Гарем

Гаре́м (від араб. حرام ‎ , Хара́м — відокремлювати, забороняти) — заборонена частина будинку мусульманина, в яку не допускаються сторонні і виділена для жінок (мати, дружина, дочки, родички господаря, невільниці і жіноча прислуга) і малолітніх дітей.

«Сцена в гаремі» художника Антоніо Ґуарді «Сцена в гаремі» художника Бласа Оллераса-і-Кінтани [en] (1915)

Слово «гарімі» використовується для позначення всіх жінок у гаремі. «Занада» (від перського слова «зан», «жінка») — термін, використовуваний для гаремів в Індії, «андарун» (перська: «внутрішня частина» будинку) в Ірані.

Входити до гарему мав право тільки господар будинку, а також, при виконанні особливих умов, деякі інші чоловіки для лікування, здійснення комерційних угод, читання Корану. При цьому відвідувачі не могли бачити відкритими обличчя жінок. Згідно з шаріатом, вторгнення в гарем є тяжким правопорушенням.

Головною особою у гаремі, після господаря, вважається його мати. Охорону і обслуговування багатих гаремів в середньовіччя виконували євнухи-невільники. В гаремі виконується прописане ісламом затворництво жінок.

Хоча зазвичай цей термін у не мусульманських країнах асоціюється з ісламськими звичаями, гареми, як відомо, існували задовго до мусульманських цивілізацій Близького Сходу; там гареми служили безпечними, особистими кварталами жінок, які, проте грали різні ролі в суспільному житті. Мухаммед не створив ідею гарему чи відокремлення й закриття вуаллю жінок, але він підтримував їх, і де розповсюдився Іслам, ці звичаї уставились з ним. Фактичне видалення жінок від суспільного життя було типовіше для мусульманського гарему, ніж для його попередників, хоча за багато періодів історії мусульманські жінки в гаремі здобували різні міри політичної влади.

У домусульманських Ассирії, Персії і Єгипті більшість із королівських дворів включала гарем, який складався із дружин правителя й коханок, їхніх жінок-служниць та євнухів. Ці королівські гареми мали важливу політичну та соціальну роль. Правителі часто додавали дружин до своїх гаремів як засіб укладення політичних альянсів. Оскільки дружини намагалися вивести себе й своїх синів у владу, гарем став ареною, у якій конкуруючі фракції боролися за панування у дворі. З тих пір як ці жінки були зазвичай із впливових і могутніх сімейств, у інтриг гарему часто були найрізніші наслідки, зокрема, у деяких випадках, падіння династій.

Великі гареми були звичайні в багатих сім’ях в арабських країнах у ранні десятиліття 20-го сторіччя. У багатших будинках, кожна дружина мала свій власний набір кімнат і служителів; жінки в менш заможних сім’ях мали менше житло та рівень комфорту, але навіть найбідніші арабські сім’ї забезпечують окреме відділення для чоловіків і жінок. До другої половини 20-го сторіччя, гареми існували тільки серед найконсервативніших елементів арабського суспільства.

Див. також

Література

• Ислам. Словарь атеиста. Москва. Видавництво політичної літератури. 1988. стор. 56—57. (рос.)
• Повседневная жизнь гарема

Дружина Ердогана похвалила гареми

Турецьке телебачення повідомило, що Еміне Ердоган поділилася цією думкою під час офіційного заходу в Анкарі, на якому вона виступила з розповіддю про історичну роль оттоманських султанів.

Це сталося на наступний день після того, як президент країни Реджеп Ердоган у промові, присвяченій Міжнародному жіночому дню, сказав, що жінка “перш за все є матір’ю”.

В гаремах під одним дахом мешкали члени сім’ї султана, служниці й наложниці. Гарем оттоманських султанів розташовувався в стамбульському палаці Топкапи, який 1924 року став музеєм.

Уся сімейне життя султанів проходило в гаремах, де жили їхні дружини, родички і наложниці. Кількість мешканок гарему досягала кількох сотень.

Чоловічий персонал був представлений виключно євнухами.

Автор фото, Getty Images

Палац османських султанів Топкапи з 1924 року став музеєм

Пані Ердоган зазначила, що гарем був школою для жінок оттоманської династії.

За повідомленнями турецьких ЗМІ, вона зазначила, що свідчення життя жінок в гаремах можуть служити “зразком для наслідування”.

Наприклад, наложниці, що жили в гаремах, отримували певну освіту, і їх добре годували. Крім того, далеко не всі з них надавали султанам інтимні послуги. Однак вони не могли залишати палац на свій розсуд.

Деякі громадяни Туреччини розкритикували першу леді країни в соціальних мережах.

“Те, що жінок чогось вчили в гаремах, не означає, що вони були школою, – написав користувач соціальної мережі Twitter Газі Каглар, – це повна маячня! В гаремі султана одночасно могли жити до 400 наложниць”.

“Якщо оттоманський гарем був освітнім закладом, то чому всіх чоловіків, які працювали там, кастрували?” – запитує інший користувач під ніком anlam75.

“Ті, хто хвалить гареми, відправляє своїх дочок не куди-небудь, а в американські університети”, – іронізує користувач під ніком kizmonot, натякаючи на відомий факт, що обидві дочки Ердогана отримали освіту в університеті штату Індіана.

Однак деякі проурядові журналісти відзначили, що Еміне Ердоган мала рацію, і жінки дійсно отримували в гаремах непогану освіту.

2014 року Ердоган викликав хвилю обурення, заявивши, що “жінки і чоловіки не рівні”.

Його коментарі у вівторок з приводу ролі жінок викликали протести на вулицях Стамбула.

Що таке гарем?

Більшість з нас гаремом звикли називати дружин арабів чи чоловіків інших націй, яким дозволено мати більше однієї дружини, проте спочатку у слова було інше значення. У цій статті розповімо, що таке гарем і як з’явилося це слово.

Хурам в гаремі

Гарем – це спеціальна закрита частина палацу або будинку, в якої покладено жити дружинам мусульман. Гареми, як правило, особливо охороняються, а відвідувати їх дозволено тільки господареві (чоловікові) і близьким родичам жінок. До речі, жінок гарему правильно називати не дружинами, а Хурам.

Слово гарем походить від арабського “харам”, яке в перекладі означає “заборонене”, що взагалі-то пояснює початковий сенс слова.

Рабині або дружини?

В гаремах містилися і рабині, і дружини. Готувати дівчаток до гарему починали у віці 5-6 років, їх вчили манерам, танцям, співу, грі на музичних інструментах і мистецтву задоволення чоловіків. Найкрасивіші й талановиті рабині ставали дружинами і фаворитками султана. У статусі дружини жительці гарему дозволено було засновувати благодійні установи і мечеті.

Варто відзначити, що рабині в гаремі отримували платню, щоправда, розмір його залежав від щедрості султана. В урочистості рабиням робилися подарунки, а дружини і фаворитки могли отримувати багаті дари в будь-який день. Якщо рабиня прожила в гаремі 9 років і так і не змогла стати дружиною, їй давали придане, а також право покинути гарем. Сам султан допомагав їй знайти хорошого чоловіка.