Скільки в есеї

0 Comments

Як Писати Есе?

Написання есе вимагає поєднання творчого та наукового підходу. Автор має розкрити тему, бути лаконічним, зрозумілим та, звісно, цікавим. Не існує чітких вимог до того, як писати есе. Це ж дисертація, де правил більше, ніж креативу. Обсяг, теми, структура – все це індивідуальні характеристики окремого тексту. То що ж, суцільна анархія і ніякої послідовності? Насправді ні – існують загальні правила написання есе, що спрощують роботу, як початківцю, так і досвідченому авторові. Якщо ви не маєте часу на написання цієї роботи, можливо замовити есе в кращих спеціалістів та не гаяти свій дорогоцінний час.

Що таке есе в українській мові?

Есе – це жанр літературної прози невеликих обсягів та вільної композиції. Твір есе – це передача індивідуального враження чи думки автора відносно певної теми. Термін походить від французького essai – “нарис, проба, спроба”, яке сходить до латинського exagium – “зважування”.

Щоб краще розуміти, що таке твір есе, треба вміти відрізняти його від інших видів творів. Це можна зробити за специфічними ознаками, що притаманні виключно нарисам:

  1. Гостра злободенна тематика. Порушені питання мають бути актуальними тут і зараз.
  2. Суб’єктивність суджень. У творі через ставлення до проблеми та індивідуалізовані оцінки має бути чітко виражена особистість автора.
  3. Рух у розповіді від часткового до загального. Часто роль точки відліку відіграє цитата, яка може виноситися до епіграфа. Від одиничного випадку автор поступово переходить до узагальнюючих аналітичних чи філософських міркувань про поставлену на початку есе проблему. Через відсутність стандартів написання композиція може бути і зворотною – від глобальних висновків до підтвердження їх у фіналі притчею, прислів’ям, мудрою цитатою класика, незаперечним фактом.
  4. Невеликий об’єм. Якихось жорстких лімітів як писати есе немає. Проте зазвичай вони займають від двох до десяти сторінок друкованого тексту.
  5. Конкретика. У рамках есе розглядається лише одне питання – безлічі тих чи інших ідей не може бути.
  6. Вільна композиція. Такий вид твору не терпить жодних формальних кордонів. Часто виклад ведеться алогічно, підкоряючись випадковим асоціаціям, смислові зв’язки продумуються автором самостійно.
  7. Схильність до парадоксів. Одне із завдань жанру есе – здивувати, вразити читача. Нерідко відправною точкою для роздумів стає яскраве, гостре висловлювання чи полемічне визначення, що задає тон подальшому викладу.
  8. Невимушеність розповіді. У тексті не повинно бути незрозумілих термінів та надмірно складних конструкцій. Автору необхідно постаратися завоювати довіру та симпатію читача, залучити простими та місткими фразами та пропозиціями.
  9. Діалогічність. Розмова з читачем не передбачає оформлення есе як реплік, як це робиться в п’єсі. Для досягнення ефекту полемічної розмови часто використовуються риторичні питання, що вимагають уявної відповіді, яка не завжди збігається з тим, який пропонує автор.
  10. Смислова єдність. Попри композиційну свободу, ключові тези та аргументи мають бути узгоджені та не суперечити міркуванням, що виражають особисту позицію автора.

Основні етапи та правила написання есе

Есе – це прозовий твір невеликого розміру та вільної побудови. На відміну від курсової роботи чи дисертації такі нариси описують не об’єктивну позицію, а суб’єктивну думку автора, які, втім, має базуватись на аргументах. Цей тип робіт знаходиться на межі художнього та публіцистичного жанру. А отже, воно поєднує в собі лаконічність газетного матеріалу та образність художнього тексту.

Чи існують правила написання есе? Так, як і при створенні будь-якого тексту, під час написання нарисів варто дотримуватись певних рекомендацій:

  • Перед тим як писати есе, оберіть проблему. Врахуйте, що вона має бути актуальною (сучасною) та цікавою.
  • Формуйте свій особистий стиль написання. Нарис передусім має розкривати автора, показувати його харизму, ставлення до проблеми. Використовуйте живу мову, а не порожні штампи. Висловлюйтесь так, як ви зазвичай висловлюєтесь у житті – це зробить стиль написання впізнаваним.
  • Використовуйте багатство мови. Як написати есе, яке хотілось би прочитати? Урізноманітнити текст допоможуть каламбури (гра слів), метафори, цікаві алюзії та інші художні прийоми.
  • Назва має бути стислою, проте відповідати темі, висвітлювати основну проблему, що розглядається в есе.

