Звідки походить назва Таврія

0 Comments

Звідки походять географічні назви обласних центрів України

У нас 25 назв адміністративного центру АРК і центрів областей, але проведені опитування засвідчують, що про їхнє походження багато з тих хто в них народився і живе, мають доволі туманні уявлення. Їх вживають майже щодня. Пишаються, що є їхніми мешканцями, але нерідко не розуміють їхньої сутності. Є люди, для яких назва їхнього рідного міста суцільна загадка. Дехто абсолютно неправильно трактує походження назв своїх міст. Спробуємо виправити це становище і відсунути завісу таємничості вбік. Будемо це робити в алфавітному порядку.

Вінниця – обласне місто на Правобережній Україні, який претендує на звання третього регіонального центру, на цьому березі Дніпра, після Києва і Львова. Лежить на берегах Південного Бугу і його притоки – річки Віннички. Походження назви міста не є прозорим. Тому існує декілька його версій. Одна з них пояснює назву міста від зрусифікованого слова «вино». Нібито українською місто має називатися Винниця, тобто місце, де виробляли чи «курили» вино. Однак перші росіяни на Вінничині з’явилися не раніше 18 ст., а назва Вінниця існувала набагато раніше. Вірогіднішим є твердження, що Вінниця отримала свою назву від староукраїнського «віно», що означало «посаг». Ще більш вірогідною, на мою думку, є версія, що нинішній обласний центр нашої держави отримав свою назву від назви річки, на якій виник. Сама ж річка була названа Вінничкою від слова «вінок», чим було підкреслено схожий по формі на вінок напрям її течії. Інші кажуть, що по цій річці в минулому дівчата пускали на воду сплетені власноруч вінки, щоб довідатися про свою долю і судженого.

Дніпро. За часів царської росії місто називалося Катеринославом. На честь російської цариці німецького походження Катерини ІІ, яка зруйнувала Запорізьку Січ. За цей українофобський «подвиг» вона і була відзначена на мапі України. Після революції 1917 року махновці, які називали Катерину ІІ не інакше, як «коронована повія», скинули її пам’ятник із п’єдесталу. Більшовики, які захопили Україну, назвали місто, яке втратило свою «царську» назву Дніпропетровськом. Вони теж вирішили бути оригінальними і найменували це місто на честь Г. Петровського, одного з виконавців Голодомору 1932-1933 року в Україні. Сюди ще додали назву річки, на якій стоїть місто і вийшов Дніпропетровськ. Це сталося ще в 1926 році.

Донецьк виник на карті України в 1869 році як селище Юзівка. Ще раніше на цьому місці існував Овечий хутір. Звичайно, назва не дуже милозвучна, тому майбутню столицю Донбасу назвали за ім’ям англійського підприємця Джона Джеймса Юза. Він збудував тут металургійний завод. Після приходу до влади більшовиків «буржуйська» назва їм не підходила. Вирішили назвати це індустріальне місто, яке інтенсивно будувалося ім’ям тирана, тобто Сталіна. Це трапилося в 1924 році. Після розвінчання культу особи Сталіна в 1961 році місто перейменували знову – воно стало Донецьком. Очевидно, що в основу такої назви покладено річку Донець. Вона, як і всі південні річки України, отримала свою назви від основи дн- або дон-, що означає вода. Дунай, Дністер, Дніпро, Дон і маленький Дон, тобто Донець.

Житомир – обласний центр Правобережної України, який розташований на річці Тетерів. Вперше згадується в літописах за 1240 рік. Назва теж не прозора, що характерно для всіх дуже давніх назв. Є принаймні три версії назви міста. Одна з них пов’язує її з ім’ям радника київських князів Аскольда і Діра Житомиром. Він нібито за легендою після вбивства князем Олегом своїх патронів відмовився служити вбивці, зі своєю дружиною вірних людей пішов на захід, де й заснував в неприступних лісах і скелях річки Тетерева нове поселення. Воно отримало назву за його ім’ям. Друга версія розповідає про те, що місто існувало задовго до тих подій, воно було столицею племені деревлян-житичів. Звідси і відповідна назва. Слово мир, давньоукраїнською означає громада, згадаємо Шевченкове, миром обух сталить. Отже Житомир, за цією версією, це громада житичів. Дехто виводить назву цього обласного центру від українського слова «жито». Тут дійсно його вирощували.

