Коли була написана картина листа турецькому султану

0 Comments

Запорожці пишуть листа турецькому султану

«Запорожці пишуть листа турецькому султану» (рос. Запорожцы пишут письмо турецкому султану) — відома картина російського та українського художника Іллі Рєпіна, яку він створив в двох екземплярах. Величезне панно (3,58×2,03 м) було почато в 1880 і закінчено тільки в 1891 році.

Етюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.

Ілля Рєпін. Запорожці, 1880—1891. Полотно, олія. 100 х 160
Державний Російський музей, Санкт-Петербург

Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі

Сюжет

За легендою, лист було написано в 1676 кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошем Запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках катеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д. І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема, І. Ю. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом і в 1880 році почав першу серію етюдів.

Тексти обох листів

Султан Мехмед IV — запорозьким козакам

Я, султан и владыка Блистательной Порты, сын Ибрагима I, брат Солнца и Луны, внук и наместник Бога на земле, властелин царств Македонского, Вавилонского, Иерусалимского, Великого и Малого Египта, царь над царями, властитель над властелинами, несравненный рыцарь, никем не победимый воин, владетель древа жизни, неотступный хранитель гроба Иисуса Христа, попечитель самого Бога, надежда и утешитель мусульман, устрашитель и великий защитник христиан, повелеваю вам, запорожские казаки, сдаться мне добровольно и без всякого сопротивления и меня вашими нападениями не заставлять беспокоиться.

Султан турецкий Мехмед IV

Відповідь запорожців Мехмеду IV

Містить ненормативну лексику

Запорізькі козаки турецькому султану!
Ти, султан, чорт турецький, і проклятого чорта брат і товариш, самого Люцифера секретар! Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб’єш? Чорт висирає, а твоє військо пожирає. Не будеш, сучий ти сину, синів християнських під собою мати. Твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою, распройоб твою мати.
Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого та Малого Єгипту свинар, вірменський злодіюка, татарський сагайдак, кам’янецький кат, в усього світу й підсвіту блазень, самого гаспида онук і нашого х..я крюк. Свиняча ти морда, кобиляча срака, різницький собака, нехрещений лоб, матір твою вйоб.
От так тобі запорожці висловили, плюгавче. Не будеш ти і свиней християнських пасти. Теперь кінчаємо, бо числа не знаємо і календаря не маємо, місяць у небі, рік у книзі, а день такий у нас, який і у вас, за це поцілуй у сраку нас.

Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко з усім кошем Запорізьким

Історія створення

Рєпін сам на достатньому рівні знав історію українського народу, проте задля створення цієї роботи звернувся до історика Д. І. Яворницького (на картині зобразив його в якості писаря). У листі до В. Стасова Рєпін писав: «. ніхто на всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності й братерства, як козаки».

Попередні замальовки (альбом «Малоросійські типи») здійснював під час подорожі 1880-1881 р. Коли в літературному журналі «Північ» у 1886 році надрукували один з цих ескізів під назвою «Хохол», Рєпін звернувся до гравера В. Мате, аби той передав редактору журналу П. М. Гнедичу, щоб він не змінював написів під його творами на ті, які неправильно відображають назву народу й принижують його національну гідність.

Після 1880 року Рєпін займався неквапливою та тривалою серією ескізів і підбором моделей. Позувало Рєпіну для картини багато відомих особистостей. Зокрема, для центральних персонажів художник вибрав Д. І. Яворницького — писар, а за отамана Сірка — самого київського генерал-губернатора М. І. Драгомирова. Усміхненого козака у білій шапці позував журналіст і письменник В. О. Гіляровський. Перший закінчений ескіз олією з’явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить у Третьяковській галереї.

Основний (можна сказати, класичний) варіант картини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували, бо на думку багатьох картина була «історично недостовірною». Тим не менш доля полотна склалася вдало. Після шумного успіху на декількох виставках в Росії та за кордоном (Чикаґо, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм) картину в 1892 році купив за 35 тисяч рублів імператор Олександр III. Картина залишалася у царських зібраннях до 1917 року, а після революції опинилася у зібраннях Державного Російського музею.

Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у 1889 почав працювати над другим, роботу над яким він так і не закінчив. Це полотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту і є, так би мовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник спробував зробити «історично достовірнішим», але явно виявився незадоволений результатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї.

Версія, що зберігається у Харківському художньому музеї

Клікніть на зображення для перегляду його в повному розмірі

Запорожці пишуть листа турецькому султану – Ілля Рєпін

Якось влітку 1878 року в Абрамцеві серед друзів зайшла розмова про запорізьку старовину. Історик Н. В. Костомаров прочитав лист, написаний в 17-му столітті запорізькими козаками турецькому султану у відповідь на його зухвалу пропозицію перейти в турецьке підданство. Лист було з таким пустощами, так глумливо написано, що все буквально хостингу реготали. Рєпін загорівся і задумав написати на цю тему картину.

Рєпін побував у місцях, де колись була Запорізька Січ. Він знайомився з звичаями місцевих козаків, оглядав стародавні укріплення, знайомився з костюмами козаків, предметами побуту. Зробив багато замальовок та етюдів. І ось нарешті картина закінчена.

…Догорає день, в’ється димок багаття, далеко-далеко розкинулася широка степ. А навколо столу зібралася запорізька козача вольниця писати відповідь турецькому султанові. Пише писар, людина розумна і на Січі шановний, а пишуть все – кожному хочеться сказати своє слово. Над писарем схилився отаман всього запорозького війська Іван Сірко. Він заклятий ворог турецького султана, не раз доходив до самого Царгорода і “такого пускав туди диму, що султанові чихалось, точно він понюхав табаки з тертим склом”. Це він, імовірно, під загальний регіт сказав міцне слівце, подбоченился, закурив трубку, а в очах сміх і завзяття людини, готового до дії. Поруч, схопившись за живіт руками, регоче могутній сивовусий запорожець у червоному жупані – зовсім Тарас Бульба.

Знемагаючи від сміху, привалился до столу дід з чуприною на лобі. Навпроти на перекинутій бочці широкоплечий козак – видно тільки потилицю, а здається, чути його громовий регіт. Напівголий козак смакує міцне атаманово слівце, а інший, черноусий, в шапці з червоним верхом, від захвату гепнув його кулаком по спині. Посміхається стрункий гарний хлопець в багатому одязі – не Андрій, Тарасів син. А ось “дідок” широко відкрив рот, зморщився від сміху; молодий бурсак протиснувся крізь натовп, посміхається, заглядає в лист; за ним богатир у чорній бурке з пов’язкою на голові…

І вся ця юрба, все це збіговисько запорізьких “лицарей”, живе, шумить, регоче, але за першим покликом свого отамана готова кинути все, йти на ворога і душу свою покласти за Січ, тому що для кожного з них нічого немає дорожче вітчизни і нічого святіших товариства.

У нестримному сміху запорожців над жорстоким ворогом перед боєм Рєпін показує героїчний дух, самостійність, завзятість і бойовий запал.