Рік від загибелі воїна-співака, Героя України Василя Сліпака

Відомий оперний співак, волонтер та воїн-доброволець із позивним «Міф» Василь Сліпак загинув під час бою від кулі снайпера під Дебальцевим рік тому. У квітні цього року воїну-співаку було посмертно присвоєне звання Героя України «за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові». Вручаючи «Зірку Героя» батькам загиблого, президент України Петро Порошенко наголосив: «Я запевняю Вас, що пам’ять про Василя ми увіковічнимо в багатьох містах України».

Батькам загиблого на Донбасі оперного співака Василя Сліпака вручили «Зірку Героя» (відео)

No media source currently available

Нині воїна-співака, згадують не лише в Україні, а й у Франції, де він жив і працював. У Парижі Василь Сліпак заснував волонтерську організацію «Українське братство», яке донині передає гуманітарну допомогу на передову та сім’ям загиблих. Однією з волонтерок та близькою подругою загиблого добровольця є Алла Лазарева, власний кореспондент у Франції журналу «Український тиждень». Каже, що зараз головне завдання братства – зберегти пам’ять про Василя Сліпака.

– З чого почалася ваша дружба з Василем Сліпаком?

Ми познайомилися на паризькому Майдані, як і весь кістяк «Українського братства»

– Ми познайомилися на паризькому Майдані, як і весь кістяк «Українського братства». Паризький Майдан був подібним до українського, єдине, що він не стояв цілодобово, а на вихідних. Кожної неділі ми виходили на площу Сен-Мішель з плакатами, прапорами, роздавали людям листівки, розказували, що відбувається в Україні. Хотіли бути солідарними з тими, хто був на Майдані в Києві та в інших містах.

І після Майдану він залишився лідером українських демонстрацій, яким задавав тон, ритм

Ми казали, що Василь – «голос Майдану» в Парижі. Але і після Майдану він залишився лідером українських демонстрацій, яким він задавав тон, ритм.

Василь був моїм одним із найближчих друзів. Ми зналися два роки, але кількість – не настільки важлива, як якість спілкування.

Оперний співак Василь Сліпак (ліворуч) під час мітингу у столиці Франції проти агресії Росії. Париж, 28 лютого 2016 року

– Як утворилося «Українське братство»?

Згодом Василь створив групу на Фейсбуці. Це була ідея допомагати армії

– Кожен із нас займався допомогою передовій: Василь – з групою хлопців, я – з двома дівчатами. Я пам’ятаю, коли ми вирішили прикрасити жовто-блакитними стрічками ялинку, яку подарувала Росія паризькій мерії. На стрічках ми написали імена та прізвища загиблих бійців на фронті. Ми подумали, якщо вони прийняли подарунок від Росії, то їм обов’язково треба прикрасити ялинку жовто-блакитними стрічками. Нам це пройшло, поліція їх не здерла і вони висіли довго. Тоді ми пішли пити каву і говорили, як краще всім організуватися. Згодом Василь створив групу на Фейсбуці, до якої він додав шість-сім людей, з ким він хотів вивести цю допомогу на кращий рівень. Це була ідея допомагати армії. На початках, у січні 2015 року, нас було небагато, нині – це вже велика група друзів.

– Чому саме братство? В організації є жінки…

– Ми жартуємо, що тепер у нашому братстві більше сестер. «Українське братство» придумав Василь. Він просто поставив перед фактом. Чому саме так? Я не знаю. Він так захотів і так воно залишилось. Володя Ткаченко, який теж учасник братства, придумав нашу емблему у формі сердечка. Перед від’їздом на фронт Василь нам всім подарував футболки з цими сердечками.

– Якою людиною був Василь Сліпак?

Якщо можна сказати, що в світі існують ідеальні друзі, то це був Василь

– Він був чудовою людиною, важко сказати щось інше. Якщо можна сказати, що в світі існують ідеальні друзі, то це був Василь. Він міг організувати сюрприз на день народження. Як музикант, він відчував кожну інтонацію голосу. Від нього не приховаєш, якщо щось не так. Ніхто мене так в житті не підтримував у складних моментах, як він. Я думаю, що такі люди народжуються рідко. Коли він був у Парижі, а не на гастролях, то ми чи не щодня спілкувалися.

– Коли він був в АТО, ви підтримували зв’язок? Сильно переживали?

На фронт він поїхав ще з один нашим хлопцем, Володею Ткаченком. Якось вночі був бій. О 6-й ранку Василь одній з наших дівчат написав лише одне слово – «живий»

– На фронт він поїхав ще з один нашим хлопцем, Володею Ткаченком. Якось вночі був бій. Ми в Парижі між собою переписувались. Українські джерела з місця подій вказували, що є загиблі. Було досить страшно. О 6-й ранку Василь одній з наших дівчат написав лише одне слово – «живий». І ми пішли трохи поспати. Тоді пощастило, що куля не втрапила в наших хлопців.

– Василь ділився з Вами історіями з АТО?

Коли ми розпитували Василя про війну, він розповідав: про тих людей, з якими він воював, він цим жив

– Ми весь час збиралися. Коли ми розпитували Василя про війну, він розповідав: як там все, який побут, яка допомога, хто приїздить, про тих людей, з якими він воював, він цим жив. З власної ініціативи – не дуже розповідав. Він був добровольцем, бо мав повертатися, щоб співати. Він хотів сполучати і кар’єру співака, і допомогу Україні.

– Гастролі, допомога армії… Як він з усім встигав?

– Дуже часто його з колективами запрошували виступати у французьку провінцію або за кордон. Календар його професійного життя був насичений, але якщо ти хочеш встигати, ти встигаєш. Всі ми працюємо на повну ставку і мусимо знаходити цей час. Він все встигав. Якщо треба встати о 6-й ранку, то він вставав, коли треба. Когось треба замінити – він був завжди. Був неймовірно надійною людиною. Наша робота – це пам’ять про нього. Хоча звичайно і допомога тим, хто в Україні.

– Кому допомагає «Українське братство»?

На початку війни добровольча, а також регулярна армія стояли голі, босі, а тут була можливість придбати однострої

– Це допомога тим, хто бореться за Україну. Це ті, хто на передовій, діти або полеглих українських бійців, або поранених. На початку війни добровольча, а також регулярна армія стояли голі, босі, обдерті, в старих джинсах, в кросівках, а тут була можливість придбати однострої.

Відправки у нас щотижня: від першого дня війни і до перемоги, принаймні ми так обіцяли Василеві

Зараз в цьому немає потреби. Все таки вбрали армію за три роки війни, але тоді це було нагальною потребою. Ми знайшли можливість все це купувати. У нас є квота з одним транспортером. Ми можемо безкоштовно відправити 100 кілограмів на тиждень. Але це дуже непросто: все знайти, спакувати, знайти адресно. Відправки у нас щотижня: від першого дня війни і до перемоги, принаймні ми так обіцяли Василеві.

