§ 4. Князювання Ігоря та Ольги

Після смерті Олега князювати на Русі почав син Рюрика — Ігор. Князь Ігор (? — 945) продовжував справу свого попередника, наполегливо згуртовуючи східних слов’ян у єдину державу. Розпочав своє правління боротьбою з деревлянами та уличами, які вийшли з покори Києву. Ігор наклав на них значно більшу данину, ніж раніше. Після цього уличі залишили Середнє Подніпров’я і переселилися в межиріччя Дністра і Південного Бугу.

У 915 р. біля кордонів Київської Русі вперше з’явилися нові кочовики — печеніги. Ігорю вдалося укласти з ними мирну угоду. Згодом її було порушено через те, що печенігів до нападів на Русь підштовхувала Візантія.

Чому похід Ігоря 941 р. завершився невдало? Чому загинув князь Ігор?

Ігор, як і його попередники, воював із Візантією. У 941 р. він організував грандіозний похід проти неї, залучивши близько 10 тис. лодій. Проте цей похід завершився поразкою: візантійці спалили флот русичів «грецьким вогнем».

По трьох роках, зібравши ще більші сили, Ігор повторив похід, але цього разу битися не довелося. Візантійці відкупилися даниною, більшою за ту, яку отримав від них раніше князь Олег, та уклали нову угоду, яка підтверджувала основні торговельні інтереси руських купців на ринках Візантії. Хоча умови угоди були дещо гіршими, ніж з Олегом.

У 944 р. Ігор також здійснив похід на Закавказзя проти войовничих горців, які були союзниками візантійців. Унаслідок перемоги русичам поталанило оволодіти багатими містами Дербент, Шарван і Бердаа та з великою здобиччю повернутися додому.

«Грецький вогонь» — таємна зброя візантійців. Це була палаюча суміш, яку під тиском викидали з бронзових труб або наливали в мушлі й кидали їх із катапульт на ворожі судна. Склад цієї суміші настільки ретельно приховувався, що всі її складники дотепер не відомі. Імовірно, вона містила смолу, сірку, селітру і нафту. «Грецький вогонь» не можна було загасити, він горів навіть на воді.

Княгиня Ольга зустрічав тіло князя Ігоря (художник В. Суриков. ескіз)

Утримання великої дружини і здійснення далеких походів потребували значних коштів. Мабуть, саме це спонукало Ігоря спробувати, всупереч традиції, вдруге додатково зібрати данину з деревлян. Унаслідок цього спалахнуло повстання. Очолювані князем Малом деревляни восени 945 р. розгромили дружину Ігоря і вбили самого князя. «Якщо внадиться вовк до овець, — пояснювали вони свій учинок, — то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить». Смерть Ігоря знаменувала завершення початкового етапу становлення Київської Русі.

Що призвело до загибелі князя Ігоря?

2. Помста княгині Ольги

Після загибелі князя Ігоря правителем мав стати його син Святослав, та оскільки той був іще хлопчиком, до його змужніння київський престол (до 964 р.) посідала його дружина Ольга. Княгиню Ольгу (бл. 910—969) літописець називав «мудрішою за всіх людей», характеризував як вродливу, розумну, енергійну жінку а, водночас — як далекоглядну, холоднокровну та досить жорстоку правительку. Де й коли народилася майбутня київська княгиня, невідомо. Літопис повідомляє лише про те, що «привели Ігореві дружину зі Пскова на ім’я Ольга».

Своє правління Ольга розпочала з придушення деревлянського повстання і помсти вбивцям свого чоловіка. У ті часи кривава помста була неписаним законом. Той, хто не помстився вбивцям своїх близьких, навіки вважався зганьбленим. Описані в літопису чотири помсти княгині Ольги вбивцям свого чоловіка фактично спричинили знищення деревлянського княжіння.

