We apologize for the inconvenience.

. but your activity and behavior on this site made us think that you are a bot.

Note: A number of things could be going on here.

1. If you are attempting to access this site using an anonymous Private/Proxy network, please disable that and try accessing site again.
2. Due to previously detected malicious behavior which originated from the network you’re using, please request unblock to site.

Please solve this CAPTCHA to request unblock to the website

Особливості проведення сівби озимих зернових культур під урожай 2022 року в регіоні діяльності ННЦ «Інститут землеробства НААН»

Основними критеріями, за якими буде визначатися перебіг робіт пов’язаних з підготовкою до посіву і посів озимих культур у 2021 р. будуть погодні умови і рівень забезпеченості господарств усіх форм власності матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами. Погодні умови літа 2021 р. у зоні діяльності ННЦ «Інститут землеробства НААН» виявилися близькими до норми і сприяли накопиченню вологи у 0−20 см шарі ґрунту на рівні 21−27 мм. Це не оптимальні значення, але такої кількості вологи цілком досить для отримання дружніх сходів озимих зернових культур, при умові її збереження до посіву, оскільки ймовірність випадання оптимальної кількості опадів у цей термін (вересень−початок жовтня) становить не більше −12%. Саме це в умовах року вимагає звернути особливу увагу на проведення такого обробітку ґрунту, який забезпечив би максимальне збереження і накопичення продуктивної вологи, знищення бур’янів, створення вирівняного посівного ложа для якісного загортання насіння на оптимальну глибину. І тому обробіток ґрунту під озимі культури повинен диференціюватись залежно від широкого різноманіття сучасних типів ґрунтообробних знарядь, а також різних попередників та базуватись на основних засадах енерго- і вологозабезпечення, економії енергоресурсів.

Загальними принципами у системі обробітку ґрунту при вирощуванні озимих зернових повинні бути:

• післязбиральне лущення полів на глибину від 5-6 до 8−10 см дисковими лущильниками, дисковими боронами або важкими культиваторами, обладнаними стрілчастими лапами; останні знаряддя мають переваги на полях із багаторічним типом забур’яненості;
• здійснення лущення в єдиному циклі зі збиральними роботами з мінімальним розривом у часі, особливо за посушливих умов;
• проведення наступного основного обробітку з вирівнюванням і ущільненням поверхні;
• доведення поля до посівного стану в єдиному технологічному циклі із застосуванням агрегатів, обладнаних розпушувальними або підрізаючими органами, котками чи комбінованими агрегатами типу “Європак”;
• здійснення передпосівного обробітку в єдиному технологічному циклі із сівбою з мінімальним розривом у часі між ними.

Після попередників, які пізніше звільняють поле (кукурудза, ранні сорти сої та соняшнику), коли розрив у часі між збиранням і сівбою мінімальний, основний та передпосівний обробіток ґрунту і сівбу проводять в єдиному технологічному циклі. Зазвичай використовують сучасні дискові борони та комбіновані агрегати, які мають у своєму складі культиваторні лапи чи диски малого діаметра, вирівнювачі та котки, що забезпечують високу якість підготовки ґрунту за один прохід. Оранка як захід обробітку ґрунту у цьому випадку не застосовується з причини її нижчої продуктивності, браку часу та більшого ризику втрати вологи з посівного шару. Глибина передпосівного обробітку не повинна істотно перевищувати глибину загортання насіння. Поверхня обробленого ґрунту має бути дрібно грудкуватою, вирівняною безгребневі і борозенок із метою мінімізації втрат вологи. Формування крупногрудкуватої поверхні ґрунту за неякісного обробітку сприятиме зростанню загальної площі випаровування вологи.

Передпосівний обробіток на зораних площах краще проводити комбінованими агрегатами як зарубіжного, так і вітчизняного виробництва (Європак-600, Комбінатор, АГ-6, ККП-6 та ін.). При відсутності таких агрегатів підготовку ґрунту виконують культиватором із боронами, а краще культиваторами з обертовими боронами.

Передпосівну культивацію у системі осіннього обробітку потрібно проводити впоперек або під кутом до напряму проведення основного обробітку ґрунту на глибину заробляння насіння з перекриттям проходів на 15−20 см.

