Чия Україна: тисяча років боротьби за православний Київ

У Росії вже погрожують розколом у вселенському православ’ї та припиненням церковного спілкування.

Однак нинішні пристрасті – далеко не перші за тисячолітню історію православ’я на землях Київської Русі та у стосунках в трикутнику Київ-Москва-Константинополь.

У XV та XVI століттях вже існував своєрідний церковний розкол, а Константинополь понад 100 років не визнавав незалежний статус православної церкви у Москві.

Київська митрополія вже виходила з-під впливу Москви за допомогою Вселенського патріарха. Хоча у XVII столітті з його ж дозволу православні на українських землях перейшли у підпорядкування Москви.

ВВС News Україна склала хронологію розвитку православ’я на територіях сучасної України, протистояння, сварок та примирень у стосунках Московського і Вселенського патріархатів.

988 рік – згідно з літописом “Повість минулих літ”, після рішення київського князя Володимира Київська Русь офіційно прийняла християнство. Цього року духовні посланці Константинопольського патріарха хрестили мешканців Києва у водах Дніпра або Почайни.

Автор фото, UNIAN

Князь Володимир хрестив Київську Русь у 988 році

Тоді ж створили Київську та всієї Русі митрополію Константинопольського патріархату й призначили першого митрополита Михаїла.

Багато істориків вважають, що сам князь Володимир був хрещений роком раніше у Корсуні в Криму, який на той час належав Візантії.

Митрополія передбачала, що кожного нового митрополита ще має затвердити Константинопольський патріарх.

На той час не існувало Москви чи окремих церков князівств. Хоча і в Києві, і в Москві ведуть з того часу літочислення православ’я на своїх землях.

1299 рік – Київський митрополит Максим остаточно залишив Київ та переніс престол до Володимира-на-Клязьмі.

Літописи пов’язували це з політичною ситуацією, розоренням Києва у 1240 році монголо-татарами, набігами та посиленням ролі північних князівств.

Автор фото, UNIAN

Золоті Ворота – один із символів древнього Києва, зруйновані під час навали монголо-татар у 1240 році. Відтоді митрополити почали все менше часу проводити в Києві та врешті осіли у Москві

Ще понад сто років митрополити іменувались Київськими та Всієї Русі, проте перебували у Володимирі, звідки київський престол швидко перенесли до Москви.

На початку XIV століття у Галицько-Волинському князівстві навіть деякий час існувала окрема митрополія у Галичі, погоджена з Константинополем. Цей крок був пов’язаний з тим, що південні й західні землі Русі залишались без уваги митрополита Київського.

1448 рік – початок відкритого протистояння між Москвою та Константинополем. За десять років до цього між Римом та Константинополем уклали так звану Флорентійську унію щодо об’єднання. Вона проіснувала не дуже довго, але стала формальною причиною конфлікту Москви та Константинополя.

У Москві унію не сприйняли, як і митрополита Київського Ісидора, що її підтримав.

В 1448 році церковний собор єпископів у Москві за сприяння влади та без погодження з Константинопольським патріархом обрав митрополитом Київським Іону.

Автор фото, UNIAN

Патріарх РПЦ Кирило у нещодавній проповіді пояснив сварку Москви і Константинополя у XV столітті саме тимчасовою унією між Вселенським патріархом та Папою римським

Цю подію вважають початком окремішності Московської церкви від Вселенського патріархату.

У 1459 році Іона скликав у Москві собор єпископів, на якому без згоди Константинополя оголосили автокефалію “Руської церкви”.

Митрополит Іона, який помер у 1461 році, був останнім митрополитом у Москві, що мав титул “Київського і всієї Русі”.

Наступник Іони Феодосій, як вказують історики, міг мати титул митрополита Московського і всієї Русі. Його затвердив Великий князь московський, а не патріарх Константинопольський.

1458 рік – Константинопольський патріарх Григорій III на фоні подій у Москві реорганізував Київську митрополію. Новому митрополиту Григорію ІІ патріарх надав новий титул – Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі.

З того часу київський та московський престол були формально розділені.

