Як позбутися судової заборгованості

0 Comments

Списання заборгованості при банкрутстві

У сучасних умовах розвитку країни та особливо при труднощах в економіці юридичні та фізичні особи можуть опинитися в складних фінансових ситуаціях, де виконання своїх зобов’язань за укладеними договорами стає неможливим. Це можуть бути різноманітні обставини, такі як: бойові дії, окупація, непередбачувані економічні зміни в країні тощо. В таких випадках на допомогу приходить процедура банкрутства, через яку боржник може законно позбутися від кредиторської заборгованості. У цій статті ми детально розглянемо як в Україні списати заборгованість при банкрутстві підприємства.

Як працює процедура банкрутства в Україні?

Перш ніж переходити до списання боргів при банкрутстві потрібно розглянути, а який взагалі порядок визнання боржника банкрутом. Щоб дати відповідь на це питання слід звернутися до КУзПБ, де з його положень вбачається, що процедура банкрутства юридичної особи розпочинається з подання заяви кредитором або боржником до господарського суду про відкриття провадження по справі. Після цього поетапно відбуваються такі стадії провадження: розпорядження майном боржника, судова санація і ліквідація підприємства. Нас цікавить етап санації та ліквідації, оскільки вже безпосередньо на них можна списати борги організації.

Яким чином списуються борги підприємства за процедурою банкрутства?

Під час настання судової санації в процедурі банкрутства у справі призначається судом керуючий санацією, який повинен провести заходи щодо відновлення платоспроможності боржника. Ці заходи відображаються в плані санації і можуть містити:

  • відстрочення, розстрочення або прощення боргу чи його частини;
  • усунення дебіторської заборгованості організації;
  • розпродаж певної частини майна, яким володіє боржник та ін.

Таким чином, арбітражний керуючий у плані санації може передбачити списання заборгованості боржника.

Якщо ми говоримо вже про етап ліквідації юридичної особи, то на цій стадії банкрутства ліквідатор, який призначається судом, формує ліквідаційну масу підприємства. Після того як вона була сформована та проведена інвентаризація майна, ліквідатор здійснює продаж всіх активів боржника на аукціоні. На практиці часто так трапляється, що майна в боржника не достатньо для задоволення вимог кредиторів всіх черг та воно продається на аукціоні не з високою ринковою вартістю, а тому виходить, що не вся заборгованість може бути погашена. І в такому випадку, якщо все майно було розпродане ліквідатором, але залишилась певна частина заборгованості, то вона ліквідовується відповідно до процедури банкрутства.

Як списуються борги по кредитам з фізичних осіб?

Процедура банкрутства фізичної особи може бути ініційована тільки за заявою боржника. Разом із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржник зобов’язаний подати план щодо реструктуризації боргів. Він зазвичай включає в себе:

  • Продаж частини майна дебітора на користь кредитора;
  • Тимчасова відстрочка, розстрочка, зміна термінів;
  • Суттєве зменшення виплат;
  • Списання (прощення) частини боргів;

Таким чином, під час реструктуризації боргу фізичної особи у процедурі банкрутства її заборгованість може ліквідовуватися.

Потім вже, коли заходи щодо відновлення платоспроможності фізичної особи не спрацювали її визнають банкрутом в судовому порядку та наступає стадія погашення боргів боржника.

Після її завершення господарський суд закриває провадження по справі про неплатоспроможність боржника та ухвалює рішення про його повне звільнення від боргів.

Якщо вам необхідно списати заборгованість при банкрутстві, звертайтесь до фахівців своєї справи – адвокатського бюро “Приходько та партнери”. Наша команда завжди готова надати вам професійну консультацію та підтримку на кожному етапі банкрутства, починаючи від підготовки документації до представлення інтересів клієнта перед судом та кредиторами. Звертайтесь!

Як отримати заборгованість за рішеннями суду?

Особа на користь чи в інтересах якої ухвалено рішення суду або видано виконавчий документ, або її представник звертається до управління державної виконавчої служби відповідного головного управління юстиції за місцезнаходженням боржника.