„Нульовий” обробіток ґрунту або „пряма” сівба. В системі землеробства зони Лісостепу така технічна та технологічна система може бути ефективно задіяна після попередників, що звільняють поле близько до оптимальних строків сівби, або навіть дещо пізніше. При звільненні поля задовго до сівби (1−1,5 міс.), абсолютно необхідним стає внесення гербіцидів суцільної дії, що нівелює економічні і організаційні переваги такого технологічного заходу.

В Україні набули поширення два основних типи сівалок „прямої” сівби типу „Грейт Плейнс” з трьохдисковим сошником і, так звані, „Ейр Сідерн”. Певним обмежуючим чинником для широкого застосування технологій „нульового” обробітку є значна дороговизна посівної техніки. Її придбання можуть собі дозволити лише окремі економічно потужні господарства.

Розміщення озимих культур у сівозміні. Структура посівних у Лісостепу та Полісся України не дає змоги розмістити всі посіви озимих культур після кращих попередників. Занепад тваринництва призвів майже до відсутності посівів багаторічних і однорічних трав. Ринкові умови виробництва сільськогосподарської продукції сприяли зменшенню посівів гороху, збільшенню сої і ріпаку, тривалий вегетаційний період яких не дає змоги після їх збирання провести посів озимих культур в оптимальні строки. Все це зумовило розміщення посівів озимих культур на значних площах після гірших попередників, таких як ярі, а то і озимі зернові, ріпак, кукурудза на зерно ранніх строків збирання, буряки цукрові, іноді навіть соняшник, що приводить до зниження їх урожайності і якості зерна, значного збільшення технологічних операцій необхідних для вирощування озимих культур, і дорожчання кінцевої продукції. А лише правильне розміщення культур у сівозміні, за даними ННЦ “Інститут землеробства НААН”, дасть можливість збільшити їх урожайність на 15−20%.

У лісостеповій зоні високі і порівняно стабільні врожаї зерна доброї якості озимі зернові культури й ріпак озимий забезпечують за розміщення їх після багаторічних трав на один укіс (в умовах достатнього зволоження − на два укоси), однорічних трав і кукурудзи на зелений корм, гороху на зерно, ранньої картоплі та кукурудзи на силос ранніх строків збирання. Добрим попередником для озимих зернових культур у цій зоні є сидеральний пар.

Жито озиме, ячмінь озимий та тритикале озиме в лісостеповій зоні області займає незначні площі й оскільки воно менш вибагливе до попередників, його розміщують переважно після кукурудзи на силос і картоплі, допустиме вирощування жита після вівса, гречки та пшениці озимої. Хоча, безперечно, жито забезпечує високі врожаї і після попередників, які рекомендуються для пшениці озимої.

У поліській зоні за вирощування на зв’язних ґрунтах стабільні врожаї озимих культур одержують після люпину на силос, багаторічних трав на два укоси, ранньої картоплі, однорічних трав і льону. За умов своєчасного збирання, обробітку ґрунту і сівби в оптимальні строки, особливо у вологі в період сівби роки, високі врожаї зерна озимі культури забезпечують також після удобрених кукурудзи на силос і середньостиглих сортів картоплі. У повторних посівах, а також після ячменю їх продуктивність істотно знижується. Для жита озимого, ячменю та тритикале в цій зоні добрими і рівнозначними попередниками є люпин на силос, удобрені картопля ранньо- і середньостиглих сортів, кукурудза на силос та люпин на зерно. На зв’язних ґрунтах допустиме розміщення жита після вівса, ячменю і пшениці озимої.

Удобрення. Мінеральні добрива залишаються найвагомішим фактором підвищення врожайності і якості зерна озимих культур. До головних умов ефективного застосування мінеральних добрив є оптимізація доз, співвідношень та строків і способів їх внесення в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. При розробленні системи удобрення потрібно враховувати конкретну ґрунтову відміну і запаси елементів живлення у ґрунті.

Винос і коефіцієнт використання поживних речовин для кожної зони вирощування, або певного поля, уточнюють згідно з даними агрохімічної характеристики ґрунту та листкової діагностики. З мінеральних добрив під озимі культури можна застосовувати як прості, так і складні мінеральні добрива. З окремих форм краще вносити менш рухомі форми для зниження їх втрат із фільтраційними водами. Запланований урожай зернових культур гарантовано можна одержати за дотримання чіткої системи удобрення, що передбачає основне, передпосівне внесення мінеральних добрив та підживлення азотними туками.

