Чим хворіла дочка слави

0 Comments

Донька vs дочка в офіційних документах

Каже, що доня — пестливе, а донька — розмовне.

ДО́НЯ, і, ж., пестл. Те саме, що дочка́.

ДО́НЬКА, и, ж., розм. Те саме, що дочка́.

ДОЧКА́, и, ж. 1. Особа жіночої статі стосовно до своїх батьків.

Відповідно в офіційних документах доречніше застосовувати дочка.

«Словник української мови» в 20 томах (2010)

Вже не подає біля слова донька поміту «розмовне»:

ДО́НЬКА, и, ж. Те саме, що дочка́.

При цьому дефініції інших двох слів не змінюються: до́ня так само пестливе, дочка́ так само «особа жіночої статі стос. до своїх батьків»

Висновок

Якщо Вам все одно, то я би застосовував дочка. По-перше, (якщо припустити, що конотація слова донька справді змінилася, а не це помилка в одному зі словників) воно не розмовне навіть з точки зору найбільших ретроградів; по-друге, якщо доня — пестливе, то яке тоді донька? Проте якщо Ви маєте якісь уподобання саме до слова до́нька, то особисто я не бачу причин не застосовувати його.

26.2k 9 9 gold badges 59 59 silver badges 137 137 bronze badges

Want to improve this answer? Add details and include citations to explain why this answer is correct. Answers without enough detail may be edited or deleted.

здається, що “дочка” – калька з російської. я не перевіряв у старих українських(справді українських, а не радянсько-українських!) словниках, але готовий битись об заклад, що слово “донька” нічим не гірше, зате рідніше і більш милозвучне! Можна спитати Пономаріва, що правильніще.

То краще перевірте (чи спитайте Пономаріва) і відредагуйте (edit) Вашу відповідь. Бо наразі Ваша відповідь, на жаль, не виглядає ґрунтовною. Отут: R2U, Hrinchenko — є старі словники; отут: mova.info corpus, Google Books (uk) — можна самому пошукати в книжках.

Будь ласка, не залишайте Вашу відповідь так, як є. Якщо знайдете підтвердження Вашій позиції — вставте; якщо ні: приберіть відповідь або відредагуйте, мовляв, помилився. Поки що єдине, що я бачу, що хоча б небезпосередньо підтримує «доньку» — це частота вжитків у частотному словнику linguisto.eu — здається, начебто вживаність «донька» росте, а «дочка» — спадає чи не змінюється (але це лише вживаність протягом останніх років, а не кальковане походження; можливо, сучасне сприйняття милозвучності — й справді до «доньки»).

З блогу проф. Пономарева (bbc.com/ukrainian/blog-olexandr-ponomariv-40405563): Що правильніше – дочка чи донька, запитує читач Андрій. Обидва слова цілком українські (до речі, слово до’нька неправильно наголошують: кажуть донька’). Слово донька має пестливий відтінок, а дочка, крім першого, нейтрального значення, має ще й таке: ласкаве звертання літньої людини до молодої жінки. Наприклад: “Мавка: Ох, як довго я спала. Лісовик: Довго, дочко”. (Леся Українка).

Чим хворіла дочка слави

Всі словники 199 760

Всі словники Тлумачний он-лайн словник української мови «СЛОВНИК.УКРЛІТ.ORG» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Знаки етнокультури Жайворонка Жайворонок. Знаки української етнокультури

дочка

ДОЧКА́, и, ж,

1. Особа жіночої статі стосовно до своїх батьків. А в тім селі вдова жила, А у вдови дочка була І син семиліток (Шевч., II, 1953, 49); В багатьох хатах великим постом шили матері бурлацькі торби своїм синам та дочкам в дорогу (Гончар, Таврія. 1957, 7).

2. розм. Ласкаве звертання літньої людини до молодої жінки або дівчини. [Мавка:] Ох, як я довго спала! [Лісовик:] Довго, дочко! (Л. Укр., III, 1952, 196).