– Як виходили на людей, які потребували допомоги?

Засадничий принцип братства – допомога тим, хто на передовій, бореться за Україну. Василь тричі був на війні, у свій третій приїзд на фронт він загинув

– Засадничий принцип братства – допомога тим, хто на передовій, бореться за Україну. Василь тричі був на війні, у свій третій приїзд на фронт він загинув. Він знав багатьох людей особисто, когось знала я. Мої знайомі також пішли служити добровольцями. До нас зверталися з різних куточків прифронтової зони і ми визначали, яку реальну допомогу можемо надати, з огляду на наші скромні кошти. Її передаємо або через надійних людей, або через пошту.

– Переважно ви передаєте не фінансову, а гуманітарну допомогу?

– Ми – не фонд, не є комерційною структурою. Ми купуємо те, що потрібно, і надсилаємо самі. Дуже рідко передавали гроші: на ремонт машини або якогось пристрою.

– Хто є керівником «Українського братства»?

– У нас немає якогось лідера чи начальника, все узгоджується консенсусом. Щоб ініціатива пройшла, треба, щоб всі на неї згодилися. Василь є почесним головою, але то така суто горизонтальна ініціатива.

– Яким чином ви знаходите фінансування?

Спочатку Василь ставив благодійні концерти. Він зібрав «музичну сотню» – так він їх називав – українських музикантів у Франції

– Спочатку Василь ставив благодійні концерти. Він зібрав «музичну сотню» – так він їх називав – українських музикантів у Франції. Люди кидали до скриньки гроші, скільки хотіли пожертвувати на військо. Ми теж робили збірки на різних українських акціях. Іноді люди самі могли щось пожертвувати. В нас були вечори борщу, вареників, де ми намагалися презентувати українську кухню і зібрати кошти. І переважно приходили французи.

– Чи бувало таке, що посилки не доходили?

– Дуже рідко. На Новий рік було так, але, очевидно, пошта перевантажена і посилки загубилися. Але, як правило, такого не трапляється.

– Чи отримуєте ви відгуки від сімей, бійців, яким допомагаєте?

Тут вся громада збирає одяг, іграшки, солодощі і їм важливо знати, що посилки дійшли. Навзаєм ми отримуємо фотозвіт

– Тут вся громада збирає одяг, іграшки, солодощі і їм важливо знати, що посилки дійшли. Навзаєм ми отримуємо фотозвіт – інколи тільки речі, інколи фото дітей або бійців, але ми точно знаємо, що все дійшло.

– Що ще організовуєте крім вечорів та гуманітарної допомоги?

Із Василевої ініціативи шість дітей полеглих бійців приїжджають відпочивати до українського табору в Розе – на сході Франції

– Із Василевої ініціативи шість дітей полеглих бійців приїжджають відпочивати до українського табору в Розе – на сході Франції. Василь був спонтанною людиною. Я заповнювала анкету своїй дочці до цього табору, а він пакував чергову партію військової допомоги. Він подивився на анкету і каже, може попросити, щоб табір взяв хоча б двох дітей. А ми б зібрали гроші на квитки. Ми з ними зв’язалися, вони сказали, що можуть взяти п’ятьох дітей. Сам табір їх бере безкоштовно, але ми оплачуємо квитки з України до Франції, приймаємо їх, розселяємо.

– Які у вас критерії відбору?

В списку є приблизно 175 дітей. Табір просить вік – не менше 13-14 років. Цей табір є власністю «Об’єднання українців Франції»

– В списку є приблизно 175 дітей. Табір просить вік – не менше 13-14 років, бо меншим дітям складно без мами, вони ще й пережили втрату батька. Вони мають проживати в різних куточках України. Цей табір є власністю «Об’єднання українців Франції». В 60-х роках українці викупили невеликий замок і щоліта там організовують табори. Цього року нам авіалінії дали безкоштовні квитки. Думали, що хоч знижку зроблять, а вони зробили більше ніж знижку. Ми відправили лист і довго не було

відповіді. Вони вирішили відправити дітей безплатно. Тому в липні чекаємо шістьох дітей.

– Як зараз «Українському братству» без Василя?

Василя нам дуже сильно бракує. В братстві все так само, як було за Василя. Тільки зараз ми більше відправляємо медичну допомогу

– Василя нам дуже сильно бракує. Є люди, які стають близькими одразу і назавжди. Вони так і залишаються близькими душами, просто з ними не можна спілкуватися, бачитися. Але ти про них пам’ятаєш і вони присутні в кожній дії. В братстві все так само, як було за Василя. Тільки зараз ми більше відправляємо медичну допомогу.

– В АТО у Василя був позивний «Міф». З такою ж назвою до річниці загибелі вийде фільм режисера Леоніда Кантера. Ви долучалися до зйомок?

– Коли він приїздив у Париж, я хворіла. В мене тоді зник голос, тому я з ним не побачилась. Від «Українського братства» говорила Юля Єфремова. Я розумію, що Леонід зібрав відеоматеріали, які були зроблені за життя Василя, і він зробив кілька інтерв’ю з людьми, які знали його особисто.

– Як українці у Франції вшановуватимуть Василя Сліпака?

– У нас пам’ятний вечір. Буде перегляд етапів творчості видатного співака. Французькі та українські співаки, які знали Василя, будуть виконувати його репертуар. Ще ми передбачили декілька сюрпризів для тих, хто прийде в український культурний центр у Парижі.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Правління василія 3 коротко основні події. Підкорення Псковської республіки

Правління Василя 3 коротко стало часом закінчення. Василь 3 фактично знищив залишки удільних князівств та створив єдину державу. Його синові дісталася вже сильна держава.

Якщо коротко сказати, то першій половині XVI в. Росія пережила велике економічне піднесення. Ще батько Василя почав проводити активну політику у цьому напрямі. Він здійснив кілька походів у бік Сибіру та Уралу, уклав союз із Кримським ханством. Ця політика дозволила стабілізувати відносини на південних кордонах та принести туди світ.

Правління Івана 3 та Василя 3

Правління Івана 3 і Василя 3 дозволило стабілізувати стан усередині країни, зміг завдати поразки ще одному ворожому для Московської Русі державі – Лівонському ордену. Лівонський орден напав на Псков. Правління Пскова і Новгорода схоже, обидві території були республіка. Проте міць Новгорода була, куди значно більша. До речі сам Псков допоміг приєднати Новгород до території Російської держави. Але коли Орден напав на Псков, то йому доводилося покладатися лише на допомогу Москви. Свого війська в велику кількістьвін не мав.