За результатами досліджень ННЦ “Інститут землеробства НААН”, дози азотних мінеральних добрив, що забезпечують на фоні фосфорних і калійних у дозах (Р_90-120К_90-120) стабільні врожаї високоякісного зерна, становлять: для пшениці озимої і тритикале 120−180 кг/га, жита та ячменю 60−90 кг/га. Фосфорні і калійні добрива під озимі культури вносять під основний обробіток ґрунту, або під передпосівну культивацію. Частину їх можна вносити локально, одночасно з сівбою, але доза їх при цьому не повинна перевищувати 15−20 кг/га д.р., щоб не пригнічувати проростки рослин. Азотні добрива під озимі культури ефективніше вносити роздрібнено у весняно-літній період. Перед сівбою азотні добрива в дозах 25−30 кг/га вносять лише на ґрунтах малозабезпечених елементами живлення за умов наведених в табл. 1.

Таблиця 1. Критерії доцільності осіннього внесення азотних добрив під озимі культури на бідних азотом ґрунтах

Складові технології вирощування

Внесення азотних добрив

Оптимальна реакція рН ґрунтового розчину для росту і розвитку озимих зернових культур є в межах 6,3−7,3, тому при їх сівбі на кислих ґрунтах потрібно передбачити застосування вапна у невисоких дозах для нейтралізації підкислювальної дії мінеральних добрив, або розміщувати їх посіви на площах, які були провапновані заздалегідь. За рахунок цих заходів гарантоване зростання продуктивності полів на 7−10 ц/га в зернових одиницях.

Крім макродобрив під озимі культури можливе застосування мікродобрив типу «Реаком» для допосівної обробки насіння по 4 кг/т та навесні в позакореневе підживлення по 6−8 кг/га. При обробленні насіння мікродобривами енергія проростання підвищується на 30−60 %, а збереженість рослин після перезимівлі підвищується на 30−40 %. Застосування мінеральних добрив у позакореневе підживлення знижує захворювання озимих культур на септоріоз, борошнисту росу й церкоспоріоз на 6−10 %, Цей агрозахід значно підвищує стійкість рослин до посухи.

Для пшениці озимої та тритикале озимого на основі відселектованих активних штамів бактерії Agrobacterium radiobacter створено бактеріальний препарат діазофіт. Багаторічні дані вегетаційних, польових і виробничих дослідів свідчать про високу ефективність цього мікробного препарату. При застосуванні діазофіту врожайність пшениці озимої збільшується на 0,3 – 0,9 т/га, вміст клейковини від 0,9 до 3,0 %.

Ефективним для пшениці озимої та тритикале озимого є також поліміксобактерин, препарат, функціональною основою якого є фосфатмобілізивна бактерія Paenіbacillus polymyxa КВ. Крім мобілізації фосфатів ґрунту, бактерія є активним продуцентом фітогормонів, тому препарат можна вважати рістстимулюючим.

Для жита озимого проведення селекції активних штамів бактерій роду Azospirillum дало змогу одержати перспективний штам Azospirillum brasilense 18-2 і на його основі створити мікробний препарат діазобактерин. Препарат забезпечує збільшення польової схожості насіння, фотосинтезу, активності асоціативної азотфіксації в зоні коріння. Комплекс позитивних ознак сприяє збільшенню врожайності культури, активізації синтезу білка в зерні та покращанню його амінокислотного складу. Урожайність культури від бактеризації зростає на 12 – 30%.

У технології вирощування ріпаку використовують препарати поліміксобактерин та альбобактерин, виготовлені на основі бактерій, що мають фосфатмобілізивні та рістстимулюючі властивості. Застосування зазначених препаратів сприяє зростанню врожайності на 18−20 % та вмісту олії в зерні на 0,8−2,1%.

Для внесення мінеральних добрив на вітчизняному ринку сільськогосподарської техніки є в достатній кількості машини вітчизняного виробництва МВД-900 і МВД-0,5, МД-4,0, МВД-9, МВД-5СПРО, МРД-4 і МВДТ-0,5, а також машини зарубіжних фірм „Amazonen-Werke” (ФРН), „Kuhn” (Франція), „Rauch” (ФРН), „Bredal” (Данія) та ін. Крім того, в господарствах ще залишились машини МВУ-5, МВУ-6, МВУ-8 і МВУ-12.

