Що означає білий хрест на техніці ЗСУ: коротке тлумачення символу

Білий хрест все частіше з’являється на українській військовій техніці і в соцмережах українців. Що це за символ – розібрався УНІАН.

У вересні 2022 року в Інтернеті з’явилися фото і відео техніки ЗСУ із зображенням білого хреста. А депутати і звичайні українці ставлять хрести на аватарках в соцмережах або використовують їх в нікнеймах. Навіть контрнаступ ЗСУ називають “українським хрестовим походом”.

Значення цього символу пояснили ТСН. Виявилося, що рівнокінцевий хрест – це дуже древній символ, який здавна використовують в боях. Називається він “знамення перемоги”.

Що означає хрест на українській техніці – історія символу

Рівнокінцевий хрест вперше з’явився в 300-их роках під час правління імператора Костянтина. Легенда свідчить, що тоді ще язичникові Костянтину з’явився божественний образ перед битвою і порадив нанести малюнок хреста на щит. Костянтин зробив так і переміг ворога.

Після цього імператор дозволив християнство в Римській імперії і позначив рівнокінцевий хрест як символ перемоги християнства над язичництвом .

У нашій історії цей символ використовували часто. Рівнокінцевий хрест зображували на бойових прапорах козаків і на прапорі гетьмана Богдана Хмельницького. Знаходили його також на гербах і козацьких печатках.

Білий хрест як символ / фото Wikipedia

Пізніше хрест використовувала армія УНР, яка билася з більшовиками. Рівнокінцевий хрест вручали учасникам походу.

Зараз хрести зображують на багатьох українських медалях, гербах, прапорах та емблемах. Наприклад, емблему ЗСУ прикрашає Червоний Хрест, а білий хрест зображений на гербі Вінницької області.

Вас також можуть зацікавити новини:

Росія втратила в Україні понад 700 танків. Як їх знищили і якими будуть танки майбутнього

Зображення знищених російських танків – розтрощене шасі, розбита башта, почорнілі та спалені стволи гармат, що стирчать у небо – знаковий символ війни в Україні. У зв’язку з цим постає питання – чи сучасна протитанкова зброя не робить цю техніку марною на полі бою?

“Про це починають говорити щоразу, коли черговий танк виводять з ладу, – каже Девід Віллі, куратор і викладач Танкового музею в Бовінгтоні, штат Дорсет, який може похвалитися найбільшою у світі колекцією танків. – Оскільки танк є символом сили, коли він зазнає поразки, люди доходять висновку, що танкам кінець”.

Ми дивимося, як основний бойовий танк радянської розробки Т72 заводить двигуни та з гуркотом прямує на заправку перед репетицією параду. По суті, це та сама модель танка, як ті, що перейшли кордон України в лютому – й були масово знищені маленькими і спритними групами добре навчених українських піхотинців за допомогою безпілотників, “Джавелінів” та NLAWs.

“Важливо не робити неправильних висновків з того, що ми спостерігали протягом останніх кількох місяців”, – каже генерал-лейтенант армії США у відставці Бен Ходжес, який донедавна командував сухопутними військами США в Європі.

“Російські танки, про які йдеться, як правило, використовували непрофесійно, не мали підтримки піхоти та не мали сильних сержантів, як в армії США чи Британії. Тому вони стали легкою мішенню для українських захисників”, – додає він.

Цей T72 – подарунок Музею танків від польської армії

Його погляди поділяє бригадний генерал британської армії у відставці Бен Баррі, нині старший науковий співробітник міжнародного інституту стратегічних досліджень, який спеціалізується на сухопутних війнах.

“Поразка російського наступу на Київ показує, що відбувається, коли танки невміло використовують сили, які не можуть вести загальновійськовий бій (поєднувати танки з піхотою, артилерією та авіацією) і мають слабку матеріально-технічну базу.

“Компетентна бойова група НАТО витіснила б піхоту, щоб танки не потрапили у засідки”, – додає він.

Танк – один із знакових символів сучасної війни – має як критиків, так і захисників. Під час нагірнокарабаської війни 2020 року танки Вірменії легко знищувались азербайджанськими безпілотниками турецького виробництва.

