Хто виховує Софію Горе з розуму

0 Comments

Зміст:

Лихо з розуму (Горе з розуму)

ГОРЕ З РОЗУМУ
ДІЄВІ ОСОБИ:
Павло Афанасійович Фамусов — управитель у казенній установі.
Софія Павлівна — дочка його.
Лізонька — служниця.
Олексій Степанович Молчалін — секретар Фамусова, що живе в нього в домі.
Олександр Андрійович Чацький.
Полковник Скалозуб Сергій Сергійович.
Наталія Дмитрівна, молода дама, Платон Михайлович —чоловік її —— Горічі
Князь Тугоуховський та княгиня, дружина його, з шістьма дочками.
Графиня-бабка, Графиня-внучка —— Хрюміни
Антін Антонович Загорєцький.
Стара Хльостова, своячениця Фамусова
Пан N.
Пан Д.
Репетілов.
Петрушка та кілька слуг, з репліками. Багато гостей всякого розбору та їх лакеїв при роз’їзді.
Офіціанти Фамусова.
Дія в Москві, в домі Фамусова.

ДІЯ ПЕРША
ЯВА ПЕРША
Вітальня, в ній великий годинник; праворуч двері до Софіїної
спальні, звідки чути фортепіано з флейтою, що потім змов-
кають. Лізонька посеред кімнати спить, перехилившись
з крісла.
(Ранок, ледве розвиднюється).
Лізонька (раптом прокидається, встає з крісла, огля-
дається).
Світає І.. Ах! як швидко ніч минула І
Просилась вчора спать:—куди І
“Ми друга ждем”.—Чатуй, сиди,
Не спи, аж поки не впадеш безчула.
Тепер, ось тільки но здрімнула,
Вже день . Сказати їм — і край І
(Стукає до Софії).

Софіє Павлівно, гай — гай,
Скажіть амуру надобранічі
Поглухли?—Олексій Степанич[
Ой, панночко 1..— І страх не візьме їх І
(Відходить од дверей).
От гість іще незваний!
А що, як пан застука всіх?
Біда служить в закоханої панни!
(Знову до дверей).
Час розійтись.— Чи вам не чуть?
Голос Софії. Котра година?
Лізонька.
В домі всі встають.
Софія (з своєї кімнати).
Котра година?
Лізонька.
Сьома, восьма, ні, дев’ята!
Софія (звідти ж).
Неправда!
Лізонька (геть од дверей).
Ах І амур той клятий!
І чути їм:—не зрозуміть.
Чому б віконниць не відкрить?
Годинник покручу.—Вже зварять з мене воду,
Та змушу грать його.
(Лізе на стілець, пересуває стрілку, годинник б’є і грає).
ЯВА ДРУГА
Ліза і Фамусов.
Ліз а.
Ах 1 пан!
Фамусов.
А так, я сам.
(Спиняв музику годинника).
Таке дівча—все пустощі та шкоди І
Второпати не міг, яке то лихо там!
То флейту чути мов, то наче фортеп’яно.
Це ж для Софії начебто зарано??
Л і за.
Без наміру я, пане. так.
Фамусов.
Еге ж, без наміру. Вам вірити
ще б пак І
За вами поглядай 1
(Горнеться до неї й залицяється).
Ох, дзига пустотлива.
Ліз а.
Не сором вам, пустуєте самі ви!
Фамусов.
Смирненька он яка, диви,
А вітер свище в голові.
Ліза.
Пустіть. Ніщо вам стид дівочий.