На внесенні малих доз добрив (до 200 кг/га) доцільно використовувати начіпні машини (МВД-900, МВДТ-0,5 та МВД-0,5) і застосовувати перевантажувальну технологічну схему, тобто завантажувати добрива на складі в автомобіль або тракторний причіп і доставляти на поле, а потім перевантажувати в бункер машини. При дозах внесення добрив понад 200 кг/га доцільно застосовувати кузовні машини (МВУ-12, МВД-9, МВУ-8, МВУ-6, МРД-4, 1РМГ-4, МД-4).

Підбір сортів. Сортовий склад озимих зернових культур, придатних для поширення в Україні, досить великий та різноманітний і постійно оновлюється. Сорти рекомендовано для вирощування в екологічних зонах Полісся, Лісостепу та Степу України. До Реєстру сортів рослин України на 2021 р. занесено близько 500 сортів пшениці озимої м’якої, 28 сортів пшениці озимої твердої, 56 сорти жита озимого, 51 сорти тритикале озимого, 76 сортів ячменю озимого та 270 сорти ріпаку озимого. З такої кількості сортів важко вибрати необхідне. Усі вони вимогливі до умов вирощування і забезпечують високу врожайність лише за доброякісного виконання всіх технологічних процесів. При виборі сортів потрібно враховувати таке. У кожному господарстві варто мати сорти кількох груп стиглості. На нашу думку, з огляду на багаторічні дослідження, у сортовій структурі посівів ранні сорти повинні займати 10−15 %, середньостиглі − 40−45 % і пізні 40−60% всіх посівних площ озимих зернових культур.

До групи ранньостиглих сортів пшениці озимої відносяться сорти Аналог, Романівна, Співанка Поліська, до середньостиглих − Водограй, Пам’яті Гірка, Краєвид, Кесарія Поліська, Ефектна, до пізньостиглих − Поліська 90, Столична, Миролюбна, Щедрівка Київська.

Сорти жита озимого: Інтенсивне 99, Сіверське, Левітан.

Сорти тритикале озимого: Поліський 7, Мольфар.

Для умов Лісостепу за підбору сортів озимих необхідно враховувати зимостійкість, тривалість вегетаційного періоду, стійкість проти вилягання та хвороб, посухостійкість, стабільність продуктивності за різних умов вирощування, генетично зумовлену якість зерна, стійкість до осипання та проростання зерна в колосі.

Для умов Полісся сорти озимих підбирають за такими ознаками, як зимостійкість, стійкість проти підвищеної кислотності ґрунту, ураження бурою іржею, септоріозом, кореневими гнилями та сніговою пліснявою.

Для отримання гарантованого врожаю високоякісного зерна потрібно не менше 70−75% посівів озимих зернових культур посіяти перевіреними у виробництві сортами, які пройшли всебічну виробничу перевірку, і лише на решті площ розширювати посіви нових сортів.

Підготовка насіння до сівби. Найвідповідальнішим заходом у підготовці насіння є його очищення й сортування в одному потоці із збиранням. Насіння для сівби озимих необхідно використати лише з насінницьких посівів, яке за посівними кондиціями відповідає 1 класу, відповідно до Національного стандарту України ДСТУ 2240-93. Маса 1000 насінин сортів пшениці озимої, тритикале озимого, ячменю озимого повинна бути не менше 40 г, жита – 30 г, що досягається його очищенням і сортуванням, з високими показниками енергії проростання й лабораторної схожості. Значне зниження цих показників нерідко є однією із причин зменшення врожайності.

Обов’язковим профілактичним заходом підготовки насіння до сівби є протруювання насіння. Доведено, що втрати врожаю від хвороб внаслідок використання для сівби непротруєного насіння за вартістю в десятки разів перевищують кошти, заощаджені таким чином у передпосівний період.

Протруювання насіння проводять одним із рекомендованих препаратів, що ввійшли до “Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні” в 2021 р.

