Хто є головним героєм Садка

0 Comments

Персонажі “Алхіміка”.

Персонажі «Алхіміка » є відображенням жанру самого роману. Як алегоричний роман, кожен герой представляє щось більше, ніж проста істота, яка живе та діє у вигаданому контексті. Насправді сам «Алхімік », окрім того, що структурований як орієнтований на квест пригодницький роман, є притчею про здійснення власної долі.

Сантьяго

Пастух з Андалусії, він є головним героєм роману. Його батьки хотіли, щоб він став священиком, але його допитливий розум і вперта особистість змусили його стати пастухом, оскільки це дозволило йому подорожувати світом.

Слідуючи мрії про піраміди та закопані скарби, Сантьяго подорожує з Іспанії до Єгипту, відвідуючи Танжер та оазис Ель-Файюм. У своїй подорожі він дізнається різні уроки про себе та про закони, що керують світом, від дивовижної групи персонажів. Він і мрійник, і самовдоволений, приземлений юнак — заміна людського пориву мріяти і пам’ятати про своє коріння.

Починаючи свою пригоду як пастух, він стає духовним шукачем завдяки своїй зустрічі з Мелхіседеком, і, просуваючись у своїх пошуках, він знайомиться з містичною силою, яка наповнює світ, і називається Душею Світу. Згодом він навчиться читати прикмети та зможе спілкуватися з природними силами (сонцем, вітром) і надприродними сутностями, такими як Рука, яка все написала, заміна Бога.

Алхімік

Це головний герой роману, який живе в оазисі і може перетворювати метал на золото. Алхімік — ще одна фігура вчителя в романі, який проводить Сантьяго через останній етап його подорожі. Йому 200 років, він подорожує верхи на білому коні з соколом на лівому плечі, має ятаган, філософський камінь (здатний перетворювати будь-який метал на золото) та еліксир життя (ліки від усіх бід). з ним весь час. В основному він говорить загадками і вірить у навчання через дії, а не через словесні інституції, як це робить англієць.

Під керівництвом алхіміка Сантьяго вчиться спілкуватися з навколишнім світом, зрештою схиляючись до власних надприродних здібностей. Завдяки алхіміку він зазнає трансформації, яка перегукується з природою алхімії — перетворення елемента на більш цінний. Він пов’язаний з Душею Світу, яка надає йому надприродні сили. Однак, незважаючи на силу, яка дозволяє йому перетворювати будь-який метал на золото, алхіміком не керує жадібність. Натомість він вважає, що має очиститися, перш ніж перетворювати будь-який звичайний елемент на дорогоцінний метал.

Стара жінка

Вона ворожка, яка прямо тлумачить сон Сантьяго про піраміди та закопані скарби та змушує Сантьяго пообіцяти, що подарує їй 1/10 скарбу, який він збирається знайти. Вона поєднує чорну магію з іконографією Христа.

Мелхіседек/Цар Салема

Мандрівний старий, він представляє Сантьяго такі поняття, як Особиста легенда, Душа світу та Удача новачка. Він також дає йому набір каменів Урім і Тумім, які відповідатимуть, відповідно, так і ні.

Мелхіседек є тим, хто, метафорично, перетворює Сантьяго з простого пастуха на духовного шукача, і є першим героєм, який демонструє будь-яке використання магії в романі. Він насправді є могутньою фігурою Старого Завіту, який отримав 1/10 скарбу Авраама за те, що благословив його.

Торговець кристалами

Торговець кристалами служить Сантьяго фольгою. Купець у Танжері з не дуже доброзичливим характером, він наймає Сантьяго працювати у своєму магазині, що призводить до стрімкого зростання його бізнесу. Його особиста легенда полягає в паломництві до Мекки, але він приймає той факт, що ніколи не здійснить свою мрію.

