У якого птаха темне мясо

0 Comments

§ 22. РІЗНОМАНІТТЯ ПТАХІВ, ЇХНЯ РОЛЬ У ПРИРОДІ ТА ЖИТТІ ЛЮДИНИ

За кількістю видів птахи поступаються лише кістковим рибам. Різноманітні й середовища життя птахів: вони мешкають у лісах, парках, садах, на луках, у степах, біля водойм.

Мал. 133. 1. Страус африканський. 2. Ківі

ЯКІ ПТАХИ НЕ ЗДАТНІ ДО ПОЛЬОТУ? Це насамперед безкільові птахи – страуси, нанду, казуари і ківі. Ці птахи пересуваються по землі бігом або крокуючи. Крила та грудні м’язи в них розвинені слабко. Кіля немає. Задні кінцівки зазвичай довгі й міцні. Пташенята виводкового типу. Мешкають такі птахи на відкритих просторах з розрідженою рослинністю.

Найбільший серед нелітаючих птахів страус африканський (мал. 133, 1): заввишки до 270 см, маса – до 90 кг. Має на ногах два пальці, що сприяє швидкому бігу (до 70 км на годину). Поширений у степо-пустельних регіонах Африки. М’ясо африканського страуса використовують у їжу. Промисел цих птахів значно знизив їхню чисельність, тепер страусів вирощують на спеціальних фермах.

Найменші серед безкільових птахів – ківі (мал. 133, 2) – поширені на островах Нової Зеландії: їхнє тіло заввишки до 55 см, маса – до 3,5 кг. На ногах цих птахів чотири пальці, а крила майже відсутні. Ківі мають довгий і тонкий дзьоб, за допомогою якого здобувають їжу: безхребетних тварин, що мешкають у ґрунті.

Не здатні до польоту також пінгвіни, хоча в них є кіль. Птахи, що мають кіль, належать до кільогрудих. Передні кінцівки пінгвінів видозмінені на еластичні ласти, які слугують для плавання. При цьому рухи крил пінгвінів у воді нагадують рухи крил інших птахів під час польоту. Найбільший серед пінгвінів – імператорський (мал. 134, 1) – сягає до 120 см заввишки, найменший – пінгвін малий – до 40 см (мал. 134, 2).

Поширення пінгвінів пов’язане з холодними океанічними течіями. Вони трапляються в Південній півкулі, переважно біля берегів Антарктиди та на прилеглих островах, а також на південних берегах Австралії, Африки та Південної Америки. Лише один вид мешкає в тропіках біля екватора на Галапагоських островах – галапагоський пінгвін (мал. 134, 3).

Ноги пінгвінів мають по чотири пальці, які сполучаються плавальною перетинкою. Їхні пера щільно вкривають тіло, не даючи воді проникати до шкіри. Під час гніздування пінгвіни утворюють великі колонії. Пінгвіни відкладають від одного до трьох яєць. У видів, які насиджують яйця на снігу, на череві є складка шкіри.

Мал. 134. Пінгвіни: 1 – імператорський пінгвін. 2 – пінгвін малий; 3 – галапагоський пінгвін

Мал. 135. Лелекоподібні: 1 – лелека білий; 2 – лелека чорний

У ній птахи виношують яйце, що лежить на лапах. Живляться пінгвіни ракоподібними, головоногими молюсками та дрібного рибою.

ЯКІ ПТАХИ ЗДАТНІ ДО ПОЛЬОТУ?

• Лелекоподібні мають довгу гнучку шию, довгі ноги і дзьоб. На ногах по чотири пальці, з яких три передні сполучені невеликою перетинкою. Довгі пальці широко розставлені, що дає можливість цим птахам пересуватися по грузькому ґрунту. Майже всі види лелекоподібних – мігруючі птахи. В Україні поширені білий та чорний лелеки. Лелеку білого, або чорногуза (мал. 135, 1), у народі вважають символом миру, щастя, достатку та материнства. Він влаштовує гніздо біля осель людини. Лелека чорний (мал. 135, 2) свої гнізда будує в лісах, уникаючи сусідства з людиною. Цей вид занесено до Червоної книги України. Знищуючи комах-шкідників, лелеки приносять певну користь сільському господарству.

• Журавлеподібні мають довгі шию, дзьоб та ноги, за допомогою яких можуть швидко бігати. Для більшості видів характерна видовжена трахея, яка утворює петлі. Завдяки цьому птахи здатні видавати голосні трубні звуки. Свої гнізда вони влаштовують на землі. В Україні поширені сірий та степовий журавлі. Ці види занесено до Червоної книги України. Сірий журавель поширений на Поліссі, у долинах річок Лівобережної України (мал. 136, 1). Саме його гучні крики ми чуємо в небі навесні й восени, коли ці птахи здійснюють міграції. Степовий журавель трапляється у південно-східній частіші країни та на півночі Криму (мал. 136, 2).

• Гусеподібні – водоплавні птахи. Вони мають видовжену шию та вкорочені ноги. На ногах чотири пальці, з яких три передні сполучаються плавальною перетинкою. Характерна ознака гусеподібних – будова дзьоба. Усередині на верхній частині дзьоба є рогові пластинки, які слугують для відфільтровування їжі. Гусеподібні мають щільне жорстке оперення і густий пуховий прошарок. Жироподібні виділення куприкової залози роблять їхнє оперення водонепроникним.

В України мешкають лебеді, гуси, качки та інші. Найбільший за розмірами лебідь-кликун (мал. 137, 1): маса його тіла може сягати 13 кг, розмах крил – до 2,5 м. Цей красивий і величний птах дуже обережний і тримається далеко від берега.

Качки вирізняються різним забарвленням оперення самок і самців (самці мають яскравіше забарвлення). В Україні поширений крижень (мал. 137, 2). Це перелітний птах, який пізно залишає наші водойми, майже перед тим, як вони вкриваються кригою. У теплі зими крижні не відлітають.

Мал. 136. Журавлеподібні: 1 – сірий журавель; 2 – степовий журавель

Мал. 137. Гусеподібні: 1 – лебідь-кликун; 2 – самець крижня

Багато видів гусеподібних є об’єктами полювання через смачне і поживне м’ясо. Людина також використовує пір’я і пух цих птахів. Крижня і сіру гуску одомашнено. До Червоної книги України занесено червоноволу казарку, лебедя малого, огара, гоголя, гагу звичайну та інші види.

• Соколоподібні живляться майже виключно тваринною їжею. Їх об’єднують спільні ознаки: короткий і гачкоподібно загнутий дзьоб, призначений для шматування їжі, міцні загнуті кігті для хапання та утримання здобичі; здатність швидко літати, тривалий час ширяти в повітрі; гострий зір, що дає змогу бачити дрібну здобич з висоти. Соколоподібні переважно полюють на живих тварин, але деякі види (наприклад, гриф чорний) живляться трупами тварин.

В Україні поширені шуліка чорний (мал. 138, 1) та рудий. Цих птахів можна розпізнати за вилчастим розрізом хвоста. Типовим представником орлів є беркут (мал. 138, 2) – великий птах з відносно довгими та вузькими крилами. В Україні цей надзвичайно рідкісний птах зберігся в Карпатах, Закарпатті та західній частині Полісся. Полює беркут на здобич середніх чи великих розмірів: зайців, лисиць, великих птахів тощо. Сапсан – дуже красивий представник соколів (мал. 138, 3) – полює переважно в польоті.

• Совоподібні мають великі очі з розширеними зіницями. Удень сови ховаються у схованках, полюють переважно вночі. У них гачкоподібно загнутий дзьоб, міцні та загнуті кігті на пальцях ніг. Живляться сови зайцями, мишоподібними гризунами, птахами, комахами тощо, іноді – рибою чи ракоподібними. Здобич сови захоплюють і вбивають за допомогою кігтів. Дрібну здобич сови заковтують цілком, а велику – шматують.