При виборі протруйника необхідно керуватися спектром його фунгіцидної дії та результатами фітоекспертизи насіння, яку проводять лабораторії діагностики і прогнозів, що дає можливість забезпечити економію до 30−40% дорогих препаратів. Слід пам’ятати, що за тривалого використання одних і тих самих протруйників патогени набувають резистентності до них. Тому протруйники слід чергувати.

Зокрема для боротьби з летючою сажкою необхідно обов’язково застосовувати системні протруйники, оскільки інфекція зберігається не на поверхні насіння, а в середині зародка.

Слід пам’ятати, що низка системних препаратів (Байтан Універсал, Раксіл, Вінцит, Сумі-8 та ін.) вкорочують довжину колеоптиле, а тому це потрібно враховувати при визначенні глибини загортання насіння.

Проти комплексу хвороб (сажки, кореневі гнилі, септоріозу, борошнистої роси, снігової плісняви тощо) і шкідників (хлібного жука, цикади, попелиці, злакової мухи, трипсів) насіння пшениці озимої краще протруювати препаратами, які в складі діючої речовини мають імідоклоприд (Юнта Квадро 373,4 FS, 1,4-1,6 л/т; Прем’єр Голд, 1,5−2,0 л/т; Нупрід Макс, 2,5 л/т), або ж застосувати комплекс препаратів, який поєднує захист від хвороб та шкідників, наприклад, Оріус Універсал FS (1,75−2,0 л/т)+Сідопрід (0,3−0,8 л/т).

Доведено, що втрати врожаю від хвороб унаслідок використання для сівби непротруєного насіння за вартістю в десятки разів перевищують кошти, заощаджені таким чином у передпосівний період.

Потрібно дотримуватись рекомендованих норм витрат протруйників. За їхнього зменшення не досягається бажаного ефекту, а завищення призводить до зниження схожості насіння унаслідок утворення аномальних проростків, нездатних до подальшого розвитку, які з часом гинуть. Особливо небезпечне підвищення норм витрати препаратів для травмованого насіння.

Протруювати насіння можна як завчасно (за 2-3 тижні), так і безпосередньо перед сівбою. Завчасне протруювання особливо ефективне для захисту рослин від сажкових хвороб.

У разі вимушеної сівби після колосових попередників для захисту посівів від хлібного туруна, підгризаючих совок та інших ґрунтових шкідників за чисельності, що перевищує ЕПШ слід провести передпосівне оброблення насіння препаратами інсектицидної дії Промет 400 СS м.с.к. (2л/т) або Рубіж, 40% к.е. (2,0 л/т).

Для підвищення стійкості рослин проти вірусних хвороб та зниження шкідливої дії інших факторів одночасно з протруюванням насіння обробляють мікроелементами (сполуки добирають з урахуванням результатів агрохімічного аналізу ґрунту) і біостимуляторами росту рослин (Емістим С, в.р. 10 мл у 10 л води на 1 т насіння, Агростимулін, в.с.р. 10 мл/т, Вермистим, р., 8−10 л/т і ін.), але ні в якому разі не можна допускати заміну протруйника біостимуляторами, азотфіксаторами та іншими препаратами, які не мають зареєстрованої фунгіцидної дії.

За певних умов, альтернативою хімічному протруюванню можуть бути зареєстровані біологічні фунгіциди. Так, за рекомендаціями науковців, якщо фітоекспертиза насіння не виявила наявності спор сажкових грибів і кількість зерен уражених грибами із родів Bipolaris та Fusarium не перевищує 2−4%, а пліснявими грибами менше 20% − для оброблення насіння можна використовувати біологічні препарати і біологічно активні речовини: Хетомік, Сімтес, Мікосан, Гаупсин, Ризоплан, Триходермін, Агат 25К і ін.

Строки сівби. Формування високопродуктивних агрофітоценозів озимих культур досягається своєчасною появою дружніх сходів, що забезпечується оптимізацією строків сівби, норм висіву та глибини загортання насіння.

Терміни сівби мають значний вплив на формування конструкції посіву, на перезимівлю рослин, фітосанітарний стан і, як результат, на продуктивність культури. Визначаючи строки сівби, виходять із того, що на час зупинення осінньої вегетації рослини пшениці озимої повинні добре розкущитися, мати 2 – 3 добре розвинутих пагони, перебувати в кінці другого – на початку третього етапу органогенезу і містити у вузлі кущіння понад 28% цукрів. Такі параметри забезпечуються, коли озимина восени вегетує близько 50 діб.

