Чому наприкінці твору Віра Миколаївна плакала

0 Comments

Купрін “Гранатовий браслет”

У який день Віра Миколаївна Шеїна святкувала свої іменини?

Що подарувала Вірі Миколаївні на іменини сестра Анна?

набір старовинних срібних аксесуарів

записну книжку в старовинній палітурці

Скільки гостей було у Віри Миколаївни на іменинах?

Що подарував Вірі Миколаївні на іменини таємний шанувальник?

Що Вірі Миколаївні нагадали «густо-червоні вогні» гранатів на подарунку таємного шанувальника?

промені при заході сонця

Кому раніше належали гранати, якими був прикрашений подарунок таємного шанувальника?

він купив їх у антикварного торговця

колишній господині його квартири

Про кого з героїв йдеться в цитаті: «Цей чоловік не здатний обманювати і брехати свідомо. Хіба він винен в любові і хіба можна управляти таким почуттям, як любов »?

«Миколчині історії» Марина Павленко

Якщо хлопчик надумає іти до Школи, Найда проводить його аж до воріт. І чекає за парканом, переховуючись від Прибиральниць та Завгоспа, аж поки Миколці не обриднуть уроки, й вони знову не будуть разом.

Школа — чужак. Вона тхне Миколчиними почервонілими вухами й зауваженнями в щоденнику. Школа вважає Миколку поганим учнем і навіть ледарем. Найда потайки завжди гарчить на Школу й не проти б її покусати.

Якщо ж Миколка до школи не йде, вони вдвох пересиджують уроки в Халабуді. Точніше, пересиджує Миколка — Найда сторожує біля входу.

Стіни Халабуди зроблено з дощок і фанери, вхід завішано старою мішковиною. А дах — зі шматків замшілого шиферу.

Про Халабуду не знає ніхто в цілім світі, бо вона ген-ген на пустирищі, в дерезі. У ній Миколка ночує, коли Вітчим погрожує вбити його.

Вітчим — чужак. Від нього несе часником, цигарками і перегаром. Вітчим обзиває Миколку байстрям, нахлібником, а Найду — шолудивим псом. Найда завжди гавкає на Вітчима й нападає, коли той без дрючка.

Перебувши уроки, Миколка зі своїм другом вибираються на Вулицю. Там вони воюють із місцевою паруботою: Миколка шпурляє в хлопчаків камінням, а Найда бігає за найдокучливішими.

Хлопці — чужаки. Від них пахне домашніми пиріжками й новим шкіряним взуттям. Вони дражнять Миколку бомжем і безпритульним. Проте хай Миколка тільки скомандує — Найда вмить їм штани полатає.

Усі ВОНИ: Школа, Вітчим, хлопчаки — не люблять Найдиного хазяїна. І пес один-єдиний, хто знає, що Миколка — герой, і що він хороший. Коли Найду, ще як був цуценям, ВОНИ кинули в багнюку, то не хто інший, а Миколка його врятував.

Відтоді Найда став Миколчиним.

Натинявшись на Вулиці, вони йдуть на Смітник. На Смітнику можна знайти чимало потрібних речей, а то чим-небудь і поживитись. Миколка нишпорить, а Найда стереже добуті скарби від нічийних собак.

Буває, замість іти на Смітник, вони блукають Дворами. Там теж можна дещо підібрати.

Он лежить на лавці яскравий, просто-таки пречудовий Конструктор. Його власниця, маленька Дівчинка, самотньо порпається в пісочку.

Найда не певен, що Миколка чинить правильно. Але розуміє, що такого яскравого, пречудового Конструктора в нього ніколи не було. До того ж нащо Конструктор — Дівчинці?

І ось вони вже, ледве стримуючись, щоб не побігти, поспішають у бік Халабуди. А яскравий, просто-таки пречудовий Конструктор побрязкує в Миколчиних руках.

Аж тут іззаду хапає Миколку за комір Її Тато.

Вони змушені повернутись до Двору.

Дівчинка плаче. Її Тато лає Миколку.