Мал. 138. Соколоподібні: 1 – шуліка чорний; 2 – беркут; 3 – сапсан

Мал. 139. 1. Пугач. 2. Сова сіра

В Україні трапляється пугач (мал. 139, 1), сови сіра (мал. 139, 2) та вухата.

Багато видів соколоподібних і совоподібні у великій кількості знищує небезпечних шкідників сільського та лісового господарств: мишоподібних гризунів, комах тощо. Види, які живляться трупами тварин, відіграють у природі роль санітарів. Деякі види соколоподібних людина використовує для відлякування птахів від садів і виноградників, а також летовищ. До Червоної книги України занесено такі види: шуліка рудий, лунь польовий та степовий; орли: карлик, степовий, могильник, змієїд, беркут, орлан-білохвіст, гриф чорний, сокіл-сапсан, боривітер степовий тощо; совоподібні: пугач, сич волохатий, сичик-горобець, сови довгохвоста та бородата, сипуха.

• Дятлоподібні пристосувалися до життя на деревах. На їхніх ногах розташовані чотири пальці, з яких два спрямовані вперед, а два – назад, допомагаючи птахам утримуватися на стовбурах дерев під час лазіння. Крім того, дятли спираються на жорсткі стрижні рульових пер. Кігті на пальцях ніг гострі, гачкоподібно загнуті, що допомагає птахам утримуватися на стовбурах дерев.

Дятли влаштовують гнізда в дуплах, які самостійно видовбують у стовбурах дерев. Живляться переважно комахами, але можуть споживати, особливо взимку, насіння та плоди рослин. Ці птахи мають прямий долотоподібний дзьоб, за допомогою якого вони здобувають ходи комах у корі та деревині, а потім просовують туди довгий та загострений язик, до якого приклеюються комахи (мал. 140, 1). Споживаючи комах, дятли знищують шкідників дерев. В Україні поширені великий строкатий дятел (див. мал. 133, 2), сивий, чорний (жовна) (мал. 140, 2), середній, малий дятли та ін.

• Куроподібні добре бігають і ходять, але неохоче піднімаються в повітря. Багато видів куроподібних – промислові види, оскільки мають смачне м’ясо. В Україні мешкають перепілка, куріпка сіра, тетеруки, рябчики та глухарі (мал. 141).

Мал. 140. 1. Схема будови голови дятла (а – язик). 2. Чорний дятел (жовна)

Мал. 141. Куроподібні: 1 – рябчик; 2 – перепілка; 3 – глухар

• Горобцеподібні – найчисленніша за кількістю видів група птахів. Більшість видів горобцеподібних живиться комахами, є види, що споживають рослинну їжу, окремі види – хижаки (сорокопути) або всеїдні (наприклад, сіра ворона). Гнізда будують на деревах, будівлях (сільська чи міська ластівки), землі (жайворонки) чи в норах, розташованих на уривистих берегах річок (ластівка берегова). Цікаве висяче гніздо синиці-ремеза, яке вона споруджує з рослинності й пуху (мал. 142).

Серед горобцеподібних виділяють групу співочих птахів, які мають добре розвинені голосові зв’язки. Так, соловей (мал. 143) щорічно відлітає восени зимувати до східної Африки, а прилітає до наших країв наприкінці квітня чи на початку травня, гнізда влаштовує на землі в густих чагарниках чи гаях. Співати солов’ї починають через кілька днів після прильоту, а припиняють спів після вилуплювання пташенят з яєць. Близькими родичами солов’їв є дрозди (мал. 143, 2). В Україні мешкають дрозди співочий та чорний.

Перелітні птахи ластівки мають короткий і широкий дзьоб, довгі та вузькі крила, вилчастий хвіст та короткі ноги. Вони вловлюють свою здобич – різноманітних комах – у повітрі. В Україні поширені ластівки сільська, міська та берегова (мал. 144, 1).

Синиці – дрібні птахи, що живляться переважно комахами. В Україні трапляються синиці: велика, довгохвоста, голуба, чубата (мал. 144, 2) тощо. Одним з найпоширеніших видів птахів є горобець хатній (мал. 144, 3). Живляться горобці як рослинною, так і тваринною їжею, а пташенят вигодовують комахами, чим приносять людині безсумнівну користь.

Мал. 142. Гніздо ремеза

Мал. 143. Горобцеподібні: 1 – соловей; 2 – дрізд чорний

Мал. 144. Горобцеподібні: 1 – ластівка берегова; 2 – синиця чубата; 3 – горобець хатній; 4 – крук; 5 – сіра ворона

Крук – найбільший представник горобцеподібних в України (мал. 144, 4), маса тіла якого сягає 1,6 кг. Він має чорне, з металевим відблиском оперення. Живиться переважно трупами тварин. Сіра ворона (мал. 144, 5) частіше трапляється, ніж крук. Останніми роками вона дедалі більше тяжіє до осель людини.

Біологічний словничок: безкільові та кільогруді птахи.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ

Страуси, нанду, казуари та ківі втратили здатність до польоту, тому в них відсутній кіль. Пінгвіни пристосувалися до плавання в морях, їхні крила видозмінені на ласти.

Лелекоподібні та журавлеподібні: мають довгу гнучку шию, довгі ноги та дзьоб; зазвичай мігруючі птахи. Гусеподібні – водоплавні птахи; мають видовжену шию; ноги вкорочені й зсунуті назад; на ногах пальці з’єднані плавальною перетинкою; дзьоб широкий і плаский.

Соколоподібні та совоподібні – хижі птахи. Соколоподібні полюють на здобич вдень, а совоподібні – переважно вночі. Для них характерно: загнуті дзьоб та кігті; добре розвинені зір і слух.

Дятли влаштовують гнізда в дуплах та шукають їжу на деревах. Куроподібні ведуть наземний спосіб життя: добре бігають та ходять, але неохоче піднімаються в повітря. Горобцеподібні – найчисленніша група птахів.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

1. Що характерно для представників нелітаючих птахів? 2. Які пристосування мають пінгвіни для плавання? 3. Які види лелекоподібних трапляються в Україні? 4. Які види журавлеподібних мешкають в Україні? 5. Які пристосування до водоплавного способу життя мають гусеподібні? Яке значення гусеподібних у житті людини? 6. Які види соколоподібних поширені в Україні? 7. Який спосіб життя притаманний совоподібним? 8. Що характерно для представників куроподібних? 9. Чим характеризуються представники горобцеподібних?

ОБГОВОРІТЬ У ГРУПАХ

Пригадайте лелекоподібних, журавлеподібних та гусеподібних, яких занесено до Червоної книги України. Чому скорочується чисельність цих птахів? Які заходи їх охорони ви могли б запропонувати?

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ І КМІТЛИВИХ

Для чого потрібен кіль нелітаючим птахам пінгвінам?

Мал. 145. Фазани

Цікаво!

• На територію нашої країни завезено такі види, як фазан (мал. 145) і кеклик. У яскравому забарвленні самців фазана чергуються різноманітні кольори: золотий, темно-зелений, оранжевий, фіалковий тощо.

• У глухарів досить яскрава шлюбна поведінка.

Самець, виконуючи шлюбну пісню, втрачає слух.

Саме ця властивість самців і дала назву виду.

В Україні глухарі поширені в лісовій зоні та на території Карпат.

• Серпокрильці через довгі крила не здатні ходити по землі і, знаходячись на рівній поверхні, злетіти не можуть.

