Чим хата багата

Визолотило сонце лани. Скрізь розпросторився густий гарячий дух стиглої пашні.

Денисків тато і днює й ночує в полі. Він у комбайнерів за бригадира, і роботи в нього у жнив’яний час — непочатий край.

Дениско так, бува, скучить за татом, що більше й витерпіти несила. Тож відпроситься в домашніх, осідлає замість коня довгу лозину — й біжка на лан. Перетне ріденький лісок, за ним ярок та смугу колючої стерні, і вже ось він, у кабіні татового комбайна, що пливе по безмежному жовтому морю.

— Це добре, що ти підсобити прийшов, — пригладжує Денискові непокірного чубчика тато. — Тут, брат, поспішати треба, бо не той урожай, що в полі, а той, що в коморі. Як думаєш, упораємо за сьогодні цей лан?

— Щось йому ні кінця ні краю, — з непевністю в голосі каже Дениско.

— Не питає добрий жнець, чи широкий загонець, — усміхається тато й, підморгнувши, додає: — Очі роботи лякаються, а руки роблять.

Так, перемовляючись та жартуючи, вони і жнивують, поки сонце не похилить до обрію і не ляже на землю передвечірня сутінь.

Частенько в цей час приходить по Дениска бабуня. Та не з порожніми руками, а з повним кошиком ще теплих пиріжків та струдлів, з баночкою липового меду і бідончиком квасу чи узвару.

Тато зупиняє комбайна, подає знак своїм хлопцям, щоб усі ставали на підвечірок. І тут-таки купа обмолоченої соломи обертається на скатертину-самобранку. Призволяються комбайнери струдлями та пирогами, найласіші шматки Денискові підсовують. А бабуня одне припрошує:

— Їжте, любі женчики, їжте. Чим хата багата, тим і рада.

— Е, бабо Насте, ваша хата не тільки пирогами багата, — весело усміхається Степан Ящук, високий парубок, що любить підкидати Дениска мало не під самісіньке небо.— Он який у вас хлібороб росте! Не хлопець — золото. Якби не Дениско, ми б сьогодні й половини норми не зробили. Недарма кажуть, що нива потребує доброї погоди, доброго насіння та доброго робітника.

Дениско опускає долу очі, бо не звик, щоб його хвалили, якийсь час мовчки вминає струдля з яблуками, а тоді каже баском:

— Зараз мені вже додому треба. А завтра я знов прийду. Буду щодня вам допомагати, поки весь лан не вижнемо.

І, взявшися з бабунею за руки, вони повертають у бік запнутого вечірнім серпанком села.

Чим хата багата? (Обереги нашого дому)

Колись навіть саму згадку про обереги, про їх вплив на наше життя називали забобонами і висміювали. Та останнім часом в побут народу знову повертаються традиції, які складалися віками. З сивої давнини прийшов до нас звичай прикрашати оселі оберегами. Найчастіше їх виготовляють з природних компонентів, що символізують для людини здоров’я, затишок в родині, любов, щастя.

Іноді самі назви звичних нам рослин підказують, яку роль вони відіграють ужитті людини. Хто не знає квіточки, яка ніколи не в’яне, — безсмертника? Мабуть, саме тому він здавна вважається оберегом, який символізує довголіття.

Не випадково, певне, в народі існує повір’я, що часник, перець, вироби з солоного тіста відганяють від дому біду та нещастя. Біла лляна стрічка є символом єдності в родині. Колоски жита та вівса — обереги краси. Мак охороняє нас від різних наврочень. Горох, гречка, квасоля символізують гарний врожай, тобто добробут, горіх — міцне здоров’я. Вважається, що трав’яний віночок приносить в дім удачу, а мішечок із зерном — щастя в домі. У цьому приховано багатовікові спостереження народу, його мудрість.

Мало значення навіть те, як і де розміщується оберіг. Якщо прилаштовували господарі віночок чубчиком догори, значить, мали не меті вберегти свій дім від нечистої сили та відьом. А от віночок чубчиком донизу обіцяв привабити гроші у родину. Якщо прибивали господарі підкову на дверях ріжками доверху, отримували допомогу в своїх справах від неба. Якщо підкова висіла донизу, то оберігала дім від сварок, хвороб.

Не знали колись наші предки дорогого посуду. Він був глиняний, найпростіший, але також мав силу оберегів. Глечики, наприклад, вважалися символами повного життя. Коли купували глиняний посуд, обов’язково дослухалися до його “голосу”. За тембром розрізняли “горщик” — чоловік і “горщиця” — жінка. У домі повинні треба було мати і горщики, й горщиці, щоб панувала злагода в родині, добре велося й жінкам, і чоловікам.

Багато хто з нас і сьогодні знає повір’я: не слід тримати в хаті розбитого, пощербленого посуду. Це не просто якийсь забобон. Повір’я з’явилося саме тому, що дуже довго наші предки користувалися переважно глиняним посудом. Вони вірили, що він має життя, як і людина: народжується, живе, помирає. Розбиті, тріснуті горщики вважалися вже мертвими. їх закопували в землю.

Людське життя завжди сповнене тривог, клопоту. Що б не відбувалося в родині, батьки завжди намагаються захистити своїх дітей, рідних. Кожен прагне убезпечити власне життя від випадковостей. Обереги допомагають повірити в себе, в те, що все буде добре. Особливою силою наділяються речі, які переходять від покоління до покоління. Досить часто сімейним оберегом стає весільний рушник. Коли одружується молода пара, їй обов’язково стелять під ноги рушник. Традиція вимагає зберігати такі рушники, не брати їх у щоденний вжиток. Якщо родина жила добре, в злагоді, заможно, то й рушник ставав своєрідним оберегом вже й для їх дітей. Люди вірили: ми створили родину на цьому рушничку, самі добре прожили, то й діти наші будуть так само в злагоді жити. От і передаються від матері до доньки такі національні обереги.

Підкова, українська вишиванка, писанка, вербова гілочка, освячена в церкві, дерево калини, сніп жити чи пшениці, соняшник біля хати — завжди вважалися сильними оберегами. До деяких з них люди так звикли, що мало увагу звертають на їх магічну дію, використовують і побуті для краси, для лікування.

У наших домівках сьогодні дуже багато всього неприродного, синтетичного: посуд, одяг, меблі, килими. Такі речі не можуть нас захистити, стати оберегами. Справжні обереги ті, що створені з дерева, глини, рослин. Оберегом, який захистить нас і поліпшить настрій, може бути звичайний кетяг калини в глиняному глечику, засушені колоски жита, які ми принесли з прогулянки до поля й багато чого іншого. Природа збагачує та захищає людину. Давайте не будемо про це забувати, коли прикрашатимемо свій дім оберегами.