Англієць

Він книжкова людина, одержимий отриманням знань за допомогою книг, він має намір навчитися алхімії, зустрівши таємничого алхіміка, який, як кажуть, живе біля оазису Ель-Файюм. Враховуючи алегоричний характер «Алхіміка», англієць представляє межі знань, отриманих із книг.

Пастух верблюдів

Колись він був заможним фермером, але потім повінь знищила його сади, і йому довелося шукати нові способи прогодувати себе. У романі він виконує дві функції: він навчає Сантьяго, як важливо жити сьогоденням, і показує, як мудрість можна отримати з найнеймовірніших джерел. Пастух верблюдів уважно спостерігає за ознаками, що надходять від Бога.

Фатіма

Фатіма – арабська дівчина, яка живе в оазисі. Вони з Сантьяго зустрічаються, коли вона наповнює свій глечик водою в одному з колодязів, і він закохується в неї. Почуття взаємне, і, будучи жінкою пустелі, вона підтримує пошуки Сантьяго замість того, щоб відчувати дріб’язковість або ревнощі, знаючи, що йому необхідно піти, щоб він зрештою міг повернутися. Навіть коли він вагається залишити її, вона переконує його, що він має піти, оскільки вона вірить, що якщо їхнє кохання має бути, він повернеться до неї.

Фатіма — це любов Сантьяго, а Коельо досліджує любов через їхні взаємодії. Вона єдиний жіночий персонаж, який достатньо розроблений. Фактично, вона демонструє, що вона теж може розуміти прикмети. «З дитинства я мріяла, щоб пустеля принесла мені чудовий подарунок», — каже вона Сантьяго. «Тепер мій подарунок прийшов, і це ти».

Купець

Купець купує вовну в Сантьяго. Оскільки він турбується про шахрайство, він просить його підстригти овець у його присутності.

Купецька дочка

Красива й розумна, вона донька чоловіка, який купує вовну в Сантьяго. Він відчуває легкий потяг до неї.

Племінний вождь Аль-Файюм

Вождь хоче зберегти Аль-Файюм як нейтральну територію, і, як наслідок, його правління суворе. Але він вірить у сни та прикмети.

Аналіз «Гайдамаки» Шевченко

Рід літератури «Гайдамаки»: ліро-епос.

Жанр «Гайдамаки»: героїко-історична романтична ліро-епічна поема-епопея.

Тема «Гайдамаки»: зображення Коліївщини — боротьби українського народу проти польської шляхти.

Ідея «Гайдамаки»: звеличення національно-визвольного руху України та його героїв — лицарів Коліївщини; тверда віра в безсмертя українського народу, у його краще майбутнє; заклик до припинення соціального і національного гніту, до єднання слов’янських народів.

Герої «Гайдамаки»: Ярема Галайда, Оксана, батько Оксани — титар, Іван Гонта, Максим Залізняк, шинкар Лейба, кобзар Волох. Головним героєм поеми є повсталий народ.

Композиція «Гайдамаки»: поема «Гайдамаки» — найбільший за обсягом твір у поетичному доробку Т. Шевченка, складний за будовою.

Поема «Гайдамаки» складається з лірично-філософського вступу-присвяти, історичного вступу («Інтродукція»), десяти розділів та епілогу. Важливе значення мають такі складові частини твору, як «Передмова» (насправді — післямова), жартівливе звернення до передплатників поеми («Панове субскрибенти!») та «Примітки», складені самим Шевченком.

Лірично-філософський вступ до поеми являє собою авторські роздуми над швидкоплинністю життя, над нескінченними змінами в природі і людському житті. У вступі до поеми автор визначив власні ідейно-естетичні позиції як співець цілого народу та його представник.

Основна частина поеми починається «Інтродукцією», де автор дає оцінку національному, релігійному та класовому стану тогочасної Польської держави. «Інтродукція» є своєрідною експозицією сюжету поеми. У творі простежуються дві сюжетні лінії: перша, основна, — змалювання підготовки та перебігу повстання Коліївщина; друга — історія кохання Яреми й Оксани. Кульмінаційним моментом першої сюжетної лінії є розділ «Гонта в Умані», другої — «Червоний бенкет».