3. уроч. Жінка, що тісно, кровно зв’язана з своїм народом, своєю країною. О Батьківщино. Ти для мене всіх рідніш, моє життя, мій квіте. Не зрадили тебе твої донецькі діти, і всі сини твої, всі дочки… (Сос., II, 1958, 477).

Дочка́, ки́, ж. Дочь. І появив він (Адам) сини і дочки. Св. П. І кн. М. V. 4. Вона князька дочка. МВ. ІІ. 32. Не веліла мати вдовиної дочки брати. Мет. 81. Ум. До́ченька, до́чечка. Чуб. II. 69. Кв. І. 15. Встань, моя дочечко, встань, моя галочко. Млр. л. сб. 125.

дочка́ (пестливі — до́ченька, до́­чечка) = до́ня (пестливі — до́нень­ка, до́нечка) = до́нька

1) особа жіночої статі стосовно своїх бать­ків; донька призначена долею створити пізніше нову родину на продовження чужого роду, тому перебування її в родині батька зви­чайно тільки тимчасове («Годуй сина для себе, а доньку для лю­дей»); споконвіку дочка в родині — це клопіт для батьків — берегти її, готувати до одруження, дбати про посаг і мріяти про доброго, бажано багатого зятя, тому й кажуть: «Батьки берегли дочку до вінця, а чоловіку берегти її до кінця», «Доньки — чужа потіха», «Много доньок — много клопоту»; оскіль­ки дочка йшла від батьків у чужу родину, то казали: «Співай, доню, тоненько у рідної неньки», «Спі­вай, доню, дома, бо в людях на­плачешся»; батьки щиро бажали дочці щасливої долі, кажучи: «Спи, доню, нехай тобі доля рос­те»; існував старовинний звичай не видавати заміж молодшої доч­ки, доки не вийде старша. Не велі­ла мати вдовиної дочки брати (піс­ня); Не на теє, козаченьку, дочку годувала, щоби її з пройдисвітом гу­ляти пускала (приповідка); Дочка, як ластівка: пощебече, пощебече та й полетить (приказка); У кого до­чок сім, то й щастя усім, а в мене одна, та й щастя нема (М. Номис); Не стій, доню, з нелюбом, не дай ручки стискати (П. Чубинський); Іди, доню! Каже мати, не вік дівувати! (І. Шевченко); Встань, моя дочечко, встань, моя галочко (В. Милорадович); — Чого стоїш, моя доненько? Чому не йдеш та додомоньку? (пісня);

2) хреще́на доч­ка́ — хрещениця.

Коломийки

«Коломийки — ніби розсипане намисто з перлів, що перекочуються з місця на місце й мерехтять, приваблюючи своїм блиском», — стверджував відомий український письменник І. Франко. Що ж це за жанр пісенної народної творчості, який порівнюють із коштовностями?

Теорія літератури

Коломийки — жанр українських народних пісень, які за ритмом і мелодикою пов’язані з однойменним народним танцем. Це коротка, здебільшого дворядкова пісня, кожний рядок якої складається з чотирнадцяти складів. Порівняно з іншими жанрами народних пісень коломийка простіша: вона дає кілька штрихів, за якими можна домислити розгорнуту картину, або ж цими штрихами й вичерпується смисл сказаного.

Коломийка може бути приспівкою до танцю або існувати незалежно від нього. Її виконують за мелодією усталеного типу. У коломийці поєднано пісню, міміку й танець. Це надає їй своєрідної театральності, динамічності й енергії. Коломийку виконують по-особливому: темп танцю під час її виконання постійно зростає. Кожний учасник коломийки співає тільки одну строфу, бо поєднати швидкий танець зі співом нелегко. Будова пісні цього жанру продиктована ритмікою руху. Танець вимагає синхронного виконання, тому танцюристові треба на ходу пригадати чи зімпровізувати (додумати, а то й вигадати) текст, дбаючи передусім про те, аби він уклався в ритм і темп танцю.