Запоріжжя. Нинішня назва міста надзвичайно прозора. Це назва, в якій відображено особливості географічного положення міста, розташованого там, де закінчувалися дніпровські пороги. Однак спершу місто виникло як фортеця дніпровської украпленої лінії. Тоді російською армією в Україні керував князь Олександр Голіцин. За його ім’ям фортеця в 1770 році, а пізніше й місто отримало назву Олександрівка. За радянський часів «князівські» назви не віталися. Тому в 1920 році її відмінили і місто назвали Запоріжжям.

Івано-Франківськ розташований у Передкарпатті. Перша згадка про місто датується 1662 роком. Рівно через 300 років місто було перейменовано зі Станіслава на Івано-Франківськ. Назва Станіслав отримана від імені польського магната Потоцького, який захопив місцеві українські села Пасічна і Княшнин, а згодом і Заболоття. Нарешті, 9 листопада 1962 року, місто стало Івано-Франківськом на честь геніального українського поета Івана Франка, життя якого було пов’язано з цим містом.

Столиця України й адміністративний центр Київської області – Київ, як надзвичайно давнє місто України і світу, теж має не прозору назву. Літопис пов’язує назву міста з іменем легендарного засновника Києва Кия. Брати Кий, Щек і Хорив, Кий – киянин і українець, Щек – пращур нинішніх чехів і Хорив – пращур хорватів. Так в іменах легендарних засновників Києва відображені всі три основні гілки слов’янства – Кий (українці і східні слов’яни), Щек (чехи і західні слов’яни), Хорив (хорвати і південні слов’яни). Була в них і сестра Либідь. Від імені старшого брата нібито й отримав свою нинішню назву Київ. На мапі Києва є назви гір Щекавиця, Хоревиця і річки Либідь. Друга версія пов’язує назву столиці України з річкою Киянкою, яка протікала повз Старокиївську гору в минулому. Хтось виводить назву цього славного міста від слова «кий», тобто царський посох, який на горі закінчувався державним знаком Тризубом. Є немало інших пояснень, аж до містичних і фантастичних. Це й не дивно. Важко знайти у світі ще одне місто такої історичної глибини. Легенда про трьох братів і їхню сестру, які були засновниками міста, одна з найромантичніших взагалі у світі про заснування столиці держави. Згадаємо хоча б доволі фантастичну легенду про заснування і найменування «Вічного міста» Рима.

Нинішній Кропивницький виник у 1754 році як фортеця. Її збудували нібито за наказом імператриці Єлизавети. Саме тієї цариці, яка вийшла заміж за простого українського козака Розума. Що то був за чоловік, якими характерними особливостями він володів, якщо зміг завоювати серце імператриці, можна лише здогадуватися. Принаймні це був безпрецедентний випадок у світовій історії і ще одна нерозгадана загадка української нації. Як би там не було, але фортецю назвали Єлисаветградом. В 1934 році комусь захотілося назвати його Кіровоградом – ім’ям застреленого в Ленінграді партійного функціонера, який мабуть ніколи й не чув про існування цього українського міста.

Теперішня назва Луганська абсолютно прозора. Цей обласний центр розташований у місці впадіння річки Ольхівки в річку Луганку. Від останньої і виникла назва міста. У 18 ст. тут виникло селище Кам’яний Брід. У 1883 році Кам’яний Брід об’єднався із селищем луганського заводу й отримав назву Луганськ, хоча і Кам’яний Брід нічим не гірша назва. Наприклад, відоме всім знамените британське університетське місто Оксфорд в перекладі на українську означає Бичачий Брід. За часів радянського союзу здійснювалися абсолютно маразматичні вправи з цим містом і його мешканцями. Місто то перейменовувалося на Ворошиловград, то йому поверталася його історична назва.

