Скільки років старшим дітям Градського

0 Comments

Зміст:

Олександр Градський: біографія, особисте життя, сім’я, діти. Градський: життя, повне кохання Коли помер Олександр градський

Олександр Градський це не лише знаменитий співак, а й відомий композитор, який, незважаючи на свій вік, не припиняє вражати шанувальників своїм невичерпним талантом. Він відомий у сфері вітчизняної естради, і протягом усієї своєї кар’єри зміг не лише написати, а й виконати безліч пісень.

Варто згадати, що ще в шкільний час він намагався підкорити справжню сцену і заслужити на кохання глядачів. Він завжди плекав любов до музики, хоч і ненавидів у дитинстві кілька годин поспіль грати, наприклад, на скрипці. Але зрештою Олександр Градський зміг реалізувати себе як гідний музикант.

Зростання, вага, вік. Скільки років Олександру Градському

Багатьом, хто цікавиться особистістю цього музиканта, цікаві його зростання, вага, вік. Скільки років Олександру Градському легко відповісти – композитору вже 68 років. При зростанні 180 сантиметрів, важить музикант 93 кілограми. Та й по фотографіях видно, що він має невелику кількість зайвої ваги. У той же час він завжди зберігає гарний настрій і, мабуть, саме це – одна з причин, чому Градському так довго вдається утримувати популярність і зберігати кохання глядачів.

Якщо подивитися на Олександр Градський фото в молодості і зараз, то можна побачити, що він завжди носив окуляри. За його кар’єри вони стали невід’ємним атрибутом зовнішності композитора.

Біографія та особисте життя Олександра Градського

Впродовж шкільних роківмайбутнього музиканта цікавив, в основному, гуманітарний напрямок наук. Чого не скажеш про точніші. Особливо Градський цікавився літературою. Відомо, що вже у віці 14 років він зміг написати свого першого вірша. Крім того, тоді він почав брати участь у творчому житті школи – читав поезію, грав на гітарі і навіть ходив у театральний гурток, де показував дуже непогані результати. Цікаво, що батьки його ніяк не були пов’язані з музичною діяльністю. Батько – Борис Фрадкін – працював інженером-механіком. А мама – Тамара Градська – була акторкою та режисером. Але пізніше стала співробітницею журналу. Театральне життя». Остаточне рішення стати музикантом хлопець прийняв у 15 років, коли почав захоплюватися гуртом The Beatles. Саме тоді біографія та особисте життя Олександра Градського набувають нового обігу.

Свою кар’єру виконавець розпочав у сірий. 60-х. Їм була створена музична група під назвою «Слов’яни», яка з часом повільно, але вірно ставала все популярнішою. Доводилося звертатися до підробітків та окрім виступів, адже грошей на апаратуру категорично не вистачало. І кожен наступний крок наближав Градського до мрії стати справжнім професіоналом у сфері музики. Справжня славаприйшла до Олександра, коли він закінчив ВНЗ. Тоді ж почалися його гастролі країною, а кар’єра почала стрімко підніматися вгору. У 70-80-ті роки він зміг завоювати кохання публіки.

Звичайно, в Олександра всяке траплялося, але він все одно зміг досягти популярності. Градський став новинкою у музичній сфері. Якщо ж говорити про особисте життя цього чоловіка, вона досить насичена. Насамперед, варто зазначити, що Олександру Градському не дуже пощастило з його жінками. Може, тут вся річ у тому, що він рано втратив свою матір.

Першою його дружиною стала дівчина на ім’я Наталія Смирнова. Достеменно не відомо чи спілкуються зараз колишні кохані, але як говорив пізніше сам музикант, цей шлюб не був чимось справді серйозним для нього. І це схоже на правду, адже сім’я прожила разом лише кілька місяців. Наступною його дружиною стала Анастасія Вертинська. З нею Олександр прожив уже кілька років, але уникнути розлучення не вдалося і в цьому випадку. Наступна дружина, з якою музикант прожив цілих двадцять три роки, подарував йому сина та донечку. В даний час Градський живе з новою дружиною – Мариною Коташенко, яка молодша за нього на цілих тридцять років. До речі, вона теж подарувала композиторові сина. Чи стане цей шлюб у Градського останнім покаже лише час.

Сім’я та діти Олександра Градського

Сім’я та діти Олександра Градського – це те, що нині займає особливе місце у його житті. Нині Родина композитора складається з дружини Марини та трьох дітей – Данила, Олександра та Марії Градських.

Нагадаємо, що Данило та Марія Градські – вже давно дорослі люди і на сьогодні одні також, як і їхній батько, працюють у галузі шоу-бізнесу, хоч і не змогли досягти в ньому таких висот, як і він. Хоча, задля справедливості, варто згадати, що вони ні до чого подібного і не прагнули. Крім того, не варто забувати і про наймолодшого спадкоємця музиканта, якого йому подарувала остання дружина – Марина.

Сини Олександра Градського – Данило та Олександр

Сини Олександра Градського – Данило та Олександр – його єдині сини, хоч і народжені від різних жінок та у різний час. Але про обох мало що відомо. Так, наприклад, Данило – старший син, народився 1981-го року. В даний час він працює бізнесменом, що, втім, не заважає йому займатися музикою.

Як уже було сказано раніше, хлопець народився у третьому шлюбі композитора з Ольгою Градською. Молодшому синові музиканта, Олександру, ще чотири роки і він, на відміну від зведених брата і сестри, ще тільки починає пізнавати цей світ. Не виключено, що хлопчик у майбутньому теж захоче пов’язати своє життя з музикою.

Дочка Олександра Градського – Марія

Дочка Олександра Градського – Марія Градська також народилася ще у третьому шлюбі музиканта. Вона на п’ять років молодша за свого рідного брата Данила. Як стає ясно, Марія – вже доросла. Чи має вона власну сім’ю, достеменно невідомо. Але є відомості, що вона працює не лише телеведучою, а ще й арт-менеджером. Причому дуже любить те, що робить, тому завжди намагається виконувати свою роботу на «відмінно».

Як видно, відомо про дітей композитора Градського зовсім небагато, але принаймні старші вже «вилетіли» з гнізда і живуть самостійним життям. Що, своєю чергою, тільки належить зробити маленькому Саші.

Колишні дружини Олександра Градського – Наталія Градська, Анастасія Вертинська, Ольга Градська

Можна сказати, що у знаменитого композитора було чимало жінок. Але, як би там не було, колишні дружини Олександра Градського – Наталія Градська, Анастасія Вертинська, Ольга Градська – кожна з них відіграла певну роль у житті майбутнього шоумена.

Вперше Олександр одружився ще в юності, з дівчиною на ім’я Наталя. Шлюб цей проіснував лише кілька місяців. Вдруге Градський уклав шлюб із актрисою Анастасією Вертинською, але й він не приніс музикантові очікуваного щастя, хоч і проіснував кілька років.

Третьою дружиною Олександра стала жінка на ім’я Ольга Градська – з нею метр прожив аж двадцять три роки, і саме з нею вперше пізнав радість батьківства. Але й цю сім’ю не вдалось уберегти від розриву.

Дружина Олександра Градського – Марина Коташенко

Чотирнадцять років тому музикант одружився вже вчетверте. Цікаво, що цього разу дружина Олександра Градського – Марина Коташенко – годиться своєму чоловікові донькою. Вона на тридцять років молодша за свого обранця. Пара познайомилася на вулиці та Марина зізналася, що музикант справив на неї серйозне враження. Зараз вона щаслива у шлюбі і музикант про неї піклується. Коташенко зараз працює фотомоделлю, а також знімається в серіалах. Десять років після початку стосунків, Марина народила своєму чоловікові маленького сина, якого музикант дуже любить, як і решту своїх дітей.

За словами самого Олександра, на відміну від дружини він не може похвалитися ідеальними формами, але зовсім не комплексує з цього приводу. Зовсім навпаки – навіть радий, що Марина зупинила свій вибір на ньому, а не на комусь молодшому та красивому.

Інстаграм та Вікіпедія Олександра Градського

За бажання, про цю людину можна знайти безліч інформації в Мережі, на різних сайтах. Зрозуміло, найпопулярнішими для цієї справи є такі сторінки, як Інстаграм та Вікіпедія Олександра Градського. Там можна знайти найрізноманітніші факти про творчому шляхуцього дивовижного чоловіка, його становлення композитором та виконавцем, подробиці про деталі особистого життя тощо.

