Чому у сови очі попереду

0 Comments

Чому у сови очі попереду

Що й казати, ставлення до сов особливе. Й інтерес, і повага — але і якийсь страх. Ніби і птахи: істоти, загалом, не небезпечні. Але ось очі величезні, круглі. А їхні Нічні крики — це взагалі жах!

Звісно, все це емоції й не більше. Сови — це лише птахи. Щоправда, ці птахи чудово пристосовані до свого способу життя. А спосіб життя в них доволі своєрідний: літають вони вночі і живляться дрібними ссавцями. Переважно — мишоподібними гризунами. Тут, передусім, необхідно згадати про їхні великі очі, саме завдяки їм сови можуть бачити в майже цілковитій темряві. Але й очей іноді виявляється недосить — це коли в безмісячну ніч у густому лісі в траві з’являється здобич. Яку потрібно спіймати, а їсти хочеться! Тоді ці птахи використовують слух, а слух у них просто неймовірний! Вони, наприклад, чують, як людина згинає пальці — коли ці пальці не торкаються долоні й один одного. А це означає, що сови чують, як рухаються сухожилля і скорочуються м’язи! Тому не дивно, що вони можуть виявити шерхіт у траві або слабкий писк на відстані десятків метрів. У цьому їм допомагає ціла система вловлювання звуків. До цієї системи входить і сам орган слуху (він у сов дуже чутливий), і своєрідні зовнішні вушні раковини з оперення і шкіри, наприклад, у інших птахів таких пристосувань немає. Це, по-перше, плоский лицевий диск: він особливим чином розподіляє звуки і направляє їх до вух. Ось звідки в сов такі дивні і, нібито, моторошні «обличчя»! Проте, ті, хто позбавлений цих упереджень, побачивши фото сов, кажуть так: «які симпатичні істоти!». Чесно кажучи, особисто мені ця точка зору до вподоби більше.

Узагалі сов почути дуже складно — вони ж і взимку, і літом покриті м’яким оперенням. Тому їхній політ майже безшумний і миші виявляють їх в останню мить. Але час від часу сови видають себе своїми знаменитими криками. Про які чого тільки не кажуть. Найчастіше не дуже хороше. Вони, мовляв, біду віщують. Я думаю, не варто гаяти час на те, щоб довести, що всі ці «знання», м’яко кажучи, не відповідають дійсності. І немає більше совам чого робити: попереджати нас про щось! Або, тим паче, залякувати. В них і своїх справ повно. Ці крики — лише сигнал особинам свого виду: інформація про те, що територія зайнята. До речі, при виборі ділянок мешкання сови вельми консервативні. З якихось причин на одних територіях вони оселяються регулярно, а інші не дуже-то й жалують. Наприклад, на найбільшому острові дельти Дніпра Білогрудому, напроти міста Гола Пристань, сови «застовпили» ділянку вже доволі давно. У всякому разі, їхні крики мені доводиться регулярно чути починаючи з лютого 1993 року. (Благо, будинок автора знаходиться в тій частині міста, яка виходить до річки Голопристаньська Конка: а за цією річкою знаходиться згаданий острів.) А востаннє цей крик лунав уже в цьому році: в лютому і березні. Звісно, весь цей час тут не міг мешкати один і той же птах. Імовірно, в різні роки господарі цього «совиного маєтку» були різні. Одні йдуть із життя — помирають чи гинуть. Хтось може відлітає. А на їхньому місці з’являються інші. Життя триває, «маєток» не пустує. І це добре.

Часом крики подають молоді птахи, ті, які вже вилетіли з гнізда, але кого батьки продовжують підгодовувати. За цими звуками дорослі знаходять своїх «чад» — уже великих, але ще не вмілих, і виділяють їм «стипендію». Точніше, (якщо все-таки користуватися аналогіями з життя людей) «передачу студенту з дому». Тільки не у вигляді об’ємної сумки з домашніми пиріжками і ковбасою, а у вигляді мишки. Як кажуть, кожному своє. їсти ж хочеться!

