Розлади особистості: розвиток уявлень, сучасні класифікації, погляди на терапію

Поняття особистості можна назвати одним із ключових у розумінні людини. Особистість включає в себе такі характеристики, як характер, темперамент, здібності, звички, поведінкові особливості тощо. Отже, наша особистість цілком відображає те, ким ми є. Саме тому особистісні розлади є складними як для розуміння, так і для класифікації.

Термін «розлад особистості» замінив застарілу дефініцію «психопатія», яку використовували в радянській та російській психіатрії до офіційного переходу на Міжнародну класифікацію хвороб 10-го перегляду (МКХ‑10) в 1997 році. Раніше вважалося, що психопатії зумовлені «вродженою неповноцінністю нервової системи, шкідливостями, що впливають на плід, зокрема під час пологів». Відтепер як предиспонуючі при розладах особистості розглядають низку причин. Значущість їх впливу варіює залежно від типу розладу та індивідуальних характеристик людини. Найчастіше обговорюється взаємодія генетичного поліморфізму та соціальних чинників, зокрема перенесених у дитинстві психічних травм. Перенесене в дитинстві психічне, фізичне та сексуальне насильство створює значний ризик розвитку розладів особистості. «Розлад» не є точним терміном, але тут під ним мається на увазі клінічно визначена група симптомів або поведінкових ознак, які в більшості випадків завдають страждань і перешкоджають особистісному функціонуванню. Ізольовані соціальні відхилення або конфлікти без особистісної дисфункції не слід оцінювати, як психічні розлади. Терміни «хвороба» та «захворювання» при їх використанні викликають іще більші методологічні складності.

Розвиток уявлень про розлади особистості бере свій початок іще з часів Гіппократа, який використовував термін «психопатичний темперамент» [1]. Термін «психопатія» тривалий час використовували для позначення розладу особистості як такого. Як психіатричне явище психопатію вперше описав психіатр Філіп Пінель. Він виявив, що в деяких випадках спостерігаються порушення почуттів та уявлень про моральність, але при цьому не проявляються жодні розлади мислення чи сприймання [2].

Першу спробу класифікації психопатій здійснив німецький психіатр Еміль Крепелін (1904). Використовуючи феноменологічний принцип класифікації, він виділив такі типи, як «вороги суспільства», «нестійкі», «імпульсивні», «збудливі» тощо [1]. Широке визнання отримала класифікація П. Б. Ганнушкіна (1933), що включала такі типи психопатичних особистостей, як астенічний, шизоїдний, параноїдний, епілептоїдний, істеричний, циклоїдний, нестійкий, антисоціальний і конституційно-дурний [3].

Схожа класифікація була представлена і в МКХ‑9, де термін «розлади особистості» вживали як синонім психопатій. Із появою МКХ‑10 та Керівництва з діагностики та статистики психічних розладів, V видання (DSM‑5) з’явилося нове розуміння зазначених розладів.

Сучасні підходи до розуміння та класифікації розладів особистості

У МКХ‑10 розлади особистості описані як тяжкі порушення характерологічної конституції та поведінкових тенденцій індивіда, що не є прямими наслідками захворювання, травми чи іншого гострого ураження головного мозку або інших психічних порушень. Зазначено, що ці розлади зазвичай охоплюють декілька сфер психіки й супроводжуються особистісною та соціальною дезінтеграцією. Такі розлади зазвичай виникають у дитячому чи підлітковому віці й тривають у період зрілості [11].

DSM‑5 визначає особистісні розлади як стійкі ригідні патерни довгої тривалості, які викликають значний дистрес чи порушення і які не є наслідками вживання певних речовин чи іншого медичного стану [4].

Основні розлади особистості, що представлені в сучасних класифікаціях, наведені в таблиці. Як бачимо, тільки в DSM‑5 серед розладів особистості наявний шизотиповий розлад: у МКХ‑10 цей розлад представлений у складі блоку «шизофренія, шизотипові стани і маячні розлади (F20-F29)» під кодом F21. Інші відмінності стосуються нарцисичного розладу: в DSM‑5 він виділений окремо, а в МКХ‑10 – ​у складі групи «інші специфічні розлади особистості (F60.8)». Для цієї групи не вказані специфічні діагностичні критерії – ​розлади перелічені просто у форматі списку. Крім того, МКХ‑10 виділяє два типи емоційно нестійкого розладу особистості – ​імпульсивний та межовий, тоді як у DSM‑5 межовий розлад представлений як неподільна одиниця.

Одним з основних загальних діагностичних критеріїв розладів особистості, представлених як у МКХ‑10, так і в DSM‑5, є суттєве відхилення внутрішніх переживань і поведінки індивіда від загальноприйнятого діапазону (норми). Це відхилення має проявлятися більш ніж в одній із таких сфер: когнітивній сфері (характер сприйняття й інтерпретації предметів, людей та явищ, формування відносин і образів «Я» та «інші»), сфері емоційності (діапазон, інтенсивність та адекватність емоційних реакцій), контролю потягів і задоволення потреб та сфері стосунків з іншими (манери вирішення інтерперсональних ситуацій). Відсутність гнучкості, недостатня адаптивність або інші дисфункціональні особливості в осіб із розладами особистості спостерігаються в широкому діапазоні особистісних і соціальних ситуацій, унаслідок чого спостерігається дистрес або негативний вплив на оточення [4, 11].

Окрім загальних особливостей, притаманних особистісним розладам як таким, кожен із таких розладів має окремі характеристики. Розглянемо їх нижче.

Параноїдний розлад особистості характеризується надмірною чутливістю до невдач, нездатністю пробачати образи, підозрілістю та схильністю до неправильного сприйняття дійсності шляхом тлумачення нейтральних чи дружніх дій оточуючих як ворожих або зневажливих. У таких осіб часто спостерігається вперта впевненість у власній правоті, завищена самооцінка й надмірна зарозумілість. Такі особи схильні до необґрунтованих підозр щодо невірності шлюбного чи сексуального партнера й часто охоплені роздумами про несуттєві «законспіровані» тлумачення подій, що відбуваються з ними чи у світі взагалі [11]. Інші підозри можуть стосуватися надійності друзів (компаньйонів), шкоди, експлуатації чи обману, які нібито здійснюють оточуючі. Параноїдні особи неохоче відкриваються іншим через невиправданий страх, що це буде використано проти них [4].

Для шизоїдного розладу особистості характерні слабкість прихильностей і соціальних контактів, схильність до фантазування, відлюдництва і самоаналізу, а також обмежена здатність виражати почуття й відчувати задоволення. Шизоїдні особи часто виявляють незначний інтерес до сексуальних контактів (або зовсім не виявляють), віддають перевагу усамітненій діяльності й мають незначну кількість близьких друзів та довірливих зв’язків (або зовсім не мають). Вони зазвичай отримують задоволення лише від невеликої кількості видів діяльності (або не отримують задоволення від жодного виду діяльності взагалі). Такі особи часто проявляють емоційну холодність, відстороненість або сплощену афективність і видаються байдужими до похвали чи критики [11, 4].

