Яка пятирічка була найуспішнішою чому

Восьма п’ятирічка (1966-1970 рр.)

(Її називають «золотою», вона припала на період реформування, була найуспішнішою, її підсумки найкращі за останні 35 років, відзначалася прискоренням темпів і значним підвищенням ефективності виробництва і була єдиною, яку виконано).

На певний час підприємства дістали відносну самостійність.

1. Протягом п’ятирічки обсяг промислової продукції зріс на 50%. Причому 2/3 приросту одержано за рахунок підвищення продуктивності праці.

2. Збудовано 250 нових підприємств,

3. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів.

4. На підприємствах введено в дію 310 повністю автоматизованих виробництв.

5. З виробництва знято 1115 зразків старої техніки.

6. Позитивні зрушення відбувалися переважно у важкій промисловості — металургії, енергетиці, промисловому машинобудуванні. Виробництво предметів споживання й надалі відставало від потреб населення.

7. Завершилося спорудження найбільших у Європі теплових електростанцій — Придніпровської, Зміївської, Бурштинської, Старобешівської, Луганської.

8. Створено єдину енергетичну систему республіки.

9. Завершено електрифікацію сіл України.

10. Зростало застосування мінеральних добрив (з 2,1 млн тонн у 1965 році до 3 млн тонн у 1970 р.), впроваджувалися врожайніші сорти зернових і технічних культур.

11. Запроваджено гарантовану оплату праці працівників колгоспів за тарифними ставками відповідних категорій робітників і службовців радгоспів.

12. Дещо зміцнився кадровий склад спеціалістів радгоспів і колгоспів.

• Реформи не було доведено до кінця.

• Продовольча ситуація і надалі залишалася складною.

• Після 1970 р. темпи економічного зростання почали

§ 15. Економічна ситуація в УРСР

1. Які зміни в розвитку промисловості України відбувалися в 1953—1964 рр.? 2. Назвіть нові промислові підприємства, що були збудовані в республіці в цей період. 3. Як розвивалося сільське господарство тогочасної України? 4. Спираючись на курс екології, згадайте, що ви знаєте про місце природи в житті суспільства та особливості основних етапів взаємодії суспільства й природи.

1. ПЕРШІ РІШЕННЯ НОВИХ КЕРІВНИКІВ КРАЇНИ З ЕКОНОМІЧНИХ ПИТАНЬ. Керівництво, що прийшло до влади у країні після відставки М. Хрущова, майже одразу почало відмовлятися від деяких його нововведень. На початку листопада 1964 р. Президія Верховної Ради УРСР визнала такими, що втратили чинність, укази, які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Було скасовано низку документів, ухвалених у 1959—1963 рр., а саме: заборона утримувати худобу в особистій власності громадян, які проживають у містах і робітничих селищах; норми утримання худоби в особистій власності громадян-неколгоспників; підвищене оподаткування власників худоби, які «не займалися суспільно корисною працею»; підвищені податки із громадян, що утримували худобу «з метою особистого збагачення». Земельні органи республіки повернули населенню більшу частину землі, відібраної в роки хрущовських перетворень.

У 1968 р. в Україні присадибні ділянки мали 5,2 млн сімей колгоспників, 1,8 млн сімей робітників і службовців, що жили в сільській місцевості, та 2 млн сімей робітників і службовців у містах і селищах міського типу. Незважаючи на відсутність техніки, населення вирощувало на цих ділянках (загалом вони становили 7,7 % від усіх орних площ) чверть загального обсягу споживаних у республіці овочів, фруктів, понад половину картоплі. Ці дані свідчать про низьку ефективність колгоспного ладу.

Овочі з присадибного господарства. Київщина. 1968 р.

Скасовані вищим партійно-радянським керівництвом заборони щодо присадибних господарств засвідчували розуміння того, що вони знімають гостроту проблеми забезпечення продукцією тваринництва міських жителів, а селянам дають можливість мати підробіток. Однак цей прагматизм був непослідовним. Майже одночасно з’явився указ, згідно з яким громадянам, що не були колгоспниками, забороняли мати на одну сім’ю більше однієї корови, однієї свині та 20 бджолиних вуликів. Це засвідчувало незмінний характер заідеологізованості рішень керівників, які вважали пріоритетною державну власність і вбачали небезпеку в «особистому збагаченні» селян, що нібито могло загальмувати соціалізм.

