Класифікація приголосних звуків в українській мові

стаття-список у проєкті Вікімедіа / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Класифікація приголосних звуків в українській мові?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Приголосні звуки української мови — звуки, що утворюються за допомогою голосу й шуму (сонорні) або тільки шуму (шумні), при їх вимові струмінь видихуваного повітря, проходячи через ротову порожнину, натрапляє на різноманітні перешкоди.

При цьому, слід відрізняти звуки мови (фонеми), які є самостійними фонологічними одиницями, і звуки мовлення (алофони) , серед яких можуть бути наявні варіації реалізації (вимови) самостійних фонем (як наприклад, у слові свято, звук [в’] є пом’якшеною версією/ алофоном звука [в]). В українській мові нараховується 32 приголосні фонеми, що в свою чергу класифікуються наступним чином:

• за участю голосу та шуму (найбільший поділ, на сонорні та шумні)
  • за вокалізацією (дзвінкі та глухі);
  • за способом творення (для сонорних: проривні, африкати, фрикативні; для шумних: носові, бокові апроксиманти, апроксиманти, дрижачі);
  • за місцем творення (для губних:губно-губні, губно-зубний (один звук); для язикових: передньоязикові (до яких належать ясенні та шиплячі), середньоязиковий (один звук), задньоязикові; для глоткових: глоткові);

  УФА і Таблиця фонем/ алофонів

  УФА (українська фонетична абетка) — неуніфікована система запису звуків української мови, засобами кирилиці (переважно українською абеткою, та деякими іншими засобами письма, як білоруська літера ў чи службові символи, такі як апострофи і дужки), має значну перевагу перед МФА у вигляді графічного відокремлення м’яких і пом’якшених звуків (різних ступенів палаталізації). УФА використовується зокрема у шкільних підручниках, посібниках з української мови, українськомовних розділах вікіпедії та вікісловника.

  Більше інформації Спосіб утворення, Місце утворення .

  Таблиця приголосних звуків української мови

  Спосіб утворення			Місце утворення
  			Губні				Язикові							Глоткові
  							Передньоязикові				Середньоязикові	Задньоязикові
  			Губно-губні		Губно-зубні		Ясенні		Шиплячі
  			тверді	пом’якшені

  Правильний наголос у слові голуб

  У зазначеному вище слові наголос має бути поставлений на склад з літерою О — гОлуб.

  го́луб, -ба, -бові, -лубе! голуби́, -бі́в, -ба́м

  Речення зі словом «голуб»:

  Лемюель Голуб сів останнім, дивлячись прямо перед собою, та не забираючи ножа від боку Вермішанка.

  Птахою виявився голуб, якого я годував мигдалевими крихтами в мармуровій кімнаті.

  За його спиною майорів плакат з Майком Тайсоном, а білий голуб вільно розгулював по вузенькому столику, притуленому до протилежної стіни, час від часу апетитно покльовуючи тюремний рис з металевої тарілки.

  Білий голуб сидів у нього на плечі, а на коліна й сиву голову сипалися рожеві пелюстки яблуневого квіту.

  Ту ж мить по кімнаті почав кружляти сизий голуб, примушуючи містера Мейдіґа нагинати голову щоразу, як пролітав біля нього.

  Здається, голуб не розуміє моїх телепатичних повідомлень.

  Перевірте себе, виберіть слово із правильним наголосом

  nagolos.online — розстановка і перевірка наголосів в словах

  2. Приголосні глухі й дзвінкі

  Приголосні звуки, схожі за вимовою, утворюють пари: дзвінкий – глухий .

  Приголосні , що не належать ні до дзвінких , ні до глухих , називаються сонорними : [в], [й], [м], [н], [н’], [л], [л’], [р], [р’].

  Запозичений із грецької мови глухий звук [ф] , що вживається лише у словах іншомовного походження та зрідка у звуконаслідувальних, парного дзвінкого не має: фокус, фото, фіранка, ф’юіть-ф’юіть.

  Парні приголосні розрізняють лексичне значення слів: зуб — суп, ґава — кава, плід — пліт, гриб — грип .

  При швидкому мовленні парні звуки вимовляються нечітко, тому й виникають труднощі при передаванні їх на письмі. Правопис літери, що позначає сумнівний приголосний звук ( дзвінкий чи глухий ), визначають так: добирають спільнокореневе слово або форму слова, щоб після проблемного приголосного з’явився голосний (ле г ко — ле г енько, сте ж ка — сте ж ечка, лі с — лі с у, ні г ті — ні г оть). Інколи у складних випадках написання з’ясовують за словником ( дефіс, суміш, босоніж, навідріз ).

  • Б у Д е Г о Ж е Ґ е ДЗ ю у ДЖ а З і — дзвінкі приголосні.
  • У С е Ц е К а Ф е « ПТ а Х і Ч а Ш а» — глухі приголосні.
  • М и В и Н и Л и Р і Й — сонорні .