Отямтеся — ви ж дід!
Фамусов.
Хіба ж такі діди?
Ліза.
Ну, прийде хтось, як глянем в очі?
Фамусов.
Хто ж трапиться сюди?
Софія спить?
Лягли от спочивати.
Фамусов.
Тепер! А ніч?
Ліза.
Читали все завзято.
Фамусов.
Чи бач, які ще примхи завелися.
Ліза.
Замкнуться, й вголос ну французькі все
книжки
Читать.
Фамусов.
Скажи — псувать їй очі не годиться
Нема пуття з книжок отих:
Не спить, бач, од французьких книг,
Мені ж від руських добре спиться.
Ліза.
От встануть, і скажу цю ж мить.
А зараз звольте йти, бо як би не збудить
Фамусов. ,
Чого будить? Годинника заводиш,
На весь квартал симфонію гримиш.
Ліза (якнайголосніше).
Та що ви, пак І
Фамусов.
Дурна, ти ще б сильніш*
Скажена, годі ж!
Ліз а.
Боюсь, не вийшло би з того.
Фамусов.
Чого?
Ліза.
Хіба дитина ви, чи вас мені навчати;
Відомо, на зорі чутливо сплять дівчата;
Щось рипне, чи хтосі* пройде: все,
Все чують.
Фамусов.
От верзе!
Голос Софії.
Гей, Лізо!
Фамусов (поквапливо).
Цить!
(Крадеться геть із кімнати навшпиньки).
Ліза (сама).
Пішов. Ах! од панів подалі;
Біди від них собі, того й диви, діждеш.
Хай нас мине над всі печалі
І панський гнів, і панська ласка теж.
ЯВА ТРЕТЯ
Ліза. С о ф і я із свічкою, за нею М о л ч а л і н.
Софія.
Що, Лізо, це на тебе спало?
Шумиш.
Ліза.
Звичайно, вам не легко розійтись ?
До ранку вдвох усе, а все здається мало?
Софія.
Ах, ранок, справді, вже, дивись!
(Гасить свічку).
І день, і сум. Де ніч, не знати!
Ліза.
Сумуйте, кару бо не вам, мені ж дістати.
Тут тато ваш прийшли; я не в собі була,
Крутилась так і сяк, не знаю, що плела.
Ідіть но, пане, вже! Чого стояти досі?
Прощайтесь. Серце аж зайшлося;
Година, бач, яка, погляньте у вікно: ,
Народ як плав пливе давно;
А в домі стук, хідня, вже прибирать кінчають.
Софія.
Щасливії часу не помічають.
Ліза.
Вам можна їх не помічать;
А кари, звісно, вже мені за вас зазнать.
Софія (до Молчаліяа)
Ідіть. Ах, цілий день нам ще нудьга і мука 1
Ліза.
Бог з вами ! Та візьміть же руку 1
(Розводить їх. Молчалін у дверях стикається з Фамусовим).
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Софія. Ліза, Молчалін, Фамусов.
Фамусов.
Оце оказія! Молчалін? ти, брат?
Молчалін.
Я.
Фамусов.
До чого ж тут поява ця твоя ?
І ти, Софіє. Здрастуй 1 Що ти
Так рано підвелась! га ? чи яка робота ?
І як надумав бог докупи вас злучить ?
Софія.
Він тільки но зайшов, цю мить.
Молчалін.
Гуляв оце я.
Фамусов.
Ні, гуляй собі, дружочку,
Десь далі від цього куточку.
А ти 1 Лише прокинулась, з мужчиною, диви,
Ще й з молодим! Воно ж якраз підходить!
Читає, й мозок колобродить.
Усі такі з книжками ви!
А все Кузнецький міст, і штукарі-французи,
Звідкіль і моди в нас, і автори, і музи:
Ті згубники і грошей, і сердецьі
Коли врятує нас творець
Од витребеньок їх! капелюхів! книгарень!
Цукерень, мод і перукарень!
Софія.
Дозвольте, батечку, не стямлюся ніяк;
У голові туман, усю аж трусить ляк,
Ви вбігти зволили сюди швиденько,
Я не в собі.
Фамусов.
Ну, дякую красненько 1
До них я скоком прискакав!
Я перешкодив! я злякав!
Сам, донечко, я в розладі, день цілий
Не знаю спочину, ввесь час мов очманілий.
В службових справах клопіт, метушня.
До мене лізе всяк, то діло, то сварня!
Чи ждав ще клопоту такого та обману.
Софія (крізь сльози).
Від кого, батечку?
Фамусов.
От докоряти стане,
Що марно лаю і стижу.
Не плач, а слухай, що кажу.
Вже ж піклувались так за тебе
Ще з пелюшок! що більш не треба!
Иомерла мати — що ж: я мати знов
В мадам Розье тобі знайшов.
Стареньку-чудо взяв, таку знайти ще годі:
Звичаї знала, скарб була в господі.
Щоправда, не ловила гав:
П’ятсот карбованців як дав
На рік хтось більше, вже і спокусило.
Та не в” мадамі сила.
Чи ж треба кращого взірця,
Як бачиш рідного вітця.
Дивись: не з молодих, з постави я невидний,
Та ще бадьорий, так, старий, а молодець.
Сам пан собі, і вільний удовець.
Поводження чернече, гідне.
Ліза.
Даруйте, пане, я.
Ф а му сов.
Мовчать:
Ото часи! Не знаєш, що почать 1
Всі стали мудреці хороші,
А доньки—ті найбільш, та добрі, справді, ми,
А мови гірше від чуми!
Берем пройдисвітів на хліб ми і за гроші,
Мовляв, учіть, панове, донечок всього,—
Співать! і танцювать! і вчіть кокетування!
Мов хочем їх оддать за блазнів наостаннє.
Ти, любий друже, що? Прийшов шукать
чого?
Безроду притулив, в своїй пригрів, родині,
Зробив асесором, секретарем до справ.
На службі у Москві ти через кого нині? —
Якби не я,— в Твері б ти пропадав.
До чого це ваш гнів? Не в гості ж він
з’явився,
У домі в нас живе, отож, яких вам див І
Ішов туди, тут опинився.
Фамусов.
Випадком, чи того схотів?
Та вкупі ви чому? Тут щось не теє, мила.
Софія.
Та ось чому турбація: коли
Ви з Лізою допіру тут були,
Злякав мене ваш голос, і щосили,
Без тями вмить побігла я сюди.
Фамусов.
На мене всю вину складуть ще, як годиться,
Невчасно голос мій накоїв їм бідиі
Софія.
Як снилось щось сумне, стурбує і дрібниця.
Сказать вам сон? Сама я не збагну.
Фамусов.
От чудасія ще І
Софія.
Вам розповісти?
Фамусов.
Ну?
(Сідав).
зі
Дозвольте. як. у сні тім див чимало .
Квітчастий луг, і я шукала
Трави,
Якої — вийшло з голови.
Тут любий, дорогий, один із тих, кого ми
Побачимо — мов вік він нам знайомий,
З’явився раптом. в нього ум, принада рис,
Та він несміливий. Хто в злиднях змалку
ріс.
Фамусов.
Ах! матінко, врятуй від кари!
Тобі голота не до пари.
Софія.
А потім зникло все: і луг той, і чебрець.
В кімнаті темній ми. І—важко уявити —
Підлога геть, ви, тату, звідти,
Волосся сторч, блідий, немов той мрець!
Тут з громом навстіж двері, й наче
Напівлюдей, напівзвГрів я бачу.
Нас розлучивши двох, взялися мучить враз
Того, кого люблю любов’ю я палкою.
До нього я — ви тягнете до вас:
Потвори верещать навколо нас юрбою 1
Він вслід кричить. —
Проснулась. Ходить хтось, гримить:
Ваш голос був. міркую, що так рано?
Біжу сюди — і вас знаходжу з ним.
Ф а му сов.
Еге ж, біда із сном таким,
Все є тут, як нема обману:
Коханнячко, і жах, і квіти, і чорти.
Ну, пане мій, а ти?
М о л ч а л і н.
Ваш голос чув я.
Ф а м у с о в.
От сміхота.
Допік їм голос мій, усім завдав роботи,
Знай, будить,—гей, мовляв, усяк сюди біжи І
На голос мій спішив, чого ж бо? Ну, кажи
Мол чалін.
Папери ніс.
Ф а м у с о в.
Так! їх ще бракувало.
Та зглянься, що це враз напали
До служби потяг і любов!
(Встає).
Ну, донечко, спочинь ізнов.
Чудні бувають сни, а ввіч того чудніше;
Шукала ти собі трави,
А любий трапився скоріше;
Дурниці викинь з голови;
Де дива, не добрати змісту;
Іди, лягай іще поспать.
Що Молчаліна).
Ходім папери розбирать.
М о л ч а л і н.
Я тільки ніс, щоб доповісти,
Потрібні довідки, а щодо решти — в тих
Є суперечності, і плутання без краю.
Ф а м у с о в.
Одне лише завжди мене лякає,
Щоб гори не зібрались іх;
Дай волю вам, воно б так і засіло.
А в мене так: чи діло, чи не діло,
Такий вже мій звичай:
Підписано — й мороці край І
Виходить з Молчаліним, у дверях пропускав його наперед”
ЯВА П’ЯТА
Софія, Ліза.
Ліза.
Ну, от і свято вам! ну, от вам і потіха!
А втім, до сліз тут, не до сміху;
В очах імла, душа пішла до ніг;
Гріх —то пусте, ось поговір— не сміх.
Софія.
Що поговір мені, і кпини, і докори,
Та батечко. в тому все горе:
Сварливий та швидкий на гнів
Такий завжди, а з цих часів.
Та знаєш ти й сама.
Ліза.
Авжеж, воно відомо;
Замкнуть ще вас вони; зо мною — півбіди,
А то, крий боже, випхнуть з дому
Мене, Молчаліна і всіх під три чорти.
Софія.
Таке бо щастя наше вже зрадливе І
Буває гірше, а мине;
Коли ж і думоньки нема про щось сумне.
За музикою в нас так сходив час щасливо,
Ми щастям тішились своїм,
Ні остраху, ані турботи,
Аж лихо вдарило, як грім.
Ліза.
Що ж дивного у тім ? — Нема у вас охоти
Мене послухатись—і ось
Куди дійшлось.
Нащо вам ліпшого пророка?
Знайшли ж, казала вам, в коханні ту мороку 1
Пуття — й на гріш для вас.
Як всі в Москві, такий і батенько якраз:
Потрібно зятя їм вельможу з орденами,
Та бач, не всі у нас заможні, хто з чинами.
А їм хотілося б такого^взять,
Щоб грошики були, щоб ви розкошували;
Полковник Скалозуб, хіба не зять?
І золотий мішок, і пнеться в генерали.
Софія..
Ну, й милий він 1 Втекла б не знать куди
Від нього, як почне про муштру та ряди.
Слівця розумного він не сказав ще зроду.—
Мені однаково, чи за нього, чи в воду.
Так, балакучий — страх, а дуже нетямкий;
Та хай цивільний, хай військовий,
Меткий, чутливий хто ще знайдеться такий,
Як Олександр Андріїч.

Образ і характер Софії у комедії Горе з розуму — художній аналіз. Грибоєдов Олександр Сергійович. Образ Софії в комедії Грибоєдова «Горе від розуму Ставлення софії до батька горе від розуму

У комедії А.С. Грибоєдова «Лихо з розуму» представлені звичаї московських дворян початку 19 століття. Автор показує зіткнення консервативних поглядів поміщиків-кріпосників із прогресивними поглядами молодого покоління дворян, які почали з’являтися у суспільстві. Це зіткнення представлено у вигляді боротьби двох таборів: «століття минулого», що захищає свої меркантильні інтереси та особистий комфорт, і «століття нинішнього», що прагне поліпшити будову суспільства за рахунок прояву справжньої громадянськості. Однак у п’єсі є персонажі, які не можна однозначно віднести до жодної з протиборчих сторін. Такий образ Софії у комедії «Лихо з розуму».

Протистояння Софії фамусівському суспільству

Софія Фамусова – одне із найскладніших персонажів у творі А.С. Грибоєдова. Характеристика Софії в комедії «Лихо з розуму» суперечлива, тому що з одного боку, вона єдина людина, близька за духом Чацькому, головному герою комедії. З іншого боку, саме Софія виявляється причиною страждань Чацького та його вигнання з фамусівського суспільства.

Головний герой комедії недаремно закоханий у цю дівчину. Нехай тепер їхню юнацьку любов Софія називає дитинством, проте вона привабила колись Чацького своїм природним розумом, сильним характером, незалежністю від чужої думки. І він милий їй з тих же причин.

