Де служив Прокопенко

0 Comments

Командир “Азова” Денис Прокопенко (Редіс): Ми зробили все можливе та неможливе, аби відтягнути на себе переважаючі сили противника

За два місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну Маріуполь став символом нескореності.

Незважаючи на постійні атаки, бої в місті та блокаду, бійці “Азова” та морської піхоти героїчно тримали оборону.

В останні кілька тижнів війни справжньою фортецею для українських військових та цивільних став меткомбінат “Азовсталь”.

Весь цей час гарнізон “Маріуполь” звертався до президента та усіх світових лідерів із проханням застосувати процедуру “екстракшн” щодо поранених бійців та військових.

Перемовини щодо такої можливості тривають і зараз. Але тим сильнішими стають обстріли ворога з усіх видів озброєння.

У цій короткій розмові, записаній під час чергової спроби штурму, командир полку “Азов” Денис Прокопенко, позивний “Редіс”, розповів УП про ситуацію на заводі та про те, чому блокада Маріуполя сталася.

– Яка зараз ситуація на “Азовсталі”?

– Ситуація вкрай важка. Ми з 25-го квітня тримаємо кругову оборону заводу. Йдуть дуже важкі кровопролитні бої. Противник останні кілька днів намагається нас штурмувати. Він вже проник на завод. Бої фактично ведуться всередині заводу. Всередині будівель та ангарів, промислового комплексу.

Противник використовує абсолютно всі види озброєнь. І корабельну артилерію, і авіацію, і танки, і РСЗВ. Він намагається використовувати тактику “вижженої землі” і просто-напросто руйнує все, що знаходиться навкруги.

– Чи є зараз координація з владою та Генштабом? Що вони вам кажуть?

– Так, звісно є. Ми сподівалися деякий час на деблокаду, яка на даний момент не відбулася. Зараз ми маємо допомогти самі собі, щоб перемогти в цій битві. Влада намагається вирішити питання дипломатичним шляхом та перемовинами.

Але на даний момент – нехай це грубо звучить – ми віддані самі собі.

– Як ви вважаєте, чи достатньо було зроблено за весь час, аби врятувати Маріуполь?

– Я можу сказати, що ми зробили все можливе та неможливе, аби відтягнути на себе переважаючі сили противника.

Ми абсолютно свідомо пішли в цей котел. Розуміючи, що згідно з планом оборони потрібно буде вести кругову оборону в місті, і воно, власне, так і сталося.

Вважаю, що ми зробили вагомий внесок для перелому ситуації в цілому в Україні та відтягнули на себе велике угрупування сил противника, щоб послабити тиск на інших напрямках. Це дало змогу отримати Україні озброєння від західних партнерів, перегрупуватися й діяти більш ефективно.

– До якого моменту можлива була деблокада Маріуполя?

– Можна було просто не допустити ситуації, яка зараз склалася.

Якщо би всі міста, починаючи з Генічеська, Мелітополя та Бердянська, так само стійко тримали оборону й давали бій противнику, тоді би він точно не дійшов за чотири дні з Криму до Маріуполя.

Так як цього не сталося, ми опинилися в оточенні. Тому що противник фактично без спротиву подолав доволі великий кілометраж. Практично без боїв, маршем він пройшов з Криму та опинився на західних околицях міста Маріуполь.

– У вас є пояснення, чому так сталося?

– У мене є власне бачення цієї ситуації. Якщо би війська, які там знаходилися, стійко тримали оборону, вгризалися би в землю та билися з противником, не давали би йому просто так заходити у міста, була би зовсім інша картина.

Справа в тому, що противника потрібно було знищувати ще на перешийку при виході з Криму під Генічеськом. В тому районі противник був вкрай обмежений в маневрі та мав лише єдиний маршрут висування. Враховуючи рельєф місцевості, противник був каналізований.

З тактичної точки зору, це було саме сприятливе місце для нанесення вогневого ураження з метою знищення та подальшого блокування ворожого угруповання. Противника потрібно було знищувати там, під час висування з Криму. І цього чомусь не було зроблено.

36-а бригада морської піхоти, дії якої не піддаються ніякому логічному поясненню… Спочатку один батальйон раптово здався в полон, це було ще 4-го квітня. В результаті чого ми втратили на той час єдиний шлях сполучення між “Азовом” та 36-ою бригадою. Потім несподівано командир 36-ої бригади прийняв рішення, нікого не попередивши, просто піти на прорив у невідомому напрямку і тим самим втратив багато людей. Так само багато людей було кинуто напризволяще, і вони просто потрапили в полон.

