Скільки разів можна робити дексаметазон

0 Comments

Дексаметазон – інструкція, застосування, аналоги препарату

Дексаметазон – це напівсинтетичний гормон надниркової залози з глюкокортикоїдною активністю. Чинить протизапальну та імуносупресивну дію, а також впливає на енергетичний обмін, обмін глюкози і на секрецію фактора активації гіпоталамуса і трофічного гормону аденогіпофіза.

Застосування Дексаметазону

Дексаметазон приймається пи таких показаннях:

  • Ендокринні порушення (замісна терапія первинної або вторинної (гіпофізарної) недостатності надниркових залоз (крім гострої недостатності надниркових залоз, при якій гідрокортизон або кортизон є препаратами вибору, зважаючи на їх більш виражений гормональний ефект); уроджена гіперплазія надниркових залоз; тиреоїдит, підгостра форма і тяжкі форми радіаційних тиреоїдинів).
  • Ревматичні захворювання (ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит та позасуглобові проявиревматоїдного артриту (ревматичні легені, зміни в серці та в очах, шкірний васкуліт), як допоміжна терапія у період, коли базова терапія ще не подіяла, та у разі, коли знеболювальна та протизапальна дії нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) були незадовільними).
  • Системні захворювання сполучної тканини, васкулітні синдроми та амілоїдоз (підтримуюче та симптоматичне лікування у певних випадках під час основного захворювання) (системний червоний вовчак (лікування полісирозитів та ураження внутрішніх органів); синдром Шегрена (лікування легеневих, ниркових та церебральних уражень); системний склероз (лікування міозитів, перикардитів та альвеолітів); поліміозити, дерматоміозити; системні васкуліти; амілоїдоз (замісна терапія при недостатності надниркових залоз).
  • Захворювання шкіри (пухирчатка; бульозний герпетиформний дерматит; ексфоліативний дерматит; ексудативна еритема (тяжкі форми); вузликова еритема; себорейний дерматит (тяжкі форми); псоріаз (тяжкі форми); лишай; кропив’янка, що не піддається стандартному лікуванню; фунгоїдний мікоз; склеродермія; набряк Квінке).
  • Алергічні захворювання (що не піддаються стандартному лікуванню) (астма, контактний дерматит, атопічний дерматит, сироваткова хвороба, алергічний риніт, алергія на ліки, кропив’янка після переливання крові).
  • Захворювання органів зору (запальні захворювання очей (гострий центральний хоріоїдит, неврит зорового нерва), алергічні захворювання (кон’юнктивіти, увеїти, склеротити, кератити, ірити); системні імунні захворювання (саркоїдоз, скроневийартериіт); проліферативні зміни в очниці (ендокринна офтальмопатія, псевдопухлина); симпатична офтальмія; імуносупресивна терапія при пересадці рогівки).
  • Шлунково-кишкові захворювання (виразковий коліт (тяжке загострення), хвороба Крона (тяжке загострення), хронічні аутоімунні гепатити, реакція відторгнення при пересадці печінки).
  • Захворювання дихальних шляхів (гострий токсичний бронхіоліт, хронічний бронхіт, алергічний бронхолегеневий аспергільоз, екзогенний алергічний альвеоліт, ідіопатичний фіброзуючий альвеоліт, саркоїдоз, еозинофільна інфільтрація, вогнищевий або дисемінований туберкульоз легень (разом із відповідною протитуберкульозною терапією),туберкульозний плеврит (разом із відповідною протитуберкульозною терапією), плеврит при системних захворюваннях сполучних тканин, легеневий васкуліт, бериліоз (гранулематозне запалення); облітеруючий бронхіт, спричинений отруєнням отруйними газами; радіаційний або аспіраційний пневмоніт).
  • Гематологічні захворювання (набута або вроджена хронічна апластична анемія, аутоімунна гемолітична анемія, вторинна тромбоцитопенія у дорослих, еритробластопенія, гостра лімфобластомна лейкемія (індукційна терапія), мієлодиспластичний синдром, ангіоімунобластна злоякісна Т-клітинна лімфома (у комбінації з цитостатиками), плазмоцитома (у комбінації з цитостатиками), тяжка анемія після мієлофіброзу із мієлоїдною метаплазією або з лімфоплазмоцитоїдною імуноцитомою, системний гістоцитоз (системна залежність).
  • Ниркові захворювання (первинний та вторинний гломерулонефрит (синдром Гудпасчера), ниркова недостатність при системних захворюваннях сполучних тканин (системний червоний вовчак, синдром Шегрена), системний васкуліт (зазвичай у комбінації з циклофосфамідами), гломерулонефрит при вузловому поліартриті, синдром Черджа–Строса, гранулематоз Вегенера, пурпура Шенлейна – Геноха, змішана кріоглобулінемія, ниркова недостатність при артериїті Таякасу, інтерстиціальний нефрит, імуносупресивна терапія при трансплантації нирки, індукція діурезу та зменшення протеїнурії при ідіопатичному нефротичному синдромі (без уремії) та ниркова недостатність при системному червоному вовчаку).
  • Онкологічні захворювання (паліативне лікування лейкемії та лімфоми у дорослих, гостра лейкемія у дітей, гіперкальціємія при злоякісних захворюваннях).
  • Набряк мозку (набряк головного мозку внаслідок первинної чи метастатичної пухлини головного мозку, трепанація черепа та черепно-мозкові травми).
  • Інші показання (туберкульозний менінгіт із субарахноїдною блокадою (разом із належною протитуберкульозною терапією), трихіноз із неврологічними симптомами або трихіноз міокарда, діагностичне випробування гіперфункції надниркових залоз).

