Які долини входять до складу Північного Тянь Шаня

0 Comments

Зміст:

Тянь-Шань — легендарная горная система

Тянь-Шань представляет собой горную систему, которая охватывает сразу несколько стран. Это одна из самых интересных для человечества горных систем, изучением которой занимаются до сих пор. Десятки тысяч путешественников прибывают сюда для покорения местных вершин, посещения заповедников, отдыха и работы.

Возраст Тянь-Шаня

«Небесные горы», как их называют в Китае, являются достаточно древними по геологическим меркам. Им не менее 400 миллионов лет. Формирование этих гор пришлось на средний палеозой, на севере складчатость относится к каледонскому типу, в других частях — к герцинскому. Тянь-Шань относится к активным горным системам и формируется до сих пор. Поэтому для местных гор характерна высокая сейсмичность.

Где находится горная система

Тянь-Шань занимает обширное пространство, его территория включает целый ряд районов:

  1. Северный.
  2. Восточный.
  3. Западный.
  4. Юго-западный.
  5. Центральный.

Система вытянулась с запада на восток примерно на 2 500 километров. Горы занимают такие страны, как Киргизия, Казахстан, Китай, Таджикистан и Узбекистан. Таким образом, географическое положение горной системы Тянь-Шань приходится на страны Центральной Азии.

Природа Тянь-Шаня удивительно красива

В Северную часть входит несколько хребтов, наиболее знаменитым в Казахстане является Заилийский Алатау. Этот горный хребет получил широкую популярность благодаря заповеднику, на территории которого обитает множество животных и произрастает сотня видов растений, в том числе реликтовые и эндемичные. В Восточном Тянь-Шане тоже есть несколько хребтов. Одним из них является Богдо-Ула, на территории которого есть одноименная вершина. Именно на территории хребта расположено знаменитое озеро Тяньчи, считающееся одним из самых красивых озер планеты. Когда-то оно носило название «нефритовое озеро». Сейчас зона вокруг этого природного объекта признана важной туристической площадкой, и на ее развитие регулярно выделяются десятки миллионов долларов США.

Западный Тянь-Шань также стал важным объектом и является частью Всемирного наследия ЮНЕСКО. Здесь находится большой ряд заповедников, два из них носят статус государственного. Заповедники расположены на территории Казахстана, Узбекистана и Киргизии. Во всех действует природоохранный режим. Центральный Тянь-Шань окружен со всех сторон хребтами и горным массивом, расположенным на востоке.

Высочайшая точка Тянь-Шаня

Высочайшей точкой горной системы является Пик Победы. Это печально известная гора, которая считается одной из самых опасных для восхождения. В плане трудности достижения вершины пик Победы может соревноваться даже с Чогори, которая прослыла горой-убийцей, или Манаслу, имеющую дурную репутацию. Пик Победы входит в список самых опасных семитысячников, покорение горы дает право получить почетное звание «снежный барс».

Пик Победы — страшная вершина и высочайшая точка горной системы

Пик Победы покоряли неоднократно, однако его история насчитывает немало смертей известных альпинистов. В 1955 году вершину отправились штурмовать две экспедиции. Одна из них стартовала из города Алма-Аты от имени управления Туркестанского военного округа (ТуркВО). Добравшись до отметки в 6 930 метров, альпинисты столкнулись с сильным бураном. Из 12 участников выжить сумел лишь один.

Исследования Тянь-Шаня

Исследователем, чье имя стало культовым в мировом географическом сообществе, посвятившим себя изучению Тянь-Шаня, являет Петр Петрович Семенов-Тян-Шанский. Приставка к фамилии была дана специально, в знак почета этого великого географа. Вместе с ним свое имя в историю географии вписал Томас Уитлам Аткинсон, который искал на территории горной системы вулканы, попутно изучая Азию. Томасом Аткинсоном была издана книга, которая до сих пор считается одной из обязательных к прочтению для каждого путешественника.

Полезные ископаемые Тянь-Шаня

Регион богат на полезные ископаемые. Здесь добывают сурьму, серебро, цинк, ртуть, а в котловинах ведется разработка нефтяных месторождений. Геологическое строение региона таково, что его можно разделить на три части, а именно срединную, южную и северную. Все части Тянь-Шаня богаты ртутными ископаемыми. На его территории есть крупные залежи ртутных руд, сосредоточенные в нескольких месторождениях, имеющих стратиформное, вулканогенно-гидротермальное и плутогенное происхождение.

На территории горной системы много природных достопримечательностей

Широкое распространение получили залежи полиметаллических руд. Помимо нефти, имеющей промышленное значение, в Тянь-Шане добывается газ. Есть также несколько угольных месторождений. Среди нерудных полезных ископаемых добываются известняк, гипс, мрамор. К полезным ископаемым можно отнести и воды (нормальные и минеральные).

Именно природные богатства Тянь-Шаня являются причиной его активного освоения еще сотни тысяч лет назад. Археологи утверждают, что из кремния люди изготавливали здесь свои орудия труда более 300 тысяч лет назад. Примерно 3 000 лет назад люди добывали глину, из которой изготавливали посуду для ежедневного использования. Ими также добывались природные краски, в качестве которых служила охра или перекись марганца. С их помощью люди наносили рисунки на стены пещер.

Во время эпохи бронзы разрабатывались руды меди, цинка, олова, золота, серебра. Уже тогда жители региона овладели техникой изготовления каменных литейных форм, чтобы делать отливки. Постепенно железо начало вытеснять бронзу, стали разрабатываться месторождения Таласского хребта. Добычу железа вели активно в Западном Тянь-Шане, с раскопок древних городов сохранились кузнечные инструменты.

Позднее стали добывать сурьму, серу, купорос, строительный камень и гончарную глину. Чтобы успешно добывать полезные ископаемые, изначально использовали кирки, клинья, различные деревянные приспособления. Золото добывали с помощью бараньих шкур. Для дробления руды применялись каменные чаши.

Особенности рельефа горной системы

Тянь-Шань входит в пятерку самых высоких горных регионов планеты. Рельеф горной системы характеризуется мощными хребтами, которые разделены котловинами. Формированию хребтов способствовали сейсмические процессы, а сами они формировались из осадочных пород периода палеозоя и докембрия.

Пример рельефа местности

Северные цепи Тянь-Шаня характеризуются породами, сформировавшимися в палеозойском периоде. Их прорывают гранитоидные интрузии. В результате тектонических нарушений произошло отделение южной геологической зоны от северной. Геологи считают, что во время палеогена вся землю Тянь-Шаня была похожа на мелкосопочник, у которого наблюдались денудационные равнины.

Интересные факты о Тянь-Шане

В ходе изучения горной системы Тянь-Шань, многие географы и исследователи из разных областей деятельности заметили несколько интересных фактов:

  1. На территории Северной части у местных жителей не наблюдается повышенного давления. Здесь у путешественников редко случается горная болезнь.
  2. Тянь-Шань стал объектом изучения П. Семенова-Тян-Шанского, исследования которого до сих пор считаются образцовыми во многих смыслах.
  3. Знаменитое Таншаньское землетрясение, произошедшее в 1976 году, считается одним из самых мощных в истории наблюдения землетрясений. Оно достигло отметки 8.2 по шкале Рихтера.
  4. Помимо грозного Пика Победы, на территории системы расположена еще одна гора, славящаяся своими опасными склонами: пик Хан-Тенгри.

Природные объекты Тянь-Шаня

Иному туристу будет крайне сложно исследовать весь регион, ведь он невероятно богат природными объектами. Отдельного упоминания достойны ущелья. На всей площади Тянь-Шаня насчитывается множество ущелий, причем наиболее популярной областью в этом плане остается Алматинская. Здесь есть обсерватория, спортивный комплекс, красивые водоемы. В ней располагается ущелье Кольсай, его отделяет от Киргизии всего 10 км.

Не менее интересны отроги, которые включают целый комплекс ущелий. Среди них есть ущелье Джеты-Огуз, которое любят фотографировать путешественники. У тех, кто всегда мечтал побывать в знаменитом Гранд-Каньоне, будет возможность исследовать каньон Сказка. Некоторые сравнивают это место с иорданской Петрой. Одними из самых красивых ущелий Тянь-Шаня считаются Аксу и Чон-Койсу.

Местные жители любят приезжать в ущелья Григорьевское и Семеновское, где устанавливают юрты и отдыхают в развернутых лагерях. Если приехать сюда летом, вы обязательно встретите гостеприимных кочевников. Местные считают одним из самых удивительных ущелье Тамга. А в ущелье

Чон-Койсу до сих пор сохранились древние рисунки, которые помогут узнать об обычаях и древнем быте. В ущелье Тамга тоже есть своеобразные символы, причем некоторые исследователи связывают их с буддизмом.

Тянь-Шань должен посетить каждый турист

Подойдет Тянь-Шань и любителям отдыха у озера. Здесь есть много озер, а самое знаменитое стало популярным объектом туризма. Озеро Иссык-Куль считается одним из самых глубоких на планете. Перевод его названия звучит как «горячее озеро». На самом деле оно совсем не горячее, но благодаря повышенной солености остается непокрытым льдом круглогодично. Посещать Иссык-Куль любили еще в древние времена. Сохранились записки китайских путешественников, описавших озеро во втором веке до н.э. Возле озера устроили курорт, где можно отдыхать летом и зимой. Зимние виды спорта здесь развиты повсеместно, найдется занятие и для любителей экстрима — на выбор трассы от простых до очень сложных.

Еще одно знаменитое озеро Тянь-Шаня называется Каракуль. В водах этого озера предпочитают отдыхать, чтобы укреплять здоровье. Оно является одним из самых соленых на Земле, поэтому уметь плавать в таком озере не нужно. Одним из самых живописных озер не только региона, но и всей планеты можно считать озеро Сары-Челек. Если вы когда-нибудь видели панорамы Морейн, Байкала и других знаменитых водоемов планеты, Сары-Челек вам запомнится не меньшей грандиозностью. Красота озера удивляет, ведь где еще можно увидеть такую цветовую палитру на водной глади? А все благодаря многочисленным кустарникам, соцветия которых отражаются на поверхности озера.

Рельеф удивительно красив и многообразен

Озеро Кара-Токой скрывает в своей пучине целый лес и находится в одноименном ущелье. Настоящий любитель приключений оценит эту местность, словно пропитанную тайной. В Центральном Тянь-Шане на высоте свыше 3 000 метров находятся озера Чатыр-Куль и Сон-Куль. Зимой они замерзают, но в остальное время года кипят жизнью. Сюда прилетают птицы со всего континента. Поэтому эти природные объекты стали очень популярны у поклонников горного туризма и девственной природы. На Чатыр-Куль регулярно организовывают экскурсии, в ходе которых можно узнать много нового о местности и сделать фотографии удивительных птиц. Стоит отметить и долины. Они отлично подходят для парапланинга, трекинга, кемпинга.