Якби цього не сталося, з цією бригадою ми би ще довго могли тримати оборону на правому березі, але фланг було оголено й після завершення зачистки заводу Ілліча противник кинув всі свої сили на наш напрямок – це дало йому змогу наступати на нас з флангу та тилу.

Один із батальйонів “Азову” опинився в подвійному кільці оточення. Було прийнято рішення прориватися з боєм на завод “Азовсталь”.

Ці нескоординовані дії, які раптово відбулися з боку 36-ої бригади, призвели до катастрофічних наслідків, які вже не в змозі було повернути назад.

Це було рішення командира 36-ої бригади полковника Баранюка, або його на це хтось підштовхнув з керівництва – мені не відомо. Але в будь-якому разі воно було абсолютно нелогічним – на заводі Ілліча ще достатньо довго можна було тримати оборону, але чому таке рішення було прийнято – мені невідомо.

У них було абсолютно достатньо бойової техніки та боєприпасів, щоб утримувати оборону.

– Наскільки я розумію, там була доволі велика кількість людей. Десь 1500 військових?

– Так, десь так, навіть трішки більше.

– Більшість з них потрапили в полон, наскільки я розумію?

– Так, це приблизно 1000 наших морських піхотинців.

– Скільки людей зараз перебуває в укриттях “Азовсталі”? І чи ви вірите в перемовини?

– Станом на зараз (ранок 8-го травня) всіх цивільних із заводу евакуйовано.

Під час останньої евакуації противник не дотримувався режиму припинення вогню. Машина, яка їхала за цивільними, була обстріляна. Протитанкова ракета влучила в неї, загинуло троє бійців, шестеро отримали поранення.

Я хочу, щоб увесь світ знав, що ми в жодному разі не утримували на заводі цивільних осіб. Евакуація цивільного населення проходила в чотири етапи. Більшість людей просто боялися виходити з підвалів під важким авіабомбардуванням противника.

Вони не вірили, що автобуси доїдуть до Запоріжжя, боялися, що їх заберуть в РФ. Тому на перший етап евакуації пішли добровольці, виганяти людей насильно з укриття ми не мали права.

Після того, як автобуси доїхали до Запоріжжя, люди повірили, що це реально, і погодилися їхати вслід за ними.

Усі перемовини щодо нас мають вести політики, а ми – солдати, ми воюємо.

Все буде Україна!

Ми обов’язково переможемо.

Севгіль Мусаєва

Що відомо про командира Дениса “Редіса” Прокопенка: біографія воїна

У середу 21 вересня українці дізналися, що командир полку захисників “Редіс” – живий. Ба більше, його повернули з російського полону в Україну. Тепер усіх українців цікавить питання, що з ним. Про це розповідає 24 канал.

Біографія захисника Азовсталі Дениса “Редіса” Прокопенко

Денис Прокопенко з позивним “Редіс” народився 27 червня 1991 року. Закінчив факультет германської філології Київського національного лінгвістичного університету за спеціальністю “Викладач англійської мови”. При цьому “Редіс” дуже активний, любить спорт і є одним з уболівальників футбольного клубу “Динамо” (Київ).

Вперше Прокопенко потрапив на фронт ще у 2014 році, де брав участь в антитерористичній операції на Сході України у складі тоді ще добровольчого батальйону. Там він виявив лідерські якості, тож поступово став командиром взводу, роти, а згодом і самого батальйону. Так, у вересні 2017 року його призначили командиром усім відомого загону спеціального призначення, який брав участь в обороні Маріуполя.

Довідка. У 2015 році Прокопенко мав звання молодшого лейтенанта й за кілька років став старшим лейтенантом. У 2019 році йому дали звання капітана, а у 2022 році майора та одразу підполковника.

Загін під командуванням Прокопенка дислокувався у Маріуполі й одразу став на захист міста. Бійці попередили, що на Маріуполь насувається гуманітарна катастрофа, а окупанти порушують усі правила ведення війни, без перебору обстрілюючи всю цивільну інфраструктуру. 7 березня Денис Прокопенко закликав закрити небо над містом, проте цього не трапилось.

Денис Прокопенко / Фото “Укрінформ”

Те, що трапилось у Маріуполі, опису не потребує – про біль цього багатостраждального міста знає кожен українець. І тоді, коли усі надії згасли, українські захисники, зокрема й батальйон під командуванням Дениса Прокопенка, не полишали місто. Самовідданістю та героїзмом бійці відіграли вкрай важливу роль у повномасштабній війні – завдяки такому опору окупанти буквально загрузли у Маріуполі, а їхній наступ на інші напрямки загальмувався.

19 березня президент України Володимир Зеленський надав Денису Прокопенку звання Героя України. 18 квітня почалася блокада “Азовсталі”. Щоб весь світ бачив те, що відбувається, Денис регулярно записував відео про ситуацію у місті та на заводі.