Вибір теми

Перед тим, як писати есе, необхідно обрати тему. Інколи тему тексту пропонують, проте часто така робота дає автору свободу вибору проблеми та головної тезі тексту. Подумайте, які теми вас найбільше цікавлять. Це може бути рецензія на книгу/фільм/виставу, нарис про актуальні проблеми суспільства, філософські роздуми тощо.

Цікава тема – запорука якісного тексту. Адже важко мати думку чи позицію стосовно проблеми, яка вас навіть не хвилює.

План есе

План до есе – це перше, з чим доведеться зіткнутися учню. Складений план відбиває майбутню структуру твору, допомагає втримати думку та авторську ідею, служить каркасом роботи. План написання есе – це фундамент, без якого неможливо створити дійсно гідно працю. Попри те, що під час творчого процесу план на есе може змінитися (причому дуже істотно), починати твір треба все одно з нього.

Щоб скласти есе план, слід досконально вивчити тему, за якою буде писатися робота. Доведеться зазирнути у профільну літературу, що підійде за тематикою, а лише потім переходити до продумування тези та аргументів. Останні неодмінно треба виносити в загальний план твору.

Зазвичай есе складається з трьох основних частин:

  • Вступ. Це може бути питання або теза, яка буде розкриватися далі у тексті. Вступ має чітко визначити проблематику нарису.
  • Аргументи. Однією з найважливіших рекомендацій стосовно того, як правильно писати есе, вважається вживання достовірних аргументів. Вони мають підтверджувати або спростовувати тезу, демонструвати вашу позицію з окремого питання. Пам’ятайте, що аргументів має бути не менше 3х. Інакше вам не вдасться переконати читача.
  • Висновок. Може бути банальним на зразок: «Отже, у тексті ми змогли довести що…». А може продемонструвати вашу креативність (риторичні питання чи заклики до дій).

Приклад складання плану

Щоб вам було зрозуміліше, давайте поглянемо, як може виглядати план есе із суспільствознавства:

  1. Введення. У вступній частині ньому можна обґрунтувати актуальність теми, зазначити її найгостріші питання.
  2. Основна частина. До неї власне, входять тези та аргументи, які складають основний зміст роботи. Як зобразити їх у плані – автор вирішує сам. Тут можна використовувати ствердні чи питальні речення. Варіанти того самого пункту плану в різних формулюваннях: «Функції Інтернету» або «Які функції виконує Інтернет у нашому житті?».
  3. Висновки.

Написання нарису

Тепер переходити безпосередньо до створення тексту. Для цього уважно прочитайте правила написання есе та постарайтеся зберегти всі складові нарису. Під час написання обов’язково дотримуйтесь технічних вимог та рекомендацій (шрифт, інтервал, розмір шрифту, відступи тощо).

Пам’ятайте, що структура роботи – це рекомендація до того як писати есе, а не обов’язок. І ви можете експериментувати, розпочавши не зі вступу, а з аргументів чи навіть висновку. Головне – зробити такий хід доречним та обґрунтованим.

Під час написання есе намагайтесь не виходити за межі теми. За можливістю спробуйте зробити текст більш стислим – великий за об’ємом нарис стає ближчим до реферату, ніж до нарису.

Крапка не означає завершення роботи

Не варто думати, що, написавши останнє речення, ви звільняєтесь від роботи і можете здавати нарис. Насправді, хороший текст, як і хороше вино – потрібно витримати певний час. Закрийте документ та забудьте про нього на 1-2 тижні. Постарайтеся у цей час відволіктися від теми нарису, відпочиньте та наберіться сил.

Звісно текст, на відміну від вина, сам з часом не покращується – йому треба допомогти. Тому через тиждень перечитайте все наново, згадайте як писати есе. Можливо, ви побачите кілька помилок та порушень логіки. А може згадаєте думку, яка б покращила есе.

Також можете дати прочитати свою роботу людині, якій ви довіряєте – однокурснику, подрузі, родичам.

Розібравшись, як правильно писати есе, ви зможете лаконічно та послідовно сформулювати тезу, навести аргументацію та зробити вірні висновки.

Які є види есе?

Оскільки в есе немає суворої форми, немає і чіткої класифікації його видів. Умовно було створено кілька варіацій систематизації цього виду письмової роботи.

Найменша класифікація представлена ​​двома пунктами:

  • суб’єктивним – його завдання зводиться до розкриття особистості автора;
  • об’єктивним – даному формату притаманно описання ідеї чи предмета опису.

Види есе за змістом розділяють на:

  • духовно-релігійні;
  • історичні;
  • літературно-критичні;
  • філософські;
  • художні чи художньо-публіцистичні.