Дексаметазон: склад і форма випуску препарату

Дексаметазон випускається у формі таблеток (круглі, білі або майже білі таблетки зі скошеними краями).

10 таблеток у блістері із алюмінієвої фольги / плівки з ОПА/Ал/ПВХ, по 1 або по 2, або по 3, або по 5, або по 6, або по 9, або по 10 блістерів з перфорацією або без перфорації у картонній коробці.

Діюча речовина – дексаметазон. 1 таблетка містить 0,5 мг дексаметазону.

Допоміжні речовини – лактози моногідрат, крохмаль прежелатизований, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Дексаметазон: як приймати препарат

Дозу слід визначати індивідуально відповідно до захворювання конкретного пацієнта, передбаченого періоду лікування, переносимості кортикоїдів і реакції організму.

Рекомендована початкова доза для дорослих становить 0,5–9 мг на добу. Підтримуюча доза зазвичай становить 0,5–3 мг на добу. Добову дозу можна розділити на 2–4 прийоми.

Початкові дози дексаметазону застосовують до появи клінічної реакції, а потім дозу слід поступово зменшити до найнижчої клінічно ефективної дози. Якщо пероральне лікування великими дозами триває протягом періоду, що перевищує кілька днів, дозу слід поступово зменшувати протягом кількох послідовних днів або навіть протягом більш тривалого часу (зазвичай на 0,5 мг за три дні). Максимальна добова доза зазвичай становить 15 мг, мінімальна ефективна доза – 0,5–1 мг на добу.

Під час тривалого лікування високими дозами рекомендується приймати дексаметазон разом з їжею, а між прийомами їжі застосовувати антациди.

Дозування для дітей. Рекомендована доза для перорального застосування при замісній терапії становить 0,02 мг/кг маси тіла, або 0,67 мг/м2 площі поверхні тіла, на добу за 3 прийоми.

При всіх інших показаннях діапазон початкових доз становить 0,08–0,3 мг/кг на добу або 2,5–10 мг/м2 площі поверхні тіла на добу за 3–4 прийоми.

Дексаметазон: протипоказання, побічні ефекти

Протипоказання

  • Підвищена чутливість до дексаметазону або до будь-якого іншого інгредієнта препарату.
  • Гострі вірусні, бактеріальні або системні грибкові інфекції (якщо не застосовується належна терапія), синдром Кушинга, вакцинація живою вакциною.
  • Годування груддю (за винятком невідкладних випадків).

Особливості застосування

Системне застосування кортикостероїдів може супроводжуватися тяжкими психічними реакціями.

У пацієнтів, які тривалий час лікуються дексаметазоном, у разі припиненні лікування може спостерігатися синдром відміни (без видимих ознак недостатності надниркових залоз) із такими симптомами: підвищена температура, нежить, почервоніння кон’юнктиви, головний біль, запаморочення, сонливість або дратівливість, біль у м’язах і суглобах, блювання, зменшення маси тіла, загальна слабкість, також часто виникають судоми.

