Джон Толкін

ТОЛКІЄН (Толкін), Джон Роналд Руел (Tolkien, John Ronald Reuel — 3.01.1892, Блумфонтейн — 2.09.1973, Борнмут) — англійський письменник.Толкієн народився в столиці південноафриканської Оранжевої республіки в родині керуючого банком.. У 1895 р. мати забрала Толкієна і його молодшого брата в Англію. Після смерті батька (1896) сім’я оселилася у передмісті Бірмінгема. Першим педагогом Толкієна стала його мати, котра навчала дітей латинської та французької мов, малювання і музики. З дитинства у Толкієна виявився великий інтерес до вивчення мов і читання чарівних казок, він захоплювався легендами американських індіанців та піснями “Старшої Едди”. У семирічному віці Толкієн склав свою першу казку про дракона. У 1900 р. він вступив на навчання до граматичної школи, відтак сім’я переїхала у Бірмінгем. У школі Толкієн завзято вивчав мови: грецьку, німецьку, давньоанглійську, давньонімецьку, готську, ісландську. Йому подобалася історія мов і порівняльна філологія, він намагався створювати нові мови. У 1904 р. після смерті матері опікуном Толкієна і його брата став її духівник Френсіс Морґан, коштом якого хлопці закінчили школу. У 1911 p. Толкієн вступив на факультет англійської мови та літератури Оксфордського університету. В Оксфорді він відкрив для себе фінський епос, вивчив давньофінську мову, щоби читати “Калевалу” в оригіналі. Згодом на основі давньофінської мови Толкієн створив альфійську мову, якою говоритимуть його герої.

Коли почалася Перша світова війна, Т. навчався на останньому курсі університету. Склав-ши ісггити, він добровольцем вступив у діючу армію і став молодшим лейтенантом зв’язку у батальйоні Ланкаширських стрільців. На війні йому судилося пережити загибель друзів, він був учасником кривавої битви біля Сомми, перехворів окопним тифом.

Після закінчення війни Толкієна запросили взяти участь в укладанні Великого словника англійської мови в Оксфорді. Це було серйозним визнанням його філологічних здобутків. У 1920 р. Толкієн став викладачем, а невдовзі — професором англійської мови у Лідському університеті. У Лідсі Толкієн познайомився з канадським філологом-медієвістом Гордоном. Разом вони переклали сучасною англійською мовою рицарський роман “Сер Гавейн і Зелений Рицар” (“Sir Gawain and the Green Knight”). Переклад побачив світ у 1925 p.

Того ж року Толкієн з родиною повернувся в Оксфорд, де став професором англосаксонської мови. Відчуваючи брак коштів, він часто змушений був шукати приробітку, щоб утримувати сім’ю (мав троє синів, пізніше народилася донька Присцілла), а ночами складав свої чарівні історії про ельфів, Середземелля, королівство Валінор.

Першим опублікованим твором Толкієна стала повість “Гоббіт, або Туди і назад” (“The Hobbit, or There and Back Again”, 1937). Книжка мала такий приголомшливий успіх, що Т. навіть побоювався, аби слава автора дитячого бестселера не зашкодила його репутації професора-філолога. Піддавшись на умовляння видавців написати ще кілька книг про гоббітів, Толкієн розпочав роботу над створенням “Володаря Перснів” (“The Lord of the Rings”). Проте праця над текстом просувалася повільно і розтяглася на 17 років. “Володар Перснів” був остаточно завершений у 1954 р. Через дорожнечу паперу було неможливо опублікувати цей чималий твір одним томом, і видавництво ” Аллен та Анвін” з дозволу автора розділили текст на три томи, назву яким дав Анвін-молодший. Незважаючи на те, що “Володар Перснів” створювався як цілісний твір, у всіх наступних виданнях він складався з трьох томів: “Братство Перснів” (“The Fellowship of the Ring”), “Дві фортеці” (“The Two Towers”), “Повернення короля” (“The Return of the King”). Перші два томи побачили світ у 1954 p., а третій — у 1955 р. Успіх “Володаря Перснів” був неймовірним. Книга здобула популярність не лише в Англії, а й далеко за її межами, була перекладена багатьма мовами. Проте слава обтяжувала Толкієна. Аллен й Анвін намагалися тримати в таємниці адресу і телефон письменника, але телефонні дзвінки тривожили його навіть серед ночі, оскільки шанувальники його таланту з усіх куточків світу забували про різницю часових поясів.

Толкієн знайшов притулок у невеличкому курортному містечку Борнмуті, куди він вирушив разом з дружиною Едіт Бретт у 1968 р. Після смерті Едіт Толкієн у 1972 р. повернувся в Оксфорд. Коледж Мертона, де Толкієн працював протягом останніх років своєї викладацької діяльності, надав йому житло, 80-річним письменником опікувалася пара слуг. У 1972 p. Толкієн став кавалером ордена Британської імперії II ступеня. У серпні 1973 р. під час відвідин Борнмута Толкієну стало зле. Він помер 2 вересня і був похований поряд з дружиною на цвинтарі поблизу Оксфорда. На їхніх надгробках вирізьблені імена легендарних героїв казкової епопеї Толкієна — “Берен” і “Лучіень”.

Толкієн увійшов у літературу як автор чарівних казок, “Гоббіта” й “Володаря Перснів”. Після смерті письменника залишилися незавершеними чимало рукописів, які згодом видав його син Крістофер: “Сільмариліон” (“The Silmarillion”, 1977) — історія двох каменів сільмарилів, викрадених з королівства Валінор; “Книга втрачених сказань” (“The Book of Lost Tales”, 1983-1984, перший варіант “Сільмариліону”); переклад су-часною англійською мовою середньовічних романів “Перлина” (“The Pearl”) і “Сер Орфео” (“Sir Orfeo”), опублікований у 1975 р.

Літературну славу Толкієну принесла повість “Гоббіт, або Туди й назад”. Сюжетною основою твору є історія подорожі гоббіта Більбо Беґґінса і тринадцяти гномів до Гори — лігва дракона Смога — для того, щоби відвоювати у Смога скарби, які той колись відібрав у гномів. Надійним помічником Більбо та його друзів стає чарівник Гендальф, який завжди опиняється поруч у мить найбільшої небезпеки. Поряд із традиційними персонажами англійського фольклору (дракони, гноми, ельфи, тролі) у повісті з’явилися образи, створені фантазією автора: гоббіти — коротуни з порослими хутром ногами, які живуть у норах; огидний Горлум — “велика слизька тварюка”. На боці добрих і злих сил опиняються навіть тварини: орли є друзями Гендальфа, а лютим гоблінам допомагають дикі вовки варти. Більбо та його друзі долають силу-силенну небезпечних перешкод на своєму шляху, але “Гоббіт” за традицією чарівної казки закінчується перемогою добра над злом: перетворюються на камінних бовванів злі тролі, зазнають поразки гобліни, гине Смог, уражений стрілою воїна Берда.

У “Гоббіті” Толкієн вирішує проблему героїзму. У роки Першої світової війни письменник пересвідчився в тому, що героїчні подвиги вершать звичайні люди, рядові солдати, віддані своєму обов’язку. Про них згадував Толкієн, створюючи образ Більбо. Приземкуватий любитель добре попоїсти, Більбо з його “повненьким черевцем” зовсім не схожий на героя. Але з плином розвитку сюжету відбувається становлення іншого Більбо — героя, який виявляє дивовижні мужність, самовідданість і безкорисливість, коли, рятуючи своїх друзів, б’ється з велетенськими павуками, вирушає на зустріч зі Смогом або жертвує свою частку скарбів на користь мешканців міста Есгарота, які постраждали від дракона. Образ Більбо утверджує ідею великого в малому, героїчної основи у скромній, звичайній особистості.

