§ 10. Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні

1964-1985 рр. — період застою; 14 жовтня 1964 р. — усунення з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. Обрання на цю посаду Л. Брежнєва; 25 травня 1972 р. — увільнення від обов’язків першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста. Обрання на цю посаду В. Щербицького; 19-20 квітня 1978 р. — ухвалення нової Конституції УРСР.

1. Криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку

Період 1964-1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі отримав назву «застій». Ця назва не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися в другій половині 1960-х — першій половині 1980-х рр., але відзеркалює загальну тенденцію соціально-економічного і політичного розвитку радянської системи. Застій не передбачає припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (доволі значні у другій половині 1960-х рр.), реалізовувалися п’ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерне досягнення відносної соціальної та матеріальної стабільності, порівняно з попередніми періодами рівня життя основної маси населення. Проте навіть у межах СРСР Україна за рівнем споживання посідала п’яте місце серед союзних республік, хоча мала другий у Союзі рівень економічного потенціалу.

Системна криза — криза базових цінностей, на яких побудована певна модель розвитку.

СИСТЕМНА КРИЗА РАДЯНСЬКОЇ МОДЕЛІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

відмова або повільне запровадження нових технологій;

невисока якість більшості товарів;

продовольча криза; хронічна криза сільського господарства;

прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати);

переважно екстенсивний шлях розвитку економіки;

висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції.

воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо);

нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. «Старіння» керівництва;

недієздатність законодавчих органів;

втрата динамічності в розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн;

корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв’язків, особистої відданості;

посилення репресій проти інакодумців.

розчарування у правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму);

розбіжності між ідеологічними догмами і реаліями життя;

усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму;

зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві;

посилення ідеологічного тиску на суспільство.

бездумна експлуатація природних ресурсів;

відсутність наукового обґрунтування у розміщенні виробничих потужностей;

руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо);

поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання дитячих захворювань і народжуваності нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо).

Етапи періоду застою

I етап (1965-1970) — спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи Косигіна).

II етап (1970-1982) — наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи.

III етап (1982-1985) — зміни у партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства.

Корупція — негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами їх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення.

2. Офіційні ідеологічні концепції. Неосталінізм

З усуненням М. Хрущова від влади відбувається поступовий відхід від проголошеного курсу на безпосереднє будівництво комунізму. У 1967 р. була висунута концепція «розвинутого соціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний «стрибок» у комунізм. Має минути час, упродовж якого соціалізм повинен розвиватися на власному ґрунті. Саме такий соціалізм називається «зрілим», «розвинутим». Характеристики розвинутого соціалістичного суспільства були зафіксовані в преамбулі Конституції СРСР 1977 р. Основні складові «розвинутого соціалізму» — це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей — радянський народ».

Леонід Брежнєв, генеральний секретар ЦК КПРС (1964-1982 рр.)

Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з певним врахуванням сучасного розвитку.

Уже з самого початку усунення Хрущова від влади брежнєвське керівництво намагається реабілітувати сталінізм і особисто Сталіна. Уперше таку спробу здійснили на XXIII з’їзді КПРС (1966). З підручників вилучили тексти про культ особи Сталіна, почали з’являтися книги й фільми, які показували цього діяча з позитивного боку.

3. Політико-правовий статус УРСР у складі СРСР. Конституція УРСР 1978 р.

УРСР за період існування радянської влади мала основні атрибути державності: Основний закон, систему органів влади, герб, гімн, прапор, столицю, кордони, а насправді перебувала у стані державного безправ’я.

У 1977 р. Верховна Рада СРСР ухвалила нову конституцію, а в 1978 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР затвердила відповідний до союзного новий Основний закон республіки.

Згідно з нею УРСР мала право приймати Основний закон, вносити до нього зміни та доповнення, ухвалювати поточні закони, вийти із складу Союзу, організовувати діяльність органів державної влади та управління, здійснювати керівництво економікою, розробляти і затверджувати плани соціально-економічного розвитку, керувати галузями народного господарства республіканського підпорядкування, житловим і комунальним господарством, освітою, культурою, наукою, медициною; установлювати порядок використання землі, надр, лісів; забезпечувати охорону державного порядку, прав і свобод громадян.

Проте кожне з цих положень обмежувалося союзними органами. Право на вихід зі складу СРСР не було підкріплене жодними правовими нормами. Центр фактично перебрав на себе управління промисловістю республіки, використанням її надр і природних ресурсів. Тільки незначну частку бюджету можна було витрачати республіці на власний розсуд. Самостійну зовнішню і зовнішньоекономічну діяльність УРСР проводити не могла.