Терміни сівби визначають у кожному конкретному випадку, беручи до уваги температурний режим, зволоження ґрунту, особливості сортів, фон добрив, попередники та організаційно-господарські обставини.

Якщо озимі планують висівати після різних попередників, сівбу починають на полях, звільнених від кукурудзи, круп’яних просапних культур, потім продовжують після гороху і закінчують після – багаторічних трав та зайнятих парів. Розпочинають сівбу сортами поліського і лісостепового екотипу. Інтенсивні сорти степового екотипу висівають у середині оптимальних термінів. Таким чином краще використовувати біологічні особливості сортів, максимально обмежувати ризик незадовільної зимівлі посівів.

За узагальненими даними науково-дослідних установ України, оптимальні строки сівби пшениці озимої, внаслідок деякого пом’якшення температурних умов осені і зими, в останні роки дещо змістились у часі. Так, в умовах Лісостепу й Полісся в останнє десятиріччя перевагу мають відносно пізні строки сівби (друга половина вересня − перша п’ятиденка жовтня), тобто оптимальними можна вважати строки з 15 по 30 вересня, а допустимими − до 5 жовтня, але сівбу слід провести за 5−7 робочих днів у найсприятливіший за погодними умовами період.

При цьому потрібно враховувати, що в ранні строки потрібно висівати озимі після гірших попередників (кукурудза на силос, злакові трави і ін.). У зв’язку з аномально теплими зимами в останні роки намітилась тенденція до висівання пшениці озимої не тільки на початку жовтня, але й у другій та третій декадах цього місяця. Ми вважаємо, що такі строки сівби дуже ризиковані, якщо погодні умови зимового періоду будуть близькі до норми. В такому випадку озимі, посіяні в пізні строки, можуть не сформувати нормальний стеблостій, будуть забур’янені і не дадуть повноцінного врожаю.

Оптимальні строки сівби пшениці озимої, жита і тритикале озимого в Поліссі та Лісостепу від 15 до 30 вересня, а озимого ячменю − 20−30 вересня.

Особливо важливо звернути увагу на строки сівби за нестачі продуктивної вологи у ґрунті не тільки у посівному, а й в орному і підорному шарі. Якщо посіяти пшеницю озиму в абсолютно сухий ґрунт, то відносно невеликі опади, які можуть промочити ґрунт до глибини загортання насіння, спровокують появу сходів, які можуть потім загинути від нестачі вологи. Тому за нестачі продуктивної вологи в орному і глибших шарах ґрунту строки сівби слід відтягнути до оптимально пізніх, але в розумних межах. В умовах Лісостепу, як показують дані установ і виробничий досвід, посівні роботи можна проводити максимум до 15 жовтня. В цьому випадку слід зменшити глибину загортання насіння до 3 см, для скорочення періоду появи сходів унаслідок недобору температур та збільшити норми висіву до максимальних значень (6,0 млн схожих насінин на 1 га для високорослих сортів та 6,5 – 7,0 млн для напівкарликових сортів), що у разі наявності ефективних опадів у жовтні, дасть можливість отримати сходи пшениці озимої оптимальної щільності. При цьому насіння слід обов’язково протруїти протруйниками системної дії, які у своєму складі мають діючу речовину флудиоксоніл, що забезпечить захист від пліснявіння насіння за тривалого періоду до появи сходів і незначних опадів, які можуть спровокувати початок проростання насіння. Під час сівби необхідно вносити мінеральні добрива у вигляді нітроамофоски чи тукосумішей із розрахунку 10 – 15 кг/га діючої речовини.

Слід звернути увагу на те, що озимі, посіяні в ранні строки (до 10 вересня), значно пошкоджуються хворобами, приховано-стебловими шкідниками (злакові мухи), переростають, що знижує їх зимостійкість і врожайність та потребує додаткових витрат ресурсів на проведення захисних заходів. Особливо важливо у осінній період проводити моніторинг розповсюдження і заселення пшениці озимої попелицями та цикадками, які переносять вірусні хвороби, що значно знижує врожайність і якість зерна. Тому, якщо на посівах озимих зернових культур спостерігається заселення цими шкідниками близьке до порогових значень, це потребує їх оброблення інсектицидами в осінній період. Не проведення цього заходу, за значного зараження пшениці озимої вірусами в осінній період, уже неможливо виправити у наступні періоди і це значно знижує як врожайність та якість зерна, так і загалом економічну ефективність вирощування пшениці озимої.