Це передбачно Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою , який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №440 з метою реалізації пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» 03.09.2014 р. Про це ” ЗіБ ” повідомили в прес-службі ДВС.

Відповідно до зазначеного Порядку виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, які видані або ухвалені до 01.01.2013 р., подаються до органів державної виконавчої служби для здійснення їх обліку, інвентаризації та подальшої передачі органам , що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів для погашення заборгованості.

Особа на користь чи в інтересах якої ухвалено рішення суду або видано виконавчий документ, або її представник звертається до управління державної виконавчої служби відповідного головного управління юстиції за місцезнаходженням боржника, та надає такі документи:

заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв’язку, якщо зазначений рахунок відсутній (форма заяви додається);

оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію). Копія рішення суду вважається належним чином оформленою, якщо вона видана в порядку встановленому Інструкцією з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 № 173, Інструкцією з діловодства в адміністративних судах України, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України 17.12.2013 № 174 та Інструкцією з діловодства в господарських судах України затвердженою наказом Державної судової адміністрації від 20.02.2013 № 28. Копія рішення суду обов’язково повинна містити відмітку про те, що рішення набрало законної сили;

копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні

переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків);

копію паспорта громадянина України.

Копії довідки та паспорта не завіряються.

Зазначені документи можуть бути подані заявником особисто до відповідного головного управління юстиції, або направлені поштою. На вимогу заявника особа, яка приймає документи, ставить відмітку про їх прийняття на копії заяви.

При цьому звертаємо увагу, що у разі, якщо документи подаються представником, його повноваження повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та посвідчені такими документами:

довіреністю фізичної особи;

довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо);

рішенням про призначення опікуном чи піклувальником.

У разі подання до органу державної виконавчої служби виконавчого документа заявник додає до нього копію судового рішення (за наявності).

У разі якщо судом змінено спосіб і порядок виконання рішення, до виконавчого документа або рішення суду заявник додає відповідну ухвалу суду про зміну способу і порядку виконання рішення.

Якщо заявником подані не всі зазначені документи, або ці документи не відповідають вимогам законодавства, відповідальна особа надсилає заявнику повідомлення про необхідність усунути виявлені недоліки. У цьому разі питання про прийняття рішення для обліку вирішується після приведення документів у відповідність до законодавства.

Повідомлення про прийняття рішення до обліку надсилається заявнику не пізніше п’ятнадцяти робочих днів з дня надходження рішення до органу державної виконавчої служби. У повідомленні зазначається черга задоволення вимог заявників, до якої включено рішення.

Рішення повертається заявнику у разі, якщо перевіркою даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень встановлено, що воно виконано в повному обсязі. У цьому випадку подані документи направляються заявнику рекомендованою кореспонденцією з відповідною довідкою з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Прийняті для обліку рішення вносяться до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою.

З метою забезпечення заявнику доступу до цього Реєстру у повідомленні про прийняття рішення до обліку зазначаються адреса відповідного веб-сайта в Інтернеті, а також ідентифікатор для доступу до інформації Реєстру.

Інформацію щодо роботи Реєстру можна отримати в Державному підприємстві «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за телефоном (044) 206-71-38.

Документи слід подавати за місцем проживання за адресами:

Вінницька область: 21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, каб. 37.

Волинська область: 43001, м. Луцьк, вул. Володимирська, 1, каб. 207, 103.

Дніпропетровська область: 49027, м. Дніпропетровська, вул. Комсомольська, 56.

Житомирська область: 10014, м. Житомир, Майдан Соборний, 1, каб. 229.

Закарпатська область: 88000, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, 14, 2 поверх.

Запорізька область: 69107, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 164.

Івано-Франківська область: 76018, м. Івано-Франківська, вул. Галицька, 45, каб. 5.

Кіровоградська область: 25022, м. Кіровоград, площа Кірова, 1.

Київська область: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 5/2.

Київ: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32, каб. 5 (приймальня).