Якщо говорити про літературну форму, то виділяють такі види есе, як:

  • нотатки;
  • ліричні мініатюри;
  • листи;
  • рецензії;
  • щоденник.

Наголошуючи на композиції, виділяють:

  • аналітичні;
  • критичні;
  • описові;
  • оповідальні;
  • рефлексивні.

Є й інші види: аналіз характеру, літературний аналіз, аргументуючий, описовий, визначальний, причинно-наслідковий і порівнювальний. Що стосується того, як писати есе, все залежить від вимог, що висуваються до даного виду письмової роботи. Тут можлива наявність формалізації чи, напроти, повної авторської свободи. Розглянемо особливості кожного випадку.

Що таке формальне есе?

Формальне есе – це робота, що містить конкретну точку зору автора, підкріплену певною кількістю аргументів. На відміну від вільного есе, формальний формат роботи впливає на аудиторію не за допомогою емоцій, а коштом вагомих доказів.

Формальне есе легко сплутати із пояснювальним, яке також спирається на фактичні докази та великі дослідження. Особливо часто учні плутаються у двох видах, коли читають завдання, що сформульовано таким чином: “напишіть формальне есе висловивши свої міркування”.

Основна відмінність формального формату полягає в упередженості: даний вид твору передбачає, що лише одна думка може бути вірною. В свою чергу вільний тип твору може презентувати читачеві різні думки та точки зору та залишати аудиторії можливість самостійно робити висновки відносно прочитаного.

Ідея полягає в тому, що формальне есе не залишає сумнівів у вірності авторської позиції. Зазвичай це досягається шляхом спростування протилежних думок. Важко не назвати одну думку істинною, якщо ігнорується решта.

Як написати формальне есе: особливості структури

Структура формального есе трохи складніша, ніж у інших типах робіт, і виглядає наступним чином:

  1. Перший абзац — це вступ, у якому чітко викладено тезу і, можливо, додано невелику інтригу.
  2. Другий, третій та четвертий абзаци – це тіло тексту, в якому представлені аргументи та докази, а також спростовані протилежні думки. Кожен абзац має бути зосереджений на розгляді одного доказу, або на спростуванні однієї суперечливої ​​думки.
  3. П’ятий та останній абзац — це висновок, у якому автор переглядаєте свою тезу в контексті всіх попередніх доказів і лаконічно підбиваєте підсумок.

Ця проста структура особливо корисна, якщо ви не знаєте як написати формальне есе або на підготовку роботи у вас обмаль часу.

Що таке вільне есе?

Вільне есе – це твір, у якому автор ділиться власною думкою відносно конкретної події, ідеї чи проблеми, роблячи акцент на власні емоції та відчуття. Основою вільного тексту стають роздуми учня, спричинені тим, що він бачить, чує, переживає. що ятрить його душу, на що він хоче і не може знайти відповіді. Завдання вільного есе — не розповісти про життєву ситуацію, а проінформувати читачів про спричинені нею ідеї.

Як написати вільне есе?

Вільне есе пишеться за 10-15 хвилин і зазвичай має таку структуру:

  1. Вступ, у якому необхідно обґрунтувати вибір теми, правильно сформулювати тезу.
  2. Основна частина, у якій відбувається розгортання думки щодо порушеної проблеми та подається її аргументація.
  3. Узагальнення висновків відповідно до теми.

Як уникнути помилок під час написання?

Якщо ви обрали для себе такий жанр, як есе, правила написання тексту це не чіткі вимоги, а швидше загальні рекомендації. Вони покликані спростити процес та зробити нарис цікавим та зрозумілим читачеві. Окрім основних правил, варто врахувати й помилки, які часто трапляються з авторами-початківцями. Отже, обов’язково уникайте:

  • порушення логіки тексту – частого перескакування з думки на думку, обривання думки тощо;
  • недостовірних аргументів;
  • відсутності логіки між різними частинами тексту;
  • ускладнення навчіться вкладати більше думок в меншу кількість слів;
  • орфографічних та пунктуаційних помилок;
  • стилістичних помилок;
  • ненормативної лексики, сленгу, жаргонів;
  • канцеляризмів;
  • мови ворожнечі та насильства.

Поширені питання

Як обрати тему для есе?

Якщо тема вільна, оберіть проблему, яка вас хвилює. Не пишіть про те, що вам не цікаво – ви швидко втомитесь, а текст, швидше за все, вийде сухим та нецікавим.

Скільки проблем можна розкрити в есе?

Правила написання допускають підтвердження чи спростування в тексті тільки однієї тези.

Чи можна цитувати чужу роботу в есе?