• Одне й те саме гніздо лелеки можуть використовувати багато років підряд. У народі існує повір’я, що лелеки приносять із собою весну. Це пов’язано з тим, що ці птахи прилітають рано навесні – у березні або на початку квітня. З появою лелек селяни починали висівати ярі культури та висаджувати городину.

• Зір у багатьох соколоподібних у 6-8 разів гостріший, ніж у людини. Це дає можливість соколу-сапсану помічати свою здобич – дрібних птахів – майже за кілометр.

• Орлан білоголовий став національним символом США. Цікаво, що під час громадянської війни між Північними та Південними штатами білоголовий орлан, якого звали «Старий Ейб» (так називали президента США Авраама Лінкольна), пройшов з військами Північних штатів усю війну. Він полюбляв військові оркестри і насвистував, коли виконували військові марші. Цьому птаху в США поставлено пам’ятник.

• Ластівок вважають чудовими синоптиками. У сонячну погоду вони підіймаються високо в повітря, оскільки дрібні комахи підхоплюються висхідними потоками теплого повітря і заносяться у верхні шари повітря. Коли ж перед грозою чи дощем повітря насичується водяною парою, то комахи, які намокають, літають ближче до землі. За комахами спускаються ближче до землі і ластівки, які продовжують полювання і в дощову погоду.

• Дятли роздовбують кору дерев, лише заражених шкідливими видами комах. Тому сліди діяльності цих птахів є сигналом того, що дерево уражене шкідниками.

• В охороні птахів важлива роль належить не лише державним установам, але й громадським організаціям. В Україні найбільшою з таких організацій є Товариство охорони та вивчення птахів при Академії наук вищої школи, яке тісно співпрацює з кафедрою зоології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серед членів цього товариства найбільше школярів.

ПРАКТИЧНА РОБОТА 2

Тема: Виявлення прикладів пристосувань до способу життя у птахів.

Мета: Навчитися розпізнавати птахів різних екологічних груп та їхні основні ознаки.

Обладнання, матеріали та об’єкти дослідження: опудала птахів, фотографії, малюнки, відеоматеріали.

Хід роботи

1. Розгляньте малюнки, фото, опудала птахів, запропонованих учителем.

2. Зверніть увагу на форму дзьоба; довжину шиї; форму тулуба; довжину крил; довжину кінцівок; кількість пальців, їх розміщення.

3. Охарактеризуйте птахів, розподіливши їх на екологічні групи: птахи водойм, птахи лісів, птахи степів.

4. Зробіть висновки про особливості будови тіла птахів різних екологічних груп як пристосування до умов існування.

§ 21. Різноманіття птахів, їхня роль у природі та житті людини

За кількістю видів птахи поступаються лише кістковим рибам (їх налічують близько 10 тис. видів). Різноманітні й середовища існування птахів: вони мешкають у лісах, парках, садах, на луках, у степах, біля водойм.

Які птахи не здатні до польоту? Це насамперед безкільові птахи – страуси, нанду, казуари й ківі. Ці птахи пересуваються по землі бігом або крокуючи. Крила та грудні м’язи в них розвинені слабко. Кіля немає. Задні кінцівки зазвичай довгі й потужні. Пташенята виводкового типу. Мешкають такі птахи на відкритих просторах з розрідженою рослинністю.

Найбільший серед нелітаючих птахів страус африканський (мал. 123, 1): заввишки до 270 см, маса – до 100 кг. Має на ногах два пальці, що сприяє швидкому бігу (до 70 км на годину). Поширений у степо-пустельних регіонах Африки. М’ясо африканського страуса використовують у їжу. Промисел цих птахів значно знизив їхню чисельність, тепер страусів вирощують на спеціальних фермах.

Найменші серед безкільових птахів – ківі (мал. 123, 2) – поширені на островах Нової Зеландії: їхнє тіло заввишки до 55 см, маса – до 3,5 кг. На ногах цих птахів чотири пальці, а крила майже відсутні. Ківі мають довгий і тонкий дзьоб, за допомогою якого здобувають їжу: безхребетних тварин, що мешкають у ґрунті.

Мал. 123. 1. Страус африканський. 2. Ківі

Мал. 124. Пінгвіни: 1 – імператорський пінгвін. 2 – пінгвін малий; 3 – галапагоський пінгвін

Не здатні до польоту також пінгвіни, хоча в них є кіль. Птахи, що мають кіль, належать до кільогрудих. Передні кінцівки пінгвінів видозмінені на еластичні ласти, які слугують для плавання. При цьому рухи крил пінгвінів у воді нагадують рухи крил інших птахів під час польоту. Найбільший серед пінгвінів – імператорський (мал. 124, 1) – сягає до 120 см заввишки, найменший – пінгвін малий – до 40 см (мал. 124, 2).

Поширення пінгвінів пов’язане з холодними океанічними течіями. Вони трапляються в Південній півкулі, переважно біля берегів Антарктиди та на прилеглих островах, а також на південних берегах Австралії, Африки та Південної Америки. Лише один вид мешкає в тропіках біля екватора на Галапагоських островах – галапагоський пінгвін (мал. 124, 3).

Ноги пінгвінів мають по чотири пальці, які сполучаються плавальною перетинкою. Їхні пера щільно вкривають тіло, не даючи воді проникати до шкіри. Під час гніздування пінгвіни утворюють великі колонії. Пінгвіни відкладають від одного до трьох яєць.

У видів, які насиджують яйця на снігу, на череві є складка шкіри. У ній птахи виношують яйце, що лежить на лапах. Живляться пінгвіни ракоподібними, головоногими молюсками та дрібною рибою.

Які птахи здатні до польоту?

• Лелекоподібні мають довгу гнучку шию, довгі ноги й дзьоб. На ногах по чотири пальці, з яких три передні з’єднані невеликою перетинкою. Довгі пальці широко розставлені, що дає можливість цим птахам пересуватися по грузькому ґрунту. Майже всі види лелекоподібних – мігруючі птахи. В Україні поширені білий та чорний лелеки. Лелеку білого, або чорногуза (мал. 125, 1), у народі вважають символом миру, щастя, достатку та материнства. Він влаштовує гніздо біля осель людини. Лелека чорний (мал. 125, 2) свої гнізда будує в лісах, уникаючи сусідства з людиною. Цей вид занесено до Червоної книги України. Знищуючи комах-шкідників, лелеки приносять певну користь сільському господарству.

Мал. 125. Лелекоподібні: 1 – лелека білий; 2 – лелека чорний

• Журавлеподібні мають довгі шию, дзьоб та ноги, за допомогою яких можуть швидко бігати. Для більшості видів характерна видовжена трахея, яка утворює петлі. Завдяки цьому птахи здатні видавати голосні трубні звуки. Свої гнізда вони влаштовують на землі. В Україні поширені сірий та степовий журавлі. Ці види занесено до Червоної книги України. Сірий журавель поширений на Поліссі, у долинах річок Лівобережної України (мал. 126, 1). Саме його гучні крики ми чуємо в небі навесні й восени, коли ці птахи здійснюють міграції. Степовий журавель трапляється у південно-східній частині країни та на півночі Криму (мал. 126, 2).

Мал. 126. Журавлеподібні: 1 – сірий журавель; 2 – степовий журавель

• Гусеподібні – водоплавні птахи. Вони мають видовжену шию та вкорочені ноги. На ногах чотири пальці, з яких три передні сполучаються плавальною перетинкою. Характерна ознака гусеподібних – будова дзьоба. Усередині на верхній частині дзьоба є рогові пластинки, які слугують для відфільтровування їжі. Гусеподібні мають щільне жорстке оперення і густий пуховий прошарок. Жироподібні виділення куприкової залози роблять їхнє оперення водонепроникним.