УРСР мала свої органи державної влади. Функції вищого законодавчого органу покладалися на Верховну Раду УРСР. До її компетенції входило: схвалення конституції і внесення до неї змін і доповнень, визначення основних засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження планів соціально-економічного розвитку, бюджетів, визначення порядку діяльності місцевих органів влади, ратифікація та денонсування міжнародних договорів.

Проте насправді більшість вказаних функцій перебрали на себе партійні органи, які постановами і резолюціями ЦК КПУ розв’язували ті питання, що мав вирішувати вищий законодавчий орган держави.

Верховна Рада УРСР

Вибори до Верховної Ради проводились один раз на 5 років. Проте реального вибору не було. Виборці голосували за єдиний список партійних і безпартійних, який був заздалегідь укладений. Верховна Рада мала сесійну форму роботи і скликалася двічі на рік.

Постійно чинним вищим органом влади була Президія ВР УРСР. Вона, зокрема, приймала чинні законодавчі акти, вносила до них зміни, утворювала і ліквідовувала міністерства та державні комітети, здійснювала керівництво і контроль над місцевими органами влади.

Вищим виконавчим і розпорядчим органом була Рада Міністрів УРСР, яка керувала цілою системою міністерств, відомств, державних комітетів. Реально вона була лише однією з управлінських ланок союзних виконавчих органів влади. Більшість постанов, розпоряджень, рішень дублювали союзні документи.

Місцеві органи влади були представлені системою рад різних рівнів: від обласних до сільських. Ради виконували як законодавчу, так і виконавчу функції. Але насправді не мали жодної. Уся їхня діяльність залежала від партійних органів.

Над усією цією структурою влади стояла комуністична партія. У новій конституції (стаття 6) вперше запроваджувалася норма: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС».

• 1. Як визначалася у конституції роль комуністичної партії в політичній системі?
• 2. Чи могла така норма існувати в конституціях тогочасних західноєвропейських демократичних держав? Поясніть свою думку.
• 3. Чому, на вашу думку, у конституції республіки закріплювалася керівна роль КПРС, а не КПУ?

4. Суспільно-політичне життя республіки в період перебування на посаді першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста

Із липня 1963 р. республіканську партійну організацію очолював Петро Шелест. Своїй кар’єрі й посаді першого секретаря ЦК КПУ він завдячував М. Хрущову, хоча в 1964 р. Шелест відіграв активну роль в усуненні останнього від влади.

У своїй діяльності П. Шелест обстоював вірність компартійній ідеології з поміркованим українофільством. Так, він був ініціатором активного придушення будь-яких проявів дисидентського руху і рішучої боротьби з поширенням антирадянських настроїв в Україні. Саме П. Шелест санкціонував здійснення масових арештів опозиційних до радянського режиму представників української інтелігенції у серпні-вересні 1965 р.

Одночасно з цим період перебування на посаді першого секретаря партійної організації республіки П. Шелеста (1963-1972 рр.) став, на думку багатьох вітчизняних істориків, періодом найвищого прояву автономістських тенденцій в українському керівництві. Він намагався обстоювати перед союзним керівництвом економічні інтереси України, виступав за надання республіці більших прав у внутрішній та зовнішній політиці. Шелест також не погоджувався з тогочасною політикою поступової русифікації України. Так, у 1966 р. у промові на З’їзді письменників України він рішуче виступив на захист рідної мови, заявивши: «Слід дбайливо, із повагою ставитися до нашої рідної, чудової української мови. Це наш скарб, велика спадщина, яку кожний з нас і насамперед ви, письменники, повинні берегти і розвивати». Завдяки підтримці П. Шелеста в Україні з’явилися нові україномовні газети, збільшилася кількість програм українською мовою на республіканському телебаченні. Українською мовою почала виходити наукова література, що дало поштовх розвитку спеціальної україномовної термінології.

На передньому плані зліва направо Микита Хрущов і Петро Шелест на відкритті Північно-Кримського каналу

Він також намагався зробити мовою діловодства в УРСР українську й здійснити українізацію управлінського апарату.

Шелест захищав від звинувачень у націоналізмі письменників О. Гончара та І. Дзюбу. У 1970 р. він сам видав книгу «Україна наша Радянська». Багатьох здивувало, як прихильно перший секретар ЦК КПУ писав про призабуті за радянські часи сторінки української історії. Союзне керівництво й особисто Л. Брежнєв тривалий час спокійно сприймали «українофільство» П. Шелеста. Однак у березні 1972 р. на політбюро ЦК КПРС П. Шелест й очолюване ним керівництво ЦК КПУ зазнало нищівної критики за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». Наприкінці травня цього самого року його звільнили з посади першого секретаря ЦК КПУ й обрали на цю посаду Володимира Щербицького. У квітні 1973 р. в журналі «Комуніст України» з’явилася розгромна рецензія на книгу П. Шелеста «Україна наша Радянська», де автора відкрито звинуватили в буржуазному націоналізмі. На пленумі ЦК КПУ, що відбувся після цього, колишнього першого секретаря звинуватили в ідеалізації українського козацтва і Запорізької Січі, недооцінці ролі й значення єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу, недостатній увазі до братерської дружби українського і російського народів. П. Шелеста вивели зі складу політбюро ЦК КПРС і відправили на пенсію «за станом здоров’я».

Поштовхом до такого повороту у ставленні союзного центру до керівництва союзної республіки стали події «празької весни» 1968 р. попри те, що Шелест засуджував реформаторську діяльність комуністів Чехословаччини. Після подій у Чехословаччині Москва стала непокоїтися будь-якими проявами самостійності своїх ставлеників.

Документи розповідають

З передовиці газети «Правда»

«У книзі, яка має назву «Україна наша Радянська», непомірно багато місця відводиться минулому України, її дожовтневій історії, водночас слабко показуються такі епохальні події, як перемога Великого Жовтня, боротьба за побудову соціалізму При цьому порушуються ленінські принципи класово-партійного, конкретно-історичного підходу до аналізу окремих історичних явищ і фактів. Особливо наочно це виявилося у характеристик Запорізької Січі. Автор значною мірою ідеалізує українське козацтво і Запорізьку Січ. Розглядає їх як однорідну, так би мовити, позакласову спільність. Слід відзначити, що останніми роками в нашій літературі з’явилось ряд книг (Р. Іваничука, С. Плачинди, І. Білика), для яких характерна ідеалізація патріархальщини. Прикрашаючи минуле, такі автори протиставляють його сучасності. Книга «Україна наша Радянська» не тільки не допомагає розвінчувати подібні явища, а, навпаки, обмежує можливості критики антиісторичних тенденцій у висвітленні минулого українського народу в художніх і наукових виданнях».

Зі спогадів П. Шелеста

«Мені Суслов (головний ідеолог брежнєвської доби) кричав: «Архаїзм — ці ваші козаки!» Я йому відповів: «Якби не козаки, то й тебе б тут не було — козаки закрили грудьми кордони країни від кочових орд, від турків. Козаків ще царі використовували для захисту Вітчизни, для освоєння південних земель. І ми перед ними повинні голову схиляти, а ви тут таке базікаєте. Образливо. »

• Що в книзі П. Шелеста могло стати підставою для її нищівної критики?
• Чи справді П. Шелест висловлював сепаратистські наміри?

КЕРІВНИЦТВО УРСР

Перші секретарі ЦК КПУ

Голови Президії Верховної Ради УРСР

§ 7. Зміни у соціально-економічному житті. Усунення М. Хрущова від влади

1954 р. — початок освоєння цілинних земель; 1957 р. — запровадження системи раднаргоспів; початок масового житлового будівництва; 1958 р. — ліквідація МТС; 1959 р. — початок кампанії зі збільшення посівних площ для вирощування кукурудзи; 1960 р. — створення республіканського раднаргоспу УРСР; 1961 р. — грошова реформа; 1964 р. — запровадження пенсій для колгоспників.

1. Реформи в сільському господарстві та їхні наслідки

Найслабшою ланкою радянської економіки було сільське господарство. На 1945 р. воно становило 60 % довоєнного виробництва. Рівень зростання продукції в сільському господарстві за період 1949-1952 рр. становив лише 10 %, у той час як у промисловості — 230 %. До того ж — воно було збитковим. Усі повоєнні роки в історії сільського господарства заповнені всілякими реформаторськими планами, які лише завдавали йому нових ударів. У 1946 р., коли в українському селі лютував голод, з ініціативи М. Хрущова були розпочаті економічно необгрунтовані роботи щодо освоєння заплав Дніпра, його притоків (Ірпеня, Остра) та інших річок. У 1948 р. розгорнулася нова кампанія — меліорація земель і осушення боліт. Усупереч очікуваним наслідкам на осушених землях укіс трав не збільшився, а навпаки, зменшився. Проте це не застерегло М. Хрущова від нових експериментів. Однією з таких новацій було створення замість сіл «агроміст» з населенням п’ять тисяч мешканців (перше таке «агромісто» започаткували в Київській області). Ця кампанія супроводжувалась ліквідацією неперспективних сіл. І хоча від ідеї «агроміст» швидко відмовилися, кампанія з ліквідації неперспективних сіл мала своє продовження у наступні десятиліття.

Таким чином, всі спроби наприкінці 1940-х років стимулювати сільськогосподарське виробництво не мали успіху. Не допомогло й укрупнення колгоспів у 1950 р., кількість яких скоротилась на 42 % і становила на кінець року 19 295.

Початок нових експериментів на селі поклали на вересневому 1953 р. пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств тощо.

Завдяки цим заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина 1950-х рр. була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954-1958 рр. порівняно з попередньою п’ятирічкою зросла на 35,3 %. У 1958 р. збір зерна становив 135 млн т.

Саджання картоплі

«Піднімай цілину!» Пропагандистський плакат

Позитивні зрушення були б значно вагомішими, якби не фантастичні надпрограми, що почали втілюватися у життя вже в 1954 р. Першою такою кампанією стало освоєння цілинних і перелогових земель, яку започаткували на лютнево-березневому пленумі ЦК КПРС. Суть цієї програми полягала в розорюванні майже 13 млн га цілинних і перелогових земель (пізніше цю цифру збільшили до 28-30 млн га) Казахстану, Сибіру та Північного Кавказу. Реально було освоєно 42 млн га. Україні в цій програмі відводилася роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину відправили першу групу українських механізаторів. Загалом за 1954-1956 рр. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб.

Другою надпрограмою стала «кукурудзяна епопея». У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площ посівів цієї культури понад 5 млн га земель (1953 р. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн га). Справжня кукурудзяна істерія почалася в 1959 р., після повернення Хрущова з візиту в США, де радянський лідер побачив, що кукурудза становить значну частину зернових. Проте ця кампанія не дала очікуваного результату. Натомість в багатьох районах невиправдано величезні посіви кукурудзи призвели до порушення сівозміни, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових тощо.

Третя надпрограма полягала в різкому збільшенні виробництва м’яса та іншої продукції тваринництва та бажанні обігнати за цими показниками провідні капіталістичні країни. З цією метою розпочалося будівництво гігантських відгодівельних комплексів. Це створило проблему забезпечення кормами і ветеринарного обслуговування худоби. Існуючі покоси багаторічних трав не могли дати необхідної кількості кормів, а спроба забезпечити тваринництво кормами за рахунок засіву луків кукурудзою та іншими рослинами, які дають значну кількість зеленої маси, викликала цілу низку нових проблем.

Пропагандистський плакат під час кукурудзяної кампанії. 1961 р.

У 1957-1960 рр. була проведена нова кампанія з укрупнення колгоспів, у результаті якої посівні площі одного колгоспу збільшувалися втричі. Кількість колгоспів скоротилась до 9,5 тис. У цей же період набула поширення кампанія з перетворення колгоспів на радгоспи. Значна кількість колгоспників підтримувала останні заходи, бо отримувала гарантовану оплату праці та пенсійне забезпечення у старості.

У 1958 р. ліквідували МТС. Сільгосптехніку, що їм належала, мали викупити колгоспи за завищеними цінами упродовж 1,5 року. Це був ще один удар по сільському господарству. Зросли борги колгоспів державі.

У 1962 р. у сільському господарстві запровадили територіальну систему керівництва: створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об’єднували 3-4 адміністративні райони. Та й ця реформа не дала бажаних результатів.

Зрештою, непродумана реформаторська політика у сільському господарстві обернулася кризою. Посуха 1963 р. призвела до скорочення валового збору зернових на 30 %. Щоб уникнути голоду, радянське керівництво змушене було вдатись до імпорту зерна. За кордоном закупили 9,4 млн тонн — 10 % валового збору. Наступні роки кількість зерна, що імпортувалося, невпинно зростала і на 1985 р. становила 25% валового збору в СРСР.

• У чому головна причина невдач реформування сільського господарства?

2. Реформи промисловості та системи управління народним господарством

Незважаючи на те, що нове радянське керівництво багато уваги приділяло розвитку сільського господарства, все ж пріоритет залишався за важкою промисловістю. У 1955 р. було відкинуто стратегію на пріоритетний розвиток галузей промисловості групи «Б». У республіці розвивалися галузі, що закріплювали за УРСР статус паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і військової промисловості. Промисловість України становила основу військово-промислового комплексу СРСР. Тут вироблялися носії ядерної зброї, транспортні літаки, танки, бойові кораблі і велика кількість різноманітного обладнання, вузлів, агрегатів тощо.

У 1952-1955 рр. збудували Каховську ГЕС, а до кінця десятиріччя — ще ряд електростанцій, які загалом збільшили виробництво електроенергії у 1,9 раза.

Перші реформи в системі управління розпочалися відразу після смерті Сталіна. У квітні 1953 р. було схвалено рішення про скорочення числа міністерств союзного (з 30 до 20) і союзно-республіканського (з 21 до 13) підпорядкування. Це був перший відчутний крок у бік зростання ролі республіканських органів влади. З 1953 по 1956 р. близько 10 тис. підприємств УРСР перейшли в підпорядкування республіканським органам влади. Таким чином, частка республіканської промисловості зросла з 30 до 76 %.

Перша спроба здійснити децентралізацію управління промисловістю й скорочення більшості союзних міністерств була зроблена на грудневому пленумі ЦК КПРС 1956 р., проте вона не вдалась. Лютневий пленум 1957 р. зрештою прийняв пропозицію Хрущова.

Будівництво Каховської ГЕС. 1953 р.

На виконання цього рішення 31 травня 1957 р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в УРСР». Стара система галузевого, вертикального, централізованого керівництва ліквідовувалася. На її місце прийшла система раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й керівництво промисловістю та будівництвом у межах відповідних економічних адміністративних районів. На території УРСР створили 11 раднаргоспів.

За цією реформою в Україні ліквідовувалося 11 промислових і будівельних міністерств, а два міністерства перетворено з союзно-республіканських на республіканські. У результаті вжитих заходів 97 % промисловості УРСР опинилося у підпорядкуванні республіканських органів влади.

Полтава. 1950-ті рр.

У рамках раднаргоспів підприємства об’єднувалися в трести і комбінати за галузевим принципом, підпорядковуючись відповідним галузевим управлінням. Також спрощувалася система управління і на рівні підприємств.

Мета такої реформи полягала в подоланні недоліків і помилок галузевої системи управління, яка створювала відомчі бар’єри між підприємствами різних міністерств.

Нова система управління породила певні труднощі і посилила так зване місництво, коли місцеві управлінські кадри ставили свої інтереси вище загальнодержавних. Для подолання цих тенденцій заснували Українську раду народного господарства. У 1962 р. замість 14 економічних адміністративних районів створили 7 економічних районів. Також указом Президії ВР УРСР республіканські Держплан і Держбуд та Українська рада народного господарства були реорганізовані на союзно-республіканські органи. Таким чином, на кінець правління Хрущова відбувається поступове відновлення вертикальної системи управління, обмежується роль республіканських органів, а особливо — місцевих органів влади.

Запровадження системи раднаргоспів призвело до збоїв у виконанні завдань шостої п’ятирічки. Щоб приховати від населення невдачі, схвалено рішення розробити новий семирічний план (1959-1965). Проте його реалізація не дала бажаних результатів. За 1959-1963 рр. обсяги промислового виробництва зросли лише на 56 %, а продуктивність праці тільки на 29 %.

Позитивні наслідки запровадження системи раднаргоспів:

• скоротився адміністративно-управлінський апарат;
• система управління стала більш раціональною у використанні матеріальних і трудових ресурсів;
• підприємства почали працювати в інтересах тих територій, де були розташовані, між ними налагоджувалися взаємовигідні зв’язки, скоротились безглузді перевезення;
• збільшилося виробництво товарів народного споживання;
• розширилися господарчі права республік і органів місцевого управління.

Негативні наслідки запровадження системи раднаргоспів:

• збої у виконанні шостої п’ятирічки;
• кожен раднаргосп намагався налагодити випуск повної номенклатури продукції, що іноді було нераціонально;
• поява місництва.

• Які основні здобутки в розвитку промисловості УРСР?

3. Зміни в соціальній сфері

Реформування соціальної сфери, крім досягнення мети поліпшення життєвого рівня населення і, відповідно, наближення до «світлого майбутнього», мало ще й іншу ціль. Успіх у соціальній політиці давав би Хрущову підтримку з боку народу і додаткові переваги в боротьбі за владу з його опонентами.

Навесні 1956 р. було здійснено перші заходи з поліпшення умов праці й підвищення рівня життя людей. Тривалість робочого дня в передвихідні й передсвяткові дні скоротили на дві години. Із 77 до 112 календарних днів збільшилися відпустки, пов’язані з вагітністю та пологами. Скасували норми, що прив’язували робітників до підприємств, де вони працювали. З 1958 р. селянам стали видавати паспорти, завдяки цьому вони могли вільно залишити свій колгосп чи радгосп. Розпочався поступовий (за галузями) перехід із восьми на семигодинний робочий день. Скасовувалася плата за навчання в старших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах. Завдяки цим заходам М. Хрущов, суттєво не обтяжуючи бюджет значними витратами, одразу здобув прихильність мільйонів громадян.

Істотних змін зазнала пенсійна система. У липні 1956 р. ухвалено Закон про державні пенсії, за яким значно збільшено пенсії нижчих розрядів і обмежено розміри великих пенсій. Середній розмір пенсій збільшився майже вдвічі. Пенсійний вік знижувався до 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. У липні 1964 р. право на пенсію отримали колгоспники: жінки з 60 років, чоловіки з 65 років.

Пенсійна реформа, підвищення зарплат та інші заходи значно обтяжили бюджет. Для того, щоб виправити ситуацію, за пропозицією М. Хрущова, на 20 років було відкладено виплати за державними облігаціями внутрішньої позики, які в напівдобровільному-напівпримусовому порядку купували громадяни.

Мікрорайон, забудований «хрущовками

Істотні зміни відбулися у ставленні до будівництва житла. У липні 1957 р. проголошено курс на забезпечення кожної сім’ї окремою квартирою у наступні 10-12 років. Для цього житлове будівництво переорієнтовувалося на спорудження будинків за типовими проектами, «без надмірностей», на основі індустріальних методів будівництва. Висота приміщень встановлювалася до 2,5 м, кількість поверхів у малих та середніх містах — 2-3, у великих — 4-5. Понад 3 млн квартир, споруджених у наступні роки в республіці, істотно пом’якшили житлову проблему. Якщо протягом 1918-1955 рр. в Україні загальна площа споруджених житлових будинків становила 62,78 млн м 2 , то протягом 1956-1964 рр. — 66,49 млн м 2 . Збудовані в цей період панельні та цегляні будинки з невеликою житловою площею пізніше стали презирливо називати «хрущовками», «хрущобами», але тоді вони дозволили декільком мільйонам громадян республіки залишити бараки й перенаселені комуналки та переїхати в нові квартири сімейного типу.

Дещо поліпшилося постачання населення товарами широкого вжитку тривалого використання. У побут поступово входили пилосмокти, холодильники, швейні та пральні машини. Про позитивні зрушення свідчило те, що в загальних видатках трудящих особливо зросли витрати на придбання взуття, швейних виробів, хутра й культтоварів. Нехай і повільно, але економіка починала працювати на задоволення потреб людей. Позитивно був сприйнятий населенням й ініційований на початку 1960-х рр. перехід підприємств на п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями.

• Які соціальні реформи були проведені за часів перебування при владі М. Хрущова?

4. Грошова реформа 1961 р. та її наслідки

«Реформаторська гарячка» розбалансувала фінанси СРСР. Для покриття все нових витрат у 1961 р. була проведена грошова реформа.

Старі сталінські купюри зразка 1947 р. «онучі» (так їх називали в народі за великі розміри) замінили без обмежень на нові хрущовські «фантики» (були у кілька разів меншими за розмірами, але більш дорогі за номіналом) у співвідношенні 10:1. У такому ж співвідношенні були змінені ціни всіх товарів, тарифні ставки заробітної плати, пенсії, стипендії та допомоги, платіжні зобов’язання і договори. Робилося це нібито лише «. з метою полегшення грошового обігу і надання більшої повноцінності грошам». Але реальна купівельна спроможність нових грошей порівняно зі старими була у співвідношенні 1:4, а не 1:10.

Реформа призвела до різкого подорожчання харчових продуктів. Уперше після 1950 р. ринкові ціни знову набагато перевищили магазинні й такими залишалися до кінця існування СРСР.

Як наслідок — магазинні овочі різко втратили в якості. Завмагам виявилося вигідніше «сплавити» якісний товар ринковим спекулянтам, покласти отриманий виторг у касу і відзвітувати про виконання плану. Різницю між закупівельною ціною спекулянта і держціною завмаги клали собі в кишеню. У магазинах же залишалося лише те, від чого спекулянти самі відмовлялися, тобто таке, що на ринку було неможливо продати. Внаслідок цього у людей сформувалося упереджене ставлення до продуктів з державних магазинів. Перевага віддавалась продуктам з ринків.

Купюри зразка 1961 р.

Перехід продуктів з магазину на більш дорожчий ринок боляче вдарив по добробуту народу. Якщо в 1960 р. при середній зарплаті в 783 крб. людина могла купити 1044 кг картоплі, то в 1961 р. при середній зарплаті в 81,3 крб. лише 246 кг.

Особливо важким було становище в регіонах. Якщо в Москві, Ленінграді, Києві та інших столицях союзних республік асортимент магазинів хоч якось контролювалося, то в обласних і районних центрах багато видів продуктів повністю зникли з держторгівлі. їх можна було придбати лише у крамницях кооперативної торгівлі або на ринках.

Не поспішали здавати продукцію державі і колгоспники, адже закупівельні ціни теж помінялися в співвідношенні 1:10, а не 100: 444, як слід було б поміняти, виходячи з ринкового паритету. Більшу частину продукції вони теж стали вивозити на ринок.

Щоб переломити цю тенденцію, влада вдалася до укрупнення колгоспів і масового перетворення їх у радгоспи. Останні, на відміну від колгоспів, не могли вивозити продукцію на ринок, а були зобов’язані все здавати державі. Однак замість очікуваного поліпшення продовольчого постачання такі заходи, навпаки, призвели до продовольчої кризи 1963-1964 рр.

У 1962 р., щоб хоч якось компенсувати відтік продуктів на ринок, було вирішено підвищити роздрібні ціни в держторгівлі. Однак такий захід ще більше сприяв дорожнечі на базарах. Унаслідок цього тодішні ціни для тодішніх зарплат виявилися позамежними. Все це спровокувало народні хвилювання, а в Новочеркаську навіть призвело до великомасштабного повстання, придушуючи яке, було вбито 24 людини.

Всього в 1961-1964 рр. відбулося 11 великих народних виступів. Лише у другій половині 1960-х рр. базарні і магазинні ціни вдалося трохи вирівняти.

Ще одним наслідком реформи стало зростання експорту нафти з СРСР, видобуток якої зріс з 19,436 млн т у 1945 р. до 148 млн т у 1960 р. І саме тоді, в 1960 р., оприлюднюється рішення про широкомасштабний експорт нафти. Завдяки грошовим маніпуляціям її стало вигідно продавати на зовнішніх ринках.

Таким чином, реформа 1961 р. створила передумови залежності СРСР від нафтового експорту і хронічного дефіциту продовольства, що тягло за собою корупцію в сфері торгівлі. Так було покладено початок падіння економічної могутності СРСР.

5. Падіння авторитету й усунення М. Хрущова від влади

У 1961 р. М. Хрущов несподівано для всіх замінив М. Кальченка на посаді Голови Ради Міністрів УРСР представником молодшого покоління партійної номенклатури В. Щербицьким. Дії генсека, його самовпевненість, невміння прислухатися до чужих думок, схильність до різких кроків, які нерідко ламали людські долі, дедалі більше дратували його соратників. До цього додавалося погіршення ситуації в економіці країни, значною мірою спричинене авантюристичністю рішень М. Хрущова.

Кривий Ріг у 1960-х рр.

На початку 1960-х рр. в республіці відбулися кілька масових виступів робітників, незадоволених виробничими умовами й нововведеннями в оплаті праці. Вони мали місце на підприємствах Києва, Харкова, Черкас, Краматорська та інших міст. Виступи були нетривалими і припинялися після втручання місцевих органів влади. У 1962 р. в Донецьку та Жданові (нині Маріуполь) відбулися значні робітничі страйки й маніфестації, спричинені різким підвищенням цін на м’ясо і молоко. У 1963 р. через заворушення на тиждень запровадили воєнний стан у Кривому Розі. Усе це свідчило про те, що М. Хрущов дедалі більше втрачав підтримку населення.

У 1963 р. М. Підгорний, що мав велику довіру Хрущова, був переведений до Москви і став секретарем ЦК КПРС. Новим першим секретарем ЦК КПУ в липні цього самого року став П. Шелест. Він був людиною, яка загалом підтримувала хрущовські перетворення і терпимо ставилася до українського національно-культурного відродження. Проте незабаром обидва ці партійні діячі, зобов’язані своєю кар’єрою М. Хрущову, приєдналися до учасників змови проти нього, що готувалася ще одним його висуванцем — Л. Брежнєвим за участю КДБ СРСР.

Скориставшись відсутністю М. Хрущова, який перебував на відпочинку, члени Президії ЦК КПРС висловили недовіру першому секретарю і скликали пленум ЦК КПРС, який 14 жовтня 1964 р. звільнив його з цієї посади «у зв’язку з похилим віком і погіршенням стану здоров’я». Головним, у чому звинувачували М. Хрущова, були волюнтаризм і суб’єктивізм.

Волюнтаризм — соціально-політична діяльність, яка нехтує об’єктивними законами історичного розвитку, керується суб’єктивними (власними) бажаннями і волею окремої людини та її довільними рішеннями.

Суб’єктивізм — оцінка і винесення рішень залежно від особистих симпатій чи антипатій.

Новим першим секретарем обрали Л. Брежнєва. Через місяць П. Шелест став членом Президії ЦК КПРС. Незабаром інший активний учасник змови М. Підпорний обійняв посаду голови Президії Верховної Ради СРСР.

• Коли і чому М. Хрущова усунули від влади? Яку позицію щодо цього зайняло керівництво УРСР?

Висновки

• Зміни, що відбувалися в період «хрущовської відлиги» в економічній та соціальній сферах, загалом позитивно позначилися на Україні та її населенні.
• Суперечливий характер аграрної політики М. Хрущова негативно вплинув на розвиток сільського господарства республіки.
• Справжнім досягненням цієї доби була соціальна політика, яка, незважаючи на низку прорахунків і невдач, стала більш дієвою.
• Хрущовські реформи засвідчили, що соціалістична модель розвитку суспільства принципово не піддається реформуванню.
• Українська партійно-державна номенклатура активно підтримувала перетворення М. Хрущова. Однак останній своїми діями відштовхнув її від себе. Це зробило можливою змову, яка об’єднала основну частину партійно-державного керівництва і дозволила усунути М. Хрущова з посади цілком законними засобами.

Запитання і завдання

• 1. Чому реформаторська діяльність Хрущова розпочалася з сільського господарства?
• 2. Заповніть таблицю: «Реформи у сільському господарстві».

Назва

Рік започаткування

Зміст

Наслідки реформ для УРСР

Позитивні

Негативні

• 3. Утворення раднаргоспів передбачало централізацію чи децентралізацію управління промисловістю? Визначте позитивні й негативні наслідки запровадження системи раднаргоспів.
• 4. Укажіть, чому реформаторська діяльність Хрущова не дала бажаного результату.
• 5. Як грошова реформа 1961 р. вплинула на подальший розвиток країни?
• 6. Проведіть дискусію. У якій сфері реформи М. Хрущова були найрезультативнішими?
• 7. Які причини падіння авторитету М. Хрущова й усунення його від влади?
• 8. Обговоріть у групах слова кінорежисера Михайла Ромма про Хрущова: «. Забудеться і Манеж, і кукурудза. а люди будуть довго жити в його будинках. Звільнені ним люди. і зла на нього ніхто не буде мати. ».
• 9. Для характеристики політики М. Хрущова часто використовують поняття волюнтаризм, суб’єктивізм? Чи згодні ви з цим?
• 10. Складіть таблицю «Реформи М. Хрущова у соціальній сфері» за зразком. Зробіть відповідний висновок.

Населення

Реформи

Результати і наслідки

Чим було викликано усунення Хрущова від влади

Усунення М. Хрущова від влади

1. Низка невдач у зовнішній політиці:

• Угорська криза 1956 р.,

• Берлінська криза 1961 р.,

• Карібська криза 1962 р.,

• розрив з Китаєм.

2. Невдачі у внутрішній політиці:

• неоднозначність сприйняття критики культу особи Й. Сталіна в суспільстві;

• зберігалася тоталітарна система, комуністична ідеологія та монополія КПРС на політичну владу;

• непослідовність, суперечливість, половинчастість реформ;

• грубість і нетактовність М. Хрущова;

• домінування вольових рішень;

• неврожай 1963 р.

3. Зростання незадоволення серед різних верств населення.

Невдоволене партійне керівництво:

• волюнтаризмом М. Хрущова;

• скороченням партійного апарату;

• втратою частини привілеїв;

• поглибленням демократичних процесів.

Інтелігенція була незадоволена:

• повільним проведенням демократичних перетворень у країні;

• створенням нового «культу особи»;

• продовженням панування тоталітарної системи.

Офіцери були незадоволені:

Робітники протестували проти:

• погіршення життя внаслідок грошової реформи 1961 р.;

• дефіциту промислових товарів;

• продовольчих труднощів унаслідок неврожаю 1963 р.;

• підвищення цін на м’ясо й масло (на 30%);

• замороження зарплати тощо.

Селянам не подобалося:

• урізання присадибних ділянок;

• посилення адміністративного тиску на колгоспи;

• ліквідація «неперспективних сіл»;

• скорочення мережі медичних закладів на селі;

• примусове зменшення поголів’я корів та іншої худоби у приватному секторі.

4. Відбувалися робітничі виступи:

• 1962 р. Виступи у Донецьку, Жданові (нині — Маріуполь), у Новочеркаську, де 7-тисячну демонстрацію робітників розстріляли війська;

• 1963 р. Заворушення і страйки робітників у Кривому Розі у зв’язку з підвищенням цін на продукти харчування;

• пізніше відбулися страйки металургів і машинобудівників Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Києва, портовиків Одеси.

Про ці виступи не повідомляли у пресі — зберігали у суворій таємниці.

14 жовтня 1964 р. Пленум ЦК КПРС увільнив від обов’язків першого секретаря ЦК, члена президії ЦК і голови Ради міністрів з формулюванням «у зв’язку з похилим віком і погіршенням стану здоров’я». Ці події називають «тихим переворотом».

Це був перший випадок увільнення найвищої посадової особи в партії та державі з ініціативи близького оточення внаслідок його безтурботності й недалекоглядності та став можливим завдяки демократизації радянського суспільства, розпочатої самим М. Хрущовим.

Ініціаторами усунення М. Хрущова були секретарі ЦК КПРС Л. Брежнєв, О. Щелепін, М. Підгорний, голова КДБ В. Семичастний, голова президії Верховної Ради РРФСР М. Ігнатов.

Активну роль в організації та здійсненні змови проти М. Хрущова відіграли Л. Брежнєв, М. Підгорний, П. Шелест — усі висуванці М.С.Хрущова.

Першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва, а головою Ради міністрів СРСР — О. Косигіна.