Флора и фауна Тянь-Шаня

Самый большой интерес представляет собой флора северного хребта Кетмень, расположенного в Северном Тянь-Шане. Интерес связан с малой изученностью этой местности. В Кетмене зарегистрировано около 1 500 тысяч видов растений. Здесь выделяются 2 геоботанических района, поделенных на юг и север. Южная часть включает пижмо-типчаковые степи, здесь выражен субальпийский пояс, а также пояс Альп, где произрастают кобрезники. Примечательно, что в Кетмене нет нивально-гляциального пояса.

Наиболее изученной флорой является флора Заилийского Алатау, что объясняется близостью к крупному Алматы, где находится научный центр. Здесь насчитывается более 200 видов растений. Изучением растений занимаются сотрудники Алматинского заповедника. Все растения в заповеднике находятся под строгой охраной. Некоторые из них признаны редкими и занесены в Красную книгу Казахстана. Это примерно 26 видов. Среди них каркас кавказский, тюльпаны Островского и Колпаковского. Одни из самых красивых цветов, также занесенных в Красную книгу, произрастают в высокогорьях. Это любимые места такого цветка, как тянь-шанская сибирка.

Желтые лютики вместе с другими цветками образуют богатый мир флоры

Для местных обитателей, питающихся растительностью, крайне важны кормовые растения. На склонах гор Тянь-Шаня произрастают злаковые, бобовые, плодовые. К последним относятся абрикос, яблоня, смородина и многие другие. Множество лекарственных трав тоже входит в растительный мир Тянь-Шаня, есть и такие полезные ягоды, как земляника, ежевика. Они очень богаты витаминами.

На всем пространстве СНГ известны целительные свойства мать-и-мачехи, шиповника, иван-чая, чистотела, зверобоя, солодки. Все эти растения можно встретить в Тянь-Шане. В высокогорьях растения появляются в соответствии с сезоном произрастания. Первыми зацветают гусиный лук и крокусы. Затем показываются тюльпаны, пионы, эремурусы. Летом о себе дают знать купальницы, окрашенные в ярко-оранжевый цвет, вместе с ними вырастают лютики, анемоны, фиалки, незабудки. Цвета соцветий варьируются от желтого до нежно-голубого. Хотя бы ради них стоит подняться к лугам. После маленьких цветков приходит пора расцветать астрам и ястребинкам. Целый ковер ярких цветов будет окружать каждого путешественника, который придет сюда, чтобы полюбоваться красотой природы.

В высокогорьях растут гусиный лук, остролодочник, радиола, много полукустарниковых сообществ. В лугостепном поясе высокогорий распространение получили криофильные низкотравья. Если плавно спускаться ниже, вы окажетесь в темнохвойных лесах, состоящих из тянь-шанской ели. На пологих склонах среднегорная растительность радует глаз богатым зеленым травостоем. На южных склонах, отличающихся крутизной, произрастают злаково-разнотравные. Ботаники отдельно выделяют ландшафтную зону Тянь-Шаня. В нее входит несколько массивов, в том числе расположенный рядом с озером Торайгыр . Наиболее широко распространены здесь растения пустынь и степей. Здесь насчитывается около 500 видов растений. Очень красивы такие цветы, как тюльпан Регеля, жабрица, ферула.

На других хребтах флора тоже может порадовать многообразием. Например, такой крупный хребет, как Кунгей-Алатау, насчитывает более 700 видов цветковых растений. Здесь выделяют 5 поясов, только на ледниковом растительность практически отсутствует. На территории Чу-Илийских гор растет более 800 видов сосудистых растений, относящихся к высшим. На этих горах произрастают эндемичные и субэндемичные виды.

Черный аист является представителем местной фауны

Богата и фауна региона. Млекопитающих здесь насчитывается более 40 видов, птиц — свыше 200, рептилий — 16. И это только данные одного из узбекистанских заповедников, который ведет учет обитателей Западной части. Общее же число представителей фауны подсчитать трудно. Оно по-настоящему огромно.

Наиболее богатой в плане фауны признана Северная часть Тянь-Шаня. Только в Алматинском заповеднике насчитывается более 170 видов птиц. Среди них есть очень редкие, занесенные в Красную книгу. Например, беркут, синяя птица, филин, черный аист. Среди млекопитающих есть лесная соня, барсук, косуля, марал, каменная куница, рысь, медведь и исчезающий снежный барс.

Животный мир Иле-Алатауского национального парка еще более богат. Он насчитывает свыше 2 000 видов беспозвоночных. Здесь водятся жужелицы, дневные бабочки, муравьи, листоеды и многие другие насекомые. Позвоночных насчитывается более 240. Это и земноводные, и рыбы, и пресмыкающиеся. Среди птиц можно выделить балабана, сапсана, орла-карлика. В Красную книгу занесены тяньшанский медведь, снежный барс, манул, туркестанская рысь. В итоге по своему многообразию флоры и фауны Тянь-Шанскому региону нет равных в мире.

Климат и природные зоны Тянь-Шаня

Климат региона разнообразен. На территории казахстанской части Тянь-Шаня господствует сухой и неустойчивый климат. На его формирование влияют полярные и тропические воздушные массы. Они приходят с Арктики и Сибири. Из-за особенностей рельефа тепло и влага поступают неравномерно. В предгорьях Тянь-Шаня часто случаются заморозки осенью и в начале весны. Летом же наступает пора зноя, который приносит с собой ветры. На равнинах царит сухой климат, который сменяется влажным в горах. Зима может длиться долго: начаться в октябре и закончиться только в мае. Лето всегда короткое. На хребте Кунгей-Алатау снег выпадает в августе, температура быстро падает, погода становится холодной. Единственный теплый месяц во многих частях Тянь-Шаня — июль. В мае же выпадает много осадков, поэтому каждый путешественник, который захочет отправиться в горы, может мгновенно спрогнозировать по появлению дождя выпадение снега на вершинах. Тянь-Шань также оказывается под влиянием климатических условий Южного Казахстана. В некоторых районах выпадает 800 мм осадков в год. В июле температура воздуха может достигать 25°C в нижних поясах.

Высотная поясность Тянь-Шаня определяется многочисленными пустынными землями. Лесной пояс начинается с отметки в 1 500 метров. До нее идет зона степей, полупустынь и пустынь. Отметка лугов начинает простираться с 3 000 метров. На высотах более 3 500 метров регистрируется растительность, характерная для нивального пояса. Далее следует зона ледников. Таким образом, самой насыщенной флорой и фауной является зона леса.

Тянь-Шань, как горная страна, имеет множество природных зон, которые изменяются в зависимости от вертикали. Холмы здесь перекликаются с голыми скалами, выделяют природные зоны альпийских и субальпийских лугов, высокогорные ландшафты. Существует разительная разница между распределением поясов в зависимости от частей горной страны. Например, на западе высотные пояса начинаются на 200 метров выше, по сравнению с Северной частью. Это напрямую связано с засушливым климатом Центральной Азии.

Достопримечательности и туризм гор

Любой путешественник может затратить не один месяц на то, чтобы подробно изучить Тянь-Шань. В какую бы страну, охватываемую горной системой, вы бы ни приехали, везде вам предложат разнообразные туры. Туризм в Тянь-Шане подходит самым разным категориям людей.

Лесная соня — самый милый представитель фауны Тянь-Шаня

В Центральной части горной стороны можно полюбоваться прекрасной природой, сформированной на хребтах Сары-Джаз, Куйлю, Тенгри-Таг, Иныльчек-Тоо и других. Для любителей сложных восхождений здесь есть три знаменитые среди высотных альпинистов семитысячника: пик Ленина, пик Победы и Хан-Тенгри. От местного хребта Боро-Хоро можно добраться до Джунгарского Алатау. В Центральном Тянь-Шане также есть и такая вершина, как пик Коммунизма. Она тоже считается одной из самых сложных для покорения. Впрочем, некоторые относят ее к Памиру.

Всем, кто интересуется древней историей, посетить Тянь-Шань стоит непременно. Освоением этой земли народы занимались еще сотни тысяч лет назад. Вы сможете своими глазами увидеть их наскальные рисунки, узнать историю и посмотреть на караван-сарай Таш-Рабат. Это небольшое поселение находится недалеко от китайской границы. Его построили в 15 веке, причем до строительства караван-сарая на этом месте располагался древний монастырь. Точно неизвестно, для каких целей служил Таш-Рабат. Некоторые историки полагают, что это была крепость, которую построили по приказу находившегося тогда у власти хана. Таким образом, преследовалось намерение защитить торговые караваны. По другой версии, Таш-Рабат построил на свои деньги местный богатый торговец, но по каким-то причинам строительство не удалось завершить. Есть версия, по который Таш-Рабат служил важным пунктом на Великом шелковом пути. С его помощью купцы могли получить ночлег и убежище.

Если больше всего вам нравятся наскальные рисунки (петроглифы), то обязательно отправляйтесь в Саймалы-Таш. Груды камней представляют собой ценнейшую археологическую находку с идеально сохранившимися наскальными рисунками. Тысячи петроглифов способны рассказать удивительную историю жизни тех лет. Общая площадь национального парка, где расположена «галерея», превышает 32 тысячи га. Здесь можно посмотреть на уникальные природные комплексы и проникнуться атмосферой древности.

Рекомендуем посетить перевал Торугарт, расположенный на высоте свыше 3 700 метров. Дорога длиной примерно 700 км когда-то в древности служила караванным путем. На Западном Тянь-Шане тоже есть немало высоких вершин, хотя и менее сложных в покорении. Большинство из них достигает отметки в 4 500 метров. Здесь протекает множество рек, многие из них питаются от ледников и снегов, следуя насквозь через ущелья. Западный Тянь-Шань считается одним из важных объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО. Он пользуется большой славой среди любителей природы, которые обожают посещать местные озера. Именно здесь можно понаблюдать за дикими лошадьми, а также местными жителями, устраивающими отдых в юрте. Здешние люди приветливы и гостеприимны, часто приглашают к себе на трапезы.