1589 рік – визнання Вселенським патріархом Єремією II автокефалії, проголошеної півтора століття тому Московською митрополією, а її голови – патріархом. Територією, на яку поширювалась влада патріарха, визнавали межі Московської держави.

Власна патріархія та автокефалія означали, що жодного узгодження керівника церкви з Константинополем Москва вже не потребувала.

Після цього рішенням Вселенського патріарха формально закінчився 140-річний період невизнання самопроголошеної Московської митрополії з боку Константинополя.

Автор фото, wikipedia.org

Московський цар Федір Іванович, як свідчать російські історики, міг заплатити Константинопольському патріарху за визнання автокефалії церкви у Москві

Навколо візиту Єремії II до Москви, дворічного перебування там та надання згоди на обрання патріарха існує багато спекуляцій.

За однією з версій, Вселенський патріарх нібито опирався визнанню, але потім був змушений погодитись у силу різних обставин.

Відомий російський історик Сергій Соловйов у XIX столітті в книзі “Історія Росії з найдревніших часів” вказував, що за надання згоди на встановлення Московського патріархату цар Федір Іванович надіслав архієреям Константинопольського патріархату окрему “платню”.

Історики сперечаються, наскільки глибоким був конфлікт Москви та Константинополя у період з 1448 по 1589 рік і чи припинялось церковне спілкування у цей період. Російська православна церква наполягає, що церковне спілкування та молитовна єдність тоді не розривались.

1596 рік – Київська митрополія, яка на той час перебувала під владою католицької Речі Посполитої, уклала церковну унію й перейшла у підпорядкування Папи Римського.

Митрополит Київський Михайло Рогоза став архієпископом київським, галицьким та всієї Русі.

Автор фото, UKRINFORM

Петро Могила – один з найвідоміших митрополитів Київських, Галицьких і всієї Русі XVII століття до підпорядкування митрополії Московському патріархату

Київської православної митрополії фактично не існувало до 1620 року, коли за допомогою козаків та гетьмана Петра Сагайдачного, який прославився у війнах за польську корону, православну Київську митрополію у межах Константинопольського патріархату відновили.

Тоді ж висвятили й нового митрополита Київського Йова Борецького.

Найбільший розквіт Київська митрополія мала за митрополита Петра Могили, який добився від польської влади відновлення прав та привілеїв.

1686 рік – Київську митрополію передали з Константинопольського патріархату в управління Московського патріархату. Титул Київського митрополита змінили на “Київський, Галицький і всієї Малої Росії”.

Після антипольського повстання у 1654 році Богдан Хмельницький уклав Переяславську угоду з Москвою.

З 1667 року, вже після укладання угоди між Річчю Посполитою та Московською державою, Лівобережна Україна та Київ офіційно опинились під російською владою. Москва одразу розпочала підготовку до підпорядкування собі Київської митрополії, але з першого разу Вселенський патріарх дозволу не дав.

Обраний у 1685 році митрополитом Київським Гедеон поїхав до Москви, де присягнув Московському патріарху, а не Константинопольському.

Автор фото, UKRINFORM

Перепідпорядкування Київської митрополії Московському патріархату відбулось за кілька десятиліть після укладання між Богданом Хмельницьким та Московською державою Переяславської угоди

Делегація Москви у 1686 році відправилась на перемовини до Константинопольського патріарха, де зуміла домовитись про згоду на перепідпорядкування Київської митрополії.

Частина істориків та науковців вказують, що у той час Константинопольський патріарх був у скрутному матеріальному становищі, а делегація з Москви могла заплатити йому велику суму грошей.

Принаймні, цю інформацію у своїй книзі “Історія Росії з найдревніших часів” наводить Сергій Соловйов, який згадує там золото та соболів.

За його даними, за перепідпорядкування Київської митрополії патріарх Діонісій отримав велику суму коштів та цінностей, а також попросив платню для всіх архієреїв, які підписали грамоту щодо підпорядкування Київської митрополії.

Саме події 1686 року є однією з підстав, на яких нинішній Вселенський патріарх Варфоломій має намір надати українській церкві автокефалію.