На сторінці на профілі в Інстаграм завжди можна переглянути найсвіжіші фотографії та відео з підписами. Зокрема, це знімки з репетицій чи відпочинку. Таким чином, будь-яка інформація про цю знаменитість є доступною простим шанувальникам.

Олександр Градський це не лише знаменитий співак, а й відомий композитор, який, незважаючи на свій вік, не припиняє вражати шанувальників своїм невичерпним талантом. Він відомий у сфері вітчизняної естради, і протягом усієї своєї кар’єри зміг не лише написати, а й виконати безліч пісень.

Варто згадати, що ще в шкільний час він намагався підкорити справжню сцену і заслужити на кохання глядачів. Він завжди плекав любов до музики, хоч і ненавидів у дитинстві кілька годин поспіль грати, наприклад, на скрипці. Але зрештою Олександр Градський зміг реалізувати себе як гідний музикант.

Зростання, вага, вік. Скільки років Олександру Градському

Багатьом, хто цікавиться особистістю цього музиканта, цікаві його зростання, вага, вік. Скільки років Олександру Градському легко відповісти – композитору вже 68 років. При зростанні 180 сантиметрів, важить музикант 93 кілограми. Та й по фотографіях видно, що він має невелику кількість зайвої ваги. У той же час він завжди зберігає гарний настрій і, мабуть, саме це – одна з причин, чому Градському так довго вдається утримувати популярність і зберігати кохання глядачів.

Якщо подивитися на Олександр Градський фото в молодості і зараз, то можна побачити, що він завжди носив окуляри. За його кар’єри вони стали невід’ємним атрибутом зовнішності композитора.

Біографія та особисте життя Олександра Градського

Протягом шкільних років майбутнього музиканта цікавив переважно гуманітарний напрямок наук. Чого не скажеш про точніші. Особливо Градський цікавився літературою. Відомо, що вже у віці 14 років він зміг написати свого першого вірша. Крім того, тоді він почав брати участь у творчому житті школи – читав поезію, грав на гітарі і навіть ходив у театральний гурток, де показував дуже непогані результати. Цікаво, що його батьки ніяк не були пов’язані з музичною діяльністю. Батько – Борис Фрадкін – працював інженером-механіком. А мама – Тамара Градська – була акторкою та режисером. Але згодом стала співробітницею журналу «Театральне життя». Остаточне рішення стати музикантом хлопець прийняв у 15 років, коли почав захоплюватися гуртом The Beatles. Саме тоді біографія та особисте життя Олександра Градського набувають нового обігу.

Свою кар’єру виконавець розпочав у сірий. 60-х. Їм була створена музична група під назвою «Слов’яни», яка з часом повільно, але вірно ставала все популярнішою. Доводилося звертатися до підробітків та окрім виступів, адже грошей на апаратуру категорично не вистачало. І кожен наступний крок наближав Градського до мрії стати справжнім професіоналом у сфері музики. Справжня слава прийшла до Олександра, коли він закінчив ВНЗ. Тоді ж почалися його гастролі країною, а кар’єра почала стрімко підніматися вгору. У 70-80-ті роки він зміг завоювати кохання публіки.

Звичайно, в Олександра всяке траплялося, але він все одно зміг досягти популярності. Градський став новинкою у музичній сфері. Якщо ж говорити про особисте життя цього чоловіка, вона досить насичена. Насамперед, варто зазначити, що Олександру Градському не дуже пощастило з його жінками. Може, тут вся річ у тому, що він рано втратив свою матір.

Першою його дружиною стала дівчина на ім’я Наталія Смирнова. Достеменно не відомо чи спілкуються зараз колишні кохані, але як говорив пізніше сам музикант, цей шлюб не був чимось справді серйозним для нього. І це схоже на правду, адже сім’я прожила разом лише кілька місяців. Наступною його дружиною стала Анастасія Вертинська. З нею Олександр прожив уже кілька років, але уникнути розлучення не вдалося і в цьому випадку. Наступна дружина, з якою музикант прожив цілих двадцять три роки, подарував йому сина та донечку. В даний час Градський живе з новою дружиною – Мариною Коташенко, яка молодша за нього на цілих тридцять років. До речі, вона теж подарувала композиторові сина. Чи стане цей шлюб у Градського останнім покаже лише час.

Сім’я та діти Олександра Градського

Сім’я та діти Олександра Градського – це те, що нині займає особливе місце у його житті. Нині Родина композитора складається з дружини Марини та трьох дітей – Данила, Олександра та Марії Градських.

Нагадаємо, що Данило та Марія Градські – вже давно дорослі люди і на сьогодні одні також, як і їхній батько, працюють у галузі шоу-бізнесу, хоч і не змогли досягти в ньому таких висот, як і він. Хоча, задля справедливості, варто згадати, що вони ні до чого подібного і не прагнули. Крім того, не варто забувати і про наймолодшого спадкоємця музиканта, якого йому подарувала остання дружина – Марина.

Сини Олександра Градського – Данило та Олександр

Сини Олександра Градського – Данило та Олександр – його єдині сини, хоч і народжені від різних жінок та у різний час. Але про обох мало що відомо. Так, наприклад, Данило – старший син, народився 1981-го року. В даний час він працює бізнесменом, що, втім, не заважає йому займатися музикою.

Як уже було сказано раніше, хлопець народився у третьому шлюбі композитора з Ольгою Градською. Молодшому синові музиканта, Олександру, ще чотири роки і він, на відміну від зведених брата і сестри, ще тільки починає пізнавати цей світ. Не виключено, що хлопчик у майбутньому теж захоче пов’язати своє життя з музикою.

Дочка Олександра Градського – Марія

Дочка Олександра Градського – Марія Градська також народилася ще у третьому шлюбі музиканта. Вона на п’ять років молодша за свого рідного брата Данила. Як стає ясно, Марія – вже доросла. Чи має вона власну сім’ю, достеменно невідомо. Але є відомості, що вона працює не лише телеведучою, а ще й арт-менеджером. Причому дуже любить те, що робить, тому завжди намагається виконувати свою роботу на «відмінно».

Як видно, відомо про дітей композитора Градського зовсім небагато, але принаймні старші вже «вилетіли» з гнізда і живуть самостійним життям. Що, своєю чергою, тільки належить зробити маленькому Саші.

Колишні дружини Олександра Градського – Наталія Градська, Анастасія Вертинська, Ольга Градська

Можна сказати, що у знаменитого композитора було чимало жінок. Але, як би там не було, колишні дружини Олександра Градського – Наталія Градська, Анастасія Вертинська, Ольга Градська – кожна з них відіграла певну роль у житті майбутнього шоумена.

Вперше Олександр одружився ще в юності, з дівчиною на ім’я Наталя. Шлюб цей проіснував лише кілька місяців. Вдруге Градський уклав шлюб із актрисою Анастасією Вертинською, але й він не приніс музикантові очікуваного щастя, хоч і проіснував кілька років.

Третьою дружиною Олександра стала жінка на ім’я Ольга Градська – з нею метр прожив аж двадцять три роки, і саме з нею вперше пізнав радість батьківства. Але й цю сім’ю не вдалось уберегти від розриву.

Дружина Олександра Градського – Марина Коташенко

Чотирнадцять років тому музикант одружився вже вчетверте. Цікаво, що цього разу дружина Олександра Градського – Марина Коташенко – годиться своєму чоловікові донькою. Вона на тридцять років молодша за свого обранця. Пара познайомилася на вулиці та Марина зізналася, що музикант справив на неї серйозне враження. Зараз вона щаслива у шлюбі і музикант про неї піклується. Коташенко зараз працює фотомоделлю, а також знімається в серіалах. Десять років після початку стосунків, Марина народила своєму чоловікові маленького сина, якого музикант дуже любить, як і решту своїх дітей.

За словами самого Олександра, на відміну від дружини він не може похвалитися ідеальними формами, але зовсім не комплексує з цього приводу. Зовсім навпаки – навіть радий, що Марина зупинила свій вибір на ньому, а не на комусь молодшому та красивому.