Якщо пацієнт знаходиться у стані тяжкого стресу (через травму, операцію або тяжке захворювання) протягом терапії, дозу дексаметазону слід збільшити, якщо ж це відбувається під час припинення лікування, слід застосовувати гідрокортизон або кортизон.

Пацієнтам, яким застосовували дексаметазон тривалий час та які зазнають тяжкого стресу після припинення терапії, слід відновити застосування дексаметазону, оскільки спричинена ним недостатність надниркових залоз може тривати протягом кількох місяців після припинення лікування.

Дексаметазон може загострити системну грибкову інфекцію, латентний амебіаз і туберкульоз легень.

Пацієнти з туберкульозом легень в активній формі повинні одержувати дексаметазон (разом із засобами проти туберкульозу) тільки при швидкоплинному або тяжкому розсіяному туберкульозі легень.

Обережність і медичний нагляд рекомендовані хворим на остеопороз, артеріальну гіпертензію, серцеву недостатність, туберкульоз, глаукому, печінкову або ниркову недостатність, діабет, активну пептичну виразку, недавній кишковий анастомоз, виразковий коліт та епілепсію.

Під час лікування можливе загострення діабету або перехід від латентної фази до клінічних проявів діабету.

При тривалому лікуванні слід контролювати рівні калію у сироватці крові.

Вакцинація живою вакциною протипоказана під час лікування дексаметазоном. Вакцинація неживою вірусною або бактеріальною вакциною не призводить до очікуваного синтезу антитіл і не має очікуваного захисного ефекту. Дексаметазон зазвичай слід призначати за 8 тижнів до вакцинації і не починати застосовувати раніше ніж через 2 тижні після неї.

Пацієнти, які тривалий час лікуються високими дозами дексаметазону і ніколи не хворіли на кір, повинні уникати контакту з інфікованими особами; при випадковому контакті рекомендовано профілактичне лікування імуноглобуліном.

Рекомендується виявляти обережність пацієнтам, які одужують після операції або перелому кісток, оскільки дексаметазон може уповільнити загоєння ран та утворення кісткової тканини.

Дія глюкокортикоїдів посилюється у хворих із цирозом печінки або гіпотиреозом.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Відповідно до загальних рекомендацій при лікуванні у період вагітності глюкокортикоїдами, слід використати найнижчу дієву дозу для контролю за основним захворюванням. Невелика кількість глюкокортикоїдів проникає у грудне молоко, тому жінкам, які лікуються дексаметазоном, не рекомендується годувати груддю, особливо при застосуванні препарату понад фізіологічні норми (близько 1 мг). Це може призвести до уповільнення росту дитини та зменшення секреції ендогенних кортикостероїдів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Дексаметазон не впливає на здатність керувати автомобілем та іншими механічними засобами.