У “Гоббіті” виявився і філологічний талант автора. Текст повісті насичений каламбурами, загадками, що спонукають читача до активного сприйняття мови, усвідомлення двоїстого значення слова. У “Гоббіті” трапляються прислів’я, згадуються рунічні письмена, “місячні літери” ельфів, рукописні карти; ці елементи покликані створити ілюзію минулого, відчуття того, що відбувається, як одного з епізодів історії.

У 1939 p. Толкієна попросили прочитати лекцію про Е. Ленґа, фольклориста XIX ст., автора збірників казок для дітей. Лекція “Про чарівні істо-рії” (“On Fairy Stories”), яку пізніше Толкієн опублікував у своїй книзі “Дерево і листок” (“Tree and Leaf”, 1964), стала маніфестом художніх принципів письменника. Він виступає проти поширеної думки про те, що казки є суто дитячим читанням, доводячи, що дорослі повинні сприймати казку як природну павіть літератури. Образи чарівної казки не пов’язані з реальністю, і саме в цьому Толкієн вбачає її позитивне значення. Іншою особливістю казки є віддаленість у часі, завдяки якій читач опиняється поза своєю епохою, а, ймовірно, й поза часом взагалі. Казка дає простір для польоту фантазії, її царина — Вторинний світ, куди можуть потрапити і творець, і читач. Чарівні казки, на думку Толкієна, допомагають відновити душевну рівновагу, відсвіжити і загострити ясне бачення світу: у них читач знаходить спосіб втечі від дійсності. Казка дарує людям радість щасливого фіналу, вона відкидає ймовірність цілковитої й остаточної поразки людини.

Принципи чарівної казки Толкієн реалізував у книзі “Володар Перснів”(1954-1955). Напередодні Другої світової війни і під час неї письменник переймався роздумами над долею людства, проблемами природи зла, тиранії, влади. Його книга, спершу задумана як продовження “Гоббіта” — повісті для дітей, ставала дедалі серйознішою, “дорослішою”. Це позначилося і на загальному тоні розповіді. На зміну авторській іронії, м’якому гумору “Гоббіта” прийшов схвильовано-патетичний стиль “Володаря Перснів”. Як і в “Гоббіті”, герої нової книги вирушають у небезпечну подорож, але цього разу мета експедиції є набагато важливішою. У “Володарі Перснів” небіж Більбо Фродо повинен добратися до Мордора, щоб кинути у Вогненну Прірву Перстень-невидимку, колись викрадений його дядьком Більбо у бридкого Горлума. Від результату подорожі Фродо залежить доля Середземелля: якщо Перстень здобуде володар Мордора Саурон, то на землі запанує зло. Таким чином, Фродо, спочатку так само нічим не примітний гоббіт, як і Більбо, стає епічним героєм, відповідальним за долю цілих народів. З цією лінією переплітається історія сходження на престол Арагорна, спадкоємця трону Гондора. З’явившись у книзі в образі мандрівця Колоброда, Арагорн набуває рис доблесного воїна, мудреця, вправного знахаря. Арагорн уособлює традиційне уявлення про героя епосу, натомість Фродо і його слуга та друг Сем продовжують тему героїзму маленької людини, яку Т. почав ще в “Гоббіті”.

Фантазія письменника невичерпна.

Дж. Р. Р. Толкін українською: де шукати

Джон Роналд Руел Толкін — англійський письменник, видатний філолог і професор, заслужено вважається батьком сучасного фентезі. А що ж з українськими перекладами його спадщини та творами про його постать? Нумо розбиратися!

Легендаріум

Гобіт

На 2022 рік існує два доступні переклади “Гобіта”: Олени О’Лір та Олександра Мокровольського. “Гобіт” Мокровольського — це перший переклад твору українською ще за Радянського Союзу, зроблений в більш казковому стилі та оформлений ілюстраціями самого Дж. Р. Р. Толкіна (в новому ювілейному виданні). “Гобіт” Олени О’Лір — “класичний” і найточніший український переклад, який зараз можна знайти в кінообкладинці та в подарунковому форматі з ілюстраціями Алана Лі.

Гобіт, або Туди і звідти

Видавництво: Астролябія
Переклад: Олена О’Лір
Ілюстрації: Алан Лі

Це історія надзвичайної пригоди, яку втнула ватага ґномів, узявшись відшукати загарбане драконом золото. Мимохіть учасником цієї ризикованої виправи став Більбо Торбин, прихильний до комфорту і позбавлений амбіцій гобіт, котрий, на власний подив, виявив неабияку винахідливість і вправність у ролі зломщика. Сутички з тролями, ґоблінами, ґномами, ельфами та гігантськими павуками, бесіда з драконом, Смоґом Величним, і радше мимовільна присутність на Битві П’ятьох Армій — ось лише деякі пригоди, що їх судилося пережити Більбо. Але траплялись і світліші моменти: щира дружба, смачне частування, сміх та пісні.

Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори

Видавництво: Астролябія
Переклад: Олександр Мокровольський
Ілюстрації: Дж. Р. Р. Толкін
Післяслово: Володимир Аренєв

Ювілейне ілюстроване видання. Воно лімітоване, номерне, до кожного примірника — сертифікат з підписом перекладача.

Автор цієї історії — класик англійської дитячої літератури і, водночас, відомий вчений-філолог. Саме він придумав гобітів — добродушних коротунів з густою вовною на ногах, які живуть у зручних норах. І не лише гобітів — цілий казковий світ, який назвав Середзем’ям. Історію надзвичайних пригод гобіта Більбо, якого гноми і чарівник Гандальф підбивають вирушити в ризиковану експедицію за скарбами, що їх захопив жорстокий і жадібний дракон, проф. Толкін написав для власних дітей. Та коли 1937 року вона вийшла друком, то мала гучний успіх і з часом стала улюбленою книжкою мільйонів маленьких читачів. До українських дітей «Гобіт» уперше прийшов 1985 року в перекладі Олександра Мокровольського — і також здобув багатьох відданих шанувальників, яким ця книжка дорога і тепер, у дорослому віці. Тож перевидання цього перекладу з ілюстраціями самого Дж. Р. Р. Толкіна, який був ще й талановитим художником, — справжній подарунок для них, а також для всіх тих, хто лише починає знайомство з чарівним світом Середзем’я та його мешканцями.

Джон Рональд Руел Толкін

Британський філолог і автор, творець класичних фантастичних творів / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Джон Рональд Руел Толкін?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Джон Ро́налд Ру́ел То́лкін, CBE FRSL (англ. John Ronald Reuel Tolkien; 3 січня, 1892 — 2 вересня, 1973) — англійський письменник, поет, філолог, професор, класик світової літератури XX століття та один із фундаторів жанрового різновиду фантастики — високе фентезі. Найбільш відомий як автор «Гобіта, або Туди і Звідти», «Володаря перснів» та «Сильмариліона».

Коротка інформація Джон Рональд Руел Толкін, англ. John Ronald Reuel Tolkien .

