Хто така Інеж

0 Comments

Іван Котляревський — Енеїда (аналіз, паспорт твору)

Жанр: ліро-епічна бурлескно-травестійна поема (епічна — бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна — бо античні герої “перевдягнені” в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна — бо події і люди змальовуються здебільшого в жартівливо-знижувальному тоні).

Напрям, течія: класицизм.

Віршовий розмір: 4-стопний ямб.

Римування: оповите (кільцеве) + паралельне + перехресне (аббаввгдгд).

Строфа: десятивірш (децима).

Провідний мотив, мотиви: “відданість”; “патріотизм”; “щире побратимство”; “весела вдача українського народу”; “соціальна справедливість”; “гріхи” та ін.

Тема:змалювання життя українського суспільства кінця XVIII ст.

Ідея: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, волелюбності; засудження негативних соціальних явищ українського суспільства кінця XVIII ст.

Художні засоби, стилістичні фігури: увесь арсенал засобів з особливо широким використанням епітетів, порівнянь, фразеологізмів; засоби комічного — бурлеск, травестія, макаронічна мова, іронія, сарказм, сатира, гротеск.

Образи та символічні образи: людей: Еней — козацький ватажок, “парубок моторний” і “завзятіший од всіх бурлак”, сміливий, відчайдушний, розумний, відважний, веселий гульвіса, захищає козацьку гідність і честь; Анхіз — батько Енея, перебуває в царстві мертвих, яким “керує” Плутон; Дарес — хвалькуватий сицилієць, який викликає Ентелпа (троянця) на бій і зазнає принизливої поразки; Низ та Евріал — хоробрі воїни, вірні козацькій присязі й бойовій дружбі, дотепні, добродушні, гинуть у бою з рутульцями; Сивілла — пророчиця, яка веде Енея в царство мертвих, нагадує Бабу Ягу, жадібна до грошей; Дідона — карфагенська цариця, яка кохає Енея й спалює себе, коли він її полишає; Ацест — цар Сицилії; Латин — цар Латинської землі, “скупиндя”; Лавинія — донька Латина, наречена Турна, яку потім віддають Енеєві, що стає причиною війни між троянцями й рутульцями; Амата — дружина Латина, яка симпатизувала Турну; Турн — князь рутульців, “куди не кинь, був Турн царьок”, який починає війну з Енеєм і гине від його руки; Евандр — аркадський цар, у якого Еней просить допомоги у війні з рутульцями; Паллант — “дружелюбивий” до Енея син Евандра; козаки-троянці; міфологічних істот (богів): Зевс (Юпітер) — бог грому та блискавки, можновладний, грізний господар, бог над богами; п’яничка й лінтяй; Юнона (Гера) — дружина Зевса, яка під час війни була на боці греків (рутульців); зла, заздрісна, хитра інтриганка, яка заважає Енею; Венера (Афродита) — богиня краси та кохання, донька Зевса (але не Юнони), мати Енея, яка допомагала йому, захищаючи від Юнони; Геба — під час бенкетів підносила богам-олімпійцям нектар і амброзію; Еол — бог вітрів, що жив на плавучому острові Еолія; хитрий, підкупний; Нептун — бог морів і океанів; “іздавна був дряпічка” (здирник); Плутон — бог підземного царства; Прозерпіна — дружина Плутона, утілення всього поганого на землі; Вулкан — бог вогню, чоловік Венери; Меркурій (Гермес) — посланець богів, покровитель торгівлі; Борей — північний вітер; Нот — південний вітер-тиховій; Зефір — західний вітер, що приносить теплі весняні дощі; Евр — східний вітер, що приносить засуху.

  • Енеїда (повний текст) ▲ читається за 2 вечори
  • Енеїда (скорочено)
  • Енеїда (шкільні твори)
  • “Енеїда” (реферати)
  • Які риси характерів Hиза та Евріала вас захоплюють?(та інші запитання)
  • Біографія Івана Котляревського

Місце подій: Карфаген — острів Сицилія — пекло — Латинська земля.

Композиція: твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним: Частина І. Початок подорожі Енея. Буря на морі. Гостювання в Дідони. Частина II. На Сицилії. Поминки за Енеєвим батьком Анхізом. Пожежа на троянському флоті. Частина III. На землі Кумській. Зустріч Енея із Сивіллою. Подорож у пекло. Зустріч з батьком Анхізом. Частина IV. На Латинській землі. Підготовка до війни, її початок. Частина V. Війна між троянцями і рутульцями. Героїчний подвиг Низа та Евріала. Частина VI. Продовження війни. Поєдинок Енея і Турна. Перемога Енея.

У творі накладаються дві сюжетні лінії:

— основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;

— канва сюжету поеми Вергілія.

Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як національних типів, а конкретно — як запорозьких козаків. Сюжет майже такий самий, як Вергілієвої “Енеїди”. Зав’язка: подорож Енея з троянцями в пошуках Італії.

