Легенда про чорнобривців

0 Comments

Чорнобривці

Чорнобривці — юнацька краса, символізує рідну домівку, рідний край.

Чорнобривці

Чорнобривці

Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’.

Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос.

1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр.

Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті
для некомерційного використання!
Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!

Блог мандрівниці: чорнобривці та мексиканський День мертвих

– Я стільки чорнобривців у своєму житті ще не бачила, – ми їхали зі знайомим в авто і я розповідала йому про фото, які напередодні розглядала у соцмережах.

Гектари звичних нам українцям квітів, які у Мексиці називають cempasúchil, зливалися з горизонтом.

– Жовтогаряче поле і синє небо – та це ж майже українські краєвиди, – продовжувала захоплено переповідати я.

До Європи чорнобривці потрапили після відкриття Колумбом Америки. Тож оспівані в народних піснях квіти українськими ніяк не назвеш.

– Ану ще раз повтори, як ти їх називаєш?

Для іспаномовних слово “чорнобривці” зовсім нелегке, та й мені не одразу вдалося гарно вимовити “семпасучіль”.

А все тому, що слово це не іспанське. У перекладі з мови нахауатль (найпоширеніша індіанська мова на території Мексики, близько двох мільйонів носіїв) означає “квітка з двадцятьма пелюстками”.

Автор фото, Софія Вовк

Легенда розповідає про молоду закохану пару ацтеків. Щодня по обіді вони підіймалися на гору неподалік селища, де жили, аби принести богові сонця Тонатіу у дарунок квіти. Він з’являвся, усміхаючись їм з висоти, а вони обіцяли любити одне одного навіть після смерті.

Коли на землі ацтеків прийшла війна, закоханим довелось розлучитись. Дізнавшись про смерть милого, дівчина востаннє піднялася на гору і там благала бога Тонатіу, аби той назавжди об’єднав її з коханим.

Бог Сонця огорнув згорьовану гарячими променями і перетворив її на квітку з пелюстками настільки ж гарячого та яскравого кольору, як сонячне проміння.

За мить до чарівної квітки підлетіла колібрі, це і був юнак, який став птахом. Квітка розкрилася, розгорнула свої 20 пелюстків і наповнила світ навколо містичним та чарівним ароматом. Так на світі з’явилася sempasúchil, мексиканська квітка мертвих.

Звісно, зараз чорнобривці мають і більше пелюсток, селекціонери постійно виводять нові сорти. Існують десятки видів кольорів і відтінків, відрізняється форма бутона, висота рослини. Що незмінне – так це аромат.

Автор фото, Софія Вовк

– А давай якось пошукаємо поля з квітами, мені дуже хочеться їх побачити, – я була невгамовною.

– Окей, Софі, – погодився. – Я розпитаю знайомих, де найкращі місця.

Найкращі місця виявились не так вже й далеко від столиці Мексики. Штати Пуебла, Мічоакан і Морелос ніби змагаються, де вирощують найбільше квітів до Дня Мертвих.

Лише уявіть – щороку у центральних штатах Мексики вирощують понад 17 тисяч тонн чорнобривців. Для чого так багато, запитаєте?

На початку листопада, коли вся Мексика відзначає День мертвих, квітка мертвих – sempasúchil – повсюди. Це один з головних символів сезону.

Вважається, що пелюстки чорнобривців випромінюють тепло сонця і освітлюють померлим шлях додому.

Автор фото, Софія Вовк

Кожна мексиканська родина до Дня мертвих облаштовує офренду – алтар, де разом з фотографіями рідних, що вже пішли з земного життя, їхніми улюбленими речами, їжею та напоями, викладають цілі оберемки чорнобривців.

Жовто-гарячими квітами прикрашають кладовища, вулиці і навіть ресторани.

Для квітникарів фінальні дні жовтня – гаряча пора. Зараз їм доводиться працювати цілодобово, аби впоратися зі всіма замовленнями.

У Сошімілько, районі Мехіко Сіті, який називають мексиканською Венецією і який славиться своїми каналами, садами та оранжереями, робота кипить вже майже місяць.

Тут живуть сотні дрібних і середніх підприємців-квітникарів.

Вузькими каналами, на човниках (що називаються трахінери) вони доправляють квіти до доріг, де вже чекають вантажівки, аби якнайшвидше доправити ароматний товар на ринки.

Автор фото, Софія Вовк

Горщики з квітами, перш ніж везти до замовника, чистять від ґрунту та пакують. В тому, що продасться все, сумнівів немає. Хвилюються лише, що може, як завжди, забракнути квітів.

Довідка:День Мертвих – унікальне святкування, внесене з 2003 року у список культурної спадщини ЮНЕСКО. Відзначають 1 та 2 листопада. Це одна з найстаріших мексиканських традицій, що сягає доколумбових часів.

Хочете отримувати більше цікавих історій в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Чорнобривці

Чорнобривці — юнацька краса, символізує рідну домівку, рідний край. Легенда: жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія — народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар — керамік, третій різьбяр дерева-кістки-pora. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби. Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не відкуплялись —ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю. Тяжко тужили батьки, а від синочків, ані чутки, ані звістки. Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась — чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли. Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: «Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь:

— Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите.

Бо стільки тих виробів привезли з ними! Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті».

— Дідуню! Аде вони поховані?

— А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють.

— Покажіть, де це! благаю Вас!

Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів.

За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зачудувалася: на могилці братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили: «Чорнобривці!» Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.

Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.