Дівчинка і Її Тато — чужаки. Від Дівчинки смердить милом і цукерками, від Тата — потом, тяжкою роботою і любов’ю до своєї Дівчинки. Найда навіть гидує кусати їх, тільки погрозливо шкірить зуби.

Миколка віддає Конструктора, похмуро колупаючи землю носаком порваної кросівки.

Яка ганьба! Краще б Найда з’їв дохлу мишу! Краще б його подряпали приблудні коти!

— Найдо, за мною! — бадьориться Миколка.

Найда робить хвоста “бубликом”: ду-уже нам потрібні ваші нікчемні Конструктори!

З гідністю гавкнувши на прощання, Найда вибігає з Двору. Вслід за своїм незмінним героєм і повелителем.

З якогось дива так виголодніли. Миколка з’їв би уже й слона. А Найда проковтнув би й равлика, який повзе оно, мабуть, у свою осінню сплячку. Ні, ну, звісно, проковтнув би, якби не гидувався! Так-так, Миколка має рацію — того не варто їсти!

Вони обмацали голодними очима Вулицю і навіть пробіглися Дворами, але, крім кількох поморщених падалиць-симиренок, не намацали нічого. Та зів’ялі яблука ще більше розворушили голод.

Вирішили зганяти до Миколчиної хати.

Миколка поставив Найду “на шухері”, а сам, скрадаючись, поліз між бур’янами. Позазирав у вікна й похнюплено метнувся назад.

— Змотуєм вудки, Найдо! Мами ще нема. Вітчим хазяйнує в хаті п’яний, як чіп! — прошипів за хвірткою.

Але, перш ніж рушити геть, Найда підвів допитливий погляд на господаря. Миколка теж глипнув на пса і прочитав у його погляді щось важливе.

Ах, он воно що! “Змотуємо вудки”. Не змотувати їх треба, а навпаки, добутися до сарая і познаходити! Вони лежали там хтозна з якої давнини, може, ще від котрогось із попередніх вітчимів. А могли б помогти Миколці з Найдою здобувати хліб, тобто рибу насущну.

На жаль, вудок у сараї не виявилось. А ще ж недавно, коли Найда з Миколкою витягали з-під завалів старого керогаза, щоб узяти його собі на нове Халабудне хазяйство, вудки були! Вони зникли, як до того безслідно позникали старий і, здавалось, вічний сарайний самовар, трилітрові слоїки й багато інших цінних цікавих речей.

Найді не треба й принюхуватись: ясно, що це діло рук Вітчимових дружків, чи то пак численних гостей, котрі на всеньке літо окупували столика під грушею в Миколчиному подвір’ї. Вони крали, що бачили, і що не так лежало, — от якби одного прекрасного дня — о, той день був би таки прекрасний! — хтось і Вітчима отак поцупив.

Вони вже мали вибиратися — чорним ходом, тобто через колись глуху, а нині всуціль діряву задню стіну, — аж тут Миколка ненароком наступив на граблі, які дивом уціліли після “гостьових” атак. Вони дзвінко торохнули його по лобі.

Миколка сердито вилаявся “йолками-палками” й Вітчимом. Але, почухуючи лоба, таки потягнув реманент за собою. Покинеш — однак пропаде.

Найда ж тим часом, як навмисне, заплутався в старому ганчір’ї.

— Гайда, бо зараз тут нам і кришка! — нетерпляче виплутував собаку Миколка.

Тюль! Старий пожовклий тюль теж із хтозна-яких часів!

— Ти гля, ще й не зовсім дірявий! — звільнивши песика, Миколка став хутко намотувати знахідку на граблі.

Найда й сам не любив, щоб добро пропадало. Хоч у Халабуді вікон і нема, є тільки отвір, який засувається шматком фанери.

— Це ж не на вікна, дурненький! — Миколка взяв сувій під пахву, одхилив дошку й ступив у бік Яру. — Хватку зробимо! Всі карасі будуть наші!

О, який розумний у Найди Миколка!