Побічні ефекти

Побічні явища при короткостроковому лікуванні дексаметазоном

  • З боку імунної системи: реакції гіперчутливості.
  • З боку ендокринної системи: транзиторне пригнічення функції надниркових залоз.
  • З боку обміну речовин та харчування: зниження толерантності до вуглеводів, збільшення апетиту та збільшення маси тіла, гіпертригліцеридемія.
  • З боку психіки: психічні розлади.
  • З боку шлунково-кишкового тракту: пептична виразка та гострий панкреатит.
  • Побічні явища при довготривалому лікуванні дексаметазоном
  • З боку імунної системи: зменшення імунної відповіді та збільшення сприйнятливості до інфекцій.
  • З боку ендокринної системи: постійне пригнічення функції надниркових залоз, затримка росту у дітей та підлітків, передчасне закриття епіфізарних зон росту.
  • З боку обміну речовин та харчування: ожиріння.
  • З боку органів зору: катаракта, глаукома, хоріоретинопатія.
  • З боку судин: гіпертензія; телеангіоектазія.
  • З боку шкіри та підшкірних тканин: потоншання шкіри.
  • З боку кістково-м’язової та сполучної тканини: м’язова атрофія, остеопороз, асептичний кістковий некроз, переломи трубчатих кісток.
  • Побічні явища, що також можуть виникати в окремих органах та системах при лікуванні дексаметазоном:
  • З боку крові та лімфатичної системи: тромбоемболічні ускладнення; зменшення кількості моноцитів та/або лімфоцитів; лейкоцитоз; еозинофілія (як і з іншими глюкокортикостероїдами); тромбоцитопенія та нетромбоцитопенічна пурпура.
  • З боку імунної системи: висип, бронхоспазм, анафілактичні реакції, розвиток опортуністичних інфекцій.
  • З боку серця: мультифокальна екстрасистолія шлуночка, тимчасова брадикардія, серцева недостатність, зупинка серця, перфорація міокарда внаслідок перенесеного інфаркту міокарда.
  • З боку судин: гіпертензивна енцифалопатія.
  • З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рецидив неактивного туберкульозу.
  • З боку нервової системи: набряк зорового нерва та збільшення внутрішньочерепного тиску (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія) після припинення лікування; запаморочення; вертиго; головний біль; судоми.
  • З боку психіки: зміни особистості та поведінки частіше проявляються у вигляді ейфорії; безсоння, дратівливість, гіперкінез, депресія, нервозність, неспокій, маніакально-депресивний психоз, делірій, дезорієнтація, галюцинації, параноя, лабільність настрою, думки про самогубство, психози, порушення сну, сплутаність свідомості, амнезія, погіршення перебігу шизофренії, погіршення перебігу епілепсії.
  • З боку ендокринної системи: пригнічення функції надниркових залоз та атрофія надниркових залоз (зменшення реагування на стрес), синдром Кушинга, порушення менструального циклу, гірсутизм.
  • З боку обміну речовин та харчування: перехід від латентної форми до клінічних проявів діабету; збільшення потреби в інсуліні та оральних антидіабетичних лікарських засобах у хворих на цукровий діабет; затримка натрію та води; збільшення витрат калію; гіпокаліємічний алкалоз; негативний азотний баланс, зумовлений білковим катаболізмом; гіпокальціємія.
  • З боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія, блювання, нудота, гикавка, пептична виразка шлунка або дванадцятипалої кишки, езофагіт, перфорації та кровотечі у шлунково-кишковому тракті (блювання з домішками крові, мелена), панкреатити, перфорація жовчного міхура та кишкова перфорація (особливо у пацієнтів з із запальними захворюваннями кишечнику).
  • З боку кістково-м’язової та сполучної тканини: м’язова слабкість, стероїдна міопатія (м’язова слабкість, зумовлена м’язовим катаболізмом), переломи хребта при здавлюванні, розриви сухожиль (особливо при одночасному застосуванні з деякими хінолінами), пошкодження суглобового хряща та кістковий некроз (при частих введеннях у суглоб).
  • З боку шкіри та підшкірних тканин: уповільнене загоєння ран, стриї, петехії та синці, підвищене потовиділення, акне, пригнічення шкірних тестів, набряк Квінке, алергічний дерматит, кропив’янка, свербіж шкіри.
  • З боку органів зору: підвищення внутрішньоочного тиску; екзофтальм; загострення бактеріальних, грибкових або вірусних інфекцій очей; потоншання рогівки, затуманення зору.
  • З боку статевих органів та молочних залоз: імпотенція, аменорея.
  • Загальні розлади та розлади у місці введення: транзиторне відчуття печіння та пощипування у промежині при внутрішньовенному введенні або при введенні високих доз; набряк, гіпер- або гіпопігментація шкіри, атрофія шкіри та підшкірної тканини, стерильний абсцес та почервоніння шкіри.

Аналоги Дексаметазону

  • Рафт
  • Декадрон
  • Декс-Тобрин
  • Декса-Гентамицин
  • Дексавен
  • Дексазон

Джерело: Державний реєстр лікарських засобів України. Інструкція публікується зі скороченнями винятково для ознайомлення. Перед застосуванням проконсультуйтеся з лікарем і уважно ознайомтеся з інструкцією. Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я.

Дексаметазон (Dexamethason) ATC-класифікація

Дексаметазон ― напівсинтетичний кортикостероїд, який широко застосовується в медицині. Він був вперше синтезований у 1957 р. та застосовується в медичній практиці з 1961 р. (Rankovic Z. et al., 2012). Дексаметазон (INN ― дексаметазон) є кортикостероїдним препаратом тривалої дії.