В Україні мешкають лебеді, гуси, качки та інші. Найбільший за розмірами лебідь-кликун (мал. 127, 1): маса його тіла може сягати 13 кг, розмах крил – до 2,5 м. Цей красивий і величний птах дуже обережний і тримається далеко від берега.

Качки вирізняються різним забарвленням оперення самок і самців (самці мають яскравіше забарвлення). В Україні поширений крижень (мал. 127, 2). Це перелітний птах, який пізно залишає наші водойми, майже перед тим, як вони вкриваються кригою. У теплі зими крижні не відлітають.

Мал. 127. Гусеподібні: 1 – лебідь-кликун; 2 – самець крижня

Багато видів гусеподібних є об’єктами полювання через смачне й поживне м’ясо. Людина також використовує пір’я і пух цих птахів. Крижня і сіру гуску одомашнено. До Червоної книги України занесено червоноволу казарку, лебедя малого, огара, гоголя, гагу звичайну та інші види.

• Соколоподібні живляться переважно тваринною їжею. їх об’єднують спільні ознаки: короткий і гачкоподібно загнутий дзьоб, призначений для шматування їжі, міцні загнуті кігті для хапання та утримання здобичі; здатність швидко літати, тривалий час ширяти в повітрі; гострий зір, що дає змогу бачити дрібну здобич з висоти. Соколоподібні полюють здебільшого на живих тварин, але деякі види (наприклад, гриф чорний) живляться трупами тварин.

В Україні поширені шуліка чорний (мал. 128, 1) та рудий. Цих птахів можна розпізнати за вилчастим розрізом хвоста. Типовим представником орлів є беркут (мал. 128, 2) – великий птах з відносно довгими та вузькими крилами. В Україні цей надзвичайно рідкісний птах зберігся в Карпатах, Закарпатті та західній частині Полісся. Полює беркут на здобич середніх чи великих розмірів: зайців, лисиць, великих птахів тощо. Сапсан – дуже красивий представник соколів (мал. 128, 3) – полює переважно в польоті.

Мал. 128. Соколоподібні: 1 – шуліка чорний; 2 – беркут; 3 – сапсан

• Совоподібні мають великі очі з розширеними зіницями. Удень сови ховаються у схованках, полюють переважно вночі. У них гачкоподібно загнутий дзьоб, міцні та загнуті кігті на пальцях ніг. Живляться сови зайцями, мишоподібними гризунами, птахами, комахами тощо, іноді – рибою чи ракоподібними. Здобич сови захоплюють і вбивають за допомогою кігтів. Дрібну здобич сови заковтують цілком, а велику – шматують. В Україні трапляється пугач (мал. 129, 1), сови сіра (мал. 129, 2) та вухата.

Мал. 129. 1. Совоподібні: 1 – пугач; 2 – сова сіра

Багато видів соколоподібних, як і совоподібні, у великій кількості знищують небезпечних шкідників сільського та лісового господарств: мишоподібних гризунів, комах тощо. Види, які живляться трупами тварин, відіграють у природі роль санітарів. Деякі види соколоподібних людина використовує для відлякування птахів від садів і виноградників, а також летовищ. До Червоної книги України занесено такі види соколоподібних: шуліка рудий, лунь польовий та степовий; орли: карлик, степовий, могильник, змієїд, беркут, орлан-білохвіст, гриф чорний, сокіл-сапсан, боривітер степовий тощо; совоподібних: пугач, сич волохатий, сичик-горобець, сови довгохвоста та бородата, сипуха.

• Дятлоподібні пристосувалися до життя на деревах. На їхніх ногах – чотири пальці, два з яких спрямовані вперед, а два – назад, допомагаючи птахам утримуватися на стовбурах дерев під час лазания. Крім того, дятли спираються на жорсткі стрижні стернових пер. Кігті на пальцях ніг гострі, гачкоподібно загнуті.

Дятли влаштовують гнізда в дуплах, які самостійно видовбують у стовбурах дерев. Живляться переважно комахами, але можуть споживати, особливо взимку, насіння та плоди рослин. Ці птахи мають прямий долотоподібний дзьоб, за допомогою якого вони знаходять ходи комах у корі та деревині, а потім просовують туди довгий та загострений язик, до якого приклеюються комахи (мал. 130, 1). Споживаючи комах, дятли знищують шкідників дерев. В Україні поширені великий строкатий дятел, сивий, чорний (жовна) (мал. 130, 2), середній, малий дятли та ін.

Мал. 130. 1. Схема будови голови дятла (а – язик). 2. Чорний дятел (жовна)

• Куроподібні добре бігають і ходять, але неохоче піднімаються в повітря. Багато видів куроподібних – промислові види, оскільки мають смачне м’ясо. В Україні мешкають перепілка, куріпка сіра, тетеруки, рябчики та глухарі (мал. 131).

Мал. 131. Куроподібні: 1 – рябчик; 2 – перепілка; 3 – глухар

• Горобцеподібні – найчисленніша за кількістю видів група птахів. Більшість видів горобцеподібних живиться комахами, є види, що споживають рослинну їжу, окремі види – хижаки (сорокопути) або всеїдні (наприклад, сіра ворона). Гнізда будують на деревах, будівлях (сільська та міська ластівки), землі (жайворонки) чи в норах, розташованих на уривистих берегах річок (ластівка берегова). Цікаве висяче гніздо синиці-ремеза, яке вона споруджує з рослинності й пуху (мал. 132).

Серед горобцеподібних виділяють групу співочих птахів, які мають добре розвинені голосові зв’язки. Так, соловей (мал. 133, 1) щорічно відлітає восени зимувати до східної Африки, а прилітає до наших країв наприкінці квітня чи на початку травня, гнізда влаштовує на землі в густих чагарниках чи гаях. Співати солов’ї починають через кілька днів після прильоту, а припиняють спів після вилуплювання пташенят з яєць. Близькими родичами солов’їв є дрозди. В Україні мешкають дрозди співочий та чорний (мал. 133, 2).

Мал. 132. Гніздо ремеза

Мал. 133. Горобцеподібні: 1 – соловей; 2 – дрізд чорний; 3 – ластівка берегова; 4 – синиця чубата; 5 – горобець хатній; 6 – крук; 7 – сіра ворона

Перелітні птахи ластівки мають короткий і широкий дзьоб, довгі та вузькі крила, вилчастий хвіст та короткі ноги. Вони вловлюють свою здобич – різноманітних комах – у повітрі. В Україні поширені ластівки сільська, міська та берегова (мал. 133, 3).

Синиці – дрібні птахи, що живляться переважно комахами. В Україні трапляються синиці: велика, довгохвоста, голуба, чубата (мал. 133, 4) тощо. Одним з найпоширеніших видів птахів є горобець хатній (мал. 133, 5). Живляться горобці як рослинною, так і тваринною їжею, а пташенят вигодовують комахами, чим приносять людині безсумнівну користь. Крук — найбільший представник горобцеподібних в Україні (мал. 133, 6), маса тіла якого сягає 1,6 кг. Він має чорне, з металічним відблиском оперення. Живиться переважно трупами тварин. Сіра ворона (мал. 133, 7) трапляється частіше, ніж крук. Останніми роками вона дедалі більше тяжіє до осель людини.

Біологічний словничок: безкільові та кільогруді птахи.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

1. Що характерно для представників нелітаючих птахів? 2. Які пристосування мають пінгвіни для плавання? 3. Які види лелекоподібних та журавлеподібних трапляються в Україні? 4. Які пристосування до водоплавного способу життя мають гусеподібні? 5. Які види соколоподібних поширені в Україні? 6. Який спосіб життя притаманний совоподібним? 7. Що характерно для представників куроподібних? 8. Чим характеризуються представники горобцеподібних?