Інстаграм та Вікіпедія Олександра Градського

За бажання, про цю людину можна знайти безліч інформації в Мережі, на різних сайтах. Зрозуміло, найпопулярнішими для цієї справи є такі сторінки, як Інстаграм та Вікіпедія Олександра Градського. Там можна знайти різні факти про творчий шлях цього дивовижного чоловіка, його становлення композитором і виконавцем, подробиці про деталі особистого життя і так далі.

На сторінці на профілі в Інстаграм завжди можна переглянути найсвіжіші фотографії та відео з підписами. Зокрема, це знімки з репетицій чи відпочинку. Таким чином, будь-яка інформація про цю знаменитість є доступною простим шанувальникам.

Його батько за фахом інженер-механік, мати – актриса драматичного театру. Свого часу її запрошували грати до МХАТу, але вона змушена була поїхати разом із чоловіком на Урал, куди його розподілили після закінчення інституту. У Копейську досі пам’ятають батьків Олександра, на стенді Палацу культури є згадка про Тамару Павлівну як керівника самодіяльного театру, кілька артистів якого згодом зробили професійну кар’єру

До Москви сім’я повернулася 1957 року. Батько Олександра, Борис Абрамович Фрадкін, працював на заводі, мати керувала театральними гуртками, а згодом була літературним співробітником у журналі “Театральне життя”. Через надмірну зайнятість батьків Олександр до школи жив у бабусі Марії Іванівни Градської у Підмосков’ї, в селі Расторгуєво Бутівського району.

Олександр Градський про сім’ю Мама
– Градська Тамара Павлівна, закінчила ГІТІС, курс М.Плотнікова, актриса, режисер, потім літпрацівник журналу “Театральне життя”.

Батьки мами:
Градський Павло Іванович – майстер з пошиття шкіряних виробів, трагічно загинув у 1948 р.
Градська (уроджена Павлова) Марія Іванівна, домогосподарка. Померла 1980 р.
Брат мами – Градський Борис Павлович, артист ансамблю Ігоря Моїсеєва, танцюрист, чудово грав на баяні, складав п’єси для баяна, помер у 2002 р.

Батько
– Фрадкін Борис Абрамович, закінчив МАМІ, інженер-механік, працював до 83 років, помер у 2013 р.

Батьки тата:
Фрадкіна (уроджена Чверткіна) Роза Іллівна, працювала секретарем-машиністкою близько 50 років, померла в Москві у віці 100 років, в 1996 р., “бабуся російського рок-н-ролу”, вітала всіх моїх колег за професією, що були в нашому будинку , за що й заслужила серед них на цю характеристику.
Фрадкін Абрам Семенович, був у розлученні з бабусею років із 50, працював керуючим будинком у Харкові, там же й помер у похилому віці.
До смерті мами я носив носив прізвище тата, прізвище Градський було взято мною відразу після її смерті в 1963 р. на згадку про неї.

У Москві сім’я – тато, мама, бабуся (мати тата) і Сашко – кілька років, аж до ранньої смерті матері (1963 р.), жила у восьмиметровому підвалі на розі Фрунзенської набережної, у “компанії” ще дев’яти сімей. З 1958 р. по 1965 р. Градський, на настійну вимогу батьків навчався в музичній школі за класом скрипки (педагог – учень Є.Ф.Гнесіної В.В.Соколов). Про те, наскільки гарний був цей викладач, говорить наступний факт: коли Соколов з якихось суто побутових міркувань був змушений перебратися до менш престижної школи ім. Дунаєвського, за ним пішов майже весь його “гнесинський” клас. Хлопчику дуже подобалися музичні заняттяу школі, але необхідність багатогодинних домашніх вправ гнобила.

В загальноосвітній школівідносини з предметами склалися якось одразу. Усі математичні дисципліни, фізика та хімія Саші не подобалися, зате історія та література одразу стали його стихією. Він читав запоєм прозу і поезію, а тринадцять років написав свій перший вірш. Рано (на той час) познайомився із західною музикою (Е. Преслі, Б. Хейлі, Е. Фітцджеральд, Л. Армстронг, Ф. Сінатра), у радянській естраді віддавав перевагу пісням у виконанні М. Бернеса, К. Шульженко, Л. Русланової, захоплювався класичним співом (Карузо, Шаляпін, Джільї, Каллас).

Сашин дядько (брат матері) працював у Мойсеївському ансамблі (ансамбль) народного танцюСРСР), одному з небагатьох колективів, яким дозволяли закордонні гастролі у країнах соціалістичного табору, а й у найбільших капіталістичних державах. Таким чином, дядько опинився серед тих, кому пощастило кілька разів брати участь у багатомісячних гастролях Америкою. Коли дядько повертався з-за кордону, він привозив не лише закордонні речі, а й платівки з дивовижною музикою, яку в Радянському Союзі мали змогу слухати лише партапарати та дипломатичні працівники. У колекції дядьків було цілих п’ять чи шість (на ті часи – рідкість!) платівок: Елвіс Преслі 57-го року, Луї Армстронг, альбом саксофоніста Стіва Гетца, якісь блюзи. Отже, завдяки чудовим дядьковим платівкам та розкішній “фірмовій” стереосистемі, Саша вже в 10 – 12 років отримав можливість слухати найсучаснішу за світовими поняттями музику. Адже він був музикантом-початківцем, міг оцінити якість звуку і голосу. Сам Олександр вважає, що саме тоді отримав перший рок-н-рольний імпульс, що впав на благодатний ґрунт, – він уже був захоплений творчістю вітчизняних виконавців, таких, як Марк Бернес, Клавдія Шульженко та Лідія Русланова. І ще один цікавий факт: у тринадцятирічному віці юний Градський пішов у студію “звукових листів” на вулиці Горького (нині – Тверська) та записав пісню “Тутті-Фрутті” Літл Річарда. Однак у соціалістичних умовах щасливий випадок Преслі не повторився, і гнучка грамплатівка, за словами Олександра, “досі десь валяється”.

Все це згодом позначилося на творі та манері співу. Вже під час навчання у школі Градський пробує свої сили у шкільних вечорах, співає, акомпануючи собі на гітарі та фортепіано, грає у театральному гуртку.

Наприкінці 1963 року Градський з’являється в інтерклубі МДУ і співає разом із групою польських студентів “Таракани” на кількох концертах (у репертуарі два блюзи та один рок-н-рол Е. Преслі). Перша пісня, яку Олександр Градський виконав у складі “Тараканів”, – твіст А. Бабаджаняна “Найкраще місто землі”, причому під час виступу у залі відключилися мікрофони та фінал пісні був виконаний без них під “шалений” прийом студентів.

1964 р. – час переїзду в більш-менш пристойну квартиру та. The Beatles.

Саме тоді було ухвалено рішення стати музикантом, співаком, гітаристом, композитором, поетом, коротше – Олександром Градським.

У 1965 р. А.Градський та Михайло Турков організують групу під назвою СЛОВ’ЯНИ. Пізніше до них приєднуються Віктор Дегтярьов (бас-гітара) та В’ячеслав Донцов (ударні). Ще за два місяці Вадим Маслов (електроорган). СЛОВ’ЯНЕ третя, за часом створення, радянська рок-група (після “Братів” та “Соколів”), що стала відомою та популярною, – проіснувала у цьому складі не більше року. Репертуар колективу майже повністю складався з пісень The Beatles і Rolling Stones. Олександр Градський вирішив, що лише російська мова має бути основою майбутньої його музики та пісень. Звідси і створення гурту СКОМОРОХИ (1966 р.), орієнтованої виключно на пісні та композиції свого творута російською мовою. У 1965 році відбувається ще одна значна подія: Градський пише одну з відомих своїх ранніх пісень “Синій ліс”, що згодом стала його візитною карткою. Одночасно він продовжує роботу з Дегтярьовим та Донцовим у групі під назвою СКІФИ. Спочатку ця група має у складі Сергія Сапожнікова (бас-гітара), Юрія Малкова (ударні) та Сергія Дюжикова (гітара) плюс Градський. Орієнтири – інструментальна (біг-біт) музика. Через пару місяців Сапожнікова та Малкова змінюють на Дегтярьова та Донцова, потім, замість Градського, приходить Юрій Валов (згодом член американської групи “Саша та Юра”). Цікаво, що після виходу А.Г. зі СКІФІВ його стосунки з Донцовим та Дегтярьовим не припинилися, навпаки, вони організували групу під назвою “Лос Панчос” і аж до 1968 року грали на танцях у клубах та школах західні хіти.