Шизотиповий розлад особистості описаний у DSM‑5 як «первазивна модель соціального й міжособистісного дефіциту, відміченого гострим дискомфортом та зниженою здатністю до формування близьких стосунків; особа при цьому відчуває когнітивне й перцептивне викривлення, а також проявляє ексцентричність у поведінці, що починається з раннього юнацького віку і є представленою в різноманітних контекстах» [4]. Основні симптоми цього розладу включають дивні уявлення або магічне мислення, що впливають на поведінку людини і є несумісними із субкультуральними нормами (наприклад, віра в телепатію, ясновидіння); дивне мислення і мовлення (наприклад, багатослівність, метафоричність, надмірна деталізація); підозрілість або параноїдні ідеї; незвичний перцептивний досвід, у тому числі тілесні ілюзії; дивну, ексцентричну поведінку або зовнішність; неадекватний або оглушений афект; відсутність близьких друзів чи знайомих (окрім родичів); надмірну соціальну тривожність, що пов’язана, швидше, з параноїчними страхами, ніж з негативними судженнями про себе [4].

Як було сказано вище, у МКХ‑10 шизотиповий розлад включений до блоку розладів шизофренічного спектра. Значною мірою це зумовлено тим, що для цього розладу можуть бути характерні епізодичні транзиторні квазіпсихотичні епізоди з ілюзіями, галюцинаціями та маячними ідеями [11]. Крім того, деякі дослідження вказують на можливість наявності спільної генетичної основи шизотипового розладу й шизофренії [5].

Описані вище три розлади особистості входять до складу кластера А в DSM‑5 і мають загальну назву «дивні або ексцентричні розлади». Спільними рисами розладів цього кластера є соціальна незграбність та ізоляція, а також викривлене мислення [5].

Кластер В (театральні, емоційні або нестійкі розлади) охоплює антисоціальний, межовий, істеричний і нарцисичний розлади особистості. Спільною характеристикою цих розладів є проблеми із самоконтролем (імпульсивність) та емоційною регуляцією [6].

Антисоціальний (дисоціальний) розлад особистості характеризується зневажливим ставленням до соціальних норм, байдужістю до оточуючих, імпульсивністю, агресивністю і вкрай обмеженою здатністю до формування прихильностей. Такі особи погано переносять невдачі і легко піддаються агресії (у тому числі вдаються до насильства), схильні звинувачувати інших, брехати й наводити правдоподібні пояснення своєї поведінки, яка призводить до конфлікту із суспільством. Поведінка антисоціальних індивідів важко піддається змінам на основі досвіду. Застосування покарань зазвичай не допомагає, адже вони не відчувають провини [11, 4].

Антисоціальний розлад особистості, як і всі інші, може буде діагностований починаючи з 18 років, однак з’являється дедалі більше даних, які вказують на формування в дитячому та підлітковому віці стійких розладів поведінки, що згодом переростають у цей розлад. Прояви ворожої, агресивної поведінки у дітей в таких випадках включають в себе знущання над тваринами, ворожі дії стосовно інших дітей (залякування, булінг), влаштування пожеж, крадіжки тощо [6].

Для емоційно нестійкого розладу особистості, згідно з МКХ‑10, характерні схильність до імпульсивних дій без огляду на наслідки, спалахи емоцій, непередбачуваність настрою, нездатність контролювати «вибухову» поведінку. Відмічається конфліктність, особливо коли оточуючі критикують чи намагаються зупинити імпульсивні вчинки. У класифікації виділяють два типи розладу: імпульсивний тип, що характеризується більшою мірою емоційною нестабільністю і нестачею емоційного контролю, і межовий тип, для якого додатково характерні розлади самосприйняття і внутрішніх устремлінь, хронічне відчуття порожнечі, напружені та нестабільні між­особистісні стосунки, а також тенденція до саморуйнівної поведінки (у тому числі суїцидальна поведінка) [11].

Описаний у DSM‑5 межовий розлад особистості характеризується схильністю докладати надмірних зусиль з метою уникнути реальної чи надуманої загрози бути покинутим, розладами ідентичності (нестійкість образу «Я»), схильністю до імпульсивної поведінки у сферах, які можуть бути ризикованими (зловживання психоактивними речовинами ПАР, систематичне переїдання, порушення правил дорожнього руху тощо), а також афективною нестійкістю і суїцидальною поведінкою. Міжособистісні стосунки таких осіб являють собою чергування крайнощів – ​ідеалізації та знецінення [4]. У цілому характеристика цього розладу, згідно з DSM‑5, подібна до межового типу емоційно нестійкого розладу особистості в МКХ‑10.

Істеричний (гістріонний) розлад особистості характеризується схильністю до драматизації, театральної поведінки, надмірної емоційності, а також навіюваністю (сугестивністю), егоцентризмом і постійним бажанням бути в центрі уваги й мати успіх. Такі особи відчувають дискомфорт, коли не перебувають у центрі уваги. Їхня поведінка часто має надмірно звабливий характер, вони використовують зовнішність для привертання уваги і проявляють поверхневі, неглибокі емоції, що швидко змінюються. Свої міжособистісні стосунки схильні вважати більш близькими (інтимними), ніж вони є насправді; значною мірою це пов’язано з небажанням бути самотніми [4, 11].

Для нарцисичного розладу особистості, згідно з DSM‑5, характерні неадекватно завищена самооцінка, віра у свою «винятковість», потреба в надмірній похвалі, демонстрація зверхньої поведінки й ставлення до інших. Такі особи часто використовують оточуючих для досягнення власної мети, не вміють співчувати, заздрять іншим і вірять, що й ті заздрять їм. Їх можуть охоплювати фантазії про необмежений успіх, владу, красу чи ідеальне кохання.

Нарцисичним особам дуже важко усвідомлювати, що їхні можливості є такими самими, як у решти людей: у таких випадках вони зазвичай відчувають гнів або сором, що може вилитися в агресію щодо оточуючих [4, 6].

У МКХ‑10 до складу класу «інші специфічні розлади особистості (F60.8)», окрім нарцисичного, входять іще 5 типів розладів особистості. Їх доцільно коротко охарактеризувати.

Ексцентричний розлад особистості характеризується надцінним ставленням до своїх звичок і думок і фанатичною впертістю у відстоюванні власної правоти. Для розгальмованого («нестримного») розладу особистості притаманний поганий контроль над потребами, потягами й бажаннями; для незрілого (інфантильного) – ​відсутність емоційної рівноваги і проявляння «дитячих» рис. Пасивно-­агресивний розлад особистості виявляється у вигляді загальної похмурості, схильності до суперечок, гніву й заздрості щодо більш успішних людей, а психоневротичний – ​у вигляді підвищеної збудливості у поєднанні із вираженою схильністю до виснаження і зниженою працездатністю [11].

