8 днів із життя Бурундука головні герої

0 Comments

«Вісім днів із життя Бурундука» Іван Андрусяк (дуже стислий переказ)

«Найголовніше в житті – мати чітку мету і йти до неї, не зважаючи ні на що». Так вважає автор повісті «Вісім днів із життя Бурундука» Іван Андрусяк.

Книжка, написана з іскрометним гумором про реальні проблеми, які хвилюють сучасних школярів, вийшла в світ у 2012 році і швидко завоювала популярність серед читачів. В одному з інтерв’ю письменник розповів про свій шлях до літературної праці так: «Я прийшов до дитячого тексту, коли почали підростати мої діти, і бавлячись із ними, я й почав одночасно бавитись зі словом по-дитячому, спершу тільки «для хатнього вжитку», а коли побачив, що це гарно й весело сприймають не лише мої малі, зважився дещо оприлюднити. Це мені страшенно цікаво, я цим надзвичайно захоплений, але водночас дуже добре відчуваю, яка це серйозна відповідальність. Дорослого легко можна обдурити постмодерними «наворотами», прокол у дорослому тексті легко можна списати на «новаторство», але з дітлахами такі речі не проходять». А на питання: «Що вас стимулює та надихає до творчості?», відповів: «Любов. І батьківська, і в значенні «кохання», і природна людська любов до світу, який нас оточує, – до кожної билинки, листочка, пташки… Останнє насправді дуже важливе для людини – жити в єдності з природою…».

У 2017 року вийшла нова книжка Івана Андрусяка – «28 днів із життя Бурундука». До неї увійшли повісті «Вісім днів із життя Бурундука» та «Завдання з фізики», а також нові оповідання «Креденс» і «Алхімік» про Івася Бондарука на прізвисько Бурундук. У нових творах головний герой вже має досвід цілеспрямованості і самостійного мислення, прийняття власних рішень і відповідальності за їхні наслідки.

Тема: добро і зло, дружба і перше кохання, відносини між батьками і дітьми, відповідальність за свої вчинки.

Ідея: возвеличення доброти, розуміння, чуйності, прагнення бути сильним духом і здійснити свої мрії; засудження байдужості.

Головний герой – Івась Бондарук на прізвисько Бурундук. «Я мусив старанно ліпити на своєму обличчі страшенно привітну міну»; «жив із чортом під пахвою»; «земля вперто не бажала розверзатися під моїми ногами й ховати мене від ганьби»; «усі ґулі на мене»; «Нездара я – навіть порушувати не вмію так, щоби прогриміти на всю школу й стати бодай героєм дня, якщо не взагалі героєм… От виросту таким «лопухом»…»; «Нудна, скажу тобі, штука – це життя! Хоча – чому, власне кажучи, не буває? Хіба я пробував? Ні – я скнів за підручниками (правду кажучи, все навпаки, вчитись мені подобається, – та нехай буде «скнів», так красивіше), а життя тим часом котилося мимо, як м’яч повз ворота…Ні, треба брати його за зябра, доки не пізно…»; «Забити команді Іванюка п’ять голів! Залізти догори ногами по тому клятому канату аж під стелю! Перестрибнути через дурного козла з переворотом у повітрі! Бодай хоч загриміти в кабінет директора з якимось особливо екзотичним порушенням…», одним словом, прославитись.

Другорядні персонажі:

  • родина Івася: мама, тато, бабуся, молодша сестра Люба.
  • однокласники: Іванюк – кращий футболіст у класі, Олена Знайко – сусідка по парті, дівчинка-задерихвістка, що подобається Івасеві.
  • учителі: Емілія Миколаївна – учителька фізкультури, Любов Григорівна – класний керівник, Валерій Васильович – учитель англійської мови.

Розповідь ведеться від першої особи – хлопчика Івася Бондарука.

Івась був повненьким щокастим хлопчиком, через що його називали Бурундуком. На уроках фізкультури він не любив стрибати через козла і лазити по канату. З інших шкільних предметів вчився на відмінно. Одного дня, коли вчительки фізкультури захворіла й не прийшла на урок, Івасів клас грав у футбол. А перед фізкультурою була математика, й Івась заради того, щоб його взяли гравцем у футбольну команду, дав списати контрольну роботу Іванюку – найкращому футболісту в класі. Тож під час гри Івась був захисником.

Гра зацікавила навіть дівчат, серед яких була і та дівчинка, яка подобалася хлопцю, і на яку він хотів справити добре враження. Рахунок був 3:3, то грали до переможного гола. Івась вирішив, що це його шанс, і побіг до воріт суперників. Іванюк не знав, чи варто давати йому пас, та все ж подав. Але Івась вдарив мимо воріт суперників. Хлопці обізвали Івася Бурундуком і прогнали з поля.