З перших сторінок комедії ми дізнаємося, що Софія здобула гарну освіту, любить проводити час за читанням книг, чим викликає гнів свого батька. Адже він вважає, що «у читанні прок-от не великий», а «вчення – ось чума». І в цьому проявляється перша розбіжність у комедії «Лихо з розуму» образу Софії з образами дворян «століття минулого».
Захоплення Софії Молчаліним також є закономірним. Вона, як прихильниця французьких романів, розглянула у скромності та небагатослівності цієї людини риси романтичного героя. Софія не підозрює, що стала жертвою обману двоособової людини, яка перебуває поруч із нею лише з особистої вигоди.

У своїх відносинах із Молчаліним Софія Фамусова виявляє такі риси характеру, які жоден із представників «століття минулого», включаючи і її батька, ніколи б не наважився виявити. Якщо Молчалін смертельно боїться оприлюднити цей зв’язок перед суспільством, оскільки «злі язики страшніші за пістолет», то Софія не бояться думки світла. Вона дотримується веління свого серця: «Що мені чутка? Хто хоче, так і судить». Така позиція ріднить її із Чацьким.

Риси, що зближують Софію з фамусівським суспільством

Однак Софія – дочка батька. Вона вихована у суспільстві, де дорожать лише чинами та грошима. Та атмосфера, в якій вона росла, безумовно, вплинула на неї.
Софія в комедії «Лихо з розуму» зробила вибір на користь Молчаліна не лише через те, що вона побачила в ньому позитивні якості. Справа в тому, що у фамусівському суспільстві жінки панують не лише у світлі, а й у сім’ї. Варто згадати пару Горічів на балу у будинку Фамусова. Платон Михайлович, якого Чацький знав активним, діяльним військовим, під впливом своєї дружини перетворився на безвільну істоту. Наталія Дмитрівна за нього все вирішує, за нього дає відповіді, розпоряджаючись ним, як річчю.

Зрозуміло, як і Софія, бажаючи домінувати над своїм чоловіком, обрала роль майбутнього чоловіка Молчалина. Цей герой відповідає ідеалу чоловіка у суспільстві московських дворян: «Чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів – високий ідеал московських всіх чоловіків».

Трагедія Софії Фамусової

У комедії «Лихо з розуму» Софія є найтрагічнішим персонажем. На її частку випадає більше страждань, ніж навіть Чацького.

По-перше, Софія, маючи від природи рішучість, сміливість, розум, змушена бути заручницею того суспільства, в якому народилася. Героїня не може дозволити собі віддатися почуттям, незважаючи на думку оточуючих. Вона вихована серед консервативного дворянства і житиме за законами, диктованим їм.

По-друге, поява Чацького загрожує її особистому щастю з Молчаліним. Після приїзду Чацького героїня перебуває у постійній напрузі і змушена захищати коханого від уїдливих нападок головного героя. Саме бажання зберегти своє кохання, вберегти Молчаліна від осміяння штовхає Софію на поширення плітки про божевілля Чацького: «А, Чацький! Любите ви всіх у блазні рядити, чи завгодно на собі приміряти?» Однак здатною на такий вчинок Софія виявилася лише через сильний вплив того суспільства, в якому вона живе і з яким поступово зливається.

По-третє, у комедії відбувається жорстока руйнація образу Молчаліна, що склався в голові Софії, коли вона чує його розмову зі служницею Лізою. Головна її трагедія полягає в тому, що вона полюбила негідника, який грав роль її коханця тільки тому, що це могло стати вигідним для отримання чергового чину або нагороди. До того ж, викриття Молчаліна відбувається в присутності Чацького, що ще більше ранить Софію як жінку.

Висновки

Таким чином, характеристика Софії в комедії «Лихо з розуму» показує, що ця дівчина за багатьма якостями протиставлена ​​своєму батькові та всьому дворянському суспільству. Вона не боїться виступити проти світла, захищаючи своє кохання.

Проте це кохання змушує Софію захищатися і від Чацького, з яким вона така близька за духом. Саме словами Софії очорнено Чацького у суспільстві та вигнано з нього.

Якщо інші герої п’єси, крім Чацького, беруть участь лише у соціальному конфлікті, захищають свій комфорт і звичний собі спосіб життя, то Софія змушена виборювати свої почуття. «Їй, звичайно, найважче, важче навіть Чацького, і їй дістається свій «мільйон мук»», – так писав І.А. Гончаров про Софію. На жаль, у фіналі виходить, що боротьба героїні за право любити була марною, адже Молчалін виявляється негідною людиною.

Але й з таким, як Чацький, Софія не здобула б щастя. Швидше за все, вона вибиратиме в чоловіки людину, яка відповідає ідеалам московського дворянства. Сильному характеру Софії потрібна реалізація, яка стане можливою за чоловіка, що дозволяє командувати та керувати собою.

Софія Фамусова – найскладніший і найсуперечливіший персонаж комедії Грибоєдова «Лихо з розуму». Характеристика Софії, розкриття її образу та опис ролі в комедії стануть у нагоді 9 класам при підготовці матеріалів для твору на тему образу Софії в комедії «Лихо з розуму»

Учням 9 класу часто задають твір на тему «Образ Софії у комедії «Лихо з розуму» А.С Грибоєдова». Перед Вами зразок твору на вказану тему. Однак, перш ніж переступати до написання твору, згадаймо основні характеристики образу Софії.

Текст твору.

“Грибоєдов належить до наймогутніших проявів російського духу,” – сказав свого часу Бєлінський. Трагічно загиблий тридцяти чотирьох років, Грибоєдов не створив, безсумнівно всього, що міг би зробити за своїми творчими силами. Йому не судилося здійснити численні творчі задуми, що вражають своїм широким розмахом та глибиною. Геніальний поет і мислитель він залишився в історії автором одного уславленого твору. Але Пушкін сказав: «Грибоєдов зробив своє: він уже написав «Лихо з розуму» . У цих словах міститься визнання великої історичної досягнення Грибоєдова перед російської литературой.

У «Горі з розуму» Грибоєдов висунув головну суспільну та ідеологічну тему свого переломного часу — тему непримиренної ворожнечі захисників старого, косного побуту та прихильників нового світогляду, нового вільного життя.

Головний герой комедії Чацький розглядається як у взаєминах із представниками фамусівського суспільства, так і з Софією, яку він любить. Ось чому важливу роль у комедії відіграє Софіята її ставлення не лише до Чацького, а й до Молчаліна. Образ Софії Павлівни складний. Від природи вона наділена добрими якостями: розумом сильним та незалежним характером. Вона здатна глибоко переживати та щиро любити. Для дівчини дворянського кола вона здобула хорошу освіту та виховання. Героїня захоплюється читанням французької літератури. Фамусов, батько Софії, каже:

Їй сну немає від французьких книг,

А мені від росіян боляче спиться.

Ця дівчина не належить ні до добрих, ні до поганих. Так, наприклад, коли Пушкін вперше ознайомився з п’єсою Грибоєдова, образ Софії здався йому “накресленим не ясно”.

Я хочу спробувати розібратися у її характері. Він сам собою дуже складний. У Софії важко переплелися «хороші інстинкти з брехнею». Їй доводиться викручуватися і брехати, щоб не видати недалекому батькові своє кохання. Вона змушена приховувати свої почуття не лише через страх перед батьком; їй боляче, як у речах нею поетичних і прекрасних бачать лише жорстку прозу. Любов Чацького до Софії допоможе нам зрозуміти одну істину: характер героїні в чомусь важливому під стать головному позитивному герою всієї комедії. У свої сімнадцять років вона не лише «розцвіла чарівно», як говорить про неї Чацький, а й виявляє завидну волю, немислиму для таких людей, як Молчалін, Скалозуб чи навіть її батько. Достатньо зіставити фамусівське «що говоритиме княгиня Марія Олексіївна», мовчалинське «незалежність мені треба ж залежати від інших» і репліку Софії: «Що мені чутка? Хто хоче, так і судить». Ця заява не просто «слова». Героїня керується ними буквально на кожному кроці: і тоді, коли приймає у себе в кімнаті Молчаліна, і коли на очах у Скалозуба та Чацького біжить із криком до Йосипа: «Ах! Боже мій! впав, вбився! – і сама падає без почуттів, не замислюючись про враження оточуючих.