Уникаючий, залежний та обсесивно-компульсивний розлади особистості згруповані в DSM‑5 у кластер С і мають назву «тривожні й панічні (боязливі) розлади». Загальною рисою розладів цього кластера є високий рівень тривоги [7].

Уникаючий (тривожний) розлад особистості характеризується відчуттям внутрішнього напруження, наявністю похмурих передчуттів, відсутністю відчуття безпеки й комплексом неповноцінності. Притаманні також уявлення про власну непривабливість, соціальну незграбність, у зв’язку з чим виникає страх приниження, висміювання або відкидання, що стримує індивіда від соціальної або професійної взаємодії, пов’язаної зі значимими міжособистісними контактами. У соціальних ситуаціях (особливо нових) такі особи скуті й переживають через можливість критики або неприйняття. Загалом особи із цим розладом особистості намагаються уникати соціальних ситуацій і міжособистісної взаємодії [4, 11].

Залежний розлад особистості (розлад типу залежної особистості) проявляється у глибокому пасивному підпорядкуванні оточуючим у прийнятті великих і малих рішень, у страху самотності, відчутті безпомічності й некомпетентності, а також у пасивній згоді з бажаннями оточуючих і слабкій реакції на вимоги повсякденного життя. Перспектива піклуватися про себе самостійно викликає у таких осіб неадекватну кількість страхів і переживань, і тому у разі розриву близьких стосунків вони терміново шукають нових стосунків, які могли б служити джерелом допомоги та підтримки. Через страх бути покинутими залежні особи зазвичай не ставлять партнеру жодних вимог і підпорядковують власні потреби потребам інших людей [4, 11].

Ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад особистості характеризується невпевненістю у собі, надмірною педантичністю, стриманістю і увагою до деталей, обережністю та впертістю. Такі особи зазвичай вимагають від інших, щоб вони робили все точно так само, як вони, і відмовляються від співпраці, якщо хтось на це не погоджується. Через свій перфекціонізм таким індивідам складно доводити роботу до кінця вчасно: вони губляться в деталях. Можлива поява нав’язливих думок і потягів до дій, які, однак, не досягають тяжкості обсесивно-компульсивного розладу [4, 11].

Погляд на особистісні розлади в МКХ‑11: заплановані зміни

Наразі триває робота над 11-м переглядом Міжнародної класифікації хвороб. Оприлюднення та введення в практику МКХ‑11 планується вже цього року, тож доцільно розглянути зміни, які стосуватимуться класифікації та розуміння розладів особистості.

У доступній онлайн бета-версії МКХ‑11 [8] можна знайти клас під назвою «розлади особистості й пов’язані з ними риси», у складі якого наявні лише два індекси: «розлад особистості» та «домени особистісних рис» («prominent personality traits or patterns»). Отже, нова версія МКХ пропонує принципово новий підхід до класифікації особистісних розладів, який скасовує всі їхні специфічні категорії і фокусується на самому факті наявності розладу особистості. Розглянемо докладно, як треба ставити діагноз за такою системою.
Насамперед встановлюють факт наявності розладу особистості згідно з такими критеріями [8]:

• наявність відносно стійкого й всеохоплюючого порушення образу та уявлення про себе, інших та оточуючий світ, що проявляється у вигляді неадекватних (дезадаптивних) патернів пізнання, поведінки, емоційних переживань та реакцій;
• ці неадекватні патерни є відносно ригідними й асоційовані з вираженими проблемами у психосоціальному функціонуванні, які особливо помітні в міжособистісних стосунках;
• порушення проявляється у різноманітних особистісних та соціальних ситуаціях (тобто не обмежується конкретними відносинами чи ситуаціями);
• порушення (розлад особистості) є довготривалим (зазвичай щонайменше декілька років); найчастіше вперше проявляється у підлітковому віці і явно виявляється у період ранньої юності.

Як можна помітити, наведені критерії не відрізняються кардинально від загальних діагностичних критеріїв розладу особистості, представлених у МКХ‑10 і DSM‑5.

Наступним кроком є визначення ступеня тяжкості розладу особистості. У МКХ‑11 зазначені ступені представлені у вигляді підкласів класу «розлад особистості». Виділяють легкий, помірний (середній) і тяжкий ступінь. Окрім того, виокремлюють субклінічний рівень розладу – ​«особистісна складність/тяжкість» («personality difficulty») – ​що відповідає поняттю, відомому нам як «акцентуація особистості», і не є діагнозом. Класифікація за ступенем тяжкості є проявом нового підходу до розуміння особистісних розладів, адже в попередніх класифікаціях такі розлади є виключно якісною категорією.

Клас «домени особистісних рис» слід використовувати для більш детальної характеристики рис, притаманних розладам особистості чи особистісній складності. Такі домени не можуть виступати самостійними психопатологічними індикаторами: вони завжди мають бути додатковими щодо основного діагнозу. Виділяють такі риси/патерни [8]:

• негативна афективність;
• дезінгібіція;
• відстороненість;
• дисоціальність;
• ананкастність.

В основу цього підходу покладено диспозиційну модель особистості людини, що також відома під назвою «Велика П’ятірка».

Окремо виділяють межовий патерн, який за описом подібний до межового розладу особистості в попередніх класифікаціях і який можна використовувати на додачу до вищезазначених доменів або замість них.

Отже, новий перегляд МКХ знаменує не лише зміни в класифікації розладів особистості, а й принципово новий погляд на їхню сутність.

Терапія особистісних розладів: психотерапевтичні інтервенції та застосування медикаментів

Тривалий час вважали, що розлади особистості не реагують на лікування. Проте сьогодні вже існують надійні дані, що свідчать про ефективність психотерапевтичних інтервенцій (у більш тяжких випадках – ​у поєднанні з медикаментозним лікуванням).

Найбільш широке визнання здобула діалектична поведінкова терапія (DBT), розроблена психологом Маршею Лінехан для пацієнтів із межовим розладом особистості. DBT постулює гіпотезу про те, що в основі цього розладу лежить нездатність особи контролювати негативні емоції [9]. Такий підхід допомагає знизити ризик суїцидальної, агресивної та саморуйнівної поведінки, а також зменшити інтенсивність емоційної реакції на стрес.

Доказову ефективність мають також такі види інтервенцій: терапія, що ґрунтується на менталізації (Mentalization-Based Therapy, MBT), фокусована на перенесенні терапія (Transference Focused Psychotherapy, TFP), схемо-фокусована терапія (Schema-Focused Theraphy, SFT), загальнопсихіатричний менеджмент (General Psychiatric Management, GPM), тренінгова програма емоційного попередження та вирішення проблем (Systems Training for Emotional Predictability and Problem Solving, STEPPS). Ці методи також були первісно розроблені для лікування межового розладу особистості (це пов’язано з тим, що наразі цей розлад найбільш досліджений з-поміж усіх особистісних розладів).