Коломийки поширені здебільшого в західних областях України, проте їх люблять слухати в усіх регіонах.

Побутує версія, що слово коломийка походить від назви міста Коломиї — культурного осередку Гуцульщини. Ці пісні виникли ще в XV—XVI ст., а набули поширення на початку ХІХ ст.

Своєрідним є розмір коломийкового вірша: (4 + 4 + 6) x 2, отже, рядок має чотирнадцять складів.

Кожний склад у рядку позначаємо горизонтальною рискою. Схематично рядок буде зображено так:

Така будова називається коломийковим віршем. Зверніть увагу на те, що, виконуючи коломийки, іноді неправильно наголошують слова, проте в таких випадках «порушують» норму наголошення з метою римування.

Часто певна тема об’єднує низку коломийок, утворюючи «в’язанку» («віночок»).

За змістом коломийки поділяють на такі основні цикли: дозвілля молоді; залицяння, думки про одруження; родинне життя; жартівливі коломийки; сучасні коломийки.

У коломийках лунає жартівливий та життєствердний пафос. Мабуть, через це їх не забувають, а передають із покоління в покоління. Отож прочитайте коломийки «Дозвілля молоді» та «Жартівливі коломийки» і переконайтеся в цьому.

А. Туранський. Аркан, гуцульський танець. 1985 р.

ДОЗВІЛЛЯ МОЛОДІ

Зрубав хлопець калиноньку та зробив сопілку,

Її голос калиновий причарував дівку.

Ой ніхто так не заграє, як Іван, весело,

Іванкову сопілочку чути на все село.

Сопілочко калинова, мала та тоненька,

Чую тебе з полонини, така-сь голосненька.

Сопілочка калинова, ясенове денце,

Не сопілка тото грає, а любкове серце.

Ой де тота сопілочка, де тота, де тота,

Що ми з ночі пищалала коло мого рота?

В сопілочку калинову або із явора

Заграєш ми, мій миленький, коли буду хвора.

Ой бодай ся розколола сопілочка тота,

Що так сумно сопілкала коло мого плота.

Ой бодай ся розколола сопілка верчена,

Через тоту сопілочку ходжу засмучена.

Ой заграю у сопілку та півкну в листочок,

Вчує любка, зрозуміє: йде її любочок.

Ой заграю у сопілку, заграю, заграю,

Вчує мене моя любка, що живе на плаю 1 .

Сопілочка калинова з шістьма воронками

Тверду любов ізчинила, любку, межи нами.

Сопілочка калинова, з черешні обручки,

Ой у любка до сопілки золотенькі ручки!

1 Плай (діал.) — стежка в горах.

ЖАРТІВЛИВІ КОЛОМИЙКИ

Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,

Посіяв я файку 2 жита, а цибух 3 пшениці.

На припічку молотив, у запічку віяв,

Під припічком наорав, пшениці насіяв.

2 Файка (діал.) — люлька.

3 Цибух — порожнистий стержень люльки.

Ой Іван-подолян ходив з посторонком 1 ,

Вперезався комишем, підпирався ворком 2 .

Тримав став на печі, черпав воду саком,

Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.

Ой ішов я з вечорниць та попід городи,

Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.

Як зачали старі баби кочергами гнати,

То я мусив гачі 3 дерти, гарбузи латати.

Утікав я од Параски через перелазки,

Якась біда ударила по штанах три разки.

А я кричу: — Ґвалту, люди, чого біда хоче? —

А по мені четвертий раз: — Не ходи поночі!

Як ішов я через село, курка мене вздріла,

Якби не та паличенька, була б мене з’їла.

Закувала зозулиця та й сіла на ґанок,

Ішов Іван від Марії, загубив топанок 4 .