Перші СКОМОРОХИ (крім Олександра Градського) – це Володимир Полонський (ударні), який згодом тривалий час грав у ВІА ВЕСЕЛІ РЕБЯТА, та Олександр Буйнов (фортепіано), він також потрапив у ВІА ВЕСЕЛІ РЕБЯТА, після чого зробив сольну кар’єру. Унікальність цієї групи полягала насамперед у тому, що вони “ходили дорогами, нікому до них невідомими”. Градський визначав “чистоту” ідеї, але в іншому всі були рівними. Виконувалися і пісні А. Буйнова (“Оленка” і “Трава-мурава”), і хіти бас-гітариста Юрія Шахназарова (“Мемуари” та “Бобер”), що трохи пізніше увійшов до складу. Відразу після цього А. Буйнов був призваний до армії і так і не повернувся до групи.

Вічний брак грошей для придбання апаратури штовхає музикантів гурту на роботу у філармоніях. Градський приймає пропозицію тоді композитора-початківця і піаніста Давида Тухманова і виїжджає на короткочасні гастролі по країні, граючи на гітарі і старанно не показуючи вокалу, щоб не “засвітитися”. Іноді (вже без Тухманова) до нього приєднуються Буйнов і Полонський, іноді вони працюють у поїздках та «чесах», а А.Г. “підкорює” Москву з ЛОС ПАНЧОС; 1968 року Градський навіть потрапляє на тимчасову роботу у знаменитий ВІА “Електрон”, де замінює Валерія Приказчикова на соло-гітарі і знову ж таки не співає.

ВІА «Сувенір» 1967 року в Гомелі відкрилася перша в Білорусі обласна філармонія. Молоді енергійні артисти почали гастролювати по області та за її межами та радувати глядачів своїм мистецтвом. У перші роки у філармонії працював легендарний вокально-інструментальний ансамбль «Сувенір», головними дійовими особами якого були нині широко відомі співаки Олександр Градський та Олександр Буйнов, а також барабанщик Володимир Полонський, який пізніше пішов у культовий ансамбль радянських часів – «Веселі хлопці». У цьому колективі розпочинав свою співочу кар’єру і Анатолій Ярмоленко. 1971 року «Сувенір» був розформований. У ті роки такий прозахідний ансамбль, який мав у своєму репертуарі багато пісень «Бітлз», не міг довго існувати. А Ярмоленко створив інший знаменитий білоруський ансамбль «Сябри», який також на початку виступав під прапором гомельської філармонії. У свій час артистами філармонії були відомий джазмен Едді Рознер та віртуозний акордеоніст Валерій Ковтун.

За ці два-три роки він проїхав майже пів-Союзу з різним репертуаром і з найрізноманітнішими музикантами і солістами і практично ніколи і ніде не співав. Лише одного разу, під рев «зашарілої» зали, він заспівав сольний концерт замість захворілого філармонічного соліста, назвавшись його ім’ям.

Ось така була ідея – заробити в поїздках гроші на апаратуру, потім приїхати до Москви, підготувати репертуар і видати російський рок-н-рол.

1969-й рік надходження А. Градського в ГМПІ ім. Гнєсіних на факультет сольного співудо педагога Л.В. Котельникова. Згодом він удосконалює свою майстерність у класі Н.А. Вербовий. Педагог з камерного класу – Г.Б. Орентліхер; в оперному класі з ним працюють такі майстри, як С.С. Сахаров, Н.Д. Шпіллер та М.Л. Мельтцер. Градський починає паралельно сольну кар’єру, виступаючи один під гітару. До цього часу відносяться “Балада про птахоферму”, “Іспанія” на вірші Н. Асєєва, “Пісня про дурнів” і маленька рок-опера “Муха-Цокотуха”.

Починається знаменний період, коли Градський, по суті, стає одним з перших експериментаторів у дорозі з текстами російською мовою (власними та відомими поетами). Звертається і до російського фольклору.

У 1969р. «СКОМОРОХИ» грають, як і раніше, втрьох (А.Г. плюс Полонський і Шахназаров), у 1970 р. до них приєднується Олександр Лерман, інтелектуал, лінгвіст та професійний музикант, лідер гурту «ВІТРИ ЗМІН» (згодом, разом з Ю.В. , працює в США в групі «САША і Юра», одночасно викладає лінгвістику в американському університеті), а замість В. Полонського, що перейшов у ВІА «ВЕСЕЛІ РЕБЯТА», приходить дивовижний барабанщик Юрій Фокін (потім поїхав у США, один час служив у Російській православної церкви в приході під Нью-Йорком). Це зірковий груповий склад «СКОМОРОХІВ». Вони вільно співають на три-чотири голоси пісні свого твору. Москва підкорена раз і назавжди. Рівних, як кажуть, немає. На жаль, майже жодних записів того періоду не збереглося.

Наприкінці 1971 року А. Лерман та Ю. Шахназаров (згодом засновник групи «АРАКС» театру Ленінського комсомолу, з ім’ям якого пов’язані всі подальші музичні успіхи Ленкома, людина, яка працювала потім керівником музгрупи А. Пугачової) за десять днів до початку всесоюзного фестивалю в м. Гіркому залишають Градського та Фокіна.

Фокін приводить до Градського піаніста Ігоря Саульського, сина відомого композитораі джазмена, і в поїзді Москва – Горький Градський навчає Ігоря грі на бас-гітарі та на Всесоюзному фестивалі біт-груп “Срібні струни” у Горькому, поділивши перше місце з Челябінським “Аріелем”, “Скоморохи” здобули шість перших призів з восьми. А три з них – “за гітару”, “за вокал” та “за композицію” – отримав особисто Градський. Усі попередні сім років умістилися у двадцять хвилин фантастичного шоу на сцені горьківського ПК. Після фестивалю до гурту, час від часу, приєднуються флейтист, піаніст і вокаліст Гліб Май, який зробив авторську композиторську кар’єру, і чудовий барабанщик з Єревана Армен Чалдранян.

Починається період перших дослідів звукозапису. Один із членів журі горьківського конкурсу музикознавець Аркадій Петров, який на той час працює на радіостанції “Юність”, на свій страх і ризик, організовує студійні записи Градського та «СКОМОРОХІВ» на радіо. Олександр Градський першим серед радянських рок-музикантів створює цикл композицій на вірші Бернса та Шекспіра – свого роду енциклопедію рок-стилів: від блюзу до рок-н-ролу (через десять років записано на платівку).

Тут стає остаточно ясно: «СКОМОРОХИ» це Олександр Градський. Про нього та про групу говорять “Голос Америки” та Московське радіо, його перші пісні звучать на весь Союз.

Починаючи з 1972 р. гурт стає індивідуальним (поряд з гітарою, вокалом тощо) інструментом Градського для затвердження його музичних та поетичних ідей. Перші записи Градського в студії стали єдиними і першими у своєму роді рок-композиціями в СРСР, записаними студійним багатоканальним способом, в яких він виступив як мультиінструменталіст, автор усієї музики, деяких віршів, супервокаліст, який вперше в СРСР здійснив багаторазове накладання чотириголосся, а одна композиція (“Тільки ти вір мені”), вперше після Пола Маккартні, була записана ним цілком (партії всіх інструментів і голосів). У тому ж 1972 р., на пропозицію Тухманова, він записує дві його пісні для LP “Як прекрасний цей світ “(“Джоконда” і “Жив був я”), вперше в Союзі використовується при цьому 16-канальна апаратура.

Того ж року «СКОМОРОХИ» виїжджають на гастролі до Куйбишева та Донецька. При цьому в їхньому складі, спеціально для поїздки, з’являються А. Буйнов, Ю. Шахназаров, Г. Май, барабанщик Борис Богричев. На концерті в Куйбишеві був неймовірний успіх – після концерту гурт поїхав до готелю, але за півгодини за музикантів прибіг інструктор міськкому комсомолу і з жахом повідомив, що публіка не розходиться, поводиться агресивно і вимагає продовження. і концерт був продовжений до першої години ночі.

Наприкінці 1972 року поруч із Градським вперше на сцені ми бачимо бас-гітариста Юрія Іванова, який, практично до цього дня, входить, при необхідності, до складу «СКОМОРОХІВ».