Миколка виявився не просто розумним, а розумнющим. Із вербових гілок і держака від граблів зробив прекрасну хватку. Встановив її трохи бокаса там, де течія Болотянки найсильніша.

Сам став вище за течією, Найду ж послав на протилежний бік:

І поки Найда підганяв рибу гучним гавкотом, хлопчик час від часу вихоплював хватку і все, що в неї потрапляло, викидав на берег.

Є. Врешті-решт з-поміж прогнилого листя, мулу й купи драного целофану дечого понавибирали: у відерці веселим блиском висяювала дрібна мулька і скидалися п’ять малесеньких окунців.

— Найдо, лапу! Другу! — хлопчик радісно плеснув собаку по слухняно простягнутих лапах. — Прикинь! Я знав, що в Болотянці риба таки водиться.

Ну і розумний же Найдин Миколка.

У керогазі не тільки давно не було гасу — від нього взагалі лишилась сама арматура, тож він служив Миколці та Найді зручною підставкою для старої сковорідки над вогнищем.

Найда, звісно, вже давно проковтнув би рибку й сирою. Але, нетерпляче витанцьовуючи, дожидався, поки Миколка її посмажить. Щоб — “за компанію”.

Потім — терпляче ждав, поки хлопчик поділить страву навпіл.

Навіть нечищена мулька виявилась добрезною.

Окунці трохи колючі й деркі, але теж — кігтики оближеш!

Не знати, як Миколка (крім половини риби, він оддав Найді ще й клапті луски, хвости і плавці), а Найда їх іще з десяток умолотив би!

Того вечора всі, хто проходив не дуже далеко від Пустирища, могли побачити ледь прозорий димок, який сочився над схованою від усіх у дерезі Халабудою.

І здивуватись, занюхавши апетитний запах смаженої риби.

Взагалі-то, Найда хотів побігти аж у хату. Але ще здалеку внюхав: там зараз тільки Вітчим, отже, заходити не варто. Як мовив Миколка, діло принципу: поклявся з Вітчимом наодинці не стикатись, навіть коли здихатиме. Та й небезпечно це.

Але й у подвір’ї не можна лишатись.

Найда метався туди-сюди. В кущі? На грушу? Під столика, що біля груші.

Кудись треба сховатись, кудись треба сховатись, кудись треба сховатись.

Найда й сам не годен пояснити, чому це раптом його щось наче погнало геть із Халабуди.

Просто все навколо мовби казало Найді: “Тікай!” — і він кинувся з усіх лап, заманюючи за собою Миколку.

Хлопчик неабияк розсердився. Він якраз мав дуже нагальну роботу — зводив підпорну стінку для Халабуди: цими днями на Пустирище вивезли цілу купу битої цегли. Глини тут і так повно: не лінуйся тільки гребти. Хоч цемент, звісно, краще!

І піску вдосталь. Колотив глину з піском у старому погнутому відрі й мурував. Щоб — на віки.

Миколка сердився, але за собакою — пішов. Бо знав, що Найда ніколи не кличе просто так.

У сарай. Найда вивіркою заскочив у щілину й уже звідти гарчанням скомандував господареві зайти слідом.

Миколка слухняно зайшов у рипучі двері й звично замкнув їх за собою: хто зна, яка планета може найти, крім Найди, ще й на Вітчима.

— Якщо ти вже мене сюди приволік, пошукаю щось для нашої Халабуди! — Миколка, зітхнувши, приступив до ревізії сарайного мотлоху — Поможеш?

Та Найді було геть не до мотлоху й не до облаштування Халабуди!

(Продовження на наступній сторінці)

Пісні літературного походження

Часто буває так, що якусь пісню знає й співає багато людей, але хто її автор, відомо не всім. Такі твори називають народними піснями літературного походження. Серед них: «Пісня про рушник» Андрія Малишка, «Два кольори» Дмитра Павличка, «Як тебе не любити, Києве мій» Дмитра Луценка та багато інших. Ці пісні особливі, адже їх знає і любить весь народ. Є в них щось магнетичне, ніжне, рідне, що приваблює, запам’ятовується:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

Напевно, усім знайомі ці теплі рядки Андрія Малишка.