Розвиток сюжетних ліній часто переривається ліричними відступами й пейзажами в романтичному дусі. Характери розкриваються в складних життєвих конфліктах. У Яреми почуття помсти за свої наймитські кривди посилюється звісткою про драматичну долю його нареченої — Оксани. Глибокого трагізму й художньої сили сповнений розділ про те, що Іван Гонта в ім’я присяги вбив своїх дітей.

Логічним завершенням основної сюжетної лінії є зображення гайдамацького повстання — «Епілог», у якому розповідається про поразку бунту. «Епілог» перейнятий сумним настроєм, характерним і для народних пісень про Коліївщину.

Особливістю композиції є й те, що твір не має розв’язки.

Примітки: Т. Г. Шевченко прагне викликати інтерес земляків до героїчного минулого рідного краю, переконати їх, що Україна спроможна стати самостійною державою, що її історія триває, що українцям потрібно вчитися у гайдамаків волелюбності, набувати почуття національної гідності, громадянської мужності. Головним героєм поеми є повсталий народ, про що свідчить і сама її назва — «Гайдамаки». Усі дії гайдамаків спрямовані на досягнення єдиної мети — звільнити Україну від чужоземного поневолення, встановити справедливий державний лад, стати вільним господарем своєї землі, долі. Безжально знищуючи всіх гнобителів, гайдамаки були мужні й непохитні в збройних суперечках з ворожим військом. Щоправда, цих сутичок в поемі показано мало, бо Т. Шевченко всю увагу зосередив на відображенні почуттів і настроїв народних мас, що надає творові глибокого ліризму.

Гайдамаки (АНАЛІЗ) – Тарас Шевченко

Жанр: поема (революційно-романтична, історико-героїчна, соціальна; перший український історичний роман у віршах).

Тема: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського панування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. під назвою Коліївщина на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою.

Головні ідеї твору: необхідність перегорнути трагічну сторінку історії, по-сучасному оцінити минуле; заклик до єднання слов’янських народів; усвідомлення того, що здобуття незалежності — ідеал історичного розвитку нації; осмислення можливостей вирішення конфліктів між на-родами-сусідами, історичного примирення народів; складність історичної долі українського народу, невідворотність його боротьби за визволення; «крила» особи в злитості її боротьби з боротьбою свого народу.

Композиція і сюжет твору: 2 вступи, 10 розділів, епілог; відсутність розв’язки.

Лірично-філософський вступ: роздуми над плинністю часу, вічними змінами в природі і в людському суспільстві («Все йде, все минає»); звернення до гайдамаків.

«Інтродукція»: характеристика політичного стану в суспільстві, розкриття причин повстання — експозиція першої сюжетної лінії (СЛ).

«Галайда»: знайомство з наймитом Яремою, його коханою дівчиною Оксаною — експозиція другої СЛ.

«Конфедерати»: напад конфедератів на жида Лейбу, вимагання в нього грошей; Лейба вказує на титаря у Вільшаній, який зберігає церковні гроші, та його дочку Оксану — зав’язка.

«Титар»: зустріч Яреми з Оксаною в гаю; конфедерати закатували титаря, Оксану забрали із собою — розвиток подій.

«Свято в Чигирині»: туга поета за гетьманським ладом в Україні; гайдамаки зібралися в Чигирині перед повстанням освятити ножі; елементи драматичного твору (полілоги старшин, запорожця, кобзаря, гайдамаків) — розвиток подій.

«Треті півні»: початок загальнонародного повстання («Гомоніла Україна,//довго гомоніла»); Ярема приєднується до гайдамаків — розвиток подій.