Обговоріть у групах

Пригадайте лелекоподібних, журавлеподібних та гусеподібних, яких занесено до Червоної книги України. Чому скорочується чисельність цих птахів? Які заходи їхньої охорони ви могли б запропонувати?

Для допитливих і кмітливих

Для чого потрібен кіль нелітаючим птахам пінгвінам?

Цікаво знати

Мал. 134. Фазани

  • На територію нашої країни завезено такі види, як фазан (мал. 134) і кеклик. У яскравому забарвленні самців фазана чергуються різноманітні кольори: золотий, темно-зелений, оранжевий, фіалковий тощо.
  • У глухарів досить цікава шлюбна поведінка. Самець, виконуючи шлюбну пісню, втрачає слух. Саме ця властивість самців і дала назву виду. В Україні глухарі поширені в лісовій зоні та на території Карпат.
  • Серпокрильці, які зовні нагадують ластівок, через довгі крила не здатні ходити по землі й, перебуваючи на рівній поверхні, злетіти не можуть.
  • Одне й те саме гніздо лелеки можуть використовувати багато років поспіль. У народі є повір’я, що лелеки приносять із собою весну. Це пов’язано з тим, що ці птахи прилітають рано навесні – у березні або на початку квітня. З появою лелек селяни починали висівати ярі культури та висаджувати городину.
  • Зір у багатьох соколоподібних у 6-8 разів гостріший, ніж у людини. Це дає можливість соколу-сапсану помічати свою здобич – дрібних птахів – майже за кілометр.
  • Орлан білоголовий став національним символом США. Цікаво, що під час громадянської війни між Північними та Південними штатами білоголовий орлан, якого звали Старий Ейб (так називали президента США Авраама Лінкольна), пройшов з військами Північних штатів усю війну. Він полюбляв військові оркестри, насвистував, коли виконували військові марші. Цьому птаху в США поставлено пам’ятник.
  • Ластівок вважають чудовими синоптиками. У сонячну погоду вони підіймаються високо в небо, оскільки дрібні комахи підхоплюються висхідними потоками теплого повітря і заносяться у верхні шари повітря. Коли ж перед грозою чи дощем повітря насичується водяною парою, то комахи, які намокають, літають ближче до землі. За комахами спускаються ближче до землі й ластівки, які продовжують полювання і в дощову погоду.
  • Дятли роздовбують кору дерев, які заражені шкідливими видами комах. Тому сліди діяльності цих птахів є сигналом того, що дерево уражене шкідниками.
  • В охороні птахів важлива роль належить не лише державним установам, але й громадським організаціям.

ЗООЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК – Є. О. Неведомська – 2013

Птахи — це спеціалізована гілка вищих хребетних, які пристосувалися до польоту. Клас птахів об’єднує близько 9000 видів.

Гіганти серед літаючих птахів:

✵ лебідь, гриф, дрофа (маса 14-16 кг, розмах крил сягає 2,5 м).

Гіганти серед нелітаючих птахів:

✵ страус африканський, казуар (заввишки до 2,7 м, маса 80-100 кг).

Гіганти серед плаваючих птахів:

✵ пінгвін імператорський (заввишки 1,2 м, маса 40 кг).

Карлики серед птахів:

✵ колібрі (маса 1,6-1,8 г, живиться нектаром квітки, має здатність зависати у повітрі над квіткою, підніматися вертикально вгору, літати хвостом уперед; частота рухів крил — 100 змахів за секунду; частота серцевих скорочень — 1 000 ударів за хвилину!)

Теплокровність (гомойотермія), висока рухливість, складна і різноманітна поведінка дозволили птахам широко розповсюдитися по земній кулі.

Орнітологія (від грецьк. ornithos — птах, logos — учення) — розділ зоології, який вивчає птахів.

Прогресивні ознаки птахів:

1. Прогресивний розвиток нервової системи (розвиток підкіркових асоціативних центрів великих півкуль, мозочка, поява центру терморегуляції у проміжному мозку, особливого розвитку набувають зорові і слухові долі мозку). Складна і різноманітна пристосувальна поведінка.

2. Поява чотирикамерного серця й повний поділ артеріального й венозного кровотоку внаслідок редукції однієї з двох дуг аорти.

3. Формування губчастих легень, внаслідок чого зросла інтенсивність постачання тканин та органів киснем і підвищився рівень обміну речовин.

4. Виникнення теплокровності (гомойотермності) як результат підвищення рівня обміну речовин шляхом інтенсифікації травлення, дихання, кровообігу, виділення, наявності теплоізоляційних покривів.

5. Сталий рівень температури тіла забезпечується переважно за рахунок внутрішніх фізіолого-біохімічних процесів (ендотермні).

6. Зміна в будові скелета (передні кінцівки видозмінені на крила, змінені пояси й передніх, і задніх кінцівок, кістки містять велику кількість повітроносних порожнин, дуже рухливий шийний відділ хребта, а щелепний апарат перетворений на дзьоб).

7. Наявність сухої шкіри, майже без залоз; пір’я — це видозмінена рогова луска, виконує теплоізоляційну функцію та забезпечує обтічність тіла.

Особливості будови птахів, що пов’язані з польотом:

* Передні кінцівки перетворилися на крила.

* Тулуб обтічної форми.

* Пір’євий покрив забезпечує:

* утворення несучих площин (крила, хвіст).

* міцний і легкий, кістки пневматичні (заповнені повітрям);

* для черепа характерні повне зростання усіх кісток у монолітний утвір та надзвичайна легкість і великі очно-ямкові западини;

* легкий дзьоб, позбавлений зубів;

* ключиці зростаються, утворюючи вилочку, яка надає пружності поясу передніх кінцівок;

* передні кінцівки — крила: плече, передпліччя (ліктьова і променеві кістки), кисть: частина кісток зростається, а з пальців зберігаються тільки три — другий, третій та четвертий, — при цьому кількість їхніх фаланг зменшується;

* грудина з кілем, до якого прикріплюються великі та малі грудні м’язи, що приводять в рух крила;

* ребра рухомо з’єднані з грудиною (можливість змінювати об’єм грудної клітки важлива для подвійного дихання);

* усі хребці, крім шийних, з’єднані нерухомо (це забезпечує компактність тіла, яка необхідна в польоті).

* Мускулатура добре розвинена, що зумовлює складні рухи під час польоту.

* Досконала дихальна система (дихальні шляхи: гортанна щілина, трахея, два бронхи; губчасті легені; повітряні мішки).

✵ запобігають перегріванню тіла птаха протягом польоту;

✵ полегшують тіло птаха під час польоту;

✵ зменшують тертя між внутрішніми органами.

✵ Кровоносна система: лише права дуга аорти, ліва редукована.

✵ Видільна система: сечовий міхур відсутній.

✵ Головний мозок: розвинені півкулі переднього мозку; розвинений мозочок (що пов’язано зі складним характером рухів, які потребують досконалої координації).

✵ У самців — парні сім’яники невеликі за розмірами.

✵ У самок — непарний лівий яєчник (правий яєчник редукований).

Особливості процесів життєдіяльності птахів, що пов’язані з польотом:

✵ Швидке перетравлення їжі, що забезпечує птаха великою кількістю енергії.

✵ Інтенсивний обмін речовин (за рахунок цілковитого розділення венозної та артеріальної крові, інтенсивного газообміну в легенях).

✵ Складний механізм подвійного дихання.

✵ Екскременти у кишечнику та продукти виділення не накопичуються в організмі, що зменшує масу птаха.

✵ Інтенсифікація зору та слуху розширюють можливості орієнтування в просторі.

Особливості організації птахів

Пристосування до польоту зумовило відносну одноманітність форми тіла птахів. Тіло складається з невеличкої голови, компактного округлого тулуба та кінцівок. На голові (рис. 69) містяться очі з рухливими повіками (верхньою, нижньою та мигальною перетинками), ніздрі, слухові отвори, дзьоб.