Псков став поступово перетворюватися на територію, де встановилося подвійне керування:

Зрозуміло, що не міг московський намісник у всьому погоджуватися з Віче, траплялися конфлікти. Коли Василь 3 вступив на престол, то вирішив, що призначати князя не потрібно. Він задумав скасувати цю систему. До міста було відправлено князя Рєпня-Оболенського. Він спровокував конфлікт із Віче і Василь почав готуватися до нападу та завоювання Пскова.

У 1509 р. Василь III та його військо підійшли до Новгорода. Жителі Пскова дізналися про це і поспішила государю зі своїми дарами. Василь вдав, що приймає всі подарунки. Всім було наказано з’явитися на государів двір. Там мешканці Пскова потрапили під варту. Народне Віче було скасовано, близько 300 сімей було виселено за наказом государя, а землі були віддані у відання служивих людей з Москви. У 1510 р. Псковська республіка перестала бути самостійною.

Так склалося, що правління Василя 3 до його смерті багато хто сприймає як час між двома Іванами. ІванIII став першим государем, став першим збирати землі російські.він же Грозний так само зробив великий внесок в історії Московської Русі. Але ось правління ВасиляIII якось упускається багатьма. Адже він правив майже 30 років. Термін дуже значний.

Початок правління Василя 3

Початок правління Василя 3 почався з приєднанням Пскова. Взагалі варто сказати, що Василь III став продовжувати справу свого іменитого батька пана Івана III. Основні напрями його політики збігалися з батьківською. Офіційно Василь Іванович був на престолі 28 років. Роки правління Василя 3 1505-1533 рр., але фактично правити він став, коли Іван III ще перебував на престолі. Василь був офіційним співправителем.

Василь Іванович точно знав, яка доля чекає на нього. Його готували, що, можливо, незабаром він може очолити Московську державу. Але дізнався про це Василь не з ранніх років. Справа в тому, що у нього був син, який народився в першому шлюбі – Іван «Молодий». Він був спадкоємцем престолу. Іван Іванович мав сина Дмитра. Хлопчик теж міг претендувати на престол у разі смерті батька. Звичайно, не було чіткого указу про те, що престол дістанеться саме Івану Молодому. Проте юнак брав активну участь у державних справах, багато хто сприймав саме його як спадкоємця. У 1490 р. Іван захворів і невдовзі помер.

Таким чином, у різний часна престол претендували троє:

1. Іван Іванович «Молодий»;
2. Василь Іванович ІІІ;
3. Дмитро Іванович – онук Івана III.

У 1505 р. на престолі опинився Василь Іванович – другий за старшинством син Василь, він народився у другому шлюбі з візантійською принцесою Софією Палеолог. Як було зазначено, Василь продовжив політичний курс батька. Він будував нові храми, кам’яні будинки. До 1508 був побудований новий палац, і Василь III перевіз туди сім’ю.

Цікаво, що багато істориків описують характер ВасиляIII як людини гордовитої та гордої. Він вірив у свою винятковість як правителя Росії, напевно, дане марнославство було навіяне йому матір’ю – Софією Палеолог та батьком – ІваномІІІ. Всі опори на Русі він пригнічував дуже жорстко, іноді застосовував хитрість і кмітливість. Проте дуже мало людей, яких він стратив. Його правління не було схожим на правління, терору не було зовсім. ВасильIII вважав за краще усувати своїх супротивників без застосування страти.

Час правління Василя 3

Виходячи зі своїх політичних поглядів, Василь прагнув проводити жорстку та чітку політику. Він бував, що радився зі своїми наближеними, проте більшість рішень ухвалював самостійно. Але все ж таки не останню роль в управлінні країною грала Боярська Дума. Час правління Василя 3 не став для бояр «опальним». Дума засідала регулярно.

У різний час наближеними Василя ІІІбули:

• Василь Холмський;
• Князь Данії Щеня;
• Дмитро Федорович Вольський;
• Князі з роду Пенкова;
• Князі з роду Шуйських та ін.

Основні події внутрішньої та зовнішньої політики:

• Протистояння Москви та Кримського ханства, у результаті Хан Мухаммед-Гірей перейшов на бік Литви;
• Зміцнення південних кордонів, будівництво Зарайська, Тули та Калуги;
• 1514 р. захоплення Смоленська військами Данила Щені;
• 1518 запрошення монаха з гори Афон для перекладу грецьких книг, приїхав Михайло Тріволіс (Максим Грек);
• 1522 р. новим митрополитом став Данило (він замінив зміщеного раніше
• Варлаама);
• Приєднання Рязанського князівства (1522).

Створюючи та прикрашаючи церкви, Василь Іванович дотримувався своїх інтересів у релігії та мистецтві. Він мав відмінний смак. У 1515 р. було добудовано Успенський собор біля Кремля. При першому відвідуванні собору він зазначив, що почувається тут чудово. Також Василь виявляв великий інтересдо давньоруської мови, Він вивчав його, міг досить добре говорити на ньому. І він дуже любив свою дружину Олену (вона була його другою дружиною) та сина. Є кілька листів, які показують, з якою теплотою він ставився до них.

Росія за правління Василя 3

У вересні 1533 р. Василь III з дружиною та дітьми відвідував Троїце-Сергієв монастир, потім він поїхав на полювання. Незабаром після прибуття Василь захворів. На лівому стегні у государя утворився надрив. Запалення поступово ставало дедалі масштабнішим, пізніше лікарі поставили діагноз «зараження крові». Стало ясно, що государя не врятувати. Василь поводився дуже мужньо перед лицем смерті, що насувається.

Останньою волею імператора стало:

• Закріплення трону за спадкоємцем – трьох років від народження;
• Постригтися у ченці.

Ніхто не сумнівався у праві на трон за Іваном, а ось проти постригу Василя виступили багато хто. Але митрополиту Данилу вдалося згладити цю ситуацію, і на початку грудня, коли государ уже був поганий, він був пострижений. Потім 3 грудня він уже відійшов у інший світ.

Правління Василя III стало важливим етапому остаточному об’єднанні російських земель та його централізації. Багато істориків говорять про його правління як про перехідне, але це далеко не так.

Час правління Василя 3 коротко відео

XVI століття, мабуть, один із найскладніших та найцікавіших періодів історії Росії. У цей час Московське князівство, що об’єднало землі розрізнених князівств, складається єдине централізоване Російське держава.

Звичайно, виникнення сильної державина політичній карті Європи не могло не позначитися на його взаєминах із сусідами. У міру розвитку та становлення російської держави змінювалися зовнішньополітичні завдання його правителів.