Літературна пісня — це пісня, слова якої написані конкретною людиною.

Народними піснями літературного походження можна вважати й урочисті пісні, серед них: «Ще не вмерла України. » Павла Чубинського, «Молитва» Олександра Кониського, «Ой у лузі червона калина похилилася» Степана Чарнецького й Григорія Труха, «Як тебе не любити, Києве мій» Дмитра Луценка.

Пісня «Ще не вмерла України. » є Гімном України. Гімн — це урочиста пісня. Він зародився ще в Стародавній Греції як хвала на честь богів. Гімни бувають державні, релігійні, партійні, на честь видатних подій чи героїв, їх виконують під час урочистих подій.

Пісню «Ще не вмерла України. » написав Павло Чубинський у 1862 р., а мелодію до неї створив композитор Михайло Вербицький. У той час Україна не мала своєї державності: її землі входили до складу різних імперій. З 1918 р. цю пісню виконували вже як Державний Гімн Української Народної Республіки. За радянських часів вона була заборонена, але з проголошенням незалежності нашої держави її було повернуто до життя.

Зауважте!

Назви державних атрибутів пишуть з великої букви: Гімн України, Прапор України, Герб України. У загальному значенні слова гімн, прапор і герб пишуть з малої букви.

ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНИ.

Слова Павла Чубинського

Музика Михайла Вербицького

Ще не вмерла України

Ще нам, браття-українці,

Згинуть наші воріженьки,

Як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття,

У своїй сторонці.

Станем, браття, всі за волю,

Від Сяну 1 до Дону,

В ріднім краї панувати

Чорне море ще всміхнеться,

І Дніпро зрадіє,

Ще на нашій Україні

Душу й тіло ми положим

За нашу свободу

І покажем, що ми, браття,

1 Сян — права притока Вісли, невелика річка, що протікає на кордоні між Україною й Польщею.

До речі.

З другої половини XIX ст. неофіційним гімном українці вважали вірш Тараса Шевченка «Як умру, то поховайте. », відомий як «Заповіт».

МОЛИТВА

Слова Олександра Кониського

Музика Миколи Лисенка

Боже великий, єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світла промінням

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний:

Нам Україну храни,

Всі свої ласки й щедроти

Ти на люд наш зверни!

Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світа!

Щастя дай, Боже, народу

І многая, многая літа!

НАРОДНА ЛЕГЕНДА ПРО ДІВЧИНУ-УКРАЇНУ, ЯКУ ГОСПОДЬ ОБДАРУВАВ ПІСНЕЮ

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну й порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики. Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону, але раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку , руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.

— Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

— Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Брати мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

— Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

— Є в мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому й з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

1. Музику до пісні «Ще не вмерла України. » написав

2. У гімнах Стародавньої Греції оспівували

3. Установіть відповідність (за «Народною легендою про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею»).

Народ

Господній подарунок

1 французи

2 угорці

3 німці

4 поляки

А дисципліна

Б хист до торгівлі

В владність

Г елегантність

Д господарювання

4. Яку пісню називають гімном?

5. Які бувають гімни? Коли і як їх виконують?

6. Як ви розумієте слова Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону?

7. Знайдіть у пісні «Ще не вмерла України. » приклади персоніфікації й запишіть їх у робочий зошит.

8. Що спільного між «Молитвою» О. Кониського та «Народною легендою про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею»?

9. Який вірш Т. Шевченка за часів бездержавності співали як неофіційний гімн?

10. Яке значення має національний гімн у житті народу?

11. Прочитайте й перекажіть «Народну легенду про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею».

12. Поміркуйте, чому «Молитву» О. Кониського виконують як духовний гімн України.

  • 1. Вивчити напам’ять пісню П. Чубинського «Ще не вмерла України. ».
  • 2. Намалювати ілюстрацію до «Народної легенди про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею» (за бажанням).