На 86 день кругової оборони Маріуполя Прокопенко отримав наказ від вищого військового керівництва про збереження життя та здоров’я військовослужбовців гарнізону та припинення оборони міста. Першочергові вимоги про евакуацію цивільних, поранених та загиблих були виконані. “Редіс”, разом з іншими оборонцями міста, добровільно здалися до російського полону, щоб згодом повернутися додому. Залишатися у Маріуполі та вижити було вже неможливою задачею.

Заспокоюючи українців, Прокопенко пояснив, що кожне рішення, план чи операція повинні бути піддані сумніву. І це нормально. Він додав, що командир ризикує завжди – головне прорахувати усі ризики та продумати план Б.

Критичне мислення завжди породжувало в моїй голові сумніви в правильності ухваленого рішення. Це ніколи не виходило за межі розумного і не заважало наполягати на своїй точці зору. В управлінні підрозділами завжди є ризик… Головне – зрозуміти, чи прораховані всі ризики, чи пропрацьовано план Б, чи повністю ти віддався цьому плану, який має поєднувати виконання поставленого завдання та максимальне збереження життя та здоров’я особового складу. Коли ти виконав поставлене завдання та зберіг максимальну кількість особового складу – це і є найвища планка управління військами. Тим більше, коли твоє рішення затверджено найвищим військовим керівництвом,
– заявив він в останній день на “Азовсталі”.

За словами його дружини Катерини, хоч на відео з “Азовсталі” Денис завжди був серйозним, у житті він добрий і любить пожартувати. Також військовий ніколи не кидав у біді людей, які потребували допомоги й завжди знаходив час для рідних та близьких.

Дружина “Редіса” намагалась пришвидшити повернення чоловіка

Дружина Дениса Прокопенка Катерина, коли ще її чоловік перебував у Маріуполі, на початку травня створила петицію з закликом до ООН та Генсека Гутерреша, у якій попросила посприяти вивезенню цивільних і військових із “Азовсталі”. Відтоді вона, разом з дружинами та рідними інших захисників Маріуполя, створила Асоціацію родин захисників “Азовсталі”. Вони привертали увагу світу та світових лідерів до долі захисників – спершу намагалися добитися екстрадиції воїнів із Маріуполя, а згодом – їхнього звільнення із російського полону.

Катерина Прокопенко зізнавалася, що не отримувала звістки, де її чоловік та в якому він стані. Перед виходом з “Азовсталі” “Редіс” пообіцяв їй, що раз на тиждень комісія від ООН чи Червоного Хреста навідуватиметься до них й контролюватиме умови отримання полонених. Проте цього не відбувалось. Тож разом із рідними інших воїнів Катерина намагалась добитися виконання обов’язків ООН та Червоного Хреста.

21 вересня 2022 року “Редіса” звільнили з полону внаслідок обміну полоненими й під час першого коментаря повідомив, що його стан здоров’я у задовільному стані. У своєму інстаграм Катерина Прокопенко написала, що її серце шаленіє. За словами дівчини, у її житті були два найщасливіші моменти – знайомство з Денисом та його звільнення з полону.

Зверніть увагу! Денис Прокопенко та інші 4 командири перебуватимуть на території Туреччини до закінчення війни – це було однією з умов обміну. Герої житимуть в комфортних та безпечних умовах під протекцією президента Туреччини Реджепа Ердогана. Держава забезпечуватиме рідним героїв можливість зустрічей.

Як “Редіс” познайомився з дружиною

Денис і ілюстраторка Катя познайомилися у 2015 році в соцмережах. У них спільні погляди на життя й Україну, спільні цілі, схожі характери та подібні долі. Коли Катерині було 6 років, у неї загинула мама. Коли Денису було 8, у нього загинув тато. Їхні батьки лежать на кладовищі неподалік.

Коли почались стосунки Катерини та Дениса, хлопець вже захищав країну. Катерина чекала коханого на чергову ротацію, під час яких пара завжди подорожувала. Згодом “Редіс” зробив дівчині пропозицію під час подорожі Норвегії, подарувавши обручку з вирізьбленими всередині горами.

Денис та Катерина Прокопенки / Фото “1+1”

“Редіс” та Катерина мріяли про власний будинок і багато дітей. Коли її чоловік потрапив до полону, вона щодня писала йому листи в телеграм.

Щодня я лягаю спати й пишу йому листи в Телеграм. Знаю, що він їх не прочитає, але пишу. Розповідаю, як пройшов мій день. Є відчуття, що він зі мною теж подумки спілкується. На метафізичному рівні у нас існує зв’язок,
– розповідала вона.