Толкін обіймав посади професора англосаксонської мови Роулінсона і Босуорта в Пемброк-коледжі Оксфордського університету (1925—1945), англійської мови та літератури Мертона в Мертон-коледжі Оксфордського університету (1945—1959). Разом із близьким другом Клайвом Льюїсом входив до неформальної літературознавчої дискусійної групи «Інклінги». 28 березня 1972 року одержав звання командора Ордена Британської імперії від королеви Єлизавети II.

Після смерті Толкіна його син Крістофер випустив кілька творів, заснованих на великій кількості записів і неопублікованих рукописів батька, в тому числі «Сильмариліон». Ця книга разом із «Гобітом» і «Володарем перснів» становить зібрання казок, віршів, вигаданих історій, штучних мов і літературних есе про вигаданий світ під назвою Арда і його частини Середзем’я. У 1951—1955 роках для позначення цих творів Толкін використовував слово «легендаріум» (англ. legendarium).

Багато авторів писали твори в жанрі фентезі і до Толкіна, однак через велику популярність та значну прихильність до жанру багато хто вважає Толкіна «батьком» сучасної фентезі-літератури, яку називають, головним чином, «високим фентезі».

• У 2008 році британська газета The Times поставила його на шосте місце в списку «50 найбільших британських письменників з 1945 року».
• У 2009 році американський журнал Forbes назвав його п’ятим серед померлих знаменитостей із найбільшим прибутком.
• У 2019 році вийшов фільм (біографічна драма) «Толкін» (США). Режисер — Доме Карукоскі. Образ письменника втілив Ніколас Голт.

Біографія

Дитинство

Народився в місті Блумфонтейн (на той час столиці Оранжевої Вільної Держави, нині адміністративний центр Південноафриканської Республіки) у сім’ї банківського службовця, співробітника «Бенк оф Ефріка» (Bank of Africa) Артура Руела Толкіна (англ. Arthur Reuel Tolkien; 1857–1896) та його дружини Мейбл Толкін, у дівоцтві Сáффілд (англ. Mabel Tolkien, née Suffield; 1870–1904). 17 лютого 1894 р. у подружжя народилася друга і остання дитина — Гíларі Артур Руел Толкін (англ. Hilary Arthur Reuel Tolkien; † 1976 р.).

У зв’язку з погіршенням здоров’я, в три роки Толкін разом із меншим братом та матір’ю вирушили до Англії на тривалі гостини до родичів, однак через рік в Африці від ревматизму помер батько і сім’я залишилася жити у Великій Британії. Спершу Толкіни мешкали у Саффілдів у Бірмінгемі, згодом переїхали до його передмістя (а зараз частини міста) Сéргоул-Міллза (англ. Sarehole Mills).

Початкову освіту Дж. Р. Р. Толкін здобув удома з матір’ю, яка навчила його читати, писати, малювати, а також основ латини. Водночас Мейбл Толкін, шукаючи духовної опори у складному житті, за порадою своєї зовиці Грейс у 1900 р. навернулася у католицьку віру, що в свою чергу позбавило й без того небагату мати-одиначку фінансової підтримки батьків і родичів-баптистів. За чотири роки у Редналі вона померла від цукрового діабету, попередньо передавши опіку над дітьми отцю Френсісу Хав’єру Моргану (англ. Fr. Francis Xavier Morgan) із Бірмінгемської Ораторії. Толкін переїхав у притулок місіс Фолкнер (англ. Mrs. Faulkner) для дітей-сиріт до Еджбастона (англ. Edgbaston), району Бірмінгема.

Шкільні та університетські роки

Із 1900 р. Дж. Р. Р. Толкін навчався в школі імені Короля Едуарда (англ. King Edward’s School), при цьому в період 1903–1904 років він із братом певний час навчався в школі св. Філіпа Граматика (англ. St. Philip’s Grammar School). Пізніше він навчався в Ексетер-Коледжі у складі Оксфордського університету, спеціалізуючись на вивченні класичних мов, проте у 1915 році отримав диплом із відзнакою за спеціальністю «англійська філологія».

Під час навчання у Школі ім. Короля Едуарда Дж. Р. Р. Толкін познайомився з Робертом Гілсоном (англ. Rob Gilson, 1893–1916), Джеффрі Смітом (англ. Geoffrey Smith, 1894–1916) та Крістофером Вайзменом (англ. Christopher Wiseman). Учотирьох вони заснували неформальне товариство «ЧКБТ» — «Чайний Клуб і Барровіанське товариство» (англ. Tea Club and Barrovian Society (TCBS)), назване так через те, що хлопці полюбляли збиратися потайки в бібліотеці школи або сусідньому універмазі «Берроуз», латинізована назва якого і дала компанії ім’я. Навіть після закінчення навчання друзі підтримували спілкування аж до самої війни. Саме на зустрічах «ЧКБТ» Толкін вирішив писати поезії.

Шлюб

У 1908 р. Толкін познайомився із сусідкою по пансіонату місіс Фолкнер, такою ж сиротою, як і він, Едіт Мері Бретт (англ. Edith Mary Bratt, 1889–1971), старшою від нього на три роки. Він у неї швидко закохався і, що не виключено, унаслідок цього провалив іспит на стипендію до Оксфордського університету. Наляканий ранніми стосунками та почуттями Рональда до старшої дівчини, ще й протестантки за віросповіданням, отець Морган заборонив хлопцеві спілкуватися з Едіт до його повноліття. На свій двадцять перший день народження Толкін написав листа до Едіт із проханням одружитися з ним, на який та відповіла, що вже заручилася, тому що вважала, що він її забув. Рональд поїхав до неї і переконав повернути обручку нареченому. За наполяганням хлопця вона також навернулася у католицизм, після чого вони формально оголосили про заручини у січні 1913 р., а 22 березня 1916 р. взяли шлюб у Церкві Пресвятої Непорочної Діви Марії (англ. Saint Mary Immaculate Church) у місті Ворик (Англія).

Воєнні роки

Після закінчення університету Толкін добровільно записався до лав війська. Його зарахували до складу Ланкаширського стрілецького полку (англ. Lancashire Fusiliers) у званні молодшого лейтенанта. Протягом 11 місяців він проходив вишкіл у Кеннок-Чейсі (англ. Cannock Chase, Стаффордшир), а 4 червня 1916 р. його перевели до 11-го батальйону зазначеного полку в складі Британського експедиційного корпусу.

Під час Битви на Соммі Толкін служив офіцером зв’язку. 27 жовтня того ж року його госпіталізували із окопною гарячкою, яка протягом наступних двох років давала рецидиви і постійно вимагала лікування. Решту війни Рональд провів у тилу, в Англії, переїжджаючи з гарнізону до гарнізону та займаючись штабною роботою. Саме в цей час він почав працювати над міфологією та історією вимріяного в думках світу, що пізніше перетвориться на всесвіт, у котрому відбуваються події роману «Володар Перснів». 16 листопада 1917 року Едіт народила первістка — Джона Френсіса Руела (англ. John Francis Reuel, помер 2003 р.).

Із війська Толкін демобілізувався у званні лейтенанта.

Війна залишила помітний відбиток на свідомості письменника. Під час неї він утратив двох друзів із «ЧКБТ»: Р. Гілсона та Дж. Сміта. І в подальшому під час складного процесу написання «Володаря Перснів» Толкін тяжко, депресивно переживав період Першої світової війни.