На початку 1973 року Градський та Іванов (І. Саульський на той час зайнявся низкою інших проектів, граючи поперемінно з різними музикантами та гуртами, так само як і Ю. Фокін) виступають постійно разом, змінюючи барабанщиків та запрошуючи на різні концерти то Фокіна, то Чалдраняна (нині Ігор Саульський живе у США, зробивши фантастичну кар’єру професійного комп’ютерника, менеджера-композитора, а згодом бізнесмена).

Чехарда зі складом, враховуючи, що група (на переконання А.Г.) повинна складатися не більше ніж з 4-х осіб, призводить до пошуків, а потім і до запрошення до групи нових учасників, як виявилося, постійних та назавжди істинних друзів Олександра Градського, з якими й були ним записані всі основні пісні, композиції, музика до кінофільмів, спектаклів, вокальні сюїти та багато іншого. Видатний барабанщик, суперджазмен та стиліст Володимир Васильков та один із найсильніших саксофоністів та флейтистів Спілки Сергій Зенько, разом із Градським та Івановим, склали тих «СКОМОРОХІВ», яких ми можемо почути в записі та переконатися у майстерності всієї групи та кожного окремо.

У 1973 році виходить перший сольний міньйон Олександра Градського з композиціями “Іспанія”, “Скоморохи”, “Синій ліс”, “Подруга вугільника”. У тому ж році, на одному зі студійних записів, знову-таки організованої Аркадієм Петровим, в апаратній з’являється запрошений Петровим режисер майбутньої кінокартини “Романс про закоханих” Андрона Міхалкова-Кончаловський. Він негайно робить Градському пропозицію про участь у фільмі спочатку як співака, а потім автора пісень, частини віршів і всієї музики.

Небувалий на той час випадок: 23-річний композитор (не член Спілки композиторів!) отримує замовлення на музику до 2-х серійного музичного фільму одного з найвідоміших та найталановитіших режисерів країни.

Картина вийшла на екрани Союзу в 1974 році, того ж року – перший LP Олександра Градського з музикою з “Романсу. “, за який “Біллбоард” (міжнародний музичний супержурнал) присуджує Градському титул “Зірка року – 1974” за “видатний вклад у світову музику” (цитата).

Того ж року Градський отримує диплом про закінчення Інституту ім. Гнесіних як “оперний та концертно-камерний співак” (цитата). Того ж року стає лауреатом міжнародного конкурсуестрадної пісні “Братиславська ліра”.

Кар’єра А.Г. розгортається з запаморочливою швидкістю. Він отримує можливість гастролювати країною, при цьому концерти його проходять у переповнених залах за неймовірного ажіотажу публіки.

У величезних палацах спорту він працює по три-чотири сольні двогодинні концерти на день, вражаючи аудиторію триоктавним діапазоном голосу, зовсім незвичайним для того часу репертуаром, жорстким хард-роковим акомпанементом (у тих випадках, коли з ним гурт «СКОМОРОХИ»), надзвичайної акторської манерою тощо. Вся ця робота організована через філармонії, і творчості Градського утворюється ” печатка ” офіційного мистецтва, тобто. рок-музика можна офіційно дозволити. Мало хто пам’ятає, що О.Г. “пробив” цю непереборну стіну першим, а за ним, у “пролом”, що утворився, кинулися всі інші рокери.

У 1974 р. Градський закінчує роботу над циклом пісень “Роздуми блазня ”.

У 1975 році він працює (слідами “Романсу. “) над кількома фільмами, не забуваючи про записи, беручи участь навіть у проектах інших авторів (Г. Гладкова, В. Терлецького, Е. Колмановського, М. Фрадкіна, М. Мінкова та ін.). У цей час він вступає у Московську консерваторію до класу композиції Т.Н. Хреннікова і. записує “Як молоді ми були” А. Пахмутової та Н. Добронравова (результат ви знаєте). До речі, ця пісня у виконанні Градського єдина, яка була “розкручена” ТВ та Радіо. Всі інші його роботи досі “затискаються”, незважаючи на жодні зміни в політиці та повсякденному житті.

В 1976 Градський складає і записує першу частину сюїти “Російські пісні”, а в 1978 р., за порадою А.Петрова, – другу частину. “Російські пісні” перша рок-пластинка в СРСР (вийшла у світ 1980 р.) стала однією з самих значних робіту рок-музиці того часу. Стиль альбому визначено як “вокально-інструментальна сюїта”.

Починаючи з цього часу, Градський “видає” одну студійну роботу за іншою, вокальні сюїти: “Утопія АГ”, “Сатири”, “Саме життя”, “Зірка полів”, “Ностальгія”, “Флейта і Рояль” – на вірші класиків , “Концерт-сюїта”, “Роздуми блазня” (збірник записів 1971-1974 рр., в якому А.Г. доводить можливість співу російською в різних рок-стилях), “Монте-Крісто”, “Експедиція” – на свої вірші, опера “Стадіон” (лібретто А.Г. та Маргарити Пушкіної), балет “Людина” (лібретто А.Г.), призначені для LP, проте вихід їх у світ постійно затягується з “зрозумілих міркувань”. ” Рекорд” тут належить сюїті “Роздуми блазня” – незважаючи на вихід синглу в 1978 р., вся робота була опублікована через 16 років після запису.

А.Г. продовжує гастрольну діяльність, у його репертуарі активно з’являються пісні на його вірші, іноді сатиричні, іноді просто небезпечні для існуючого режиму. Він пише низку статей на захист жанру рок-музики, активно полемізуючи з ретроградами та. наживаючи купу ворогів.

Градський розпочинає викладацьку діяльність, кілька років роботи в Училищі Гнесиних – він випускає курс; Наступні кілька років, вже в інституті Гнесіних, – ще один курс випущено. Завершився цей етап його роботи двома роками завідування кафедрою вокалу як професор РАТІ (ГІТІС). За його словами, подальше викладання можливе лише за наявності виключно власного класу, швидше за все, доведеться створювати щось на зразок навчального закладу.

1980 – рік смерті Висоцького стає переломним для А.Г. Він повністю переходить у розряд “протестантів”, “замішуючи” на роковій музичній основі трагічну сатиру та драматичну лірику (“Пісня про друга”, “Пісня про телебачення”, “Монолог батона за 28 копійок з борошна вищого гатунку”, “Оповідання людини, який не зміг поїхати у відпустку на Канарські острови та ін.). Спочатку його не “чіпають”, потім, у 1983-1984 рр. деякі “неприємності” трапляються, але завжди голос і талант “беруться до уваги”. Градського “зі скрипом” приймають до Союзу композиторів лише у 1987 році, а перша поїздка за кордон (у США) відбулася лише у 1988 р. , на конференцію, разом із групою митців, кіно та політики. Він блискуче співає на закритті конференції американці влаштовують йому п’ятнадцятихвилинну овацію.

1987 р. Робота на радіостанції “Юність”. Олександр веде “Хіт-парад Градського”. Саме там уперше прозвучали пісні “Кіно”, “Аліси”, ДДТ, “Хмарного краю”, Башлачова, “АВІА”, “Зоопарку”, “Секрету”. За визначенням композитора, його хіт-парад був протистоянням “занудного офіціозу”.

У тому ж 1988 році вже 25-хвилинну овацію він чує на свою адресу і, природно, на адресу знаменитого диригента Євгена Світланова та партнерів по сцені, учасників вистави Великого театру”Золотий Півник” – однією з найскладніших для виконання опер Римського-Корсакова. Партію Зірочета, найважчу партію світового оперного репертуару, А.Г. “клацає” як горішок.

До цього часу, завдяки підтримці Валерія Сухорадо, директора “Мелодії”, він випускає у світ практично всі свої роботи у вигляді LP, пише музику до фільмів “В’язень замку Іф” та “Мистецтво жити в Одесі”, довівши таким чином кількість кінокартин зі своєю музикою та піснями до тридцяти восьми! У цьому він поступово скорочує гастрольну діяльність, повністю переключившись створення у Москві Театру сучасної музики. За підтримки Уряду Москви він отримує будинок у центрі міста, починає його реконструкцію.