Тянь-Шань пленяет видом долин

Если получится отправиться в Китай, то и там следует посетить Тянь-Шань. На территории Тянь-Шаньского Китая есть озеро Тяньчи. Это настоящая природная жемчужина, расположенная на отметке 1 900 метров. Нефритовое озеро китайцы издревле считали волшебным. По легенде, здесь купалась сама богиня Си-Ван-Му. Здесь не только красиво, сама вода благоприятно влияет на организм человека. Правда, купаться в ней не стоит — воды озера очень холодные даже в жаркую погоду. Китайский Тянь-Шань пользуется популярностью у любителей горнолыжного спорта. Однако здесь найдут себя и любители культурной программы. На горном массиве в Цюйфу есть конфуцианский храм. В этой части горной страны можно устроиться с комфортом, заказав номер в отеле или в маленькой гостинице. В последнее время набирает популярность экскурсионная программа по изучению лекарственных средств. Каждому, кто хочет приобщиться к китайской медицине и понять ее тонкости, есть смысл заказать экскурсию с гидом, который подробно расскажет о целебных травах, произрастающих на местности, и научит готовить целебные отвары. Также популярной стала фотоохота на снежного барса. Вместе с опытными следопытами путешественники могут выследить этого редкого хищника и сфотографировать его. В то же время всегда можно отправиться в самостоятельное путешествие, ведь Тянь-Шань идеально подходит для простых и увлекательных прогулок. Главное помнить, что в горной стране легко заблудиться, поэтому необходимо заранее оповестить смотрителей о своих маршрутах. Не стоит ходить неизведанными тропами, поскольку горы всегда несут опасность даже для опытного путешественника.

Видео о горах Тянь-Шань

Вершини тянь шаня. Цікаві факти: Величні гори Киргизстану

Гірська система Тянь-Шань простяглася із заходу на схід у Центральній Азії та проходить територією Киргизії, Узбекистану, Казахстану та Китаю (у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі). Більшість гірських ланцюгів і хребтів сягають широтному чи субширотном напрямі. Тільки в центральній частині системи є виняток – потужний хребет, який так і називається – меридіональний, він включає найвищі піки. Система Паміро-Алая пов’язує західні хребти Тянь-Шаня з Паміром. Північним кордоном Західного Тянь-Шаню вважається Ілійська, а південною – . Межі Східного Тянь-Шаню прийнято позначати північ від Джунгарської, але в півдні – Таримської улоговинами.

Визначаючи геологічний вік Тянь-Шаня, вчені відносять час утворення порід цієї гірської країни до кінця раннього та початку середнього палеозою (500-400 млн років тому). Про це говорить характер їхньої фундаментальної складчастості: каледонська – на півночі і переважно герцинська – в інших частинах. Згодом цей древній гірський матеріал, що відноситься до Урало-Монгольського поясу, перетворився на рівнину – пенеплен (дуже схожий на нинішній Казахський дрібносопочник), який знову піднісся до хмар відносно недавно – в часи Альпійського орогенезу, що почався. день. Складчасті рельєфи передгір’я місцеві жителі називають дуже виразно – «адири», тобто «прилавки». Ці рельєфи вище шарами покриває характерно альпійська складчастість пізнішого часу, сформована тектонічними процесами. У надрах Тянь-Шаню ці процеси продовжуються, і сьогодні реєструється до 30-40 сейсмічних подій на рік. На щастя, всі вони щодо невисокого рівня небезпеки, але Ташкентський землетрус 1966 року свідчить: це ще не гарантія, що так буде завжди. Практично всі великі та безліч дрібних озер Тянь-Шаня, і в долинах, і у високогір’ї – тектонічного походження. На формування гір, ущелин вплинули, само собою, і ерозійні процеси: оголення та виноси осадових порід, розмивання та зміщення річкових русел, накопичення морених відкладень тощо. Заілійського Алатау, через що не раз страждало місто Алмати (Алма-Ата).
У термінах орографії, що описує гірські рельєфи, найчастіше поділяють Тянь-Шань на Північний, Західний, Центральний, Внутрішній та Східний. Іноді до цієї термінології вносяться уточнюючі корективи, наприклад, як особливу структуру характеризують Південно-Західний Тянь-Шань, що обрамляє Ферганську долину. У межах понять геоморфології виділяються деякі окремі хребти, мають неповторні структурні особливості. Плюс є ще Гобійський Тянь-Шань на території Монголії – два відносно невисокі (до 2500 м) локальні хребти, ізольовані від Великого Тянь-Шаню.
Найкращі високі вершини- пік Перемоги (7439 м) та Хан-Тенгрі (6995 м) – відносяться до Центрального Тянь-Шаню. Хребти Північного та Західного Тянь-Шаню плавно знижуються зі сходу на захід від 4500-5000 м до 3500-4000 м. А хребет Каратау піднімається вже лише до 2176 м. Часто хребти мають асиметричний абрис. У Внутрішньому Тянь-Шані домінують хребти Терскей-Ала-Тоо, Борколдой, Атбаші (до 4500-5000 м) та південний бар’єр – хребет Кокшаал-Тоо (пік Данкова – 5982 м). У Східному Тянь-Шані чітко виражені дві смуги хребтів, Північна та Південна, орієнтовані знову ж таки по осі захід – схід. Їх поділяють долини та улоговини. Висоти найпотужніших хребтів Східного Тянь-Шаню – Халиктау, Сармін-Ула, Куруктаг – 4000-5000 м. Біля підніжжя Східного Тянь-Шаню розташовані Турфанська западина (глибина до -154 м), Хамійська западина; до Південної смуги належить озером Баграш-Кель у міжгірській западині.
Річки Тянь-Шаня мають характер бурхливих гірських потоків, середній ухил їх – 6 м на кілометр. Найпродуктивніша з погляду водної енергії річка – Нарин, що при злитті з Карадар’єю утворює Сирдар’ю. З Нарина беруть початок зрошувальні Великий Ферганський та Північний Ферганський канали. На цій річці розташований каскад ГЕС: Токтогульська, Таш-Кумирська, Учкурганська, Курпсайська, Шамалдисайська, будуються нові каскадні гідровузли.
Першим дослідником Тянь-Шаня став російський географ та мандрівник П.П. Семенов (1827-1914 рр.), двічі, в 1856-1857 рр., першим з європейців піднявся на льодовик вершини Хан-Тенгрі, удостоєний за відкриття почесного титульного доповнення до прізвища – Тян-Шанський. Слідом за ним експедиції на Тянь-Шань здійснив І.В. Ігнатьєв та інші його учні, а також угорський зоолог Л. Алмаші та німецький географ Г. Мерцбахер.
Хоча Тянь-Шань – п’ята за висотністю (після Гімалаїв, Каракоруму, Паміру та Гіндукуша) гірська система у світі, а вершини її, вкриті льодовиками, виглядають суворо, нижче лінії залягання снігів тянь-шаньські схили є багатобарвним і різноманітним природним світом.
У степах передгір’я переважають рослини ефемери та ефемероїди. Їх змінює високе різнотрав’я, серед трав багато злакових. Ще вище зі збільшенням вологості починаються луки, що служать високогірними літніми пасовищами (джайляу), острівці чагарників (саксаул, хвойник, копієчник, джузгун) та листяні ліси, в яких переважають дикі плодові дерева. Понад 2000 м над у. м. починаються хвойні масиви, в яких переважають тянь-шаньські ялини та ялиці. За ними починається зона альпійських та субальпійських лук, вони піднімаються до висот 3400-3600 м, переважно на північних схилах. Поступово їх змінюють сирти – сухі кам’янисті рівнини з хвилястою поверхнею та невеликими озерами. Найпоширеніший вид рослинності на сиртах так звані рослини-подушки, такі короткостебельні кулі, стійкі до зміни температур і сильним вітрам-фенам, що дме з вершин. Тут вже на такироподібних ґрунтах часто трапляються на очі провісниками зустрічі з льодовиками великі ділянки вічної мерзлоти. Ну, а за ними виростають гряди невисоких сланцевих скель і простягаються снігові поля, що примикають до розчленованих ущелин плоских (на цьому рівні) вершин.
У долинах Західного Тянь-Шаню, багатих річками та добре захищених з півночі високими та монолітними гірськими стінами, ростуть змішані ліси з волоського горіха з аличою, крушиною та яблуней у підліску. Більш посушливі долини та улоговини Внутрішнього Тянь-Шаню на висотах 1500-2500 м мають ознаки типових кам’янистих пустель та гірських степів Центральної Азії.
Фауна Тянь-Шаня не менш багата. У найзагальніших рисах її можна охарактеризувати як типову для Центральної Азії, крім того, тут зустрічаються тварини, батьківщина яких – Сибір. На рівнинах пасуться дикі віслюки та джейрани, вище нерідко зустрічаються гірські алтайські олені, дикі сибірські цапи та гірські барани (архари). З інших ссавців типові жителі Тянь-Шаня – ендемік – тянь-шанський (або білокоготний) бурий ведмідь, борсук, барс, рись, кабан, заєць-толай, вовк, лисиця, куниця, манул. З гризунів – ховрах, тушканчик, піщанка, сліпушонка, лісова миша, туркестанський щур. У гірських лісах є тетеруки, глухарі, куріпки, улари, фазани. Уздовж річкових русел у чагарниках очеретів живуть качки, гуси, лебеді, журавлі, чаплі. І скрізь – жайворонок, кам’янка, дрохва, брижка, кьоклік (куріпка), завірюха, орли та грифи. На озері під час весняного прольоту з’являються лебеді. Плазунів представляють найчастіше гадюка, щитомордник, візерунчастий полоз. Усюди снують ящірки. Багато озер Тянь-Шаня багаті рибою (осман, чебак, маринка та інші види).
Більш екзотичний тваринний світ представлений у Джунгарії, географічній та історичної областіна півночі Сінцзян-Уйгурського автономного району Китаю. Там ще можна зустріти дикого верблюда і трьох представників однокопитних класів, це джигетай, кулан і дикий кінь Пржевальського, види, майже повністю винищені в інших регіонах Центральної Азії. У прирічних чагарниках Джунгарії мешкає тигр, у горах зустрічається гобійський бурий ведмідь, поширений червоний вовк.
Як засвідчено археологічними розкопками курганів, населення Тянь-Шаню як осіле, так і кочове носило в більшою міроюєвропеоїдні, ніж монголоїдні, риси до появи гунів зі сходу та сарматів – із заходу у VI-VIII ст., уйгурів у IX ст., монголів, починаючи з XII ст. Сучасна етнографічна карта Тянь-Шаня мозаїчна, її утворюють десятки етнічних груп. Звідси і велика кількість звичаїв, обрядів, сказань. Але в цілому, як свідчать мандрівники, у цьому світі панує вірність своїм корінням і мудрий спокій, а знайомитися з тутешніми засадами життя людей надзвичайно цікаво.

Загальна інформація

Державна приналежність : Киргизія, Казахстан, Узбекистан, Китай (Сіньцзян-Уйгурський автономний район).