Університетський період

Одразу після війни Толкіна запросили до участі в створенні новітнього словника англійської мови, який згодом став відомим як «Оксфордський словник англійської мови» (англ. Oxford English Dictionary, 1928). У його обов’язки входило вивчення етимології та історії слів германського походження, що починаються на букву W. Водночас він заробляв приватними уроками англійської мови.

У 1920 році Толкіна запросили на посаду старшого лектора з англійської мови в Лідському університеті. Саме тут майбутній автор «Володаря Перснів» здобув репутацію провідного англіста свого часу. Уже за два роки він опублікував «Словник середньоанглійської мови», а після приїзду ще одного видатного спеціаліста в галузі, Еріка Гордона, вони вже вдвох оприлюднили нову редакцію відомого тексту із циклу Артурівських легенд — «Сер Гавейн і Зелений Лицар» (англ. Sir Gawain and the Green Knight). У 32 роки він став наймолодшим на той час професором в історії свого університету. Загалом у Лідсі Толкіни прожили чотири роки. За період його роботи тут, у письменника народилося ще двоє дітей: Майкл (англ. Michael Hilary Reuel, 22 жовтня 1920 — 27 лютого 1984) та Крістофер (англ. Christopher John Reuel, нар. 21 листопада 1924 р.).

Восени 1925 року Толкіна обрали професором староанглійської мови в рідному Оксфорді, і він залюбки туди повернувся. Працював спершу на посаді професора у Пембрук-Коледжі, а з 1945 року — у Мертон-Коледжі на посаді професора англійської мови і літератури. У 1936 році він виголосив публічну лекцію «„Беовульф“: чудовиська і критики» (англ. Beowulf: The Monsters and the Critics), яка справила беззаперечний вплив на всю традицію вивчення середньовічної епічної літератури.

В Оксфорді ж поет і письменник увійшов до лав неформального професорського літературного клубу «Інклінґи», де остаточно здружився з іще одним майбутнім відомим письменником, своїм колегою Клайвом Стейплзом Льюїсом, спілкування з яким розпочалося ще з часів іншого неформального об’єднання — клубу декламаторів ісландських саг «Коулбайтер» (англ. Coalbiter, дослівно «Вуглежер»). Зокрема Толкін відіграв першочергову роль у наверненні К. С. Льюїса до релігії і подальшому перетворенні останнього на християнського апологета. Щоправда, у старшому віці їхня дружба помітно ослабла, що було викликане як зверненням симпатій Толкіна до ще одного «інклінґа» — письменника Чарльза Вільямса, так і перемінами в житті самого Льюїса: шлюбі та значній публічності життя.

Останні роки життя

Могила подружжя Толкінів на Вулверкотському цвинтарі (Оксфорд, Англія)

У 1959 році Толкін вийшов на пенсію. Комерційний успіх його книг забезпечив його родині заможне життя. Свідченням суспільного і загальнонаціонального визнання письменника став Орден Британської імперії, який йому вручила королева Єлизавета ІІ 28 березня 1972 року під час прийняття в Букінгемському палаці. Однак щораз сильніша увага громадськості до толкінівських сюжетів та творів, а також до його особистого життя змусили подружжя переїхати на південне узбережжя, біля м. Борнмут (Дорсет, Англія). 29 листопада 1971 року Едіт Толкін померла у віці 82-ох років, її поховали на оксфордському Вулверкотському цвинтарі (англ. Wolvercote Cemetary), а на надгробку, за особистим розпорядженням чоловіка, вигравіювали ім’я Лутієн (Lúthien) — героїні толкінівського епосу, з якою він її все життя ототожнював. Джон Рональд Руел Толкін помер 2 вересня 1973 році від масивної кровотечі з виразки шлунка, коли гостював у своїх друзів, подружжя лікарів Толгерстів (англ. Tolhurst), у Борнмуті. Похований поруч із дружиною.

Літературна творчість

Перші літературні (власне, поетичні) спроби Толкіна датуються початком 1910-их рр. під час його «членства» у «Чайному клубі…», учасники якого всіляко заохочували прояви індивідуальної творчості. За словами біографа Г. Карпентера, непрямий вплив на майбутнього письменника могли справити викладачі англійської літератури у Школі ім. Короля Едуарда Джордж Бруертон (англ. George Brewerton) та Р. В. Рейнольдз (англ. R. W. Reynolds), які намагалися прищепити своїм учням любов до поезії. Опосередковано на рішення Толкіна зайнятися віршуванням також уплинула постановка п’єси Джеймса Баррі «Пітер Пен», яку він побачив у квітні 1910 р., а також творчість католицького поета-містика Френсіса Томпсона (англ. Francis Thompson) [15] .

Впливи

Згодом із усіх попередніх та наступних літературних впливів кристалізувався певний корпус текстів, естетика яких стала каркасом власного міфотворення письменника.

Витоки багатьох толкінівських сюжетних ліній та образів ховаються в германо-скандинавській епічній літературі та англо-саксонській книжній, поетичній традиції. Зокрема, осібно слід виділити англо-саксонський епос «Беовульф», скандинавські Старшу (віршовану) та Молодшу (прозову) Едди, «Пісню про Нібелунґів», а також низку давньоісландських саг.

Толкін особисто визнавав вплив античної літератури (Гомера, Софокла тощо), карело-фінського епосу «Калевала», кельтської (валлійської та шотландської) народної демонології та легенд.

Біографи письменника також відзначають вплив філософських та історичних творів античних авторів, зокрема Боецієвої «Розради філософією» в перекладі короля Вессексу Альфреда Великого (близько 849 — бл. 900), писань Вергілія і Тацита.

Одним із найсерйозніших вражень Толкіна стала творчість члена Товариства виставки мистецтв і ремесел (англ. Arts and Crafts Exhibition Society), ерудита і всебічно обдарованого митця Вільяма Морріса (англ. William Morris, 1834—1896). Майбутній творець «Володаря Перснів» наслідував фантастичну, стилізовану під раннє середньовіччя, поетику його романів та поем. Поряд із цим іменем також необхідно згадати роман старшого колеги Толкіна в галузі медієвістики і такого самого шанувальника епічної традиції європейської Півночі Еріка Рюкера Еддісона (англ. Eric Rücker Eddison, 1882—1945), чий роман «Змій-уроборос» (The Worm Ouroboros, 1922) нині вважається одним з найперших яскравих зразків раннього епічного фентезі.

Дитяча чарівна казка нині забутого письменника Едварда Вайк-Сміта (англ. Edward Wyke-Smith, 1871—1935) «Дивовижний край снерґів» (Marvellous Land of Snergs, 1927) стала беззаперечним джерелом натхнення під час створення Дж. Р. Р. Толкіном образу народу гобітів.

Починаючи з Едварда М’юїра, літературні критики віднаходили у Толкіна численні ремінісценції романів англійського пригодницького автора Генрі Райдера Гаґґарда (зокрема, «Вона») та історичних книг Семюела Разерфорда Крокетта (дивись його роман «Чорний Даґлас»).