Розповідь Нестора-літописця про події після вбивства князя Ігоря можна зрозуміти так, що деревляни сприйняли його як власну перемогу й вирішили захопити владу над Києвом. Двадцять деревлянських послів приїхали до Києва та запропонували Ользі вийти заміж за їхнього князя Мала. Княгиня розправилася з ними суто жіночою хитрістю. Вона вдала, нібито приймає послів із надзвичайними почестями, та оголосила, що на знак особливої поваги кияни понесуть їх у човні на руках. А потім гордих такими почестями послів кинули до великої ями, викопаної у дворі палацу, і закопали живцем.

Розгляньте малюнки з літопису. Які сюжети помсти деревлянам княгинею відображені, а які — ні?

Розправившись зі сватами, Ольга попросила деревлян підіслати для переговорів із нею найбільш знатних мужів князівського роду, бояр та купців. Коли ті прибули до Києва, княгиня запропонувала їм відпочити після довгої дороги і попаритися в лазні, яку потім зачинили й запалили разом із послами.

Третя помста своєю жорстокістю перевершила попередні. Ольга сповістила, що бажає здійснити поминки за своїм чоловіком, тож наказала деревлянам варити мед і готуватися до них. Після цього княгиня пообіцяла вийти заміж за деревлянського князя Мала. Поблизу Іскоростеня — деревлянської столиці — за її наказом насипали величезний курган. Під час ритуальної трапези на ньому Ольга дочекалася, поки деревляни понапиваються, і звеліла всіх перебити. Загинули, як пише літописець, п’ять тисяч людей.

Наступного року Ольга зібрала військо та разом із малолітнім сином Святославом рушила на підкорення деревлянської землі. Битву було виграно, але деревляни зачинилися у своїй столиці. Облога тривала рік, і виснажені деревляни запропонували Ользі мед і хутро. Проте вона відмовилася від такої великої данини, повідомивши, що їй вистачить по три горобці й три голуби від кожного двору. Деревляни дали княгині те, чого вона вимагала. До лап кожного птаха Ольга наказала прив’язати запалені трути і, коли посутеніє, відпустити на волю. Птахи полетіли під стріхи будинків Іскоростеня, і місто спалахнуло з усіх боків. І побігли деревляни з міста, Ольжині люди їх ловили. Старійшин княгиня наказала стратити або віддати в рабство, а на решту наклала тяжку данину.

Спалення Іскоростеня

Княгиня Ольга із сином Святославом

Купальня княгині Ольги на р. Кам’янка (Житомир)

Деревлянський князь Мал закінчив своє життя в київському полоні. Згадкою про нього залишилося місто Малин, його спадкове володіння в деревлянській землі, що й досі має цю назву. Існує цілком вірогідна версія, що донька деревлянського князя Малуша, яку Ольга зробила своєю ключницею, стала коханкою князя Святослава й народила від нього майбутнього князя Володимира Святославовича.

Яку мету переслідувала помста Ольги? Чому Ольга так жорстоко помстилася деревлянам?

3. Реформи княгині Ольги

Загибель Ігоря гостро поставила питання реформи системи державного управління на Русі та, зокрема, порядку стягування данини.

Ольга впорядкувала полюддя. Було чітко окреслено землі, з яких через певні проміжки часу стягувалася визначена данина. За княжою скарбницею було закріплено «ловища» — землі, багаті на хутрового звіра, що забезпечувало її постійним прибутком. Установлювалися «уроки» та «оброки», які повинні були виконувати підлеглі в розмірах, що не позбавляли їх засобів існування. Запровадженням «уставів» було, ймовірно, впорядковано адміністративні й судові дії на місцях княжих дружинників. Улаштовувалися також «становища» і княжі «погости» — місця зберігання зібраної данини та осередки центральної влади.

Реформи — перетворення, зміни, нововведення в якій-небудь сфері суспільного життя.

За князювання Ольги розбудовувався і прикрашався її стольний град. У Києві з’явилася нова князівська резиденція — Ольжин двір із «теремом кам’яним». Археологічні розкопки свідчать, що це був, імовірно, двоповерховий, укритий червоним шифером кам’яний палац, прикрашений мармуром і декоративною керамікою.