Я гадала, що то сито, а то обичайка 5 ,

Я гадала, що то хлопець, а то величайка 6 .

1 Посторонок — мотузка, тасьма.

2 Ворок (діал.) — мішок.

3 Гачі (діал.) — штани.

4 Топанок (діал.) — черевик.

5 Обичайка — обід сита, решета, бубна.

6 Величайка — хвалько.

Ой скрипочка би не грала, якби не той смичок,

Не була би жінка бита, якби не язичок.

Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:

Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.

Ой нікому так не добре, як мені самому:

Чужі жони їдять сіно, а моя солому.

Ой Юрику молоденький, щось в коморі шкребче,

Біжи, біжи виганяти — кіт молоко хлебче.

Ой мала я миленького, ой мала я, мала,

Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Т. Даниленко. Гуцульські танці. 1981 р.

Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,

Посадила над водою, та й украла муха.

У зеленій полонині паса баран чорний,

Не такий ти, хлопче, гарний, як дуже говорний.

Роботящий легінище, нема що казати:

До півночі за дівками, до полудня — спати.

Егей, файна дівка, файна, шкода, що лінива:

Штири днини горшки мокли, а п’ятої мила.

Когут піє, когут піє, а курка кокоче,

Стара мама блюда миє, бо дочка не хоче.

Є у мене файний легінь, ім’я йому Митер,

Лінується до ня прийти один кілометер.

Такий у ня, мамко, любко, що вміє гуляти,

А не вміє коло плота кілок затесати.

Ой Олена прибілена красно ся вбувала,

Коровиці не доїла — хвоста ся бояла.

Та чотири легіники сіно обертали,

Миша в сіні шелеснула — вони повтікали.

Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:

На роботі — замерзає, коло миски — пріє.

Коломийки заспіваймо, хай почують всюди,

Най з ледаря і п’яниці посміються люди.

1. Рядок коломийки має складів

  • А вісім
  • Б десять
  • В дванадцять
  • Г чотирнадцять

2. У коломийках про дозвілля молоді дівчина хоче, щоб сопілочка розкололася, бо

  • А її чути на все село
  • Б «не сопілка тото грає, а любкове серце»
  • В сопілка сумно грала й вона тепер ходить засмучена
  • Г дівчина не любить музики сопілки

3. Установіть відповідність.

Герой

Характеристика

1 Іван-подолян

2 Андрух

3 Митер

А Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Б Лінується до ня прийти один кілометер.

В Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.

Г Посадила над водою, та й украла муха.

4. Чим коломийка відрізняється від інших жанрів народних пісень? Поясніть, як ви розумієте слова І. Франка, подані на початку статті «Коломийки» (с. 13).

5. У чому полягає своєрідність будови коломийок?

6. Як виконують коломийки?

7. Про що розповідають прочитані вами коломийки? Чи хвилюють сучасну молодь порушені в них проблеми?

8. Випишіть із тексту коломийок слова, які передають реалії західноукраїнських областей (об’єкти природи, предмети побуту, речі, що оточують людину). Яку роль ці слова відіграють?

9. Випишіть із коломийок діалектизми (5-7 прикладів) і доберіть до них літературні відповідники. Як ви вважаєте, що станеться з коломийкою, якщо діалектизми в ній замінити літературними відповідниками?

10. Пригадайте, що таке пафос художнього твору. Уважно перечитайте коломийки й з’ясуйте, у чому проявляється їхній пафос. Обґрунтуйте відповідь.

11. Проведіть наукове дослідження.

  • 1) Знайдіть і випишіть засоби художньої виразності з поданих у підручнику коломийок;
  • 2) з’ясуйте, які з них є типовими для цього жанру народних пісень;
  • 3) сформулюйте висновок.

12. Підготуйтеся до виразного читання коломийок у групах (2-4 учні) і візьміть участь у конкурсі «Коломийки — перли розсипаного намиста».