Етнічний склад : уйгури (кашгарці), казахи, киргизи, монголи, хуей (дунгане), китайці, узбеки, таджики, ойрати (західні монголи) та ін.
Релігії: іслам, буддизм, індуїзм.
Найвищі вершини : пік Перемоги (або Томор по-уйгурськи) (7439 м), Хан-Тенгрі (7010 м з льодовиком, 6995 м без урахування льодовика).

Найбільші хребти : Меридіональний, Терскей Ала-Тоо, Кокшаал-Тоо, Халактау, Боро-Хоро
Найбільші річки: Нарин, Карадарья (обидві відносяться до верхів’ям басейну річки), Таласа, Чу, Або.

Найбільше озеро : Іссик-Куль (площа – 6236 км 2 ).

Інші великі озера (на висоті понад 3000 м над у. м.): Сон-Кель та Чатир-Кель.

Найбільший льодовик : Південний Інильчек (площа – 59,5 км 2 ).
Найважливіші перевали : Туругарт (3752 м), Музарт (3602 м), Тюз-Ашуу (3586 м), Талдик (3541 м), Боро-Хоро (3500 м).
Найближчі аеропорти (міжнародні): Манас у Бішкеку (Киргизія), Ташкент Південний (Узбекистан), Алмати в Алмати (Казахстан), Дивопу в Урумчі (Китай).

Цифри

Середня протяжність (в даному випадку – широта) з півночі на південь – 300-400 км.

Загальна площа : близько 875 тис. км 2 .
Кількість перевалів : понад 300.
Кількість льодовиків : 7787.

Загальна площа льодовиків : 10,2 тис. км 2

Клімат та погода

Приферганські хребти (Південно-Західний Тянь-Шань) знаходяться на межі субтропічного клімату.

Середні температури січня : у долинах нижнього пояса гір – +4°С, у середньовисотних долинах – до -6°С, на льодовиках – до -30°С.

Середні температури липня : у долинах нижнього пояса гір від +20 до +25°С, у середньовисоких долинах – від +15 до +17°С, біля підніжжя льодовиків від +5°С і нижче.

Падіння температури з підйомом на кожні 100 м становить приблизно 0,7 ° С влітку; 0,6°З восени та навесні; 0,5 ° С взимку.

Середньорічна кількість опадів : від 200 до 300 мм на східних схилах та в долинах Внутрішнього та Центрального Тянь-Шаню, до 1600 мм у середньогірських та високогірних зонах.

Економіка

Корисні копалини : руди різних кольорових металів, ртуть, сурма, фосфорити (Каратау), кам’яне та буре вугілля. У Ферганській долині та Джунгарській улоговині – родовища нафти та природного газу промислового значення. Багатий Тянь-Шань та геотермальними джерелами.

Сільське господарство : вирощування пшениці, винограду, фруктів, овочів, вівчарство, козівництво, конярство.

Сфера послуг: туризм.

Визначні пам’ятки

Вершини: пік Перемоги на кордоні Киргизії та Китаю, Хан-Тенгрі на кордоні Казахстану, Киргизії та Китаю.
Озеро Іссик-Куль(Киргизія).
Високогірне озеро Тяньчі(«Небесне»), Китай.
Долина священних джерел Манжыли-Ата(Киргизія) – місце паломництва мусульман до мазару суфія та проповідника, іменем якого названа долина.
Скальні «стіни» у басейні річки Ляйляк(Киргизія): Ак-Су (5355 м), Блок (5299 м), Іскандер (5120 м).
Національні парки: Угам-Чаткальський (Узбекистан), Ала-Арча (Киргизія).
Заповідники: Іссик-Кульський та біосферний Сари-Челецький в Киргизії, Алма-Атинський та Аксу-Жабаглинський у Казахстані, Сари-Чаткальський гірсько-лісовий в Узбекистані, а також ряд заказників (у тому числі на території горіхово-плодових лісів Південно-Західного Тянь- Шаня), заповідник Алтинтаг та «пейзажний район» «Гірська ширма» (Китай).

Цікаві факти

■ Пік Перемоги, названий так 1946 р. на честь перемоги Радянського Союзуу Великій Вітчизняної війни, входить до семитисячників, за сходження на які альпіністам надається престижне звання «сніговий барс».
■ Під час заходу сонця частина вершини Хан-Тенгрі стає майже червоною, як тіні хмар поблизу неї. Звідси походить її друге, “народне” ім’я – Кан-Тоо, або Кан-Тау, що означає “кровна (або кривава) гора” (від тюркського “кан” – “кров”, “тоо” – “гора”). є певний сакральний сенс: гостра, як меч, і важкодоступна вершина Хан-Тенгрі асоціюється у корінних жителів Тянь-Шаня з поняттями «батьківщина» та «боротьба».
■ Північний схил піку Хан-Тенгрі (6995 м), його західна перемичка (5900 м), що сполучає його з піком Чапаєва (6371 м), нагадують конфігурацію гімалайської зв’язки Джомолунгма (8848 м) – його Південна сідловина (7900 м) Лхоцзе (8516 м). І хоча тянь-шаньський «дублер» на 2 км нижче, альпіністи, які збираються штурмувати найвищу вершину світу, завершальний етапПідготовку до цієї експедиції проводять саме тут.
■ У вінку легенд про озеро Іссик-Куль є історії про те, що на дні його знаходиться затоплений вірменський монастир, де зберігалися мощі апостола Матвія. Декілька легенд розповідають про перебування тут Тамерлана. Але найбільше переказів пов’язане з пролитими гарячими (тюркою, «іссиком») сльозами юної красуні Чолпон. Плакала вона так довго, що з її сліз утворилося озеро, таке ж прекрасне, як вона сама. В одній із легенд плаче не вона, а народ за нею. Два батири, які претендували на її серце, – Улан і Санташ – вступили в бій не на життя, а на смерть. Але їхні сили були рівні, і стіна на стіну пішли всі їхні родичі. Чолпон не змогла їх зупинити, і тоді вона вирвала з грудей своє серце. Супротивники завмерли, а потім усі разом віднесли Чолпон на високу гору, поклали обличчям до сонця і оплакували її. Їхні сльози, що лилися струмками, затопили долину між горами.

Тянь-Шаньабо « Небесні гори» – одна з найвищих і найбільш відвідуваних туристами гірських системпо всьому просторі країн СНД. Ця грандіозна гірська країнарозташована в основному в західній частині Киргизстані на сході Китаю. Північні та північно-західні її хребти досягають Казахстан а, А південно-західні відроги пролягли територіями Узбекистані Таджикистан. Таким чином, на всьому пострадянському просторі, гори Тянь-Шаняпростяглися своєрідною аркою, більш ніж на 1200 км завдовжки та майже на 300 км завширшки.

Вчені відносять Тянь-Шаньдо досить старих гор періоду каледонської та герцинської складчастості, які зазнали подальшого підняття в альпійську епоху.

Проте треба сказати, що тектонічна активність цієї гірської системи продовжується і сьогодні, про що свідчить її висока сейсмічна активність.

Безліч льодовиків дають початок гірським річкампритокам Нарина, як величезними сходами річка спускається з Тянь-Шаню, долаючи 700 км шляху та набираючи гігантську міць. Не дивно, що кількість великих і середніх електростанцій, побудованих на Нарин еперевищує десяток.

Чудові за красою озера Тянь-Шаня, і головна його перлина – Іссик-Куль, що займає гігантську тектонічну западину між гірськими хребтами Кунгей– І Терскей-Алатау. Його максимальна глибина досягає 702 м, а площа водної поверхні становить 6332 кв. м. Озеро є сьомою за величиною і третьою за глибиною природною водоймою на всьому пострадянському просторі.

Найбільш значними озерами Внутрішнього Тянь-Шанютакож є Сонг-Кельі Чатир-Кель, на даний момент, що вважаються висихаючими. На території сиртів і в зоні зниженого моренного рельєфу знаходиться досить багато невеликих озер, у високогір’ях зустрічаються льодовикові та прильодовикові водойми, вони цікаві самі по собі, але скільки серйозного значення для клімату Тянь-Шаняне уявляють.

Альпіністський потенціал Тянь-Шаню.

Центральний Тянь-Шань.

Тут виділяються дві області. райони льодовиків Південний Інильчекі Каїнди.

Південний Інильчек.

Розташований він у вкрай східній частині країни, на кордоні з Казахстан омі Китаєм, і включає східні схили хребтів Кокшалтау, Інильчек-Тау, Сариджазький, а також хребти Тенгрі-Тагі Меридіональний. У цьому районі розташовується один з найбільших льодовиків світу – Південний Інильчек, Довжина якого становить 62 км, а ширина доходить до 3,5 км, при товщині льоду, в середньому до 200м. Також тут знаходяться дві « семитисячні» вершиниПік Перемогиі Пік Хан-Тенгрі, 23 вершини понад 6000м і близько 80 вершин, з висотою 5000-6000м. У районі пройдено понад 70 маршрутів, проте дві шеститисячні» вершини та близько 20 « п’ятитисячників» залишилися непокореними.

Відмічені гірські районипрактично не відвідувалися альпіністами і досі тануть у собі величезні перспективи першопрохідців.

(З історії відкриття та підкорення Піка Перемоги. Експедиції А. Летавета 1937–1938 рр.)

Неприступні гірські кручі, вічносніжні, з майже стрімкими схилами, високі вершини, що встромляються своїми гострими вершинами в небесну синяву, суворі льодовики і снігові бурани багато століть охороняли географічні загадки Тянь-шаня.

Честь вивчення цієї гірської країни належить нашій вітчизняній науці.

Першим дослідником Тянь-шаня був знаменитий російський географ П. П. Семенов-Тян-Шанський, що проник у саме серце Небесних гір, до масиву Тенгрі-таг. Після П. П. Семеновим-Тян-Шанским цей маловивчений район країни досліджували М. А. Северцов, І. У. Мушкетов, І. У. Ігнатьєв та інші російські вчені, які своїми працями внесли неоціненний внесок у вивчення Тянь-шаня. Але, не маючи кошти для організацій великих експедицій і зустрічаючи підтримки із боку царського уряду; одинаки-дослідники було неможливо проникнути у важкодоступні райони цієї гірської країни.

Велика Жовтнева соціалістична революція докорінно змінила життя народів колишньої царської Росії. У Радянському Союзі свого розквіту досягли народне господарство, наука, культура. З перших днів радянської владиВченим нашої країни було надано всебічна державна допомога, створені сотні великих наукових установ, організовані великі комплексні експедиції для вивчення багатьох районів нашої великої Батьківщини.

Прийшли радянські люди і до вершин Тянь-Шаню. Їх не зупинили ні бурхливі річки, ні високі гірські хребти – вони проникли в царство вічної зими і зірвали з гірських велетнів таємничі покрови.