Які реформи провела княгиня Ольга?

3. Зовнішньополітична діяльність княгині Ольги

Княгиня Ольга проводила активну зовнішню політику. Проте, на відміну від своїх попередників, вона віддавала перевагу дипломатії, а не війні.

У 946 р. (за іншими даними — 957 р.) Ольга відвідала Константинополь. Княгиня, ймовірно, прагнула відновити давні привілеї для руських купців і сплату візантійцями данини Києву.

За повідомленням літописця, у Константинополі Ольга прийняла християнство. Було досягнуто домовленості, що руські дружини служитимуть імператорові, а Візантія за це сплачуватиме данину Русі. На її виконання Ольга надсилала руських воїнів, допомагала Візантії у війні з арабами 961 р., у боротьбі з норманами і болгарами.

Хрещення Ольги (мініатюра з літопису)

Купель для хрещення з собору Св. Софії в Константинополі

Також княгиня Ольга здійснила першу спробу встановити дипломатичні зв’язки із Західною Європою. У 949 р. вона надіслала своїх послів до імператора Священної Римської імперії Отгона І — наймогутнішого правителя тогочасної Європи з проханням надати єпископа для хрещення Русі. По деякім часі після цього до Києва прибула християнська місія, очолювана ченцем Адальбертом. Вона діяла на Русі протягом 961-962 рр., але через протидію язичницької знаті, під загрозою фізичної розправи змушена була рятуватися втечею. Оскільки язичницькі настрої були досить сильними, Ольга не наважилася оголосити християнство державною релігією.

Ймовірно, цей неуспіх послабив позиції Ольги, і влада перейшла до її сина Святослава, який був прихильником язичництва.

Розгляньте малюнок «Княгиня Ольга входить до Собору Св. Софії в Константинополі» і складіть розповідь про відвідини княгинею Ольгою Константинополя.

ВИСНОВКИ

Князь Ігор намагався зміцнювати владу Києва над східнослов’янськими княжіннями. При цьому для подальшого розвитку держави виникла потреба впорядкувати питання щодо розмірів і порядку збирання данини.

Внутрішньополітичні заходи княгині Ольги сприяли тіснішому об’єднанню колишніх окремих східнослов’янських племінних володінь у єдиний державний організм. У зовнішньополітичній діяльності княгиня Ольга визначила нові підходи, надаючи перевагу мирним засобам над воєнними.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

• 1. Які кочові племена з’явилися на кордоні Русі за правління князя Ігоря?
• 2. Що призвело до конфлікту князя Ігоря з деревлянами?
• 3. Які реформи здійснила на Русі княгиня Ольга?
• 4. Коли відбувся перший в історії дипломатичний візит до Константинополя очільника Київської держави?

Хто такі «народи моря» і як вони пов’язані з Україною

«Тепер північні країни, розташовані на островах, здригаються. Вони проникли до каналів гирла річки [дельти Нілу]. Їм тяжко дихати, їхні ніздрі закладені. Його Величність вирушив, як вихор, і боровся, як бігун, страх перед ним увійшов у їхні тіла, вони перекинуті та подолані там, де були. Їхнє серце забрали і їхня душа відлетіла, їхня зброя розкидана над морем», — так рельєф в Медінет-Абу описує 1 найбільше військове досягнення єгипентського фараона Рамзеса ІІІ — перемогу над «народами моря». Хто вони такі, чому війна з ними була такою важливою, як їхня поява у східному Середземномор’ї пов’язана із колапсом пізньої бронзової доби та чи існує зв’язок з Україною? Читайте далі в статті.

