Які війни були у 2014 році

0 Comments

Рік великої війни Росії проти України у 10 цифрах

Реальні цифри втрат від російської агресії – людських життів, руйнувань, збитків – українцям ще доведеться дізнатися і осмислити в майбутньому.

Багато чого й через рік після початку російського вторгнення залишається невідомим – і через те, що дані неможливо перевірити на окупованих Росією територіях, і через брак офіційної інформації від української влади – з причин, пов’язаних із воєнним станом.

Водночас є і цифри, які виявилися кращими за прогнози поважних аналітиків, – це стосується і української економіки, і масштабів міжнародної допомоги, і стійкості самих українців.

Ми зібрали головні цифри про те, як Україна пережила рік війни.

Кількість загиблих цивільних

Від 24 лютого, коли Росія напала на Україну, загинули щонайменше 8 тисяч цивільних, із них 487 дитини, – такими є дані офісу Верховного комісара ООН з прав людини.

В ООН наголошують, що ці цифри є лише перевіреними і документально підтвердженими смертями, і що реальна кількість загиблих є набагато більшою.

Найбільша кількість жертв серед цивільних – понад 3,2 тисячі людей – припадає на березень 2022 року.

Для порівняння: за даними ООН, після того, як у 2014 році Росія анексувала Крим, а на Донбасі розпочався конфлікт за участі підтримуваних Росією бойовиків-сепаратистів, і до кінця 2021 року, в Україні загинули близько 14,4 тисячі людей, із яких близько 3,4 тисячі – цивільні.

Кількість загиблих військових

Цифри щодо втрат серед військових регулярно називають як Україна, так і Росія, проте кожна говорить про жертви противника, уникаючи називати кількість власних загиблих. Незалежного підтвердження цих цифр наразі немає.

У січні 2023 року міністр оборони України Олексій Резніков в інтерв’ю ВВС заявив, що на гарячих ділянках фронту російські військові щодня втрачають вбитими “приблизно 500” солдатів, а Україна – “десяту частину від цієї кількості”.

Український генштаб офіційно оприлюднював цифри втрат у серпні 2022 року, коли головнокомандувач Валерій Залужний заявляв про загибель близько 9 тисяч військових.

У вересні президент Володимир Зеленський говорив, що втрати ЗСУ є у п’ятеро меншими, ніж втрати російської армії. Він також говорив про близько 50 загиблих українських військових щодня.

У грудні 2022 року радник голови ОП Михайло Подоляк із посиланням на дані генштабу говорив про кількість загиблих від 10 до 13 тисяч, зазначаючи, що “у нас більше втрат через поранення”.

Кількість загиблих з російського боку західні союзники України оцінюють у понад 100 тисяч.

Кількість біженців

Війна Росії проти України спричинила найбільшу хвилю біженців після Другої світової війни.

Загалом, за даними офісу Верховного комісара ООН з питань біженців, за рік війни із понад 8 млн українців, які виїхали до Європи, майже 5 млн зареєструвалися в системі тимчасового захисту ЄС.

Більшість з українських біженців прийняла Польща, де статус тимчасового захисту отримали понад 1,5 млн українців.

Ще понад 1 млн громадян України опинилися в Німеччині, із них майже 900 тисяч отримали тимчасовий захист у цій країні.

На третьому місці за кількістю прийнятих українських біженців Чехія із майже пів мільйона посвідок про тимчасовий захист.

За опитуванням ООН, 85% українських біженців – це жінки. 47% мають вік від 35 до 59 років, ще чверть – від 18 до 34 років. 47% мають вищу освіту. До війни 73% із них працювали.

Ще майже 3 млн українців за час війни потрапили до Росії – в ООН зазначають, що ця цифра стосується лише перетину кордону, і не дає можливості зрозуміти, чи був переїзд до Росії добровільним або примусовим. Там також вказують на відсутність статистики щодо зворотного перетину кордону.

Кількість переселенців

За оцінками Міжнародної організації з міграції (МОМ), від початку російського вторгнення понад 7 мільйонів українців були змушені залишити свої домівки, але залишилися в Україні.

За даними, які у грудні 2022 року називав уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, офіційно статус внутрішньо переміщених осіб отримали майже 4,9 млн українців. Із них 30% – це пенсіонери та люди з інвалідністю.

У міністерстві реінтеграції називають цифру внутрішніх переселенців у 4,87 млн осіб.

За даними міністерства соціальної політики, із 4,9 млн офіційно зареєстрованих ВПО понад 3,5 млн стали такими після 24 лютого 2022 року. 1,8 млн із них отримали від держави допомогу на проживання. На це із бюджету 2022 року витратили 57 млрд грн.

За опитуванням МОМ, 800 тис. переселенців вже планують залишитися там, де опинилися, і не повертатимуться до своїх домівок (яких вже може просто не існувати).

Збитки та руйнування

Київська школа економіки (KSE) від перших дів війни спільно із офісом президента, мінекономіки, іншими профільними відомствами та НБУ фіксує матеріальні втрати від війни.

Згідно з їхніми даними, станом на січень 2023 року загальна сума прямих задокументованих збитків, завдана інфраструктурі України через російське вторгнення, оцінювалася у 137,8 млрд доларів.

Зокрема, руйнування житлового фонду оцінюються у 54 млрд доларів. За час війни загалом пошкоджено або зруйновано близько 150 тисяч житлових будинків, серед яких 131.4 тис. – це приватні будинки, а 17.5 тис. — багатоквартирні, підрахували у KSE.

Найбільш постраждалими від війни сферами залишаються також інфраструктура, із завданими збитками на 35.6 млрд доларів, а втрати у промисловості та втрати підприємств становлять13 млрд доларів.

Падіння економіки

За попередніми оцінками міністерства економіки, за 2022 рік український ВВП скоротився на понад 30%.

З одного боку, це менше, ніж прогнозували на початку війни і сама Україна, і її міжнародні партнери.

З іншого боку, це є найглибшим та найстрімкішим падінням за 30 років незалежності України.

Для порівняння: скорочення економіки на 50% після розпаду СРСР та здобуття незалежності розтягнулося на шість років – від 1993 до 1999.