Хоча наступний обласний центр Луцьк і належить до найдавніших міст України, його назва таємниць в собі не приховує. Це місто згадується в літописах від 1085 року. Луцьк розташований на північному заході України в долині річки Случ. Вірогідніше за все отримав свою нинішню назву, яка не змінювалася віками від слова «лука», що означає вигин, коліно ріки. І дійсно, в цьому місці, де Луцьк, Случ робить вигин, тобто луку своєї течії. Звідси і Луцьк – місто на луці.

Ще одне давнє і славне місто України Львів. Це родова столиця найстаршого сина галицького князя Данила Романовича. Князь, а пізніше король Данило назвав місто на честь свого сина Лева. Один час Львів був столицею всієї України і володів навіть Києвом. Про існування цього дуже гарного міста було відомо в Європі і німці називали Львів Лембергом.

Миколаїв – обласний центр на березі Бузького лиману. Попередником міста ще в 6 столітті нашої ери була грецька колонія Ольвія. Її назва перекладається як «щаслива». Після зруйнування Нової Січі німкеня Катерина ІІ стала заселяти ці землі німцями і австрійцями. Українців-тавричан вона виселяла на Дон. Один з австрійських купців Фабер заснував тут дачу. У 1787 році це поселення було зруйновано турками. Саме місто, яке виникло пізніше в цьому місці (офіційною датою заснування вважається 6 грудня 1788 року), було названо на честь святого Миколая, покровителя моряків.

Найбільший обласний центр приморського півдня України Одеса теж виник наприкінці ХVІІІ століття в зручному для мореплавства місці чорноморського узбережжя. Але поселення тут були споконвіку. Першим із відомих було українське село Коцюбієве. Пізніше цю місцевість захопили турки, які перейменували це селище на Хаджибей. В 1795 році Хаджибей перейменували на Одесу. Тоді царські правителі чомусь вважали, що саме тут колись була грецька колонія Одесос. Хоча пізніше стало відомо, що ця колонія існувала біля болгарського міста Варна, помилкова назва Одеса вже прижилася. Що означає слово «Одесос» достеменно не відомо. Дехто вважає, що воно підкреслювало торговий характер грецької колонії.

Полтава теж давнє місто. Вперше під назвами Лтава й Олтава згадується в літописі від 1174 року. Найвірогідніше назва місто походить від назви Лтави чи Олтави, яка є притокою Ворскли. Перегукується з річкою, на якій було засновано Львів і яка зветься Полтвою. Назва річок України набагато давніша, ніж назви її поселень. Тому достеменно, що означає ця назва, не знає нині ніхто.

Не є «прозорою» і назва міста Рівне. Звичайно, найімовірніше місто отримало свою назву від характеру рельєфу місцевості, де воно виникло. Дійсно, місцевість тут доволі рівна. Однак є й інші версії. Деякі дослідники пов’язують назву Рівне з відомими українськими князями Острозькими. За однією версією вони володіли «рівно» ста містами. За іншою – їхні маєтки і замки простягалися «рівно» цією місцевістю.

Чисто штучну назву, як і Одеса, має місто Сімферополь. Воно було засноване в 1784 році. Однак, місто виникло не в чистому полі, а на руїнах татарського поселення Ак-Мечеть, що в перекладі означало Біла Мечеть. Але й татарське поселення не було тут першим. Ще раніше на місці нинішнього Сімферополя існував Неаполь Скіфський. Нинішня штучна грецька назва міста походить від слів «сімферо» – з’єднувати і «поліс» – місто. Інакше, місто, де сходяться до купи всі дороги. Звичайно, що така утилітарна назва не всім подобається. Тому знаходять й інші переклади, наприклад, «щасливе місто».

Як і більшість поселень південної і центральної Сумщини її нинішній адміністративний центр виник в ХVІІ ст. Переселенці із Заходу України заснували поселення на правому березі річки Псел в місці, де в нього впадала річка Сумка. Найвірогідніше, саме від цієї річки й отримав назву обласний центр північно-східної України. Хоча на гербі міста й зображено три суми, річка ж, мабуть, отримала тюркську назву. «Су» на тюркських мовах означає вода.