Роль медикаментозної терапії при особистісних розладах досі остаточно не встановлена. Окремі дані свідчать про користь антидепресантів, антипсихотиків та нормотипіків в лікуванні межового розладу особистості, а також про можливість покращення стану осіб із шизотиповим розладом особистості внаслідок прийому антипсихотиків. Також може бути рекомендована підтримувальна терапія супутніх розладів, таких як тривожність або депресія (що особливо актуально для розладів особистості кластера С) [10].

Література

1. Бурцев А. О. Возникновение и развитие понятия «психопатия»: отечественные и зарубежные исследования личностных расстройств в ХIX столетии. Электронный научный журнал «Личность в меняющемся мире: здоровье, адаптация, развитие», 2014.
2. Комер Р. Основы патопсихологии. – ​Спб.: Нева, 2001.
3. Тиганов А. С., Снежневский А. В., Орловская Д. Д. и др. Руководство по психиатрии в 2-х томах / Под ред. А. С. Тиганова. – ​М.: Медицина, 1999.
4. American Psychiatric Association. «Personality Disorders». Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (Fifth ed.), 2013.
5. Hoermann, Simone, Zupanick, Corinne E., Dombeck M. DSM‑5: The Ten Personality Disorders: Cluster A. Online resource [MentalHelp.net], 2013.
6. Hoermann, Simone, Zupanick, Corinne E., Dombeck M. DSM‑5: The Ten Personality Disorders: Cluster B. Online resource [MentalHelp.net], 2013.
7. Hoermann, Simone, Zupanick, Corinne E., Dombeck M. DSM‑5: The Ten Personality Disorders: Cluster C. Online resource [MentalHelp.net], 2013.
8. ICD‑11 Beta Draft – ​Mortality and Morbidity Statistics. Online resource [icd.who.int]
9. Linehan M. M. Cognitive behavioral treatment of borderline personality disorder. New York, Guilford Press, 1993.
10. Tasman A. et al. Psychiatry. Third Edition. John Wiley & Sons, Ltd, 2008.
11. World Health Organisation. The ICD‑10 Classification of Mental and Behavioral Disorders. Diagnostic criteria for research. – ​Jeneva.

Тематичний номер «Неврологія, Психіатрія, Психотерапія» № 1 (44), березень 2018 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Неврологія

М’язово-скелетний біль (МСБ) посідає одне із провідних місць серед причин звернень по медичну допомогу. Саме МСБ супроводжує травматичні ураження та захворювання опорно-рухового апарату, значно обмежуючи рухову активність, працездатність, суттєво знижуючи якість життя [6]. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), ≈1,7 млрд осіб у світі страждають на МСБ [7]. Водночас майже 50% хворих із хронічним болем змінюють лікаря щонайменше двічі протягом півроку, що яскраво свідчить про незадоволеність якістю лікування. Актуальність проблеми болю є такою високою, що останніми роками спостерігається чітка тенденція виділення менеджменту болю в самостійний розділ клінічної практики, створення практичних рекомендацій щодо ведення пацієнтів із МСБ.

Серед населення, яке стрімко старішає, зростає поширеність хронічних захворювань, як-от цукровий діабет (ЦД), що є серйозною проблемою для системи охорони здоров’я. Очікується, що до 2030 року поширеність ЦД зросте до 643 млн людей, отже, вдвічі зросте кількість хворих на ЦД із 2011 року. Така швидка та тривожна ескалація здебільшого пов’язана із ЦД 2 типу, який є одним із найпоширеніших метаболічних захворювань у західному суспільстві й вважається епідемією ХХІ ст., що уражає 1 з 11 людей в ​​Європі. Крім того, за оцінками, 318 млн дорослих мають переддіабет або порушення толерантності до глюкози, що становить популяцію з високим ризиком подальшого розвитку ЦД. На медичну допомогу за ЦД припадає ≈8-12% загальних витрат національної системи охорони здоров’я. Це пов’язано з ускладненнями ЦД, які зумовлюють інвалідність, як-от зміни периферичної (ПНС) і центральної нервової системи (ЦНС): периферична полінейропатія, діабетична ретинопатія (ДР), зниження когнітивних функцій.

Стрес – ​пристосувальна реакція, яка підвищує шанси на виживання в критичних умовах за рахунок позитивного мобілізувального впливу. Втім, ця реакція є корисною для організму людини лише за короткочасного стресу. Тривалий стрес спричиняє виснаження захисних механізмів і розвиток патологічних змін із боку багатьох органів та систем. Залежно від типу, часу впливу та тяжкості подразника стрес може чинити різноманітний вплив – ​від порушень гомеостазу до розвитку серйозних ускладнень з боку органів і систем. Окрім того, стрес може бути як провокувальним, так і обтяжливим фактором для багатьох захворювань і патологічних станів. У цьому огляді висвітлюватимуться ключові патофізіологічні аспекти впливу стресу на основні фізіологічні системи організму людини. .

Серцево-судинні захворювання (ССЗ) залишаються основною причиною смерті у світі. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), щорічні втрати від них сягають понад 17 млн осіб (близько 30% загальної смертності); серед причин смерті лідирують ішемічна хвороба серця (ІХС) та цереброваскулярна патологія (WHO, 2021). Одним із чинників ризику ССЗ є дисліпідемія, що потребує ретельного контролю параметрів ліпідного обміну, передусім рівня холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ). .

12.4: Розлади особистості

Кожен має свою унікальну особистість; тобто їхня характерна манера мислення, почуття, поводження та стосунки з іншими (Джон, Робінс, і Первін, 2008). Деякі люди, як правило, інтровертні, спокійні та замкнуті; тоді як інші більш екстравертні, активні та вихідні. Деякі люди незмінно сумлінні, слухняні та ефективні; тоді як інші можуть бути характерно ненадійними та недбалими. Деякі люди постійно тривожні, самосвідомі та побоюються; тоді як інші регулярно розслаблені, впевнені в собі та не стурбовані. Особистісні риси відносяться до цих характерних, рутинних способів мислення, почуття та відношення до інших. Існують ознаки або показники цих рис в дитячому віці, але вони стають особливо очевидними, коли людина доросла. Особистісні риси є невід’ємною частиною почуття себе кожної людини, оскільки вони включають те, що люди цінують, як вони думають і відчувають про речі, що вони люблять робити, і, в основному, те, що вони схожі найбільше щодня протягом більшої частини свого життя.