Московське театрально-концертне музичне об’єднання (МТКМО), під його керівництвом, здійснює ряд найскладніших проектів, у тому числі: організація “шалених” сольних концертів у Москві (25 січня 1990, 17 березня 1995, а також ювілейні концерти 1999, 2004, 2009 рр.) за участю симфонічних оркестрів та оркестрів російських народних інструментів, хорів, рок-груп та своїх друзів з “цеху”, випуск у світ “Колекції АГ”, тобто. тринадцяти компакт-дисків з повними зборамитворів і записів Олександра Градського, створення двох музичних фільмів “Антиперебудовний блюз” (1991 р.), “Жив’ям у Росії” (1996 р.) та “Жив’єм у Росії – 2” (1999 р.), що вийшли згодом на DVD.

Перші поїздки за кордон дають результати. Градський працює у спільних проектах та концертах з такими “китами” західної музики, як Лайза Мінеллі, Шарль Азнавур, Джон Денвер, Кріс Крістоферссон, Дайяна Уорвік, Семмі Девіс, Грейтфул Дед, Сінді Петерс у США, Німеччині, Іспанії, Греції, Швеції. Нарешті, в 1990 році, після одного із спільних з Джоном Денвером концертів у Японії, Градський отримує контракт з VMI (VICTOR) – провідною японською фірмою. Випускає під її маркою два компакт-диски (Metamorphoses і The Fruits From The Cemetery) і дає кілька концертів у Японії з найрізноманітнішим репертуаром, починаючи з власних пісень російською мовою і закінчуючи західними хітами та японськими класичними романсами. “Людина”, “Распутін” та “Єврейська балада”) ставить Київський театр балету (балетмейстер Г. Ковтун), а два останні – Театр балету на льоду (художник І.Бобрін). Всі ці спектаклі “возяться” Європою та Америкою з величезним успіхом. Незважаючи ні на що, він не зупиняється на досягнутому і з упертістю продовжує, у прямому та переносному сенсі, “будівництво” свого музичного театру.

Було й «офіційне визнання» – на рубежі третього тисячоліття Градський стає народним артистом Росії та лауреатом Державної преміїРосії, як кажуть, за «сукупністю» заслуг. Будівля музичного театру Градського реконструюється «зі скрипом», але надії поки що залишаються, як і продовження гастрольно-концертної діяльності. Останні роботи Олександра Градського можна впевнено назвати подіями у музичному житті. Це «Хрестоматія» – компакт-диск із композиціями, що нагадують у стилістичному відношенні «Роздуми блазня», тобто. спроба знову висловитися російською мовою сучасних жанрах, і звичайно ж, опера «Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим з унікальним складом учасників, робота над якою тривала понад тридцять років паралельно з «основною» діяльністю, про яку ви могли прочитати вище. Ця опера О.Г. вийшла у світ у розкішному оформленні (у вигляді старовинної книги), у комплекті чотири диски і повне лібретто – до речі, у книзі “Вибране” воно теж надруковане – ще чекає свого біографа, тому що описати двома словами враження від опери неможливо. .

Що ж тепер? А тепер, вже після опери, – нові, «соціально заточені» пісні, романси та гастролі, концерти, на яких О.Г., вкотре виходячи до зали, демонструє свій блискучий голос, фантастичну музичність та артистизм, словом, усе те що ми про нього давно знаємо.

Як то кажуть: дай Боже.

Сергій Терехов
Питання відповідь Діти виросли, чи не мрієте про онуків? Чи любите няньчиться з зовсім маленькими малюками?
Тетяна Астахова, 22 лип 2011 2:27 pm

Досвід був
Олександр Градський, Серп 09, 2011 11:01 Що може вас змусити вийти на мітинг? Майже нічого. Раніше бувало, ходив. Якась потреба була, і здавалося, що це чомусь може сприяти. Згодом до людини приходить повніше розуміння життя, і те, що я бачу навколо себе, аж ніяк не може змусити мене піти на такий захід.
Думаю, навіть заради чогось доброго сьогодні об’єднати людей дуже складно. А різноманітні збори найчастіше спонтанні, і проходять вони тоді, коли щось стосується особисто когось. Політики ходять на мітинги, щоб зробити свої особисті справи, прості люди – щоб якимось чином відстояти свою гідність.
З віком я починаю думати, що треба не на мітинги ходити, а просто своїм існуванням та роботою стверджувати близьку тобі ідею чи концепцію. На мою думку, краще вдосконалюватися у своїй професії. Тієї загрози, що нібито може наступити якийсь режим і працювати в професії стане нестерпно, я зараз не бачу.
Керувати країною та суспільством дуже важко. А ходити на мітинги та вказувати, як це робити – це не моє. Навіщо сіпатися? Зараз триває метушня навколо пирога. Але так як цей пиріг не мій, я й не метушу. Тим більше, у мене свій є.

Олександр Градський / співак, композитор, народний артист Росії
www.golos.org , 02 травня 2007 Олександр Градський став батьком втретє 1 вересня 2014 року громадянська дружина співака Марина Коташенко народила хлопчика. 64-річний артист та його 33-річна супутниця вирішили назвати сина Олександром. Пологи пройшли у Нью-Йорку, і не випадково. Адже відомо, що Градський має подвійне громадянство. Малюк народився в одній з клінік міста, де Марина спостерігалася всю вагітність. Щасливі батьки вже вигадали новонародженому малюкові ім’я. “Хлопчика звуть Олександр Олександрович Градський. Я його спеціально так назвав. За такого імені, по батькові та прізвища він змушений буде займатися музикою. А генами я його забезпечив”, – цитує Олександра Градського “Московський комсомолець”.
Нагадаємо, Олександр Градський був одружений тричі. Перший шлюб, як він називає, був студентським, “пробним”. Із другою дружиною, з якою артист прожив два роки, була відома актриса Анастасія Вертинська. Від третього шлюбу народилося двоє дітей – син Данило Градський (1981) та дочка Марія (1986).

Євгенія Ходос– У мене є фото – його надав Олександр Борисович Градський кілька років тому для книги The Голос. Розкажіть про це фото: де і коли?
Леонід Ярмольник– Цій фотографії дуже багато років. Женька Болдін (третій чоловік Алли Пугачової – Ред. МП), режисер з Петербурга, це – сам Градський, зрозуміло. А це Андрій Макаревич.

Інформація Журнал «ГЛЯД»– захоплююче видання, що представляє всю різноманітність та багатосторонність людського життя: культурна спадщинацивілізацій та їх наукові досягнення, історії життя видатних людей, враження відомих мандрівників, судження дипломатів та громадських діячів. У журналі «ГЛЯД» висвітлюються: поезія та проза, Образотворче мистецтвота архітектура, фотомистецтво та дипломатія, історія та життя театру та кіно, парадоксальні наукові погляди та подорожі. А чудові ілюстрації відомих фотографів роблять ці матеріали живими та яскравими.
Журнал «ГЛЯД» одне з небагатьох періодичних видань акредитоване та розповсюджуване в Державній ДуміРФ, Генеральної прокуратури РФ, Конституційному суді РФ, Міністерстві закордонних справ, посольствах зарубіжних країн, найбільших авіакомпаніях, у найкращих готелях м. Москви, м. Санкт-Петербурга та м. Казані, а також серед представників промислового та ділового бізнесу.
Чудово ілюстроване періодичне видання, з яким співпрацюють найвідоміші письменники, журналісти, науковці, фотографи та мандрівники. Серед них фотографи: Олександр Тягни-Рядно, Віктор Ахломов, Катя Галіцина, Герман Вестман (Кельн); журналіст та письменник – Тетяна Щербіна; вчені зі світовим ім’ям – Сергій Аверінцев; англійський вчений – Джефрі Аш; письменник – Олександр Кабаков та багато інших.
Головний редактор журналу – Оксмон Борис Мойсейович.
Заступником головного редактора є відомий письменникЄвген Попов.
Членами редакційної ради журналу є: Вадим Абдрашитов – кінорежисер; Василь Аксьонов – письменник; Рене Герра (Франція) – професор-славіст; Олександр Градський– Співак, композитор; Борис Мессерер – художник; Тетяна Толста – письменник.

Олександр Градський – відомий співак та композитор, автор тексту, колишній наставник вокального шоу «Голос».

Сім’я та дитинство

Коли народився Олександр Градський, його сім’я проживала в Челябінській області, за Уралом, у місті Копейську. Батько майбутньої знаменитості працював інженером. До цього невеликого населеного пункту главу сімейства направили після закінчення ВНЗ. Мама Градського була актрисою, вона відмовилася від своєї кар’єри в легендарному МХАТі, обравши сім’ю та поїхавши за чоловіком.