Що відбулось в 1686 році?

Константинопольський патріархат вважає, що Україна є його канонічною територією, тому він має повне право надати місцевій православній церкві незалежність.

У Константинополі заявляють, що у 1686 році Москва отримала не “право власності” на ці землі, – а йдеться про території нинішніх України, Білорусі, Литви та Польщі, – а лише деякі повноваження з управління тамтешнім церковним життям.

Пізніше, кажуть у Константинополі, Москва порушила умови цієї передачі, а ці території “анексувала” Російська церква.

Показово, що вперше про “анексію” канонічної території Вселенського патріархату Варфоломій заявив у Києві ще в 2008 році, коли в Україні пророкували першу спробу визнання Константинополем української церкви.

Москва ж заперечує право Вселенського патріарха надавати незалежність українській церкві, заявляючи, що Україна – канонічна територія РПЦ.

Керівник відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон (Алфєєв) стверджує, що його церква знайшла понад 900 сторінок давніх документів, які доводять, що у 1686 році йшлося про передачу території нинішньої України в юрисдикцію Москви назавжди.

Автор фото, PATRIARCHIA.RU

Патріарх РПЦ Кирило (ліворуч) та Вселенський патріарх Варфоломій можуть припинити церковне спілкування через українське питання

Вселенський патріарх вже одного разу посилався на свої аргументи щодо Київської митрополії й надав автокефалію Польській православній церкві у 1924 році.

Після першої світової війни у складі Польщі опинились землі з переважно православним українським населенням на землях Волині, тому питання створення православної церкви між війнами стояло дуже гостро.

Ці території історично належали до Київської митрополії Вселенського патріархату.

Але СРСР у 1948 році змусив Польську православну церкву зректись автокефалії від Константинополя та прийняти її від Москви.

Експерти очікують, що вже на засідання Синоду Вселенського патріархату 9-11 жовтня 2018 року може з’явитись Томос про автокефалію української православної церкви.

Після цього стосунки Вселенського патріарха та РПЦ, скоріше за все, вийдуть на новий рівень протистояння.

Ректора Острозької академії XVI століття визнали святим

Константинопольський патріарх Кирило Лукаріс впродовж 1594-1600 років із перервами був ректором Острозької академії і викладав грецьку мову.

Синод Вселенського Патріархату зарахував до лику святих Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса.

Про це повідомляє Історична правда.

Таке рішення ухвалили 11 січня під час Синоду Вселенського патріархату. На ньому розглянули питання про вторгнення РПЦ на канонічну територію Александрійського патріархату та канонізацію кількох осіб. Серед них був і Кирило Лукаріс.

“Впродовж 1594-1600 років із перервами він був ректором Острозької академії та викладав грецьку мову. Також він був Александрійським (1602-1621 роки) і Константинопольським (1621-1638 роки) патріархом, учасником православного Берестейського собору 1596 року, а після 1596 року – одним із трьох екзархів Київської Митрополії ”, – йдеться у статті.

Кирило Лукаріс (1572 – 1637 (1638) роки) – православний церковний діяч, патріарх Александрійський ( у 1602-1621 роках), з 1612-го з перервами був і Константинопольським патріархом.

У 1596-му Александрійським патріарх Мелетій Пігас вислав його для участі в Берестейському соборі 1596, який стосувався встановлення греко-католицької церкви.

Впродовж 1594 – 1600 років був ректором Острозької академії. Та у 1601 році його видворили із Речі Посполитої. Після цього в листі до львівського латинського архієпископа Яна Димітра Соліковського Кирило Лукаріс пояснюючи мету своєї місії, висловлював намір до порозуміння з РКЦ.

Був Александрійським (1601 – 1620) та Константинопольським патріархом в Османській Греції. Підтримував тісні зв’язки з Україною, затвердив Луцьке братство та статути братських шкіл у Луцьку і Києві. У 1627 заснував друкарню у Константинополі.

Загинув 28 червня 1638 (за іншими джерелами 1937) року. За наказом султана Мурада IV патріарха задушили, а його тіло кинули в море.