Основні принципи зовнішньої політики склалися за Івана III, були продовжені його сином Василем III і онуком – Іваном IV (Грозним), у цій роботі буде розглянуто зовнішня політика Росії протягом усього століття.

Мета роботи – виявити напрями зовнішньої політики України Росії протягом усього XVI століття.

1.Охарактеризовать сформовані до початку аналізованого періоду завдання зовнішньої політики Московського царства за Івана III.

2.Розглянути основні напрями зовнішньої політики за Василя III.

3.Виявити результати зовнішньої політики Івана IV Грозного та її подальший розвиток.

1. Формування основних напрямів зовнішньої політики Московської держави за Івана III (Передумови)

Основні напрями зовнішньої політики України Росії XVI століття оформилися ще за великому государі Московському князю Івану III:

Казанське та ногайське (південно-східне).

Найважливішим результатом діяльності Івана III стало досягнення територіальної єдності російських земель. Об’єднання російських земель навколо Москви уможливлювало активізацію зовнішньополітичної діяльності.

На початку XVI століття В результаті російсько-литовських воєн 1492-1494 і 1500-1503 років до складу Московської держави вдалося включити десятки російських міст – Вязьму, Чернігів, Стародуб, Путивль, Рильськ, Новгород-Сіверський, Гомель, Брянськ, Дорогобуж та інші. У 1503 році було укладено шестирічне перемир’я з Литвою та Лівонським орденом.

А.Н.Сахаров так охарактеризував результати правління Івана III: «Важко переоцінити значення епохи Івана III у зовнішньополітичній історії Росії. Країна стала важливим елементомсхідно- та північноєвропейської підсистеми держав. Західний напрямок стає – і до того ж надовго – провідним у російській дипломатії. Внутрішні складнощі Литовського князівства, особливості курсу Казимира Старого були чудово використані московським урядом: західний кордон було відсунуто на сотню з гаком кілометрів, майже всі Верховські князівства і Сіверська земля (захоплені свого часу Литвою) перейшли під владу Москви. Важливий та самостійною частиноюРосійської зовнішньої політики став балтійський питання: Росія вимагала гарантій рівних умов – правових та економічних – участі російських купців у морській торгівлі. Зв’язки з Італією, Угорщиною, Молдовою забезпечили потужний приплив у країну фахівців різного профілю та багаторазово розширили обрій культурного спілкування.

2. Зовнішня політика Василя ІІІ

Василь III вступив у володіння батьківською державою у жовтні 1505 року, продовжив політику Івана III, спрямовану на зміцнення позицій Росії на заході та повернення російських земель, що перебували під владою Великого князівства Литовського та Лівонського ордена.

На початку 1507 р. новообраний великий князь литовський і король польський Сигізмунд I (Старий) зуміли заручитися підтримкою Кримського та Казанського ханств у боротьбі з Москвою. Військові дії почалися в березні 1507р. на заході (Чернігів) та півдні (війська кримського хана напали на Козельськ, Бєлєв, Одоєв).

Ні в Росії, ні в Литви не було сил для рішучого зіткнення, і у вересні 1508 був укладений договір з Великим князівством Литовським про «вічний світ», за яким Росії відходили захоплені раніше північні землі (територія колишнього Чернігівського князівства). Лівонський орден не підтримав Сигізмунда в боротьбі з Росією, більше того, в 1509 він уклав перемир’я з Росією терміном на 14 років.

В 1508 вдалося врегулювати відносини з Казанським ханством, яке не взяло участі в російсько-литовському конфлікті.

«Вічного» миру з Литвою вистачило лише на чотири роки: 1512 року військові дії відновилися. Заручившись підтримкою Лівонського та Тевтонського орденів, Василь III рушив війська до Смоленська. Після 6-тижневої облоги російські війська відступили, щоб у червні 1513 знову виступити в похід. Місто взяла в облогу 80-тисячна армія, озброєна гарматами і пищалями. Крім того, 24-тисячне угруповання воювало в полоцьких землях, 8-тисячна армія тримала в облозі Вітебськ, а 14-тисячне намагалося захопити Оршу 1 . Тільки восени російські війська пішли додому. Готуючись до третього походу, Василь III задіяв свою дипломатію, яка зуміла домовитися про коаліцію зі Священною Римською імперією. Згідно з домовленістю, член коаліції австрійський ерцгерцог Масксиміліан визнавав владу Москви над білоруськими та українськими землями, а Василь – права Відня на територію Польщі. Наприкінці травня 1514 р. розпочався новий похід на Смоленськ. Двомісячна облога з постійним обстрілом із 300 гармат принесла свої плоди, і 31 липня місто було взято. Натхненний перемогою, Василь III почав наступ у глиб білоруських земель. Він оволодів Мстиславлем, Кричевом та Дубровною. Лише у Березини його зупинив передовий загін Сигізмунда I. 8 вересня 1514 р. у генеральній битві під Оршею верховний гетьман К. Острозький розгромив 80-тисячну російську армію, чим зруйнував коаліцію Василя III із Максиміліаном I.

У наступні роки військові дії тривали зі змінним успіхом до літа 1520, коли посольство Великого князівства Литовського прибуло для переговорів з Василем III. Переговори тривали два роки. Тільки 1522 р. велике посольство на чолі з полоцьким воєводою П. Кишкою підписало компромісний договір про п’ятирічний перемир’я і про передачу Смоленська Московській державі.

Мирний договір із західним сусідом почасти був і не зовсім спокійною обстановкою на південних і південно-східних кордонах Русі. Росія мала достатньо сил нового військового походу, тому основними способами досягнення своїх цілей для Москви стає дипломатичний і династичний. Росія підтримувала регулярні дипломатичні контакти з Данією, Швецією, Німецькою та Османською імперіями. Прагнучи до збереження мирних відносин із Кримом, Російська держава намагалася утвердити російський протекторат над Казанню. До 1521 р. вдавалося підтримувати певну стабільність у відносинах із Казанським та Кримським ханствами.

У ці роки Західна Європавимагала участі Росії в антитурецькій коаліції. Василь III від участі в ній ухилявся, але, будучи зацікавленим у зв’язках із Німецькою імперією, негативної відповіді не давав. Водночас він намагався підтримувати стійкі торговельні зв’язки з Туреччиною, тим більше, що торгівля зі Сходом була переважаючою.