Але, на жаль, всі ці позитивні риси характеру не могли набути розвитку у Фамусівському суспільстві. Ось як про це писав у своєму критичному етюді «Мільйон мук» І. А. Гончаров: «До Софії Павлівни важко поставитися не симпатично: у ній є сильні задатки незвичайної натури, живого розуму, пристрасності та жіночої м’якості. Вона занапащена в задусі, куди не проникає жоден промінь світла, жоден струмінь свіжого повітря». У той самий час Софія – дитя свого суспільства. Уявлення про людей і життя вона черпала з французьких сентиментальних романів, і саме ця сентиментальна література розвинула в Софії мрійливість і чутливість. Вона говорить про Молчаліна:

Візьме він руку, до серця тисне,

З глибини душі зітхне,

Ні слова вільного, і так вся ніч минає,

Рука з рукою, і око з мене не зводить.

Тому вона не випадково звернула увагу саме на Молчаліна, який своїми словами та своєю поведінкою нагадував їй її улюблених героїв. Однак не можна сказати, що героїня засліплена: вона здатна оцінити обранця здорово та критично:

Звичайно, немає в ньому цього розуму,

Що геній для інших, про для інших чума,

Який швидкий, блискучий і незабаром проти.

Софія абсолютно впевнена у собі, у своїх діях, у своїх почуттях. Хоча у всьому цьому, можливо, чималу роль відіграє та безпосередність, не зіпсованість її натури, яка дозволяє нам порівнювати її з пушкінською Тетяною Ларіною. Але є й суттєва різниця між ними. Тетяна втілює ідеальний характер російської жінки, який її собі представляє Пушкін, Маючи вкрай позитивними якостями душі, вона і любить людину неабияку, гідну її за низкою якостей. Обранець Софії, на жаль, інший, але це видно лише нам та Чацькому. Софія ж, засліплена залицяннями Молчаліна, бачить у ньому тільки добре.

При першій зустрічі Софії з Чацьким вона не виявляє до нього колишнього інтересу, вона холодна та неласкова. Це трохи спантеличило і навіть засмутило Чацького. Даремно він намагався вставити в розмову гостроти, які колись так тішили Софію. Вони приводили лише до ще більш байдужої і трохи злобної відповіді Софії: «Чи траплялося помилкою, у смутку, щоб ви добро про когось сказали?». Софія до кінця п’єси зберігає свою горду думку про Чацького: “Не людина – змія”. Наступні зустрічі Софії та Чацького мало відрізняються одна від одної. Але в 3 дії Чацький вирішує «раз у житті прикинутися» і починає вихваляти Молчаліна перед Софією. Софії вдалося було позбутися нав’язливих питань Чацького, але вона сама захоплюється і повністю йде у свої почуття, знову ж таки зовсім не замислюючись про наслідки, що ще раз доводить нам твердість її характеру. На запитання Чацького: «Навіщо ви так коротко його впізнали?», вона відповідає: «Я не намагалася! Бог нас звів». Цього достатньо, щоб Чацький нарешті зрозумів, у кого закохана Софія.

Героїня малює портрет Молчаліна на весь зріст, надаючи йому райдужного забарвлення, можливо сподіваючись у душі примирити з цією любов’ю не тільки себе, а й інших. Софія любить Молчаліна, але приховує це від батька, який, звичайно ж, не визнав би його як зятя, знаючи, що він бідний. Героїня ж у секретарі свого батька бачить багато хорошого:

…поступливий, скромний, тихий,

В особі ні тіні занепокоєння,

І на душі провин ніяких,

Чужих і вкрив і навскіс не рубає, –

Ось я за що його люблю.

Софія ще й тому покохала Молчаліна, що їй, дівчині з характером, потрібна була в житті людина, якою вона могла б керувати.

«Потяг заступатися коханій людині, бідній, скромній, не сміливій підняти на неї очі, підняти її до себе, до свого кола, дати їй сімейні права» –

її мета, на думку І. А. Гончарова. Чацький природно не бажає слухати Софію. Для нього Молчалін — людина, яка не варта поваги і тим більше любові такої дівчини, як Софія.

Ми мимоволі замислюємося: що ж привабило в Молчалині Софію? Можливо, його зовнішність чи глибокий спосіб мислення? Звичайно, ні. Нудьга, яка панує в будинку Фамусових, насамперед відбивається на молодому трепетному серці дівчини. Душа юної та гарної Софії наповнена романтичним очікуванням кохання, вона, як і всі дівчата у її роки, хоче бути коханою та кохати самої. Розгадавши потаємні прагнення Софії, Молчалін виявляється поряд, він живе у хаті. Молодий чоловік хорошої зовнішності, в міру освічений, швидко входить у роль закоханого і зачарованого. Компліменти, залицяння, постійна присутність Молчаліна радісно роблять свою справу. Дівчина закохується, не маючи змоги ні вибирати, ні порівнювати.

Софія мимоволі чує розмову Молчаліна з Лізою і раптом бачить свого обранця в іншому світлі. Вона зрозуміла, що насправді Молчалін набував вигляду коханця лише «завгодно дочці такої людини». Софія потрібна була йому тільки для того, щоб у потрібний момент скористатися її впливом. Його метою було також отримати вище чин, тому він, згідно із завітами свого батька, догоджав «усім людям без вилучення». Можливо, колись Софія дізналася б про справжні наміри Молчаліна і їй не було б так боляче. Але зараз вона втратила людину, яка дуже підходила на роль чоловіка-хлопчика, чоловіка-слуги. Здається, що вона зможе знайти подібну людину і повторить долю Наталії Дмитрівни Горич та княгині Тугоуховської. І якби Софія виросла в іншому середовищі, вона, можливо, обрала б Чацького. Але вона вибирає таку людину, яка їй більше підходить, бо не мислить собі іншого героя. І зрештою, за зауваженням Гончарова, «важче за всіх, важче навіть за Чацького» саме Софії.

Грибоєдов представив нам героїню комедії як драматичне обличчя. Це єдиний персонаж, який задуманий і виконаний як близький Чацькому.

Отже, у своїй комедії А. З. Грибоєдов зумів показати як час, коли він жив, а й створив незабутні образи, цікаві і сучасному читачеві і глядачеві. Тому, як каже Гончаров, «Лихо з розуму» тримається особняком у літературі і відрізняється від інших творів своєю моложавістю, свіжістю та міцнішою живучістю.

Ще кілька ідей для вигадування на тему «Образ Софії в комедії «Лихо з розуму»

Софія Павлівна Фамусова – центральний жіночий персонаж комедії. Навколо неї розвертаються події. Софії 17 років, її виховував батько і старенька Розьє. Мати вона втратила, коли була зовсім маленькою. Софія дуже гарна, розумна, дотепна та кмітлива, але через читання французьких романів, вона трохи сентиментальна та романтична. Вона намагається жити за законами суспільства: в очах інших здаватися зразковою та чарівною.

Її образ змінюється у процесі комедії. Софія дуже винахідлива, вона швидко знаходить вихід із складних ситуацій. У неї вразлива натура, але твердий характер. Коли Молчалін звалився з коня, вона зомліла, але опритомнівши, швидко придумала відмовку, щоб ніхто не здогадався про її почуття до секретаря. Як тільки Чацький погано відгукнувся про її коханого, вона одразу помстилася йому, розпустивши чутку про його безумство.

Софію трохи шкода, бо вона виявилася жертвою: Молчалін її зрадив, Чацький поїхав, а батько розчарований у ній і чекає на засудження суспільства. Вона просто хотіла бути щасливою, але полюбила не ту людину і не змогла відразу розпізнати її жалюгідну натуру.

Одним із головних персонажів комедії А. Грибоєдова, навколо якого розвиваються всі основні події, є юна дівчина Софія Павлівна Фамусова.

Образ і характеристика Софії у комедії «Лихо з розуму» складний сприйняття. Щоб розібратися в ньому, сформувати свою думку про дівчину потрібно розуміти особливості суперечливої ​​епохи.