Якщо ви знаєте, як писати есе, тоді відповідь одна – так. Ви можете послуговуватись додатковими літературними джерелами. Однак для цього необхідно вказати джерело у списку літератури наприкінці.

Що таке есе і як його писати?

Есе – це короткий твір, у якому ви висловлюєте свою точку зору на задану тему. Необхідно досить добре розібратися у темі твору, перелопатити багато інформації, перш ніж розпочинати писати. Есе є виявом власної думки автора щодо конкретної теми, тому такий текст має бути максимально унікальним і цікавим.

Що таке твір есе?

Есе – це прозовий твір невеликого обсягу та вільної композиції, що виражає індивідуальні враження та міркування з конкретного приводу чи питання.

Як писати есе план?

Есе складається з трьох частин – вступу, основної частини та висновків. Есе завжди містить тезу – основну ідею, позицію автора. Теза може перебувати на початку есе, якщо автор вже має точку зору на цю проблему, або у висновку, якщо він приходить до неї в результаті міркувань.

Як писати есе?

Про великі можливості малої прози у своїй Майстерні есеїстики розповідатиме Марія Титаренко — письменниця, кандидатка наук із соціальних комунікацій, засновниця магістерської програми з медіакомунікацій Українського католицького університету, викладачка курсів креативного та академічного письма, есеїстики та комунікації, авторка книги «Комунікація від нуля. Есеї для Мані» , що вийшла у «Видавництві Старого Лева».

Дорогі вчителі, ласкаво запрошую до нашої експериментальної майстерки з есеїстики. Започатковую її з огляду на запитання, які часто чую від вас на презентаціях і конференціях. Чому експериментальної? Тому що будемо разом пробувати (недарма есеї Монтеня з французької перекладаються як «проби»), зважувати, навчатися і надихатися. У кожній майстерці пропонуватиму корисні джерела-посилання, різні техніки і зразки написання есе українських та закордонних авторів, тренувальні вправи для учнів, метафори для уроків, поширені помилки та роботу з ними. Майстерня відкрита, тому зворотний зв’язок радо вітатиму і враховуватиму в наступних дописах. Тож запасаймось піднЕСЕнням і — до діла.

Теорія по поличках

Читанку з теорії на курсі есеїстики я раджу студентам починати зі статті мого полтавського друга і колеги Сергія Шебеліста, який захистив дисертацію про есе. Його стаття надрукована в журналі «Слово і час» 2007 року і називається «Теоретичні аспекти жанру есею» (є тут ). Коротко і посутньо на дев’яти сторінках автор розповідає про жанр есею і його визначення, а також його особливості, історію, різні традиції класифікації, структуру, авторів тощо.

Пізніше ми зі студентами запасаємось киснем і глибоко пірнаємо у дві статті (довгу і коротку) російського есеїста Михайла Епштейна. Довга — «На перехресті образу і поняття. Есеїзм у культурі нового часу» (тут). І коротка — «Есеїстика як нульова дисципліна» (тут). (Причому, не всім нам з першого разу вдається допірнути до самих глибин, бо Епштейн копає воістину глибоко і масштабно).

Тож тут можна дізнатись, чому есеїстика має всі права вигадувати від нуля свою приватну «берегологію». Що насправді винайшов і загубив Монтень? Як це так, що есеїст — це профі дилетантського жанру? Чому есеїзм є внутрішнім двигуном культури і навіщо він нам? А ще там є чудовий мінінарис трактату про чорнильницю і один із ключових термінів жанру — «есема».

Слово-ключ: ЕСЕМА

Якби поняття «есема» не вигадав Епштейн, до нього б додумався якийсь із ваших учнів чи моїх студентів. І справді, про що йдеться в есеї, як не про есему? Що це за думка така, яку есеїст продумує з усіх можливих ракурсів і глибин? Мне, як пластилін, а потім дає доминати нам, як заманеться! І думка ця оригінальна, неповторна, багаторівнева і навіть часом дуже суперечлива… Отож, знайомтесь, це — есема.

«Патентуючи» цей термін, Михайло Епштейн писав, що це «мислеобраз», який подібний до метафори. Що це не аксіома, а більше гіпотеза, адже є оригінальним витвором-припущенням автора. Якщо просто — це головна думка-ідея есею. Але її не так просто знайти в тексті, адже вона часто і є всім текстом! Розгортаючись від нуля, есема більше нагадує лавинний вал, набираючи по дорозі все більше і більше супутніх думок, фактів, цитат, метафор. Або як клубок ниток, де вся нитка — і є есемою, яку автор випрядає і накручує, пишучи. Есема ніколи не є абсолютно завершеною, адже кожну думку можна підхопити і додумувати далі (тому самому авторові чи навіть іншому). Чим оригінальнішою і несподіванішою є есема, тим цікавішим і впізнаванішим є її автор. Проте, якщо вам цілком не до вподоби цей термін, можете вигадати свій (або дати завдання учням).