Відкриття 1943 року піку Перемоги головної вершини Тянь-шаня заввишки 7439 м стало одним з найбільших географічних відкриттівостаннього двадцятиліття.

У цій книзі автор, учасник тянь-шанських експедицій професора А. А. Летавета, розповідає про те, як група радянських учених та альпіністів, проникнувши в недосліджені високогірні області радянського Тянь-шаню, розгадала його географічні загадки і цим допомогла радянським дослідникам відкрити пік Перемоги. .

Книга складається з двох частин: «Частина I. Пік Сталінської Конституції» та «Частина II. Пік Перемоги». Їм передбачається Введення, що коротко викладає історію освоєння Тянь-шаня і нагадує читачеві орографію цього цікавого району нашої Батьківщини.

Автор користується нагодою висловити велику подяку своїм супутникам і товаришам по високогірних експедиціях у Тянь-шані професору А. А. Летавету, В. Ф. Мухіну, Є. І. Іванову, А. В. Багрову та Є. М. Колокольнікову, за їх допомога у роботі над книгою.

Величезна гірська країна Тянь-Шань лежить у самому серці Азії. Понад дві з половиною тисячі кілометрів простяглися її гірські ланцюги із заходу на схід.

Відроги найзахідніших хребтів Тянь-шаня – Таласського, Чаткальського, Ферганського та Курамінського спускаються до столиці Узбецької РСР місту Ташкенту. Хребти Ферганський, Чаткальський та Курамінський огорожують із півночі Ферганську долину. Східні відроги хребтів Тянь-Шаню досягають західної околиці пустелі Гобі.

Характерною особливістю Тянь-шаня є витягнутість у широтному напрямку як усієї гірської області в цілому, так і більшої частини її гірських ланцюгів та хребтів. У меридіональному напрямку з півночі на південь межі області простягаються лише на 300-400 км, і вся вона вміщується в межах 40-44 град. північної широти.

З півдня Тянь-шань відокремлений від гірських областей Кунь-Луня та Алтин-тага, що примикають до Тибету, широкою піщаною пустелею Такла-Макан. Горами Паміро-Алая Західний Тянь-шань пов’язаний із Паміром; кордоном між ними служить родюча Ферганська долина.

Високі вічноніжні хребти радянського Тянь-шаня живлять багато великих річок Середньої Азії – Або, Чу, Нарин (верхів’я Сир-дар’ї), Ак-сай, Узенгегуш, Сариджас, Текес. Загальною особливістювсіх водостоків Тянь-шаня є те, що жодна крапля їх вод не доходить до океану, живлячи внутрішні басейни річок та озер Середньої Азії.

Всю гірську область Тянь-Шаню прийнято ділити на чотири частини. До Західного Тянь-шаню відносяться гірські ланцюги та хребти, розташовані на захід від озера Іссик-куль. До Центрального Тянь-шаню відносяться найвищі хребти гірської області, розташовані на південь від озера Іссик-куль, а також на схід від нього всі хребти до Меридіонального включно. Хребти Кунгей, Заілійський, розташовані на північ від озера Іссик-куль, височіють у Північному Тянь-шані. На північний захід від Заілійського Ала-тау височіють. Чу-Ілійські гори. Західний, Центральний та Північний Тянь-Шань знаходяться на території Радянського Союзу.

До Східного Тянь-шаню віднесені всі гірські ланцюги, розташовані на схід від Меридіонального хребта і перебувають переважно на території західних провінцій Китайської Народної Республіки.

Західний Тянь-шань є широко розгалуженою системою гірських ланцюгів і хребтів, розташованих головним чином біля Киргизької і частково Казахської і Узбецької союзних республік. Сюди відносяться Киргизький, Таласький, Чаткальський, Ферганський, Курамінський та ряд дрібніших хребтів та їх відрогів, розташованих на широкій площі із заходу на схід від Ташкента до озера Іссик-куль та з півночі на південь, від долини річки Або до Ферганської долини.

У Західному Тянь-шані, у широкій долині річки Чу, розташована столиця Киргизької РСР – місто Фрунзе. Хребти Західного Тянь-Шаню порівняно доступні та досліджені. В альпіністському відношенні найбільш вивчений Киргизький Ала-тау, на вічносніжні вершини якого скоєно багато сходжень. На вершинах Чаткальського хребта також неодноразово побували радянські альпіністи.

На північ від озера Іссик-куль, на території Казахської РСР, розташовані два гірські ланцюги Північного Тянь-шаня Заілійський Ала-тау та Кунгей. На її північних схилах, звернених до долини річки Або, розкинулася столиця Казахстану – місто Алма-Ата. Частина Заілійського Ала-тау, що прилягає до столиці, найбільш вивчена і освоєна альпіністами.

У цьому районі працює кілька альпіністських таборів, скоєно сходження на численні вершини і тут головним чином зосереджена підготовка середньоазіатських альпіністів.

Тянь-Шань – велична гірська система, розташована в самому серці Азії. Одні з найбільших у світі схили, з луками наповненими тисячами польових квітів, водоспадами, що розташувалися біля підніжжя пустель і степів. Все це створює невимовну красу і послужила назвою: у перекладі воно означає «Небесні гори». Для того щоб зрозуміти, де знаходяться гори Тянь Шань, потрібно просто заглянути в атлас: вони проходять по території 5 країн східної частини континенту: Китаю, Казахстану, Киргизії, Узбекистану та Таджикистану.

Факти та цифри

Система гір протягнулася на цілих 2500 км., положення яких створює унікальну композицію з більш ніж 30 вершин, багато з яких височіють до хмар не менше ніж на 6000 метрів. Найвищою точкою визначено гору Пік Перемоги – 7439 м., що посіла місце на кордоні двох країн: Китайської держави та Киргизького. Під другим місцем по висоті йде Пік Хан-Тенгрі (6995 м.), що розділяє Китай, землі Казахстану та околиці Киргизстану.

Розташування гірської системи

Тянь-Шань – це потужна високогірна система планети, одна з наймасштабніших на планеті, що розташувалася на центральних площах Азії. Переважна частина Тянь-Шаню лежить на землях сучасних Киргизстану та Китаю, але деякі гірські відгалуження захоплюють територію інших країн: в Узбекистані та на просторах Таджикистану лежать південно-західні, а північні та віддалені території заходу розміщуються у межах Казахстану.

Координатні дані Тянь-Шань, спираючись на географічні джерела: 42 градуси та 1 хвилина північної широти та 80 градусів та 7 хвилин східної довготи.

Рельєф та географічне районування

Ланцюги гір досить розгалужені і мають назви Внутрішній та Східний масиви, Північний район, хребти західного Тянь-Шаню, Центральний. Кожен район розгалужений на кілька гірських ланцюжків.

Всі хребти діляться між собою міжгірськими глибокими каньйонами з чарівними мальовничими ландшафтами та озерами.

Найвища точка серед гір Тянь-Шань

Пік «Перемоги» розташований на землях Киргизії, поблизу кордону Китаю і належить до розряду найвищих точок світу (7439 метрів). Імовірно, вперше туристи підкорили цей пік 1938 р., а через п’ять років на честь перемоги над німецько-фашистськими загарбникамипід Сталінградом, на гору головним керівництвом СРСР було відправлено експедицію альпіністів. У 1995 для підйому різними маршрутами пішли дві групи. Одна з них із боку Казахстану, друга з Узбекистану. Піднявшись на 6000 м., перша з них, через погані погодні умови була змушена припинити сходження і почати спуск, залишився живим лише один із 12 членів групи. З того часу про гори склалася погана репутація, в основному, підкорюють їхні сміливці з Росії або СНД.

Цікава історія про Чжан Цану, який у загоні зі 100 осіб вперше вирушив за наказом імператора У ДІ через перевали ще у 138 р. до. н.е. на зустріч до союзників, але був захоплений у полон, де пробув 10 років. Випадковість допомогла Чжану втекти, а свої тривалі подорожі Північним Тянь-Шанем і землями Азії він ретельно описував, привіз інформацію до Китаю і з його кроків був створений знаменитий Великий шовковий шлях, яким почали вивозити шовк до Римської імперії.

Геологія та будова

Тянь-Шань – це частина Урало-Монгольського (Урало-Охотського) складчастого геосинклінального пояса. Гірські ланцюги сформовані магматичними породами, а міжгірські западини – осадовими. Високогірний рельєф характеризується заледеніннями різних форм.

Утворення масивів, що створюють нинішній високогірний рельєф, почало період олігоцену, а найбільшу активність гороутворення набрало в пліоцені та антропогені. Рух тектонічних плит, диференційованого типу, зробили сучасний рельєф ступінчастим, з сильною ерозією, з появою глибоких долин біля річок і появою льодовикових мас.

Корисні копалини

У глибинах гір виявлено такі корисні копалини: величезні поклади ртутних руд і сурми, утворення кадмію та цинку, олова та вольфраму. У пониззі на теренах сучасного Таджикистану є газові та нафтові родовища. Помічені були також мідно-профітові та кобальтові пласти. У Західних околицях масиву Тянь-Шань знайдено золотокварцеву формацію. Чимало промислових покладів вугілля, мармуру, гіпсу, вапняку, і навіть більше ста різновидів проявів мінеральних вод.

Відомо, що перші виробітки почалися на Тянь-Шані ще 5 тис. років тому, про що свідчать фрески в печерах та на скелях. У період неоліту почався видобуток охри, марганцевих руд та перекису. За 2000 років до н. у бронзовий період у горах добувалися мідна руда, свинець, цинк та олово, існують припущення, що пласти були багаті на золото і срібло, яке активно вилучали тоді ж. Для будівництва процвітала розробка сурми, глини, каменю, сірки та купоросу, проте в період набігів войовничих монголів у 13 столітті технологія прийшла в запустіння. З тих часів учені-археологи знайшли чимало кирок, всіляких глиняних лопат, шкур баранячої вичинки, що використовуються для промивання золота.

Стародавнє та сучасне заледеніння гірської системи

Площа заледеніння становить понад 7300 кВ. км. і налічує 7700 льодовиків, які поділяються на три групи:

Найбільша частина їх знаходиться у Центрі Тянь-Шанського хребта. Саме там розташовується і найбільший льодовик Інильчек – довжина якого цілих 60 км. Формування крижаних брил у передгір’ях відбувається безперервно, тобто. на місці пластів, що відійшли, швидко утворюються новоутворення.

В епоху, коли доводився Льодовиковий періодвся система гір була обнесена товстою кулею льоду, про це досі свідчать вали, морени, цирк, крижані озера.