Існують буквально сотні різних рис особистості. Всі ці риси можуть бути організовані в широкі виміри, які називаються п’ятифакторною моделлю (John, Naumann, & Soto, 2008). Ці п’ять широких областей є інклюзивними; не існує жодних рис особистості, які лежать поза п’ятифакторною моделлю. Це стосується навіть рис, які ви можете використовувати для опису себе. У таблиці I наведено ілюстративні риси для обох полюсів п’яти областей цієї моделі особистості. Ряд рис, які ви бачите в цій таблиці, може описати вас. Якщо ви можете придумати якісь інші риси, які описують себе, ви повинні мати можливість розмістити їх десь в цій таблиці.

Таблиця I: Ілюстративні риси для обох полюсів у вимірах особистості п’ятифакторної моделі.

Розлади особистості DSM-5

Коли риси особистості призводять до значних страждань, соціальних порушень та/або професійних порушень, вони вважаються розладом особистості (Американська психіатрична асоціація, 2013). Авторитетний посібник для того, що становить розлад особистості, надається Американською психіатричною асоціацією (APA) Діагностичний та статистичний посібник з психічних розладів (DSM), поточна версія якого є DSM-5 (APA, 2013). DSM забезпечує спільну мову і стандартні критерії класифікації та діагностики психічних розладів. Цей посібник використовується клініцистами, дослідниками, медичними страховими компаніями та політиками. DSM-5 включає 10 розладів особистості: асоціальні, уникаючі, прикордонні, залежні, гістріонічні, нарцисичні, обсесивно-компульсивні, параноїдні, шизоїдні та шизотипічні. Всі 10 цих розладів особистості будуть включені в наступне видання діагностичного посібника, DSM-5.

Цей список з 10 хоча не повністю охоплює всі різні способи, за допомогою яких особистість може бути дезадаптивною. DSM-5 також включає діагностику «сміттєвого кошика» інших визначених розладів особистості (OSPD) та невизначеного розладу особистості (UPD). Цей діагноз використовується, коли клініцист вважає, що пацієнт має розлад особистості, але риси, які складають цей розлад, недостатньо покриті одним з 10 існуючих діагнозів. OSPD та UPD або як їх раніше згадували в попередніх виданнях – PDNOS (розлад особистості, не вказаний інакше) часто є одним з найбільш часто використовуваних діагнозів у клінічній практиці, припускаючи, що поточний список з 10 не є адекватно всеосяжним (Widiger & Trull, 2007).

Опис

Кожен з 10 розладів особистості DSM-5 (і DSM-IV-TR) – це сузір’я дезадаптивних рис особистості, а не лише одна особлива риса особистості (Lynam & Widiger, 2001). У зв’язку з цим розлади особистості є «синдромами». Наприклад, уникаючий розлад особистості – це всеосяжна картина соціального гальмування, почуття неадекватності та гіперчутливості до негативної оцінки (APA, 2013), яка є поєднанням рис інтроверсії (наприклад, соціально відкликаного, пасивного та обережного) та невротизму (наприклад, self- свідомість, побоювання, тривожність і занепокоєння). Залежний розлад особистості включає покірність, чіпляючу поведінку та страхи розлуки (APA, 2013), здебільшого поєднання рис невротизму (тривожний, невпевнений, песимістичний та безпорадний) та дезадаптивної поступливості (наприклад, довірливий, безвинний, лагідний, підпорядкований та самозникаючі). Антисоціальний розлад особистості здебільшого є поєднанням рис антагонізму (наприклад, нечесного, маніпулятивного, експлуатаційного, мозольового та нещадного) та низької сумлінності (наприклад, безвідповідального, аморального, слабкого, гедоністичного та необдуманого). Дивіться фільм 1967 року, Бонні і Клайд, у головній ролі Уоррен Бітті, для приємного зображення когось з асоціальним розладом особистості.

Людині з обсесивно-компульсивним розладом особистості може бути важко розслабитися, завжди відчувати себе під тиском і вірити, що не вистачає часу для виконання важливих завдань. [Зображення: Громадське надбання CC0, goo.gl/m25gce]

Деякі розлади особистості DSM-5 здебільшого обмежуються рисами в межах однієї з основних областей особистості. Наприклад, обсесивно-компульсивний розлад особистості в значній мірі є розладом дезадаптивної сумлінності, включаючи такі риси, як трудоголізм, перфекціонізм, пунктуальний, румінативний і собачий; шизоїд здебільшого обмежується рисами інтроверсії (наприклад, відкликаний, холодний, ізольовані, спокійні та ангедонічні); прикордонний розлад особистості в значній мірі розлад невротизму, включаючи такі риси, як емоційно нестабільні, вразливі, перевантажені, люті, депресивні та саморуйнівні (дивіться фільм 1987 року, Фатальний потяг, у головній ролі Гленн Клоуз, для приємне зображення цього розладу особистості); і ітріонічний розлад особистості значною мірою є розладом дезадаптивної екстраверсії, включаючи такі риси, як пошук уваги, спокусливість, мелодраматична емоційність та сильні потреби прихильності (див. Адаптацію фільму Теннессі Вільяма 1951 року грати, трамвай Named Desire, в головній ролі Вівіан Лі, за приємне зображення цього розладу особистості).

Слід зазначити, що повний опис кожного розладу особистості DSM-5 зазвичай включає принаймні деякі риси з інших областей. Наприклад, антисоціальний розлад особистості (або психопатія) також включає деякі риси з низького невротизму (наприклад, безстрашність та чарівність гліба) та екстраверсії (наприклад, пошук збудження та напористість); межа включає деякі риси антагонізму (наприклад, маніпулятивний та опозиційний) та низький сумлінність (наприклад, висип); і гістріонічний включає деякі риси антагонізму (наприклад, марнославство) і низьку сумлінність (наприклад, імпресіоністичний). Нарцисичний розлад особистості включає риси невротизму (наприклад, реактивний гнів, реактивний сором та потреба в захопленні), екстраверсії (наприклад, ексгібіціонізм та авторитетність), антагонізму (наприклад, зарозумілість, право та відсутність співпереживання) та сумлінності (наприклад, пошук визнання). Шизотипний розлад особистості включає риси невротизму (наприклад, соціальна тривожність та соціальний дискомфорт), інтроверсія (наприклад, соціальна відмова), нетрадиційність (наприклад, дивні, ексцентричні, своєрідні та аберрантні ідеї) та антагонізм (наприклад, підозрілість).

В даний час АПА розглядає розлади особистості як якісно чіткі умови; відмінні один від одного і від нормального функціонування особистості. Однак, включений у додаток до DSM-5, є альтернативним поглядом на те, що розлади особистості є просто екстремальними та/або дезадаптивними варіантами нормальних рис особистості, як пропонується тут. Тим не менш, багато провідних дослідників розладів особистості не дотримуються цієї точки зору (наприклад, Gunderson, 2010; Hopwood, 2011; Shedler et al., 2010). Вони припускають, що є щось якісно унікальне в осіб, які страждають розладом особистості, зазвичай розуміється як форма патології в сенсі себе та міжособистісної спорідненості, яка вважається відмінною від особистісних рис (APA, 2012; Skodol, 2012). Наприклад, було запропоновано, що асоціальний розлад особистості включає порушення ідентичності (наприклад, егоцентризм), самоспрямування, емпатію та здатність до близькості, які, як кажуть, відрізняються від таких рис, як зарозумілість, імпульсивність та черствість (APA, 2012).

