Коли Вінниця увійшла до складу України

0 Comments

§ 32-33. Україна на початку Другої світової війни 1939-1941 рр.

– пояснювати терміни і поняття: «українське питання», «українська карта», «Пакт Ріббентропа-Молотова», «визвольний похід», «радянізація», «депортація».

Пригадайте:

1. Коли було проголошено незалежність Карпатської України? Агресії якої держави вона зазнала?

2. Які причини зближення Німеччини та СРСР напередодні Другої світової війни?

1. Україна в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни

Назрівання Другої світової війни загострило всі ті проблемні питання, що не були вирішені після Першої світової. Одним з таких питань було українське. Українці були єдиним великим народом в Європі, котрий, за підсумками Першої світової війни і повоєнного устрою світу, був позбавлений власної державності та був розділений між СРСР (у складі якого існувало формальне державне утворення Українська Радянська Соціалістична Республіка), Польщею, Румунією і Чехословаччиною.

Назрівання Другої світової війни, особливо після приходу нацистів до влади в Німеччині, знову поставило на порядок денний «українське питання».

Найактивніше розігрували «українську карту» нацисти, котрі прагнули оволодіти «життєвим простором на Сході». Вони вважали це запорукою встановлення світового панування. «Українське питання» було зручним для порушення внутрішньої стабільності таких країн, як Чехословаччина, Польща та СРСР.

Коли Гітлер під гаслом об’єднання всіх німців в одній державі («один народ, один рейх, один фюрер!») висунув територіальні претензії до Чехословаччини, знову постало «українське питання». На цей раз воно мало сприяти розвалу Чехословаччини, засобом тиску на Польщу та СРСР, розмінною монетою в грі з Угорщиною. Зрештою, «українська карта» зіграла на користь Німеччини. Карпатська Україна була здана Угорщині, яка стала союзником ІІІ рейху.

«Українське питання» — неврегульованість міжнародним співтовариством права українців на самовизначення.

«Українська карта» — комплекс проблем міжнародних відносин, пов’язаних з невирішеністю «українського питання» у міжвоєнній Європі.

Ще раз «українську карту» намагалась розіграти Німеччина, готуючи агресію проти Польщі. Проробляються плани із організації антипольського повстання на українських землях. Але це могло погіршити відносини з СРСР, які тільки налагоджувалися. І тоді Гітлер вирішує йти на пряму згоду зі Сталіним.

• Яка країна напередодні Другої світової війни активно розігрувала «українську карту»? Які вигоди їй вдалося отримати?

2. Радянсько-німецький договір 1939 р. «Пакт Ріббентропа-Молотова»

Напередодні Другої світової війни СРСР опинився в центрі міжнародної політики. Прихильності СРСР домагалися як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом постала проблема остаточного вибору орієнтира.

На думку Сталіна, союз з Англією та Францією, у кращому разі, міг принести напружені відносини з Німеччиною (головний торговельний партнер СРСР), а в гіршому — війну з нею. Союз же із ІІІ рейхом залишав би СРСР на певний час осторонь світового конфлікту і давав можливість втрутитись у нього в зручний момент. Гітлер був згоден на це, аби тільки вивести СРСР із гри та розв’язати собі руки для агресії проти Польщі, а згодом і проти країн Заходу.

Після нетривалих переговорів міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа й наркома закордонних справ СРСР Молотова 23 серпня 1939 р. у Кремлі було підписано Пакт про ненапад між двома країнами. Документ передбачав зобов’язання сторін утримуватися від агресивних дій стосовно одна одної чи будь-яких інших дій спільно з третіми державами, котрі б загрожували інтересам однієї зі сторін, що домовлялися.

Укладення Пакту Ріббентропа-Молотова

Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, який увійшов в історію як «Пакт Ріббентропа-Молотова». Він передбачав розмежування сфер впливу обох держав у Європі. Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Фінляндію, Естонію, Латвію та Бессарабію, а Литву зарахувала до сфери свого впливу. Пакт також передбачав поділ Польщі по лінії річок Нарев, Вісла, Сян. Таким чином, таємний протокол стосувався українських земель, що входили до складу Польщі та Румунії.

Домовленості між СРСР та Німеччиною розв’язали руки останній для агресії проти Польщі і тим самим поклали початок Другій світовій війні.

• Долю яких українських земель вирішував Пакт Ріббентропа-Молотова?

3. Початок Другої світової війни

1 вересня 1939 р. о 4 годині 45 хвилин Німеччина здійснила напад на Польщу. Упродовж першого тижня війни організований опір польської армії було зломлено, незважаючи на всі її зусилля. Давалася взнаки військово-технічна відсталість країни та несприятлива загальна стратегічна обстановка. Польща війну програла.