Львівська область: 79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1.

Миколаївська область: 54020 м. Миколаїв, вул. Декабристів, 41/23, каб. 807.

Одеська область: м. Одеса, 65045, вул. Преображенська, 64.

Полтавська область: 36014, м. Полтава, вул. Жовтнева, 45.

Рівненська область: 33028, м. Рівне, вул. Замкова, 22а, 7 пов., каб. 713.

Сумська область: 40021, м. Суми, вул. Герасима Кондртьєва, 28, 2й пов., каб. 6.

Тернопільська область: 46021, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, каб. 218.

Черкаська область: 18001, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 185.

Чернівецька область: 559028, м. Чернівці, вул. Целана, 11, 559027, м. Чернівці, вул. Л.Кобилиці, 21-а.

Чернігівська область: 14000, м. Чернігів, просп. Миру, 43, каб. 216.

Харківська область: 61002, м. Харків, вул. Петровського, 16.

Херсонська область: 73000, м. Херсон, вул. Комкова, 87, корпус 2, каб. 4.

Хмельницька область: 29018, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 13/2.

Щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом, прийняті органами державної виконавчої служби виконавчі документи та рішення суду передаються органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів для погашення заборгованості за ними. Про передачу рішення заявнику надсилається повідомлення із зазначенням реквізитів акта приймання-передавання.

Погашення заборгованості здійснюється в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08. 2011 р. № 845.

Одночасно зазначаємо, що будь-які зміни до законодавства та новини стосовно виконання рішень, виконання яких гарантується державою, будуть розміщені на веб-сайті Державної виконавчої служби України.

Зразок заяви , яку слід подавати разом з документами до територіальних органів ДВС України додається .

Стягнення заборгованості: правові позиції суддів України

Кожного дня суди загальної юрисдикції України отримують безліч позовних заяв про стягнення заборгованості від різноманітних Банків зі своєю політикою нарахування і тактикою стягнення, від фінансових компаній, які викупляють кейси боржників у банку, від фізичних осіб, від юридичних осіб із різними обставинами справи, які у висновку все ж призводять до винесення рішення суду позитивного чи негативного залежить від багатьох нюансів справи.

У даній статті розглянемо не нудну теорію цивільного та господарського права і процесу, а реальні справи та реальну судову практику, розглянемо ключові моменти стягнення заборгованості зокрема за кредитним договором.

Отже, перша справа: рішення Корольовського районного суду м. Житомира № 296/6557/18 від 10.09.2020 р., коротко по суті Банк звернувся до суду про солідарне стягнення заборгованості із Боржника та Поручителя за кредитним договором, Суд в обґрунтуванні своєї позицій зазначає, що «…Враховуючи те, що Позивач безпідставно збільшив відсоткову ставку по кредиту на 5% з 01.11.2015 р., тобто визначив її у розмірі 24,99% замість 19,999%, вказана обставина призвела до невірного нарахування помісячних сум з відсотків на поточну суму заборгованості та по основному кредиту, невірного розподілення сплачених сум…». В задоволенні позовних вимог Банку до Боржника та Поручителя про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено за безпідставністю.

Проте, суд не дослідив докази надані Банком у вигляді договору добровільного страхування та розрахунку заборгованості та не прийняв до уваги пояснення представника Банку, що причиною зміни процентної ставки стало те, що транспортний засіб який був придбаний за грошові кошти Банку не був фактично застрахований, так як Боржниця не внесла повну суму страхового платежу за страховий період, керуючись ст. 18 ЗУ «Про страхування» договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу. Тому, Банк був уповноважений без повідомлення боржника підвищити процентну ставку, але Суд був іншої думки. Виходить боржник та поручитель фактично можуть не віддавати заборгованість Банку після такого рішення.