Кульмінація: двобій Енея з Турном. Розв’язка: перемога Енея над Турном.

Проблематика: автор “Енеїди” порушує низку важливих проблем:

— засудження негативних суспільних вад: злодійства, інтриганства, хабарництва, здирництва, безкультур’я тощо;

— захисту рідної землі від ворогів;

— громадянського обов’язку, честі сім’ї;

— утвердження людських чеснот: добропорядності, щирості, добра, поваги до батьків тощо;

— виховання майбутнього покоління на принципах народної моралі;

— любові й ненависті, дружби, кохання тощо.

Примітки та корисна інформація: “Енеїда” — перша пам’ятка українського письменства, укладена розмовною українською мовою; перший твір нової української літератури.

Над “Енеїдою” Котляревський працював близько 30 років (з перервами). Три перші частини вийшли з друку в 1798 р. четверта — у 1809 р., п’ята — у 1822 р.; повністю твір завершено в 1825-1826 рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника.

І. Котляревський перелицьовує на український лад сюжет твору давньоримського класика Вергілія. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше — Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але український автор закладає новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після зруйнування української “Трої” — Запорозької Січі.

У творі наявний національний колорит (відображення побуту українців в обрядах, звичаях, повір’ях, стравах, одязі, розвагах). Тому “Енеїду” називають енциклопедією українського життя XVIII століття. Крім національного, у поемі наявний історичний колорит — змалювання минулого і сучасного України.

Долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи традиції травестійного, бурлескного жанру і штучної книжної мови, її “високий” стиль, І. Котляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору створив оригінальний реалістичний твір — і в цьому найбільше, епохальне, неперехідне значення поеми — праматері нової української літератури.

“Хто ця жінка?” Як знайшли загублений портрет доньки гетьмана Скоропадського

Портрет доньки гетьмана Павла Скоропадського століття надихав українську діаспору в Європі. Його передавали у вигляді поштових листівок, а сам оригінал вважали назавжди втраченим у вирі Другої світової війни. Аж раптом Музей гетьманства у Києві отримав несподіваний лист від однієї німецької родини.

Таємнича незнайомка

У мальовничому містечку Оберстдорф, що лежить посеред баварських Альп на півдні Німеччини, родина місцевих фермерів багато років зберігає незвичний портрет.

На ньому – молода і гарна жінка у вінку з квітів, білій вишиванці та зі строкатим намистом. Вона дивиться глибоко в очі кожному, хто погляне на картину. Цей погляд, здається, приховує непросту, але захопливу історію.

Але яку? Хто вона ця таємнича незнайомка, чий портрет 15-річний німецький хлопчик знайшов 40 років тому.

Його донька Катарина Шалль, тепер вже доросла жінка, каже, що, як і її батько, з першого погляду закохалася у картину.

“Кольори, квіти, прикраси та харизма жінки – це якась магія”, – розповіла вона в інтервʼю українському виданню Marie Claire.

Катарина повісила портрет у своїй квартирі. Вона каже, що всі, хто приходив в гості, звертали на нього увагу і запитували, хто ця жінка та яку історію приховує її зображення.

Тоді жінка вирішила провести розслідування й таки дізнатися імʼя незнайомки. На той момент Катарині було відомо лише те, як картина потрапила в її родину.

На початку 1980-их, коли батькові Катарини було 15 років, він побачив у місцевій газеті оголошення про те, що в Оберстдорфі зносять будинок, розповіла жінка журналу Marie Claire.

Хлопчик збирав марки і сподівався знайти у будинку рідкісні екземпляри для своєї колекції. Натомість він побачив картину, яка стояла просто за дверима.

Портрет жінки вразив його, і він спитав у власників, що з ним буде. Але господар відповів, що якщо картину не заберуть, вона опиниться на смітнику. Так батько Катарини Шалль приніс портрет додому й повісив у своїй дитячій кімнаті.

Не сподівалися знайти

Водночас портрет, який прикрашав будинок родини Шалль і про який вони нічого не знали, був дуже відомий серед української діаспори, розповів BBC Україна історик Олександр Алфьоров.

Жінка на портреті – донька останнього гетьмана України Павла Скоропадського, Єлизавета. Вона була відданою помічницею свого батька і активною учасницею Гетьманського руху, очоливши у 1960-70 роках Союз гетьманців-державників.

Портрет гетьманівни, який приблизно у 1920-их роках намалювала художниця Ольга Мордвінова, був добре відомий в еміграції завдяки листівкам, які з нього масово виготовляли. Така листівка є й в колекції самого Алфьорова.

За його словами, портрет Гетьманівни став для української діаспори “уособленням української аристократки, навіть не за походженням, а аристократки духу”.