Усі інші кризи – світова фінансова у 2008 році, початок війни у 2014-му, пандемія коронавірусу давали значно менше падіння українського ВВП – не більше 15%.

Останній довоєнний, 2021 рік, Україна завершила зі зростанням у 3,2%.

Як зросли ціни

За підсумками 2022 року, споживча інфляція в Україні становила 26,6%, а якщо рахувати від січня 2022 до січня 2023 року – 26%, – такими є дані державної служби статистики.

Це дуже багато, але за умов війни могло б бути набагато гірше, кажуть у Нацбанку.

Проте є категорії товарів, на які ціни зросли значно більше за середній показник інфляції. Зокрема, темпи зростання цін на пальне за підсумками 2022 року сягнули майже 70%.

Подорожчання пального саме по собі стало інфляційним чинником, адже впливало на ціну практично усіх товарів – як вироблених в Україні, так і імпортних.

Ціни на харчі за рік зросли на майже 30%, під кінець року зробивши різкий стрибок через дефіцит електроенергії після того, як Росія почала методично знищувати українську енергетичну інфраструктуру.

У Нацбанку вважають, що головні інфляційні чинники пов’язані із війною Росії проти України. Серед них: руйнування підприємств та інфраструктури, порушення виробництва та ланцюгів постачання, зростання виробничих витрат бізнесу, ажіотажний попит на окремі товари та послуги.

Але є й ще один важливий чинник, про який в НБУ менше говорять, але визнають: це друк грошей для покриття величезного дефіциту бюджету у майже 1,4 трлн грн.

Видатки держбюджету перевищили обсяги 2021 року майже удвічі, тоді як економіка, а відтак і податкові надходження, скорочувалися.

НБУ фактично фінансував бюджет через викуп ОВДП. За 2022 рік Нацбанк викупив державних облігацій на 400 млрд грн, які стали найбільшим внеском у фінансування бюджетного дефіциту.

Міжнародна підтримка

Ще одним джерелом покриття браку коштів в українському бюджеті стала міжнародна фінансова допомога. Вона надходила як у вигляді грантів, так і кредитів, більш ритмічно в другому півріччі 2022 року.

За даними міністерства фінансів, від початку російського вторгнення і до кінця 2022 року обсяги міжнародної фінансової допомоги перевищили 32 млрд доларів. 45% з цієї суми були грантовими грошима, тобто їх надали Україні без необхідності повертати.

А від початку 2023 від міжнародних партнерів вже надійшло ще 4,7 млрд доларів.

За даними мінфіну, головними фінансовими донорами України стали США та ЄС. Станом на середину лютого 2023 року і від початку російської агресії від них надійшло 12,9 та 11,2 млрд доларів відповідно.

Серед інших провідних фінансових донорів – МВФ (2,7 млрд), Канада (1,889 млрд), Німеччина (1,584 млрд), Європейський інвестиційний банк (1,72 млрд), Британія та Світовий банк (по 1,3 млрд).

У бюджет 2023 року на покриття дефіциту уряд вже заклав 38 млрд доларів, які Київ очікує отримати від партнерів.

Благодійні фонди

Якщо до війни провідними інвесторами в Україну були українські трудові мігранти, – перерахування від них перевищували прямі іноземні інвестиції, то під час війни значні кошти на потреби бюджету та армії стали надходити через благодійні пожертви.

Наприклад, лише через спеціальний рахунок, відкритий НБУ у перший день російської агресії проти України, станом на 23 лютого надійшло понад 24 млрд грн.

Лише за перший день війни українці зібрали понад 20,5 млн грн для фонду “Повернись живим”, – як написав тоді у фейсбуці директор фонду Тарас Чмут, це було більше, ніж за весь 2021 рік. Загалом від початку війни і до кінця січня 2023 року, за даними “Повернись живим”, зібрали понад 6,2 млрд грн.

Після перших масованих обстрілів української енергетичної інфраструктури, що почалися 10 жовтня, так само лише за день українці переказали у благодійний фонд Сергія Притули 352 мільйони гривень.

Але найбільший збір фонд колишнього шоумена зробив влітку 2022 року, коли українці задонатили 600 млн грн на покупку “Байрактарів”, які, врешті, турецька компанія вирішила подарувати Україні. А зібрані кошти фонд Притули витратив на придбання супутника для потреб ЗСУ. Загалом з 24 лютого фонд колишнього шоумена зібрав вже понад 3,5 мільярда гривень.

Створена за ініціативи президента Зеленського платформа UNITED24 дозволила зібрати 287 млн доларів або понад 10,5 млрд грн.

Великі суми були зібрані і завдяки благодійним ініціативам за кордоном. Наприклад, телемарафон німецького мовника ARD зібрав понад 2 млрд грн, а акція голлівудських зірок Міли Куніс і Ештона Катчера – понад 1 млрд грн.

Окремою історією є проєкт World Central Kitchen (WSK), – завдяки проєкту для українців приготували 190 млн обідів.

Довіра до влади та оптимізм

Як не парадоксально, але виглядає, що на тлі усіх втрат війни українці стали більшими оптимістами і відчули цінність держави та важливість влади, до яких традиційно ставилися з недовірою.

За опитуванням, проведеним Київським міжнародним інститутом соціології, на кінець 2022 року загальне сприйняття українцями держави змінилося з переважно негативного у 2021 році (55,8% негативних оцінок проти 6,6% позитивних) на переважно позитивне у 2022 (46,6% позитивних оцінок проти 26,1% негативних).

Більш ніж дві третини опитаних відповіли, що очікують налагодження життя у 2023 році, тоді як у довоєнному листопаді 2021 року оптимістичні очікування щодо наступного року мали лише 40,5%.

Загалом у те, що ситуація в Україні у майбутньому буде покращуватися, зараз вірять понад три чверті українців, тоді як до війни такими оптимістами були лише 13%.

Понад 95% опитаних впевнені у перемозі України у війні з Росією. При цьому абсолютна більшість респондентів очікують її впродовж найближчого року або навіть швидше.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Також на цю тему

§ 21. Агресія Росії проти України (2014). Російсько-українська війна 1

Українська Революція гідності (листопад 2013 р. — лютий 2014 р.) була вороже зустрінута керівництвом Росії. Формально визнаючи факт існування незалежної України, російські керівники вважали її сферою своїх імперських інтересів. Події на Майдані засвідчили, що громадянське суспільство в Україні прагне членства країни в Європейському Союзі та НАТО, тобто звільнення від впливу Росії. Це руйнувало плани російських керівників щодо відновлення імперії.

