Диктіокаульоз жуйних

0 Comments

Діктіокаульоз

Диктіокаульози (Dictyocauloses) — хвороби овець, кіз, великої рогатої худоби і деяких інших тварин, збудниками яких є нематоди з родини Dictyocaulidae, причому у більшості тварин паразитують свої специфічні види диктіокаул.

Збудниками хвороби у дрібних жуйних є Dictyocaulus filaria (зустрічається також у верблюдів; північних оленів та деяких диких жуйних тварин), у великої рогатої худоби. — Dictyocaulus viviparus, у коней — Dictyocaulus arnfildi. Локалізуються диктіокаули в бронхах і трахеї тварин. Проявляється хвороба ознаками бронхіту, бронхопневмонії та ентериту. Найбільш чутливі до захворювання ягнята та вівці віком до одного року, а також молодняк великої рогатої худоби, буйволи й зебу. Зустрічається це захворювання майже повсюди, проте диктіокаульоз великої рогатої худоби в Україні частіше реєструють у районах Полісся та Лісостепу, а диктіокаульоз дрібних жуйних — у деяких областях степової зони.

Диктіокаульоз завдає великої шкоди вівчарству і м’ясо-молочному скотарству внаслідок масового падежу, відставання молодняка в рості й розвитку, зниження продуктивності хворих тварин та підвищення сприйнятливості інвазованих тварин до заразних і незаразних хвороб.

ЕТІОЛОГІЯ

Диктіокаули мають ниткоподібну форму тіла, білувато-жовтого кольору, витончене з обох боків, середнього розміру, від 3 до 15 см довжиною. D. filaria — більші за розміром, спікули у самців панчохоподібної форми, свіжовиділені личинки на головному кінці мають гудзикоподібне утворення (рис. 53). У D. viviparus хвостовий кінець і спікули прямі й менші за розміром, у личинок на передньому кінці тіла немає гудзикоподібного утворення.

Розвиваються диктіокаули прямим шляхом (без участі проміжних живителів). Самки в бронхах і трахеї відкладають величезну кількість зрілих із сформованими личинками яєць, які разом з мокротою потрапляють у ротову порожнину й заковтуються. У кишечнику з яєць вилуплюються личинки першої стадії, які разом з фекаліями виділяються назовні. З носових отворів, минаючи шлунково-кишковий тракт, в навколишнє середовище також потрапляє частина яєць, з яких виходять личинки першої стадії.

При сприятливих умовах (температура + 17—-30 °С), достатній вологості (не нижче 55 %) і наявності кисню личинки диктіокаул двічі линяють і стають інвазійними (D. filaria — через 7—6 днів, а D. viviparus — через 3—5 днів). При температурі ниже +10°С і вище 30 °С личинки диктіокаулів не розвиваються. У вологому середовищі при температурі +10—16 °С на пасовищах личинки зберігають життєздатність до 2—4 міс.

Заражаються жуйні диктіокаульозом при проковтуванні інвазійних личинок збудника з травою або водою. У кишечнику тварин личинки скидають чохлик, активно проникають у лімфатичні судини й вузли, де відбувається третє линяння. Потім по лімфатичній і кровоносній системах личинки заносяться у легені, просвердлюють кровоносні судини й потрапляють в альвеоли, бронхіоли, бронхи та трахею. В організмі тварин паразити досягають дорослого стану й живуть до 12 міс.

Джерелом поширення інвазії є жуйні, інвазовані диктіокаулюсами, і тварини-паразитоносії, причому зараження відбувається головним чином на пасовищах і в місцях водопою. Факторами передачі інвазії є вода з калюж та боліт, а також трава на вологих ділянках пасовищ. Велика кількість інвазійних личинок може збиратися на тирлах, яких тривалий час не змінюють. Поширенню диктіокаульозу сприяє скупчене випасання на обмеженій території різних вікових груп тварин, особливо в дощові роки.

Сезонна динаміка неоднакова й залежить від кліматичних умов. Максимальна зараженість у овець і кіз спостерігається навесні. Перший спалах буває у липні — серпні з наростанням у серпні — вересні. Другий реєструють у січні — лютому з максимальним збільшенням у березні — квітні і супроводжується значною загибеллю хворих тварин.