Термін дії

Цілком можливо, що в майбутніх ревізіях DSM деякі розлади особистості, що входять до складу DSM-5 та DSM-IV-TR, більше не будуть включені. Насправді для DSM-5 спочатку було запропоновано вилучити чотири. Розлади особистості, які були призначені для видалення, були гітріонічними, шизоїдними, параноїдними та залежними (APA, 2012). Обґрунтування запропонованих вилучень було значною мірою тому, що вони, як кажуть, мають меншу емпіричну підтримку, ніж діагнози, які на той час зберігалися (Skodol, 2012). У цій галузі існує домовленість щодо емпіричної підтримки прикордонних, асоціальних та шизотипних розладів особистості (Mullins-Sweat, Bernstein, & Widiger, 2012; Skodol, 2012). Однак існує різниця в думках щодо емпіричної підтримки залежного розладу особистості (Bornstein, 2012; Livesley, 2011; Miller, Widiger, & Campbell, 2010; Mullins-Sweat et al., 2012).

Мало відомо про специфічну етіологію для більшості розладів особистості DSM-5. Оскільки кожен розлад особистості являє собою сузір’я особистісних рис, етіологія синдрому буде включати складну взаємодію масиву різних нейробіологічних вразливостей і диспозицій з різноманітними екологічними, психосоціальними подіями. Наприклад, антисоціальний розлад особистості, як правило, вважається результатом взаємодії генетичних диспозицій щодо низької тривожності, агресивності, імпульсивності та/або черствості, з жорстким міським середовищем, непослідовним вихованням дітей, поганим моделюванням батьківської ролі та/або підтримкою однолітків (Заєць, Нейман і Відігер, 2012). Прикордонний розлад особистості, як правило, вважається результатом взаємодії генетичної схильності до негативної афективності, що взаємодіє зі зловмисним, образливим та/або недійсним сімейним середовищем (Hooley, Cole, & Gironde, 2012).

У тій мірі, в якій розлади особистості DSM-5 вважаються дезадаптивними варіантами загальної структури особистості, як описано, наприклад, у п’ятифакторній моделі, було б значний обсяг досліджень, щоб підтвердити обґрунтованість усіх розладів особистості, включаючи навіть істріонічний, шизоїдний і параноїдальний. Існує переконлива багатоваріантна генетична підтримка поведінки щодо точної структури п’ятифакторної моделі (наприклад, Yamagata et al., 2006), дитинства попередників (Caspi, Roberts, & Shiner, 2005), універсальності (Allik, 2005), тимчасової стабільності протягом усього життя (Roberts & DelVecchio, 2000), зв’язки зі структурою мозку (DeYoung, Hirsh, Shane, Papademetris, Rajeevan, & Gray, 2010), і навіть молекулярно-генетична підтримка невротизму (Widiger, 2009).

Лікування

Розлади особистості є відносно унікальними, оскільки вони часто є «его-синтонічними»; тобто більшість людей значною мірою комфортно себе, з їх характерною манерою поведінки, почуття та стосунки з іншими. Як результат, люди рідко звертаються за своїм асоціальним, нарцисичним, істріонічним, параноїдальним та/або шизоїдним розладом особистості. Людям, як правило, не вистачає розуміння дезадаптивності своєї особистості.

Багато людей з розладами особистості не звертаються за лікуванням. Винятками є ті, хто має прикордонний розлад особистості та уникаючий розлад особистості. Високий рівень невротизму та емоційного болю може спонукати їх звернутися за допомогою. [Зображення: Громадське надбання CC0, goo.gl/m25gce]

Одним з явних винятків, хоча є прикордонний розлад особистості (і, можливо, також уникає розладу особистості). Невротизм – це область загальної структури особистості, яка стосується властивих почуттів емоційного болю та страждань, включаючи почуття страждання, тривоги, депресії, самосвідомості, безпорадності та вразливості. Особи, які мають дуже високі висоти на невротизм (тобто особи з прикордонним розладом особистості) переживають життя як біль і страждання, і вони будуть шукати лікування, щоб полегшити цей важкий емоційний стрес. Люди з особистістю, що уникає, також можуть звернутися за лікуванням високого рівня невротизму (тривожність та самосвідомість) та інтроверсії (соціальна ізоляція). Навпаки, нарцисичні особи рідко шукають лікування, щоб зменшити свою зарозумілість; параноїдальні особи рідко звертаються за лікуванням, щоб зменшити почуття недовірливості; а асоціальні люди рідко (або принаймні навмисно) шукають лікування, щоб зменшити свою схильність до злочинності, агресії та безвідповідальність.

Тим не менш, дезадаптивні риси особистості будуть очевидні у багатьох людей, які шукають лікування інших психічних розладів, таких як тривога, настрій або вживання психоактивних речовин. Багато людей з розладом вживання психоактивних речовин матимуть асоціальні риси особистості; багато людей з розладом настрою матимуть прикордонні риси особистості. За оцінками, поширеність розладів особистості в клінічних умовах значно перевищує 50% (Torgersen, 2012). Цілих 60% стаціонарних пацієнтів у деяких клінічних умовах діагностуються з прикордонним розладом особистості (APA, 2000). Антисоціальний розлад особистості може бути діагностований у 50% ув’язнених у корекційних умовах (Hare et al., 2012). За оцінками, від 10% до 15% загальної популяції відповідає критеріям принаймні одного з 10 розладів особистості DSM-IV-TR (Торгерсен, 2012), і досить багато людей, ймовірно, мають дезадаптивні риси особистості, не охоплені одним з 10 діагнозів DSM-5.

Наявність розладу особистості часто впливає на лікування інших психічних розладів, як правило, гальмуючи або погіршуючи чутливість. Антисоціальні особи, як правило, безвідповідальні та недбалі; прикордонні особи можуть формувати інтенсивно маніпулятивні прихильності до своїх терапевтів; параноїдальні пацієнти будуть надмірно підозрілими та звинувачувальними; нарцисичні пацієнти можуть бути зневажливими та принижуючими; а залежні пацієнти можуть надмірно прив’язані щоб і відчувати себе безпорадним без своїх терапевтів.