Наступний обласний центр Тернопіль згадується в літописах від 1540 року. Тоді ця місцевість звалася Тернопілля. Здавалося б, назва цілком «прозора» і походить від терну і поля, тобто поля, зарослого терном. Однак, існує декілька версій походження назви міста. Одні дослідники виводять його від прізвища першого володаря цієї місцевості. Інші – від слова «ополе», що означає союз декількох родів.

Назва Ужгород зрозуміла і походить від назви річки, на якій це місто розташоване. Друга частина назви теж зрозуміла. Город походить від дієслова городити.

Харків, як і Суми, був заснований в ХVІІ ст. переселенцями з Правобережної України, зокрема сучасної Львівщини. Саме ці переселенці занесли сюди назву Золочів. Існує дві найвірогідніші версії походження назви міста. Одна виводить її від назви річки Харків, місто розташоване на злитті річок Лопані й Харків. Інша стверджує, що засновником міста був козак Харко, тобто російською Харитон. Третя версія пояснює походження назви другого за людністю міста країни від видозміненого половецького Шарукань, що в перекладі означає «стоянка скотаря».

Назва Херсон така ж штучна і помилкова, як і Одеса. Заклали його в 1778 році на місці укріплення з німецькою назвою Олександр-Шанц. Тоді чомусь скрізь ліпили грецькі назви типу Севастополь та Одеса. Певно була така мода. Херсон теж отримав назву від грецької колонії на Чорному морі Херсонеса, яка ніякого стосунку до Херсона не мала і була в районі Севастополя. Херсонес в перекладі означає «півострів».

Обласний центр Хмельницький раніше звався Проскурів. І минула, і нинішня назва міста «прозора». Місто виникло біля впадіння річки Плоскої в Південний Буг. Річка протікала по плоскій місцевості, звідси і її назва. Спочатку місто назвали Плоскирів. Потім його обвалували валом із глибоким ровом. Сполучення назви річки і слова «рів» дало назву Проскурів. За радянських часів місто перейменували на честь Богдана Хмельницького.

Черкаси виникли в ХІV столітті на місці давнього поселення ще часів Київської держави. Заснували його козаки на березі Дніпра. Назва міста донині викликає різні суперечки щодо її походження. Одні виводять від київської назви чорних клобуків «ченьаси». Інші вважають, що назву місту дали черкеси, які брали участь в походах київських і чернігівських князів. Цікаво, що в росії в середні віки українців називали черкасами. Українські козаки-черкаси заснували столицю донських козаків Новочеркаськ.

Чернівці. Цей обласний центр отримав свою назву від старовинної фортеці Черн на Дністрі. Районний центр із такою ж назвою є в сусідній Вінницькій області. За часів Київської держави, в ранньому середньовіччі, фортеця Черн відігравала важливу роль в захисті південно-західних її околиць.

Старовинне місто Чернігів, обласний центр північної України, що знаходиться на Десні дуже давнє місто. Через це походження його назви донині сповите різними легендами і оповідками. Одна версія назви міста пов’язує його з ім’ям княгині Чорної, яка покінчила життя самогубством, щоб не потрапити до рук загарбникам. Менш романтична оповідка виводить назву міста від слова «серна». Нібито ці тварини у великій кількості водилися в околицях міста. Хтось пише, що назва міста походить від імені Черніг. Найімовірніше найпростіше пояснення і є найвірогіднішим. Поблизу Чернігова є Чорна гора. Цілком ймовірно, що саме від неї і отримало назву місто.

Походження назви міста Київ

Перші поселенці прийшли сюди 27000 років тому. Близько 25000 р. до н. е тут з’являється Кирилівська стоянка. Люд що тут жив займався мисливством на мамонтів, що підтверджує знахідка кісток 60-ти мамонтів. Також ці мисливці полювали на носорожців, ведмедів та навіть левів, що водилися тут в давні роки.
Тут знайшли кістку мамонта з орнаментом, що дає підстави стверджувати, що її використовували в духовних обрядових дійствах. Території стоянки була територія в 1 кв. км, що більше ніж одне футбольне поле.