Рис. 69. Голова голуба:

1 — наддзьобок; 2 — піддзьобок; 3 — восковиця; 4 — ніздря; 5 — язик; 6 — слуховий отвір.

Дзьоб складається з верхньої частини — наддзьобка та нижньої — піддзьобка, вкритих роговими чохлами. У основи наддзьобка деяких птахів (соколоподібні, голуби, папугоподібні, совоподібні) є ділянка потовщеної шкіри — восковиця, на якій розташовані зовнішні отвори ніздрів. Восковиця полегшує рухи наддзьобка. Зазвичай восковиця без пір’я (у папуг, орла-бородача, сови восковиця оперена) і яскраво забарвлена. У багатьох хижих птахів забарвлення восковиці змінюється з віком: жовта у старих, блакитна у молодих особин.

Тулуб у птахів обтічної форми. Оперення тулуба також забезпечує обтічність тіла. Передні кінцівки — крила, за спокійного стану складені та притиснуті до боків тіла. На задніх кінцівках розрізняють оголену частину, вкриту роговими лусками, та рухливі пальці (від двох до чотирьох), які закінчуються кігтями.

Птахи мають довгу та дуже гнучку шию (всі?), завдяки чому вони можуть повертати голову на 180° і більше (наприклад, сова повертає голову на 270°).

Шкіра птахів тонка, суха, майже позбавлена залоз. Лише при основі хвоста міститься куприкова залоза, що виділяє жир, яким птахи за допомогою дзьоба змащують пір’євий покрив. Завдяки секрету цієї залози їхнє пір’я зберіга свою еластичність та не намокає. Під пір’ям птаха є пух, який залишається сухим, і тому навколо тіла птаха зберігається повітряний шар, завдяки якому птах не мерзне навіть у холодній воді, і, крім того, тримається на воді, не тоне. Жирові виділення куприкової залози під впливом сонячного світу перетворюється на вітамін D (вітамін росту), який птахи проковтують під час очищування свого пір’євого покриву. Краще розвинена куприкова залоза у водоплавних птахів, лише у баклана та чаплі вона розвинена слабо. У птахів, які живуть за умов посушливого клімату, куприкова залоза часто відсутня (у дрофи, страусоподібних, деяких папуг).

Поверхневі шари клітин епідермального шару шкіри птахів роговіють. Розростання рогового епідермального шару шкіри утворює роговий покрив дзьоба — рамфотеку. Рогові луски вкривають на задніх кінцівках оголену частину (цівку), рухливі пальці, останні фаланги яких закінчуються роговими кігтями. У самців деяких птахів (у фазанових) на цівці утворюється кістковий виріст, вкритий гострим роговим чохлом, — шпора. Специфічний для птахів пір’євий покрив — також роговий утвір епідермального шару шкіри. Виділяють контурні та пухові пера, а також пух (рис. 70).

Основний тип пір’я — контурне перо: має міцний та пружний роговий стовбур; частина стовбура, до якого прикріплені дві пластини — опахала, називається стрижнем (має чотиригранну форму), а частина, позбавлена опахал, називається колодочкою (має округлу форму); основою колодочки перо кріпиться до шкіри; опахало складається з великої кількості тонких рогових пластинок — борідок першого порядку, від яких відходять борідки другого порядку (борідочки) з розміщеними на них дрібними гачечками; гачечки зчіплюють борідки між собою та

утворюють гнучку пластинку опахала, легку і майже непроникну для повітря. Контурні пера, вкриваючи усе тіло птаха, кріпляться в шкірі на особливих полях — птериліях, розділених аптеріями — ділянками шкіри, на яких пера не ростуть. Лише у пінгвінів пера рівномірно розподілені по всій поверхні шкіри.

Рис. 70. Будова та різновиди пір’я (за Наумовим, Карташовим, 1979):

А — контурне перо: 1 — колодочка; 2 — стрижень; 3 — опахало.

Б — будова опахала контурного пера: 2 — стрижень; 3 — борідка першого порядку; 4 — борідка другого порядку (борідочка).

Бі — борідочка з гагечками. В — пух. Г — пухове перо

Залежно від розташування та їхніх функцій контурні пера поділяють на:

✵ махові — довгі, особливо міцні; кріпляться на крилах;

✵ рульові — довгі та міцні пера хвоста;

✵ криючі — пера вкривають тіло птаха; зазвичай нижня частина опахала складається з тонких борідок без гачечків; це пухова частина опахала, функція якої — утримання біля шкіри шару повітря, збільшення теплоізоляційних якостей пера.

Під контурними перами знаходяться:

✵ пухові пера — мають тонкий стрижень, а борідки не несуть гачечки, через що не утворюється щільне опахало;

✵ пух — має дуже вкорочений стрижень, від якого відходять пучечком борідки без гачечків.

Пухові пера та пух забезпечують теплоізоляцію. Вони або рівномірно вкривають все тіло (гусеподібні), або розміщені тільки по аптеріях (чаплі, сови, горобцеподібні). У кутках рота в багатьох птахів розміщені щетинки — пера з пружним стрижнем, який втратив борідки. Вони виконують дотикову функцію, а в деяких видів, які ловлять під час польоту дрібну здобич (ластівки, серпокрильці), збільшують розміри ротового отвору.

Пір’євий покрив птахів має певне забарвлення, яке має різноманітне значення: полегшує зустрічі особин одного виду, попереджає міжвидові сутички, часто робить птаха малопомітним у місці існування. Забарвлення птахів забезпечується накопиченням у клітинах пера в період його формування пігментів та мікроскопічними особливостями структури пера. Основні типи пігментів:

✵ меланіни — зумовлюють чорне, буре, сіре забарвлення;

✵ ліпохроми — забезпечують червоне, жовте, зелене забарвлення.

Поєднання в одній ділянці пера різних пігментів ускладнює забарвлення. Білий колір обумовлений повітрям, яким заповнена безбарвна рогова маса пера. Металічний відблиск пера утворюється завдяки інтерференції (додавання) світла в зовнішніх оболонках рогових клітин.

З часом старе зношене пір’я замінюється на нове, тобто відбувається линька. У багатьох видів птахів може бути не одне, а два і навіть три линяння на рік. Це пов’язано із сезонними явищами у їхньому житті (шлюбний період, зимівля). У одних видів (наприклад, у денних хижих птахів) линяння відбувається поступово, не впливаючи на їхню здатність до польоту. В інших видів (гусеподібні, журавлі) воно здійснюється швидко, при цьому птахи втрачають здатність літати (дрібні качки — приблизно на 20 днів, лебеді — майже на 1,5 місяці). У цей період вони тримаються у важкодоступних місцях.

Особливість скелета птахів — його міцність та легкість, яка забезпечується добре вираженою пневматичністю (наявність порожнин, заповнених частково повітрям, частково — кістковим мозком) кісток.

Скелет птахів поділяють на осьовий скелет і з’єднану з ним грудну клітину, скелет черепа, скелет кінцівок (передніх і задніх) та їх поясів.