Але Банк не здався та подав апеляційну скаргу на вказане рішення до Житомирського апеляційного суду, який в свою чергу ухвалив постанову від 11.01.2021 р. та погодився із висновками суду першої інстанції, вказавши свою позицію «…встановивши під час розгляду справи, що Банк в порушення умов кредитного договору від 14 квітня 2015 року, незважаючи на укладення ОСОБА_1 у рекомендованій банком страховій компанії договору добровільного страхування транспортного засобу, неправомірно з 01 листопада 2015 року збільшив відсоткову ставку по кредитному договору на 5%, що в свою чергу призвело до невірного обрахування Банком щомісячних відсотків на поточну суму заборгованості та на тіло кредиту, невірного розподілу сплачених сум та нарахування пені, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову через недоведення позивачем відповідно до ст.81 ЦПК України неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань та наявної заборгованості за кредитним договором станом на 15 березня 2018 року…».

Тобто знову ж таки, суд як першої інстанції та і апеляційної інстанції міг задовольнити лише тіло кредиту, якщо на їх переконання відсотки пораховано із порушеннями, і все ж таки у фіналі Банк залишився ні з чим.

Друга справа: чоловік будучи в шлюбі взяв кредит у Банку начебто на здійснення ремонту в квартирі, і у Кредитному договорі вказав свою дружину як контактну особу, згоду на отримання кредиту другий із подружжя не надавала, так як даний правочин сторонами договору визначено як дрібний побутовий. Враховуючи не нове трактування вказане у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам роз’яснено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Вище зазначена позиція викладена в низці судових рішень Верховного Суду, зокрема в постанові від 13.05.2019 року у справі № 638/1962/17 (провадження № 61-25286св18), постанові від 06.03.2019 року у справі № 754/11103/16-ц (провадження № 61-28144св18), постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18), постанові від 17.04.2019 року у справі № 631/1982/16-ц (провадження № 61-36690св18), постанові від 10.10.2019 року у справі № 607/2831/16-ц (провадження № 61-27855св18) тощо.

Відповідно у ч.3 ст.61 СК України зазначається: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вищезазначене законодавче положення кореспондується із ч.4 ст.65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У судовій практиці неодноразово висвітлювалась позиція, відповідно до якої належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто критеріями, які дають змогу надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, уможливлює надати йому правовий статус спільної власності подружжя (наприклад, постанови Верховного Суду України у справі № 6- 7цс13, справі №6-264цс15).

Отож, повернемося до обставин справи, у рішенні Дніпровський районний суд м. Києва по справі № 755/289/21 від 08.02.2021 р. відмовляючи частково у частині стягнення із солідарного відповідача-дружини, виходив із наступного, що грошові кошти Боржником були отримані на здійснення ремонту квартири, де проживають однією сім’єю подружжя, тобто факт в інтересах сім’ї доведено, однак суд вказав, що ремонтні роботи не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Так, згідно роз`яснень, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 р. по справі № 638/18231/15-ц, положення ст. 60 СК України, свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (п. 47).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. (ст. 31 Цивільного кодексу України).

Крім того, Верховним Судом у постанові від 12.05.2020 року по справі № 243/5477/15-ц зроблено висновок про те, що здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною об`єкту ремонту та не є окремим об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому розподілу не підлягають.

Таким чином, вказаний висновок Верховного Суду також підтверджує, що кошти, отримані/витрачені одним із подружжя, у даному спорі відповідачем-Боржник, з метою проведення ремонтних робіт, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що також виключає обов`язок другого з подружжя, тобто відповідача-Дружину, нести відповідальність за кредитним договором, укладеним одним із подружжя/відповідачем-Боржником з метою отримання коштів на проведення ремонтних робіт. Банк відповідно частково не погодився із даним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва, на сьогоднішній день вказана справа призначена до розгляду у Київському апеляційному суді, чекаємо на результати.

Третя справа, часто представники Банку та фінансових компаній використовують судову практику для обґрунтування солідарного обов’язку другого із подружжя відповідати перед Банком за грошовими зобов’язаннями іншого із подружжя-Боржника, зокрема Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 р. у справі № 6-163цс12 встановлено, що відповідно до ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Зазвичай, доказом того, що один з подружжя діяв в інтересах сім’ї і її потреб може бути використання кредиту/позики для покупки або будівництва нерухомості для проживання сім’ї, проведення ремонту в сімейній нерухомості, покупка на умовах товарного кредиту автомобіля для спільного користування.