Норми висіву насіння визначають із урахуванням особливостей сорту, попередника, строку сівби, якості і строку обробітку ґрунту та наявності вологи в ньому. В основу розрахунків норм висіву повинна покладатись необхідність одержання густоти сходів у межах 450 шт./м 2 для сортів із низькими коефіцієнтами кущення, а для сортів, які інтенсивно кущаться — 350−380 шт./м 2 та оптимальну густоту стебел перед входом у зиму 750−900 шт./м 2 .

При розриві в показниках між лабораторною схожістю і енергією проростання на 10 і більше відсотків норму висіву потрібно збільшувати на 8−10%.

Таким чином, норми висіву насіння середньостиглих сортів пшениці озимої, тритикале і ячменю озимого становлять 4,5−5,0 млн, жита 3,5−4,0 млн схожих насінин на гектар. Для короткостеблових сортів норму висіву доцільно збільшувати на 15−20%. Вона також дещо збільшується за несприятливих умов для отримання дружніх сходів, при запізненні з сівбою тощо. Однак загущувати посіви озимих культур понад 6 млн шт./га, крім низькорослих сортів типу Аналог, Романівна, недоцільно.

Із способів сівби зернових культур найпоширенішим є звичайний рядковий із міжряддям 15 см. Обов’язковим прийомом при сівбі озимих зернових культур повинно бути залишення технологічної колії для проходів агрегатів по догляду за посівами. Технологічну колію утворюють, закриваючи 6, 7 та 18, 19 сошники сівалки. Кратність проходів сівалки із закритими та відкритими сошниками визначають шириною захвату обприскувачів, які є в господарстві. Високу якість сівби забезпечують сівалки іноземного виробництва та їх аналоги, що випускаються в Україні, а також сівалки «Клен-4,5», «Клен-6», ширина міжрядь у яких становить 12,5 см. Непогані результати забезпечує використання сівалок типу “Хорш”, які мають сошники для широкосмугового посіву на 18−20 см, що дає можливість збільшити площу живлення рослин у 3-4 рази і, за рахунок цього, підвищується врожайність культури. Кращі показники якості під час сівби забезпечують пневматичні сівалки типу Містраль, Акорд, які можуть рухатися зі швидкістю 10 – 12 км/год. Механічні сівалки типу СЗ – 3,6, СЗП – 3,6 рухаються зі швидкістю 5 – 6 км/год.

Глибина заробляння насіння. Дотримання оптимальної та рівномірної глибини заробляння насіння – одна з важливих умов одержання своєчасних і дружних сходів, формування посівів із задатками високої продуктивності й зимостійкості, здатних найбільшою мірою реалізувати потенціал продуктивності сорту. За даними досліджень видовження підземної частини стебла на кожен сантиметр понад оптимальної глибини заробляння насіння зменшує врожайність зернових культур на 3−5 %.

Глибина заробляння насіння пшениці озимої і жита при задовільній вологозабезпеченості повинна становити 2-3 см, а при дефіциті вологи – на 1-2 см більше, але не глибше 4 см.

У зв’язку з цим, останній передпосівний обробіток ґрунту повинен бути проведений на глибину 2−4 см. Це сприятиме створенню оптимальних умов для проростання насіння: з глибинних ущільнених шарів по капілярах буде підходити волога, а через верхній розпушений шар ґрунту до неї буде легко проникати тепло і повітря, полегшуватиметься вихід колеоптиле на поверхню. Дотримання цих агровимог дасть можливість одержати посіви з високою польовою схожістю – до 75% і більше.

Ріпак озимий.

За останні роки одержано ефективний науково-виробничий досвід отримання в умовах області врожайності насіння ріпаку озимого на рівні 3,0-4,0 т/га.