Після початку бойових дій більшість українського населення залишилося лояльним до Польщі. Ті українці, що служили в польській армії (близько 200 тис. осіб), чесно виконали свій обов’язок, проявляючи чималий героїзм.

3, 5, 8, 12 вересня 1939 р. Гітлер звертався до Сталіна з вимогою розпочати бойові дії проти Польщі. Але радянське керівництво очікувало падіння Польської держави.

Така позиція Москви спонукала німецьке командування до розв’язання «польського питання» без Радянського Союзу. Гітлерівські війська перетнули лінію, вказану в таємному протоколі, і просунулись далі на схід, підійшовши до Львова та Бреста, а також почали більш детально розглядати питання створення в Галичині Української держави, спираючись на ОУН, яка мала організувати антипольське повстання. Також німецька розвідка (абвер) у складі німецької армії створила український легіон під командуванням Романа Сушка, переважно з колишніх вояків «Карпатської Січі» (200-600 осіб).

12 вересня 1939 р. високопоставлені керівники Німеччини Ріббентроп, Канаріс, Кейтель провели засідання, на якому йшлося про можливість створення західноукраїнської держави. Мельник настільки повірив у це повідомлення, що навіть почав готувати список членів майбутнього уряду.

Тим часом структури ОУН, що діяли на території Польщі, організували серію повстань, щоб захопити міста Галичини і проголосити відновлення української держави. 10 вересня у Дрогобичі, Стрию, Бориславі та інших містах відбулися збройні виступи боївок ОУН проти польської адміністрації, однак вони виявилися безуспішними. Наступне повстання було призначене на 18 вересня, але вступ Червоної армії в Галичину зірвав ці плани.

4. Вступ Червоної армії на територію Західної України

14 вересня 1939 р. радянське керівництво повідомило німецькій стороні, що Червона армія готова розпочати бойові дії проти Польщі.

Для нападу на Польщу створили Білоруський та Український фронти із загальною чисельністю 240 тис. солдатів, 2300 танків, 1800 гармат і мінометів. Поляки могли їм протиставити лише 12 тис. осіб.

Плануючи напад на Польщу, радянське керівництво прагнуло знайти пропагандистське обґрунтування цій акції. Таким обґрунтуванням стало пригнічене становище українців і білорусів у Польщі та їхнє беззахисне становище після розпаду Польської держави.

Під час спільного параду Червоної армії та вермахту на честь перемоги над Польщею

17 вересня 1939 р. Червона армія ступила на територію Західної України та Західної Білорусії, розпочавши так званий «визвольний похід». Наступ збігся у часі із від’їздом польського уряду до Румунії.

У полон до Червоної армії потрапило 452 500 польських солдатів та офіцерів. Більшу їх частину відпустили, а 125,4 тис. опинились у таборах (в основному офіцери). Доля їх склалася трагічно. У квітні-травні 1940 р. в катинському лісі під Смоленськом, а ще раніше — в Путивлі, Козельці, Старобільську понад 22 тис. осіб було розстріляно.

Наступ Червоної армії був спрямований на Львів. Такої ж мети дотримувались і німецькі війська, які 18 вересня оточили його з трьох сторін і намагалися захопити. Між радянськими і німецькими військами під с. Винники навіть відбувся бій. Зрештою, після переговорів, німецькі частини відвели від міста, а 22 вересня 1939 р. Львів зайняла радянська армія. Польський гарнізон опору червоноармійцям не чинив. Того ж дня у Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі відбулися спільні паради радянських і німецьких військ на честь перемоги над Польщею.

Червоноармійці біля захопленого польського озброєння (Львів)

Для врегулювання питань кордону в Москві розпочались переговори між Німеччиною та СРСР, які завершились підписанням 28 вересня 1939 р. «Договору про дружбу і державні кордони» та двох таємних протоколів до нього. За цим договором було остаточно поділено сфери впливу між двома державами у Східній Європі й встановлено спільний радянсько-німецький кордон. Він проходив по «лінії Керзона». За договором у сферу німецького впливу потрапили частково полонізовані українські етнічні землі — Холмщина, Підляшшя, частина Полісся, Посяння, Лемківщина, на яких проживали майже півмільйона українців. Ця обставина свідчить про те, що у своїх діях Сталін керувався не прагненням врятувати «єдинокровних братів», а суто власними стратегічними інтересами.

• Які українські землі були приєднані до СРСР унаслідок агресії проти Польщі?