У Лівії ці ж безпілотники TB2 Bayraktar завдали серйозних втрат силам генерала Хафтара, і в Сирії урядові танки також стали жертвами турецьких безпілотників.

На ранньому етапі війни в Україні сучасні протитанкові керовані ракети, надані Британією, США та іншими країнами, стали ключовим чинником у відбитті російських бронетанкових колон від Києва.

Але вже на другому етапі, на Донбасі, масова російська артилерія покращила ситуацію, використовуючи руйнівну вогневу міць, щоб повільно пробиватися вперед.

Цього року Росія, за оцінками, втратила понад 700 танків – деякі були знищені, інші – покинуті. Ці танки часто мали динамічну броню, яка виглядає як велика прямокутна коробка. Вона сконструйована таким чином, щоб під час влучання ракети виникав невеликий вибух, який знижує її руйнівний ефект.

Але західні безпілотники та протитанкові ракети здатні уникати цього захисту, й переважно влучають у танк зверху по башті, де броня найтонша.

“Ця війна стала зоряним днем ​​безпілотників, – каже Бриг Баррі. – Це означає, що безпілотники потрібні для оборони – щоб захищати від ворожих безпілотників. Також потрібна класична протиповітряна оборона низького рівня, зокрема лазери та електронні перешкоди”.

Автор фото, Getty Images

“Джавеліни” знищили сотні російських танків

Є дещо, що може дати танкам майбутнє – це система активного захисту (APS). Вона дозволяє відбити все, що атакує танк, до моменту влучання.

“Існує два типи APS, засоби для м’якого і жорсткого знищення загрози”, – пояснює Девід Віллі з Бовінгтона.

Він робить паузу, поки поруч із нами танк Т72, подарунок польської армії, викидає сині вихлопні гази та грізно повертає свою масивну 125-мм гармату в наш бік.

“М’яке знищення означає електронні імпульси, які можуть завадити наближенню ракети. Жорстке знищення означає вистріли у неї чимось кінетичним – наприклад, кулями”, – пояснює він.

Цю тему прискіпливо дослідили ізраїльські військові, особливо з 2006 року, коли їхні танки зазнали поразки від саморобних вибухових пристроїв Хезболли та протитанкових ракет на півдні Лівану.

Вони розробили систему активного захисту під назвою Trophy.

Вона працює за допомогою радара для відстеження загрози, що наближається – ракети чи безпілотника – потім обертова пускова установка на башті випускає потік вибухових снарядів, нейтралізуючи їх до того, як вони вразять танк. Trophy або її різновид, скоріше за все, стане стандартною системою захисту багатьох новітніх західних танків.

“Прогрес у заходах протидії безпілотникам зменшить ефективність дронів, які зараз літають над полем бою в пошуках легких цілей”, — каже генерал Ходжес.

Автор фото, Getty Images

Тож чи є у танка майбутнє? Чи він, як дехто пророкує, приречений опинитися на смітнику?

“Завжди буде потреба в захищеній мобільній вогневій зброї”, – каже генерал Ходжес. Він прогнозує недалеке майбутнє, де дистанційно керовані безпілотні танки – по суті, броньовані безпілотні літальні апарати – рухатимуться полем бою в тандемі з танками з екіпажем, збільшуючи вогневу міць і водночас зменшуючи ризик для життя.

“Я був солдатом піхоти і ніколи б не хотів брати участь у жодному бою на будь-якій місцевості без захищеної мобільної вогневої міці”, – каже він.

Джастін Крамп, колишній командир танка британської армії, а нині генеральний директор оборонної розвідувальної фірми Sibylline, погоджується з цим.

“Танки мають вогневу міць, мобільність і стійкість, яких просто немає у піхоти. Це гнучка платформа, яка може діяти вдень і вночі, діставатися до об’єкта і шокувати ворога. Україна не відновлювала б свої танкові сили, якби танки були не життєво важливими. Вони попросили вдвічі більше танків, ніж є у Британії”, – каже він.

Девід Віллі проводив навчання для британської армії, а останнім часом відвідував українських солдатів.

“Важливий не найкращий танк, а найкращий екіпаж, – каже він. – Найдорожчий комплект у світі не гарантує перемогу. Життєво важлива віра у свою справу, і українці у свою справу вірять”.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Також на цю тему

Як у СРСР розробляли летючий танк та що сталося з моделлю Антонова

Швидкий розвиток бронетехніки у роки після Першої світової змінив спосіб ведення війни.