Сов в Україні 13 видів. Із них тих, хто гніздиться, 11 видів. Одна з найтиповіших серед них сова болотяна. Незважаючи на таку назву, болотяні сови мешкають не тільки на болотах і в плавнях, але й подекуди в лісах і на сільгоспугіддях. І навіть на морських островах. Живляться вони мишоподібними гризунами, гніздяться на землі й деревах. У кладці 3-5 яєць, із яких через 28 днів виводяться пташенята. Вони залишаються в гнізді близько місяця, а потім і в них починається самостійне життя.

Дуже схожа на сову болотяну сова вухата — тільки оперення в неї іншого кольору. І добре помітні «вушка», тому цю сову дуже легко відрізнити від інших сов. Цей вид, до речі, теж оселяється в плавнях: той крик із острова Білогрудого — саме крик сови вухатої.

Усі сови — птахи винятково корисні. Думаю, доводити цього не потрібно. Адже не так вже й рідко наші поля (а також міста й села) переживають справжні нашестя полівок і мишей.

Біда в тім, що людина тільки відносно недавно зрозуміла, наскільки корисні сови, а до того птахів цих винищували нещадно і незміряно. Навіть премії за їхнє винищення виплачували — як і за знищення денних хижих птахів. Це винищення тривало і в другій половині 20 століття! Але на початку 1960-х у журналі «Охота и охотничье хозяйство» з’явилася стаття професора Московського державного університету Георгія Петровича Дементьєва «Чи потрібно винищувати хижих птахів?». Про автора можна було б (і варто) написати не статтю — книгу. Високоосвічена людина, авторитетний орнітолог, знавець хижих птахів. Майже легенда, один із творців радянської орнітологічної школи.

І ця стаття була дуже своєчасна. Оскільки після її появи розпочато обговорення дуже важливої теми. Результатом цієї дискусії стала поява документу, який, як і стаття, увійшов у історію.

Це був наказ № 173 Головного управління мисливського господарства і заповідників РСФСР від 1 липня 1964 року. «Враховуючи нові дані про біологію хижих птахів і значну користь, яку вони приносять у сільському, мисливському, лісовому господарствах і охороні здоров’я. Заборонити відстріл і розорення гнізд усіх видів хижих птахів і сов усіх видів у мисливських угіддях загального користування на всій території РСФСР».

Згодом дію заборони на винищення хижих птахів було поширено на всю територію СРСР. Сталося: організоване винищення зупинили!

Щоправда, і після заборони на винищення «золотий вік» для сов не настав. Як і для денних хижих птахів, для соколоподібних. Вирубування старих лісів, осушення боліт, застосування отрутохімікатів губили й гублять цих птахів. А деякі види постраждали особливо — і були занесенні в червоні книги і червоні списки: світу, Європи, колишнього СРСР, України.

Серед них — пугач, найбільша сова світової фауни. Розміри в нього дійсно показні: довжина тіла до 75 см, розмах крил — до 160-180 см! В Україні пугач нині дуже рідкісний: його гнізда можна зустріти тільки в Карпатах, на Поліссі й подекуди на сході — в Луганській області. Але ще не так давно гніздився пугач і в степовому краї, зокрема, на батьківщині автора: на території Херсонської області, поблизу Дніпра і Дніпро-Бузького лиману. Тут його гнізд не вдавалося виявити вже багато років, хоча зрідка з’являються чутки, що цього птаха все-таки бачили. Але нині єдина достовірна знахідка гніздування цієї величезної сови в степовій зоні відноситься до Сиваша: там його виявили українські зоологи.