Цікавим є той факт, що всі річки Середньої Азії харчуються Тянь-Шанськими льодовиками. Спускаючись з пагорбів сильним потоком, вони утворюють найбільшу річку – Нарин та її численні притоки. Течія річки навіть дозволила створити на Нарині цілу систему гідроелектростанцій.

Незамерзне озеро

Найбільш повноводне велике озеро – Іссик-Куль, утворилося в тектонічному розломі. Його саме глибоке місце 668 м., а значить воно третє у світі після Байкалу та Каспійського озера. Положення та води значно впливають на формування клімату у регіоні. Як і інші безстічні водоймища, воно містить солоність, яка за прогнозами фахівців буде збільшуватися. Озеро молоде, нещодавно освічене, тому великий обсяг води просто не встиг набратися солей. Водойма ніколи не покривається крижаною кіркою, на відміну від інших озер передгір’я Тянь-Шаня, які майже цілий рік скуті льодовиками.

Фауна озера бідна, але є види, що мають промислове значення. Є тут і водний транспорт, що ходить від станції Рибаче до с. Пржевальськ.

У літню спеку, блакитно-смарагдові чисті води Іссик-Куль – улюблене місце відпочинку численних туристів.

Клімат та природні умови

Гори зустрінуть Вас різким континентальним кліматом, що характеризується сильними перепадами нічних та денних температурних показників, слабкими поривами вітру та сухим повітрям. Зими тут морозні та суворі, влітку – в долинах стоїть спека, а на вершинах прохолодно та комфортно. Переважно на гірські схили світить сонце і середня кількість годин його світіння становить близько 27 тис. годин на рік. Для порівняння в столиці Росії цей показник нижчий і дорівнює 1600 год.

В основному на формування клімату впливає перепад висот хребтів Тянь-Шаня, озера та особливості землі та рельєфу. Хмарність та інтенсивність опадів збільшуються з набором висоти: найменша кількість опадів посідає рівнини – близько 200 мм на рік, тоді як у середньогір’ї значення вже – 800 мм. На літній та весняний відрізок часу припадає найбільша кількість снігу та дощів.

Повсюдно сніговий шар неоднаковий. На північному заході він починає формування на позначці 3600 м., Сході – 4000 м., а центральних районах – 4500 м. Західні гірські масиви переважно позбавлені випадання снігу і активно використовуються гірськими жителями для зимового випасу худоби.

Хоча в теплий період і існує велика ймовірність сходу лавин, це найкращий часдля поїздки в гори Тянь-Шань, тому що для більшості європейців суворий зимовий клімат переноситься складно.

Тварини та рослини

Фауна складається з мешканців зони степів та пустель. До найпоширеніших можна віднести джейрана, ховраха, зайця-тупу, звичайного тушканчика, представника піщанки, та інших. З плазунів найпоширенішими є ящірки, різновиди гадюк та полозів. На просторах Тянь-Шаня знайшли свій будинок зграї орлів, мелодійних жайворонків, дрохвів, куріпок.

У районах середніх гір мешкають кабани, зграї вовчих та лисиць, представники ведмедів та рисів, літають кедрівки та клісти.

Географія мешканців у пікових точках гір змінюється: тут живуть горностаї, яскраві архари, популяції гірських козлів і дуже рідкісний гарний сніговий барс. З пернатих – грифи, орлині сім’ї, галка, жайворонки.

Качки, гуси, лебеді, лелеки та інші водоплавні птахи поширені лише на теренах гірських озер.

Гірські степи на схилах, що добре прогріваються, густо покриті дерном і ковилою впереміш з оголеними кам’яними осипами. Влітку починається зростання полину, чебрецю, ефедри. Центральний Тянь-Шань різноманітніший на його степових ділянках росте понад 30 видів трав.

Гірський туризм

Чисте, практично альпійське повітря, чудовий ландшафт і мальовничі краєвиди приваблюють любителів активного спортивного відпочинку. Кожен професійний альпініст, прихильник гірськолижного спорту, хоча б один раз повинен побувати на гірській системі Тянь-Шань. Різнопланові схили давно усіяні різними курортами, де обладнані траси для спуску та катання професіоналів та спортсменів початкового рівня, є прокат спорядження та досвідчені інструктори, які допоможуть вперше стати на лижі чи сноуборд. Сезон стартує на північ на початку грудня і продовжується до останніх чисел березня. Найкращим місяцем для катання є лютий.

У високогір’ї, де сніг лежить майже цілий рік – рай для спортсменів-альпіністів. Для них реалізовані підйоми на льодовикові ділянки та вершини, можливий під’їзд до високих точок на авто або підліт повітряним транспортом.

Зверніть погляд на курорти “Ору-Сай”, сніговий “Кашка-Суу”, високогірні “Орлівка” та місто “Каракол” – саме вони користуються найбільшою популярністю.

Підсумки

Хребет Тянь Шаня – унікальна, вражаюча красою, гірська система, одна з найвищих і найдовших у світі, повна незвичайної флори та представників фауни, різноманітних покладів корисних копалин. Це популярне місце серед туристів, які захоплюються активним відпочинком та спортом. На схилах обладнані різні курортні містечка та облаштовані лижні спуски. Зимовий клімат гір суворий, тому мандрівникам радять відвідувати ці місця навесні та влітку, коли утворення повітряних мас не таке інтенсивне та переважають сонячні дні. Висота гір Тянь-Шань утворює кілька ярусів – передгірний, середній та високогірний, кожен з яких має свої особливості клімату, тварини та рослинного світу, краєвид.

Історія відкриття вершин Тянь-Шаню

Неприступні гірські кручі, вічно снігові, з майже стрімкими схилами, високі вершини, що встромляються своїми гострими вершинами в небесну синяву, суворі льодовики і снігові бурани багато століть охороняли географічні загадки Тянь-Шаня.

Честь вивчення цієї гірської країни належить нашій вітчизняній науці.

Першим дослідником Тянь-Шаню був знаменитий російський географ П.П. Семенов-Тян-Шанський, що проник у саме серце Небесних гір, до масиву Тенгрі-таг. Після П.П. Семеновим-Тян-Шанським цей маловивчений район країни вивчали Н.А. Северцов, І.В. Мушкетов, І.В. Ігнатьєв та інші російські вчені, які своїми працями внесли неоціненний внесок у вивчення Тянь-Шаню. Але, не маючи кошти для організацій великих експедицій і зустрічаючи підтримки із боку царського уряду; одинаки-дослідники було неможливо проникнути у важкодоступні райони цієї гірської країни.

Велика Жовтнева соціалістична революція докорінно змінила життя народів колишньої царської Росії. У Радянському Союзі свого розквіту досягли народного господарства, наука, культура. З перших днів радянської влади вченим нашої країни було надано всебічна державна допомога, створені сотні великих наукових установ, організовані великі комплексні експедиції для вивчення багатьох районів нашої великої Батьківщини.

Прийшли радянські люди і до вершин Тянь-Шаню. Їх не зупинили ні бурхливі річки, ні високі гірські хребти – вони проникли в царство вічної зими і зірвавши з гірських велетнів таємничі покрови.

Відкриття 1943 року піку Перемоги головної вершини Тянь-Шаня заввишки 7439 м стало одним з найбільших географічних відкриттів останнього двадцятиліття.

Величезна гірська країна Тянь-Шань лежить у самому серці Азії. Понад дві з половиною тисячі кілометрів простяглися її гірські ланцюги із заходу на схід.

Відроги найзахідніших хребтів Тянь-Шаня – Таласського, Чаткальського, Ферганського та Курамінського спускаються до столиці Узбецької РСР місту Ташкенту. Хребти Ферганський, Чаткальський та Курамінський огорожують із півночі Ферганську долину. Східні відроги хребтів Тянь-Шаню досягають західної околиці пустелі Гобі.

Характерною особливістю Тянь-Шаню є витягнутість у широтному напрямку як усієї гірської області в цілому, так і більшої частини її гірських ланцюгів та хребтів. У меридіональному напрямку з півночі на південь межі області простягаються лише на 300-400 км, і вся вона вміщується в межах 40-44 град. північної широти.

З півдня Тянь-Шань відокремлений від гірських областей Кунь-Луня та Алтин-тага, що примикають до Тибету, широкою піщаною пустелею Такла-Макан. Горами Паміро-Алая Західний Тянь-Шань пов’язаний із Паміром; кордоном між ними служить родюча Ферганська долина.

Високі вічноніжні хребти радянського Тянь-Шаню живлять багато великих річок Середньої Азії – Або, Чу, Нарин (верхів’я Сир-дар’ї), Ак-сай, Узенгегуш, Сариджас, Текес. Загальною особливістю всіх водостоків Тянь-Шаню є те, що жодна крапля їх вод не доходить до океану, живлячи внутрішні басейни річок та озер Середньої Азії.

Всю гірську область Тянь-Шаню прийнято поділяти на чотири частини. До Західного Тянь-Шаню відносяться гірські ланцюги та хребти, розташовані на захід від озера Іссик-куль. До Центрального Тянь-шаню відносяться найвищі хребти гірської області, розташовані на південь від озера Іссик-куль, а також на схід від нього всі хребти до Меридіонального включно. Хребти Кунгей, Заілійський, розташовані на північ від озера Іссик-куль, височіють у Північному Тянь-шані. На північний захід від Заілійського Ала-тау височіють. Чу-Ілійські гори. Західний, Центральний та Північний Тянь-Шань знаходяться на території Радянського Союзу.

До Східного Тянь-Шаню віднесені всі гірські ланцюги, розташовані на схід від Меридіонального хребта і перебувають переважно на території західних провінцій Китайської Народної Республіки.

Західний Тянь-Шань є широко розгалуженою системою гірських ланцюгів і хребтів, розташованих головним чином біля Киргизької і частково Казахської і Узбецької союзних республік. Сюди відносяться Киргизький, Таласький, Чаткальський, Ферганський, Курамінський та ряд дрібніших хребтів та їх відрогів, розташованих на широкій площі із заходу на схід від Ташкента до озера Іссик-куль та з півночі на південь, від долини річки Або до Ферганської долини.

Хребти Західного Тянь-Шаню порівняно доступні та досліджені. В альпіністському відношенні найбільш вивчений Киргизький Ала-тау, на вічносніжні вершини якого скоєно багато сходжень. На вершинах Чаткальського хребта також неодноразово побували радянські альпіністи;

На північ від озера Іссик-куль, на території Казахської РСР, розташовані два гірські ланцюги Північного Тянь-Шаню Заілійський Ала-тау та Кунгей. На її північних схилах, звернених до долини річки Або, розкинулася столиця Казахстану – місто Алма-Ата. Прилегла до столиці частина Заілійського Алатау найбільш вивчена і освоєна альпіністами.