У великої рогатої худоби значного поширення диктіокаульоз досягає у серпні — вересні, з жовтня інвазія знижується і стає мінімальною у кінці зими й навесні. Найбільш чутливі до диктіокаульозу телята у віці 4—9 міс, потім — у 9—18 міс і дорослі тварини.

ПАТОГЕНЕЗ

Залежить від інтенсивності інвазії, фізіологічного стану й реактивності організму. Личинки та молоді диктіокаули травмують стінки кишок, кровоносні й лімфатичні судини, легеневу та печінкову тканину, а також слизову оболонку бронхів. Дорослі нематоди і слиз можуть закупорювати бронхи.

Продукти життєздатності і розпаду гельмінтів викликають інтоксикацію, сенсибілізацію і алергічний стан організму (еозинофілію тощо). Внаслідок зазначених явищ розвиваються бронхіт і бронхопневмонія, а в кишечнику — катаральне або катарально-гнійне запалення, знижується секреторна й моторна функції шлунково-кишкового тракту, порушується корелятивна функція центральної нервової системи. Спостерігається також еозинофілія, лейкоцитоз, нейтрофілія, знижується кількість еритроцитів і гемоглобіну. Запальні процеси в легенях і тонких кишках диктіокаульозної етіології знижують резистентність організму телят ягнят, сприяють виникненню або ускладненню вторинних інфекційних захворювань, погіршенню загального стану інвазованих тварин.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ

У овець розрізняють легку, тяжку й безсимптомну форми диктіокаульозу. Перші ознаки хвороби виявляють з моменту проникнення інвазійних личинок диктіокаулів у слизову оболонку кишечника та лімфатичні судини (пронос і загальне пригнічення). Через 1—1,5 міс після зараження у хворих спостерігається кашель, який пізніше посилюється, стає сухим і болючим, прискорене й утруднене дихання. З носових отворів виділяється слизово-серозна рідина. Температура тіла підвищена до 40—41 °С. При високій інтенсивності інвазії у молодняка поточного року народження пригнічений стан, розвивається недокрів’я, виснаження і набряки. Хвороба нерідко закінчується смертю. При добрих умовах утримання, повноцінної годівлі і слабкій інтенсивності інвазії перебіг хвороби безсимптомний.
Деякі автори у клінічному прояві хвороби виділяють чотири періоди: латентний — продовжується від декількох годин до 7— 8 діб, період виявлених симптомів збоку органів травлення і дихання. Останній постінвазійний період у овець починається після самовідходження диктіокаул.

У молодняка великої рогатої худоби поточного року народження клінічні ознаки хвороби добре виражені. У нього погіршується апетит, посилюється перистальтика кишечника, спостерігається пронос і пригнічений стан. Через 3—4 тижні у хворих з’являється задишка, прискорене дихання, атонія передшлунків, блідість слизових оболонок.

ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ

При розтині трупів основні патологоанатомічні зміни виявляють у легенях: запалення слизових оболонок бронхів і трахеї, вони заповнені пінистою рідиною і диктіокаулами. В легенях уражені ділянки мають тістоподібну консистенцію, мармуровість, при надавлюванні чути хрустіння.

ДІАГНОСТИКА

Прижиттєвий діагноз ставлять на підставі гельмінтоларвоскопічних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних та клінічних ознак. Проби фекалій досліджують за методом Бермана-Орлова, Щербовича або Вайда (від овець і кіз). Для диференціації личинок диктіокаул від личинок інших стронгілят на предметне скло до досліджуваної проби додають 1—2 краплі водного розчину метиленового синього, від якого личинки диктіокаул набувають світло-бузкового кольору, а личинки інших нематод залишаються незабарвленими.

Посмертно диктіокаульоз діагностують при виявленні збудників у бронхах і трахеї та відповідних патологоанатомічних змін.