На той випадок, якщо не вдасться досягнути своїх цілей за допомогою запровадження в Україні проросійського режиму, економічного тиску та поширення ідей про «єдиний розділений народ», заздалегідь готувалася збройна агресія. Гарантами безпеки України — єдиної держави у світі, яка добровільно позбулася ядерної зброї, її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, — були Росія, США та Велика Британія. У Росії сподівалися, що великі держави не стануть на захист України, а обмежаться резолюціями й умовляннями, як це було під час російської агресії проти Грузії у 2008 р.

2. Підготовка Росії до війни проти України

Планомірна підготовка до війни проти нашої держави здійснювалась упродовж усіх років після відновлення Україною державної незалежності.

1991-2009 рр.

  • Залежність української економіки від Росії.
  • Пропагування в Україні ідей «руського світу» через проросійських політиків та організації, засоби масової інформації, соціальні мережі в Інтернеті та ін.
  • Поширення в російському суспільстві думки про можливість і навіть неминучість у майбутньому війни проти України.
  • Пропагування в Україні ідей сепаратизму, регіональної «ідентичності»; створення й фінансування відповідних організацій.
  • Використання базованого в Криму російського Чорноморського флоту (у 2010 р. термін його перебування був продовжений до 2042 р.) як засобу дестабілізації в потрібний час ситуації на півострові та в Україні загалом.

2010 р. — літо 2013 р.

  • Установлення російського контролю над сферою зв’язку й телекомунікацій, паливно-енергетичним комплексом, частиною банківського сектора України.
  • Ослаблення Збройних сил України й оборонної промисловості: чисельність війська скорочувалася, військові навчання згорталися, армія не переоснащувалася.
  • Суспільству нав’язувалася думка, що Україні армія не потрібна, оскільки, мовляв, немає зовнішніх ворогів.
  • Проникнення російської агентури до керівних ланок Міністерства оборони, Генерального штабу, Служби безпеки України.

Літо 2013 р. — лютий 2014 р.

  • Збільшення чисельності російських військ на південно-східному кордоні України.
  • Активізація російської розвідувальної авіації в прикордонних районах України.
  • Посилення радіоелектронної розвідки проти України.
  • Створення в Криму незаконних воєнізованих загонів «самооборони», наповнення півострова агентурою російських спецслужб, військовими підрозділами та російськими бойовиками, які, маскуючись під місцеве населення, мали дестабілізувати ситуацію й загрожувати українським військовим частинам.

3. Початок російської агресії. Уторгнення Росії до Криму

Початок і перший етап російської агресії був спрямований на окупацію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. Напад Росії на Україну без оголошення війни відбувся 20 лютого 2014 р. у районі Керченської протоки. Росія застосувала різноманітні методи ведення війни: дії російських військовослужбовців і керованих ними колаборантів, російських ЗМІ та дипломатії. Ці методи отримали назву «гібридна війна». Бойові дії проводилися або підрозділами регулярної російської армії, що приховували свою належність, або маскувалися під місцеву «самооборону» чи загони проросійських «сепаратистів».

Водночас заслані на українську територію агенти російських спецслужб і диверсійні групи організовували демонстрації, захоплювали громадські адміністративні будівлі й поліцейські дільниці, імітуючи, що це зроблено місцевими «сепаратистами», незадоволеними новим керівництвом України. Водночас до кордону підходили додаткові підрозділи російської армії, артилерія й танки для утримання в постійному напруженні українських прикордонників і підрозділів Збройних сил України. Усе це супроводжувалося скоординованою дипломатичною, економічною та інформаційною кампанією як в Україні, так і за кордоном.

23 лютого в Севастополі відбувся проросійський мітинг, на якому закликали не перераховувати до загальнодержавної скарбниці податки, а міським головою проголосили громадянина Росії. Також було заявлено, що місто не визнає останніх рішень Верховної Ради України та вважає революційні події на Майдані «державним переворотом». Над міськрадою було піднято російський прапор. Через три дні епіцентр подій перемістився до столиці автономії. У Сімферополі одночасно відбувалися два мітинги: проросійський та мітинг кримських татар та інших патріотичних сил. Меджліс кримськотатарського народу організував мітинг у середмісті, щоб заблокувати будівлю Верховної Ради АРК. Між учасниками двох мітингів спалахнув конфлікт, у результаті якого були поранені й травмовані три десятки людей.

Мітинг на підтримку територіальної цілісності України. м. Сімферополь, 26 лютого 2014 р.

Після появи інформації, що через відсутність кворуму сесія не відбудеться, мітинг захисників України розійшовся. У ніч на 27 лютого будівлю Верховної Ради й уряду Криму захопили приблизно 120 автоматників без розпізнавальних знаків — так звані «зелені чоловічки». Над будівлею підняли російський прапор, а біля входу з’явилися барикади. Того ж дня блокпости на Перекопському перешийку й на півострові Чонгар, які контролювали рух між Кримським півостровом і Херсонською областю, зайняли силовики кримського «Беркуту», які втекли з Києва до Криму й перейшли на сторону Росії. До вечора 28 лютого в захопленій російськими військами будівлі Верховної Ради АРК був розіграний фарс зі створенням місцевого «уряду».

Російські окупанти в українському Криму. 2014 р.

Починаючи з 1 березня після того як Рада Федерації «дозволила» президенту Росії ввести війська на територію України, розпочалося блокування й захоплення українських військових баз на півострові, адміністративних будівель, аеропортів, перевалів, мостів, транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об’єктів. Одними з перших окупанти захопили українські об’єкти зв’язку та телекомунікацій. На початку березня 2014 р. на півострові було вимкнуто українське телебачення й зупинено міжміське та приміське автобусне сполучення, паралізовано роботу Керченської поромної переправи.

Угоди, які порушила Росія, здійснивши агресію проти України

Україно-російські двосторонні угоди

Міжнародні угоди

• Угода між Україною та РФ про параметри поділу Чорноморського флоту (1997);

• Договір між Україною та РФ про україно-російський державний кордон (2003);

• Угода між Україною та РФ з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (2010).