Суперечливість натури

Софія – єдина людина, яка близька до розумного та освіченого Чацького, персонажа, що протистоїть суспільству консерваторів та угодників. Софія стала причиною страждань молодого дворянина, джерелом пліток, творцем інтриги. Таке з’єднання одному образі двох контрастів підтверджує його реальність, якого прагнув автор. Бездушна, дурна світська красуня або, навпаки, освічена, захоплена науками панська дочка не викликала б стільки інтересу. Саме цією суперечливістю можна пояснити силу почуттів, які відчуває до неї Чацький, палкий і промовистий юнак. Багата наречена, справжня дочка свого батька, вона виросла в обстановці турботи та догляду, навчилася знаходити для себе вигоду.

Зовнішність та захоплення Софії

Дівчина красива та молода:

«У сьомнадцять років ви розцвіли чарівно…».

Зрозуміло, чому нікого не вражає кількість кавалерів. Краса приваблює манірних (Скалозуб), дурних (Молчалін), освічених (Чацький) наречених. Вітряна панночка не дорожить ставленням до себе, розуміючи, що її краса не залишиться непоміченою.

Чарівне дівчисько росло без материнської ласки: мати рано померла. Батько приставив до неї гувернантку з Франції, яка прищепила смак, допомогла розвинутись індивідуальності. Домашня освіта дозволила Софії стати різнобічною та цікавою:

  • вміє співати;
  • витончено танцює;
  • любить і розуміється на музиці;
  • грає на кількох музичних інструментах (фортепіано, флейта);
  • знає французьку мову;
  • читає книги іноземною мовою.

Дівчина навчена жіночим «штучкам»: зітханням, ніжностям, хитрим хитрощам.

Якості, що зближують Софію з суспільством батька

Бажання панувати. Любов до Молчалина – це не просто юнацьке почуття. Софія шукає собі чоловіка з тих, ким зможе зневажати. У ній можна розглянути риси жіночих персонажів, які тягають чоловіка та прислугу за волосся. Влада у сім’ї – бажання дівчини, можливо, ще приховане навіть для неї. Але знадобиться зовсім невеликий період часу, вона зрозуміє, чого прагне. У комедії є аналогія з парою Горичів, де дружина розпоряджається чоловіком, як річчю, перетворює другу половину на безвільну істоту:

«Чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів . ».

Аморальність. Деякі літературознавці (П.А.Вяземський) вважають дівчину аморальною. З такою позицією можна сперечатися, але в ній є частка істини. Якщо логічно побудувати день Софії, який пройшов перед читачами, то картина буде не дуже гарною: ніч у спальні з чоловіком, удень прикидається хворою, але просить служницю привести до неї Молчаліна, вночі потай пробирається до його кімнати. Така поведінка безсоромна. Його не можна співвіднести до скромних, таємно страждаючих за своїм коханим персонажам класичної літератури. Жодні світські пристойності не стримують господарську дочку.

Якості, що виділяють її серед батьківського оточення

Дівчина любить читати, прагне багато часу проводити за книгами. Для фамусівського суспільства книги – це причина всіх бід. Вони тримаються від них подалі, боячись отримати знання, які можуть змінити їхнє ставлення до життя. Софія захоплена романами. Вона шукає прообрази героїв насправді і помиляється. Дівчина стає жертвою обману та брехні, розглянувши риси романтичного красеня у Молчалині. Інші якості, що відрізняють її серед світських дам:

Сміливість.Софія не боїться зізнатися у своїх почуттях батькові. Вона готова заради коханого поєднати себе з бідним служивим. Дівчину навіть не лякає можлива поголоска і плітки.

Рішучість. Дівчина стає на захист своїх почуттів, відчувши від Чацького загрозу. Вона мститься за висміювання Молчаліна. Причому не вибирає способи м’якше. Софія рішуче поширює думку про божевілля друга дитинства, навіть не зважаючи на його почуття до неї.

Довірливість.Потрапивши під чарівність Молчаліна, дівчина не помічає істинності його почуттів. Її очі затягнуті пеленою. Як справжня закохана вона потрапляє у кайдани підступності, стає смішною.

Відвертість.Софія розмірковує відкрито, будує мову, не боячись розмірковувати та мріяти. Дочки господаря не властива скритність, брехливість, хитромудрість роздумів.

Гордість.Вся поведінка дівчини виявляє її повагу до себе. Вона несе себе гідно, вміє вчасно уникнути розмови, не дає можливості розкрити свої таємниці. Навіть в останній сцені, не втрачає гордості, яка проглядає в її обуренні та неприступності. Фрази Молчаліна сприйняті Софією правильно. Вона озлоблена і різка.

Образ Софії в комедії «Лихо з розуму» найдраматичніший. Грибоєдов, зображуючи героїню, зовсім відходить від сатиричних прийомів. Для нього дівчина – жива людина, а не шаблонний образ, як її батько та інші представники світла. Спробуємо розібратися, чому ж письменник, підносячи Софію над іншими, все ж таки зробив її нещасною.

Характеристика Софії («Лихо з розуму»). Думки критиків

Софія за своїм характером та духовною силою дуже близька Чацькому. Грибоєдов доклав багато зусиль до створення цього жіночого образу, проте критики на той час мали іншу думку. Так, П. Вяземський називав її «халдою, яка не має жіночої принади», крім того, публіциста бентежила і моральність дівчини, яка таємно зустрічається з молодим чоловіком і навіть приймає його у спальні. М. Надєждін погоджувався з останнім твердженням: «Софія – ідеал московської панночки. з почуттями невисокими, але сильними бажаннями», які «ледь стримувалися світськими пристойностями». Навіть Пушкін назвав Софію невдачею Грибоєдова, поет вважав, що вона «неясно накреслена».

Роль Софії в комедії «Лихо з розуму» довгий час недооцінювалася. Тільки в 1871 році Гончаров у своїй статті «Мільйон мук» написав про достоїнства героїні та про її величезну роль у п’єсі. Критик навіть порівняв її з Тетяною Ларіною Пушкіна. Але найціннішим є те, що йому вдалося помітити та оцінити реалістичність характеру Софії. Навіть її негативні риси стали певною мірою достоїнствами, оскільки робили дівчину більш живою.

Героїня драми

Не персонажем соціальної комедії, а героїнею побутової драми є Софія. Грибоєдов («Лихо з розуму») за свою п’єсу не просто так був названий драматургом-новатором. Йому одному з перших вдалося схрестити комедію та драму, і Софія є прямим доказом цього. Вона дуже пристрасна натура, яка живе лише сильними почуттями. У цьому її схожість із Чацьким, який також не в змозі стримувати пристрасть.

Убогість Молчаліна не робить кохання дівчини смішною, навпаки, ця ситуація лише додає драматизму в її образ. Характеристика Софії («Лихо з розуму») заснована саме на її прихильності. Тільки глядач бачить справжнє обличчя Молчаліна, для героїні він – ідеал. Вона постає дівчиною, здатною на справжні почуття, яка не може вдавати і не бажає цього.

Софія та Молчалін – горе від кохання

Ми визначилися з тим, що образ Софії у комедії «Лихо з розуму» нерозривно пов’язаний з Молчаліним. Любов щодо нього визначає всі вчинки героїні. Вона поділяє світ на дві частини: Молчалін та інші. Софія постійно думає про коханого, мабуть, тому й не помічає того, які її оточують.

Дівчина перебуває у владі неймовірно сильної першої закоханості. Однак почуття її невільні та нерадісні. Вона добре розуміє, що її обранець ніколи не сподобається батькові. Ці думки серйозно затьмарюють життя дівчини, але внутрішньо вона готова боротися за своє кохання до останнього.

