Частка в українській мові

До класу часток належать неповнозначні незмінні слова, які виконують роль модальну роль у складі слова або речення. Частками називають неповнозначні слова, що служать для позначення смислових відтінків, для вираження модальних значень та емоційно-експресивних оцінок, а також для формотворення та словотворення.

Особливості: багатозначність, нечіткість семантичних меж, поєднання суб’єктивного та об’єктивного модальних планів, тісний зв’язок з лексико-граматичною структурою висловлювання, висока частотність вживання, співвіднесеність багатьох із них з близькими за значенням і такими, що збігаються формально, одиницями інших частин мови.

Частки не виражають граматичних значень, не беруть участі, як формальні засоби у побудові словосполучення та речення. Це елементи семантичної сфери, тому вони, підключаючись до окремих слів, словосполучень чи речень. Надають кожній з цих одиниць різноманітних смислових чи модальних відтінків.

За будовою частки поділяються на прості і складені. Простими називаються ті, що складаються з одного слова. До них належать усі первинні частки, а також більшість однослівних вторинних часток: ще, же, би, навряд, мов, лише, тільки, навіть, ось, саме та ін.: Тільки музика хай виграє, Бо душа у мене є (Гал.).

Складені частки складаються з кількох слів. Найчастіше вони включають просту частку, що підсилюється або іншою простою часткою, або сполучником, або прийменником: трохи не, навряд чи, ще й, хай би, еге ж, тільки і, що за, невже ж, лиш би та ін.:

За походженням частки поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні). До первинних часток належать ті, які в сучасній українській мові не виявляють ні словотвірних зв’язків, ні формальних співвідношень з іншими частинами мови. Наприклад: не, ні, же, ж, бо, но, ну, он та деякі інші: Он глянь, – у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають (Шевч.).

Більшість у мові становлять вторинні (похідні) частки, тобто ті, що перейшли від інших частин мови:відприслівникового походження: прямо, рівно, точно, просто, приблизно, вже, куди, там, тут. (Наприклад: Я нічого не думав, а просто милувався краєвидом (Коц.));

відзайменникового походження: воно, це, собі, тобі (Наприклад: Жив собі багатий пан (Нар.тв.));

віддієслівного походження: знай, дай, давай, мовляв, бач, було (Наприклад: Люди знай їздили по шляху (Мирн.));

частки, співвідносні із сполучниками: та, і, й, а, бо (Наприклад: Чогось уже і ти став непривітний (Л.Укр.) тавигуками: о, ой, ну, геть, наприклад: Сонце вже геть було нахилилося до Заходу (Фр.)).

1. Фразові – ті, що виражають смислові відтінки, модальні значення і емоційно-експресивні значення. Поділяють на:

А) Семантичні – виражають смислові відтінки значень слів у реченні:

1. Вказівні: ось, он, от.
2. означальні – увиразнюють значення повнозначних слів, вказуючи на відповідність значення слова означуваному поняттю: якраз, саме.
3. кількісні – вказують на часткову невідповідність між значенням слова і означуваним поняттям: майже, приблизно
4. обмежувально-видільні – для виділення окремого слова в реченні: лише, тільки, навіть
5. підсилювальні( підсилювально-видільні) – підсилюють значення повнозначних слів: і, та,ж

1. власне модальні – вносять у висловлювання сумнів, припущення, впевненість – мов, наче, ніби.
2. стверджувальні – підтверджують висловлену думку, підсилюють її правильність: так, атож, аякже, авжеж
3. авжеж – заперечують або частково заперечують висловлену думку: ні, не, ані.
4. спонукальні – спонукання, наказ, бажання – хай, нехай, -бо, – но.
5. питальні – питання, сумнів, здивування, недовіра: невже, чи, хіба.

В) Емоційно-експресивні – відтінюють емоцію висловлювання, підсилюють виразність мови: от уже, куди там, де там.

1. Формотворчі – виступають засобом утворення морфологічних форм. Хай, нехай, най, що, як, ся і би.
2. Словотворчі – будь, небудь, казна, не, ні, би – за допомогою яких утворюються слова. Знаходять або у препозиції, або у постпозиції, не викликаючи морфологічних змін.

Частка

Загальне поняття про частку
Часткою називається службова частина мова, яка надає окремим словам, словосполученням, реченням додаткових відтінків або слу­жить засобом творення граматичних форм слів чи похідних слів.