«Червоний бенкет»: розгортання повстання («Задзвонили в усі дзвони //По всій Україні; закричали гайдамаки: «Гине шляхта, гине!»); Ярема дізнається про смерть титаря й полон Оксани, записується в гайдамаки, тужить за коханою — розвиток подій.

«Гупалівщина»: загальнонародний характер повстання; Ярема з гайдамаками мандрує повстанською Україною; зустріч із підлітком з Керелівки — розвиток подій.

Бенкет у Лисянці: Ґонта й Залізняк на чолі повстання; жорстока помста гайдамаків («Кари ляхам, кари!»); бенкет серед трупів; зустріч із Лейбою, який показує, де Оксана; Ярема рятує Оксану — розвиток подій.

«Лебедин»: Оксана перебуває в Лебедині під наглядом черниці; вінчання Яреми й Оксани — кульмінація другої СЛ.

«Ґонта в Умані»: продовження повстання («минає літо, //А Україна, знай, горить»)’, страшні наслідки руйнування; трагедія Ґонти — убивство синів — кульмінація першої СЛ.

Епілог: наслідки повстання; основне джерело написання поеми — народні перекази; долі керівників повстання — за народною версією.

Про твір: головним героєм поеми є повсталий народ (про це свідчить і назва твору), який конкретизується в індивідуальних образах-персонажах Яреми, Ґонти, Залізняка, Волоха, кобзаря, запорожця та ін. Шевченко розвіяв міф багатьох істориків про гайдамаків як розбійників, лиходіїв, які в жадобі крові втратили людські якості.

Для змалювання образів Залізняка й Ґонти Т. Шевченко використовував фольклорні джерела, зокрема перекази, пісні. Величним й одночасно простим постає Максим Залізняк у народній пісні «Гей, літа орел», названий «орлом сизим», «отаманом», а гайдамаки — «орлята», «хлоп’ята», «сини його, діти». Залізняк — хоробрий, стійкий воїн, нещадний до ворогів, відданий народові.

За народними джерелами письменник подає і смерть ватажків: невідомо, як і де загинув Ґонта; а Залізняк «Умер неборака. // Нудьга його задавила //На чужому полі, //В чужу землю положила». Болить душа поета, що «Нема Ґонти; нема йому //Хреста, ні могили»; що нащадки не ставлять собі запитань: «Де Ґонти могила? Мученика праведного //Де похоронили?//Де Залізняк, душа щира, //Де одпочиває?»

Такими ж привабливими рисами змальовано в поемі й Івана Ґонту. Найповніше його характер розкривається в розділі «Ґонта в Умані». Він — один із керівників повстання. Це трагедійний образ ідеального ге-роя-патріота, який заради вірності присязі, ідеям повстання жертвує найдорожчим в ім’я свободи батьківщини. У сцені дітовбивства Т. Шевченко відходить від історичної правди, проте тут вражає художня правда — довершені психологічні сцени страждань героя, який має вибирати між вірністю присязі та життям власних дітей.

Наймит-попихач Ярема, якому гайдамаки дали прізвище Галайда, ставши повстанцем, борцем за справедливість, відчув, що в боротьбі за волю в нього «виросли крила, // Що неба дістане, коли полетить»: народне повстання розігнуло пригноблену людину. Вражає чистота й глибина його любові до Оксани. Поет особливо ліризував ті місця, де показано стосунки закоханих, використовуючи весь арсенал народнопоетичних засобів образотворення: сцена зустрічі в гаю на тлі прекрасної української природи, багатої на звуки й барви; лірична пісня Яреми «У гаю, гаю», з якої читач бачить ніжну, поетичну душу юнака; внутрішні монологи хлопця про свою сирітську долю, проте освітлену образом коханої; пестлива, експресивна лексика в устах молодих. Удалим композиційним прийомом є те, що найліричніший розділ «Титар» подано в обрамленні жорстоких знущань шляхтичів над народом, катувань Оксаниного батька титаря. Ця антитеза підсилює експресивне змалювання подій (Г. Дмитренко).