Осьовий скелет, утворений хребцями, складається з п’яти відділів:

1) шийного — 11-25 хребців; перший хребець — атлас (атлант), другий — епістрофей мають таку саму будову та функції, як і в рептилій; усі інші хребці гетероцельного типу: довге тіло спереду та ззаду має сідлоподібну поверхню; зчленування таких хребців забезпечує їх

ню високу гнучкість та рухливість: птахи вільно повертають голову на 180°, а деякі (сови, папуги) — на 270°;

2) грудного — 3-10 хребців; вони зростаються між собою, утворюючи спинну кістку, а також із складним крижем; завдяки такій будові тулубовий відділ осьового скелета стає нерухомим, що важливо під час польоту (коливання тулуба не заважають координації літальних рухів); до грудних хребців рухомо приєднуються ребра, рухомо з’єднані з грудиною, утворюючи грудну клітину; кожне ребро складається з двох відділів — спинного та черевного, які рухомо з’єднані між собою хрящем та утворюють кут, спрямований назад своєю верхівкою; завдяки такій будові об’єм грудної клітини внаслідок скорочення м’язів може змінюватись, що важливо під час дихання; міцність грудної клітини збільшується завдяки гачкоподібним виростам спинних відділів ребер, які налягають на сусіднє ребро; грудина має вигляд тонкої широкої і довгої пластинки, на якій у всіх птахів (крім страусоподібних) є високий виріст — кіль, до якого прикріплюються великі та малі грудні м’язи, що приводять до руху крила;

3) поперекового — 5 хребців;

4) крижового — 2 хребці;

5) хвостового — 5-9 вільних хребців і куприкова кістка, утворена внаслідок зростання останніх 4-8 хвостових хребців; до куприкової кістки віялом прикріплюються основи рульового пір’я.

Усі поперекові, крижові та частина хвостових хребців нерухомо зростаються між собою в монолітну кістку — складний криж, з яким нерухомо з’єднані кістки тазового пояса. Це забезпечує нерухливість тулуба і створює міцну опору для задніх кінцівок.

Череп птахів утворений суцільною мозковою коробкою, великими очними ямками, верхньою та нижньою щелепами без зубів, з яких лише нижня щелепа рухлива.

Скелет передньої кінцівки, перетвореної на крило, складається з плеча (плечової кістки), передпліччя (ліктьової й променевої кісток), кисті. Частина кісток кисті зростається, утворюючи пряжку, а скелет пальців сильно редукується: добре розвинені лише дві фаланги другого пальця, які подовжують вісь пряжки. Від першого і третього пальців зберігається лише по одній короткій фаланзі. Із пальців рухливим залишився тільки перший, до якого прикріплюються декілька пер «крильця». Махові пера прикріплюються до пряжки і до фалангів другого пальця. Перетворення кисті (утворення пряжки, редукція пальців, мала рухливість суглобів), забезпечує міцну опору для махових пер. Найбільшу швидкість польоту розвиває серпокрилець колючохвостий — до 170 км/год. Швидкість польоту різних видів птахів:

✵ горобці — 25-40 км/год;

✵ голуби — 30-60 км/год;

✵ соколи — 60-70 км/год;

✵ качки та кулики — 65-80 км/год;

✵ серпокрильці — 100-120 км/год.

Швидкість руху пінгвінів у товщі води становить 36 км/год.

Пояс передніх кінцівок складається з трьох парних кісток — вузьких і довгих лопаток, ключиць і масивних воронячих кісток. Ключиці зростаються між собою дальніми кінцями, утворюючи вилочку. Вилочка виконує роль амортизатора, пом’якшуючи поштовхи при рухах крил.

Скелет задньої кінцівки складається із масивного стегна (стегнової кістки), гомілки (зрощених великої та малої гомілкових кісток), стопи. Більшість кісток стопи зростається і утворює єдину кістку — цівку, яка збільшує довжину кроку. До цівки прикріплюються фаланги пальців (переважно 3-4 пальці, іноді — 2 у африканських страусів).

Пояс задніх кінцівок (тазовий пояс) утворений трьома парами кісток (клубової, сідничної, лобкової), які зрослися зі складним крижем, забезпечуючи міцну опору для задніх кінцівок і створюючи можливості для прикріплення масивних м’язів. Наприклад, швидкість бігу трипалого нанду та двопалого африканського страусу становить понад 50 км/год. Лобкові та сідничні кістки у птахів не зрощуються між собою по середній лінії тіла; такий таз називають відкритим. Він дає змогу відкладати великі яйця.

Мускулатура птахів порівняно з мускулатурою плазунів характеризується більшою диференціацією, що пов’язано з більш складними і різноманітними рухами під час польоту. Найбільш масивні м’язи (за своєю масою дорівнюють решті мускулатури) — це парні великі грудні м’язи, прикріплені до грудини та її кіля, служать для опускання крил. Підключичні м’язи забезпечують піднімання крил. Добре розвинені м’язи шиї забезпечують високу рухливість голови, що важливо і під час здобування їжі, і під час польоту. Міжреберні м’язи забезпечують дихальні рухи. Важливу функцію відіграють підшкірні м’язи, які приводять пера до руху. У прохолодну погоду ці м’язи скорочуються і птахи настовбурчують пір’я. При цьому збільшується прошарок повітря між пір’ям і тулубом, що сприяє збереженню тепла. Для птахів характерне накопичення в м’язах міоглобіну, який дозволяє створювати резервний запас кисню. Цей кисень утилізується в період інтенсивної роботи. Найбільша концентрація міоглобіну міститься у великому грудному м’язі, мускулатурі мускульного шлунка та серця. Добре також розвинені м’язи задніх кінцівок (їх понад 30). Проте у цівці й пальцях птахів немає м’язів — лише сухожилля. Саме тому птахи можуть ходити по снігу, не відморожуючи ніг.

Теплокровність та висока рухливість птахів забезпечуються споживанням значної кількості їжі. Спектр кормів птахів значно різноманітніший порівняно з плазунами. Більшість птахів тваринноїдні. Багато видів живляться одночасно і різноманітними безхребетними, і рослинним кормом, особливо ягодами і насінням. Рослиноїдних видів небагато (гуси, деякі куроподібні), проте і вони вживають тваринний корм.

Травна система птахів починається беззубим дзьобом. Різноманітність форм дзьоба птахів (рис. 71) свідчить про характер живлення:

✵ гострий гачок на кінчику (хижі, сови, баклани) або гострі ріжучі краї дзьоба (чаплі, журавлі) допомагають утримувати велику рухливу здобич;

✵ тонкий пінцетоподібний дзьоб дозволяє витягувати дрібних безхребетних з їхніх місць існування (горобцеподібні, кулики, удод);

✵ широкий, сплюснутий, зсередини з поперечними роговими пластинками дзьоб складає своєрідний апарат для фільтрації води і забезпечує живлення дрібними планктонними тваринами і водоростями (гусеподібні, фламінго);

✵ прямий, долотоподібний дзьоб, за допомогою якого птахи не лише здобувають собі їжу в деревині, але видовбують у стовбурах дупла, де й живуть (дятли).

Рис. 71. Будова дзьоба та кінцівок птахів залежно від способу харчування і пересування.

У ротовій порожнині більшості птахів міститься конічний язик з розвиненими шипиками, які допомагають втримати здобич. У птахів з фільтрувальним апаратом м’ясистий язик забезпечує виштовхування води і ґрунту з ротової порожнини і допомагає проштовхнути у глотку проціджену їжу. Язик зерноїдних птахів утримує насіння на краю дзьоба під час його подрібнення. У птахів, які харчуються квітковим нектаром (колібрі), язик згортається у трубку для висмоктування. У дятлів дуже довгий та загострений язик із зачіпками, які допомагають витягувати комах із вузьких і глибоких ходів у деревині.

У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз. Слина не лише змочує їжу і сприяє її проходженню до стравоходу, але й бере участь у травленні, оскільки містить деякі травні ферменти, наприклад, амілазу, яка забезпечує часткове перетравлення вуглеводів. У багатьох ластівок і стрижів-саланганів липка слина густішає в повітрі і тому використовується цими видами птахів у будівництві гнізда.