• Паризька хартія для нової Європи (1990);

• Хартія Європейської безпеки (1999);

• Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (2004);

• Лісабонський документ (2006);

• Пам’ятна декларація саміту ОБСЄ (2010) у м. Астані.

Відеосюжет «Агресія проти України. Епізод 1. “Анексія Криму”» (укр.): https://youtu.be/6onZgw0zH-M

У процесі інтервенції в Криму Росія шантажувала світове співтовариство заявами про готовність застосувати ядерну зброю в разі втручання країн Заходу. Пізніше російський президент, який спочатку не визнавав, що загарбання Криму здійснюють російські регулярні війська, зізнався, що особисто керував воєнною операцією, під час якої російські морські піхотинці та частини спеціального призначення заблокували українські військові частини на півострові.

Пригадайте

Багато жителів півострова (а згодом і окремих районів Донецької та Луганської областей), як і в роки Другої світової війни, виявилися заручниками ситуації й вимушено залишилися на тимчасово окупованій росіянами території.

Прикладом патріотизму й вірності військовій присязі стали події наприкінці березня 2014 р., коли в Севастопольській академії військо-морських сил ім. П. С. Нахімова окупанти замінювали український прапор на російський. 20 курсантів вийшли зі строю та заспівали Гімн України, після чого віддали честь і залишили плац. На початку квітня разом з військовослужбовцями, які залишилися вірними присязі Україні, більше сотні курсантів передислокувалися з окупованого росіянами Криму до Одеси, де продовжили навчання в морській академії на спеціально створеному факультеті військово-морських сил. Вірність присязі продемонстрували також українські військові моряки й пілоти, які зуміли перебазуватися на материк разом з бойовою технікою.

Свідчення

«Нас вишикували й сказали, що ті хлопці, які хочуть залишитися, складатимуть російську присягу. . Я навіть не дослухав, що вони пропонували, одразу вийшов, а зі мною багато хлопців. . У нас одна Батьківщина — Україна, ми про Росію навіть не думали».

Андрій Гладун, учасник події

Пригадайте

  • У яких умовах у 1938 р. в окупованій Німеччиною Австрії був проведений «референдум» про аншлюс?
  • Які результати «референдуму» оголосили окупанти та як Гітлер їх використав? Порівняйте події в Австрії з розіграним російськими окупантами фарсом з «референдумом» у Криму.

Упродовж березня 2014 р. Кримський півострів був окупований російськими військами, під дулами їхніх автоматів був проведений псевдореферендум про «возз’єднання» з Росією. ООН, СНД, ЄС та ОБСЄ не направляли офіційних спостерігачів на референдум. Кримські татари — корінний народ півострова — бойкотували цей фарс. Уже наступного дня російські окупанти заявили: майже 97 % учасників «референдуму» висловилися за «возз’єднання». Ще через день, 18 березня 2014 р., загарбники підписали з призначеною ними «владою» Криму «договір» про «входження» півострова до складу Росії.

Свідчення

• Охарактеризуйте міжнародно-правові наслідки резолюції ОБСЄ щодо «референдуму» в окупованому Криму.

«Проведений у Криму. референдум є нелегітимним і незаконним актом, результати якого не мають жодної юридичної сили. . Дії, які включають воєнну агресію й різні форми примусу, спрямовані на утиск властивих суверенітету України прав на догоду інтересам Російської Федерації, є неспровокованими й заснованими на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах».

З резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ від 1 липня 2014 р. (http://www.unian.ua/politics/934794-obse-pryamo-zvinuvatila-rosiyu-v-okupatsiji-krimu-rezolyutsiya.html)

Незважаючи на чисельну перевагу російських військових, психологічний тиск і блокування військових частин, окремі підрозділи Збройних сил України мужньо тримали оборону й залишили півострів тільки після отримання 24 березня 2014 р. відповідного наказу. Під час окупації Криму від куль агресорів загинув один український військовий та один був поранений. Викраденого окупантами та місцевими колаборантами кримського татарина Решата Аметова було закатовано, декілька кримських татар вважаються зниклими безвісти. За мирний протест проти окупації півострова судами Росії були засуджені громадяни України О. Сенцов, О. Кольченко, А. Чийгоз (звільнений у 2017 р.), М. Дегерменджі, А. Асанов та ін. За різними даними, з півострова виїхало від 25 до 35 тис. громадян України, серед яких чимало кримських татар. Майже 4 тис. жителів Криму відмовилися прийняти російське громадянство.

Свідчення

«У серпні ми зіткнулися з тим, що в кримськотатарській школі години української мови були скорочені. І я задумалася: що мені робити в Криму. . Дедалі частіше почали стикатися з тим, що таким, як я, бракує повітря — вільного, українського. Виїжджаєш за межі Криму — і таке ж повітря сприймається зовсім інакше, набагато вільнішим».

Альме Емірсале, переселенка з Криму (http://www.radiosvoboda.mobi/a/27640118.html)

Міжнародне співтовариство засудило воєнну інтервенцію Росії на території України. Держави «великої вісімки» призупинили членство Росії в цій організації, а Сполучені Штати Америки, Велика Британія та Франція припинили з країною-агресором військове співробітництво. Генеральний секретар ООН закликав до поваги суверенітету й територіальної цілісності України.

Західні держави призупинили переговори про пом’якшення візового режиму Європейського Союзу з Росією, запровадили персональні санкції щодо російських чиновників і приватних осіб. У середині березня 2014 р. після псевдореферендуму до санкцій приєдналися Японія, Австралія, Канада та навіть Нова Зеландія; США та ЄС розширили свої «чорні списки».

Проте реакція світової громадськості та дипломатичні зусилля не дали бажаного результату. Майже всі країни-члени ООН підтримали в середині березня 2014 р. запропоновану США резолюцію Ради Безпеки ООН щодо виведення російських військ з території Кримського півострова та припинення агресії, однак резолюція була заблокована Росією. Показово, що воєнну інтервенцію Росії проти України підтримали лише диктаторські режими декількох країн.

Свідчення

• Який, на Вашу думку, вплив може справити Кримська декларація США («декларація Помпео») на справу звільнення півострова від окупації Росією?