У цьому районі працює кілька альпіністських таборів, скоєно сходження на численні вершини і тут головним чином зосереджена підготовка середньоазіатських альпіністів.

Центральний Тянь-Шань включає найвищі гірські ланцюги та хребти. Тут знаходиться область найпотужнішого заледеніння.

На південь від озера Іссик-куль, на території Киргизької РСР, розташовані два великі гірські ланцюги Тянь-Шаня – Терскей Ала-тау та Кок-шаал-тау

Терскей Ала тау

Між ними, на великому нагір’ї, розташовано кілька менших за довжиною хребтів Нарын-тау, Ат-баші, Ак-шейряк, Чакир-корум, Борколдою та інших.

Кокшаал-тау – найпівденніший і, мабуть, найменш вивчений та освоєний альпіністами хребет Тянь-Шаня з вершинами близько 6000 м (Кзил-аскер 5899 м, пік Данкова 5978 м, пік Альпініст 5782 м та ін.).

За висотою, формою вершин і важкодоступності весь цей район представляє дуже великий науковий і спортивний інтерес, тому він привертає до себе увагу дослідників та альпіністів.

На схід від озера Іссик-Куль розташована найбільш висока і важкодоступна частина всього Тянь-Шаня – масив Хан-тенгрі. Тут розташований найбільший (60 км) льодовик Тянь-Шаня – Південний Інилчек. У цьому районі чимало вершин вище 6000 м, найвищі з них Хан-Тенгрі – 6995 м пік Перемоги – 7439 м, друга по висоті гірська вершина Радянського Союзу. Найпівнічніші на земній кулі вершини – семитисячники, вкриті масами льоду та снігу; вони, природно, породжують і найсуворіші умови та особливу недоступність. Багато століть тому люди проходили повз ці гори, здалеку бачили скупчення вічноніжних гігантів, але не могли близько до них підійти. Тому людська фантазія населила їх таємничими духами та дала їм відповідні назви. Так, вся гірська область зветься Тянь-Шань, що в перекладі з китайської означає “Небесні гори”, Масив Xан-тенгрі має місцеву назву Тенгрі-таг у перекладі з уйгурського – “гори духів”, а вершина масиву придбала назву Хан- тенгрі – російською “Володар духів”.

Масив Хан-Тенгрі, що складається з низки хребтів і вершин, займає східну частину Центрального Тянь-Шаню і до останнього часу привертає до себе увагу вчених та альпіністів, обіцяючи їм багато невідомого. Вершини його хребтів надзвичайно численні, сходження ж, скоєні в цьому масиві, можна перерахувати на пальцях.

Орографічна будова масиву Хан-Тенгрі дуже своєрідна. У його східній частині розташований Меридіональний хребет, що перетинає з півночі на південь цю частину Центрального Тянь-Шаню. Від цього хребта у широтному напрямку відходять найвищі хребти Тяньшаня на захід – хребет Сталіна, Сариджас, Боз-кир (Східний Кок-шаал-тау); на схід – Північний та Халик-тау.

Від хребта Сари-джас на північний захід відходить хребет Терскей Алатау, а продовженням хребта Сари-джас на заході служить хребет Куйлю-тау. Від хребта Боз-кир відгалужується на захід хребет Інилчек-тау, а від нього, у свою чергу, відходить хребет Каїнди-катта.

Найвищі вершини масиву стоять поблизу Меридіонального хребта і на ньому самому. Пік Перемоги височіє у хребті Боз-кир, а на північ від нього, у хребті Сталіна стоїть пік Хан-тенгрі.

Льодовик Південний Інилчек тече на захід від Меридіонального хребта і приймає льодовики-притоки зі схилів хребтів Сталіна, Сари-джас, Боз-кир та Інилчек-тау.

На Тянь-шані багато лісів. Високогірні долини, плато та схили гір покриті соковитими травами. На гірських пасовищах пасуться багаті череди колгоспів і радгоспів. Велика кількість диких тварин – гірських козлів (тау-теке) і баранів (архарів) – створює сприятливі умови для розвитку мисливського промислу. У надрах Тянь-Шаня розвідано багато корисних копалин, що обіцяють широкі перспективи розвитку гірничорудної промисловості.

Близькість снігових хребтів Тянь-Шаня до столиць Казахської та Киргизької союзних республік представляє Широке поле діяльності для розвитку в них альпінізму, одного з улюблених видів спорту сміливих радянських людей – цієї своєрідної школи мужності. Уряди Казахстану та Киргизії приділяють належну увагу розвитку в республіках гірського спорту альпінізм у районі хребта Заілійський Ала-тау, поблизу міста Алма-Ата, займає друге місце після Кавказу, а альпіністи Киргизії прославилися проведенням альпініад – масових альпіністських.

У районі масиву Хан-Тенгрі, на площі близько 10000 кв. км зосередилися найвищі вершини найбільших льодовиків Тянь-Шаню. Глибокі долини поділяють хребти. Їхнє потужне заледеніння часто зв’язується загальними фірновими басейнами.

Важкодоступність району Хан-Тенгрі довго затримувала його дослідження. Люди не заходили вглиб цього царства вічної зими та розповідали казки та легенди про таємничу країну Тенгрі-таг.

Лише у 1856-1857 рр. великому російському географу П. Семенову вдалося підняти завісу таємничості Тянь-Шаня, що прикривала цю частину. Йому першому я дослідників вдалося побачити Тенгрі-таг і вступити на його льодовик. Складене ним чудове опис подорожі Тянь-Шань досі служить зразком роботи наукової думки і вражає ясністю і широтою спостережень і висновків.

На жаль, в глибину масиву Хан-тенгрі П. П. Семенов не заходив, і цей район до останнього часу зберігав у собі безліч загадок. Лише двічі відвідав Тянь-Шань П. П. Семенов, але протягом подальшої своєї діяльності він направив туди багато російських учених, які продовжували його. У 1886 р. І. В. Ігнатьєв відвідав Тянь-Шань зі спеціальною метою проникнути в масив Хан-Тенгрі. Крім льодовиків Семенова і Мушкетова, стікаючих північ від хребта Сариджас, І. У. Ігнатьєв був у долині Инылчек, але з дійшов величезного льодовика, що у цій долині. Не маючи спеціального спорядження, він не зміг подолати кам’яний чохол його двадцятикілометрової поверхневої морени. Інших дослідників Тянь-Шаня також довго відлякувала його неприступність. Слава всього масиву, особливо вершини Хан-Тенгрі, привернула до нього кількох іноземних учених та альпіністів, але й їм не вдалося розгадати його таємниці. Так, у 1899 р. угорський зоолог Альмаші пройшов у долину Сари-джас, але розгадати найскладнішу орографію масиву Хан-Тенгрі йому не вдалося. Наступного року з’явилися швейцарські провідники з італійським альпіністом Боргезе, але вони не зуміли піднятися на льодовик Інилчек, який здався їм непрохідним.

У 1902 р. у цьому районі був відомий дослідник гір Алтаю та Тянь-Шаня – професор ботаніки В. В. Сапожніков. Він не обмежився роботою за своєю спеціальністю, але за традицією знаменитих російських мандрівників; охопив дуже широку область дослідження, зробив вимірювання багатьох вершин масиву Хан-Тенгрі, піднімався на льодовики та перевали.

Висоту вершини Хан-Тенгрі він визначив в 6950 м, тільки на 45 м зменшивши її дійсну висоту, і зробив це набагато точніше багатьох попередніх і наступних дослідників.

В. це ж час, у 1902-1903 рр. масив Хан-тенгрі відвідав німецький географ та альпініст Мерцбахер. Йому вдалося здійснити кілька сходження на другорядні вершини і навіть пройти льодовиком Південний Інилчек до підніжжя вершини Хан-Тенгрі, висоту якої він визначив в 7200 м. Цей вчений зняв оглядові фотопанорами і склав опис тих місць, в яких він дійсно побував. Але, на жаль, деякі зі своїх гіпотез та припущень, згодом спростованих дійсністю, він поставив в один ряд із фактами. Це спричинило велику плутанину в орографії Тянь-Шаня, в якій довелося розбиратися і наводити остаточний порядок радянським ученим та альпіністам.

Для вирішення багатьох загадок Тянь-Шаню радянські вчені та альпіністи проникли в глиб масиву Хантенгрі і подолали всі його труднощі та небезпеки. Мерцбахер виправдовував свої невдачі тим, що “високі вершини Тянь-Шаня – невідповідне місце для задоволення любові до альпіністського спорту”. Радянські альпіністи зуміли довести, що любов до альпінізму вони не виділяють як щось самодостатнє, але завжди підпорядковують її головним завданням, поставленим перед розвитком радянського фізкультурного руху. Найчастіше вони ставлять свої заняття альпінізмом на службу науково-дослідним цілям. А якщо говорити про любов до спорту, про те задоволення, яке отримують спортсмени від занять альпінізмом, або про те, що їх манить у високі й суворі гори, – то у радянських альпіністів для цього є своя мірка. Вони отримують тим більше задоволення, чим важче було сходження, чим вище і недоступніша була вершина, чим більше було зібрано. цікавих відомостейдля вчених, чим більше перешкод було зустрінуто та подолано, чим дружнішим і міцнішим був колектив, с. яким поділяється радість перемоги.

Велику роботу з вивчення Тянь-Шаню було виконано радянськими, вченими та альпіністами за дуже короткий період. У 1929 р. карта Тянь-Шаня ще рясніла білими плямами, які потрібно було заповнити наступним експедиціям, спеціально підготовленим та оснащеним для роботи на льодовиках та вершинах.

Радянські альпіністи прийшли в Тянь-Шань разом із вченими і вступили до його недосліджених областей не лише зі спортивними цілями. Вони вирішували науково-дослідні завдання, розплутували складну орографію району, вивчали заледеніння, становили карти.

М. Т. Погребецький, нині заслужений майстер спорту з альпінізму, очолив організацію української експедиції у Тянь-Шань, яка працювала в районі Тенгрі-таг протягом кількох років – з 1929 по 1933 р. Спочатку це була альпіністська спортивна група. Пізніше вона виросла в комплексну Українську урядову експедицію, яка провела велику роботу з топографічної зйомки; геологічну розвідку та географічне вивчення масиву Хан-тенгрі.

Погребецький поставив основною спортивною метою своєї альпіністської групи сходження на пік Хан-Тенгрі. Після двох років роботи на Інилчеку, детальної розвідки підходів та вивчення маршруту, 11 вересня 1931 р., Володар духів був переможений Радянські альпіністи піднялися на його вершину, розвіявши міф про недоступність Хан-Тенгрі і підкоривши першу семитисячну вершину. Радянського Союзу Група Погребецького зробила це чудове сходження за маршрутом, прокладеним з льодовика Південний Інилчек.