Урок від Орвелла. Уривок

Пропоную уривок з есею «Думки в дорозі» (1940 року) англійського письменника Джорджа Орвелла, якого більше знають як романіста, хоча він також був не менш вправним есеїстом.

«Читаючи блискучу і гнітючу книгу Малкольма Маґґеріджа «Тридцяті», я пригадав, як колись жорстоко повівся з осою. Вона їла джем із блюдця, а я ножем розрубав її навпіл. Не звернувши на це уваги, вона продовжувала бенкетувати, і солодка цівка сочилася із її розсіченого черевця. Та ось вона заповзялась злетіти, і лише тоді їй відкрився увесь жах її становища. Те саме відбувається із сучасною людиною. Їй відсікли душу, а вона довго — либонь, років двадцять — цього просто не помічала.

Відсікти душу було цілком необхідно. Було необхідно, щоб людина відмовилась від релігії у тій формі, яка її раніше відрізняла (…) Ампутація душі — це, слід думати, не просто хірургічна операція на зразок видалення апендиксу. Такі рани мають властивість гноїтися».

У цьому короткому есеї Орвелл розмірковує над есемою людини без релігії, а тому без душі. А підсилює він цю есему метафорою розрубаної навпіл оси. Ця метафора працює на довготривалий ефект — мої колишні студенти згадують розрубану осу Орвелла роки й роки після занять. Секрет у тому, що це дуже наочний приклад: ми всі уявляємо описану жорстокість. Ми дивуємось парадоксу, що оса нічого не відчула і продовжує «бенкетувати» (теж не випадкове слово, яке підкреслює абсурд ситуації). І тут — її прозріння. І раптом цей образ накладається на людину — жах посилюється — ми не можемо уявити розсічену людину, але розуміємо (відчуваємо до дрижаків!) про що йдеться.

Цитата — помізкуймо?

«Есей відрізняється від статті так само, як вірші від прози, — непередбачуваністю результату. Текст росте від слів, а не від концепцій. Есей — плід повільної думки, медитативного розглядання предмета, екзистенційного переживання ситуації. В ідеалі есей — як вірші: їх неможливо переказати, їх можливо лише процитувати» (Олександр Геніс, російсько-американський журналіст, радіоведучий, культурний критик, літературознавець).

Для міркування над цією цитатою раджу попросити учнів всім разом переказати якийсь із прочитаних есеїв. Чи вдасться їм відтворити весь «сюжет думки» автора? Переповісти казку чи якусь історію значно простіше, адже ми легко запам’ятовуємо послідовність дій. Але не послідовність думки. Головним в есеї можуть бути сюжет самої думки, течія і заверти міркування.

Метафора на урок: Авто і Автор

Автор, який пише есей, нагадує водія автівки. Водій зосереджений на дорозі і дорожніх знаках. Йому важливо дістатися з пункту А у пункт Б. Точно, безпечно, максимально швидко. І щоб не збитися на манівці. І щоб машина не заглухла. Тобто автор має розкрити задану тему, провести свою ідею від початку і до логічного завершення, не втратити її напівдорозі, не перестрибнути на іншу тему. Тут автор-водій пильнує найважливіше — думку-ідею. Коли автор дістався пункту призначення, найчастіше, він закриває зошит і з полегшенням здає текст: ура, написав, здав, забув, все. А це, друже, геть не все! Автор-водій зробив лише третину роботи! Уявляєте? Другу третину він робить, коли повторно сідає за свій текст.

Але тепер він не водій. Тепер він — пасажир. Він сидить поруч, він не кермує, хоча за дорожніми вказівниками теж може стежити. Пасажир, на відміну від водія, має чудову можливість роззиратися довкруж! Дивитись у вікно і розглядати ландшафти, пейзажі, саму дорогу і навіть водія! Отже, тепер автор має можливість увиразнити думки, додати влучних метафор, порівнянь, образності (на яку авторові-водієві не було часу, бо він був зосереджений на іншому). Попередити про ями і перешкоди на дорозі і допомогти їх обійти (тобто прибрати з тексту зайві вставні слова, помилки, нелогічності, перевірити використані цитати, фактаж тощо). Але й це ще не все — зачекай здавати зошита! Хто робить останню третину роботи? Ні, не мама. І не бабуся. Це той самий автор, але який дивиться на авто збоку.