«Росія, уторгнувшись в Україну й анексувавши Крим у 2014 р., намагалася скасувати основоположний міжнародний принцип, якого дотримуються демократичні держави: жодна країна не може застосувати силу й змінити кордони іншої.

. Сполучені Штати Америки знову підтверджують свою політику щодо відмови визнання вимог Кремля з установлення суверенітету над територією, захопленою силою всупереч міжнародному праву. Спільно із союзниками, партнерами та міжнародним співтовариством Сполучені Штати Америки відхиляють спробу Росії анексувати Крим і зобов’язуються підтримувати цю політику до відновлення територіальної цілісності України. Сполучені Штати Америки закликають Росію поважати принципи, про дотримання яких вона давно заявляє, і завершити окупацію Криму. . Своїми діями Росія продемонструвала поведінку, не гідну великої держави й обрала шлях ізоляції від міжнародної спільноти».

Кримська декларація Державного департаменту США («декларація Помпео») від 25 липня 2018 р. (https://www.state.gov/secretary/remarks/2018/07/284508.htm#.W1jE7C8dcU1.twitter)

4. Другий етап інтервенції: війна на частині території Донецької та Луганської областей

Після окупації Криму подальші дії Росії засвідчили, що не півострів був метою її агресії, а відторгнення від України всіх південно-східних областей. За задумом агресорів це мало, зрештою, призвести до ліквідації України як незалежної держави. У російській пресі й на телебаченні розпочалася масова інформаційна кампанія про «переворот», «київську хунту» і про «порятунок російськомовних співвітчизників від бандерівців». Починаючи з 1 березня 2014 р. під гаслами «приєднання» півдня та сходу України до Росії розпочалася «російська весна»: масово з’являлися завезені з Росії озброєні люди у формі без розпізнавальних знаків, під керівництвом російських спецслужб проводилися мітинги, на яких лунали заклики до відокремлення від України. Спеціально підготовлені штурмові групи, очолювані російськими офіцерами, спробували захопити адміністративні будівлі в Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Одеській та Дніпропетровській областях. Були захоплені будівлі обласних державних адміністрацій у Донецьку, Луганську й Харкові, управління СБУ в Донецьку та Луганську. Найкривавіша сутичка сталася на початку травня в Одесі, коли загинуло майже півсотні людей.

Під приводом навчань до східного кордону з Україною росіяни почали стягувати війська (переважно десантно-штурмові підрозділи, а також бронетранспортери, артилерійські системи, пускові установки, бойову авіацію), безпілотники та бойові літаки неодноразово порушували український повітряний простір.

Свідчення

«Починаючи з квітня 2014 р. озброєні бойовики, які підтримують самопроголошені “Донецьку народну республіку” і “Луганську народну республіку”, захопили сотні мирних жителів, переслідували ймовірних опонентів, зокрема журналістів, проукраїнських політичних активістів, релігійних діячів і подеколи членів їхніх родин».

З доповіді Міжнародної правозахисної організації «Human Rights Watch» (https://www.hrw.org/world-report/2015/country-chapters/ukraine)

У південних і східних областях України побільшало російських диверсантів, серед населення поширювалась ідея проголошення на цих землях «Новоросії». Було створено терористичні організації «Луганська народна республіка» і «Донецька народна республіка», які мали реалізовувати цей план. На територію Донецької та Луганської областей проникли російські розвідувально-диверсійні групи, бойовики з російського «козацтва» і найманці. У відповідь, 14 квітня 2014 р., керівництво України оголосило про початок антитерористичної операції (АТО). У квітні 2018 р. Антитерористична операція була переформатована в Операцію об’єднаних сил (ООС).

На початку травня за кримським сценарієм були проведені псевдореферендуми про відокремлення деяких районів Донецької та Луганської областей від України. У багатьох населених пунктах відбувалися захоплення адміністративних будівель, збройні напади на частини ЗСУ. Зокрема, під Волновахою росіяни та колаборанти напали на блокпост сил АТО.

Мешканці Маріуполя будують окопи. Серпень 2014 р.

У червні було збито літак Іл-76 над Луганськом, унаслідок чого загинули 49 українських військових. У червні-липні продовжувались артилерійські та реактивні обстріли росіянами українських позицій, відбиття нападів регулярних російських підрозділів, найманців і колаборантів.

Переломним моментом у міжнародній підтримці України стало збиття в середині липня 2014 р. поблизу м. Тореза Донецької області російським зенітно-ракетним комплексом пасажирського літака «Боїнг-777» авіакомпанії «Малайзійські авіалінії» (рейс MH17). Загинули 283 пасажири та 15 членів екіпажу. Світова спільнота рішуче засудила російського президента В. Путіна; Державний департамент США звинуватив Росію в авіакатастрофі, а прокурор Нідерландів розпочав розслідування. Питання про обставини трагедії та її винуватців неодноразово розглядалося в ООН, однак Росія щоразу накладала вето на резолюцію про створення Міжнародного трибуналу з розслідування цього міжнародного злочину.

Однією з найдраматичніших подій війни став Іловайський котел. Упродовж серпня 2014 р. українські війська вели бої південніше від Дебальцевого й вийшли на південні підступи до Донецька в районі Іловайська.

Після двотижневих боїв українські війська 29-30 серпня почали відходити з цього району й наразилися на регулярні російські війська, які розстріляли їх із заздалегідь підготовлених позицій. В Іловайському котлі загинули сотні українських військовослужбовців. За інформацією Управління Верховного комісара ООН з прав людини, багато українських бійців, які потрапили в полон, були замордовані.

Символом стійкості українців стала оборона Донецького аеропорту, яка тривала 242 дні: з 26 травня 2014 р. до 22 січня 2015 р. Українські вояки, яких назвали «кіборгами», успішно відбивали спроби штурму аеропорту.

Оборонці Донецького аеропорту. 2014 р.

Диспетчерська вежа — символ оборони Донецького аеропорту під ворожим обстрілом. 2014 р.