Перша згадка та історія нападів

Народи моря 2 — збірна назва шести агресивних етнічних груп, які в середині ХІІІ — середині ХІІ ст. до н. е. влаштували серію набігів на східну Анатолію, Сирію, Палестину, Кіпр та Єгипет. Перша згадка про них датується п’ятим роком правління фараона Мернептаха (1213–1203 до нашої ери) і пов’язана із нападом коаліції лівійців та морських нападників на дельту Нілу, який завершився великою сухопутною битвою при Саїсі. Храмові написи в Карнаці та стела в Атрибісі називають деякі з народів-нападників за іменами та згадують еквеш, тереш, лукка, шардана та шекелеш, — таємничі групи, про які йтиметься далі. Для військ Мернептаха битва закінчилась перемогою: об’єднані єгипетські сили, які складались із піхоти, кавалерії та лучників знищили понад 6000 ворогів та захопили в полон членів лівійської правлячої династії. На майже тридцять років кордони Єгипту були в безпеці, поки «народи моря» не напали знову. Захищатись від небезпеки довелося сину Мернептаха — фараону Рамзесу ІІІ. На цей раз морська коаліція була дещо іншою та складалася з народів пелесет, тйеккер, шекелеш, денен та вешеш. Спершу нападники зруйнували єгипетський торговельний центр в Кадеші, а потім рушили далі на підвень грабувати прибережні міста та селища. Як говорить напис на честь Рамзеса ІІІ, «жодна країна не могла вистояти перед їхнім військом, починаючи з хеттів, кодів, кархемишців, арзавів та аласіїв, — всі були вирізані одномоментно». У 1180 році до нашої ери Рамзес ІІІ розбив першу хвилю нападників з моря, але через два роки вони повернулись — тепер більшою силою та рухались двома шляхами: морським та сухопутним. Щоб відбити напад, Рамзес ІІІ вирішив замість прямого зіткнення вдатись до партизанської війни. Сховані у засідках лучники мусили обстрілювати кораблі стрілами, а коли команда кораблів була знищена — підпалювати їх. Так вдалося нейтралізувати ворожий флот, але сухопутні ворожі сили залишались цілими. Вирішальна битва відбулась у 1178 році неподалік міста Ксоіс і завершилась перемогою Рамзеса ІІІ, про що живописно оповідають написи у його гробниці.

Битва при Джахи

Колапс пізньої бронзової доби та «народи моря»

В історії стародавньої Греції період між 1200 та 800 роками до нашої ери вважається «Темними віками»: мікенська цивілізація впала, знання про лінійне письмо В зникли, а з ними — вміння записувати події для наступних поколінь. У цей же час подібні процеси відбуваються і з рештою країн східного Середземномор’я: з історичної арени зникає Хетська імперія (територія сучасної Туреччини), фрагментуються лувійські держави (розташовувались на західному узбережжі Анатолії), кризу переживає Новоєгипетське царство, руйнується місто-держава Угарит (розташовувалось на сучасному узбережжі Сирії), в Ханаані (землі сучасних Сирії, Іорданії, Ливану та Ізраілю) настає хаос тощо. Як можна помітити, початок колапсу цивілізацій пізньої бронзової доби збігається із навалою «народів моря». Чи були вони тими, хто зруйнував ці цивілізації, чи самі стали жертвою глобальних процесів?

Історик Ерік Клайн в одній зі своїх лекцій зазначає 3 , що зводити падіння давніх і добре розвинутих культур до однієї причини було б нерозумно. Скоріш за все, йдеться про поєднання декількох чинників: землетруси, посухи, повстання рабів та нижчих прошарків суспільства, напади чужоземців. Усі разом вони призвели до обвалу міжнародної торгівлі, послаблення центральної влади, падіння виробництва і голоду, що змусило багатьох людей залишити рідні землі й шукати кращої долі деінде, часто зі зброєю в руках. Як слушно зауважує археологиня Ненсі Сандарс, на рельєфах із гробниці Рамзеса ІІІ, які оповідають про перемогу фараона над «народами моря», зображені не лише воїни, а й чотириколісні вози, зарпяжені волами, жінки, діти. Це не просто ватага розбійників, — це народ, який шукає нову Батьківщину.