Рання творчість

До середини 30-их рр. XX ст. Толкін лишався маловідомим літератором, чиї поезії з’являлися або в профільних філологічних журналах, або у випадкових публікаціях. Однак уже у воєнні роки (після Битви на Соммі) він займався конструюванням вторинного чарівного світу і писав історії про нього. Чи не першим поштовхом до індивідуальної міфотворчості став малозрозумілий рядок із поезії «Христос» (Crist II) ченця Кюнефульфа: «Eala Earendel, engla beorhtast, // ofer middangeard monnum sended» («Слався, Еаренделе, найясніший із янголів, // над середні землі посланий людям»). Пізніше Толкін пригадував [16] :

Намагаючись зрозуміти (шляхом творчого осяяння), що можуть значити ці слова, Толкін почав вимислювати світ для цього «Еарендела», результатом чого став корпус авторських міфів, уперше оприлюднених у «Книгах утрачених переказів» у 1983—1984 рр., а дві найвизначніші сюжетні лінії (про Берена та Лутієн і Туріна Турамбара) розвинулися у цілком незалежні поеми, надруковані у «Піснях Белеріанду» (1985). Остання, до речі, за сприянням сина письменника К. Дж. Р. Толкіна, була зрештою ще й утілена у прозі — у книзі «Діти Гуріна» (2007).

Уся сукупність легенд та міфів про вигаданий світ Середзем’я за життя Толкіна так ніколи оприлюднена і не була. Видавці ні до, ні після успіху «Гобіта» не наважувалися їх видавати, побоюючись незвичності жанру, обраного автором. Останній планував зробити з них додаток до «Володаря Перснів», що мав бути надрукований разом з романом, проте і на цей крок (з ринкових та загальноекономічних міркувань) видавництва не пішли. В останні роки життя Толкін захопився суттєвим перекроюванням легенд, складених раніше, тому до послідовного, цілісного вигляду їх так і не довів. Уперше світ їх побачив за редакцією Толкіна під назвою «Сильмариліон» у 1977 році, а згодом — у вигляді різноманітних чернеткових записів із розлогими коментарями того самого Толкіна — у перших 5-ти (ранні версії) і 10-му та 11-му томах (пізні версії) «Історії Середзем’я».

Крім творів, пов’язаних зі вторинним світом майбутніх «Гобіта» та «Володаря Перснів», Толкін писав різноманітні історії для своїх дітей, зокрема «Листи від Різдвяного Діда», «Містер Блісс», «Роверандом», «Коваль із Великого Вуттона», «Листок, намальований Ніґґлем» та «Фермера Джайлса з Хему», більшість яких була вперше оприлюднена лише після феноменального успіху «Володаря Перснів», коли саме ім’я автора було запорукою фінансової вигоди від видання.

«Гобіт» і «Володар Перснів»

Досить несподіваний зсув у творчості від епічних історій про світ Середзем’я до того, що згодом стало дитячою чарівною казкою «Гобіт», за свідченнями самого Толкіна, відбувся спонтанно і несподівано. Під час перевірки студентських контрольних робіт йому трапився не зрозуміло чому залишений чистим аркуш, на котрому письменник вивів слова: «У норі під землею жив собі гобіт» [17] . Потім письменник пояснював, що «не знав і не знаю, чому [я це зробив]» [18] .

Книжка, написана між 1930 і 1935 роками, спочатку читалася дітям. У 1936 р. про її існування дізнався агент лондонського видавництва «Джордж Аллен енд Анвін» Сьюзен Деґналл (англ. Susan Dagnall). Книгу схвально зустріли читачі, й видавець замовив Толкіну продовження історії про пана Більбо Беггінса. Про процес написання роману, який затягнувся більш ніж на десять років, сам автор писав наступне [19] :

І без того популярний, роман злетів до статусу культового під час молодіжного руху хіпі середини 60-их рр. XX ст. Цьому, безперечно, посприяло піратське (а тому дешеве) видання роману американським видавництвом «Ейс букс» (англ. Ace Books) 1965 р.

Біографи письменника цитують неназвану американську газету, чим досить точно характеризують настрої читачів Толкіна: [20]

За життя письменник більше не надрукував жодного твору, пов’язаного з вигаданим світом Середзем’я, якщо не враховувати книжечки дитячих віршів «Пригоди Тома Бомбадила» (1962), чиї персонажі існували ще до появи « Володаря Перснів » і були включені в нього з цілком інших на те причин. Тому поява у 1977 р. «Сильмариліону», збірки квазілегенд із ранньої історії всесвіту «Гобіта» та названого вище роману, скомпільованої сином Дж. Р. Р. Толкіна Крістофером та майбутнім популярним фентезійним письменником Ґаєм Кевріелом Кеєм, укотре посилила інтерес до творчості Толкіна. Ґрунтовну характеристику трьом основним творам, на яких базується сучасне зацікавлення автором, дав російський літературознавець Володимир Гаков:

Усе разом є складним і водночас надзвичайно органічним злиттям багатьох жанрів: філософсько-фантастичного епосу («Іліада» й «Одіссея» фантастичної літератури), який охоплює всю світобудову, космологію й історію; сюжетно насиченого пригодницького «роману пошуку» (the quest novel) і запозиченого в міфології «подорожі-кільця»; алегоричної притчі про розтлівущу природу Влади та місце індивідууму в Історії; з любов’ю та професійним знанням створеного фантастичного світу — Середзем’я (the Middle-earth), населеного як людьми, так і різними міфологічними істотами: ґоблінами, гобітами, ельфами тощо; оригінальною «лінгвістичною фантазією», яка не знає собі рівних із часів Л. Керролла; ескапістським фентезі, що містить потужний релігійно-моральний заряд; квазіісторичних хронік, які охоплюють період у десятки сторіч та стосуються доль сотень персонажів; своєрідної «консервативної утопії»; містичного Апокаліпсису, що розуміється в канонічному християнстві (як кінець старого світу та ява світу нового); фольклорної казки, яка використовує мотиви скандинавської, англо-саксонської та інших міфологій […] Надзвичайна насиченість епосу Толкіна темами, сюжетами, міфологічними та символічними нашаруваннями та алегоріями не випадково призвела до «повальної» зацікавленості його творчістю як із боку філологів-літературознавців, так і широкого кола читачів. Наукова «толкініана» в англо-американському літературознавстві сама по собі є безпрецедентним феноменом [22] .

Толкін став творцем кількох вигаданих мов: квенья, синдарин. Він знав кілька десятків мов, тому вигадані складав багато в чому керуючись красою звучання [23] .

Об’єкти, названі на честь Толкіна

На честь Дж. Р. Р. Толкіна (власне, його іменем) була названа низка об’єктів довкілля Землі та космосу. Зокрема:

• астероїд 2675 Толкін у Головному поясі астероїдів, відкритий Мартіном Воттом (Martin Watt) у 1982 році;
• морський рачок Leucothoe tolkieni із системи підводних хребтів Наска і Сала-і-Ґомес у Тихому океані [24] ;
• жук-стафілініда Gabrius tolkieni Schillhammer, 1997, що мешкає у долині Індува-Кхола (Кхандбарі, Непал) (Schillhammer H. Taxonomic revision of the Oriental species of Gabrius Stephens (Coleoptera: Staphylinidae) // Monographs on Coleoptera, 1997. — Vol. 1. — P. 36.);
• рід викопних трилобітівTolkienia із родини Acastidae (Phacopida) [25] ;
• викопний двустулковий молюск Martesia (Paramartesia) tolkieni[26] ;
• сорт орхідей Miltassia olmec x brassia Edvah Loo «Shelob Tolkien».