Додому хлопець прийшов у пригніченому стані, але його ніхто не став питати, що сталось. Сім’я збиралась у гості до бабусі. Вона дуже зраділа приїзду онуків. Щоб почастувати їх чимось смачним і поживним, послала Івася в курник по яйця. Хлопець здивувався, коли знайшов там одне зовсім маленьке яєчко. Бабуся сказала, що то зносок, або зніщє й розповіла, що таке яєчко курка несе останнім, після всіх яєць. Старі люди вірили, що з такого яєчка можна вивести дідька, який буде в усьому допомагати. Тільки людина – не курка, його висидіти важко. Якщо ж людина захоче й собі вивести чортика, то треба носити зносок сім днів під лівою пахвою і ні до кого не говорити, бо не вилупиться.

Після розповідей бабусі Івась довго не міг заснути. Він вирішив, що виносить під пахвою власного чортика і потім заб’є команді Іванюка аж п’ять голів! І через козла перестрибне, і по канату аж під самий дах залізе! І взагалі життя точно налагодиться! Тільки от мовчати сім днів буде важко, та ж заради власного чортика, який виконуватиме бажання, можна витерпіти все – і сварки, і насмішки.

Зранку Івась дістав зносок зі сховку і поклав під пахву вигрівати – аж тут на нього стрибнула Люба! Яйце дивом вціліло, але мовчати в Івася не вийшло – він накричав на сестру, вона розплакалась, і Івася за це насварили.

Перед тим як розпочати мовчанку, треба було попередити батьків, бо ще до лікаря поведуть. Івась сказав їм, що побився об заклад з Іванюком, хто довше промовчить, тому тиждень ні з ким говорити не буде. А щоб батьки заспокоїлись, додав, що уроків це не стосується. Тато не сварився і розповів, як колись побився з хлопцями об заклад, хто води більше вип’є. А мати порадила не дружити з хлопцем, здатним на дурні витівки, і змирилася з тим, що Івась якийсь час мовчатиме.

Наступного дня родина Бондаруків поверталась додому, і по дорозі капосна сестричка розповіла батькам про Івасів зносок і те, що він хоче виносити чортика. Виявляється, вона не спала, коли бабуся розповідала хлопцю про антипка, і все чула. Батьки так сміялись, що тато мусив на п’ять хвилин зупинити машину.

Колись Івась хотів братика, а не сестричку. Якось тато взяв його з собою на роботу. А в нього на столі одразу кілька телефонних апаратів стояло, і один із них був цікавий такий: без кнопочок і без диску – лише слухавка на коробці. І Івась вирішив, що з такого апарату можна зателефонувати, куди собі забажаєш. Він підняв слухавку. У ній щось пікнуло, клацнуло, і дивний голос сказав: “Так!” Івась подумав, що то лелеки, і попросив у них братика. Потім з’ясувалося, що насправді Івась зателефонував не до лелек, а до татового начальства. І воно, начальство, пересміявшись, викликало тата й розпорядилося виконати замовлення хлопчика. Але замість омріяного братика народилася сестричка, проте Івась дуже її полюбив і прощав різні її витівки.

У понеділок першим уроком була англійська. До дошки викликали Іванюка. Він сподівався, що Івась буде йому підказувати, але той мовчав. На перерві розлютований Іванюк кинувся на Івася з кулаками, але обійшлося…

Усе йшло ніби й гаразд – нездоланних труднощів не виникало, з дрібниць удавалось “викручуватися”. За проханням хлопця (через записку), мама написала у вівторок записку класній керівничці, щоб Івася відпустили додому з уроку фізкультури. А от у середу почалися ускладнення. Сусідка по парті почала придивлялась до його лівої руки, яку він старанно притискав до тіла – щоб зносок не випав. Вона допитувалась, де він так забився, і пропонувала зробити йому перев’язку. Врешті вона так набридла хлопцю, що він не придумав нічого кращого, як смикнути її за кіску. Дівчинка образилася і пересіла за іншу парту.

Настав четвер. Івасеві снилося, що він розчавив зносок. Хлопець вирішив захворіти, щоб не йти до школи. Дорогою до школи він купив п’ять пачок морозива і з’їв чотири.