Ротова порожнина переходить у довгий стравохід (рис. 72). У деяких птахів (куроподібні, голуби, хижі, папуги) у нижній частині стравоходу є розширення — воло, яке є тимчасовим резервуаром для їжі (поки нею переповнений шлунок). У голубів у період розмноження клітини спеціальних епітеліальних залоз посилено діляться, підлягають жировому переродженню та відшаровуються в порожнину вола, де разом з лімфою утворюють так зване «пташине молоко» — пінисту масу, яка містить понад 10% білку та 12-15% жиру. Саме нею птахи годують свої пташенят.

Рис.72. Травна система голуба (за Наумовим, Карташовим, 1979):

1 — стравохід; 2 — воло; 3 — залозистий шлунок; 4 — м’язовий шлунок; 5 — дванадцятипала кишка; 6 — печінка;

7 — жовчні протоки; 8 — підшлункова залоза; 9 — протоки підшлункової залози; 10 — тонка кишка; 11 — сліпі кишки; 12 — пряма кишка; 13 — клоака; 14 — кишкова очеревина (зображена лише її частина); 15 — нирки; 16 — селезінка.

Шлунок птахів складається з двох відділів:

✵ залозистий, у якому багаточисельними залозами виділяється шлунковий сік;

✵ м’язовий, який має товсті м’язові стінки, а його внутрішня поверхня вкрита зроговілою шорсткою плівкою.

їжа, просочена травними ферментами, із залозистого шлунку потрапляє у м’язовий. Там вона перетирається завдяки ритмічним скороченням його стінок (до 30 в 1 с). Перетиранню їжі допомагають проковтнуті птахами камінці (гастроліти), які відіграють роль жорна та компенсують відсутність зубів у ротовій порожнині. Дрібно перетерта їжа надходить в кишечник для остаточного перетравлювання та всмоктування поживних речовин, а неперетравлені і не роздрібнені рештки (волосся, пір’я, кістки, хітин) у багатьох птахів утворюють щільну грудочку — погадку — і через стравохід і ротову порожнину викидаються назовні. В кишечник (дванадцятипалу кишку) впадають протоки підшлункової залози та жовчного міхура (немає у голубів) дволопатевої печінки. На межі тонкої і прямої кишок розміщені невеличкі парні вирости — сліпі кишки, у яких їжа перетравлюється під впливом власних ферментів і специфічної мікрофлори. Кишечник довший переважно у рослиноїдних видів і переважає довжину тіла в 10 і понад разів (у африканського страуса в 20 разів). У комахоїдних видів кишечник відносно короткий і переважає довжину тіла лише в 4-6 разів. Кишечник закінчується клоакою. Екскременти в кишечнику не накопичуються, а зразу ж викидаються назовні, що зменшує масу птаха. У пташенят розвинутий товстостінний сліпий відросток спинної сторони клоаки — фабріцієва сумка, в якій формуються білі елементи крові (лейкоцити); у дорослих птахів вона редукується.

Інтенсивність перетравлювання їжі у птахів дуже висока: сухе зерно — за 3-4 години, жуки — біля 1 години, гусені — 15-20 хвилин, соковиті ягоди — півгодини. Для забезпечення інтенсивного обміну речовин, який необхідний для підтримання сталої високої температури тіла (до 42°С) та для польоту, птахи часто їдять і більшу частину свого часу проводять у пошуках їжі. Дрібні види птахів із-за більших тепловтрат порівняно з крупнішими видами потребують більшої кількості їжі. Маса їжі, яку поїдають дрібні горобцеподібні за добу, складає 50-80% їхньої маси тіла, у більших за розміром видів — 15-40%. Добова норма корму залежить й від калорійності їжі, температури довкілля: похолодання підвищує потреби у їжі. Дрібні птахи гинуть без їжі вже через 15-30 годин, голуби — через 7-9 днів, крупні орли і сови можуть прожити до 1 місяця.

Видільна система птахів складається з парних тазових нирок та сечопроводів, які відкриваються у клоаку. Особливістю нефронів нирок птахів є те, що в них, на відміну від плазунів, з’являється U-подібний відділ — петля Генле, густо обплетена капілярами. Висока проникність стінок петлі Генле дає змогу пасивній реабсорбції води із первинної сечі. Цей механізм забезпечує утворення концентрованої сечі. Додаткове всмоктування води відбувається в клоаці. Все це дозволяє видаляти з організму продукти розпаду при мінімальній втраті води. Сечового міхура птахи не мають. Сеча дуже високої концентрації і виводиться разом із калом (послід). Пташиний послід — суміш калових мас і сечі.

Крім того, у більшості птахів є носові залози, розміщені на лобових кістках над орбітами очей. Особливо сильно вони розвинені у морських птахів і в деяких пустельних птахів, які змушені пити солону воду. В секреті носових залоз, який крапельками виділяється з ніздрів назовні, концентрація кухонної солі (NaCl) у 4-5 разів вища, ніж у крові, та у двічі вища, ніж у морській воді.

Дихальна система (рис. 73) птахів складається з:

✵ дихальних шляхів: парних ніздрів; носової порожнини; гортані; трахеї (стінки складаються з хрящових кілець, які підтримують постійний просвіт для проходження повітря); двох бронхів (стінки складаються з хрящових напівкілець);

Рис. 73. Схема повітряних мішків птахів з черевного боку (за Наумовим, Карташовим, 1979):

I — трахея; 2 — легеня; 3 — шийний мішок; 4 — міжключичний мішок; 5 — 8 — вирости міжключичного мішка;

9 — передньогрудний мішок; 10 — задньогрудний мішок; 11 — черевний мішок.

Нижня частина трахеї і початкові ділянки бронхів формують характерну лише для птахів нижню гортань — голосовий апарат. Бронх у легенях розпадається на 15-20 вторинних бронхів, більшість яких закінчується сліпо. Вторинні бронхи з’єднуються один з одним багаточисельними дрібними парабронхами, від яких відходить багато бронхіолей — радіально розміщених комірчастих виростів, густо оплетених легеневими кровоносними капілярами. Саме тут відбувається насичення крові киснем. Частина вторинних бронхів проходить через легені і відкривається у великі тонкостінні повітряні мішки: непарний — міжключичний; парні — шийні, передньо- та задньогрудні, черевні, розміщені між внутрішніми органами, а їх відростки проходять під шкіру та в порожнини великих кісток (плечової, стегнової). Об’єм повітряних мішків у 10 разів переважає об’єм легень.

Механізм дихання птахів:

✵ під час вдиху завдяки скороченню міжреберних м’язів об’єм грудної клітки збільшується, еластичні повітряні мішки розширюються, втягуючи повітря. При цьому повітря із легень потрапляє в передні повітряні мішки (міжключичний, шийні, передньогрудні), а повітря з довкілля по трахеї, бронхам та їх розгалуженням йде в легені та задні повітряні мішки (задньогрудні та черевні);

✵ під час видиху: об’єм грудної клітки зменшується і під тиском внутрішніх органів повітря виштовхується з повітряних мішків. Повітря насичене киснем із задніх повітряних мішків (задньогрудні та черевні) потрапляє в легені, а повітря із передніх повітряних мішків (міжключичний, шийні, передньогрудні), яке містить вже мало кисню, але багато вуглекислого газу, проштовхується в трахею та виводиться назовні.

Таким чином, насичене киснем повітря практично безперервно, і під час вдиху, і під час видиху, проходить через легені, збагачуючи кров киснем (подвійне дихання).

Інтенсивність дихання у птахів змінюється від потреб у кисні (див. табл. 12):

ІНТЕНСИВНІСТЬ ДИХАННЯ ПТАХІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ФІЗІОЛОГІЧНОГО СТАНУ

Назви птахів

Частота дихальних рухів за 1 хвилину

у стані спокою

під час польоту