За певних обставин (у сутінках або вдень при дуже сильній хмарності) за пугача можна вважати мешканку тундри сову білу. Але при більш-менш нормальному освітлені розрізнити їх доволі просто, навіть не будучи орнітологом: у пугача колір оперення жовтувато-бурий. Ну а біла сова — вона і є біла. Або біла з сірими відмітинами. Та й «вух» у неї немає. В Україні цей вид з’являється в листопаді-березні — ці гості з півночі в нас зимують. Ловлять гризунів і перечікують нелегкі часи. Все-так січень у Харківській області чи на Житомирщині не те, що січень на Кольському півострові! Правда зустрічається в нас сова біла не так вже й часто, хоча цей вид і мігрує взимку, але зазвичай далеко на південь не летить і зимує на півночі лісової зони, в тайзі. Але в суворі зими сов білих у наших краях зустрічають частіше.

. Сови — істоти дивовижні! Вони корисні, вони цікаві для вивчення, вони володіють досконалими пристосуваннями до нічного способу життя. Вони, зрештою, частина того великого і загадкового, що ми називаємо Природою. Тому, дорогі земляки, мешканці України, якщо вам зустрінеться сова в природі, не піднімайте на неї ні палицю, ні рушницю, не вбивайте сов: ні великих, ні дрібних, ні рідкісних, ні звичайних! Адже ці птахи теж мають право на життя. Як і все живе.

✅Очі і зір

Очі іноді називають живим фотоапаратом, оскільки оптична система ока, яка дає зображення, схожа з об’єктивом фотоапарата, але вона значно складніша.

Око людини (і багатьох тварин) має майже кулясту форму, воно захищене щільною оболонкою, званою склерою. Передня частина склери – рогова оболонка прозора. За роговою оболонкою (рогівкою) розташована райдужна оболонка, яка у різних людей може мати різний колір. Між рогівкою і райдужною оболонкою знаходиться водяниста рідина.

У райдужній оболонці є отвір – зіниця, діаметр якого в залежності від освітлення може змінюватися приблизно від 2 до 8 мм. Змінюється він тому, що райдужна оболонка здатна розсуватися. За зіницею розташоване прозоре тіло, формою схоже на збиральну лінзу, – це кришталик, він оточений м’язами, що прикріплюють його до склери.

За кришталиком розташоване скловидне тіло. Воно прозоро і заповнює всю іншу частину ока. Задня частина склери – очне дно – покрито сітчастою оболонкою (сітківкою). Сітківка складається з найтонших волокон, які, як ворсинки, вистилають очне дно. Вони являють собою розгалужені закінчення зорового нерва, чутливі до світла.

Як виходить і сприймається оком зображення?

Світло, що падає в око, заломлюється на передній поверхні ока, в рогівці, кришталику і склоподібному тілі (тобто в оптичній системі ока), завдяки чому на сітківці утворюється дійсне, зменшене, перевернуте зображення розглянутих предметів.

Світло, падаючи на закінчення зорового нерва, з яких складається сітківка, дратує ці закінчення. Подразнення по нервових волокнах передаються в мозок, і людина отримує зорове враження, бачить предмети. Процес зору коригується мозком, тому предмет ми сприймаємо прямим.

А яким чином створюється на сітківці чітке зображення, коли ми переводимо погляд з віддаленого предмета на близький чи навпаки?

В оптичній системі ока в результаті його еволюції виробилася чудова властивість, що забезпечує отримання зображення на сітківці при різних положеннях предмета. Що ж це за властивість?

Кривизна кришталика, а значить, і його оптична сила можуть змінюватися.

Коли ми дивимося на далекі предмети, то кривизна кришталика порівняно невелика, тому що м’язи, що оточують його, розслаблені. При переведенні погляду на довколишні предмети м’язи стискають кришталик, його кривизна, а отже, і оптична сила збільшуються.

Здатність ока пристосовуватися до бачення як на близькій, так і на далекій відстані називається акомодацією ока (в пер. з лат. «Пристосування»). Межа акомодації настає, коли предмет знаходиться на відстані 12 см від ока.

Відстань найкращого бачення (це відстань, при якій деталі предмета можна розглядати без напруги) для нормального ока дорівнює 25 см. Це слід враховувати, коли пишете, читаєте, шиєте і т. д.