У школі на Івася чекали випробування. Однокласники якось дивно на нього позирали і перешіптувалися. На фізкультурі стало ще гірше. Іванюк допитувався, що в Івася під пахвою. Хлопець не відповідав, тож Іванюк просто стрибнув йому на плече. А за ним і всі хлопці з класу! Зробилась справжня куча мала, й Івась почув, як щось хруснуло. Але то був не зносок, а останній молочний зуб. З рота пішла кров, хлопці перелякано відступили, а Івась пішов вмиватися. Привів себе до ладу, пішов у клас, де й заснув прямо на парті. Розбудила його класна керівничка. Вона допитувалась що сталось, та хлопець мовчав. Директор відправив Івася додому під супроводом Іванюка. Вдома хлопець одразу заснув.

Увечері з’ясувалось, що Люба розповіла про зносок, який носить під пахвою Івась, Максиму Зайко – своєму другові з садочка. Він був братом Оленки Зайко. Максим, звісно, розповів про все сестрі, а вже та під великим секретом всьому класу. Так от чому сьогодні всі скоса поглядали на Івася!

Хлопець зрозумів, що майже тиждень він жодного разу не звертався до свого янгола-охоронця, не просив у нього захисту чи поради. Натомість думав про чортика, що мав вилупитись з яйця!

У п’ятницю Івась вирішив все виправити. Прокинувся пізно, коли вдома вже нікого не було, а на столі лежала записка від мами з дозволом не йти до школи. Але хлопець все ж пішов, лишивши батькам записку, у якій вибачився за свою поведінку.

У школі хлопець зустрів дівчинку, яка йому подобалась й перед якою осоромився минулої п’ятниці на футболі. Хотів їй відповісти на привітання, але саме в цей момент відчув, як тріснуло яйце. Добре, що воно було загорнуте в вату. Івась зайшов в туалет і змив розчавлений зносок в унітаз. Помив руки і пішов у клас. Оленка Зайко вже повернулась до нього за парту, а Іванюк пообіцяв, що візьме Івася правим захисником у футбольну команду.

Цього разу їхня команда виграла у суперників з рахунком 3:0. Хоч жодного з цих голів Івась не забивав, він не засмутився. Зрозумів, що це не його – він же захисник, а голи має забивати нападник. То був останній день перед канікулами. Та для хлопця вони були нерадісні, бо його «наздогнала» ангіна від морозива, і всі канікулярні дні Івась пролежав у ліжку.

Цитати з твору:

  • «…Смійся собі, на здоров’я, скільки завгодно,…але не насміхайся».
  • «Краса – вона скрізь краса».
  • «Найкращі мрії розбиваються об дрібну банальщину!».
  • «За все в житті треба платити».
  • «Бо ж ганьба на те й ганьба, що змити її можна хіба… Ні, не кров’ю, а чимось таким…
  • Ну таким… Одне слово, подвигом».
  • «Грайся. Але не загравайся – умій вчасно зупинитися».
  • «Як багато сил економить людині мова. »
  • «Погані люди кричать тоді, коли їм кричиться; а добрі – коли їм бракує слів».
  • «Янголе-охоронцю, не сердься на мене! Я багато хотів – лиш не знав, якою ціною…»

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

Іван Андрусяк — Вісім днів із життя Бурундука (скорочено)

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розповідь ведеться від першої особи – хлопчика Івася Бондарука

у якому забити гол виявляється не так просто, як здавалося

На початку твору Івась каже, що хоче дещо розповісти, але читач з цього не повинен насміхатися, а лише реготати. Частенько з Івася насміхаються під час уроків фізкультури, називаючи Бурундук, але він просто Івась Бондарук. Івась – це щоб із татом не плутали, бо тато – Іван Іванович Бондарук. Івась був трохи товстенький і щокастий. На уроках фізкультури він не любив лазіння по канату і стрибки через козла.

Якось у п’ятницю, коли останнім уроком була фізкультура, дітям повідомили, що Емілія Миколаївна (вчителька фізкультури) захворіла, і на уроці вони будуть самі. Про це повідомила учнів Коза – класна керівничка, Любов Григорівна. У неї, казали, дівоче прізвище Козинюк було, тому її так і прозвали. Хоч вона й сувора, але капостей не робила, а Клочкову або Рибку (це так фізручку прозивали, бо в неї розряд із плавання й плечі ширші, ніж у директора школи) Івась побоювався.

Перед фізкультурою була математика, і діти писали контрольну. Іванюк сидів за Івасем і списував. “Дам тобі списати, якщо в команду візьмеш”, — сказав Івась. Іванюк – найкращий футболіст у класі, а може, й у цілій школі. З математикою він не дружив, тому погодився.