У ніч із 3 на 4 грудня 1533 року Василь III вмирає. Його спадкоємцю йшов лише четвертий рік, і несподівано гостро постала проблема спадкоємства верховної влади. Поки була жива мати Івана Васильовича, Олена Глинська, при владі стояло угруповання Глинських. Після її отруєння владою у Москві заволоділи Шуйські. Взагалі 30-40-ті роки XVI століття рясніли непримиренними внутрішніми політичними зіткненнями, що не могло не позначитися на міжнародних позиціях Росії. У війні з Литвою в 1534-1537 роках довелося поступитися деякими містами і територіями. Для зміцнення фортець по західному кордонізнадобилися великі матеріальні та людські ресурси. Але головним болем, основним турботою стала Казань, коли у 1535 року було вбито московський ставленик. Майже завмерли стосунки з тими європейськими країнами, з якими раніше вони йшли інтенсивно. Взаємозв’язок зовнішньополітичної насолоди та внутрішніх напруг став очевидністю.

Василь III був другим сином Івана ІІІ. Спочатку співправителем його батька став первісток Іван Молодий, але він помер у 1490 році. Після цього майбутнім правителем Іван Васильович обрав сина Івана Івановича – Дмитра. Але в результаті він впав у немилість і закінчив своє життя ув’язнення.

14 квітня 1502 року Василь став великим князем московським і володимирським, а також правителем Всія Русі. 27 жовтня 1505 Іван III помер, а Володимир став єдиним правителем.

Централізація влади

Василь III продовжив політику свого батька щодо зміцнення своєї влади. Він був прихильником необмежену владу великого князя. Правитель вирішував усі важливі справи без бояр і не допускав, щоб вони йому суперечили, він радився лише зі своїми наближеними – радником Іваном Шигоном-Підджогіним, думним дяком Меншим Путятиним. Хоча при цьому збирав бояр, але нарада з ними була формальною.

Саме за Василя зникли питомі відносини підданих до государя, іноземці зазначали, що великий князьмає силу і вплив, яких не було у його попередників.

За Василя збільшилося земельне дворянство, обмежилися правничий та привілеї бояр.

Василь III розправлявся з усіма, хто виступав проти нього. В 1521 він відправив на заслання митрополита Варлаама за те, що той відмовився виступати на стороні Василя проти князя Василя Івановича Шемячина.

17 січня 1522 року Івана Михайловича Воротинського звинуватили у зраді, його заарештували та ув’язнили на три роки. Через деякий час він був помилований, але в 1534 він знову був заарештований і висланий в Білоозеро, де його знову ув’язнили.

За Василя було створено Судебник, але не зберігся донині.

Розширення володінь

Василь III ставив своїм завданням об’єднання російських земель. Він планував приєднання та асиміляцію Пскова. Для реалізації цього плану в 1510 великий князь зібрав на свято Хрещення Господнього всіх жителів Пскова, які були незадоволені ним, а також представників міста. Василь звинуватив їх у недовірі і наказав стратити їхніх намісників. Жителі Пскова змушені були попросити про приєднання до Москви. Василь III наказав скасувати віче, в ніч 13 січня 1510 вічовий дзвін був вилучений і перевезений до Новгорода.

24 січня Василь III прибув до Пскова, він вирішив вчинити з ним так само, як і зазвичай робив його батько, Іван III, зробив у 1478 році з Новгородською республікою. Частина населення з Пскова, а саме 300 найвпливовіших і найзнатніших сімей, переселила до Москви, а їх володіння віддала московським жителям.

Іван Іванович, великий князь рязанський, хотів повернути незалежність Рязані. Для цього він вирішив укласти союз із кримським ханом Мехмед Гераєм, виявив бажання одружитися з його дочкою. Але це стало відомо Василю III.

У 1517 році великий князь викликав себе у Велике князівство Московське Івана Івановича, незважаючи на те, що князь рязанський спочатку не хотів їхати, він все ж таки прибув до міста, де його схопили і уклали під варту. Його матір, Аграфену Василівну, уклали до монастиря. Після цих подій Рязань приєдналася до Москви.

У 1518 помер князь Василь Семенович Стародубський, після цього Стародубське князівство об’єднали з Московським.

В 1523 Василю III донесли, що князь Василь Іванович Шем’ячіч (Шем’якін)уклав союз із Великим князівством Литовським. Його запросили до Москви, де спочатку тепло зустріли, але вже 12 травня 1525 року ув’язнили, Шемякін так і залишився до кінця життя в ув’язненні. Новгород-Сіверське князівство приєднали до Москви.

Відносини з церквою

30 квітня 1511 року Симонзалишив митрополію, з цього року митрополитом Московським і всієї Русі став Варлаам. У той період точилася боротьба між двома церковними течіями: нестяжателями та йосифлянами. Їхньою головною відмінністю було те, що перші виступали проти монастирського землеволодіння, а другі навпаки. Митрополит Варлаам був на боці некористолюбців, у той час як сам Василь III виступав за іосифлян.

Представником Йосипа був Йосип Волоцький, архієпископ Серапіон виступив проти нього, за що Василь скликав Собор, який засудив Серапіона до ув’язнення.

Відносини ще більше напружилися, коли Василь вирішив розлучитися із дружиною після 25 років шлюбу. У них із Соломонією не було дітей, а князь хотів спадкоємця. Митрополит Варлаам виступив проти розлучення, за це у 1521 році його позбавили сану та заслали до монастиря. Також були заслані та його союзники – Василь Іванович Патрікеєв (Вассіан) та Максим Грек.

Ідею з розлученням підтримав митрополит Данило. Після цих подій течія іосифлян стала впливати не тільки на церкву, але і на саму державу.

Архітектура та будівництво

За Василя III йшло активне будівництво. У Москві було зведено стіни та вежі Кремля з боку річки Неглинної.

У жовтні 1508 року великий князь наказав перенести мощі померлих правителів новий Архангельський собор. Першим, кого тут поховали, став Іван Калита, а останнім – Петро II.

1514 року Василь наказав Алевізу Фрязіну, італійському архітектору, звести в Москві 11 церков, серед яких була Церква Різдва Іоанна Предтечі на Бору, яка зруйнувалася при пожежі в 1493 році.

За Василя також активно зводилися укріплення з каменю у наступних містах: Коломні, Тулі, Нижньому Новгороді тощо.

Василь III правил остаточно свого життя, тобто. до 3 грудня 1533 року, після його смерті влада перейшла його синові – Івану IV.

Василь III Івановичу хрещенні Гавриїл, в чернецтві Варлаам (народ. 25 березня 1479 – смерть 3 грудня 1533) – великий князь володимирський і московський (1505-1533 рр.), Государ всієї Русі. Батьки: отець Іоан III Васильович Великий, мати візантійська царівна Софія Палеолог. Діти від першого шлюбу: Георгій (імовірно); від другого шлюбу: та Юрій.