Дексаметазон . Один препарат ― безліч терапевтичних эфектів

Основні терапевтичні ефекти при введенні даного препарату ― протизапальний, протинабряковий, імунодепресивний. Протизапальний ефект реалізується за рахунок пригнічення утворення протизапальних цитокінів, зниження активності макрофагів та фібробластів. Знижується експресія індукованої ЦОГ-2. Під впливом дексаметазону відбувається звуження судин, що призводить до зниження ексудації рідини у вогнищі запалення (Харкевич Д.А., 2017).
Імунодепресивна дія пояснюється пригніченням активності Т- і В-лімфоцитів, окрім того, пригнічується продукція ряду інтерлейкінів, знижується міграція імунних клітин.
За принципом зворотного зв’язку відбувається пригнічення утворення АКТГ. Це може призводити до розвитку недостатності кори надниркових залоз, що особливо небезпечно при різкій відміні терапії дексаметазоном.
Дексаметазон чинить різнобічний вплив на обмін речовин. Гіперглікемія, глюкозурія, інтенсифікація глюконеогенезу у печінці ― характерні зміни вуглеводного обміну при прийомі даного препарату. Також відбувається пригнічення синтезу білка, катаболізм же його при цьому дещо підвищується, що може призводити до порушення процесів загоєння та регенерації. У дітей цей ефект проявляється у сповільненні росту. Найбільш помітним ефектом при тривалій терапії дексаметазоном є його вплив на жировий обмін ― жир перерозподіляється таким чином, що відбувається його накопичення у верхній частині тулуба, а також на обличчі, яке стає місяцеподібним.
Дексаметазон виявляє мінімальну мінералкортикоїдну активність. При його прийомі збільшується реабсорбція іонів Na + у ниркових канальцях, при цьому підвищується секреція іонів К + (Харкевич Д.А., 2017). Це може призводити до підвищення АТ та гідрофільності тканин. У зв’язку із підвищенням виведення Ca 2+ можливий розвиток остеопорозу, особливо при тривалому застосуванні дексаметазону. Препарати групи глюкокортикоїдів також впливають на систему кровотворення; визначаються зміни в клінічному аналізі крові. Так, характерно зменшення кількості еозинофілів, моноцитів та лімфоцитів при підвищенні кількості еритроцитів, ретикулоцитів та нейтрофілів (Fauci A.S. et al., 1976).

Дексаметазон : коли застосовувати?

Пряме показання до призначення глюкокортикоїдів ― це недостатність функції надниркових залоз (гіпофункція). Окрім того, препарати цієї групи показані при широкому спектрі захворювань, що мають у своєму патогенезі запальний або аутоімунний компонент, у якості протиалергічних засобів та імуносупресантів при пересадці органів. Дексаметазон застосовується у лікуванні численних патологій, серед яких ревматологічні і шкірні захворювання, наприклад ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура, системний васкуліт та ревматоїдний артрит; БА та ХОЗЛ, справжній та несправжній круп у дітей. Він широко застосовується у комплексній терапії онкологічних захворювань.