Документи розповідають

Нота радянського уряду

Польська держава та її уряд фактично перестали існувати. Таким чином, припинили свою силу договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана сама собі й залишена без керівництва, Польща перетворилась на зручне поле для всіляких випадковостей, несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. Тому. радянський уряд не може. байдуже ставитися до того, що єдинокровні брати — українці та білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. Внаслідок таких обставин радянський уряд дав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії віддати наказ перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії.

• Які аргументи наводило радянське керівництво, виправдовуючи агресію зі свого боку? Свою думку доведіть.

5. Входження Бессарабії та Північної Буковини до СРСР і УРСР

Радянський Союз ніколи не визнавав приєднання Бессарабії до Румунії. Початок Другої світової війни створив сприятливі умови для розв’язання «бессарабського питання» на користь СРСР. Румунське керівництво намагалося знайти підтримку з боку Німеччини. Та остання, будучи зайнятою війною на Заході, заявила, що «проблема Бессарабії Німеччину не цікавить — це справа самої Румунії».

26 червня 1940 р. румунському послу вручили ноту з ультимативною вимогою передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. Румунія мусила поступитися.

28 червня 1940 р. радянські війська встановили свій контроль над зазначеними територіями.

Але Північна Буковина не згадувалась у жодній домовленості між СРСР і Німеччиною. Також ця територія ніколи не входила до складу Російської імперії, на відміну від Бессарабії. Тому дії Москви у Північній Буковині були сприйняті Берліном дуже негативно, і це прискорило наближення війни з Радянським Союзом. У середині липня 1940 р. німецький генеральний штаб почав розробку плану «Барбаросса» — плану нападу на СРСР.

Входження радянських військ у Бессарабію, червень 1940 р.

• Які території були приєднані до СРСР внаслідок агресії проти Румунії?

6. Радянізація нових територій

Першочерговим завданням радянського режиму стало формування нових органів влади та їх узаконення. Попервах у містах і селах, де вступала Червона армія, ліквідовувались польські органи влади і створювалися тимчасові комітети з місцевих комуністів та прорадянськи налаштованих діячів. Заборонялась діяльність партій і громадських рухів. Формувались робітничі й селянські дружини, які разом з оперативними групами НКВС здійснювали масові арешти. Всього заарештували 21 857 осіб (державні чиновники, поліцаї, жандарми, осадники, діячі політичних партій, окремі представники інтелігенції тощо), котрих вважали небезпечними для нової влади. У 1940 р. всі вони були знищені.

Президія Народних Зборів Західної України

22 жовтня 1939 р. під контролем НКВС провели вибори до Народних Зборів Західної України. За офіційними даними, в голосуванні взяло участь 92% виборців. На виборчих дільницях вони отримали вже складені безальтернативні списки кандидатів у депутати. Наприкінці жовтня Народні Збори прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. 1 листопада 1939 р. сесії Верховної Ради СРСР, а 15 листопада ВР УРСР ухвалили відповідні закони.

На території Західної України, що офіційно увійшла до складу УРСР, в грудні 1939 р. створили шість областей — Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку.

Менш ніж через рік законодавчо оформили і включили до складу УРСР території Північної Буковини та придунайських земель. 2 серпня 1940 р., за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР, було утворено Молдавську РСР, а на території Північної Буковини та Хотинського повіту Бессарабії — утворено Чернівецьку область й передано до складу УРСР. У грудні 1940 р. утворили Ізмаїльську область.

Львів у 1939 р.

У листопаді 1940 р. між Українською РСР і Молдавською РСР було встановлено новий кордон. Частину колишньої Молдавської автономної РСР у складі УРСР було передано Молдавській РСР. Внаслідок цього від України було відчужено Придністров’я з етнічним українським населенням.

Після включення до складу УРСР Західної України, Північної Буковини й трьох повітів Бессарабії населення України збільшилося на 8,8 млн осіб і на середину 1941 р. становило понад 41,6 млн; її територія розширилася до 565 тис. км 2 .

Із приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес радянізації, тобто насадження в усіх сферах життя вироблених за роки радянської влади стратегічних напрямків модернізації життя: націоналізація, колективізація, індустріалізація, культурна революція.

Для зміцнення нової влади у Західну Україну направили 86 тис. партійних, радянських, комсомольських та профспілкових функціонерів. Сюди також послали вчителів, культпрацівників, агрономів, медиків тощо.

Найбільш позитивно українське селянство сприйняло заходи із розподілу поміщицьких земель та земель осадників, реманенту, худоби, посівного матеріалу і майна. Загалом розподілили близько 2 млн га землі. Позитивне ставлення у селян дуже швидко вивітрилося, коли нова влада почала створювати колгоспи. Перші такі господарства з’явилися в 1940 р. На 1 червня 1941 р. у 2,6 тисяч колгоспів було об’єднано 140 тисяч селянських господарств, що становило 13%.