Завершальна фаза бойових дій в аеропорту розпочалася 15 січня 2015 р. Того дня танковими залпами та вогнем ворожої артилерії була вщент зруйнована диспетчерська вежа аеропорту — символ його оборони. У ніч на 22 січня під час короткого перемир’я для вивезення вбитих і поранених ворожі сапери таємно замінували будівлю й підірвали її. Під бетонними уламками загинуло й було тяжко поранено багато українських бійців. Українські військові відійшли до інших будівель і навколишніх населених пунктів, де продовжують утримувати позиції.

Відеосюжет «242 дні героїчної оборони Донецького аеропорту» (укр.): https://youtu.be/D5ZFrWmAks4

Після початку російської агресії виник волонтерський рух. Волонтери забезпечували армію та добровольчі батальйони всім необхідним для оборони країни. Українські волонтери допомогли врятувати життя багатьох військових і цивільних. Завдяки героїзму військовослужбовців, добровольців і цивільних громадян плани Росії щодо загарбання південних і східних областей України були зруйновані.

Відеосюжет телеканалу ORD (Німеччина) про українських волонтерів: https://youtu.be/I-hptre9VBY

Чергове загострення бойових дій на Донбасі спонукало європейських лідерів ініціювати проведення в Мінську — столиці Білорусі — переговорів представників Німеччини, Франції, України та Росії (так звана «нормандська четвірка» 1 ). Для спостереження за дотриманням режиму припинення вогню й відведенням важкої бойової техніки було залучено ОБСЄ. Проте «мінський процес» та інші дипломатичні зусилля не зупинили російської агресії.

1 Назва «нормандська четвірка» походить від назви французької провінції Нормандія, де вперше відбулася зустріч керівників цих чотирьох країн щодо російської агресії на сході України.

Діти війни. 2014 р.

З Росії через неконтрольовані Україною ділянки кордону російським військам постачається зброя, з окупованих районів Донецької та Луганської областей вивозиться цінне устаткування.

Починаючи з 2015 р. активізувалася допомога Україні від міжнародних партнерів: проводяться спільні навчання, створюються трастові фонди, передаються зброя та екіпірування. Міжнародні гуманітарні місії надають допомогу цивільному населенню.

Основні події

Лютий 2014 р. — уторгнення Росії в Україну; початок російсько-української війни.

Березень 2014 р. — окупація Росією Кримського півострова.

17 липня 2014 р. — збиття російським зенітно-ракетним комплексом «Бук» пасажирського лайнера «Боїнг-777» авіакомпанії «Малайзійські авіалінії».

Вересень 2014 р. — масштабне вторгнення регулярних підрозділів російської армії на територію Донецької та Луганської областей.

Запитання та завдання

  • 1. Які причини російської агресії проти України? Чи можна було, на Вашу думку, уникнути війни з Росією? Обґрунтуйте Вашу точку зору.
  • 2. Які двосторонні й міжнародні договори порушила Російська Федерація, здійснивши агресію проти України?
  • 3. Які обставини призвели до того, що Росія тимчасово окупувала Автономну Республіку Крим і м. Севастополь? Чи була, на Вашу думку, у лютому 2014 р. реальна можливість, застосувавши зброю, відбити напад Росії та захистити Кримський півострів?
  • 4. Створення озброєних терористичних організацій на сході України — це, на Вашу думку, результат внутрішніх українських процесів чи привнесене до України? Обґрунтуйте Вашу точку зору.
  • 5. Як Ви вважаєте, чи отримала Україна від держав, які гарантували їй безпеку, належну та своєчасну підтримку й допомогу після російського вторгнення?
  • 6. Назвіть основні події російсько-української війни. Чому саме ці події Ви вважаєте важливими?

Російська агресія проти України: у 2014-му Кремль вважав, що політичними методами досягне більше, ніж війною

Про історію російського агресії проти України та деякі її маловідомі аспекти «Історична Свобода» говорила з експертом із питань безпеки, радником міністра оборони в 2014-му, а нині співробітником британського Королівського інституту оборонних досліджень, співавтором доповіді про перше півріччя великої війни (лютий-липень 2022 року), Олександром Данилюком.

– Перш за все, треба визначитися з тим, що російська агресія проти України почалася не в 2022-му, а значно раніше. В цілому, період президентства Януковича варто розцінювати, як фазу успішної гібридної окупації України.

Період президентства Януковича – фаза успішної гібридної окупації України

Значна кількість високопосадовців того періоду не просто знайшли прихисток в Москві, а й активно співпрацюють з російськими спецслужбами зараз.

І справа генерала Кулініча, арештованого високопосадовця СБУ, вказує на те, що координацію мереж російського впливу в найвищих ешелонах української влади і спецслужб здійснюють особи, які були високопосадовцями в уряді Януковича. ​

– Все-таки це не була агресія – Росія набувала агентів впливу.

– Це була агресія, в якій військова компонента, відповідно до засад начальника генштабу Збройних сил Російської Федерації Герасимова, використовувалася лише як важіль тиску. До моменту, коли росіяни втратили контроль над Україною.

А на початку 2014 року вони були за півкроку від повного контролю території й уряду України. Безпосереднім куратором генерала Якименка, який тоді очолював СБУ, а до того служив у ФСБ, був відомий генерал Бесєда – очільник 5-ї служби ФСБ, зовнішньої розвідки. Тобто Україна на той момент опинилася під російським контролем.

Треба визнати, Янукович був значно слабшим державним лідером у порівнянні, наприклад, зі своїми білоруським чи казахським колегами. Тому національно-визвольне повстання, яким була Революція гідності, перейшло в національно-визвольну війну, яка триває досі.

Революція гідності. Київ, майдан Незалежності, 19 лютого 2014 року

І те, що росіяни і в 2014 році, і в 2022-му зазнають важких поразок у протистоянні з українським народом і з українською державою – це факт. Тому саме в такому розрізі, на мою думку, треба це розглядати.

А російські операції по тому, щоб повернути Україну під свій контроль, не зупинялися навіть у період Єльцина. Ми пам’ятаємо 1993-1994 роки.

– Даруйте, але в 1993 році в Росії були свої великі проблеми з розстрілом парламенту.

– Були проблеми. Але тим не менше у них залишався час, щоб займатися нами і дестабілізувати колишні радянські республіки, прикладом чого були Придністров’я й Абхазія.