Повна бібліографія творів Дж. Р. Р. Толкіна

Твори англійського письменника Джона Рональда Руела Толкіна у переліку наводяться українською мовою при наявності оприлюднених перекладів і мовою оригіналу — за їх відсутності (із зазначенням приблизного перекладу у квадратних дужках).

Поезія Дж. Р. Р. Толкіна

До переліку поезій включено всі відомі та оприлюднені (за життя чи посмертно) поетичні твори Дж. Р. Р. Толкіна. Враховуючи природу поетичного перекладу, українською мовою їхні заголовки не наводяться.

• 1911 — «The Battle of the Eastern Field» // King Edward’s School Chronicle (Birmingham). — N.S. — Vol. 26. — No. 186 (March 1911). — P. 22—26 (повторна публікація: Mallorn. — No. 12 (1978). — P. 24—28);
• 1913 — «From the many-willow’d margin of the immemorial Thames» // The Stapeldon Magazine (Oxford). — Vol. 4. — No. 20 (December 1913). — P. 11;
• 1914 — «The Voyage of Eärendel the Evening Star» (надруковано у «The Book of Lost Tales 2» [Книга втрачених переказів] [27] );
• 1914 — «The Bidding of the Minstrel» («The Book of Lost Tales 2»);
• 1914 — «Tinfang Warble» («The Book of Lost Tales 1»);
• 1915 — «Goblin Feet» // Oxford Poetry 1915 / Ed. by G. D. H. C[ole] and T. W. E[arp]. — Oxford: Blackwell. P. 64—65. (повторна публікація у «The Annotated Hobbit»);
• 1915 — «You and Me / and the Cottage of Lost Play» («The Book of Lost Tales 1»);
• 1915 — «Kôr», під заголовком «The City of the Gods» надруковано у 1923: Microcosm (Leeds) — Vol. 8. — No. 1 (Spring 1923). — P. 8. (згодом у «The Book of Lost Tales 1»);
• 1915 — «Kortirion among the Trees» (нові редакції у 1937 р. й у 1960-их рр., «The Trees of Kortirion»);
• 1915 — «Over Old Hills and Far Away»;
• 1915 — «A Song of Aryador»;
• 1915 — «The Shores of Elfland»;
• 1916 — «Habbanan beneath the Stars»;
• 1916 — «The Sorrowful City»;
• 1917 — «The Song of Eriol» («The Book of Lost Tales 2»);
• 1917 — «The Horns of Ulmo»;
• 1920 — «The Happy Mariners» // The Stapeldon Magazine (Oxford). — Vol. 5. — No. 26 (June 1920). — P. 69—70. (складено у 1915 р.);
• 1920 — «The Children of Húrin» (розпочато, можливо, раніше, процес складання тривав до 1925 р.) («The Lays of Beleriand»);
• 1922 — The Clerke’s Compleinte” // The Gryphon (Leeds). — N.S. — Vol. 4. — No. 3 (December 1922). — P. 95;
• 1923 — «Iúmonna Gold Galdre Bewunden» // The Gryphon (Leeds). — N.S. — Vol. 4. — No. 4 (January 1923). — P. 130. (відредаговане видання: Oxford Magazine (Oxford). — Vol. 55. — No. 15 (4 March 1937). — P. 473.);
• 1923 — «The Eadigan Saelidan»;
• 1923 — «Why the Man in the Moon Came Down Too Soon» // A Northern Venture: Verses by Members of the University of Leeds University English School Association. — Leeds: At the Swan Press, [June] 1923. — P. 17—19.;
• 1923 — «Enigmala Saxonica — a Nuper Inventa Duo» // A Northern Venture: Verses by Members of the University of Leeds University English School Association. — Leeds: At the Swan Press, [June] 1923. — P. 20.;
• 1923 — «The Cat and the Fiddle: A Nursery-Rhyme Undone and its Scandalous Secret Unlocked» // Yorkshire Poetry (Leeds) — Vol. 2. — No. 19 (October — November 1923). — P. [1]—[3].;
• 1924 — «An Evening in Tavrobel» // Leeds University Verse 1914—1924. — Leeds: At the Swan Press, 1924. — P. 56.;
• 1924 — «The Lonely Isle» // Leeds University Verse 1914—1924. — Leeds: At the Swan Press, 1924 — P. 57.;
• 1924 — «The Princess Ni» // Leeds University Verse 1914—1924. — Leeds: At the Swan Press, 1924. — P. 58;
• 1925 — «Light as Leaf on Lindentree»;
• 1925 — «The Flight of the Noldoli from Valinor» («The Lays of Beleriand»);
• 1925–1931 — «The Lay of Leithian» («The Lays of Beleriand»);
• 1920-і рр. — «The Lay of Eärendel» («The Lays of Beleriand»);
• 1927 — «The Nameless Land» // Realities: An Anthology of Verse / Ed. by G. S. Tancred. — Leeds: At the Swan Press, 1927. — 31 p.;
• 1927 — «Adventures in Unnatural History and Medieval Metres, being the Freaks of Fisiologus» (Stapeldon Magazine (Oxford). — Vol. 7. — No. 40 (June 1927). — P. 123—125.):
  • «Fastitocalon»;
  • «Iumbo»;

  бл. 1931 — «Mythopoeia» («Tree and Leaf»);

  • 1931 — «Progress in Bimble Town» (Devoted to the Mayor and Corporation) // The Oxford Magazine (Oxford). — Vol. 50. — No. 1 (October 15th, 1931). — P. 212.;
  • 1933 — «Errantry» // The Oxford Magazine (Oxford). — Vol. 52. — No. 5 (November 9th, 1933). — P. 180.;
  • 1934 — «The Adventures of Tom Bombadil» // The Oxford Magazine (Oxford). — Vol. 52. — No. 13 (February 13th, 1934). — P. 464—465.;
  • 1934 — «Firiel» // The Chronicle of the Convent of the Sacred Heart, Roehampton, 4 (1934), — P. 30—32, ill.;
  • 1934 — «Looney» // The Oxford Magazine (Oxford). — Vol. 52. — No. 9 (January 18th, 1934). — P. 340.;
  • 1936 — «Songs for the Philologists», разом із Е. В. Ґордоном та іншими (Tolkien, J. R. R., Gordon, E. V. & others. Songs for the Philologists. — London: Department of English at University College, 1936. iv. — 32 p.):
    • «Bagme Bloma»;
    • «Éadig Béo þu!»;
    • «Frenchmen Froth»;
    • «From One to Five»;
    • «I Sat upon a Bench»;
    • «Ides Ælfscýne»;
    • «La Húru»;
    • «’Lit’ and ‘Lang’»;
    • «Natura Apis: Morali Ricardi Eremite»;
    • «Ofer Wídne Gársecg»;
    • «The Root of the Boot»;
    • «Ruddoc Hana»;
    • «Syx Mynet»;
    • «Ataremma», різні версії (квенья «Pater Noster» [Отче наш]), версії I—VI;
    • Aia María (квенья «Ave Maria» [Радуйся, благодатно!]), версії I—IV;
    • Літанія «Loreto» мовою квенья;
    • «Ortírielyanna» (квенья « Sub Tuum Praesidium »);
    • «Alcar і Ataren» (квенья «Gloria Patri»);
    • «Alcar mi tarmenel na Erun» (квенья «Gloria in Excelsis Deo»);
    • «Ae Adar Nín» (синдарин «Pater Noster»);
    • «The Adventures of Tom Bombadil»;
    • «Bombadil Goes Boating»;
    • «Errantry»;
    • «Little Princess Mee»;
    • «The Man in the Moon Stayed Up Too Late»;
    • «The Man in the Moon Came Down Too Soon»;
    • «The Stone Troll»;
    • «Perry-the-Winkle»;
    • «The Mewlips»;
    • «Oliphaunt»;
    • «Fastitocalon»;
    • «The Cat»;
    • «Shadow-Bride»;
    • «The Hoard»;
    • «The Sea-Bell»;
    • «The Last Ship»;