Під час гри Івась був захисником, та хлопці йому все одно не давали м’яча. Двічі Івасеві вдавалося дотягнутись до м’яча і вибити його з-під ніг суперника, хоч бив куди завгодно. Гра тим часом затяглася. Ось уже вся школа й на перерву висипала, хлопці з паралельних класів обступили поле, вболівають. Навіть дівчата декотрі зацікавились, і ота задерихвістка, кісочки-бантики-сюсі-пусі, теж стоїть за чужими воротами… Рахунок був 3:3, і нікому не хотілося без перемоги додому йти. Івась подумав, що це його шанс, і побіг уперед, до чужих воріт, не тому, що там ця задерихвістка – просто побіг. Іванюк вагався: пасувати Івасеві чи ні? Все-таки Іванюк подав пас, але Івась пальнув мимо м’яча. Хлопці обізвали Івася Бурундуком і вигнали з поля.

у якому Івась знаходить яєчко не просте і не золоте, а значно цікавіше

Після уроків Івась побачив татову автівку біля під’їзду, а з їхньої квартири долинали Любині писки. Хлопець зрозумів, що вони їдуть у село до бабусі. Йому не хотілося йти додому, бо був похнюплений, хоч у щоденнику мав відмінні бали з літератури та історії. Досадно було Івасеві, що на поле приперлася ота дівчина, баньки повитріщала. Як тут по м’ячу вцілити, коли вона вперлася в тебе очима й посміхається! А хлопці ще й кричали: “Бурундук”. Коли списати, то мало не Івась Іванович, – а коли не влучив, то вже й усі ґулі на нього…

У квартирі Люба сиділа на дивані, вдягала колготки. Мама сказала синові йти обідати. Виїхали вони за півгодини. Тато звернув увагу, що з сином щось негаразд, але “доколупуватись” не став. А мамі було ніколи, мама всю дорогу Любу вгамовувала.

Бабуся дуже зраділа, коли приїхали онуки. Вона готувала вечерю, тому послала Івася в курник забрати яйця, що їх кури нанесли за день. Надворі вже посутеніло, але бабусине подвір’я хлопець знав як свої п’ять пальців. Тож у курник йому й заходити не треба було – досить просунути руку поза дверцята ліворуч і намацати гніздо. Хлопець хотів визначити, котре яйце – покладок, але раптом знайшов одне дуже маленьке біле яйце. Бабуся сказала, що це зніщє, або ще кажуть: зносок. Дивне яєчко Івась одразу ж заховав до кишені, бо Любі його тільки покажи, то вже буде по ньому. Івась міг за нього в когось із сільських хлопців справжнє пташине яйце виманити чи ще яку цікавинку.

Коли усі вже лягали спати, бабуся розповіла, що іноді буває, що курка знесе дивне яєчко. Таке, як звичайне, біленьке, але дуже мале. Точнісінько як пташине. І воно не просто собі яєчко, а особливе. Його зніщєм називають, або ще зноском, і курка несе його останнім, коли вже всі яйця знесла, тільки воно лишилося. Старі люди кажуть, що з того зніща можна вивести дідька. Маленького такого, домашнього – його ще антипком називають. Коли бабуся була маленькою, то чула, як люди розповідали, що зі зніща можна дідька вивести, який нібито у всьому допомагати буде. Але не так просто його висидіти, як здається! Бо людина ж не курка – вона не може на гнізді сидіти. А колись Яковиха Михайлюкова – бабуся її вже й не пам’ятала, одного разу під квочку разом із яйцями й таке зніщє підклала. І нібито з нього вилупилося щось таке – ні чоловік, ні пес, що ніхто не знав, як його назвати. Від людей воно бокувало, ходило з курчатами. І жодне з тих курчат не пропало: ні хвороба їх не бралася, ні яструб не бив, нічого… А коли підросли, то воно, те чортеня, десь щезло. І вже ніхто його не бачив більше.

А коли людина виводить, то антипко нібито людині на цьому світі у всьому допомагає – а вже що буде на тому світі, то хіба Бог святий зна… Розказували, що в сусідньому селі був колись один чоловік дуже бідний, а потому він раптом за рік-два вибився в такі багачі, що не лише велику хату собі звів і землі накупив, але вже мусив людей до себе наймати, бо сам усю ту землю обробити не міг. То бабусина бабуся розказувала, що її двоюрідна сестра пішла до того багача за наймичку. Кожного ранку, подоївши корову, вона мала одразу ж налити ще тепленького молочка в спеціальну мисочку, віднести її на горище, акуратно там примостити в певному місці й негайно забиратися звідтіля. І дуже наказував, що молоко мусить бути не гаряче й не холодне, а ледь тепле, а головне – щоби те молоко ніхто й не думав солити, бо тоді щось дуже погане станеться. Але одного разу вона посолила те молоко. І не встигла ще з горища злізти, як ота миска звідти їй у голову полетіла! А тоді на горищі такий страшний рейвах, такий гармидер зчинився, що й не сказати! Загупало там, хата вся трястись почала! Прибіг господар і прогнав служницю з дому. Вже потому сам антипкові молоко носив…