Особливості застосування дексаметазону в післяопераційний період

Дексаметазон може призначатися у післяопераційний період. Було встановлено, що він попереджає післяопераційну нудоту та блювання (De Oliveira G.S.Jr. et al., 2013). Окрім того, у метааналізах є інформація щодо того, що через 2 та 24 год після операції у пацієнтів, що отримували одноразово дексаметазон, фіксувався більш низький рівень болю, також препарат забезпечував пролонгацію знеболювального ефекту опіоїдів при введенні його у низьких дозах у якості коанальгетика. Поєднане введення дексаметазону з місцевим анестетиком посилює ефект останнього. Вважається, що дексаметазон сприяє відновленню пацієнта після операції та, як наслідок цього — більш ранній виписці додому. Таким чином, деякі вчені вважають, що доцільно кожному пацієнту вводити періопераційну дозу дексаметазону (Polderman J.A.W. et al., 2018).
Один із оглядів був присвячений вірогідності розвитку побічних ефектів внаслідок застосування дексаметазону в низькій дозі в періопераційний період, включаючи інфекційні ускладнення, сповільнене загоєння післяопераційних ран та гіперглікемію (Polderman J.A.W. et al., 2018). Дексаметазон найчастіше призначається для профілактики післяопераційної нудоти та блювання та є ефективним у одноразовій дозі (4–10 мг), яку вводять в/в під час операції (De Oliveira G.S.Jr. et al., 2013). Було встановлено, що дози у діапазоні 1,25–20 мг, які вводилися під час операції, призводили до значного зниження показників післяопераційного болю (Waldron N.H. et al., 2013). Після введення препарату його концентрація у плазмі крові швидко підвищується та досягає максимуму через 2–12 год, Т½ препарату 24–72 год, таким чином, рівень кортизолу може бути знижений на період до 1 тиж (Fauci A.S. et al., 1976).
Відомо, що тривале лікування кортикостероїдами може викликати численні побічні ефекти, такі як недостатність надниркових залоз, гіперглікемія та навіть розвиток цукрового діабету (Liu X.-X. et al., 2014).
Було висловлено припущення, що протизапальні та імуносупресивні властивості (наприклад інгібування прозапальних цитокінів, зниження здатності лейкоцитів проникати у місця інфекції, інгібуючий вплив на Т- і В-клітини) можуть виявляти негативний вплив на загоєння ран, що і може призвести до ризику розвитку ускладнень та, як наслідок, — до збільшення періоду терапії (Busti A.J. et al., 2005). Окрім того, дексаметазон індукує печінковий глюконеогенез та резистентність до інсуліну, тим самим викликаючи тимчасову гіперглікемію, яка може призвести до оксидативного стресу та ендотеліальної і вираженої імунної дисфункції. Це було пов’язано із підвищеним ризиком ранової інфекції у пацієнтів як із цукровим діабетом, так і без нього. Із метою визначити, чи вірогідний розвиток цих побічних ефектів при одноразовому введенні дексаметазону в періопераційний період, був проведений аналіз 38 рандомізованих клінічних досліджень. Загалом 2750 учасникам вводився дексаметазон, а 2640 склали контрольну групу. Відповідно до отриманих результатів не виявлено будь-якого впливу дексаметазону на частоту розвитку післяопераційної інфекції. Результати лише 8 досліджень, включених до цього метааналізу, свідчили про сповільнення загоєння ран із частотою до 2%. У результаті цього метааналізу було встановлено, що рівень глюкози крові був на 13 мг/дл вище у пацієнтів, що отримували дексаметазон, ніж у тих пацієнтів, до схеми лікування яких даний препарат не входив. Проте помірне підвищення рівня глюкози у крові, вірогідно, не пов’язане з підвищеним ризиком післяопераційної інфекції. Потенційне підвищення рівня глюкози слід враховувати при терапії пацієнтів із цукровим діабетом (Polderman J.A.W. et al., 2018).