Перші осілі племена, так звані трипільці з’являються тут близько 5000 токів тому й будують городище на Кудрявці.
Пізніше сюди приходять арії, або як їх ще називають представники зарубинецької культури. Саме їх вважають предками слов’ян, а точніше полян. Селилися вони на Оболоні, Юрковиці, замковій горі та й інших місцях. Тут вони створили торгівельний центр Наддніпрянщини, підтвердженням того є знахідки римських монет того періоду, отже арії а пізніше їх нащадки слов’яни торгували з Римлянами.
І ось рано чи пізно ці землі починають називати Києвом та іншими, як вважають дослідники тотожними назвами. Спробуємо розібратися звідки взялася назва Київ.
Нестор літописець 1093 р.
Описи заснування Києва
«Було три брати: один ім’ям Кий, другий — Щек та третій — Хорив, а сестра їхня була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щековиця, а Хорив — на третій горі, що прозвалася по ньому Хоревицею. І побудували містечко на честь старшого свого брата і назвали його Київ».
Переказ, записаний у вірменській «Історії Тарона» (VIII ст.), автором тексту був Зеноб Глак: три брати Куар (Кий), Мелтей (Щек) [Щек та Мелетей означають змій] і Хореан (Хорив) — засновують три міста в країні Полуни (Поляни), а згодом брати створюють ще місто на горі Керкей, де був простір для полювання, удосталь трав і дерев («був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там дичину» — у Нестора).
Давньогрецький учений ІІ ст. Клавдій Птолемей у своїй праці про міста, що лежать уздовж течії Дніпра (Борисфена), пише:
«У середині країни розташовані міста: Азагорій (56° — 50°40), Амадока (56° — 50°30), Сар (56° — 50°15), Серим (57° — 50 ), Метрополь (56° — 49°30)…» На основі цих даних дослідники ототожнюють міста Азагорій, Метрополь і Сар із першими поселеннями на території Києва. Максим Берлінський вважає, що Азагорій місцеві жителі називали Загір’ям, що відповідає сарматському слову «ківи» («гори»). Кулаковський вважає, що Київ це Метрополь. Михайло Брайчевський вважає, що Київ це Сар. Цю теорію підтверджує інша назва фортеці «Самбатас», згаданої в працях візантійського імператора Константина Багрянородного (Х ст.)
Київ раніше називали Данпарстадом (місто на Дніпрі) – спочатку готи, а потім й скандинави.
Так, у «Пісні про Хльода» читаємо «…могили священні та камінь чарівний у звивинах Данпа…», тобто Дніпра. У ІV ст. н. е. Данпарстад є столицею готської імперії.
Візантійці ж називали Київ – Самватасом (За одною із версій “Самватас” – із слов’янського Суводь, впадання в велику річку багатьох великих та малих), (чи з фінської “межа рівнини”), (або за Карамзіним Самватас “сама матір”, звідки Київ – матір міст Руських).
Пізніше у варяг з’являється назва “Кнеугард”, чи “Кіенугард” або “Кьонугард”. Ці назви пішли від усного переказу слов’янського слова “Киянгород” – “місто киян”, хоча при видозмінені воно могло походити і від “місто Кия”. Що до скандинавської назви “Кьонугард” то вважається, що воно з’явилося пізніше після того, слова “Кенуград” чи “Кіенуград” у варяг почали ототожнюватися з їхнім словом “кьона” – “човен”, і як наслідок з’явилася “Кьонугард” “Місто човнів” (В Києві завжди збиралося чимало човнів з басейну річок Дніпра та Десни). До того ж варто згадати легендарного Кия перевізника, що за духовним світобаченням людей того часу був людиною, що наводить мости між світами.
Нестор літописець називає Кия, Щека, Хорива та сестру їх Либідь засновниками міста. Але не вказавши, ні точної дати життя цих людей, ні їх чіткої біографії спричинив початок безкінечних спорів різних дослідників. З часом теорій стало так багато, що просто неможливо визначити, яка з них вірна.
Зрештою кожний має право на підтримку власної теорії тому спробуємо розглянути їх якомога більше.
Версія перша: Полянський князь