Монолог Софії («Лихо з розуму»), в якому вона сповідається Лізі у своїх почуттях, говорить про те, що вона переповнена ними. Що ще могло її спонукати до цього необдуманого кроку? Навіть відвертість із Чацьким обумовлена ​​саме тим, що розум Софії затьмарився любов’ю. Вона втрачає весь свій здоровий глузд і позбавляється здатності міркувати. Однак сама вважає, що ставиться до Молчаліна дуже критично і здорово: «Немає в ньому цього розуму…», але вона відразу говорить про те, що мати особливий розум для сімейного щастя і не обов’язково. У її виставі коханий тихий, м’який і покірливий. Софія не бачить, що він негідник, це правда відкриється їй лише у фіналі. Дівчина стане свідком того, як коханий доглядає Лізу. Це відкриття буквально знищує її. Епізод по праву вважається найдраматичнішим моментом п’єси.

Сентиментальні романи та жіноча освіта

Образ Софії в комедії «Лихо з розуму» не тільки драматичний, а й до певної міри збірний. На її прикладі Грибоєдов показує трагедію дівчат зі світського суспільства. Адже в чому причина того, що вона не тільки закохалася в негідника, але ще й обговорила люблячого Чацького? Автор дає пряму відповідь на це запитання: «дочок наших усьому вчити… і танцям, і зітханням, і співом! Наче скоморохам за дружину їх готуємо».

Тобто тут йдеться про те, що дівчата, хоч і багато знали, і навчалися, готувалися лише до одного – вдалого заміжжя. І Софія, як багато хто, вибудовує своє життя, згідно з загальноприйнятим зразком.

А з іншого боку, її виховували й книжки – французькі романи, які дають їй сну. Характеристика Софії («Лихо з розуму») дає нам можливість припустити, що Грибоєдов намагався підняти проблему просвітництва та жіночого навчання в Росії свого часу.

Навіть вибір Молчаліна як предмет зітхання багато в чому обумовлений саме сентиментальними романами, в яких описувалося кохання знатної дівчини та бідного юнака (або навпаки). Софія захоплювалася мужністю та відданістю романних героїв. І Молчаліна вона вважала таким самим книжковим персонажем.

Дівчина не може відокремити реальну дійсність від вигадки, тому її кохання і закінчується так сумно.

Софія та інші жіночі образи

Розглядати образ Софії в комедії «Лихо з розуму» можна і в контексті інших світських дівчат і дам. На прикладі інших героїнь Грибоєдов вказує шлях світської жінки, який і прагне пройти Софія. Починається він із панянок на виданні – княжон Тугоуховських. Потім ми бачимо Наталю Дмитрівну Горіч, яка нещодавно вийшла заміж молоду даму. Вона вчиться зневажати чоловіком, керувати його діями і спрямовувати. Ось жінки, які формують світську думку – Хлестакова, Марія Олексіївна, княгиня Тугоуховська, Тетяна Юріївна. Наприкінці ж життя на них чекає трохи комічний образ графині бабусі.

Монолог Софії («Лихо з розуму»), у якому вона звеличує достоїнства коханого і каже, що він відмінно підходить на роль чоловіка, є в цьому відношенні показовим. Молчалін справді є ідеальним кандидатом у тому, щоб втілити у реальність життєвий шлях дами світла. Тоді як Чацький для цієї ролі зовсім не годиться.

Цитати Софії з комедії «Лихо з розуму»

Найвідоміші висловлювання героїні:

  • “Щасливі годин не помічають”;
  • «Що чутка мені? Хто як хоче, так і судить»;
  • «Ділити з кожним можна сміх»;
  • “Не людина, змія!”;
  • “Герой . не мого роману”.

Підведемо підсумки

Показує нам драматизм героїні характеристика Софії. «Лихо з розуму» викриває і розкриває суть багатьох суспільних явищ, у тому числі й зачіпає становище жінки в сучасному автору світу. Софія – розумна, непересічна та пристрасна натура, яка могла б скласти Чацькому гідну пару. Але виховання та оточення спотворили ці шляхетні риси, у якомусь сенсі спотворили героїню та призвели до драматичного фіналу. Роль Софії в комедії «Лихо з розуму», таким чином, є ключовою і сюжетоутворюючою.

  • Total: 0
  • Вконтакте 0
  • Google+ 0
  • ОК 0
  • Facebook 0

Характеристика Софії у п’єсі «Лихо з розуму. Характеристика героя Софія, Горе з розуму, Грибоєдов

Софія Павлівна Фамусова – центральний жіночий персонаж комедії. Навколо неї розвертаються події. Софії 17 років, її виховував батько і старенька Розьє. Мати вона втратила, коли була зовсім маленькою. Софія дуже гарна, розумна, дотепна та кмітлива, але через читання французьких романів, вона трохи сентиментальна та романтична. Вона намагається жити за законами суспільства: в очах інших здаватися зразковою та чарівною.

Її образ змінюється під час комедії. Софія дуже винахідлива, вона швидко знаходить вихід із складних ситуацій. У неї вразлива натура, але твердий характер. Коли Молчалін звалився з коня, вона зомліла, але опритомнівши, швидко придумала відмовку, щоб ніхто не здогадався про її почуття до секретаря. Як тільки Чацький погано відгукнувся про її коханого, вона одразу помстилася йому, розпустивши чутку про його безумство.

Софію трохи шкода, оскільки вона виявилася жертвою: Молчалін її зрадив, Чацький поїхав, а батько розчарований у ній і чекає на засудження суспільства. Вона просто хотіла бути щасливою, але полюбила не ту людину і не змогла відразу розпізнати її жалюгідну натуру.

ГОРЕ ВІД РОЗУМУ

(Комедія, 1824; опубл. з перепустками – 1833; повністю – 1862)

Софія (Софія) Павлівна Фамусова – Центральний жіночий персонаж комедії; 17-річна дочка господаря московського будинку, в якому розгортається дія; після смерті матері вихована «мадамою», старенькою Розьє, яка за «зайвих» 500 руб. перебралася вихователькою до іншого будинку. Другим дитинства С. був Чацький; він же став героєм її першого підліткового «роману». Але за три роки, що Чацький був відсутній, змінилася і сама С, і її сердечна прихильність. З одного боку, С. стала «жертвою» московських звичок і звичаїв, з іншого — «жертвою» новітньої російської (і російської російської) словесності, карамзинської літературної школи.

Вона уявляє себе сентиментальною героїнею «чутливого» роману і тому відкидає і надто уїдливого, не по-московськи сміливого Чацького, і традиційно московського нареченого полковника Скалозуба — обмеженого, але багатого (про цю партію мріє її батько). «Прорахувавши» С. і вміло розігравши роль платонічного завойовника, який готовий до світанку піднесено мовчати наодинці з коханою, у її серці знаходить куточок Молчалін, догодливий секретар батька і, по суті, жив у будинку Фамусових.

У результаті нею незадоволені усі. І Чацький, який не може повірити, що його С. зачарована такою нікчемністю, і батько. Один звинувачує у всьому Москву з її ретроградним впливом, інший, навпаки, пояснює все впливом французьким, модами Кузнецького мосту та читанням книг. Обидва певною мірою мають рацію. Не маючи за відсутності Чацького можливості душевно розвиватися, С. непомітно заражається «московським» духом — і одночасно підмінює свою особистість умовним чином модної героїні. Вона веде себе як Юлія з роману Руссо, як московська кумушка; і над тією, і над іншою «маскою» автор комедії іронізує.

У 1-му д. Фамусов застає Молчаліна (щойно вийшов з дівочої) у вітальні разом із Софією; для відводу очей С. вигадує сон, ніби здавався їй. Природно, сон цей «побудований» за законами балади в дусі Жуковського, якого Грибоєдов друковано осудив, — і на місце «жахливих» баладних персонажів підставлені зовсім для цього невідповідні Фамусов («Розкрилася підлога — і ви звідти, / Бліді, як смерть» , і дибки волосся! ») І Молчалін («Тут з громом відчинили двері / Якісь не люди і не звірі, / Нас нарізно – і мучили сидів зі мною»). Повторюючи звичний комедійний «хід», Грибоєдов змушує С. вдягнути баладний сюжет у невідповідний розмір і стиль, в даному випадку — байковий; а Фамусова – “процитувати” фінал балади Жуковського “Світлана”: “Де чудеса, там мало складу”.