Західний фронт швидко перетворився на статичні лінії окопів, тисячі людей гинули в атаках, які могли призвести лише до завоювання кількох сотень метрів території.

Колючий дріт, артилерія та кулемети зробили просування фронту надзвичайно коштовним. Змінила ситуацію поява перших броньованих танків у 1917 році. Танки могли проїхати крізь колючий дріт і були майже невразливими для кулеметного вогню.

Військова тактика почала знову базуватися на захопленні величезних ділянок землі у ході великих битв, як за часи давніх кавалерійських кампаній.

Інша сучасна зброя – авіація – ще більше розширила площу завоювань. Військовим стратегам тепер доводилося враховувати можливості наступу бронетехніки, яка долала десятки кілометрів за один день – немислима швидкість якихось кілька десятиліть тому.

У 1930-х роках командування кількох армій почали міркувати про те, як швидко доставити бронетехніку військам, які опинилися в ізоляції, або підрозділам, що спустилися у тил ворога на парашутах.

Найкращим способом вважали доставити танки за допомогою великих бомбардувальників. Крім того, військові, зокрема у Радянському Союзі, проводили експерименти.

Однією з ідей було підвісити невеликі легкоброньовані танки, озброєні кулеметами, під крила бомбардувальника, який приземлявся, розвантажував танки і знову вилітав. Технічно це було можливо, але був один серйозний недолік – для того, щоб такий великий літак змін приземлитися, була потрібна рівна територія.

Інша ідея була більш оригінальною – навіщо саджати літак, якщо танк може і сам приземлитися? Так зʼявилась ідея “летючого” або “планерного танку”.

У першій половині XX століття планери розробляли переважно для військових цілей. Німеччина, СРСР, Велика Британія і США доклали багато зусиль для створення планерів, які могли б перекидати піхоту і вантажі у бій.

Планери буксирували транспортні літаки – подібно до того, як сучасні спортивні планери буксируються позаду легких літаків – і випускалися поблизу цілі, щоб продовжити рух. Хоча для ефективності планерам потрібен був вільний простір для посадки (що обмежувало, де їх можна було використовувати), вони виявилися вирішальною зброєю у Другій світовій війні.

На початку 1930-х років танки стали меншими, тому що військові стратеги планувальники усе частіше робили ставку на мобільність. Американський інженер Дж. Волтер Крісті, який винайшов інноваційну систему підвіски, що використовувалася у багатьох танках Другої світової війни, вперше замислився про концепцію летючого танка на початку 1930-х років.

Дизайн Cкрісті був більш амбітним, ніж наступні. Він передбачав кріплення до танка пари біпланових крил, а також гвинта, якого приводив у дію двигун танка.

За словами Крісті, танк міг піднятися у повітря на висоту трохи більше 100 метрів і продовжити рух до місця приземлення власним ходом.

Автор фото, Sergey Ryzhov/Getty Images

Танк Т-60 ліг в основу амбітного проєкту Олега Антонова

“Крім того, пілоту летючого танка не потрібна рівна поверхня, необхідна для зльоту літака-бомбардувальника, — цитував Крісті журнал Popular Mechanics у 1932 році. — Він може злітати з багнюки, вибоїн та ґрунту, що неможливо для звичайного літака”.

Американські військові були менш переконані в успіху проєкту, ніж Крісті, і інноваційну ідею не сприйняли. Але за декілька років інший не менш амбітний проєктувальник у СРСР зняв концепцію з креслярської дошки – і підняв її у повітря.

Олег Антонов з дитинства захоплювався авіацією. Ще підлітком він сконструював власний планер. Його здібності до дизайну зрештою привели його до посади головного конструктора Московського планерного заводу, де він сконструював понад 30 різних планерів.

Радянські військові стратеги починали розуміти, що десантним підрозділам може знадобитися важче озброєння, щоби вижити в ізольованих осередках, далеко від дружніх сил.

Одним із досліджуваних варіантів було скидання малих танків з великих бомбардувальників за допомогою парашутів, але, як пояснює Стюарт Вілер, куратор танкового музею Бовінгтона у Великій Битанії, це не обійшлося без проблем.