У Копейську мати Градського очолила одну з місцевих студій самодіяльності. До Москви сім’ї вдалося повернутися лише 1957 року. Якийсь час, ще до школи, Олександр Градський проживав у столичному регіоні у бабусі. Пізніше його батьки перебралися до Москви, де орендували невелику кімнату у підвалі, дитину вирішили з собою не брати.

Градський став жити з мамою та татом, коли пішов до школи. У 9-річному віці мати віддала сина музичну школу. До речі, майбутня знаменитістьне виявляв особливого прагнення навчання. Зокрема він займався грою на скрипці. Градського буквально дратувало, як і вдома доводилося репетирувати кілька годин. Якщо говорити про звичайну школу, то артист надавав перевагу гуманітарним предметам. Хлопчику дуже подобалося читати, свій перший вірш він написав у 14-річному віці. Платівки із сучасною музикою Градський міг чути завдяки своєму дядькові по маминій лінії. Він був актором і часто відвідував зарубіжні країни, зокрема Америку. Звідти родич і привозив те, чого не можна було дістати у Москві.

У шкільному віці Олександр Градський вже почав активно та досить успішно виступати на маленькій сцені. На творчих вечорах учень виступав із гітарою або ж гра на фортепіано. Окрім цього, він відвідував акторську секцію.

Перші композиції

У 14 років Олександра Градського запросили до польської підліткової групи під назвою «Таракани». Тоді він почав брати участь у різноманітних концертах, перебуваючи у складі музичного колективу. Першою піснею тут стало «Найкраще місто Землі». Коли Градському було 15 років, його сім’я покращила житлові умови у Москві. Вже в цьому підлітковому образі остаточно вирішив, що стане артистом. Сам артист згодом розповідав, що його дуже захопило творчість групи The Beatles.

Розвиток кар’єри

У 1965 році було створено колектив «Слов’яни». Його родоначальниками були Олександр Градський та Михайло Турков. Згодом до музикантів приєдналися інші учасники. За рік з’явився інший ансамбль – «Скоморохи». До речі, пісні виконувались лише російською мовою, переважно їх автором виступав саме Градський. Знаковою у житті артиста стала композиція «Синій ліс». Паралельно співак виступав у складі музичного гурту”Скіфи”. Оскільки у молодого артиста не вистачало грошей на придбання нової апаратури, він разом із друзями став підробляти у філармонії. Там дуже цінували Градського, керівник навіть запропонував йому вирушити на гастролі країною.

Наступним колективом був ВІА “Електрон”. Декілька років Градському доводилося не співати, щоб не засвітитися. За цей час артист накопичив кошти на придбання гідної апаратури.

У 1969 році Градський вступив до Гнесинки на вокальний факультет до викладача Котельникової. Під час навчання він регулярно брав участь у сольних концертах, де виступав під гітару. Артист був першим, хто зважився в дорозі став просувати тексти російською мовою.

Найкращі роботи Градського

Після закінчення навчального закладу Градський вирушив у масштабний гастрольний тур. Цей час відзначився стрибком його впізнаваності та популярності. На своїх концертах артист завжди збирав величезну кількість людей. Бувало, що на день кількість виступів сягала чотирьох.

У 1975 році Градського зарахували до консерваторії. Паралельно з цим працювала над кількома кінокартинами. У 1976 році артист почав писати свою дебютну сюїту під назвою «Російські пісні», її друга частина вийшла через два роки. У цей час Градський активно працював у сфері створення рок-композицій. Співак продовжував гастролювати, виконуючи перед радянськими глядачами свої авторські композиції.

Незабаром він почав пробувати себе як педагог. Його викладацька діяльність здійснювалася у рідному училищі ім. Гнєсіних. Згодом Градський перейшов до ГІТІС, де очолив вокальну кафедру.

Переломним у творчості знаменитості став 1980 рік. Тоді його перевели до категорії «Протестантів». На той час у музиці Градського існували драматичні нахили. Його харизма і голос були завжди пізнаваними, тому всі проблеми швидко вирішувалися.

Вперше за кордон Градський вирушив у 1988 році. Однак це були не гастролі, а конференція, учасниками якої стали митці та відомі політики. Незабаром артистові довелося скоротити кількість виступів, оскільки він почав старанно працювати над власним театром сучасної музики. Для цього проекту знаменитості навіть виділили окрему будівлю в центрі Москви, але вона вимагала реконструкції. Поруч із Градський писав музику: кілька дисків було написано у Японії.

Коли на Першому каналі стартувало шоу Голос, Градського запросили зайняти місце наставника. Два роки поспіль у проекті перемагали його підопічні.

Особисте життя

Мама Олександра Градського померла, коли хлопцеві було лише 14 років. На згадку про неї підліток взяв її дівоче прізвище. Якщо говорити про перший шлюб, то він тривав лише три місяці. Після розлучення з Наталією Смирновою, музикант одружився з Анастасією Вертинською. До речі, чергове весілля відбулося за три роки. Разом пара прожила два роки, але розлучення оформило набагато пізніше.

Третій шлюб Градського було укладено відразу після офіційного розриву попередніх відносин. Обранкою рокера виступила Ольга Фартишева. У шлюбі подружжя прожило 23 роки, дружина подарувала коханому сина та доньку.

У жовтні 2018 року Олександр Градський став батьком вчетверте. Громадянська дружина подарувала російському артистові сина. Для самої дівчини дитина стала другою за рахунком.

Олександр Борисович Градський (3 листопада 1949) – знаменитий російський співак, виконавець та автор пісень. Його вважають одним із основоположників класичного російського року. З 1999 року є Народним артистомРосії, а 1997 року Градський отримав почесний титул Заслуженого діяча мистецтв.

Дитинство

Олександр Борисович народився 3 листопада у Копейську, у середньої сім’ї. Його батько – Борис Абрамович Фрадкін – був інженером-механіком і майже все своє життя пропрацював на місцевому заводі, де його любили та поважали не лише колеги з цеху, а й адміністрація. Мати Градського – Тамара Павлівна Шитикова – мала неймовірні творчі здібності.

В ранньому дитинствівона самостійно навчилася грати на фортепіано, а потім, будучи ще незаміжньою, підробляла як акомпаніатор на багатьох заходах Копейська. Саме тому захоплення Олександра музикою, швидше за все, виникло у ньому завдяки талановитій та творчо обдарованій матері.

Дитинство Сашка проходило спокійно. Його батьки практично ніколи не сварилися, жила сім’я в середньому достатку і не потребувала допомоги. Дуже часто Градський їздив до бабусі з дідусем, які, бачачи його прагнення вивчення мистецтва, водили його на театральні постановки, дарували книги вітчизняних та зарубіжних авторів, показували галереї та виставки рідного міста.

З їхньою допомогою Саша розвивався набагато швидше, ніж його однолітки, тому, пішовши в 7 років у школу, йому було досить нудно спілкуватися з ровесниками, через що Градський дуже часто збігав із занять або просто замикався в собі.

Юність

У віці чотирнадцяти років Олександр Градський переживає першу тяжку втрату – з життя йде його мати, яка протягом кількох місяців була серйозно хвора. Незважаючи на те, що лікарі задовго до її смерті пророкували подібний кінець і готували родичів до найгіршого результату, на Сашка смерть справляє найсильніше враження. Протягом наступного року він практично не ходить до школи, не спілкується із родичами і навіть не виходить із дому. Після того, як юнак оговтується від жахливої ​​депресії, він вирішує взяти собі прізвище матері – Градська замість батьківської.

Щоб ще більше підкреслити любов до матері, юний Градський вирішує вступити до консерваторії. Однак у Копєйкіному таких установ, на жаль, не перебуває, тому Сашко після численних сварок з рідними перебирається до Москви.

Він надходить не відразу: вперше екзаменаційна комісія вирішує, що хлопець є надто неосвіченим (у музичному сенсі) для навчання у консерваторії. У вступі Градському відмовляють, після чого він упродовж року ходить на приватні музичні курси до репетитора, котрий намагається максимально навчити його всьому, що знає сам.

До слова, навчання Градського проходить досить легко: юнак швидко схоплює нову інформацію, старанно й старанно вчиться і навіть намагається писати власні пісні, які показує лише своєму наставнику.