«Полянський князь Кий діяв, мабуть, наприкінці V — у першій половині VI століття. Його першою резиденцією була Замкова гора на березі річки Киянки поблизу Подолу, а потім було побудовано фортецю на високому березі Дніпра, де опісля існувала фортеця Володимира I», — вважав академік Рибаков.
Походження назви Київ – від власного імені (в основі якого слов’янське слово кий – “палиця”). У літописі зустрічається полеміка, ким був Кий, чиїм ім’ям назване місто. Ще жила назва Київ перевіз, і легенда стверджувала, що Кий був перевізником через Дніпро, а літописець хотів бачити його князем, який ходив з Олегом на Царгород.
Версія друга: хетські володарі (2 тис. років до н.е.)
На заході Анатолії існувала держава Секу. Оскільки буква «с» позначала шиплячий звук, згадані дрібні князівства читалися як Шеку, і легендарний Щек був родом звідти.
Поруч розташовувалось князівство Аххіява (Аккіява). У ХІІІ столітті до н.е. «людина Акія» нападала на землі, підвладні хетам. Скорочено її ім’я було — Кий.
Сусідня ж держава, що володіла Босфором, називалася Коркіса (читається ще як Хоркіса), держава Хора (Хорива).
Версія третя: Кий – арієць.
Дехто співвідносить назву Києва з династією давніх арійців (індоєвропейців, індоіранців), а саме з династією царів Кеянідів. В давніх літописах згадуються Кей-Хосров, Кей-Кобад, Кей-Кавус. На підтримку цієї версії приводять легенду про Кирила Кожум’яку та Змія та аналогічну легенду в іранському фольклорному творі Фірдоусі “Шахнаме”, де Кирило Кожум’яка це бог коваль.
Версія четверта:
Свідчення візантійського історика VI століття Прокопія Кесарійського про антського вождя Хильбудія, що у 530 році перебував на службі в імператора Юстиніана і був призначений начальником Фракії. Академік Рибаков вважає, що між Києм та Хильбудієм є багато спільного й Кий, вождь антів, міг в Візантії отримати прізвисько Хильбудія.
Версія п’ята: Засноване антами (або полянами)
у V столітті на київських пагорбах осіли греки-колоністи (хіосці, або кіанеї). Після чого «сучасники стали називати поселення Кіоси Кіанами, що згодом перетворилося в киян і Київ».
Вважає археолог Хайновський.
Версія шоста: Вік Києва 20000 років
Києву, було б тепер 20 тисяч років, а імені міста — 5 тисяч років. Етимологи зробили таке відкриття, виходячи з саамського слова «київ», що означає «кам’яний масив, який виступає з води». Саами були нащадками найдавнішого східноєвропейського народу, котрий першим досяг узбережжя Північного Льодовитого океану вслід за льодовиком, що відступив 11 тисяч років тому. Тому й у топоніміки Помор’я переважають саамські назви: Кольський півострів (від слова «коль» — риба), Соловки (буквально «острови»), Кий-острів тощо. Цікаво, що саамське «кий» означає не тільки воду, а й річку. Отже, старослов’янське «києв» може звучати в перекладі як «поселення на кам’яному масиві, який виступає з річки».
Один із сучасних дослідників Віктор Янович зібрав розрізнені данні в вивів свою теорію про заснування Києва
За його версією засновниками міста були легендарні предки скіфів Тарчитай і його сини Колоксай, Арпоксай і Липоксай. Він проводить паралелі Колоксая з Києм, Арпоксая з Щеком, а Липоксая з Хоривом.
За його словами Кий це не ім’я а професія перевізника через Дніпро (від слова кий – палиця для управляння човном), Щек же піший купець (від слова Щек-Пеш – пішим), Хорив – корабельник, виробник легких човнів (від слова Хорив-Корив- кора (липова кора з якої виготовляли ті човни)).
Місто Київ візантійцями називалось Амадока-Київ. Де знову паралелі Киї – Амадока, Хорив – Сар, так ще й є готська хроніка від Іордана, де розповідається, що жінка із народу росомонів на ймення Сунільда втекла від свого чоловіка. За це король наказав прив’язати її до хвостів диких коней, аби розірвати. Однак брати Сунільди Сар і Аммій вирішили помститися Германариху і вбили його. Сунільда в перекладі означає “лебідь”. А імена братів відповідають назвам подніпровських міст, вказаних Птолемеєм – Амадока і Сар.