Головна – з екіпажем танка. Його також скидали на парашуті, але він міг приземлитися далеко й бути змушеним долати кілометри до свого танка.

Автор фото, Kaboldy/CC BY-SA 3.0

Т-60 довелося значно модифікувати, щоб він був достатньо легким для польоту

“Рішенням проблеми могли бути танкетки, підвішені до літака “Туполєв”, — ідея, схожу на ту, яку використовували у США в 1960-х роках, коли під вертольоти Сікорського підвішували машини”. Але в 1930-х роках таку ідею було складно реалізувати.

У 1940 році, всього за рік до вторгнення Німеччини в СРСР, Антонова залучили до роботи над планером, який міг переносити невеликі танки.

Але конструкція Крісті зацікавила його, і замість цього він взявся за розробку летючого танка під назвою A-40. Він взяв за основу танк Т-60 – невеликий, швидкий танк, який використовували для розвідки – і прикріпив до нього крила біпланової форми та довгу хвостову стрілу.

Компроміс не був ідеальним, каже Вілер. “Єдиною моделлю танка, яку вони могли використати, була машина зразка 1937 року з тонкою бронею і маленькою гарматою”.

З іншого боку, у нього були й плюси. Летючий танк не наражав на ризик наземного вогню великі, повільні літаки. Танк мали випустити на відстані від зони приземлення, і він планував би до зупинки.

Збільшена модель A-40, створена кілька років тому нідерландським музеєм, демонструє величезний масштаб цього геніального, хоча й неортодоксального транспортного засобу (на зображенні вище).

“Танк важить близько шести тонн, і він досить малий”, – розповідає BBC Future журналіст з питань авіації Джим Вінчестер.

“Але розмах у нього такий же, як у невеликого бомбардувальника, а площа крила навіть вдвічі більша”. Дві пари крил, розташовані одна над одною, необхідні для створення достатньої підйомної сили, щоб утримувати танк у повітрі.

Проте модель Антонова залишалася на креслярській дошці ще довго після вторгнення Німеччини в СРСР у 1941 році. Антонов зрозумів, як важко може бути втілити ідею з паперу в реальність. Лише в 1942 році прототип фактично побудували.

2 вересня 1942 року льотчик-випробувач (або в цьому випадку водій-випробувач) Сергій Анохін взяв на себе управління танком, з’єднаним з бомбардувальником ТБ-3 довгим буксирним тросом. А-40 мав здійснити свій перший політ.

“Під час тестового польоту боєприпаси та більшу частину палива прибрали, щоб полегшити конструкцію, — каже Вінчестер. – Ідея полягала в тому, щоби поворотом башти танка керувати крилами, тобто рухати дулом ліворуч або праворуч”. Але танк був таким важким, що башту також довелося зняти.

“Туполєв” злетів із причепленим до нього А-40, але йому довелося скинути танк раніше, щоб уникнути аварії – громіздка конструкція була надто важкою. Анохіну вдалося повільно посадити танк. Після приземлення він зміг демонтувати крила і хвіст, а потім відвезти танк назад на базу. Аеродинаміка А-40 була надійною, але перший – і, як виявиться, єдиний – політ показав труднощі підйому такої важкої машини в повітря.

“Його називають летючим танком, але якщо ви так скажете, люди уявлять щось, що летить і стріляє з гармати, насправді це не так, – каже Вінчестер.

Автор фото, The Tank Museum, Bovington

Ця зменшена модель A-40 демонструє величезний розмір крил і хвоста у порівняння з маленьким танком

Радянські військові зрештою хотіли, щоб концепція А-40 використовувалася з набагато важчим і ефективнішим танком Т-34. Але невдалий перший політ показав, що літака, достатньо потужного, щоб підняти з землі Т-34, у чотири рази важчий за мініатюрний Т-60, немає.

Маленький танк міг допомогти партизанським загонам, які діяли далеко у тилу ворога, але у великій битві він був менш корисним.

Конструкція Антонова більше ніколи не здіймалась у повітря, але історія літючого танку на цьому не завершилась.