Василь 3 коротка біографія (огляд статті)

Син Іоанна III від шлюбу з Софією Палеолог, Василь Третій вирізнявся гордістю і неприступністю, карав підвладних йому нащадків питомих князів і бояр, котрі сміли йому перемовити. Він «останній збирач російської землі». Після приєднання останніх уділів (Псков, північне князівство) він повністю знищив питому систему. Він двічі воював з Литвою, за навчанням вступив до нього на службу литовського вельможі Михайла Глинського, і, нарешті, 1514 р., зміг відібрати у литовців Смоленськ. Війна з Казанню і Кримом були важкими для Василя, проте закінчилися покаранням Казані: Торгівля була відвернена звідти на макар’євський ярмарок, згодом перенесений до Нижнього. Василь розлучився зі своєю дружиною Соломонією Сабуровою і одружився з князівною, чим ще сильніше порушив проти себе незадоволених ним бояр. Від цього шлюбу у Василя народився син Іван IV Грозний.

Біографія Василя ІІІ

Початок правління. Вибір нареченої

Новий великий князь московський Василь III Іванович почав правління з вирішення “тронного питання” з племінником Дмитром. Відразу після смерті батька він велів закувати того «в заліза» і посадити в «в палату тісну», де той помер через 3 роки. Тепер цар не мав «законних» супротивників у суперництві за великокнязівський престол.

Василь вступив на московський престол у 26 років. Показавши себе надалі майстерним політиком, він ще за батька готувався до ролі самодержця в Російській державі. Недаремно він відмовився від нареченої серед іноземних принцес і вперше були влаштовані при великокняжеском палаці оглядини російським нареченим. 1505, літо — на оглядини привезли 1500 знатних дівчат.

Спеціальна боярська комісія після ретельного відбору представила спадкоємцю престолу десять у всіх відношеннях найдостойніших претенденток. Василь обрав Саломонію – дочку боярина Юрія Сабурова. Цей шлюб виявиться невдалим – у монаршого подружжя дітей, і насамперед сина-спадкоємця, не було. У першій половині 20-х років проблема спадкоємця у великокняжого подружжя загострилася до краю. За відсутності спадкоємця престолу головним претендентом на царство автоматично ставав князь Юрій. З ним у Василя стосунки склалися неприязні. Відомий факт, Як і сам питомий князь та її оточення були під пильним наглядом інформаторів. Перехід до Юрія вищої владиу державі взагалі обіцяв масштабну перетряску в правлячій еліті Росії.

За суворістю дотримуваної традиції другий шлюб православного християнинау Росії був можливий лише у двох випадках: смерті або добровільного відходу до монастиря першої дружини. Государева дружина була здорова і, попри офіційне повідомлення, зовсім не збиралася добровільно перейти до монастиря. Опала на Саломонію та насильницький постриг наприкінці листопада 1525 р. завершили цей акт сімейної драми, який надовго розколов російське утворене суспільство.

Великий князь Василь III Іванович на полюванні

Зовнішня політика

Василь Третій продовжив політику батька щодо створення єдиного Російської держави, «слідував тим самим правилам у політиці зовнішньої та внутрішньої; являв скромність у діях монархічної влади, але умів повелівати; любив вигоди миру, не боячись війни і не упускаючи випадку до здобутків важливих для державної могутності; менше славився військовим щастям, більше небезпечним для ворогів хитрістю; не принизив Росію, навіть звеличив її . »(Н. М. Карамзін).

На самому початку правління їм було здійснено в 1506 р. невдалий похід на казанського хана, що закінчився втечею російського війська. Такий початок дуже надихнув короля Литви Олександра, який, сподіваючись на молодість і недосвідченість Василя III, запропонував йому мир з умовою повернення земель, завойованих Іваном III. На таку пропозицію було дано досить суворий і короткий відповідь – російський цар має лише своїми землями. Натомість, у надісланій Олександру грамоті про сходження на престол, Василь відкинув скарги литовських бояр на русичів, як несправедливі, і нагадував про неприпустимість відмінювання Олени (дружини Олександра та сестри Василя III) та інших християн, які проживали на території Литви до католицтва.

Олександр зрозумів, що з престол зійшов молодий, але сильний цар. Коли ж у серпні 1506 р. Олександр помер, Василь намагався запропонувати себе як короля Литви та Польщі, щоб припинити протистояння з Росією. Однак на престол зійшов брат Олександра Сигізмунд, який не бажав миру з Росією. З досади государ спробував відвоювати Смоленськ, проте після кількох битв не виявилося переможців, і був укладений мир, за яким за Росією залишалися всі завойовані при Іоанні III землі і Росія пообіцяла не робити замах на Смоленськ і Київ. Внаслідок цього мирного договору в Росії вперше з’явилися брати Глинські – знатні литовські вельможі, які мали конфлікт із Сигізмундом і перейшли під заступництво Російського царя.

До 1509 були врегульовані зовнішні відносини: отримані грамоти від давнього друга і соратника Росії – кримського хана Менглі-Гірея, які підтверджували незмінність його ставлення до Росії; укладено 14-ти річний мирний договір з Лівонією, з обміном полоненими та поновленням: безпеки пересування по обох державах та торгівлі на колишніх взаємовигідних умовах. Важливим було й те, що згідно із цим договором німці розривали союзні відносини з Польщею.

Внутрішня політика

Цар Василь вважав, що влада великого князя нічого не повинно обмежувати. Він користувався активною підтримкою Церкви у боротьбі з феодальною боярською опозицією, круто розправляючись із тими, хто висловлював невдоволення.

Тепер Василь Третій міг зайнятися внутрішньою політикою. Він звернув свою увагу на Псков, що гордо носив ім’я «брата Новгорода». На прикладі Новгорода государ знав, куди може привести волю боярська, а тому хотів, не доводячи до заколоту підкорити місто своєї влади. Приводом для цього стала відмова землевласників платити данину, всі пересварилися і наміснику нічого не залишалося як звернутися до суду великого князя.

Молодий цар у січні 1510 р. вирушив до Новгорода, де й прийняв численне посольство псковитян, яке складалося з 70 найзнатніших бояр. Розгляд закінчився тим, що всі псковські бояри були посаджені під варту, тому що цар був незадоволений їх зухвалістю проти намісника та несправедливістю проти народу. У зв’язку з чим государ зажадав від псковичів відмовитися від віче й прийняття государевых намісників в усі їхні міста.

Почесні бояри, відчуваючи свою провину і не маючи сил для протистояння великому князю, написали лист псковському народу, з проханням погодитися з вимогами великого князя. Сумно було вільним псковичам востаннє збиратися на площі під дзвін вічового дзвона. На цьому віче і було оголошено государевим послам про свою згоду підкоритися царській волі. Василь III прибув Псков, навів там порядок і посадив нових чиновників; прийняв присягу у вірності всіх жителів і заклав нову церкву Святої Ксенії, поминання цієї святої припадало якраз на день кінця вільності міста Пскова. 300 знатних псковичів відправив Василь до столиці і через місяць поїхав додому. Слідом за ним незабаром пощастило і вічовий дзвін псковичів.