2. ЕКОНОМІЧНА РЕФОРМА В ПРОМИСЛОВОСТІ. У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому визначили заходи з реформування економіки. За його рішеннями раднаргоспи ліквідували і повернулися до галузевої системи управління промисловістю через союзні й союзно-республіканські міністерства. У результаті цього в Україні відновили діяльність 22 союзно-республіканські й сім республіканських міністерств. Переважна частка промислового потенціалу республіки знову повернулася в підпорядкування центральних відомств. Завдяки цьому залежність республіки від центру посилилася і зміцніла система командно-адміністративного управління економікою, притаманна радянській моделі.

З’явилися також нові принципи реформування методів планування й економічного стимулювання, які мали сприяти формуванню госпрозрахункових відносин на підприємствах і створенню ефективної системи стимулювання.

На початку жовтня 1965 р. були оприлюднені дві урядові постанови, розроблені на основі рекомендацій групи економістів, яку очолював харківський професор Овсій Ліберман, про державне виробниче підприємство та поліпшення планування й стимулювання виробництва. За цими рекомендаціями обсяг прав підприємств у веденні господарської діяльності істотно збільшувався, а кількість обов’язкових показників зменшувалася. Основним плановим показником замість валової продукції ставав обсяг реалізованої продукції. Продукція не зараховувалася як вироблена, якщо її не вдалося реалізувати. Через це підприємства мусили скорочувати обсяг випуску продукції, що не користувалася попитом.

Частина доходу підприємств залишалася в їхньому розпорядженні. Із нього формувалися три фонди — розвитку виробництва, матеріального заохочення і соціально-культурних заходів, житлового будівництва. Обсяг фондів регламентувався, щоб перешкодити, з одного боку, спробам міністерств вилучати більше доходів, ніж треба, а з іншого — намаганням директорів підприємств будь-якими шляхами досягати збільшення прибутків.

Запровадження економічної реформи відбувалося поступово. У 1966 р. на нові методи господарювання перейшли перші 100 підприємств республіки. У 1970 р. реформа охопила 8,2 тис. українських підприємств, що становило понад 80 % від загальної кількості.

Овсій Ліберман

ЦІКАВІ ФАКТИ

У добу «застою» в промисловості України також були окремі здобутки. У республіці розпочалося виробництво новітніх літаків, морських суден, тепловозів, тракторів, буряко- та кукурудзозбиральних комбайнів, які загалом відповідали тогочасним зарубіжним аналогам.

У машинобудуванні республіки запроваджувалися автоматичні й потокові лінії. Так, станом на 1975 р. на 100 підприємствах і в 6 тис. цехів та дільниць стали до ладу механізовані потокові та автоматизовані лінії виробництва. На Харківському турбінному заводі розпочалося виробництво турбін потужністю 500 тис. кВт. На Дніпропетровському металургійному заводі запрацював створений українськими конструкторами прокатний стан для виробництва вагонних осей, що був у 4 рази продуктивнішим та у 2 рази легшим за зарубіжні аналоги.

Певних успіхів було досягнуто в нафто- та газовидобутку. У 1975 р. в республіці розпочалася промислова експлуатація 26 нових нафтових і газових родовищ. Почали діяти нові потужні тепло- та гідроелектростанції — Запорізька, Вуглегірська, Криворізька, Придніпровська, Зміївська, Бурштинська та інші. У 1980 р. дали струм два останні агрегати Дніпрогесу-2 у Запоріжжі.

В Україні в цей час з’явилася нова галузь промисловості — мікробіологічна.

Економічна реформа 1965 р. загалом позитивно вплинула на розвиток як промисловості республіки, так і СРСР загалом. Восьма п’ятирічка (1966—1970 рр.) стала найуспішнішою з усіх радянських п’ятирічок. Обсяг промислового виробництва в Україні збільшився на 50 %. При цьому за рахунок зростання продуктивності праці було отримано дві третини приросту промислової продукції. Національний прибуток збільшився на 38 %.

Однак економіка залишалася командно-адміністративною, і керувало нею чиновництво. Розширення прав підприємств не супроводжувалося звуженням прав міністерств і комітетів — Держплану, Держпостачу, Держкомцін тощо. Запроваджений на підприємствах госпрозрахунок, тобто встановлення відповідності між витратами на виробництво та отриманими економічними результатами, став лише бюрократичним замінником ринкової економіки.