    Художня література

    • 1937 — «Гобіт, або Туди і звідти» (також «Гобіт, або мандрівка за Імлисті гори»; англ.The Hobbit or There and Back Again). — London: George Allen & Unwin, [21 September] 1937. — 312 p., [1] plate.;
    • 1945 — « Листок, намальований Ніґґлем »[28] (англ.Leaf by Niggle) // Dublin Review (London). — 432 (January 1945). — P. 46—61. (алегорична новела, згодом вміщена у збірці «Tree and Leaf»);
    • 1949 — «Фермер Джайлз із Гема» (англ.Farmer Giles of Ham). Embellished by Pauline Baynes. — London: George Allen & Unwin, [October] 1949. — 78, [1] p., [2] plates. (небувальщина на середньовічні мотиви);
    • 1953 — «The Homecoming of Beorhtnoth Beorhthelm’s Son» [Повернення Беортнота, Беортельмового сина], п’єса на ранньосередньовічні мотиви, написана алітераційним віршем, надрукована із супровідними есе: «Beorhtnoth’s Death» [Смерть Бертнота] і «Ofermod» [Овермод] // Essays and Studies by members of the English Association. — London. — N.S. — Vol. 6 (1953). — P. [1]—18.;
    • «Володар Перснів»[29] (англ.The Lord of the Rings)
      • 1954 — «Братство Персня» (англ.The Fellowship of the Ring). — London: George Allen & Unwin, [29 July] 1954. — 423 p. (перша частина «Володаря Перстенів»);
      • 1954 — «Дві вежі» (англ.The Two Towers). — London: George Allen & Unwin, [11 November] 1954. — P. [3]—352 p. (друга частина «Володаря Перстенів»);
      • 1955 — «Повернення короля» (англ.The Return of the King). — London: George Allen & Unwin, [20 October] 1955. P. [5]—416 p. (третя частина «Володаря Перстенів»);

      Наукові роботи

      • 1922«A Middle English Vocabulary» [Словник середньоанглійської мови];
      • 1925«Sir Gawain and the Green Knight» [Сер Ґавейн і Зелений Лицар], у співавторстві з Е. В. Ґордоном; виправлене і доповнене видання — 1967;
      • 1925«Some Contributions to Middle-English Lexicography» [Деякі доповнення до питання про середньоанглійську лексикографію] // The Review of English Studies [Журнал англійської філології]. — Vol. 1. — No. 2. — P. 210—215.;
      • 1925«The Devil’s Coach Horses» // The Review of English Studies. — Vol. 1. — No. 3. — P. 331—336.;
      • 1929«Ancrene Wisse and Hali Meiðhad» [“Ancrene Wisse” і «Hali Meiðhad»] // «Essays and Studies by members of the English Association» [Есе і студії членів Англійської асоціації]. — Oxford. — Vol. 14. — P. 104—126.;
      • 1932«The Name ‘Nodens’» [Про ім’я Nodens] // Report on the Excavation of the Prehistoric, Roman, and Post-Roman Site in Lydney Park, Gloucestershire. — Oxford: University Press for The Society of Antiquaries;
      • 1932–1934«Sigelwara Land», 2-і частини, надруковано у: Medium Aevum. — Oxford. — Vol. 1. — No. 3 (December 1932). — P. 183—196 і Vol. 3. — No. 2 (June 1934). — P. 95—111;
      • 1934«Chaucer as a Philologist: The Reeve’s Tale» [Чосер як філолог: Історія мажордома] // Transactions of the Philological Society. — London, Р. 1 — 70 (повторне відкриття діалектного гумору і впровадження «Генґуртського рукопису» в текстологію «Кентерберійських оповідань» Дж. Чосера);
      • 1937«Beowulf: The Monsters and the Critics» [“Беофульф: чудовиська і критики”]. — London: Humphrey Milford. — 56 p. (публікація лекції 1936 р.);
      • 1939«The Reeve’s Tale: version prepared for recitation at the ‘summer diversions’» [Історія судді: версія, підготована для декламації під час «літнього відпочинку»] — Oxford. — 14 p.;
      • 1939«On Fairy-Stories» [Про чарівні казки] (Лекція пам’яті Ендрю Ленґа 1939 р.), обґрунтування толкінівської філософії фантазування, скорочений варіант есе, оприлюдненого у 1947 р.;
      • 1944«Sir Orfeo» [Сер Орфео]. — Oxford: The Academic Copying Office. — 18 p. (видання середньовічної поеми);
      • 1947«On Fairy-Stories» (есе надруковане у: Essays presented to Charles Williams: Oxford University Press) — перша повна публікація есе із міркуваннями Дж. Р. Р. Толкіна з приводу філософії фантазування, представлена раніше у скороченій формі під час лекції пам’яті Ендрю Ленґа у 1939 р.;
      • 1953«Ofermod» [Овермод] і «Beorhtnoth’s Death» [Смерть Беортнота], два есе, надруковані разом із поемою «The Homecoming of Beorhtnoth, Beorhthelm’s Son» [Повернення Бертнота, Беортельмового сина] // Essays and Studies by members of the English Association. — Vol. 6;
      • 1953«Middle English „Losenger“: Sketch of an etymological and semantic enquiry» [Середньоанглійський «Losenger»: Нарис про одне семантико-етимологічне розслідування] // Essais de philologie moderne: Communications présentées au Congrès International de Philologie Moderne (1951): Les Belles Lettres;
      • 1962«Ancrene Wisse: The English Text of the Ancrene Riwle», Early English Text Society: Oxford University Press;
      • 1963«English and Welsh» [Англійська і валійська мови] // Angles and Britons: O’Donnell Lectures: University of Cardiff Press;
      • 1964Вступ до «Tree and Leaf» [Дерева і листа], подробиці створення та композиції «Листка, виконаного Ніґґлем» англ.Leaf by Niggle і есе «Про чарівні казки» англ.On Fairy-Stories.
      • 1966 внесок у видання «Jerusalem Bible» [Єрусалимської біблії] (як перекладача та лексикографа);
      • 1966Вступ до 2-го видання «Володаря Перснів», із коментарями про першу реакцію на книгу, мотиви її написання та ставлення до алегорії;
      • 1966«Tolkien on Tolkien» [Толкін про Толкіна] (автобіографічне);