У 1929-1930 рр. з іншого боку хребта Сталіна, з льодовика Північний Інилчек, Хан-Тенгрі штурмували московські альпіністи В. Ф. Гусєв, Н. Н. Михайлов та І. І. Мисовський. Їм першим вдалося провести на льодовик Південний Інилчек коней. Однак у 1929 р. їх зупинило озеро Мерцбахера, що відокремлює мову льодовика Північний Інилчек від льодовика, і вони вирішили змінити свій маршрут. У 1930 р. вони знайшли перевал у хребті Сари-джас (перевал Радянської преси) і пройшли через нього на льодовик Північний Інилчек, досліджували його та розвідали підступи до Хан-тенгрі. Наступного року група Г. П. Суходольського пройшла на льодовик Північний Інилчек через озеро Мерцбахера, користуючись гумовим надувним човном, і скелястими його берегами. Група піднялася з півночі на схили Хан-Тенгрі до висоти близько 6 000 м, але відступила, переконавшись у тому, що з цього боку немає шляху до вершини. Виконавши розвідку, вона спустилася вниз.

У 1932 р. тривала робота експедиції Погребецького до Тенгрі-тагу. Одночасно на Тянь-шані вперше з’явилася альпіністська група Московського дому вчених під керівництвом професора А. А. Літавета. Ця невелика група, що складалася всього з 4 людей, відвідала витоки однієї з головних водних артерій Середньої Азії – річки Сир-дар’ї, здійснила сходження на Сари-тор (5100 м) – головну вершину хребта Ак-Шійряк, потім пройшла на південь, до витоків річки Джангарт. Тут Летавет та його супутники побачили великі льодовики та групи високих та важких вершин хребта Кок-шаалтау. Звідси, іншим перевалом, через хребет Терскей Ала-тау вони повернулися до Пржевальська, потім перетнули північні хребти Тянь-Шаня Кунгей Ала-тау та Заілійський Ала-тау та закінчили свій маршрут у місті Алма-Ата.

Таким чином, група перетнула весь високогірний Тянь-Шань з півдня на північ і своєрідною розвідкою визначила кілька своїх маршрутів на майбутнє.

У наступні два роки група А. А. Летавета відвідала витоки річки Узенгегуш, середній частині хребта Кокшаал-тау. На шляху до цього найпівденнішого та найвіддаленішого хребта Тянь-Шаня альпіністи здійснили сходження на одну з вершин хребта Борколдою, поблизу місця стику його з хребтом Чакир-корум.

У цей район вони проникли, пройшовши до витоків річки Джагололамай, і виявили там своєрідний альпіністський заповідник – групу льодовиків і вершин заввишки до 4500м (5200). -корумом; земля тут як би наїжачилась нескінченною кількістю голок і шипів”

“Сухий туман” – пилюка пустелі Такла-макан – висіла над горами і не дала можливості оглянути здалеку вершини хребта Кок-шаал-тау, і група А. А. Летавета рушила далі до перевалу Кубергенти. З цього перевалу було видно витоки річок Узенгегуш і Ак-сай, що збирають свої води з льодовиків північних схилів хребта Кокшаал-тау, що піднімається тут піками, близькими до 6000 м висоти. Обстеживши цю частину хребта, альпіністи нанесли на карту ряд льодовиків і вершин, дали назви безіменним пікам Кизил-аскер (Червоноармієць, 5899 м), Джолдаш (Товариш, 5782 м) і назвали великі льодовики витоків Узенгегу. .Грігор’єва і Н. Н. Пальгова.

У 1934 р. експедиція Летавета знову попрямувала на хребет Кок-шаал-тау, до піку Кизил-аскер, а також трохи на схід від нього до місця прориву річки Узенгегуш через хребет. Склад експедиції був поповнений молодими альпіністами І. Є. Мароном і Л. П. Машковим.

Група зробила спробу сходження на пік Кизилакер. За два дні альпіністи пройшли льодовик і піднялися схилами цієї величної вершини на значну висоту. Однак глибокий пухкий сніг і негода затримали підйом, і на третій день, група спустилася в долину, попрямував на схід, вниз по течії річки Узенгегуш, до витоків її правого припливу-річки Чон-тура-су. Тут було обстежено льодовик, названий ім’ям М. Л.Корженевського. У середині льодовика група відкрила гострокінцевий пік, що стоїть відокремлено, висотою близько 5 000 м і привласнила йому назву Альпініст. Здійснивши сходження на одну оглядову вершину висотою 4900 м, професор Летавет закінчив свою роботу. Дводенний снігопад засипав усе навколо глибоким снігом, тому довелося покинути цей малодосліджений район, який має ще й зараз багато загадок і чекає на добре споряджену альпіністську експедицію, підготовлену для здійснення важких спортивних сходжень.

У 1936 р. А. А. Летавет проклав маршрут своєї чергової експедиції до головної вершини хребта Терскей Ала-тау – Каракольського піку (5250 м) та на хребет Куйлю-тау. Цього року група учасників експедиції поповнилася В. С. Кліменковим та В. А. Каргіним.

Хребет Куйлю-тау до 1936 залишався мало дослідженим. Його снігові вершини були добре видно з усіх, що оточували хребтів і перевалів, але в глибину масиву Куйлю-тау не заходив ще ніхто з дослідників крім професора В. В, Сапожнікова, який пройшов уздовж його схилів і був у деяких його ущелинах.

Угорський мандрівник Альмаші, який також спостерігав цей хребет лише здалеку, висловив мало ймовірне припущення, що головна вершина Куйлю-тау за своєю висотою лише трохи поступається Хан-тенгрі. Розвідка цього хребта становила, тож головну мету експедиції. Каракольський пік представляв великий спортивний інтерес. Він приваблював альпіністів своєю висотою, крутими зледенілими схилами, гострим гребенем і вершиною, що має форму трапеції.

Цей пік знаходиться в глибині ущелини річки Караколки, всього лише в 40 км від міста Пржевальська, підійшовши до його підніжжя, альпіністи протягом двох діб, подолали крижану стіну і вийшли на довгий вершинний, гребінь, що досягає найнижчої східної частини піку майже 5000 м висоти.

По південній стороні від вершинного гребеня було видно хребет Куйлю-тау і покритий густою мережею тріщин льодовик з річкою Куйлю, що випливає з-під його мови. Гострокінцеві піки Куйлю-тау, напівприкриті. хмарами, що насуваються із заходу, виглядали неприступно, і альпіністи марно намагалися визначити ущелину, якою можна до них наблизитися. Було очевидно, що льодовик Куйлю у західній частині хребта не може служити шляхом до головної вершини, і “ключ до дверей” слід шукати на сході.

З метою подальшої розвідки експедиція Летавета пройшла Терскей Ала-тау перевалом Чон-ашу в долину Оттук і далі перевалом Торну в долину річки Куйлю. Від перевалу Торну вершини Куйля знаходяться порівняно; далеко, але їх приховувала суцільна хмарність.

Від початку тіснини Сари-джас експедиція звернула в ущелину річки Мала Талди-су і розташувалася на галявині, поблизу мови льодовика тієї самої назви. На другий день група Літавета пройшла весь льодовик Малий Талди-су і в його верхів’ях виявила доступний перевал, що виводить на один із льодовиків системи річки Теректи. Поблизу льодовика не було помітно жодної визначної вершини, яку можна було б прийняти за лавну вершину хребта. Розчаровані альпіністи, повернувшись до табору, вирішили змінити подальший план розвідки таким чином, щоб унеможливити спуск у долину Сари-джас та довгий підйом у сусідню ущелину. Це можна було зробити, переваливши через відріг, що розділяє ущелини річок Б. Талди-су та М. Талди-су, а коней провідником послати в обхід, назустріч. І ось, наступного дня, альпіністи досягли свого. Блискуче завершення розвідки змінило всі сумніви та розчарування. Про це добре розповідає сам Летавет: “Ми вирішили спробувати знайти прохід прямо у верхів’я річки Великої Талди-су, безпосередньо до льодовиків, що її живлять.

Піднявшись по правій (східній) гілки льодовика Малого Талди-су і форсувавши скельний гребінь, що височіє над цирком льодовика, ми дійсно опинилися на перевальній точці хребта, що розділяє ущелину Малої та Великої Талди-су. Внизу під нашими Ногами лежав льодовик Великої Талди-су, а прямо перед нами піднімалася потужна трапецієподібна вершина, що виблискувала льодами, що височіє приблизно півторакілометровою прямовисною стіною над льодовиком. Проте ця вершина навряд чи могла бути тією, яку ми шукали. Її контури не відповідали описам мандрівників, які спостерігали вершину з верхів’я Сари-джасу.

По крутому скелястому схилу ми швидко спустилися на льодовик Великої Талди-су з тим, щоб відразу ж почати підйом до сідловини, що виднілася в його верхів’ях. Остання ділянка перед сідловиною дуже крута. Стримуючи хвилювання, швидко форсуємо його. Мимовільний вигук здивування виривається з наших і прямо перед нами в променях вечірнього сонця виблискує дивовижна за своєю красою струнка гостра вершина. Двокілометровою стіною вона встає над льодовиком і майже не пов’язана з навколишньою системою гір сходження на неї має уявити виняткові труднощі. Вершина знаходиться зовсім близько – нас розділяє лише неширокий цирк льодовика, що стікає на південь і відноситься, очевидно, до системи річки Теректи. Цілком очевидно, що це, нарешті, і є та сама вершина, у пошуках якої ми вирушили в серце хребта Куйлю. Але очевидно також, що висота її навряд чи може перевищувати 5500 м над рівнем моря. Непомітно підкрадається вечір. Маємо в своєму розпорядженні наш намет на сніговому майданчику сідловини. Незважаючи на сильний мороз, довго не застібаємо намет і все милуємося вершиною у світлі місяця вона ще прекрасніша. Справді, це одна з найкрасивіших вершин, що колись мною бачили. Вирішуємо дати вершині назву пік Сталінської Конституції. Масивну ж крижану вершину, бачену нами з перевалу, називаємо на згадку помер тоді президента Академії наук СРСР – Олександра Петровича Карпинського ” .

Спроб сходження на знову відкриті вершини група не зробила зважаючи на очевидну складність маршруту, необхідність підбору значно сильнішого альпіністського складу та кращого спорядження. Відкриття 1943 року піку Перемоги головної вершини Тянь-Шаня заввишки 7439 м стало одним з найбільших географічних відкриттів останнього двадцятиліття.

  • Total: 0
  • Вконтакте 0
  • Google+ 0
  • ОК 0
  • Facebook 0