робочий день як вид режиму робочого часу може сприяти стабільній роботі підприємств. Проте, незважаючи на більш як сторічну практику застосування ненормованого робочого дня, доцільність його викликає дискусії. Слід розглянути, за яких умов використання ненормованого робочого дня в трудових відносинах відповідатиме своєму законному призначенню. На сьогодні документом, який може зорієнтувати працівників і роботодавців у цьому питанні, є Рекомендації щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затв. наказом Мінсоцполітики України від 10.10.1997 № 7 (Рекомендація № 7). Як зазначено у пункті 1 цього документа, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у такому разі визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

1. Ненормований робочий день застосовується щодо певних робіт, професій і посад.

Слід пам’ятати, що ненормований робочий день є винятком з правил і застосовується до тих працівників, праця яких має особливе суспільне значення. Чинне законодавство не містить умови щодо затвердження в централізованому порядку переліків робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем. Рекомендації № 7 встановлюють приблизні критерії, коли може бути застосовано ненормований робочий день. Зокрема, він може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

а)осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

б)осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (наприклад, у сільському господарстві);

в)осіб, які розподіляють час для виконання роботи на свій розсуд.

Ці положення є доволі оціночними, що залишає простір для гнучкості. Втім, Рекомендації не є нормативно-правовим актом і відійти від їх змісту можливо в колективному договорі. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням із відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем (п. 6 Рекомендацій № 7).

2. Використання ненормованого робочого дня не передбачає дотримання обмежень, що випливають з правового режиму надурочних робіт.

Залучення до роботи на умовах ненормованого робочого дня не слід ототожнювати із залученням до надурочної роботи, адже:

а) для надурочних робіт потрібні підстави, визначені статтею 62 Кодексу законів про працю України, а для залучення до роботи на умовах ненормованого дня потрібна виробнича необхідність, яка визначається в кожному окремому випадку;

б) встановлена ст. 63 КЗпП заборона на залучення до надурочних робіт певних категорій осіб не поширюється на залучення до роботи на умовах ненормованого робочого дня;

в) гранична тривалість застосування надурочних робіт визначена у ст. 65 КЗпП, а тривалість роботи при ненормованому робочому дні – ні.

3. Запровадження ненормованого робочого дня можливе в договірному порядку.

Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором. Відповідний перелік визначається безпосередньо в тексті колективного договору або в додатку до нього. Конкретна тривалість додаткової відпустки для працівників на умовах ненормованого робочого дня встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором (п. 3 Рекомендацій № 7). Також потрібно враховувати положення галузевих угод. Так, Додатком 1 до Галузевої Угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016 – 2020 рр. затверджено Орієнтовний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем системи Міністерства освіти і науки України, яким може надаватися додаткова відпустка.

4. Застосування ненормованого робочого дня передбачає поширення на працівника спеціальних гарантій.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про відпустки» компенсуватися праця на умовах ненормованого робочого дня має за допомогою надання додаткової щорічної відпустки тривалістю не більше 7 календарних днів (конкретна тривалість встановлюється в колективному договорі). Окрім того, власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу (п. 4 Рекомендацій № 7).

5. Неможливість застосування ненормованого робочого дня до працівників на умовах неповного робочого дня.

Як зазначено у пункті 2 Рекомендацій № 7, ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Вважається, що ці особи зацікавлені у зменшеному робочому навантаженні. В законодавстві встановлено низку категорій працівників, яким гарантується встановлення неповного робочого дня (серед них — вагітні жінки, матері з дітьми віком до 14 років, працівники, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення дитиною віку 3 років, особи похилого віку, особи з інвалідністю і т.д.). При цьому для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день застосовуватись може.

5 нюансів регулювання роботи на умовах неповного робочого часу

Карантинні обмеження зумовили додатковий попит на нестандартні режими праці, зокрема, неповну зайнятість. Як відомо, неповна зайнятість – це зайнятість працівника на умовах робочого часу, що менший від норми, передбаченої законодавством, і може встановлюватися за договором між працівником і роботодавцем з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»). Праця на таких умовах розглядається як спосіб узгодження професійних та сімейних обов’язків, або ж є альтернативою скороченням у період економічних труднощів. Законодавством допускається зменшення тривалості робочого дня, робочого тижня, а також робочого дня і робочого тижня одночасно. Неповний робочий час слід відрізняти від скороченого робочого часу (на розмежуванні цих понять акцентувало увагу Міністерство соціальної політики України (2006) в листі). Стаття 56 Кодексу законів про працю України проголошує, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень трудових прав працівників, зокрема й скорочення тривалості їхньої щорічної основної відпустки. Знання своїх взаємних прав і обов’язків сторонами трудових відносин дозволить уникнути непорозумінь при застосуванні неповного робочого часу.

(1) Неповний робочий час впливає на реалізацію певних трудових прав.