«Народи моря»: проблема ідентифікації

Отже, хто з відомих нам народів ховається за єгипетськими транскрипціями імен нападників з моря? Достеменно ідентифіковано лише один з них, пелесет (філістимляни), — групу людей, що в XII столітті до нашої ери осіла у Палестині та стала відома завдяки військовим конфліктам із ізраільтянами, які саме виходять на історичну арену. Щодо решти «народів моря» точаться дискусії. Ім’я «шардана», імовірно, позначає вихідців із Сардинії, «тйеккер» — колишніх мешканців Троади . Ім’я «вешеш», імовірно, відсилає до міста Вілуса — хетської назви відомої всім Трої. Щодо назви «шекелеш», то єгиптолог Емануель Руже вважав, що вона позначає вихідців із Сицилії, тоді як єгиптолог Гастон Масперо пропонував пов’язувати назву із містом Сагалассос в південно-західній Анатолії. Утім, список учасників походів «народів моря» не обмежується перерахованими в письмових джерелах та на основі археологічних даних доповнюється іншими етнічними групами, зокрема вихідцями із сучасної території України.

Підписатися на Куншт

«Народи моря» та Україна

Культурні контакти між населенням України та Середземномор’ям мають давню історію та почались задовго до появи на північних узбережжях Чорного моря перших еллінських колоній. Простежити ці контакти вдається за допомогою низки речей середземноморського типу, знайдених в Україні, та навпаки, набору артефактів, знайдених у Середземномор’ї, які мають українське походження. Зокрема, зі Східним середземномор’ям археолог Віктор Клочко пов’язує два скарби, — Щетківський та Козорівський, обидва опублікував у 1926 році фінський археолог Арне Тальгрен. Щетківський був знайдений на Миколаївщині та складався із десяти бронзових серпів середземноморського типу та шести бронзових сокир-лабрисів . Склад Козорівського скарбу був дещо іншим і включав дві бронзові сокири-лабриси, серп та втулку до колеса колісниці. Для крито-мінойського світу лабриси мали особливе релігійне значення, де використовувались як культові предмети та часто супроводжували зображення мінойських богинь. Етимологічно слово «лабрис» пов’язане зі словом «лабіринт», яке, на думку археолога Артура Еванса, означає «палац лабрисів». Античні автори знали чотири лабіринти, найвідомішим з яких є критський, збудований царем Міносом для Мінотавра.

Козорівський скарб знайдений на Кіровоградщині

Іншими цікавими прикладами артефактів середземноморського походження є речі із Гордіївського курганного могильника, розкопаного 4 на Вінничині в 1986–1988 роках експедицією за участі Бориса Лобая, Софії Березанської та Віктора Клочка. Могильник складався із сорока насипів, поховання яких містили срібні, золоті та бронзові прикраси, 1500 бурштинових намистин загальною вагою понад 2 кілограми та інші престижні предмети, які вказують на особливий, елітарний статус похованих. Для реконструкції контактів зі східним Середземномор’ям особливе значення мають знахідки ножів з курганів № 6, 5, 31 та 38. На думку Віктора Клочка, аналогію першому можна знайти в шарі IVb міста Хаттуса, який датується 1400–1300 роками до нашої ери. Розташоване в центральній Туреччині, місто довго було столицею хетської імперії — розвинутого державного утворення, яке за військовою та культурною міццю вільно конкурувало із давнім Єгиптом. Близько 1200 року до нашої ери Хаттуса була зруйнована, що хронологічно збігається із навалою «народів моря».

Фрагмент другого залізного ножа є дещо пізнішим та датується приблизно 1300–1200 роками до нашої ери і має аналогії серед ножів могильника Кіпсадес у Кноссі на острові Крит, що робить його найдавнішим зразком залізного ножа в Європі. Два інші ножі також мають аналогії серед хетських артефактів і датуються приблизно 1100–1000 рроками до нашої ери. Говорячи про речі хетського походження, також варто згадати декілька знахідок пласких сокир, зроблених на Вінничині та неподалік міста Керч у Криму.