До 1512 загострилися відносини з кримським ханством. Розумний і вірний хан Менглі-Гірей, який був надійним союзником Іоанна III, сильно постарів, одряхлів і політику стали вести його сини, молоді царевичі Ахмат та Бурнаш-Гірей. Сигізмунд, який ненавидів Росію ще сильніше, ніж Олександр, зміг підкупити сміливих царевичів та підбити їх на походи на Русь. Особливо шалений Сигізмунд втративши 1514 р. Смоленська, що вже протягом 110 років був під Литвою.

Сигізмунд шкодував, що відпустив до Росії Михайла Глінського, який старанно служив новій землі, і почав вимагати повернути Глинських. Особливо М. Глінський намагався під час взяття Смоленська, ним були найняті вправні іноземні воїни. Михайло мав надію, що з подяки до його заслуг государ зробить його володарем князем Смоленська. Однак великий князь не любив і не вірив Глинському – одного разу, хто змінив, змінить і вдруге. І взагалі Василь боровся з долею. Так і сталося: образившись, Михайло Глинський перекинувся до Сигізмунда, але на щастя, його швидко змогли впіймати воєводи і за наказом царя в ланцюгах відправили до Москви.

1515 – помер кримський хан Менглі-Гірей, і його трон успадковував син Муххамед-Гірей, який, на жаль, не успадкував багатьох добрих якостей свого батька. За часів його правління (до 1523) кримське військо виступало то на боці Литви, то Росії – все залежало від того, хто більше заплатить.

Могутність Росії тієї епохи викликала повагу різних країн. Посли з Константинополя привезли грамоту та лагідний лист від знаменитого та страшного для всієї Європи турецького султана Солімана. Добрі дипломатичні відносини з ним налякали вічних супротивників Росії – Муххамет-Гірея та Сигізмунда. Останній навіть не сперечаючись про Смоленськ, уклав мир на 5 років.

Соломонія Сабурова. Картина П. Мінєєва

Об’єднання російських земель

Такий перепочинок дав великому князеві час і сили виконати давній намір свій і свого великого батька – остаточно знищити спадки. І йому це вдалось. Рязанський спад, керований молодим князем Іоанном, мало не відклався від Росії, за активної участі хана Муххамета. Посаджений у в’язницю, князь Іоанн втік у Литву, де й помер, а Рязанське князівство, яке було 400 років окремим та незалежним, влилося у 1521 р. у державу Російську. Залишалося Сіверське князівство, де князював Василь Шем’якін, онук знаменитого Дмитра Шемяки, який баламутив владу за часів. Цей Шем’якін, такий схожий на діда, давно підозрювався у дружбі з Литвою. 1523 – розкрилося його листування з Сигізмундом, а це вже відкрита зрада вітчизні. Князя Василя Шемякіна кинули у в’язницю, де він і помер.

Так було здійснено мрія поєднати роздроблену на удільні князівства Русь у єдине ціле під владою царя.

1523 – був заснований на казанській землі російське місто Васильсурськ, і ця подія означала початок рішучого підкорення Казанського царства. І хоч у час правління Василю Третьому доводилося воювати з татарами і відбивати їх набіги, 1531 року казанський хан Еналей став послушником російського царя, визнавши його влада.

Розлучення та одруження

Все добре складалося в державі Російської, але не з’явилося спадкоємця у Василя III за 20 років подружжя. І стали складатися різні боярські партії за і проти розлучення з безплідною Сабуровою. Царю потрібний спадкоємець. 1525 – відбулося розлучення, і Соломоніда Сабурова була пострижена в черниці, а в 1526 р. цар Василь Іванович взяв за дружину Олену Василівну Глинську – племінницю зрадника Михайла Глинського, яка і народила в 1530 р. першого сина і спадкоємця престолу Іоан ).

Олена Глинська – друга дружина великого князя Василя III

Результати правління

Першими ознаками процвітання Російської держави стала успішно що розвивалася торгівля. Найбільшими центрами, крім Москви, стали Нижній Новгород, Смоленськ та Псков. Великий князь дбав про розвиток торгівлі, що постійно вказував своїм намісникам. Розвивались і ремісничі промисли. Багато містах виникли ремісничі передмістя – слободи. Країна забезпечувала себе, на той час, усім необхідним і була готова вивозити товарів більше, ніж ввозити те, чого потребувала. Багатство Русі, розмаїття орних земель, лісових угідь із дорогоцінною хутром, одностайно відзначають іноземці, які відвідували Московію в
ті роки.

За Василя III продовжує розвиватися містобудування, зведення православних храмів. Італієць Фіораванті будує в Москві, на зразок Успенського собору у Володимирі, кремлівський Успенський собор, який стає головною святинею Московської Русі. Собор буде чином для російських майстрів храмової справи на багато десятиліть.

За Василя III завершується будівництво Кремля – ​​в 1515 зводиться стіна вздовж річки Неглинної. Московський Кремль перетворюється на одну з найкращих фортець Європи. Як резиденція монарха, Кремль стає символом Російської держави аж до наших днів.

Смерть

У Василя III завжди було завидне здоров’я і він нічим серйозно не хворів, мабуть тому, що так несподівано було те, що нарив на нозі привів його через 2 місяці до смерті. Він помер у ніч з 3 на 4 грудня 1533, встигнувши віддати всі розпорядження по державі, передавши владу 3-річному синові Іоанну, а опікунство матері його, боярам і братам своїм – Андрію та Юрію; а вже перед останнім зітханням встиг прийняти схіму.

Василя називали добрим і ласкавим государем, а тому й не дивно, що смерть його була така гірка для народу. Всі 27 років свого князювання великий князь наполегливо працював на благо і велич своєї держави і зміг багато чого досягти.

Тієї ночі для історії держави Російського пішов із життя «останній збирач землі Руської».

Згідно з однією з легенд, під час постригу Соломонія була вагітною, народила сина Георгія і передала його «в надійні руки», а всім було оголошено, що новонароджений помер. Згодом ця дитина стане знаменитим розбійником Кудеяром, який зі своєю ватагою грабуватиме багаті обози. Ця легенда дуже зацікавила Івана Грозного. Гіпотетичний Кудеяр був йому старшим зведеним братом, а це означає, що він міг претендувати на царський трон. Ця історія, швидше за все, народна вигадка.