Завдяки зусиллям Голови Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна економічну реформу (її також називали «косигінською реформою») поширили на всю промисловість. Однак Л. Брежнєв ставився до неї з відвертою байдужістю. Керівники багатьох міністерств і комітетів, не бажаючи втратити свій вплив на підприємства, користувалися цим і фактично саботували реформу. В умовах радянської планової економіки, коли показники на наступний господарський рік встановлювалися від досягнутих в економіці за поточний рік, склалася парадоксальна ситуація. Міністерства, ігноруючи положення про державне виробниче підприємство, поступово повернулися до директивного планування. Унаслідок цього чим краще працювало підприємство, тим гірші умови чекали на нього наступного року, оскільки міністерства визначали більш жорсткі нормативи створення фондів стимулювання. У діяльність підприємств активно втручалися також партійні органи всіх рівнів. При цьому жодної господарської відповідальності за свої рішення вони не несли.

Наприкінці 1960-х рр. партійно-радянське керівництво, що прагнуло працювати по-старому, наказуючи, вимагаючи і диктуючи стримане ставлення до економічної реформи, перейшло до її рішучого заперечення. Поштовхом до цього стали події 1968 р. в Чехословаччині, де намагалися перейти від радянської моделі розвитку до «соціалізму з людським обличчям». Налякана цими подіями компартійна верхівка почала відновлювати в економічній сфері централізоване директивне планування й силові методи управління.

3. НАРОСТАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ПРОМИСЛОВОСТІ. Наприкінці 1960-х рр. економічна реформа фактично припинилася, натрапивши на опір командно-адміністративної системи управління господарством. У 1970 — на початку 1980-х рр. розвиток промисловості України відбувався переважно екстенсивним шляхом, за рахунок залучення додаткової кількості сировини й робочої сили, створення нових потужностей. Інтенсивному шляху розвитку перешкоджало несприйняття радянською моделлю розвитку промисловості науково-технічного прогресу. Новітню техніку часто доводилося впроваджувати примусово. Через відсутність конкуренції виробництво оновлювалося мало. Оскільки можливості залучення додаткової робочої сили і сировини до виробничого процесу поступово вичерпувалися, темпи розвитку промисловості знижувалися.

Шахтарі шахти № 4 «Великомостівська». 1970-ті рр.

Яку інформацію про економічну ситуацію в УРСР у цей період можна отримати за ілюстраціями, наведеними на с. 77—79?

Харківський турбінний завод. 1970-ті рр.

Починаючи з 1970-х рр. у СРСР пріоритетний розвиток поступово почали надавати східним регіонам країни. Це обумовило зменшення обсягів загальносоюзних капіталовкладень у промисловість України і відповідне зниження темпів її промислового зростання. Виняток становила електроенергетика, зокрема атомна, де будувалися нові потужності, зорієнтовані на задоволення потреб країн «соціалістичного табору». При цьому атомні електростанції зводили без належного наукового обґрунтування в густонаселених регіонах. Так, у межиріччі Дніпра, Десни та Прип’яті, поряд із Києвом було закладено Чорнобильську атомну електростанцію. Загалом у республіці було споруджено 40 % усіх атомних енергоблоків країни. Протягом 1970—1985 рр. виробництво електроенергії в Україні збільшилося зі 137,6 до 272 млрд кВт • год.

Видобуток залізної руди в Україні протягом 1970—1985 рр. зріс зі 111 до 120 млн т, прокат чорних металів — із 32,7 до 37,7 млн т. Поступово зменшувався видобуток вугілля на Донбасі та зростала його собівартість. Якщо в період дев’ятої п’ятирічки тут щороку видобувалося до 200 млн т вугілля, то в одинадцятій — менш ніж 180 млн т. На продуктивності підприємств позначалося й те, що легкі для видобутку шари вичерпалися, а технічна оснащеність шахт залишалася недостатньою. У цих умовах праця шахтарів ставала більш небезпечною.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

ДИНАМІКА ПРИРОСТУ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УРСР У ПЕРІОД ВОСЬМОЇ—ОДИНАДЦЯТОЇ П’ЯТИРІЧОК (у %)

Показник

П’ятирічка

восьма (1966—1970 рр.)

дев’ята (1971—1975 рр.)