Ідею Крісті також досліджували японці під час Другої світової війни. Спеціально для цього вони розробили легкий танк № 3 Ку-Ро. Як і А-40, його планували прикріпити до потужного літака і переміщати на поле бою.

Конструктори виявили, що навантаження під час зльоту на високій швидкості може розірвати гусениці танка, і прикріпили до нього лижі. Як і крила та хвіст, лижі можна було швидко демонтувати після приземлення, і маленький 2,9-тонний танк міг йти у бій.

Але через два роки проєкт скасували, Японія вела оборонну війну, а збільшення переваги США у повітрі зробило надто небезпечним піднімати у повітря такі неповороткі та вразливі літаки. Проєкт так і не вийшов за межі стадії прототипу, а сам танк ніколи і не літав.

Британія також зробила деякі кроки у цьому напрямку під час війни. Її конструкція була простішою, але не менш дивовижною – і британський летючий танк навіть здіймався у повітря.

Планер Baynes Bat був більшим за розміром, щоби підняти у повітря танк. На відміну від A-40, він мав лише одну пару крил.

Автор фото, Public Domain

Зменшена версія Baynes Bat встигла побувати у повітрі, але проєкт скасували до того, як повнорозмірний прототип зміг полетіти

Якби Bat (“Кажан”) пішов у виробництво, він мав би особливо великий розмах крил — понад 30 метрів. Крила також були відведені назад – така конструкція зʼявилась у надзвукових реактивних винищувачах тільки за кілька десятиліть потому, для часів Другої світової це було справжнім проривом.

У “Кажана” не було хвоста, замість нього на кінці кожного крила був вертикальний стабілізатор. Прототип Baynes фактично не мав танка – пілот сидів у крихітному в порівнянні з гігантським крилом фюзеляжі.

Пілот “Кажана” Роберт Кронфельд пізніше сказав: “Попри свою дивну конструкцію, літаком було легко керувати, як і іншими планерами, які зазвичай дуже чутливі до керування”.

Однак враження Еріка “Вінкла” Брауна, британського пілота-тестувальника, який сідав за кермо більшості літаків, ніж будь-хто в історії, були дещо іншими. Він сказав, що під час польоту йому бракувало контролю над машиною, а поганий огляд з кабіни пілота робив дуже незручним приземлення в обмеженому просторі.

Повнорозмірна версія Bat так і не була створена. Британія відмовилася від ідеї летючого танка. А замість цього побудувала вантажний планер “Гамількар”, достатньо великий для десантування танка.

Наказ виготовити такий планер віддав сам Вінстон Черчілль. Громіздкий “Гамількар” міг транспортувати двомісний танк “Тетрарх”, який виїжджав через відкриті передні двері планера після його посадки.

“Тетрарх” використовували під час висадки у Нормандії, але він мав такі ж проблеми, як і Т-60 – був досить важким для підняття у повітря, але водночас мав недостатньо міцну броню та менш потужне озброєння для протистояння з німецькими танками.

Розроблений американцями схожий танк Locust (“Саранча”) також міг поміститися всередину “Гамількара”, але мав такі самі недоліки.

Автор фото, Sergey Ryzhov/Getty Images

Британський танк “Тетрарх” був достатньо малим, щоб поміститися у планер Гамількар”

Поява великих гелікоптерів і спеціальних військових транспортних засобів після закінчення Другої світової війни зробила ідею летючого танка зайвою.

Під час Холодної війни Радянський Союз розробив кілька транспортних засобів, які можна було десантувати на землю на парашуті разом з екіпажем усередині. Транспортні засоби завантажували на піддони з парашутами, а спеціальна реактивна система стріляла, коли піддон наближався до землі. Ракети значно сповільнювали спуск і дозволяли машинам миттєво рушити в бій.

У США один невеликий танк вдалося доставити ще більш оригінальним способом. M551 Sheridan завантажили на металевий піддон з парашутами, які розкривалися ще всередині літака. Силою відкриття парашута піддон виштовхувало з літака, він також слугував амортизатором під час приземлення. Однак екіпажу доводилося все одно десантуватися на землю окремо з іншого літака. (Тут ви можна переглянути відео драматичної посадки “Шерідана”)

Можливо концепція крилатого танка й розбилися зрештою об землю, але мрія навчити танки літати поки не вмерла.

Також на цю тему