Вдруге Василь III взяв за дружину литовку, юну Олену Глинську. Лише через 4 роки Олена народила первістка – Івана Васильовича. Як свідчить легенда, в годину народження немовляти ніби вибухнула страшна гроза. Грім гримнув серед ясного неба і потряс землю дощенту. Казанська ханша, дізнавшись про народження спадкоємця, сказала московським гінцям: «Народився у вас цар, а в нього два зуби: одними йому з’їсти нас (татар), а іншими вас».

Ходила чутка, що Іван — незаконнонароджений син, але це малоймовірно: експертиза останків Олени Глинської показала, що у неї було руде волосся. Як відомо, Іван також був рудим.

Василь III був першим із російських царів, який поголив волосся на підборідді. Як свідчить легенда, він підстриг бороду, щоб виглядати молодше в очах молодої дружини. У безбородом стані він проходив недовго.

Внутрішня політика

Василь III зміцнював помісне ополчення за прикладом Новгорода, де на початку XVI ст. в ополченні служило 1400 боярських дітей. Приєднання Новгорода і Пскова та конфіскація боярських вотчин забезпечили чільне місце державної власності у системі землеволодіння. У 1520 р. було остаточно приєднано Рязанське князівство. Казна могла наділити землею великі групислуживих людей. Роздача маєтків не зрівняла аристократію та рядове дворянство. Знати отримувала маєтки на додаток до вотчин.

В церквизберігся перебіг некористолюбів – Вассіан Патрікеєв у першій половині XVI ст. Разом із батьком князем Патрікеєвим у 1499 р. був пострижений у ченці за опір приєднанню до Москви та відправлений до Кирило-Білозерського монастиря. У 1508 р. був повернутий із заслання та наближений

Василем ІІІ. Критикував чернецтво та користолюбство монастирів. Не протестував загалом проти церковного землеволодіння, але вважав, що монастирі нічого не винні використовувати землі для збагачення, землеволодіння для порятунку голодуючих. Особливо не подобалося, що монастирі розпоряджаються землями, наданими ним князями (це підтримала знати). Ці погляди розділяв Максим Грек, який прибув до Росії в 1518 р. для виправлення та перекладу богослужбових книг. Понад 100 творів Максима Грека: про тяжке становище монастирських селян, викривав ченців, про падіння вдач духовенства (переслідування багатствами, лихварство). Як і осифляни, писав про божественне походження царської влади. Наполягав на необхідності спілки церкви з царською владою. Цар повинен дотримуватися норм християнської моралі (за патріархальний устрій держави) і правити разом з мудрими радниками. За напад на Казань та зміцнення кордонів (відбито у його посланнях Василю III та Івану IV). Його ідеї шанував князь Курбський.

Осифлян за Василя III очолював митрополит Данило. У 1525 р. він досяг посилання Максима Грека в монастир, а 1531 р. на церковному соборі було засуджено і Вассіан, і Максим. Обидва заслані. Вассіан помер у Волоколамському містечку, а Максима Грека звільнено лише після воцаріння Івана IV.

Зовнішня політика Василя ІІІ

У Пскові встановилося ніби двовладдя. Присланий із Москви князь керував містом разом із віче. Найчастіше конфлікти. Василь III став готувати завоювання Пскова. Восени 1509 р. він прибув свійською в Новгород. Псковичі відправили до Новгорода посадників і бояр, які скаржилися на насильства московської влади (боярин Рєпня-Оболенський). Чолобитники заарештовані, і у Пскові почалися хвилювання. Від віча вимагали зняти вічовий дзвін. Скасувати виборні посади та прийняти у місті 2 намісників. 13 січня 1510 вічовий дзвін був скинутий. Прибувши до Пскова, Василь III оголосив, що бояри та купці повинні покинути місто через скарги. Виселено 300 сімей. Конфісковані вотчини роздані московським служивим людям. У середньому у Пскові виселено 1500 дворів, і туди вселили новгородських поміщиків.

Приїзд до Москви 1508 р. Михайла Глинського з Литви сприяв початку військових дій, які закінчилися взяттям Смоленська. У Російській державі Глинські, як і раніше Гедиміновичі, стали служивими князями. У 1512-1513 рр. двічі невдало брали в облогу Смоленськ. З 1514 знову почав наступ за активної участі Глинського. Запропоновано почесні умови здачі. Депутація Смоленська заявила про перехід у підданство Москви. Жалувана грамота 1514 р. закріпила за смоленськими боярами їх вотчини та привілеї. Містяни звільнялися від податку 100 руб. литовській скарбниці. 30 липня ворота фортеці були відчинені московським воєводам. Жителів Смоленська переписано та приведено до присяги, солдатів винагороджено та відпущено до Польщі. Але потім Михайло Глінський, який виїхав на час взяття міста Литву, затіяв смуту, і грамоту втратила чинність (він почав вести переговори з королем Сигізмундом про повернення Смоленська). Наприкінці він перебував до 1526 р., доки з його племінниці Олені Василівні Глинської не одружився Василь III.

Взяття Смоленська призвело до активних дій литовських військ, які закінчилися перемогою під Оршею, але далі військовий успіх литовці не змогли розвинути. Кордон між Росією та Литвою, встановлений після цього походу, проіснував майже без змін до кінця XVIстоліття. У 1522 р. між Росією та Литвою укладено перемир’я на 6 років, пізніше воно підтверджувалося. До Лівонської війнивідносини зводилися до порубежным конфліктам пограбувань купців, прохання про гарантії для гінців, що проїжджають через Литву. У 30-х роках. XVI ст. литовці спробували відвоювати Смоленськ. Нове у 30-40-ті роки XVI ст. – від’їзди Литву опальних московських князів і бояр, і навіть єретиків, що було з боротьбою угруповань при дворі малолітнього Івана IV. Саме тоді основним напрямом політики стає східне.

У 1515 р. помер хан Менглі-Гірей, з яким склалися стабільні стосунки. Відносини з його наступником Мухаммедом-Гіреєм ворожі. У 1521 р. в Казані на трон посадили Сахіб-Гірея, брата Мухаммеда-Гірея, що приїхав з Криму. Влітку цього року до Москви прорвався хан Мухаммед-Гірей із Криму. Його воїни пили мед із царських льохів села Воробйова. Василь покинув столицю, але кримське військо швидко відійшло до Рязані, дізнавшись про наближення новгородських та псковських полків. Кримці вимагали відновлення данини. 12 серпня пішли у степу. Але за кілька тижнів Мухаммед-Гірей був убитий ногайцями, і жодної данини платити не стали. До 1533 російсько-кримські відносини були порівняно спокійними, потім погіршення. Головна вимога Криму – відмова Москви від боротьби за Казань.