Однак помилково припустити, що розлади особистості самі не можуть лікуватися. Розлади особистості є одними з найскладніших розладів для лікування, оскільки вони включають усталену поведінку, яка може бути невід’ємною частиною самоіміджу клієнта (Millon, 2011). Тим не менш, багато було написано про лікування розладу особистості (наприклад, Beck, Freeman, Davis, & Associates, 1990; Gunderson & Gabbard, 2000), і існує емпірична підтримка клінічно і соціально значущих змін у відповідь на психосоціальні та фармакологічні методи лікування (Perry & Bond , 2000). Розвиток ідеальної або повністю здорової структури особистості навряд чи відбудеться в процесі лікування, але з огляду на значні соціальні, громадські та особисті витрати, пов’язані з деякими розладами особистості, такими як асоціальні та прикордонні, навіть просто помірні коригування в Функціонування особистості може являти собою досить значні та змістовні зміни.

Тим не менш, мануалізовані та/або емпірично підтверджені протоколи лікування були розроблені лише для одного розладу особистості, прикордонного (APA, 2001).

Тема фокусу: Лікування прикордонного розладу особистості

Діалектична поведінкова терапія (Lynch & Cuyper, 2012) та менталізаційна терапія (Bateman & Fonagy, 2012): Діалектична поведінкова терапія – це форма когнітивно-поведінкової терапії, яка спирається на принципи дзен-буддизму, діалектичної філософії та поведінкової науки. Лікування має чотири компоненти: індивідуальна терапія, навчання груповим навичкам, телефонний коучинг та консультаційна команда терапевта, і, як правило, триває цілий рік. Таким чином, це відносно дорога форма лікування, але дослідження показали, що його переваги значно переважають його витрати, як фінансово, так і в соціальному відношенні.

Незрозуміло, чому конкретні та явні посібники з лікування не були розроблені для інших розладів особистості. Це може відображати сумне припущення про те, що розлади особистості не реагують на лікування. Це також може відображати складність їх лікування. Як зазначалося раніше, кожне розлад DSM-5 є неоднорідним сузір’ям дезадаптивних рис особистості. Насправді людина може відповідати діагностичним критеріям асоціальних, прикордонних, шизоїдних, шизотипічних, нарцисичних та уникаючих розладів особистості, і все ж має лише один загальний діагностичний критерій. Наприклад, лише п’ять з дев’яти ознак необхідні для діагностики прикордонного розладу особистості, тому дві людини можуть відповідати критеріям цього розладу і все ж мають лише одну спільну рису. Крім того, пацієнти, які відповідають діагностичним критеріям одного розладу особистості, часто відповідають діагностичним критеріям для іншого. Цей ступінь діагностичного перекриття та неоднорідності членства надзвичайно перешкоджає будь-яким зусиллям щодо виявлення конкретної етіології, патології або лікування відповідного розладу особистості, оскільки існує стільки варіацій у будь-якій конкретній групі пацієнтів, які мають однаковий діагноз (Smith & Zapolski, 2009).

Звичайно, це діагностичне перекриття і складність не завадили дослідникам і клініцистам розробити діалектичну поведінкову терапію та менталізаційну терапію. Ще однією причиною слабкого прогресу в розвитку лікування є те, що, як зазначалося раніше, особи рідко звертаються за лікуванням свого розладу особистості. Було б важко отримати досить велику групу людей з, наприклад, нарцисичним або обсесивно-компульсивним розладом для участі в дослідженні результатів лікування, один отримує мануальний протокол лікування, інший отримує лікування як зазвичай.

Висновки

Очевидно, що всі люди мають особистість, про що вказує їх характерний спосіб мислення, почуття, поводження та стосунки з іншими. Для деяких людей ці риси призводять до значного ступеня лиха та/або порушення, що становить розлад особистості. Значний обсяг досліджень накопичився, щоб допомогти зрозуміти етіологію, патологію та/або лікування деяких розладів особистості (тобто асоціальні, шизотипні, прикордонні, залежні та нарцисичні), але не стільки для інших (наприклад, істріонічних, шизоїдних та параноїдальних). Однак дослідники та клініцисти зараз переходять до більш мірного розуміння розладів особистості, де кожен розуміється як дезадаптивний варіант загальної структури особистості, тим самим приводячи до розуміння всього, що відомо про загальне функціонування особистості. дезадаптивні варіанти.

Зовнішні ресурси

Питання для обговорення

1. Чи вважаєте ви, що будь-які розлади особистості або деякі їх специфічні риси коли-небудь добре чи корисно мати?
2. Якщо хтось із розладом особистості вчиняє злочин, який правильний спосіб реагувати суспільством? Наприклад, чи має відповідати діагностичним критеріям асоціального розладу особистості пом’якшувати (знижувати) відповідальність особи за вчинення злочину?
3. Враховуючи те, що ви знаєте про розлади особистості та риси, які складають кожне з них, чи скажете ви, що існує якийсь розлад особистості, який, ймовірно, буде діагностовано в одній статі більше, ніж інший? Чому чи чому ні?
4. Чи вважаєте ви, що розлади особистості найкраще можна зрозуміти як сузір’я дезадаптивних рис особистості, або ви думаєте, що для людей, які страждають розладом особистості, є щось більше?
5. Автори запропонували Клайда Барроу як приклад асоціального розладу особистості та Бланша Дюбуа для істріонічного розладу особистості. Чи можете ви придумати людину із засобів масової інформації чи літератури, яка мала б хоча б деякі риси нарцисичного розладу особистості?

Лексика

Антисоціальні Поширена закономірність нехтування та порушення прав інших осіб. Ця поведінка може бути агресивною або руйнівною і може включати порушення законів чи правил, обман або крадіжку. Уникаючий Поширена картина соціального гальмування, почуття неадекватності та гіперчутливості до негативної оцінки. Прикордонний Поширена модель нестабільності міжособистісних відносин, самоіміджу та впливає, і помітна імпульсивність. залежний Поширена та надмірна потреба подбати про те, що призводить до покірної та чіпляючої поведінки та страхів розлуки. П’ятифакторна модель П’ять широких областей або вимірів, які використовуються для опису людської особистості. Істріонічний Поширена модель надмірної емоційності та пошуку уваги. Нарцисичний Поширена модель грандіозності (у фантазії чи поведінці), потреби в захопленні та відсутності співпереживання. Обсесивно-компульсивний Поширена модель занепокоєння впорядкованістю, перфекціонізмом та розумовим та міжособистісним контролем за рахунок гнучкості, відкритості та ефективності. Параноїк Поширена недовіра і недовірливість до оточуючих такі, що їх мотиви трактуються як недоброзичливі. Особистість Характерні, рутинні способи мислення, почуття та відношення до інших. Розлади особистості Коли риси особистості призводять до значних страждань, соціальних порушень та/або професійних порушень. Шизоїд Поширена модель відстороненості від соціальних відносин та обмежений діапазон вираження емоцій у міжособистісних умовах. Шизотіпал Поширена модель соціального та міжособистісного дефіциту, що відзначається гострим дискомфортом з тісними стосунками та зниженою здатністю до них, а також спотвореннями сприйняття та ексцентриситетом поведінки.