Завдання по знищенню України як суверенної держави Росія поставила перед собою, щонайменше, з перших років перебування Путіна при владі. Бо все-таки оцінити дії російських спецслужб у період Єльцина як такі, що направлені на знищення України, не можна. На послаблення суверенітету – так. На збереження військових баз у Криму, на роззброєння України і не тільки ядерне, а навіть конвенційне – були направлені. Але говорити про те, що вони прямо ставили завдання знищити Україну, не можна.

Великий договір між Україною і РФ 1997 року: передумови війни закладалися тоді?

Натомість у 2004 році була спроба розколоти Україну. Тоді була спроба проголосити так звану «Південно-східну українську автономну республіку». Не вдалося цього зробити в основному через жорстку позицію президента Кучми, який на це не погодився. Крім того, був досягнутий певний компроміс між США і Заходом та Росією з іншого боку, який фактично призвів до такого собі двовладдя в Україні: менше ніж через рік після Помаранчевої революції була сформована неформальна парламентська коаліція, а потім Янукович став прем’єр-міністром. Тобто це був такий тимчасовий компроміс.

П’яте засідання українсько-російської міждержавної комісії, Ялта, 12 липня 2012 року. Віктор Янукович і Володимир Путін

Проте, коли Революція гідності перемогла в Києві, Янукович не виконав завдання Москви – не став Асадом, не очолив цей проросійський наступ на Київ із Харкова.

Спочатку ідея «русской весны» полягала в тому, що їхня агентура на місцях здатна розпочати антиукраїнське повстання щонайменше в східноукраїнських регіонах. Але цього теж не відбулося.

І саме тому псевдореферендум у Криму від сценарію «народної республіки» перейшов до анексії.

– Янукович сильно поламав плани Кремля тим, що втік?

– Від нього хотіли, щоб він десь у Харкові чи в Донецьку окопався і став центром гуртування для проросійських сил.

– Я з вами повністю погоджуюся.

– Отже, своєю втечею він допоміг Україні?

– Безумовно, він допоміг Україні. Але це не знімає з нього відповідальності як з президента України. Тому що, щонайменше, в його діях була злочинна бездіяльність і, як наслідок, державна зрада. Все-таки під тиском чи не під тиском, підробний лист чи не підробний, але його звернення про введення російських військ в Україну було. Він цього не заперечував.

Росія прорахувалася із рівнем проросійських настроїв в Україні

Але, навіть якщо подивитися на останні 9 років, то Янукович, проживаючи в Росії, не став активним учасником антиукраїнського центру. Хоча, звичайно, його використовують – це факт.

Одна з рис Януковича, яка і стала причиною, чому росіяни на нього зробили ставку, це боягузтво. Насправді, вона зіграла проти його російських кураторів. Ми прекрасно пам’ятаємо, як черговий «ПІСУАР» планувався в Харкові. Тільки завдяки тому, що ціла низка факторів відбулася інакше, ніж планували росіяни, вони були вимушені по ходу перегравати, підганяючи свої плани під реалії. Основною причиною їхньої початкової невдачі було те, що вони прорахувалися з рівнем проросійських настроїв в Україні.

– В серпні 2014 року російські війська увійшли на територію України. Путін тоді казав, що це «відпускники», але за всіма іншими даними це були регулярні підрозділи армії РФ. Потім був звіт українських військових, що зайшло вісім російських батальйонно-тактичних груп – по чотири в Луганську і Донецьку області. Тоді вони завдали поразки українським військам, але не рушили далі.

Іловайськ. Хроніка оточення (дивіться тут)

Як ви думаєте, чому Путін влітку 2014-го зупинився? Відтоді й досі такий сумновідомий персонаж, як Ігор Гіркін-Стрєлков каже: а я ще тоді казав, що треба було йти далі, що тоді було би набагато легше, ніж у 2022 році! Чому тоді не дослухалися подібних порад? Очевидно, не лише Гіркін тоді казав, що треба йти далі.

– Насправді, особливих військових здобутків тоді російське вторгнення не дало. Звичайно, елемент раптовості, вихід цих російських підрозділів у тили українських військ створили певну дезорганізацію і дозволили досягти оперативних успіхів.

Іловайська трагедія, попри її масштаби, на той момент величезні, і психологічний удар по Україні, тим не менше суттєво ситуацію на фронті не змінила. Тобто це вторгнення дозволило росіянам стабілізувати лінію фронту і зупинити український наступ. Але говорити, що в російського угруповання на той момент був великий наступальний потенціал, який можна було розвинути і отримати великі здобутки, то це неправда. Росіяни тоді також несли важкі втрати.

Українські військові несуть пораненого під час бою проти російсько-гібридних сил поблизу міста Іловайська, 10 серпня 2014 року

– Невже їм не було легше тоді прорубати сухопутний коридор до Криму? Українська армія тоді була значно слабшою.

– Безумовно, наша армія була слабша на той момент. Але водночас не сказав би, що їм тоді було простіше. Росіяни також за роки на Донбасі набули певного досвіду. Ми його здобували обопільно. Тому що до цього Російська Федерація фактично з часів Другої світової війни не мала досвіду війни з великою конвенційною армією.

– А Чечня? А Грузія?

– Це були дрібні локальні конфлікти, де противники були суттєво слабшими, чого не можна сказати про Україну навіть формату 2014 року. Безумовно, тоді Україна була суттєво слабшою, ніж сьогодні. Але все ж була достатньо потужною військовою міццю.

Тому «Мінськ» народився не як відповідь Заходу на вторгнення. Це від початку була російська комбінація, яка дозволила їм стабілізувати лінію фронту на Донбасі, заморозити конфлікт і перевести протистояння з Україною і за Україну у площину, яка для них, як для все-таки диктатури спецслужб, а не військової диктатури, – більш комфортна. Тобто перевели конфлікт у площину закулісної боротьби, політичної війни.