Пласкі сокири «хетського» типу знайдені на Вінничіні (1) та неподалік м. Керч (2)

Як відомо з переказів Геродота, слава першовідкривачів заліза належить саме хеттам, які особливо старанно оберігали таємницю виготовлення нового металу й суворо забороняли продавати залізні вироби іноземцям. За такого рівня секретності навряд чи б хетти віддали згадані вище залізні ножі просто так. Скоріш за все, їх відібрали силою.

Ще одним цікавим артефактом із незвичною історією походження є статуетка знайдена неподалік міста Лужани в Чернівецькій області. У 2004 році один із місцевих жителів здав на базу приймання металобрухту бронзову людську фігурку. Виріб помітив один із колекціонерів та викупив, після чого показав артефакт археологу Миколі Ількову, який і опублікував 5 знахідку. Врятована статуетка зображує воїна, озброєного круглим щитом та коротким широколистим мечем. Подібну статуетку свого часу знайшли на острові Сардинія, вона зображує Сарда-родоначаильника — епічного героя, який очолив похідів лівійців на Сардинію, на якому вони лишились жити. Схожі персонажі також фігурують на давньоєгипетських рельєфах, які зображують один із «народів моря» — шардана.

Статуетка з Лужина. Рисунок М. Ількова

Про зворотній напрямок «контактів» — від України до східного Середземномор’я — вказують знахідки зброї. Зокрема, серед артефактів толосів Родосу та Криту, які датуються першою половиною XV століття до нашої ери, є вістря списів, які мають аналогії серед відбитків кам’яних ливарних форм сабатинівської культури Новокиївської майстерні 6 , розкопаної на Херсонщині. Там само виявили вістря стріл, які відливались з ливарних форм, знайдених на поселенні Слободка 7 в Нижньому Подністров’ї. Говорячи про походи «народів моря», слід згадати, що на рельєфах Луксору народ «шардана» зображений озброєним короткими, але широкими гостролистковими мечами. Як зазначає Віктор Клочко, подібний артефакт свого часу було знайдено 8 поблизу села Борисівка на Одещині в похованні сабатинівської культури.

Зразки озроєння доби пізньої бронзи знайдені в Україні (рисунки В. Клочка)

Як слушно зауважує 8 археологиня Луіза Хітчхок, події кінця бронзового віку нагадують белетристику. Це був час руйнування видатних міст, завоювань, повстань, вбивств, викрадень, викупів та придворних інтриг. Учасники цих подій, — Рамзес ІІ, Рамзес ІІІ, Голіаф, Ахілес, Одісей, Агамемнон та інші — з часом стали героями міфів та легенд. З’ясувати точно, який з чинників запустив процес руйнування Середземноморських цивілізацій, складно. Водночас археологічні джерела дозволяють сказати, що на кінець бронзового віку давнє населення України брало участь в глобальних історичних процесах та було залучене до Середземноморської історії. Сподіваюся, нові знахідки дозволять реконструювати більше.

Посилання:

1. The Sea Peoples’ Inscriptions and Excavation Results.
2. Народи моря.
3. 1177 BC: The Year Civilization Collapsed (Eric Cline, PhD) (відео).
4. Березанська, С. та ін. 2011. Гордіївський могильник (за ред. В.Клочка). Вінниця. Рятівна археологічна служба.
5. Ільків, М. 2009. Бронзова антропоморфна статуетка з Лужан: до питання про контакти місцевого населення пізньобронзової доби з цивілізаціями Середземномор’я. В: Питання стародавньої та середньовічної історії, археології та етнології, т. 2 (26). с. 244-259.
6. Гершкович Я.П., Клочко В.И., Евдокимов Г.Л. 1987. Новокиевская литейная мастерская и проблемы хронологии сабатиновских памятников Нижнего Поднепровья. В: Советская археология, с. 142-158
7. Клочко, В. 1990. Народи моря та Північне Причорномор’я. В: Археологія. с. 10-17.
8. Черняков, И. Т. 1985. Северо-Западное Причерноморье во второй половине II тысячелетия до н.э. Киев: Наукова думка. рис. 56: 7.
9. Pulp Fiction: The Sea Peoples and the Study of ‘Mycenaean’ Archaeology in Philistia.