Особливості агротехніки такі:

– по-перше – ріпак не вимогливий до попередників, його можна успішно розміщувати після зернових колосових культур, краще після оранки, проте допускається і поверхневий обробіток, за умови додаткового внесення азоту (N₃₀) з метою розкладання стерні. Головне, що треба мати на увазі: як правило, після поверхневого обробітку, а іноді і після оранки, з’являються масові сходи бур’янів, в основному суріпиці, яку доцільно знищити механічним шляхом – боронуванням або культивацією. Оскільки, ріпак і суріпиця відносяться до однієї родини, боротися після сходів ріпаку з цим бур’яном практично неможливо. Суріпиця пригнічує ріпак до самих морозів. Тому поле під ріпак краще підготувати за 20−30 діб до сівби, а за день до посіву або безпосередньо перед сівбою провести обробіток будь-яким комбінованим агрегатом із метою вирівнювання і боротьби з бур’янами;

– по-друге: глибина посіву ріпаку повинна бути в межах 1-2 см; ложе обов’язково повинно бути твердим.

За відсутності «Європаку» можливе боронування площі в два сліди з наступним коткуванням кільчато-рубчастими (кембрійськими) котками.

Строк сівби вибирають такий, щоб 1−5 вересня отримати сходи, а ще краще, щоб ріпак у цей час мав два справжніх листки і увійшов у зиму в фазу шести листків. При переростанні ріпаку (фаза 8 листків) за 10−20 діб до замерзання ґрунту обов’язкове внесення ретарданта в половинній дозі проти рекомендованої (0,5 л/га). Найкраще в наших дослідах і у виробничих умовах проявив себе Рітоцил (Р 68). Внесення Рітоцилу можна поєднати з внесенням мікроелементів.

Сортові особливості та норми висіву насіння: як правило, вітчизняні сорти в умовах області забезпечують добру перезимівлю, в першу чергу це Мороз, Чемпіон України і Сенатор Люкс; звертає на себе увагу суперранній і урожайний сорт вітчизняної селекції Черемош. Норма висіву 0,8−1,0 млн/га або 5-6 кг/га.

В умовах області добре зарекомендували себе і сорти закордонної селекції, передусім, фірми Лембке: Геркулес, БЦ 9800, також у виробничих умовах добре показав себе найбільш зимостійкий сорт закордонної селекції Секюр (компанія «Монсанто»), а також зимостійкий сорт німецької селекції Валеско. Норма висіву гібридів закордонної селекції 600 тис. шт./га, або 1,1 посівна одиниця, для сортів – 800 тис. шт./га.

Особливості застосування добрив. Для формування потужної кореневої системи і доброї зимостійкості рослин ріпаку під посів доцільно на чорноземах вносити фосфорні добрива з розрахунку Р_20-40 або амофосу 0,5−1 ц/га. При формуванні 4−6 справжніх листочків посіви ріпаку обробити рідкими хелатними добривами з мікроелементами в рекомендованих дозах.

Для більш високого накопичення цукрів обробку посівів рідкими добривами за 2-3 тижні до входу в зиму (10−20 жовтня) потрібно поєднати з внесенням препарату Тілт.

При сівбі на дерново-підзолистих ґрунтах доцільно локально внести 1,0-2,0 ц/га складних добрив (N_16-32Р_16-32К_16-32), а на чорноземах – 0,5−1,0 ц/га у вигляді амофосу (N_8-16Р_22-48). Така система удобрення дозволить закласти основу для отримання врожайності ріпаку на рівні 2,5−3,0 т/га.

Для отримання врожайності ріпаку на рівні 3,5−4,0 т/га доцільне основне удобрення з розрахунку N_30-45Р_40-60К_60-90.

У другій-третій декаді жовтня необхідним є внесення мікроелементів, краще “Інтермаг олійні” 1,5−2,0 л/га.

Також доцільне внесення туків з умістом сірки 2−12%, що буде сприяти інтенсивному росту кореневої системи ріпаку і високій зимостійкості.

У технології вирощування ріпаку використовують мікробний препарат Альбобактерин (на основі фосфатмобілізивних бактерій). Застосування зазначеного препарату сприяє підвищенню врожайності на 18−20% і вмісту олії в зерні на 0,8−2,1%.

Слід відмітити, що після перезимівлі ріпак потребує ретельного догляду, трьохкратного внесення азотних добрив, мікроелементів, особливо бору – ці затрати завжди окупаються навіть при врожайності 2,0−2,5 т/га.