Також, доволі свіжа судова практика відповідно до Постанови ВС/КЦС від 07.10.2020 р. по справі № 205/5882/18, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшла такого правового висновку, що частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України, дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов’язаною стороною (боржником), за наявності двох умов:

1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім’ї;

2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов’язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то цивільні права та обов’язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Ще одна цікава постанова Верховного суду, яка дозволяє залучати у спорах, в яких позичальником виступає фізична особа, яка на момент укладення кредитного договору перебувала в шлюбі – солідарним відповідачем іншого подружжя, навіть у випадку відсутності окремого договору поруки. Така позиція висловлена Верховним судом – ВС/КЦС по справі № 205/5882/18 від 07.10.2020 р. Аргументація Верховного суду наступна: Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України у разі, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Водночас відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Четверта справа, до Верховного суду звернувся із касаційною скаргою представник Поручителя на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 25.09.2019 р. та постанову Донецького апеляційного суду від 22.01.2020 р. по справі № 225/4395/14-ц, мотивуючи, що зміни внесені до кредитного договору на підставі додаткової угоди від 10 листопада 2010 року до договору поруки не вносилися, поручитель зі зміненими умовами кредитного договору, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, не була ознайомлена, тому договір поруки є припиненим.

Правова позиція Верховного суду полягає в наступному, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, кредитного договору та додаткових угод до нього, кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 31 січня 2018 року, згідно з розрахунком заборгованості з 26 червня 2013 року по 15 жовтня 2014 року, останній платіж ОСОБА_1 здійснено 01 серпня 2013 року.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом у межах строку дії договору є правильними, оскільки заборгованість у цій частині відповідає умовам кредитного договору та розрахунку заборгованості, наданого позивачем, яка не спростована позичальником, а отже, і наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 724 108,70 грн та заборгованості по відсотках у розмірі 119 673,53 грн.

В ухвалі Верховного Суду від 29 травня 2020 року вказано, зокрема, що в оскаржуваних рішенням судами застосовано норми права без урахування висновків викладених в постановах Верховного Суду: від 24 травня 2018 року у справі № 630/366/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 520/1676/17, від 05 березня 2018 року у справі № 192/156/17-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 355/421/17. Висновки Верховного Суду, які зазначені у вказаних постановах зводяться до того, що спір в цих справах виник з приводу стягнення кредитної заборгованості, яка виникла у відповідачів на підставі анкети-заяви, Умов та Правил надання банківських послуг та тарифів банку. При цьому, відхиляючи доводи касаційних скарг ПАТ КБ «ПриватБанк» Верховний Суд виходив із того, що банком не доведено укладення між сторонами в простій формі кредитного договору, оскільки документи, надані позивачем на підтвердження заявлених вимог, не містять підпису позичальника, що в свою чергу не доводить отримання останнім кредитних коштів.

Тобто висновок, який викладений в постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, оскільки у справі, яка переглядається, між сторонами в письмовій формі укладений кредитний договір та додаткові угоди до нього (разом із додатками), вказані документи містять підпис позичальника, факт підписання яких не оспорюється позичальником, а не погоджуючись з наданим банком розрахунком заборгованості, відповідач не надав своїх доказів на його спростування, що є його процесуальним обов`язком.

Отже, проаналізувавши кожну із запропонованих вище справ, можна дійти висновку, що кожна справа так чи інакше відрізняється фактичними обставинами, умовами кредитних договорів за якими встановлюється грошові зобов’язання, наявністю способу забезпечення зобов’язань, наявними доказами, причинами виникнення заборгованості, наявності чи відсутності підстав для встановлення солідарного обов’язку по справі, і багато іншого, тобто кожна справа по своєму унікальна заслуговує на увагу.