Стрілецькі пісні

Пісні, що були створені й побутували серед січових стрільців під час національно-визвольної боротьби українського народу, називають стрілецькими.

Найвідомішу стрілецьку пісню «Ой у лузі червона калина похилилася» тривалий час виконували як гімн. І хоч українські патріоти зазнали поразки у визвольних змаганнях, проте вони залишили в історії яскравий і героїчний спомин, заповівши нам завжди прагнути до свободи та незалежності.

ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА ПОХИЛИЛАСЯ

Слова Степана Чарнецького, Григорія Труха

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.

Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан 1

Визволяти наших українців з московських кайдан.

А ми наших братів-українців визволимо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей, у полі ярої пшенички золотистий лан,

Розпочали стрільці українські з москалями тан.

А ми тую ярую пшеничку ізберемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

То прославить по всій Україні січових стрільців!

А ми тую стрілецькую славу збережемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

1 Тан — танок.

Неофіційний гімн Києва

Пісня Дмитра Луценка «Як тебе не любити, Києве мій» є неофіційним гімном Києва. Ця пісня набула великої популярності через красу образів і гарну мелодію, яку на замовлення до Дня Києва написав композитор Ігор Шамо всього за одну ніч! Відтоді пісню співають у столиці нашої держави під час урочистостей.

ЯК ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ, КИЄВЕ МІЙ

Слова Дмитра Луценка

Музика Ігоря Шамо

Грає море зелене, тихий день догора.

Дорогими для мене стали схили Дніпра,

Де колишуться віти закоханих мрій.

Як тебе не любити, Києве мій!

Де колишуться віти закоханих мрій.

Як тебе не любити, Києве мій!

В очі дивляться канни, серце в них переллю.

Хай розкажуть коханій, як я вірно люблю.

Буду мріяти й жити на крилах надій.

Як тебе не любити, Києве мій!

Буду мріяти й жити на крилах надій.

Як тебе не любити, Києве мій!

Спить натомлене місто мирним, лагідним сном.

Ген вогні, як намисто, розцвіли над Дніпром.

Вечорів оксамити, мов щастя прибій.

Як тебе не любити, Києве мій!

Вечорів оксамити, мов щастя прибій.

Як тебе не любити, Києве мій!

Ю. Хіміч. Михайлівський монастир. 2002 р.

1. Музику до пісні «Як тебе не любити Києве мій» написав

2. Прочитайте уривок із пісні.

А ми тую ярую пшеничку ізберемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

У цих рядках використано

3. Прочитайте уривок із пісні.

В очі дивляться канни, серце в них переллю.

Хай розкажуть коханій, як я вірно люблю.

У цих рядках використано

4. Хто такі січові стрільці? Які пісні називають стрілецькими?

5. Що ви знаєте про калину як символ? Що вона означає в пісні С. Чарнецького й Г. Труха «Ой у лузі червона калина похилилася»?

6. Як ви розумієте слова Марширують наші добровольці у кривавий тан?

7. За якими ознаками пісню «Ой у лузі червона калина похилилася» вважали гімном?

8. Що ви знаєте про створення пісні Д. Луценка й І. Шамо «Як тебе не любити, Києве мій»?

9. Згадайте, що таке анафора й повтор (рефрен). Знайдіть приклади цих художніх засобів у пісні «Ой у лузі червона калина похилилася».

10. Чим, на вашу думку, полюбилась українцям пісня «Як тебе не любити, Києве мій»?

11. Опишіть своїми словами, який вигляд має вечірній Київ у пісні «Як тебе не любити, Києве мій».

12. Доберіть заголовок до кожної строфи пісні «Ой у лузі червона калина похилилася», запишіть у робочий зошит.

  • 1. Вивчити напам’ять одну з пісень («Як тебе не любити, Києве мій», «Молитва», «Ой у лузі червона калина похилилася»).
  • 2. Знайти в мережі Інтернет інформацію про січових стрільців і підготувати невелике повідомлення (7-10 речень) про їхню діяльність (за бажанням).