      Посмертні публікації

      • 1975 — «Guide to the Names in The Lord of the Rings» [Путівник по власних назвах у «Володарі Перстенів»] (редакторська версія) оприлюднена у «A Tolkien Compass» [Толкінівському компасі] за редакцією Джареда Лобделла англ.Jared Lobdell. Був написаний спеціально для роботи полегшення перекладачів роману «Володар Перстенів», повна версія «Путівника…», під назвою «Nomenclature of The Lord of the Rings» [Номенклатура «Володаря Перстенів»], була оприлюднена у 2005 р. у «Довіднику читача по „Володарю Перстенів“» Вейна Геммонда (lang-en|Wayne Hammond) та Крістіни Скалл (англ.Christina Scull) (A Tolkien Compass. Ed. by Jared Lobdell. — La Salle, Ill.: Open Court, 1975. — P. [155] — 201.);
      • 1975 — Переклади: «Sir Gawain and the Green Knight» [Сер Ґавейн і Зелений Лицар], «Pearl» [Перлина] та «Sir Orfeo» [Сер Орфео] (Sir Gawain and the Green Knight, Pearl, and Sir Orfeo. Translated by J.R.R. Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [September] 1975. — P. [3] — 146, [1] p.);
      • 1976 — «The Father Christmas Letters» [Листи від Діда Мороза]. Ed. by Baillie Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [2 September] 1976. — [48] p.;
      • 1977 — «Сильмариліон» (The Silmarillion. Ed. by Christopher Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [15 September] 1977. — Pp. [3] — 365 p.);
      • 1979 — «Pictures by J. R. R. Tolkien» [Малюнки Дж. Р. Р. Толкіна]. Foreword and Notes by Christopher Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [1 November] 1979. — [103] p.;
      • 1980 — «Unfinished Tales of Númenor and Middle-earth» [Незавершені перекази Нýменору і Середзем’я]. Edited with introduction, commentary, index and maps by Christopher Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [2 October] 1980. — [7], 172 p., [1] plate.;
      • 1980 — «Poems and Stories» [Поезії й історії]. Illustrated by Pauline Baynes. — London: George Allen & Unwin, [29 May] 1980. — 342 p. (компіляція з «The Adventures of Tom Bombadil», «The Homecoming of Beorhtnoth Beorhthelm’s Son», «On Fairy-Stories», «Leaf by Niggle», «Farmer Giles of Ham» та «Smith of Wootton Major»);
      • 1981 — Letters of J.R.R. Tolkien [Листи Дж. Р. Р. Толкіна]: A Selection. Ed. by Humphrey Carpenter, with the assistance of Christopher Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [20 August] 1981. — [5], 463 p., [1] plate.;
      • 1981 — «The Old English „Exodus“ Text» [Давньоанглійський текст «Exodus»]. Text, translation, and commentary by J.R.R. Tolkien. Ed. by Joan Turville-Petre. — Oxford: At the Clarendon Press, 1981 [Published 28 January 1982]. x, — 85 p.;
      • 1982 — «Finn and Hengest: The Fragment and the Episode» [Фінн і Генґест: фрагмент та епізод]. Ed. by Alan Bliss. — London: George Allen & Unwin, 1982 [Published 20 January 1983]. xii, — 180 p.;
      • 1982 — «Mr. Bliss» [Містер Блісс]. — London: George Allen & Unwin, [20 September] 1982. — [103] p.;
      • 1983 — «The Monsters and the Critics and Other Essays» [Чудовиська і критики]. Ed. by Christopher Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [3 March] 1983. — [5], 240 p. (збірка есе);
        • «Beowulf: the Monsters and the Critics» (1936);
        • «On Translating Beowulf» [Перекладаючи «Беовульфа»] (1940);
        • «On Fairy-Stories» (1947);
        • «A Secret Vice» [Таємний порок] (1930);
        • «English and Welsh» (1955);
        • «The Book of Lost Tales 1» [Книга втрачених переказів — 1]. Part I. Ed. by Christopher Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [27 October] 1983. — [5], 297 p., [1] plate. (The History of Middle-earth; 1);
        • «The Book of Lost Tales 2» [Книга втрачених переказів — 2]. Part II. Ed. by Christopher Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [16 August] 1984. — [5], 385 p., [1] plate. (The History of Middle-earth; 2);
        • «The Lays of Beleriand» [Пісні Белеріанду]. Ed. by Christopher Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [22 August] 1985. — [6], 393 p., [1] plate. (The History of Middle-earth; 3);
        • «The Shaping of Middle-earth» [Окреслення Середзем’я…]: The Quenta, the Ambarkanta, and the Annals together with the earliest ‘Silmarillion’ and the first Map. Ed. by Christopher Tolkien. — London: George Allen & Unwin, [21 August] 1986. — [5], 380 p., [2] plates. (The History of Middle-earth; 4);
        • «The Lost Road and Other Writings» [Утрачена дорога та інші документи]: Language and Legend before ‘The Lord of the Rings’ . Ed. by Christopher Tolkien. — London: Unwin Hyman, [27 August] 1987. — Pp. [iii] — viii, 455 p. (The History of Middle-earth; 5);
        • «The Return of the Shadow» [Повернення тіні]: The History of The Lord of the Rings, Part One. [Edited by] Christopher Tolkien. — London: Unwin Hyman, [25 August] 1988. — Pp. [iii] — xii, 497 p., [1] plate. (The History of Middle-earth; 6).;
        • «The Treason of Isengard» [Зрада Ізенґарда]: The History of The Lord of the Rings, Part Two. [Edited by] Christopher Tolkien. — London: Unwin Hyman, [7 September] 1989. — vi, [i], 504 p., [1] plate. (The History of Middle-earth; 7);
        • «The War of the Ring» [Війна Персня]: The History of The Lord of the Rings, Part Three. [Edited by] Christopher Tolkien. — London: Unwin Hyman, [September] 1990. — xi, 476 p., [1] plate. (The History of Middle-earth; 8).;
        • «Sauron Defeated» [Розбитий Саурон]: The End of the Third Age: (The History of The Lord of the Rings, Part Four); The Notion Club Papers and The Drowning of Anadûnê. Ed. by Christopher Tolkien. xi, 482 pp., [2] plates. — London: HarperCollinsPublishers, [6 January] 1992. — xi, 482 p. (The History of Middle-earth; 9). (разом із «The Notion Club Papers» [Нотатки Клубу «Думка»]) (1992);
        • «Morgoth’s Ring» [Перстень Морґота]: The Later Silmarillion, Part One: The Legends of Aman. Ed. by Christopher Tolkien. — London: HarperCollinsPublishers, [23 September] 1993. — x, 471 p., [1] plate. (The History of Middle-earth; 10).;
        • «The War of the Jewels» [Війна за Самоцвіти]: The Later Silmarillion, Part Two: The Legends of Beleriand. Ed. by Christopher Tolkien. — London: HarperCollinsPublishers, [September] 1994. — xii, 470 p. (The History of Middle-earth; 11).;
        • «The Peoples of Middle-earth» [Народи Середзем’я]. Ed. by Christopher Tolkien. — London: HarperCollinsPublishers, [September] 1996. — xiii, 482 p., [1] plate. (The History of Middle-earth; 12).;
        • «Index» [Індекс] (2002);

        Аудіозаписи

        • 1967«Poems and Songs of Middle-earth» [Поезія й пісні Середзем’я]: Caedmon TC 1231;
        • 1975«J. R. R. Tolkien Reads and Sings his The Hobbit & The Lord of the Rings» [Дж. Р. Р. Толкін читає фрагменти з «Гобіта» і «Володаря Перстенів», а також співає пісні із них]: Caedmon TC 1477, TC 1478 (ґрунтується на аудіозаписах Джорджа Сейєра (англ.George Sayer), серпень 1952 р.).