Далі йде друга спроба вступу до московської консерваторії. Цього разу здібності юнака вражають екзаменаторів і без зайвих питань його зараховують до групи. Ця подія стає вирішальною у долі майбутнього музиканта.

Кар’єра

Як пізніше з’ясувалося, прагнення Олександра Борисовича вступити до вищої музичної установи було продиктовано не лише любов’ю до матері. Молода людина, яка на той момент вже написала кілька власних пісень, хотіла неодмінно продемонструвати свій талант широкому загалу. А що, як не музична консерваторіяможе дати більшу кількість можливостей для самореалізації?

Так Градський став навчатися музичної майстерності і паралельно обзаводитися шанувальниками, друзями, товаришами та тими, хто хотів показати талант молодої людини світові. І на початку 70-х років Сашко, будучи ще студентом, отримав привабливе запрошення, яке стало його дебютом на музичній ниві. Справа в тому, що на той момент планувалися зйомки фільму “Романс про закоханих”, де композитором мав виступити Мурад Кажлаєв.

Проте з невідомих причин той в останній момент відмовився від участі у проекті, поставивши під удар найуспішніше створення фільму. Але заповзятливий Аркадій Петров та режисер Андрій Міхалков-Кончаловський після недовгих пошуків виявили у московській консерваторії юного таланту – Олександра Градського, кому і було запропоновано взяти участь у фільмі.

Після виходу в 1974 році на екрани «Романсу про закоханих», для якого Градський не тільки складав музику, а й самостійно виконував кілька партій, успіх музиканту, що починає, був забезпечений. Його почали помічати не лише вітчизняні, а й закордонні видання, а журнал “Billboard” навіть назвав його “Зіркою року”, чим ще більше зміцнив становище Градського. музичному світі.

Творчість

Як тільки ім’я Градського набуло світової популярності, музикантові почали надходити сотні пропозицій, пов’язаних з театрами, кіно та звукозаписними студіями. За дебютним фільмом він написав рок-оперу «Стадіон», яку присвятив пам’яті Віктора Хари. На той момент подібний музичний формат був для широкого загалу новинкою, тому Олександр сильно ризикував, пишучи вітчизняну рок-оперу. Тим не менш, побоювання виявилися помилковими – нестандартне, потужне, готичне звучання одразу ж підкорило не лише звичайних слухачів, а й музичних критиків, а через рік Градський випустив другу рок-оперу «Людина» (згодом вона прозвучала на сцені одного з московських театрів, ставив постановку за Редьярдом Кіплінгом).

Важко сказати, скільки загалом композицій написав Градський аж до сьогоднішнього моменту. Можна лише перерахувати найпопулярніші їх. Ними стали такі композиції, як «Арія Каварадоссі», «Балада про рибальське село», «У полях під снігом і дощем», «Виходжу один я на дорогу», «Гори, гори, моя зірка», «До кінця, до тихого хреста», «Як молоді ми були», «Мені з дитинства снилася висота» та багато інших. За всю свою музичну кар’єру Олександр Градський успішно співпрацював із Пахмутовою, Добронравовим, Колмановським, Рубцовим, Бернсом та іншими відомими персонами на музичній ниві.

Особисте життя

Олександр Борисович був одружений тричі. Вперше це сталося в молодості, коли він одружився зі студенткою консерваторії Наталі, яку полюбив ще на першому курсі. Проте шлюб тривав недовго, а сам музикант у майбутньому неодноразово називав його «молодіжним вчинком», посилаючись на те, що і він, і вона були закохані та дурні для обдуманих та правильних рішень, внаслідок чого сталася помилка.

1976 року на одному з музичних заходів Олександр Градський зустрічає актрису Анастасію Вертинську. Між ними зав’язуються тісні взаємини, а через кілька місяців пара оголошує про заручини. Але шлюб триває аж до офіційного розлучення в 1980 році, хоча, за фактом, подружжя припиняє спільне проживання на два роки раніше.

Втретє Градський одружується 1981 року з юристом Ольгою Семенівною. У шлюбі народжується двоє дітей, але до 2003 року музикант оголошує про своє розлучення з дружиною та передачу їй половини свого майна. І починаючи з 2003 року, він живе у цивільному шлюбі з Мариною Коташенко, яка значно молодша за нього.

Скільки років старшим дітям Градського

Де повинен спати дитина? Лікарі однозначно радять укладати спати новонародженого окремо, в дитяче ліжечко. Для більшості батьків більш зручним здається укладати малюка з собою, в свою постіль. Як же знайти золоту.

Якщо тато виявився раптом і. Ось і залишилися позаду пишне весілля, перша звістка про вагітність, обопільне щастя, спільні плани на майбутнє і, як грім серед ясного неба, слова чоловіка: «Я тут подумав і зрозумів, що.

Організація випускного в дитячому. Якщо ви взяли на себе відповідальність самостійно або з іншими батьками організувати випускний у дитячому садку, то повинні врахувати багато факторів, що впливають на успішне проведення.

Ожиріння у дітей Дитяче ожиріння – це наявність надлишкової маси тіла дитини. Про наявність ожиріння у дітей може говорити збільшення норми маси тіла на 20%. У більшості випадків дитяче ожиріння може призвести.

Надання першої медичної допомоги. Літо не тільки тепле, приємне і веселе пору року, але й період небезпечних травм, опіків, отруєнь, перегріву на сонці і т.д. Якщо дитина перегрівся на сонці, у нього підвищується температура.

Пошук

Групи в дитячому садку / Дошкільнята

Групи в дитячому садку

цього року ми так і не потрапили в муніципальний дитячий сад. Чесно кажучи, я спочатку була введена в оману щодо того, яка група б підійшла нам за віком. І хоча на чергу це ніяк не вплинуло, я весь попередній рік «підгортала» дитячий сад, в якому немає ясельної групи і в який ми відповідно в будь-якому випадку б не потрапили. Але про все по порядку.
Які бувають групи
Зазвичай в муніципальних садах формуються такі групи:
ясельна група – діти від 1,5 до 2 років;
1-а молодша група – діти від 2 до 3 років;
2-а молодша група – діти від 3 до 4 років;
середня група – діти 4 і 5 років;
старша група – діти 5 і 6 років;
підготовча група – діти 6 і рідше 7 років.
Як визначити, в яку групу повинен йти дитина
у березні цього року я відвідала нашу адміністрацію, щоб дізнатися, яка у нас чергу в дитячий сад. І там мені пояснили, що т.к. день народження у дочки в листопаді, на 1 вересня їй ще не буде 3 роки, відповідно вона потрапляє за віком у ясла (від 1, 5 до 2 років). Іншими словами, потрібно дивитися, скільки дитині буде на 1 вересня, і визначати в яку групу він потрапить.
Наведу інший приклад. Моя старша дочка народилася в січні.

. У 1-у молодшу групу вона була визначена у віці 3,7 років. Тобто виходить, що з нею в групі були і малюки, яким щойно виповнилося 3 роки. А моя дочка опинилася найстарша в групі.
Мінуси

Часто можна почути думку, що якщо дитина потрапляє в колектив, де діти старше його, то він буде тягнутися за ними і краще розвиватися. Можу сказати, судячи з старшої дочки, те, що вона старша всіх одногрупників ніяк негативно на її розвитку не позначилося. Навпаки, вона завжди була прикладом для інших.
Комерційний дитячий садок
Що стосується молодшої дочки, то в результаті вона потрапила в комерційний дитячий сад, де поділ на групи інше. У нашому закладі всього дві групи: малюки (від 1,5 до 2) і старші (від 3 до 4). Так як до 4 років рідко хто залишається в цьому саду, старша група у них завжди менше, ніж молодша. Тому спочатку завідувачка запропонувала визначити мою дочку до старших дітей. Але я відмовилася.
Донька трохи відстає від своїх однолітків з розвитку. Говорити тільки почала, та й за іншими показниками вона швидше тягне на 2-річного малюка. Мені багато хто говорив, що дочка буде тягнутися за дітьми постарше, але я бачу зовсім іншу ситуацію. Грає у дворі вона з малюками, а старшим дітям не цікаво з нею. Вона начебто тягнеться до них, але у них свої ігри та спілкування. І яке розвиток може бути в цьому випадку?
А що ви думаєте про прийняте поділі на групи?