Бронхіальна астма (БА) ― терапія дексаметазоном

У США БА відмічають у більш ніж 6 млн дітей, вона є найпоширенішою хронічною хворобою у дитячому віці (Scarfone R.J., Friedlaender E., 2003). Таким чином, БА становить 2% усіх відвідувань відділень амбулаторно-поліклінічної допомоги та відділення невідкладної допомоги пацієнтами віком молодше 6 років (Akinbami L.J. et al., 2009). БА ― це хронічне запальне захворювання, яке характеризується набряком дихальних шляхів, бронхоспазмом та гіперреактивністю дихальних шляхів. Окрім бронходилататорів, кортикостероїди є наріжним каменем терапії загострень БА. Вони зменшують вираженість запалення та утворення слизу у дихальних шляхах, окрім того, дуже важливою є здатність глюкокортикоїдів посилювати дію β-агоністів. Як національні рекомендації у США, так і міжнародні (GINA) рекомендують раннє введення системних кортикостероїдів при загостреннях помірного або тяжкого ступеня, а також і при загостреннях легкого ступеня, які не піддаються купіруванню β-агоністами короткої дії та інгаляційними кортикостероїдами (Keeney G.E. et al., 2014).
У США сучасні схеми лікування загострення БА включають пероральне введення преднізолону або преднізону 1–2 р/добу протягом 5 діб. Пероральне або в/м введення дексаметазону було запропоновано в якості еквівалентної терапії. Його потенційні переваги включають більш тривалий Т½, отже необхідний більш короткий курс терапії, простоту дотримання схеми лікування за рахунок одноразового введення. Окрім того, прийом преднізону та преднізолону частіше викликає блювання, ніж прийом дексаметазону. Був проведений систематичний огляд із метою визначення еквівалентності одноразового введення дексаметазону та 5-денного курсу преднізону або преднізолону. У даному огляді не продемонстровано суттєвих відмінностей стосовно повторних загострень, звернень за медичною допомогою або госпіталізацій, що дозволяє припустити, що обидва варіанти терапії еквівалентні. При цьому у значно меншої кількості пацієнтів, які отримували дексаметазон, розвинулося блювання порівняно із пацієнтами, які отримували преднізон або преднізолон (Keeney G.E. et al., 2014).
У рандомізованому клінічному дослідженні (n=465) на дорослих пацієнтах було проведено порівняння ефективності лікування загострення БА одноразовим введенням дексаметазону в дозі 12 мг та 5-денного курсу преднізону (курсова доза 60 мг). Протягом наступних 2 тиж у 12,1% пацієнтів із групи, що отримувала дексаметазон, та 9,8% із групи, що отримувала преднізон, відмічено рецидив, тому була потрібна додаткова терапія, що означає, що лікування дексаметазоном було дещо менш ефективним. Частота госпіталізації була низькою (3% і не відрізнялася між групами лікування. Побічні ефекти частіше виявляли у групі преднізолону. На основі цих даних можна зробити висновки, що дексаметазон може застосовуватися в лікуванні загострень БА як препарат, альтернативний преднізону (Rehrer M.W. еt al., 2016).

Місце дексаметазону в ревматології

Терапія глюкокортикоїдами завдяки їх потужному протизапальному ефекту часто призначається для лікування ревматоїдного артриту (РА) (Koenen M. et al., 2018). Дексаметазон уже багато десятиліть застосовується у лікуванні РА (Neustadt D.H., 1959; Houli J., Mathias Filno A.P., 1962). Було вивчено вплив дексаметазону на продукцію інтерлейкіну-10 (IL-10) та баланс Тh-клітин типу 1(Th-1) та типу 2 (Th-2), який порушується при РА. Виявлено, що пульс-терапія дексаметазоном призводить до швидкого та стійкого зменшення вираженості симптомів РА. Після курсу лікування дексаметазоном утворення IL-10 збільшилося, його підвищені рівні визначалися протягом не менше 6 тиж. Після курсу лікування дексаметазоном спостерігалося тимчасове виражене зниження рівня гамма-інтерферону (IFN), у той час як рівень IL-4 знижувався лише незначно. Це призводило до збільшення співвідношення IL-4/IFN. Підвищення продукції IL-10 є одним із факторів, які пояснюють ефективність дексаметазону в лікуванні загострень РА. Сильний імуносупресивний ефект препарату виражається у зниженні гамма-інтерферону та, відповідно, супроводжується відносним зсувом у бік активності клітин Тh-2. У результаті отриманих даних in vitro було встановлено, що зміна балансу Тh-клітин була результатом прямого впливу дексаметазону та не залежала від осі гіпоталамус — гіпофіз — надниркові залози (Verhoef C.M. et al., 1999). Результати дослідження, проведеного в Ірані, підтверджують, що пульс-терапія дексаметазоном є безпечним та ефективним методом лікування загострень тяжких форм РА (Sadra V. et al., 2014).

Висновки

Виходячи із вищевикладеного, лікарю до призначення препарату Дексаметазон слід акцентувати увагу пацієнтів на тому, що необхідно суворо дотримуватися призначеної дози та тривалості курсу терапії. Також пацієнту слід пояснити, які побічні ефекти можуть розвинутися, які зміни на фоні прийому препарату є очікуваними, а які — приводом звернення за медичною допомогою. Окрім того, беручи до уваги несприятливу дію Дексаметазону на слизову оболонку шлунка, можна рекомендувати пацієнту приймати препарат всередину із їжею або молоком. Також при прийомі дексаметазону слід дотримуватися дієти із низьким вмістом натрію та із високим вмістом калію та білка.