У 2-му д., Дізнавшись про падіння Молчаліна з коня, С. знову веде себе не як вихована панночка, а як закохана героїня роману – непритомніє: «Впав! Вбився!» Тим контрастніше виглядає її типово «московська» поведінка в 3-му д., під час балу, коду С. злісно звертає риторику Чацького («Від божевілля можу я остерегтися») проти нього самого і розпускає слух про божевілля колишнього коханого. Романічна маска зірвана, під нею обличчя роздратованої московської панночки.

І тому розплата чекає на неї теж «подвійна», літературна та побутова. У фіналі комедії розвіється любовний дурман С, звалиться придуманий нею романний сюжет, а сама вона дізнається про своє вилучення з Москви. Відбувається це в 11-му явл., коли С. випадково стає свідком того, як Молчалін заграє з Лізою і образливо відгукується про неї саму. Тут же є батько («. і дибки волосся») в оточенні слуг зі свічками; баладний сон збувається наживо; Фамусов обіцяє дочці вислати її з Москви «в село, до тітки, в глухий кут, в Саратов», а Молчаліна — видалити («Нас нарізно — і мучили сидів зі мною»).

Софія Павлівна Фамусова – персонаж непростий, її образ складний та багатогранний. Природа наділила дівчину добрими якостями. Вона розумна, має сильний характер, горда, незалежна і в той же час мрійлива, з гарячим, пристрасним серцем. Автор, описуючи героїню, дає побачити всі ці риси у вигляді її мови, поведінки. А. А. Яблочкина – народна артистка СРСР, яка вважається однією з найкращих актрис, які виконали роль Софії, – говорила, що саме мова розкриває цей образ.

Грибоєдов показує читачеві, що ця сімнадцятирічна дівчина рано подорослішала, залишившись без матері. Вона поводиться, як повноправна господиня, пані в будинку, вона звикла, що всі їй підкоряються. Тому в спілкуванні з нею відразу чути владні нотки в голосі, видно її самостійність. Софія не така проста, автор наділив її особливим характером: мстивим, глузливим, чіпким. У її промови можна побачити щось від кріпаків, із якими їй доводиться часто мати справи, і навіть від французьких жінок, французьких книжок.

Героїня «Горячи від розуму» часто згадує про різні душевні переживання, про те, що хтось прикидається закоханим, а хтось зітхає з глибини душі. Неординарний розум дівчини дозволяє їй робити точні узагальнюючі висловлювання, наприклад, про те, що щасливого годинника не спостерігає.

Софія виховувалась під наглядом француженок-гувернанток, а тому її мова рясніє галицизмами. Але з тим у її мові повно просторіччя, притаманних простих селян.

Проте всі позитивні природні задатки дівчини було неможливо розкритися у фамусовском суспільстві. Навпаки, хибний підхід у вихованні призвів до того, що Софія стала представницею прийнятих тут поглядів, звикла до лицемірства, брехні. У критичній статті «Мільйон мук» І. А. Гончаров розкриває цей непростий образ. Він каже, що у Софії поєднуються хороші природні задатки і брехня, гострий розум і відсутність будь-яких переконань, моральна сліпота. І це не просто особисті вади персонажа, а загальні риси всіх людей її кола. Насправді ж у її душі заховано щось ніжне, гаряче, мрійливе, а все інше вирощене вихованням.

Життєвий досвід Софії, судження про людей складався з численних спостережень за побутом тих людей, які належать до її кола. Чимало цікавого вона почерпнула із сентиментальних французьких романів – вони були неймовірно популярними серед дівчат у дворянському суспільстві. Саме ця література, сентиментальна та романтична, сприяла розвитку у дівчини мрійливості, чутливості. Читаючи такі романи, вона малювала у своїй уяві героя, який мав бути людиною незнатною та чутливою. Дівчина тому і звернула увагу саме на Молчаліна, оскільки своєю поведінкою, деякими рисами характеру він нагадував їй тих самих героїв із прочитаних французьких книг. Гончаров вказує на ще одну важливу обставину, яка вплинула на її захоплення Молчаліним. Це потяг до заступництва, допомоги коханій людині, такій скромній, що не сміє вимовити слово і підняти очі. Це бажання підняти його, зробити рівним собі, своєму колу, наділити його всіма правами. Звичайно, Софія подобалася в цій ситуації почуватися головною, володаркою, покровителькою, яка робить щасливим свого раба. І все ж таки не можна ставити їй цього у провину, оскільки в той час ідеалом столичного чоловіка вважався чоловік-хлопчик і чоловік-слуга, інших у будинку Фамусова вона не могла б знайти.

В образі Софії Гончаров розглянув задатки сильного характеру, живого розуму, ніжності, жіночої м’якості, пристрасті, яка була затиснута, закрита у її натурі хибним вихованням, громадськими підвалинами її кола. Чацький любив у дівчині саме хороші якості її натури, тому після трирічної відсутності йому було особливо неприємно і боляче побачити, що вона перетворилася на типову даму фамусовского кола. Втім, Софія також переживає душевну трагедію, коли підслуховує діалог Лізи та Молчаліна – кохана людина постає перед нею у справжньому світлі. Як зауважує Гончаров, їй навіть гірше, ніж самому Чацькому.

У комедії А.С. Грибоєдова «Лихо з розуму» представлені звичаї московських дворян початку 19 століття. Автор показує зіткнення консервативних поглядів поміщиків-кріпосників із прогресивними поглядами молодого покоління дворян, які почали з’являтися у суспільстві. Це зіткнення представлено у вигляді боротьби двох таборів: «століття минулого», що захищає свої меркантильні інтереси та особистий комфорт, і «століття нинішнього», що прагне поліпшити будову суспільства за рахунок прояву справжньої громадянськості. Однак у п’єсі є персонажі, які не можна однозначно віднести до жодної з протиборчих сторін. Такий образ Софії у комедії «Лихо з розуму».

Протистояння Софії фамусівському суспільству

Софія Фамусова – одне із найскладніших персонажів у творі А.С. Грибоєдова. Характеристика Софії в комедії «Лихо з розуму» суперечлива, тому що з одного боку, вона єдина людина, близька за духом Чацькому, головному герою комедії. З іншого боку, саме Софія виявляється причиною страждань Чацького та його вигнання з фамусівського суспільства.

Головний герой комедії недаремно закоханий у цю дівчину. Нехай тепер їхню юнацьку любов Софія називає дитинством, проте вона привабила колись Чацького своїм природним розумом, сильним характером, незалежністю від чужої думки. І він був милий їй з тих самих причин.

З перших сторінок комедії ми дізнаємося, що Софія здобула гарну освіту, любить проводити час за читанням книг, чим викликає гнів свого батька. Адже він вважає, що «у читанні прок-от не великий», а «вчення – ось чума». І в цьому проявляється перша розбіжність у комедії «Лихо з розуму» образу Софії з образами дворян «століття минулого».
Захоплення Софії Молчаліним також є закономірним. Вона, як прихильниця французьких романів, розглянула у скромності та небагатослівності цієї людини риси романтичного героя. Софія не підозрює, що стала жертвою обману двоособової людини, яка перебуває поруч із нею лише з особистої вигоди.

У своїх відносинах з Молчаліним Софія Фамусова виявляє такі риси характеру, які жоден із представників «століття минулого», включаючи і її батька, ніколи не наважився б виявити. Якщо Молчалін смертельно боїться оприлюднити цей зв’язок перед суспільством, оскільки «злі язики страшніші за пістолет», то Софія не бояться думки світла. Вона дотримується веління свого серця: «Що мені чутка? Хто хоче, так і судить». Така позиція ріднить її із Чацьким.

Риси, що зближують Софію з фамусівським суспільством

Однак Софія – дочка свого батька. Вона вихована у суспільстві, де дорожать лише чинами та грошима. Та атмосфера, в якій вона росла, безумовно, вплинула на неї.
Софія в комедії «Лихо з розуму» зробила вибір на користь Молчаліна не лише через те, що вона побачила в ньому позитивні якості. Справа в тому, що у фамусівському суспільстві жінки панують не лише у світлі, а й у сім’ї. Варто згадати пару Горічів на балу у будинку Фамусова. Платон Михайлович, якого Чацький знав активним, діяльним військовим, під впливом своєї дружини перетворився на безвільну істоту. Наталія Дмитрівна за нього все вирішує, за нього дає відповіді, розпоряджаючись ним, як річчю.