У разі встановлення неповного робочого часу оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці (стаття 3-1 Закону України «Про оплату праці»). Також слід звернути увагу на норми, що регламентують обчислення середнього заробітку в цілях надання оплачуваної відпустки. Якщо розмір посадового окладу менший, ніж розмір мінімальної зарплати, середній заробіток розраховуватиметься, виходячи з встановленого розміру мінімальної зарплати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору (пункт 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100). Усі, хто працюють неповний робочий час, мають право на відпустку, як і зайняті повний робочий час. Проте деякі винятки із норм, що регулюють час відпочинку, все ж існують. До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади (ч. 2 ст. 82 КЗпП). Для працiвникiв, якi працюють на умовах неповного робочого часу, норма, передбачена ст. 53 КЗпП, не застосовується, тобто тривалість їхньої роботи напередоднi святкових i неробочих днiв не скорочується. На цьому наголошують фахівці Державної служби України з питань праці.

(2) Необхідність дотримання процедури встановлення неповного робочого часу.

Неповний робочий час може бути запроваджений при прийнятті на роботу або згодом, за угодою сторін трудового договору або з ініціативи роботодавця. Неповний робочий час може встановлюватися на певний період (на визначений строк) або без обмеження строком, про що обов’язково зазначається в наказі про переведення на неповний робочий час. На цьому зробило наголос Мінсоцполітики (2011) у своєму листі.

Для встановлення неповного робочого часу працівник може звернутися з письмовою заявою до роботодавця, зазначивши, в якому обсязі він бажає зменшити тривалість робочого часу (в днях чи годинах). Роботодавець зі своєї ініціативи має право на встановлення неповного робочого часу працівникам за умови, що на підприємстві, в установі, організації впроваджуються зміни в організації виробництва і праці, і з дотриманням процедури, передбаченої ч. 3 ст. 32 КЗпП. Про зміну істотних умов праці (встановлення або скасування неповного робочого часу) працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації має право разом з власником або уповноваженим ним органом вирішувати питання робочого часу і часу відпочинку (ст. 247 КЗпП). Якщо зменшення кількості робочих годин відбулось вимушено (зокрема, у період карантину), то працівники мають право на отримання допомоги по частковому безробіттю у порядку, визначеному Законом України «Про зайнятість населення».

Оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час є підставою для притягнення до відповідальності у вигляді штрафу у 10-кратному розмірі мінімальної зарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника (ст. 265 КЗпП). При цьому немає значення, на скільки годин було оформлено зменшення робочого часу.

(3) Існує специфіка поєднання неповного робочого часу з деякими режимами праці.

Слід звернути увагу на особливості при поєднанні неповного робочого часу з режимами подовженої тривалості робочого дня. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13 не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня. При цьому неповний робочий не рекомендується застосовувати одночасно з іншими нестандартними формами організації праці. Зокрема, не застосовується ненормований робочий день для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. На цьому наголосило Міністерство праці та соціальної політики України в рекомендаціях від 10.10.97 р. Пізніше Мінсоцполітики зазначило, що це твердження не слід сприймати як категоричну заборону: якщо у зв’язку із специфікою роботи працівник з неповним робочим днем періодично виконує основну роботу поза межами робочого часу, йому може бути встановлено ненормований робочий день і відповідно щорічну додаткову відпустку на умовах, визначених у колективному договорі. Окрім того, зазначене Міністерство у 2018 р. звертало увагу на те, що застосування для працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу, режиму роботи з підсумованим обліком, є недоцільним.

(4) Переважне право окремих осіб на встановлення неповного робочого часу.

Законодавство не обмежує коло осіб, які мають право працювати на умовах неповного робочого часу. Фахівці наголошують, що роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на прохання таких працівників: (1) вагітної жінки (ст. 56 КЗпП); (2) жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у тому числі таку, що перебуває під її опікою (ст. 56 КЗпП); (3) жінки, що доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку (ст. 56 КЗпП); (4) батька, який виховує дітей без матері (зокрема, у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі) (ст. 186-1 КЗпП); (5) опікунів (піклувальників) (ст. 186-1 КЗпП); (6) одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів (ст. 186-1 КЗпП); (7) жінки в період перебування у відпустці для догляду за дитиною. Це право поширюється також на батька дитини, інших родичів, які фактично доглядають за дитиною в період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною (ст. 18 Закону України «Про відпустки»); (8) осіб з інвалідністю незалежно від групи інвалідності (ст. 172 КЗпП); 9) осіб похилого віку (ст. 13 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»). Згідно з Положенням про порядок та умови застосування праці жінок, які мають дітей і працюють неповний робочий час 1980 року, для жінок з дітьми тривалість робочого часу не може бути нижчою, як правило, за 4 години на день.

(5) Обов’язок роботодавців сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі.

Посадовці Державної податкової служби України роз’яснюють, що роботодавець зобов’язаний нараховувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за основним робочим місцем працівника у розмірі не меншому, аніж від мінімальної зарплати. Це слідує з норм ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»: у разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.