Яку перевагу дає зір двома очима?

По-перше, ми бачимо більший простір, тобто збільшується поле зору. По-друге, зір двома очима дозволяє розрізняти, який предмет знаходиться ближче і який – далі від нас. Річ у тому, що на сітчатках правого і лівого ока виходять відмінні один від одного зображення, ми ніби бачимо предмети зліва і справа.

Чим ближче предмет, тим помітніше це розходження, воно і створює враження різниці у відстанях, хоча, звичайно, зображення зливаються в нашій свідомості в одне. Завдяки зору двома очима ми бачимо предмет об’ємним, не плоским.

Питання для самоперевірки

  • Як виходить і сприймається зображення оком?
  • Як створюється чітке зображення на сітківці, коли переводять погляд з віддаленого предмета на близький?
  • Яку перевагу дає зір двома очима?

Завдання

  • Використовуючи додаткову літературу та Інтернет, накресліть схему побудови зображення у фотоапараті.
  • Підготуйте презентацію про сучасні фотоапарати та їх використання в побуті і техніці.

Короткозорість і далекозорість. Окуляри

Завдяки акомодації зображення розглянутих предметів виходить якраз на сітківці ока. Це виконується, якщо око нормальне.

Око називається нормальним, якщо воно в ненапруженому стані збирає паралельні промені в точці, що лежить на сітківці. Найбільш поширені два недоліки ока – короткозорість і далекозорість.

Короткозорим називається таке око, у якого фокус при спокійному стані очного м’яза лежить всередині ока. Короткозорість може бути обумовлена великим видаленням сітківки від кришталика в порівнянні з нормальним оком.

Якщо предмет розташований на відстані 25 см від короткозорого ока, то зображення предмета вийде не на сітківці (як у нормального ока), а ближче до кришталика, попереду сітківки. Щоб зображення виявилося на сітківці, потрібно наблизити предмет до ока. Тому у короткозорого ока відстань найкращого бачення менше 25 см.

Вади зору

Далекозорим називається око, у якого фокус при спокійному стані очного м’яза лежить за сітківкою.

Далекозорість може бути обумовлена тим, що сітківка розташована ближче до кришталика в порівнянні з нормальним оком. Зображення предмета виходить за сітківкою такого ока. Якщо предмет видалити від ока, то зображення потрапляє на сітківку, звідси і назва цього недоліку – далекозорість.

Різниця в розташуванні сітківки навіть у межах одного міліметра вже може призводити до помітної короткозорості або далекозорості.

Люди, що мали в молодості нормальний зір, в літньому віці стають далекозорими. Це пояснюється тим, що м’язи, що стискають кришталик, слабшають і здатність акомодації зменшується. Відбувається це і через ущільнення кришталика, що втрачає здатність стискатися. Тому зображення виходить за сітківкою.

Короткозорість і далекозорість усуваються застосуванням лінз. Винахід окулярів стало великим благом для людей, що мають вади зору.

Які ж лінзи слід застосовувати для усунення цих недоліків зору?

У короткозорого ока зображення виходить всередині ока попереду сітківки. Щоб воно пересунулося на сітківку, потрібно зменшити оптичну силу заломлюючої системи ока. Для цього застосовують розсіювальну лінзу.

Корекція вад зору за допомогою лінз

Оптичну силу системи далекозорого ока потрібно, навпаки, посилити, щоб зображення потрапило на сітківку. Для цього використовують збиральну лінзу.

Отже, для виправлення короткозорості застосовують окуляри з увігнутими, розсіювальними лінзами. Якщо, наприклад, людина носить окуляри, оптична сила яких дорівнює -0,5 дптр (або -2 дптр, -3,5 дптр), то, значить, вона короткозора.

В окулярах для далекозорих очей використовують опуклі, що збирають лінзи. Такі окуляри можуть мати, наприклад, оптичну силу: