Кому належить пісня Зараза

0 Comments

Суспільно-побутові пісні

«Пісні для України — усе: і поезія, й історія, і батьківська могила.

Покажіть мені народ, у якого було б більше пісень. Наша Україна дзвенить піснями.

Виклад пісень. як жіночих, так і козацьких майже завжди драматичний — ознака розвитку народного духу й діяльного, неспокійного життя, яким довго жив народ». Ці слова належать видатному письменникові М. Гоголю.

Справді, Україна здавна славиться своєю народнопісенною творчістю. Уявіть собі, пісенний фонд нашого народу становить понад 300 тисяч творів! Це — духовна скарбниця України. У 6 класі ви ознайомилися з календарно-обрядовими та колисковими піснями.

Теорія літератури

Сьогодні ж поведемо розмову про суспільно-побутові пісні. Що ж це за пісні? Це — козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські пісні. Усі різновиди суспільно-побутових пісень об’єднує те, що в них відображені настрої народу, викликані різними явищами суспільного життя.

У суспільно-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало їх заради миру, спокою та добробуту своїх родин покидати домівки й іти в козацькі походи, чумакувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпацтві.

Кріпацькі пісні відображають тяжке підневільне життя селян, протест проти приниження людської гідності й безправ’я. У рекрутських і солдатських піснях звучить туга за рідним краєм, домівкою і родиною. У них висловлено протест проти панів, які насильно віддавали в рекрути 1 українських хлопців-кріпаків. Бурлацькі пісні також сповнені туги за батьківщиною і сім’єю; у них передано важку працю бурлака 2 і зневажливе ставлення хазяїна до нього:

Та ще бурлака не послався,

А хазяїн вже й проспався.

— Вставай, бурлако, за волами

З ремінними батогами;

Не вбувайся, не вмивайся,

Нема свитки — не вдягайся,

За волами поспішайся!

1 Рекрут (іст.) — солдат-новобранець.

2 Бурлака (заст.) — це селянин, який, тікаючи від закріпачення, наймався на тимчасові заробітки. Бурлаки зазнавали поневірянь, терпіли голод і тяжку працю, проте були вільними.

До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчанські. У них також ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, примушують після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а іноді й віддають його в солдати замість свого сина.

Козацькі пісні

Пісні цього циклу найтісніше пов’язані з історією нашої країни. У них оспівано героїзм захисників рідної землі, їхню готовність пожертвувати родинним затишком і навіть життям заради її незалежності. Саме в козацьких піснях досягають емоційної вершини мотиви прощання з родиною та героїчної загибелі козака. Надзвичайно романтично відтворено проводи Війська Запорозького в пісні «Ой на горі да женці жнуть». Перед очима постає уявна картина, навіяна піснею: хвилюються дозрілі хліба, женці жнуть пшеницю, а коли розгинають натомлені спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще молодий Дорошенко, а ось і бувалий Сагайдачний із його постійними супутниками — тютюном і люлькою.

У козацьких піснях передусім відображено емоції героя, а не самі вчинки. Тужливий настрій самотнього, безталанного козака, його загибель тонко передано в пісні «Стоїть явір над водою».

ОЙ НА ГОРІ ДА ЖЕНЦІ ЖНУТЬ

Ой на горі да женці жнуть,

А попереду Дорошенко

Веде своє Військо,

Посередині пан хорунжий,

Під ним кониченько,

Під ним вороненький

А позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн да люльку,

Візьми свою жінку,

Оддай мою люльку,

А. Шелоумов. Богдан Хмельницький із козацьким військом. 1960 р.

«Мені з жінкою не возиться;

А тютюн да люлька

Козаку в дорозі

Гей, хто в лісі, озовися!

Да викрешем огню,

Да потягнем люльки,

СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ

Стоїть явір над водою, в воду похилився;

На козака пригодонька — козак зажурився.

Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький;

Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький!

Не рад явір хилитися, вода корінь миє!

Не рад козак журитися, так серденько ниє!

Ой приїхав з України козак молоденький, —

Оріхове сіделечко, ще й кінь вороненький.

Ой поїхав на чужину та там і загинув,

Свою рідну Україну навіки покинув.

Звелів собі насипати високу могилу,

Звелів собі посадити червону калину:

— Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,

Будуть мені приносити з України вісті!

Розпач і біль матері емоційно передано в козацькій пісні «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня побудована на діалозі матері, яка не хоче відпускати сина на вірну смерть, і сина, котрий намагається заспокоїти неньку. Спочатку слова матері видаються прокльонами, але це лише на перший погляд, насправді ж вона емоційними й зболеними словами застерігає сина, аби той передумав і не йшов у козацький похід, бо боїться його втратити. Зворушливою є остання частина пісні, де мати виявляє всю свою лагідність до сина. Ця родинна сцена — ніжна, сповнена материнської надії та ласки: «Вернись, синку, додомоньку, / Змию, зчешу головоньку / Та постелю постеленьку».

ГОМІН, ГОМІН ПО ДІБРОВІ

Гомін, гомін по діброві,

Туман поле покриває,

Мати сина виряджає:

«Іди, синку, пріч од мене,

Нехай тебе турки уб’ють,

Нехай тебе огні спалять,

Нехай тебе звірі з’їдять,

Нехай тебе води втоплять».

«Мене, мати, турки знають,

Вони мене не займають,

Вони мені коня дадуть;

Мене, мати, огні знають, —

Як я іду — потухають;

Мене, мати, звірі знають,

Як я іду — утікають;

Мене, мати, води знають,

Як я іду — то втихають».

Гомін, гомін по діброві,

Туман поле покриває,

Мати сина завертає:

«Вернись, синку, додомоньку,

Змию, зчешу головоньку

Та постелю постеленьку».

«Змиють, мати, дрібні дощі,

А розчешуть густі терни;

В чистім полі травиченька —

То тож моя й постіленька».

Запам’ятайте!

Прочитавши козацькі пісні, ви, мабуть, зауважили, що вони сповнені натхнення і запальності. Особливо це помітно в пісні «Ой на горі да женці жнуть». У ній звучать ноти оптимізму, завзяття, душевного піднесення, а це ознаки пафосу.

Пафос (з грецьк. почуття, пристрасть) — це натхнення, почуття ентузіазму, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане певною ідеєю чи подією. У пафосі емоційне напруження і думка є одним цілим:

Звелів собі насипати високу могилу,

Звелів собі посадити червону калину:

— Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,

Будуть мені приносити з України вісті!

«Стоїть явір над водою»

Пафосна мова у творі — це мова, сповнена пристрасті, запальності, піднесення, особливого натхнення.

1. Установіть відповідність.

Назва пісні

Образи

1 «Ой на горі да женці жнуть»

2 «Стоїть явір над водою»

3 «Гомін, гомін по діброві»

А пташки, калина, сіделечко

Б кінь, огонь, тютюн і люлька

В барвінок, кохана, козак, кінь

Г мати, туман, поле, дрібні дощі

2. Установіть відповідність.

Назва пісні

Провідний мотив

1 «Ой на горі да женці жнуть»

2 «Стоїть явір над водою»

3 «Гомін, гомін по діброві»

А розпач і біль за сина, якого матір проводжає у військовий похід

Б оплакування дівчиною коханого хлопця, який загинув у бою на чужині

В захоплення відважністю і почуттям гумору козаків, які йдуть боронити рідний край

Г тужливий настрій молодого козака та його загибель на чужині

3. Установіть відповідність.

Назва пісні

Уривок

1 «Ой на горі да женці жнуть»

2 «Стоїть явір над водою»

3 «Гомін, гомін по діброві»

А Мене, мати, звірі знають,

Як я іду — утікають.

Б Бились наші козаченьки до ночі глухої,

Полягло наших чимало, а татар — утроє.

В Посередині пан хорунжий,

Під ним кониченько,

Під ним вороненький.

Г Звелів собі насипати високу могилу,

Звелів собі посадити червону калину.

4. На які цикли поділяють суспільно-побутові пісні? Що в них є спільного?

5. Що вам відомо про Сагайдачного й Дорошенка? Яке до них ставлення народу в пісні «Ой на горі да женці жнуть»?

6. З’ясуйте лексичне значення слова гомін за тлумачним словником. У якому з двох значень його вжито в назві й тексті пісні «Гомін, гомін по діброві»? Поясніть свій вибір.

7. Випишіть у зошит пестливі слова з прочитаних козацьких пісень. Кого вони характеризують? Чому, на вашу думку, народ використовує слова зі зменшувально-пестливими суфіксами на адресу дорослих (адже ними в побуті здебільшого наділяють малих дітей)?

8. Знайдіть у пісні «Стоїть явір над водою» фрагмент, де зображено душевні переживання козака на тлі сумної природи, і зачитайте його.

9. Які образи в пісні «Стоїть явір над водою» є типовими для усної народної творчості? Як ви розумієте заповіт козака?

10. Уважно роздивіться репродукцію картини А. Шелоумова «Богдан Хмельницький із козацьким військом» (c. 7) і визначте, якому циклу суспільно-побутових пісень найбільше відповідає зображене на ній. Обґрунтуйте свій вибір.

11. Якби вам довелося покласти на музику слова пісень «Ой на горі да женці жнуть» і «Стоїть явір над водою», то якими б вони були за ритмом і настроєм? Які музичні інструменти довелося б вам використати? Чи суттєво відрізнявся б музичний супровід до цих пісень? Якщо так, то чому?

12. Підготувавшись до виразного читання за ролями пісні «Гомін, гомін по діброві», візьміть участь у конкурсі на найкращого читця.

  • 1. Підготуйте коротке усне повідомлення про добу козаччини в історії України.
  • 2. Вивчіть напам’ять одну з козацьких пісень.

Запам’ятайте!

Відтворення одних явищ на тлі інших, їхнє зіставлення переважно за ознакою дії називається художнім паралелізмом. Цей художній засіб є типовим для творів усної народної творчості:

Пливе човен, води повен,

Та накритий листом.

Не хвалися, дівчинонько,

Чумацькі пісні

Розквіт чумацтва в Україні припадає на XVIII — початок XIX ст., хоча воно відоме вже з XV ст. Чумаки торгували здебільшого сіллю та рибою, які привозили волами з берегів Азовського й Чорного морів і з Дону. У піснях цього циклу відтворено їхнє життя в дорозі, напади грабіжників і розлуку з родиною. У чумацьких піснях часто розповідається і про причини, які змушували селян поневірятися:

Ой тим же я чумакую,

Що так мені лучче жити:

На панщину не ходити,

Подушного не платити.

Не завжди надії чумака справджувалися: він повертався з далекого краю лише з батіжком у руках («Над річкою бережком»), а то й не повертався взагалі («Ой у степу криниченька»).

ОЙ У СТЕПУ КРИНИЧЕНЬКА

Ой у степу криниченька,

З неї вода протікає. (2)

Гей, там чумак сиві воли пасе

Та з криниці напуває.

Воли ревуть, води не п’ють,

Бо в Крим доріженьку чують. (2)

Ой Бог знає, та Бог і відає,

Де чумаченьки ночують.

Ой ночують чумаченьки

В чистім степу при долині, (2)

Розпустили сірі воли пасти

При зеленій муравині 1 .

Умер, умер чумаченько

Та в неділеньку вранці, (2)

Поховали того чумаченька

У зеленому байраці 2 .

Ой прилетіла сива зозуленька,

Та все «ку-ку» та «ку-ку». (2)

— Ой подай, чумаче, та подай, голубе,

Та хоч правую руку!

— Ой рад би я, моя мила,

Хоч обидві подати: (2)

Насипано та сирої землі,

Що не можу підняти.

1 Муравина, мурава , моріг — густа молода трава.

2 Байрак — ліс у долині; яр, порослий чагарником і лісом.

І. Айвазовський. Чумаки на відпочинку. 1885 р.

До речі.

І. Айвазовський передусім відомий як видатний живописець-мариніст — художник, який малює морські краєвиди. Написав майже шість тисяч картин. Своєрідність творчості І. Айвазовського — у романтичному зображенні величі й краси морської стихії, відваги людей, що борються з морем. Саме йому художник присвятив свої найкращі твори.

М. Самокиш. Запорожці біля корчми. 1920-і роки

Зауважте

Прочитайте й прокоментуйте подані нижче висловлювання відомих людей про українські народні пісні.

«Щасливі ви, що родилися серед народу з багатою душею, — народу, який уміє так відчувати свої радощі, так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої чуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого жахатися за своє майбутнє. Його час не за горами. Вірите чи ні, що жодного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їхню музику я душею спочиваю. Скільки в них краси й грації, скільки дужого, молодого почуття й сили!» (Л. Толстой).

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

От де, люде, наша слава,

Слава України (Т. Шевченко).

«Українська пісня викликала завжди не тільки здивування, захоплення, а й буквально якесь релігійне схиляння найвибагливіших і найсуворіших критиків усього світу» (О. Кошиць).

«Пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення всіх не вистачило б людського життя» (М. Стельмах).

1. Слова Під їхню музику я душею спочиваю належать

  • А Льву Толстому
  • Б Олександрові Кошицю
  • В Іванові Айвазовському
  • Г Михайлові Стельмаху

2. До чумацьких належить пісня

  • А «Ой на горі да женці жнуть»
  • Б «Ой у степу криниченька»
  • В «Стоїть явір над водою»
  • Г «Гомін, гомін по діброві»

3. Прочитайте уривок з пісні «Ой у степу криниченька».

Ой прилетіла сива зозуленька,

Та все «ку-ку» та «ку-ку».

— Ой подай, чумаче, та подай, голубе,

Та хоч правую руку!

Епітет використано в рядку

  • А першому
  • Б другому
  • В третьому
  • Г четвертому

4. Чим чумацькі пісні близькі до козацьких?

5. Що таке пафос твору? Чи пафосними є чумацькі пісні? Обґрунтуйте відповідь.

6. Про що розповідають чумацькі пісні? Як перегукуються ці пісні з репродукцією картини І. Айвазовського «Чумаки на відпочинку» (с. 11)?

7. З якого куплету настрій у пісні «Ой у степу криниченька» різко змінюється? Чому?

8. Знайдіть і назвіть образи пісні «Ой у степу криниченька».

9. Що символізує зозуля в народній творчості? Чи має образ зозулі таке саме символічне значення в пісні «Ой у степу криниченька»? Обґрунтуйте свою думку.

10. Яка із соціально-побутових пісень вам найбільше сподобалася? Чим саме?

11. Навчіться виразно за ролями читати пісню «Ой у степу криниченька».

12. Поміркуйте над таким запитанням: «Чому всі народи світу, зокрема й український, бережуть свої пісні, передаючи їх з покоління в покоління?» Висловте свої думки письмово (4-5 речень).

Визначте й випишіть у зошит художні засоби з прочитаних суспільно-побутових пісень (по 2-3 приклади):

• епітети; • пестливі слова; • персоніфікації; • повтори; • порівняння.

Лісова пісня

«Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки, написана у 1911 році.

Цитати [ ред. ]

Мавка [ ред. ]

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде! [1]

Не точи! Се кров її.
Не пий же крові з сестроньки моєї! [1] — До Лукаша, коли той хотів наточити соку із берези.

Німого в лісі в нас нема нічого. [2]

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить ліс і очерет. [3] — Відповідь на запитання Лукаша, що вона робила взимку.

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає. [4]

Лукаш [ ред. ]

Щоб наші людські клопоти збагнути,
то треба справді вирости не в лісі. [5]

І та вже відьма? — Ба, то вже судилось
відьомською свекрухою вам бути.
Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли. [6]

Добро? А може, там згорить і лихо. [7]

Чого боїшся? Дурня не боялась,
а мудрого боїшся? [7] — До Килини.

Дядько Лев [ ред. ]

Ей! не вчись брехати,
бо ще ти молодий! Язика шкода! [8] — До Лукаша.

…де ж є відьма в лісі?
Відьми живуть по селах… [9]

Що лісове, то не погане, сестро, —
усякі скарби з ліса йдуть… [9]

…треба тільки слово знати,
то й в лісовичку може уступити
душа така саміська, як і наша. [10]

Лісовик [ ред. ]

Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками —
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
що дядько Лев і вся його рідня
повік безпечні будуть в сьому лісі. [12]

Ні, дитинко,
я не держу тебе. То Водяник
в драговині цупкій привик одвіку
усе живе засмоктувати. Я
звик волю шанувати. [1] — До Мавки.

…минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, — там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля! [1] — До Мавки.

…ніяка туга
краси перемагати не повинна. [13]

Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський! [14]

Русалка [ ред. ]

З якого часу тут русалки стали
невільницями в озері? Я — вільна!
Я вільна, як вода! [15] — До Водяника.

То се тут люди будуть? Ой ті люди
з-під стріх солом’яних! Я їх не зношу!
я не терплю солом’яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою
той дух ненавидний. [16]

Кохання — як вода, — плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал — воно кипить, а стріне холод —
стає мов камінь. [17]

Килина [ ред. ]

Та я б і цілий ліс продати рада
або протеребити, — був би грунт,
як у людей, не ся чортівська пуща. [18]

І що нам з того лісу за добро?
Стикаємось по нім, як вовкулаки,
ще й справді вовкулаками завиєм! [18]

Ну вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! —
залізо — й те перегризе! [19]

Мати Лукашева [ ред. ]

О, вже й розвиднилось, а та все спить.
Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!
Бодай навік заснула… Встань! А встань,
бодай ти вже не встала! [20]

Водяник [ ред. ]

В моїй обладі
вода повинна знати береги. [21]

«Той, що греблі рве» [ ред. ]

Найкраще для Русалки
сидіти край рибалки,
глядіти неборака
від сома та від рака,
щоб не відгризли чуба.
Ото розмова люба! [22] — До Русалки.

Діалоги [ ред. ]

Лукаш: Ой скажи, дай пораду,
як прожити без долі!
Доля: Як одрізана гілка,
що валяється долі! [23]

Про п’єсу [ ред. ]

Взялась я до нової уліти — фантастичної на сей раз — voila! [24] [25] — Уривок листа до Олени Пчілки (16 липня 1911)

А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!). Се, властиве, ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій «Потоплений дзвін»), але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись. [26] — Уривок листа до Агатангела Кримського (27 жовтня 1911)

Мушу признатись, що таки й ся нова драма (що тепер посилаю — «Лісова пісня») стала мені трохи на заваді. Правда, писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті». [27] — Уривок листа до сестри Ольги (9 листопада 1911)

Та не думай, однак, що я мало ціню уважне читання з руки ближчої родини, ні, я його ціню найбільше, це я зовсім щиро кажу, і успіх «Лісової пісні» серед вас вважаю за великий тріумф собі, тим більше що я його не сподівалась чогось. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш? — у дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік. А от досада, що ніяк не можна по-нашому перекласти «Märchendrama» — «драма-феєрія» те, та не те. Як би його сказати? «Драма-казка» чогось незграбно, правда? [28]
«Лісову пісню» я потім так відхорувала, що боялася повороту зимової історії, інші речі менших нападів коштували, але жадна не минула дарма, — вже нехай ніхто не скаже, що я «ні горівши, ні болівши» здобуваю собі «лаври», бо таки в буквальному значенні горю й болію кожнісінький раз. [29] — Уривки листа до Олени Пчілки (2 січня 1912)

Я і про «Лісову пісню» думала, що всі тільки сміятимуться з сеї «старомодної романтики», а її, здається, признано за мій chef d’oeuvre. [30] — Уривок листа до сестри Ольги (18 жовтня 1912)

Хочеться при тому відзначити, що, вихована, в безмежній пошані до Шевченка, Леся, ніколи тої пошани не зраджуючи, ще замолоду не стала на шлях епігонського наслідування Кобзаря, маючи з ним, проте, спільну рису — широке використання народнопоетичних елементів, які розцвіли пишним цвітом у перлині великої поетеси — «Лісовій пісні»… [31]
І останні роки життя поетеси, роки створення «Лісової пісні», «Камінного господаря», «Оргії» — це роки найвищого титанічного зльоту великої поетеси і найповніше виявлення саме драматургічного, трагедійного її хисту. [32]
Зовсім осібно, як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки драма-феєрія «Лісова пісня». [33]
Чарівлива Мавка в «Лісовій пісні», фантастична істота, що має в собі востократ більше людського, ніж червонощока, дебела й моторна Килина, м’якосердий і слабодухий Лукаш з його глибоко артистичною натурою, мудрий друг природи дядько Лев, та навіть і такі міфічні персонажі, як «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить», Водяник, Русалка, Перелесник — усі вони живуть своїм повним життям, усі вони мають своє обличчя, свій голос, свою мову… [34]
«Оргія», «Камінний господар», «Лісова пісня» — це такі зльоти творчого генія, що вищі за них важко собі уявити. Це — діамантовий вінець Лесі Українки. [35] — «Слово про Лесю Українку»

В Лесиній «Лісовій пісні» нема ні одного персонажа, ні одного повір’я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, — все то мої давні знайомі поліські, все те я чула і знала ще в Колодяжному. Для мене нема найменшого сумніву, що здогади різних літературознавців про те, під яким впливом Леся написала свою «Лісову пісню» (тут фігурує і Гоголь, і Гауптман, і навіть Римський-Корсаков), зовсім марні, бо написала вона її, як сама каже в листі до матері, тому, що затужила за рідними волинськими лісами і за всіми тими істотами, що ними заселяла ті ліси уява старих і молодих волиняків-поліщуків, Лесиних приятелів дитячих і юнацьких днів. [36]
Коли перечитую «Лісову пісню» або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечімне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами. Коли бачу на сцені в «Лісовій пісні» чи в краєвиді, чи в постатях, чи в одежі, чи у вимові щось не так, як було в Нечімному, то воно мене аж мучить, настільки «Лісова пісня» пов’язана в моїй уяві з Нечімним і взагалі з нашим рідним Волинським Поліссям. [37] — «З моїх споминів»

Сіра нитка поетичного песимізму сплітається в цій пісні з глибокою, ніжно зворушливою вірою в чудодійний вплив мистецтва на долю людини — явище, аналогічне сплетенню щирого романтизму в душі поетеси з ясним і рівним, неодноразово холодним, поглядом раціоналістки на людей і світ. [38] — «Вихід слова»

Як це не дивно на перший погляд — лісова царівна Мавка ближча до людей, ніж Долорес. Навіть більше, Мавці властивий справжній гуманізм — любов до людей, а не до одного тільки Лукаша. [39]
Мавка органічно злита з персоніфікованою природою, що поділяє переживання героїні, прагне допомогти їй. Картини природи в «Лісовій пісні» завжди відповідають настроям Мавки і змінюються разом з ними. Символічними є навіть пори року, в які розквітає і в’яне її щастя. [40] — «Образ Долорес в драмі Лесі Українки „Камінний господар“»

Але, безперечно, апофеозом творчості Лесі Українки була «Лісова пісня», драма-феєрія, написана влітку 1911 року.
Вона і всім дає ось уже стільки дорогих років радості відкриття неповторного світу української міфології, природи, звичаїв, самої душі народу.
І в той же час, можливо, це був перший екологічний зойк.
Перша пересторога. Перше благання: «Не рубай!»
Перше попередження, що зрада може перетворити на вовка.
Що все може піти прахом. І тоді по лісах блукатиме тільки наша загублена Доля. [41] — «Поет, що ішов сходами гігантів»

Мавка … є просто прекрасна, наївна, чиста дитина лісу, втілення бездоганної, безгрішної природи. Вона не страждала ніколи, бо згідно з ідеями неоромантиків, та зрештою і Ніцше — природі є чуже страждання. … Мавка є добра від природи . знає ціну радости, але не розуміє й не цінить, як і решта духів, страждання. [42]
В «Лісовій пісні» авторка хотіла висловити на тлі фантастики і фабули, … ідею, а саме, що в кожній людині, яку ще не зробили людські будні і турботи своїм рабом, є нахил до краси, є туга за ідеалом, є те, що зве Мавка «цвітом душі», котрий «скарби творить, а не відкриває», хоча часто людина сама в собі того не бачить. [43]
Але найчастіше життєві будні (Килина), матеріялізм, як антитеза ідеалізмові, приглушують той «цвіт душі», вбивають щастя, відривають від прекрасної і чистої природи і викривлюють взаємини, зводячи їх часто до утилітаризму. [43] — ««Лісова пісня» Л. Українки та «Затоплений дзвін» Гавптмана»

Примітки [ ред. ]

  1. абвгЛісова пісня, 1976, с. 215
  2. ↑Лісова пісня, 1976, с. 217
  3. ↑Лісова пісня, 1976, с. 218
  4. ↑Лісова пісня, 1976, с. 269
  5. ↑Лісова пісня, 1976, с. 249
  6. ↑Лісова пісня, 1976, с. 283
  7. абЛісова пісня, 1976, с. 288
  8. ↑Лісова пісня, 1976, с. 228
  9. абЛісова пісня, 1976, с. 246
  10. ↑Лісова пісня, 1976, с. 248
  11. ↑Лісова пісня, 1976, с. 260
  12. ↑Лісова пісня, 1976, с. 212-213
  13. ↑Лісова пісня, 1976, с. 265
  14. ↑Лісова пісня, 1976, с. 271
  15. ↑Лісова пісня, 1976, с. 208
  16. ↑Лісова пісня, 1976, с. 212
  17. ↑Лісова пісня, 1976, с. 263
  18. абЛісова пісня, 1976, с. 281
  19. ↑Лісова пісня, 1976, с. 284
  20. ↑Лісова пісня, 1976, с. 276
  21. ↑Лісова пісня, 1976, с. 209
  22. ↑Лісова пісня, 1976, с. 204-205
  23. ↑Лісова пісня, 1976, с. 291
  24. ↑ Ось! (франц.).
  25. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 355
  26. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 373
  27. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 374
  28. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 378-379
  29. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 380
  30. ↑Зібрання творів. Том 12, 1979, с. 414
  31. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 433
  32. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 435
  33. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 443
  34. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 444
  35. ↑Слово про Лесю Українку, 1986, с. 444-445
  36. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 338-339
  37. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 340
  38. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 125-126
  39. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 247
  40. ↑Публікації, статті, дослідження. Том ІІІ, 1960, с. 248
  41. Українка Леся. Драматичні твори / Упоряд. та авт. приміт. Р. П. Радишевський, О. Ф. Ставицький; Авт. передм. Л. Костенко; іл. худож. В. В. Василенка. — Київ: Видавництво художньої літератури «ДНІПРО», 1989. — С. 51-52 — ISBN 5-308-00309-2
  42. ↑Критичні нариси. Том 4, б.р., с. 102
  43. абКритичні нариси. Том 4, б.р., с. 107

Джерела [ ред. ]

  • Леся Українка. Публікації, статті, дослідження / Відп. ред. А. А. Каспрук; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Вид-во АН УРСР, 1960. — Т. ІІІ. — 358 с.
  • Рильський М. Зібрання творів: в 20 т. / за ред. О. І. Дея. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1986. — Т. 12. — 536 с.
  • Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. С. Д. Зубкова. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1976. — Т. 5. — 336 с.
  • Українка Леся. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. В. Л. Микитася. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1979. — Т. 12. — 696 с.
  • Задеснянський Р. Критичні нариси. Творчість Лесі Українки. — В-во «Українська критична думка», б.р. — Т. 4. — 142 с.
  • Цю сторінку востаннє відредаговано о 09:06, 8 лютого 2022.
  • Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike; також можуть діяти додаткові умови. Детальніше див. Умови використання.
  • Політика конфіденційності
  • Про Вікіцитати
  • Відмова від відповідальності
  • Кодекс поведінки
  • Розробники
  • Статистика
  • Куки
  • Мобільний вигляд