Посилання

• Аллік, Дж. (2005). Розміри особистості в різних культурах. Журнал розладів особистості, 19, 212—232.
• Американська психіатрична асоціація (2012). Обґрунтування запропонованих змін до класифікації розладів особистості в DSM-5. Отримано з http://www.dsm5.org/ProposedRevision. Disorders.aspx.
• Американська психіатрична асоціація. Діагностично-статистичний посібник психічних розладів: DSM-5. Вашингтон, округ Колумбія: Американська психіатрична асоціація.
• Американська психіатрична асоціація. Практичні рекомендації щодо лікування пацієнтів з прикордонним розладом особистості. Вашингтон, округ Колумбія: Автор.
• Американська психіатрична асоціація. Діагностично-статистичний посібник психічних розладів (4-е изд., текст обд.) Вашингтон, округ Колумбія: Американська психіатрична асоціація.
• Бейтман А.В., & Фонагі П. Лікування прикордонного розладу особистості на основі менталізації. У Т. Відігер (ред.), Оксфордський довідник розладів особистості (с. 767—784). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Преса Оксфордського університету.
• Бек, А.Т., Фрімен, А., Девіс, Д., і партнери (1990). Когнітивна терапія розладів особистості, (2-е изд.). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Гілфорд Прес.
• Борнштейн, Р.Ф. Висвітлення занедбаної клінічної проблеми: Соціальні витрати на міжособистісну залежність та залежний розлад особистості. Журнал клінічної психології, 68, 766—781.
• Каспі, А., Робертс, Б.В., і Шайнер, Р.Л. (2005). Розвиток особистості: стабільність і зміни. Щорічний огляд психології, 56, 453—484.
• ДеЯнг, К., Хірш, Дж. Б., Шейн, М.С., Пападеметріс, Х., Радживан, Н., і Грей, Дж. (2010). Тестування прогнозів з неврології особистості: Структура мозку та Велика п’ятірка. Психологічна наука, 21, 820—828.
• Гундерсон, Дж. Коментар до «Особистісні риси та класифікація психічних розладів: до більш повної інтеграції в DSM-5 та емпіричної моделі психопатології». Розлади особистості: теорія, дослідження та лікування, 1, 119—122.
• Гундерсон, Дж. Г., & Габбард, Г.О. (ред.), (2000). Психотерапія розладів особистості. Вашингтон, округ Колумбія: Американська психіатрична преса.
• Харе, Р.Д., Нейман, К.С., & Відігер, Т.А. (2012). Психопатія. У Т. Відігер (ред.), Оксфордський довідник розладів особистості (стор. 478—504). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Преса Оксфордського університету.
• Гулі, Дж. М., Коул, С.Х., і Жиронда, С. (2012). Прикордонний розлад особистості. У Т. Відігер (ред.), Оксфордський довідник розладів особистості (стор. 409—436). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Преса Оксфордського університету.
• Хопвуд, С.Дж. (2011). Риси особистості в ДСМ-5. Журнал оцінки особистості, 93, 398—405.
• Джон, О.П., Науманн, Л.П., & Сото, К.Дж. (2008). Перехід парадигми до інтегративної великої п’ятірки ознак таксономії: історія, вимірювання та концептуальні питання. У О.П. Джон, Р.Р. Робінс, і Л.А. Первін (ред.), Довідник особистості. Теорія та дослідження (3-е изд., с. 114—158). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Гілфорд Прес.
• Джон, О.П., Робінс, Р.В., і Первін, Л.А. (ред.), (2008). Довідник особистості. Теорія та дослідження (3-е видання). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Гілфорд Прес.
• Лівеслі, У.Дж. (2011). Плутанина та неузгодженість у класифікації розладу особистості: Коментар до попередніх пропозицій щодо DSM-5. Психологічна травма і право, 3, 304—313.
• Лайнам, Д.Р., & Відігер, Т.А. (2001). Використання п’ятифакторної моделі для представлення розладів особистості DSM-IV: експертний консенсусний підхід. Журнал аномальної психології, 110, 401—412.
• Лінч, Т.Р., & Купер П.Ф. (2012). Діалектична поведінкова терапія прикордонних та інших розладів особистості. У Т. Відігер (ред.), Оксфордський довідник розладів особистості (с. 785—793). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Преса Оксфордського університету.
• Міллер, Дж., Відігер, Т.А., & Кемпбелл, В.К. (2010). Нарцисичний розлад особистості та DSM-V. Журнал аномальної психології, 119, 640—649.
• Міллон Т. Розлади особистості. Введення спектра DSM/ICD від нормального до ненормального (3-е видання). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Джон Уайлі та сини.
• Муллінс-Свитт; Бернштейн; Відігер. Збереження або видалення діагнозів розладів особистості для DSM-5: експертний консенсусний підхід. Журнал розладів особистості 2012; 26 (5) :689-703.
• Перрі, Дж. С., & Бонд, М. (2000). Емпіричні дослідження психотерапії розладів особистості. У Джей Гундерсон та Габбард (ред.), Психотерапія розладів особистості (стор. 1—31). Вашингтон, округ Колумбія: Американська психіатрична преса.
• Робертс, Б.В., і Дельвеккіо, В.Ф. (2000). Послідовність особистісних рис рангового порядку від дитинства до старості: кількісний огляд поздовжніх досліджень. Психологічний вісник, 126, 3—25.
• Шедлер, Дж., Бек, А., Фонагі, П., Габбард, Г.О., Гундерсон, Дж., Кернберг, О. Вестен, Д. Розлади особистості в DSM-5. Американський журнал психіатрії, 167, 1027—1028.
• Скодол А. Розлади особистості в DSM-5. Щорічний огляд клінічної психології, 8, 317—344.
• Сміт, Г.Г., & Запольський, Т.Б. (2009). Побудувати валідацію особистісних заходів. У J.N. Butcher (ред.), Оксфордський довідник з оцінки особистості (с. 81—98). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Преса Оксфордського університету.
• Торгерсон С. Епідеміологія. У Т. Відігер (ред.), Оксфордський довідник розладів особистості (стор. 186—205). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Преса Оксфордського університету.
• Відігер, Т.А. Невротизм. Лірі та Р.Х. Хойл (ред.), Довідник індивідуальних відмінностей у соціальній поведінці (стор. 129—146). Нью-Йорк, Нью-Йорк: Гілфорд Прес.
• Відігер, Т.А., і Трулл, Т.Дж. (2007). Тектоніка плит у класифікації розладу особистості: Перехід до розмірної моделі. Американський психолог, 62, 71—83.
• Ямагата, С., Судзукі, А., Андо, Дж., Один, Ю., Кідзіма, Н., Йошимура, К. Джанг, К.Л. (2006). Чи універсальна генетична структура людської особистості? Крос-культурне дослідження близнюків з Північної Америки, Європи та Азії. Журнал особистості та соціальної психології, 90, 987—998.