Диктіокаулез жуйних: симптоми та діагностика, лікування та профілактика

Гельмінтози – поширені захворювання, що завдають істотної шкоди поголів’ям великої рогатої худоби та інших сільськогосподарських тварин. Особливо багато неприємностей доводиться чекати від диктіокаулезу жуйних – глистної інвазії, що вражає дихальні шляхи – бронхи та легкі жертви. Через інфікування глистами тварини повільно розвиваються, пізно вступають у статеву зрілість, погано розмножуються і рано гинуть.

Що це за хвороба

Диктіокаулез жуйних являє собою різновид гельмінтозу, що провокується проникненням у легені, трахеї та бронхи тварин нематод двох різновидів, що належать до одного сімейства:

  • Dictyocaulus filarial, які паразитують на дрібних жуйних типу овець і кіз.
  • Dictyocaulus viviparous, що викликають захворювання ВРХ.

При цій глистяній інвазії паразити викликають сильне подразнення дихальних шляхів, що призводить до погіршення стану здоров’я поголів’я, що стає причиною суттєвих втрат фермерів та великих сільськогосподарських виробників.

Які економічні збитки від патології

Диктіокаулез жуйних легко передається від хворих тварин харчовим шляхом, тому, чим більше стадо, тим вищі ризики масового ураження та загибелі великої кількості худоби. Лікувати хворих на диктіокаулез жуйних тварин складно, довго і дорого, це позначається на продуктивності, швидкості набору ваги, якщо йдеться про м’ясне тваринництво, зниження надоїв у молочних виробництвах.

Крім того, худоба починає відставати в зростанні, пізніше досягає періоду розмноження, що також завдає величезних матеріальних збитків заводчикам, як дрібним власникам і фермерам, так і масовим виробникам.

Причини виникнення захворювання

Збудником диктіокаулезу жуйних є різновид нематод – ниткоподібних гельмінтів, які поселяються в нижніх дихальних шляхах жуйних тварин. Вони стійкі до впливу навколишнього середовища, тому тривалий період можуть бути на траві, землі та інших предметах. Звідси паразити потрапляють на їжу, в основному, на траву, яку поїдає жуйна худоба на пасовищах, тому старт захворюваності припадає на весну, початок літа, а пік – на середину теплого сезону аж до жовтня.

У захворювання на диктіокаулез жуйних немає чітких меж – воно зустрічається в різних країнах і в усіх кліматичних умовах, де розводять рогату худобу.

У дихальних шляхах жертви зрілі особини паразита відкладають яйця, які з кашлем і слиною, мокротинням виділяються назовні, в ротову порожнину.Тварина ковтає яйця, які перетворюються на кишечнику на личинок, що знаходяться на першій стадії розвитку. Разом із послідом вони виводяться назовні. Однак частина яєць і личинок можуть потрапити на траву та навколишні предмети через чхання або кашлю.

Якщо температура навколишнього середовища буде нижчою за 10 градусів або вище 30 градусів, гельмінти будуть перебувати в стані спокою. Але якщо рівень тепла підніметься вище за нижню позначку і не «перевалить» за верхню межу, повітря буде досить вологим, а рівень кисню – високим, у нематод є всі шанси двічі перелиняти і продовжити розвиток до стану інвазійних личинок.

Проковтуючи їх разом з їжею та/або водою, тварини заражаються диктіокаулезом жуйних і можуть носити в собі паразитів від 3 місяців до року. Вони, а також вологі луки та пасовища, джерела води стають осередками інфікування та можуть призвести до масових уражень всього поголів’я.

Симптоми та ознаки проблеми

На першій стадії диктіокаулезу жуйних у тварин відзначаються змащені ознаки, які нагадують розлад травлення. Вони супроводжуються млявістю, порушенням апетиту, рідким частим випорожненням. Потім, через 3 тижні-місяць у зараженої диктіокаулезом худоби з’являється легкий кашель, що поступово стає сухим, утрудненим, що доставляє сильний дискомфорт. Поступово наростає слабкість, тварина стає пригніченою.

Молоді особини страждають від виділень з носа, підвищеної температури, виснаження, приєднання вторинних інфекцій. Також може спостерігатися ядуха, що розвивається через скупчення паразитів у дихальних шляхах. Диктиокаулез жуйних надає на велику і дрібну рогату худобу різнобічний вплив:

  1. Наявність гельмінтів викликає запальні процеси в навколишніх тканинах, що призводить до підвищення температури та погіршення самопочуття.
  2. Життєдіяльність нематод провокує інтоксикацію, що посилює перебіг хвороби.