Автор фото, архів Музею Гетьманства

Фото Єлизавети Скоропадської з архіву Музею гетьманства, де зберігається чимало речей родини

Проте доля самої картини була невідома. Про її існування і про те, що картина зникла, розповідала молодша донька Скоропадського, Олена Павлівна Отт-Скоропадська, коли приїжджала в Україну, каже історик.

Портрета Єлизавети не було в родинній колекції гетьманських портретів, створених подругою Скоропадських – Ольгою Мордвіновою, які пізніше передали до Музею гетьманства.

Дослідники припускали, що портрет загубився під час Другої світової війни, й навіть не сподівалися його знайти.

Тому, коли у травні 2021 року співробітники Музею гетьманства отримали повідомлення від німкені Катарини Шалль, вони дуже здивувалися – і зраділи.

Катарина вийшла на музей у Києві через пошук зображень Google і написала електронний лист із питанням, хто ж ця жінка.

“Відтоді нас не залишало відчуття, що Гетьманівна “повертається”, – емоційно кажуть дослідники музею. – Це була її найзаповітніша мрія – жити у вільній Україні”.

Віддана незалежності України

Історик Олександр Алфьоров переконаний, що портрет, який знайшла родина Шалль, – це оригінал, а не одна з копій.

Адже його знайшли у місті, де Єлизавета провела свої останні роки і де її поховали, як і її батька Павла Скоропадського.

Єлизавета народилася у 1899 році в Санкт-Петербурзі і щоліта приїжджала до батькових маєтків на Чернігівщині. Вона захоплювалася українською історією, насамперед рухом незалежності та козацтвом, розповідає Музей гетьманства.

Новина про батькове гетьманування стала вирішальною подією в житті молодої романтичної дівчини.

У своїх мемуарах гетьман згадував про своїх дітей і як вони переживали часи української революції та початку еміграції.

Автор фото, архів Музею Гетьманства

Як розповідала Олена Отт-Скоропадська, Єлизавета “із захватом піддалася пануючому тоді в Україні загальному настрою ентузіазму в будівництві нової української Гетьманської держави”. І тому так болісно вона сприйняла повстання проти батька і падіння Гетьманату, пояснюють історики.

Родина Скоропадських перебувала в еміграції з 1918 року – спочатку у Лозанні в Швейцарії, потім у 1921-1945 роках у Ванзеє поруч із Берліном.

А після війни переїхала до містечка Оберстдорфа в Баварії, де Єлизавета до самої своєї смерті у 1976 році активно займалася політичною діяльністю та розвитком гетьманського руху.

Попри те, що гетьманська родина була дуже відома в еміграції, вони не мали величезних статків і були змушені працювати, каже історик Алфьоров.

У спогадах родини є розповіді про те, що вони майже щомісяця були змушені здавати в ломбард сервіз та інші родинні цінності.

“Можливо в сумʼятті подій після смерті Єлизавети Скоропадської або під час її численних переїздів портрет був втрачений чи потрапив у чужі руки”, – каже дослідник.

Скоропадські в еміграції були звичайними людьми, жили скромно, вони не хизувалися своїм походженням, і тому місцеві мешканці могли просто не знати, що це за родина, пояснює Алфьоров.

Портрет повернеться

Після того, як Катарина Шалль написала в Музей Гетьманства, а заступниця директора музею Людмила Бевз пояснила їй, хто на портреті, листування обірвалося.

Поновити перемовини з родиною Шалль вдалося журналісту-фрилансеру Миколі Гульку, який готував матеріал про родину гетьмана Скоропадського.

Він дізнався в музеї про дивовижну знахідку портрета, розповіла BBC Україна редакція журналу Marie Claire.

В результаті довгого листування музей і редакція журналу домовилися про передачу портрета Музею Гетьманства.

І зараз триває узгодження всіх тонкощів, пов’язаних з документами, адже портрет – у Німеччині, а в Україні – війна, пояснили в Marie Claire.

Автор фото, Катарина Шалль

Родина Шалль – батько й мама Катарини та її брата. Діти одружені та мають свої сім’ї. У голови сімейства – троє онуків

Родина Шалль пишається тим, що їм вдалося зберегти історичну пам’ятку.

“Історія жінки, яка зображена на портреті, – надзвичайна. Зараз, як і тоді, українцям доводиться переживати багато страждань. Ми сподіваємося, що в Україні скоро настане мир”, – сказали вони.

Вишиванка Гетьманівни

Витончена біла сорочка, в яку вдягнута Єлизавета Скоропадська на портреті, схожа на іншу вишиванку, створену нею, яка зберігається у київському музеї.

Єлизавета знаходила розраду в мистецтві. Вона була талановитою скульптуркою і письменницею, займалася вишивкою. Сорочка в Музеї гетьманства свідчить про творчу майстерність молодої жінки.

Вишуканий портрет дівчини та її вбрання надихнули український бренд “Етнодім” реконструювати сорочку Єлизавети. В орнаменті використали мотиви полтавської вишивки з історичних архівів.