Перевели конфлікт у площину закулісної боротьби, політичної війни

Оцінювати російську операцію в серпні 2014 року, не можна забувати те, що на той момент в Україні відбувалися парламентські вибори. Тож однією з задач, яку перед собою росіяни ставили, був вплив на ці вибори. Крім того, вони дуже розраховували на те, що Іловайська трагедія та інші втрати, яких ми зазнали на Донбасі, стануть каталізатором серйозних процесів у Києві та призведуть якщо не до зміни режиму, то до серйозних політичних проблем.​

І «Мінськ-2» росіяни просували шляхом проведення великої військової наступальної операції на Дебальцеве. До 2022 року, мабуть, це була найбільша їхня операція на Донбасі. І не можна сказати, що вона була для них легкою. Тому вони від таких наступальних дій надовго відмовилися. Бо їхні втрати там були надзвичайно великі.

СБУ повідомила про підозру заступникові міністра оборони Росії через Дебальцеве й Іловайськ

– Тобто в 2014 році в Москві вважали, що політичними методами можуть досягнути більше, ніж військовими?

– Безумовно. Взагалі, якщо дивитися на спроби розвалу-розподілу України, які здійснювалися росіянами в 2004, в 2014 і в 2022 роках, то бачимо, як щоразу військова компонента нарощувалася: від практично повної відсутності в 2004 році, обмеженого застосування в 2014-му, до повномасштабного вторгнення.

Але і в 2022 році, якщо дивитися на підготовку вторгнення в Україну, військова компонента була допоміжною, хоча і великою. І це в нашій доповіді дуже чітко описано.

Розрахунок був на те, що такі зрадники, як генерал Кулініч, відкриють двері, і в російських військових не буде необхідності вести боротьбу з регулярною армією. Україна мала бути обезголовлена у перші ж дні вторгнення – на це був розрахунок.

Зустріч президента США Байдена і президента Росії Путіна. Женева, 16 червня 2021 року

– У вашій доповіді зазначається, що Путін вирішив воювати, брати Україну під контроль збройним шляхом, у березні 2021 року. А що тоді такого сталося, що він таке рішення ухвалив? У грудні 2019-го він зустрічається з новообраним президентом Зеленським у Парижі. Потім важкий ковідний рік. А що ж такого сталося на початку 2021-го?

– Це був серйозний прорахунок і серйозне недооцінювання – як воєнно-політичного керівництва України, так і керівництва США.

Чомусь у Москві вирішили, що демократи на чолі з Байденом в цілому є більш комфортними спаринг-партнерами в цьому геополітичному протистоянні. Скажімо, у зв’язку з тим, що їм притаманна схильність до компромісів.

А до українського керівництва Москва не мала жодної поваги і розраховувала на те, що наші очільники не здатні ухвалювати рішення, необхідні в критичний момент. По-перше, тому, що недооцінювали їхні особисті якості; по-друге, можемо подивитися на кількість високопосадової агентури. І це тільки ті, про кого ми дізналися.

Ми не повинні думати, що розкрили їх всіх. Тобто був розрахунок на те, що ось найкращий момент, момент найбільшої слабкості України.

Зустріч у Нормандському форматі: Меркель, Путін, Макрон і Зеленський. 9 грудня 2019 року

Але стояння на кордонах тривало довго і супроводжувалося дипломатичним тиском. Від початку 2021 року і до вторгнення дипломатичні зусилля росіян були спрямовані на США, щоб примусити Україну до імплементації «Мінська». Тобто фактично піти на зраду національних інтересів і паралельно відмовитися від конституційної норми щодо вступу до НАТО.

Президент на ці поступки не пішов, а відтак у росіян не з’явилося можливостей для внутрішньої дестабілізації України. Бо, якби президент на ці поступки пішов, то в Україні був би черговий Майдан, а в росіян – можливості по тому, щоб обурення українців такій зраді інтерпретувати як «фашистський заколот». Відтак російське вторгнення проходило б під виглядом гуманітарної операції по захисту українців. Але сталося зовсім не так.

– Ви кажете, що вони спочатку намагалися дестабілізувати ситуацію і зробити вторгнення значною мірою поліцейською операцією.

– Дестабілізації не відбувається, а вони операцію все одно як у значній мірі поліцейську роблять.

– Це елемент військової демонстрації: мовляв, ми такі страшні, що всі розбіжаться. Розраховували, що Зеленський, Байден і європейські лідери блефують, тому достатньо перейти кордон – і всі благатимуть домовитися.

Велися конкретна робота по військовому керівництву України. Значна кількість українських генералів, діючих і відставних, отримували пропозиції від російських колег організувати військовий заколот. Масова розсилка смс йшла навіть до рівня полковників. Але цього теж не сталося.

Тому, в підсумку, росіяни опинилися в ситуації, в якій не зовсім розуміли, що відбувається. І так було десь до середини квітня. Тоді вони вирішили перейти до війни на виснаження, зосередитися на Донбасі й утриманні тих територій, які вони захопили в лютому-березні на півдні України.

Спалена російська бронетехніка на вулиці Бучі під Києвом, 1 березня 2022 року

– А чому не спрацювала «п’ята колона»? І взагалі, була ця «п’ята колона» чи це радше фікція?

– Була, звичайно. Вона була ешелонована і досі залишається.

Через декілька тижнів вийде чергова наша доповідь, присвячена саме ролі російських спецслужб під час цього вторгнення.

На нашу думку, одна з причин, чому це не спрацювало, полягала в тому, що один із улюблених прийомів вербування, які радянські й російські спецслужби застосовували – вербування на чужий прапор – спрацював проти росіян.

– Даруйте, що таке «вербування на чужий прапор»?

– Це коли люди, які відповідають за мережі, вербують агентів, не розкриваючи свою приналежність та кінцевої мети. І воно все працювало, державні інтереси здавалися до моменту, поки ця війна не стала вітчизняною. Коли стало зрозуміло, що ти в цій війні не просто корупціонер і крадій державних секретів, а конкретно працюєш на ворога, який бомбить твої міста – це суттєво підірвало агентурні можливості Росії.

Думаю, значна частина цих агентурних можливостей поновлена вже не буде.

Це як у 1968 році, після вторгнення в Чехословаччину, КДБ і ГРУ втратили значну кількість своїх агентів впливу, бо вони сказали, що для нас неморально більше з вами працювати.

– Прорив російських військ з Криму – здавалося б, там перешийки, які можна тримати під контролем. Але чомусь саме там росіяни мали найбільший успіх. Як так сталося?

– Це питання треба глибоко досліджувати. На жаль, зараз у мене немає відповіді.