Ознаки диктіокаулезу будуть більш явними і помітними у разі ослаблених, нездорових, старих або дуже молодих тварин.

Способи діагностики

У живих тварин діагноз «диктіокаулез» можна поставити на підставі отримання результатів за Вайд або Берман-Орлов і при зіставленні їх з клінічною картиною захворювання. До моменту фіксації личинок у виділеннях хворих на диктіокаулез жуйних тварин може бути виконана внутрішньошкірна реакція на алергію. При ній алерген вводиться у складку під хвостом за допомогою підшкірної ін’єкції. Виявити зараження можна не раніше ніж через 21 добу після інфікування.

Посмертно для виявлення причини загибелі тварини виконується розтин уражених диктіокаулезом жуйних внутрішніх органів. При аналізі калу тварин необхідно відрізнити нематод від інших личинок зі схожими рисами та розмірами.

Лікування диктіокаулезу великої рогатої худоби

При своєчасному виявленні інвазії використовуються такі препарати:

    «Дітразін». Цей препарат має відмінну дію на збудників диктіокаулезу жуйних. Дрібній рогатій худобі роблять одноразові ін’єкції з метою профілактики, повторні – для лікування. Дозування – 4 мілілітри на 10 кілограмів ваги тварини. Ін’єкцію роблять в область холки або ліктьового суглоба у вигляді теплого свіжоприготовленого розчину. Для великої рогатої худоби доза дорівнює 2 мл на 10 кілограмів маси тіла, вводиться тричі, в перший, другий і четвертий день.Розчин йоду у воді готують наступним чином: 1 г йоду в кристалічній формі, 1,5 г йодистого калію розчиняють в 1,5 літрі кип’яченої або дистильованої води.У цій пропорції препарат вводять молодняку худоби. Для телят та іншої ВРХ роблять більш концентрований препарат, розводячи ту ж кількість йоду та йодистого калію в 1 літрі води.
  1. «Ціазид» у вигляді ін’єкцій використовується триразово з інтервалом на добу по 0,025 мл внутрішньом’язово або підшкірно.

Також з лікувальною та профілактичною метою використовуються такі препарати: «Левамізол 75», «Івермек», «Диктифуг» (який є повним аналогом «Ціазіду»), «Локсуран», «Нілверм» та багато інших. В Україні розроблено та використовується метод обкурювання стада аерозолем йодистого алюмінію.

Вкрай важливо дотримуватися дозування, вказане на конкретному препараті або розраховане ветеринаром для хворої тварини. Ліки токсичні, і перевищення дозування може негативно вплинути на стан здоров’я інфікованого поголів’я.

Під час лікування худобу не випускають на пасовищі, а екскременти старанно збирають та знищують. Приміщення має бути в ідеальній чистоті.

Профілактика захворювання

На 100% знизити ризик зараження диктіокаулезом жуйних неможливо, проте при грамотному підході до проблеми можна суттєво скоротити ризик масових поразок. Для цього найкраще вибирати стійлове утримання молодняку та дорослих тварин, роздільний випас стада до року та старших представників, використання спеціально підготовлених культурних пасовищ, а не випадкових вигулів, а також дотримання чистоти у приміщеннях, де мешкає стадо чи окремі тварини. З профілактичною метою пасовища обробляють «Фенотіазин». Подають препарат з кормом та/або водою для того, щоб тварини з’їдали його самостійно.

Так само важливе значення має карантин щойно куплених тварин, відділення від загальної групи представників з ознаками інфекції, а також своєчасне проведення ін’єкцій від захворювання, особливо при спалаху диктіокаулезу на навколишніх фермах, присадибних господарствах та випасах.Також необхідно приділити увагу якості води та їжі, а також способам їх зберігання. Чистота може захистити велику і дрібну рогату худобу не тільки від диктіокаулезу жуйних, але і від багатьох інших інвазивних хвороб.