У широкому розумінні термін “частки” ототожнюється з усіма службовими словами, що не мають самостійного значення, а нада­ють додаткових відтінків значенням інших слів (речень) або ж слу­жать для вираження граматичних відношень.

Проте більш поширеним у традиційному мовознавстві є інший підхід, згідно з яким термін “частки” (“частка”) вживається на по­значення окремої службової частини мови, — саме такого класу службових слів, які надають додаткових семантичних відтінків сло­ву, групам слів або реченню в цілому. Наприклад: Співай же, Десно, в весняних просторах, Ростіть будови, гомоніть міста. Хай згине цар. У першому реченні частка же вживається для підсилення, підкреслення значення того слова, після якого стоїть. Частка хай у другому реченні разом з дієсловом виражає побажан­ня, заклик.

Більшість мовознавців ставить частки в один ряд з іншими служ­бовими частинами мови на тій підставі, що всі вони не мають лек­сичного значення і не виконують синтаксичної функції. Части­на вчених, навпаки, протиставляє частки іншим службовим части­нам мови, зважаючи на те, що частки не служать засобом виражен­ня синтаксичних відношень, а мають виключно смислову функцію. “У порівнянні із сполучниками і прийменниками, які виконують певну службову функцію — виявляти відношення, що реально існу­ють між явищами і предметами^ — головною рисою часток в українській мові є їх семантико-синтаксична функція: виражати загальні логіко-смислові, емоційні і модально-вольові відтінки окре­мого слова, словосполучення або речення в цілому”.
Загалом проблема лінгвістичного статусу часток тісно пов’язана з проблемою їх функціонального статусу. На жаль, у граматичній тра­диції поки що немає єдиної думки щодо спільної класифікаційної функції часток. Одні виділяють “підсилювальну функцію, інші — функцію акцентування, треті — функцію актуалізації. Останнім ча­сом у зв’язку з розвитком теорії актуального членування сформува­лася думка про комунікативну функцію часток. Очевидно, цим можна пояснити і наявність різних визначень частки.

Наприклад, М. В. Леонова, яка наголошує на функції акцентації часток, визначає їх як клас службових слів, що виражає відношення до самої комунікації.
На думку І. Р. Вихованця, класифікаційною функцією часток є комунікативна, що дозволяє об’єднати їх в єдиний клас аналітич­них синтаксичних морфем. Статус морфем синтаксичної сфери част­ки отримали тому, що вони, подібно до синтетичних морфем, не мають лексичного значення, але, на відміну від них, функціонують не в складі морфологічного слова, а обслуговують, здебільшого, сфе­ру синтаксичних одиниць — синтаксичного слова і речення, викону­ючи тим самим різні комунікативні завдання.

Схожі матеріали

1. Загальна характеристика часток

Частка — це незмінна службова частина мови, яка надає словам чи реченням певних смислових чи емоційних відтінків або служить для утворення окремих граматичних форм чи нових слів.

• формотворчі — служать для творення:
– умовного способу дієслів: б, би (намалював би, зраділа б);
– наказового способу дієслів: хай, нехай (хай скажуть, нехай прийдуть);
– зворотної форми дієслова: -ся, -сь (вчуся на відмінно);
– найвищого ступеня порівняння прикметників та прислівників: най-, щонай-, якнай- (найпрекрасніша, щонайкраще);

• словотворчі — служать для утворення нових слів — займенників, прислівників, сполучників, часток: хтозна-, казна-, будь-, небудь- (хтозна-чим, казна-хто, будь-що, який-небудь); аби-, де-, -сь, -би, -б (абихто, дещо, начеб, якби); -же, -ж (отож, отже);

• модальні — вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить, до висловленого.

Самостійно частки не бувають членами речення.
У реченнях питальні і модальні частки не підкреслюють: Он зірка на небі пролетіла (В. Сосюра).
Формотворчі частки підкреслюють разом із дієсловом, з яким вони утворюють форму умовного або наказового способу: А як я легко б полетів над рідною землею! (Олександр Олесь).
Заперечні частки підкреслюють разом зі словами, з якими вони пов’язані за змістом: Не вмирає душа наша, не вмирає воля (Т. Шевченко ).