Казали старі люди, що треба отаке зніщє сім днів під лівою пахвою носити – вигрівати. А головне: ні до кого за ці сім днів і словом не обмовитись. Якщо ж заговорив, то все – пиши пропало…

у якому зринає рятівна ідея і ухвалюється непросте рішення

Після цих розповідей Івась не міг заснути. Він уявляв, як за допомогою зноска зможе забити команді Іванюка п’ять голів, залізти догори ногами по тому клятому канату аж під стелю, перестрибнути через дурного козла з переворотом у повітрі, бодай хоч загриміти в кабінет директора з якимось особливо екзотичним порушенням.

Хлопець порахував, що наступної суботи може мати власного чортика, і життя піде на лад! Саме на канікули, які того дня й почнуться. Вночі Івасеві приснився сон про антипка: хлопець його в бабусиному садку догнав, а він Любиним голосом говорив, а потім антипко до пташиного гнізда подряпався, яєчко звідти дістав і Івасеві кинув, а воно розбилося.

Зранку Івась думав, що сім днів мовчати буде тяжко. Усе, що ввечері видавалося таким простим, зранку постало нездійсненним. Врешті, Івась подумав, що один тиждень “доколупувань”, “діставань” і знущань витерпіти можна, якщо маєш мету! Якщо знаєш, що потім усі твої бажання виконуватимуться автоматично й жоден із тих знущальників тобі й слова кривого сказати не посміє!

Хлопець тихенько, щоб не розбудити Любу, піднявся з ліжка, дістав із горнятка на верхній полиці бабусиного буфету своє зніщє (там він його заховав, щоб Люба не дотяглася), так само на пальчиках повернувся до ліжка й спробував примостити яєчко собі під пахву. Вирішив сховати зносок в коробочку від кіндер-сюрпризу і ватою обкласти. Але потім зрозумів, що яйце ж теплом свого тіла гріти треба. Івась щедро загорнув зніщє у вату й знову примостив під пахву. На шурхіт прокинулася Люба й з розгону, як вона це полюбляє, стрибонула Івасеві на плече. Яйце залишилося ціле лише тому, що хлопець вчасно встиг ухилитись, і воно з-під пахви ковзнуло під футболку. Не розмовляти не вдалося, бо Івась накричав на сестру, а потім його насварили.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

у якому починаються випробування, але все закінчується сміхом

Колись Івась хотів братика, а не сестричку. Якось тато взяв його з собою на роботу. Тато сидів за своїм комп’ютером, а Івася посадовив за сусідній, саме вільний, увімкнув якусь гру й попросив не заважати. Татові за чимось треба було вийти з кабінету. А в нього на столі одразу кілька телефонних апаратів стояло, і один із них був цікавий такий: без кнопочок і без диску зовсім – лише слухавка на коробці, та й усе. І Івась чомусь вирішив, що з такого апарату можна зателефонувати, куди собі забажаєш. Він підняв слухавку. В ній щось пікнуло, клацнуло, і дивний голос сказав: “Так!”. Івась подумав, що то лелеки і попросив у них братика. Потім з’ясувалося, що насправді Івась зателефонував не до лелек, а до татового начальства. І воно, начальство, пересміявшись, викликало тата й розпорядилося негайно виконати хлопчикове замовлення. Але замість омріяного братика народилася капосна сестричка.

…Івасеві був час розпочати мовчанку. Одначе про те, щоби замовкнути просто так, нічого перед тим не пояснивши батькам і не приспавши їхню пильність, годі було й думати. Ще, чого доброго, до лікаря поведуть.

Одразу після сніданку тато зібрався ремонтувати дах сараю й узяв сина до себе за підручного. Тато видряпався нагору й почав діставати побитий череп; а Івась, трохи підлізаючи по тій же драбині, подавав йому новий і забирав черепки. Івась сказав батькові, що побився з Іванюком об заклад, хто довше промовчить. Тато не сварився і розповів, як колись побився з хлопцями об заклад, хто води більше вип’є.

Із мамою було складніше. Нагода поговорити з нею трапилася одразу по обіді. Тато ще порався по господарству. Бабуся з Любою пішли до сусідки тітки Галі гладити кошенят. А мама, взявши кошика, заходилася збирати горіхи. Історія про суперечку з Іванюком, на відміну від тата, маму на спогади не “пробила” і враження на неї не справила.