Зрозуміло, як і Софія, бажаючи домінувати над своїм чоловіком, обрала роль майбутнього чоловіка Молчалина. Цей герой відповідає ідеалу чоловіка у суспільстві московських дворян: «Чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів – високий ідеал московських всіх чоловіків».

Трагедія Софії Фамусової

У комедії «Лихо з розуму» Софія є найтрагічнішим персонажем. На її частку випадає більше страждань, ніж навіть Чацького.

По-перше, Софія, маючи від природи рішучість, сміливість, розум, змушена бути заручницею того суспільства, в якому народилася. Героїня не може дозволити собі віддатися почуттям, незважаючи на думку оточуючих. Вона вихована серед консервативного дворянства і житиме за законами, диктуемым їм.

По-друге, поява Чацького загрожує її особистому щастю з Молчаліним. Після приїзду Чацького героїня перебуває у постійній напрузі і змушена захищати коханого від уїдливих нападок головного героя. Саме бажання зберегти своє кохання, вберегти Молчаліна від осміяння штовхає Софію на поширення плітки про божевілля Чацького: «А, Чацький! Любите ви всіх у блазні рядити, чи завгодно на собі приміряти?» Однак здатною на такий вчинок Софія виявилася лише через сильний вплив того суспільства, в якому вона живе і з яким поступово зливається.

По-третє, у комедії відбувається жорстока руйнація образу Молчаліна, що склався в голові Софії, коли вона чує його розмову зі служницею Лізою. Головна її трагедія полягає в тому, що вона полюбила негідника, який грав роль її коханця тільки тому, що це могло стати вигідним для отримання чергового чину або нагороди. До того ж, викриття Молчаліна відбувається в присутності Чацького, що ще більше ранить Софію як жінку.

Висновки

Таким чином, характеристика Софії в комедії «Лихо з розуму» показує, що ця дівчина за багатьма якостями протиставлена ​​своєму батькові та всьому дворянському суспільству. Вона не боїться виступити проти світла, захищаючи своє кохання.

Проте це кохання змушує Софію захищатися і від Чацького, з яким вона така близька за духом. Саме словами Софії очорнено Чацького у суспільстві та вигнано з нього.

Якщо інші герої п’єси, крім Чацького, беруть участь лише у соціальному конфлікті, захищають свій комфорт і звичний собі спосіб життя, то Софія змушена виборювати свої почуття. «Їй, звичайно, найважче, важче навіть Чацького, і їй дістається свій «мільйон мук»», – так писав І.А. Гончаров про Софію. На жаль, у фіналі виходить, що боротьба героїні за право любити була марною, адже Молчалін виявляється негідною людиною.

Але й з таким, як Чацький, Софія не здобула б щастя. Швидше за все, вона вибиратиме в чоловіки людину, яка відповідає ідеалам московського дворянства. Сильному характеру Софії потрібна реалізація, яка стане можливою за чоловіка, що дозволяє командувати і керувати собою.

Софія Фамусова – найскладніший і найсуперечливіший персонаж комедії Грибоєдова «Лихо з розуму». Характеристика Софії, розкриття її образу та опис ролі в комедії стануть у нагоді 9 класам при підготовці матеріалів для твору на тему образу Софії в комедії «Лихо з розуму»

Меню статті:

Щоб зрозуміти, хто така Софія Павлівна Фамусова, героїня п’єси «Лихо з розуму» потрібно знати особливості часу, в який жив Олександр Грибоєдов. Автор створив сатиру, де показав явні вади тих, хто вважає себе елітою суспільства, нівелюючи будь-яке прагнення освіти, вчення, пізнання нового і наполягаючи на дотриманні старих порядків. Софія – представник цього класу.

Її образ не можна назвати позитивним, але якщо читач думає, що ця дівчина – повністю негативний персонаж, може припуститися помилки у своїх висновках. Отже, простежимо за характером та вчинками Софії Фамусової.

Характеристика Софії Фамусової

Зі сторінок твору ми дізнаємося, що Софія, на відміну від батька, що її противиться вченню, – дівчина освічена, що любить читати книги, в основному французькі романи. Саме завдяки цій літературі вона стала сентиментальною та чуттєвою.

На тлі представників знаті фамусівського суспільства Софія здається розумною та розвиненою. Героїня п’єси вміє грати на фортепіано та флейті. “…То флейта чується, то ніби фортепіано; Для Софії надто було б рано?

Характер Софії владний та вимогливий: вона командує у будинку як господиня, незважаючи на юний вік. Сімнадцятирічна дівчина наказує – їй підкоряються. Крім того, Софія має рішучість: «…Я криком розбуджу всіх у домі і занапащу себе і вас…” – каже вона.

Однак, незважаючи на ці, з одного боку, позитивні якості, Софія як губка, ввібрала в себе брехню та лицемірство, властиві представникам фамусівського суспільства.

Олександр Чацький та Софія Фамусова

Олександр Чацький спочатку вибрав Софію як свою наречену, тому що вона була, по-перше, близька йому по духу, по-друге, він бачив у ній розум і сильний характер.

Дорогі читачі! Пропонуємо ознайомитися з таблиці.

Також йому імпонувала незалежність цієї дівчини від оточуючих. Однак, коли Чацький приїхав із Санкт-Петербурга з наміром одружитися зі Софією, вона зустріла його дуже холодно, адже вже захопилася іншим – Олексієм Степановичем Молчаліним, який на той час жив у будинку її батька. Залишається загадкою той факт, що розумному та інтелектуально розвиненому Чацькому дівчина віддала перевагу дурній і недалекій людині.

Софія Фамусова та Олексій Молчалін

Маючи романтичну натуру, Софія полюбила людину, яка за характером і звичками була схожою на героя її улюблених творів. Причиною її серцевої туги став Олексій Молчалін, батько секретар. Але такий вибір Софії обґрунтований не лише цим, адже Молчалін – людина, якою можна командувати, а, як відомо, Софія любить зневажати людей. Однак, засліплена пристрастю, дівчина не бажає помічати, як жалюгідний і дурний її обранець. Навпаки, героїня п’єси дуже переживає за Олексія, і втрачає почуття, коли той падає з коня. Проте, мріям Софії про спільне життя з обранцем не судилося збутися, тому що шлюб із цією людиною не тільки неприємний її батькові, а й самому Молчаліну. Проте ще одна несподівана обставина вказала на абсолютну неможливість пов’язати життя Софії з Молчаліним: наприкінці п’єси відкрилося справжнє обличчя Олексія, який таємно від Софії зустрічався і зі служницею Лізою.

Напускна скромність Молчаліна розбилася вщент, оскільки з’ясувалося, що він – небезпечна людина.

Софія розчарована, бо той, на кого вона покладала надії, виявився негідником та лицеміром. «Не йдіть далі, наслухалася я багато, Жахлива людина! себе я, стін соромлюся» – журиться вона, нарешті побачивши, що хотіла пов’язати життя з негідним, нікчемним чоловіком.

Відгуки читачів про героїну п’єси

«Софія Фамусова дивує своєю двоякою натурою. З одного боку, вона добра, дуже любить і шкодує Молчаліна, хоча бачить, що інтелектуально він нижчий за неї, з іншого – щосили командує домочадцями. Жаль, що доля цієї дівчини не склалася. Як на мене, якби вона пов’язала своє життя з Чацьким, була б щаслива».

«У тандемі – Софія, Молчалін, Чацький – мені шкода саме Олександра Чацького. Він спеціально приїхав, щоб зробити пропозицію дівчині, хотів одружитися з нею, а вона відмовила йому, віддавши перевагу розумній людині Молчаліна, яка не володіє високим інтелектом. Крім того, розпустила чутки про те, що Чацький – божевільний. Шкода, що на нормальну та розумну людину накладає свій відбиток суспільство, де вона живе та взаємодіє з людьми, і мало хто наважується в такому разі плисти проти течії».