Документи розповідають

Зі спогадів очевидця

Накупивши кольорових нічних сорочок в комісійних крамницях, їхні жінки з задоволенням проходжалися в них вулицями міста, будучи певними, що придбали «хороші плаття». . З’явилися нові назви вулиць, пам’ятники Леніну та Сталіну, державні підприємства, державні школи, державні газети, тобто все стало нашим. У місто наїхало багато злих облич, на вулицях і в установах частіше стали лунати російські матюки, а простакуваті російські матрони, жінки офіцерів, мили яблука в унітазах і дивувалися, як воно гарно миє. Голодні червоноармійці, мов сарана, змітали всі харчі з багатих єврейських крамничок, їли навіть дріжджі. На вулицях спостерігалося щоразу більше нових пришельців зі Сходу: косоокі монгольські обличчя з широкими вилицями; присадкуваті опасисті московки з яскраво підмальованими губами, ясно фарбованим волоссям, що вели себе самовпевнено, з нахабною крикливістю. Частіше зустрічалися п’яниці. Місто поволі почало втрачати свій первісний вигляд, свою духовну притаманність, ознаку приналежності до західної культури.

1. Яким було ставлення місцевого мешканця до переселенців зі Сходу?

2. Що спричиняло невдоволення населення в діях нової влади?

Нова влада почала націоналізацію землі, її надр, промислових підприємств (2200 заводів і фабрик) та закладів торгівлі. Запроваджувався 8-годинний (замість 13-14-годинного) робочий день, влаштовувалися на роботу безробітні, істотно збільшувалася заробітна плата. Щоб завантажити підприємства роботою, їм надавали державні замовлення та забезпечували сировиною. Завдяки таким заходам за декілька місяців було ліквідовано безробіття.

Місцеве населення вразило запровадження безоплатних медичного обслуговування та освіти, організація дитячих садків і ясел, шкіл та курсів з ліквідації неписьменності й малописьменності для дорослих. Сенсацією стало повсюдне запровадження української мови, а також українського репертуару в театрах, різке збільшення українських шкіл (до 5-6 тисяч) з одночасним скороченням польських.

Якщо до 1940 р. у Північній Буковині існувало 72 лікувальні заклади зі штатом 112 лікарів, то після включення її до складу СРСР медичне обслуговування населення здійснювали відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів.

Львівський університет було перейменовано на честь І. Франка, мовою викладання в ньому і Львівській політехніці стала українська. Кількість українських студентів зросла в 4 рази і становила 50 %.

Пресу перевели на українську мову. Також зі східних областей привезли багато книжок українською мовою. Влаштовувалися гастролі театральних труп, хорових і музичних колективів зі сходу.

Проте чимдалі населення стало помічати, що через такі дії влада намагається нав’язати нові радянські цінності, ліквідуючи стару українську пресу, культурно-освітні організації, «Просвіту», НТШ тощо. Українізація була жорстко обмежена рамками радянської системи.

Депортація — примусове, насильницьке переселення людей за межі місць їх постійного проживання.

Соціальні перетворення супроводжувалися репресіями. Метою репресивних акцій було якнайшвидше вирішити питання про суспільний лад і утвердити радянську владу в регіоні.

Переслідування, як вже згадувалося, розпочалися відразу після зайняття краю Червоною армією, але спочатку вони торкнулися переважно поляків. Серед українців раніше за інших зазнали репресій активісти політичних партій.

Широкомасштабні гоніння українців почалися з грудня 1939 р. Репресії здійснювалися без суду і слідства, але з метою залякування населення інколи проводилися показові процеси. Найпоширенішою формою репресій стала депортація. Загалом примусово вивезли 320 тисяч осіб. Смертність серед депортованих становила 16 %.

Єдиною організованою силою опору новій владі була ОУН, яка зберегла свою конспіративну мережу. Підпілля розповсюджувало листівки, гуртувало молодь до майбутньої боротьби, іноді здійснювало збройні акції проти представників нової влади. ОУН налагодила співпрацю з нацистською розвідкою абвером і вела підготовку до дій під час майбутньої війни між СРСР та Німеччиною, про можливість якої мало хто сумнівався.

У січні 1941 р. у Львові відбувся закритий процес над 59 членами ОУН. Частину підсудних стратили, інших засудили до тривалих строків ув’язнення.

• Які заходи передбачав процес радянізації в 1939-1941 рр. на західноукраїнських землях?

7. Становище України в 1939 — у першій половині 1941 р.

Початок Другої світової війни прискорив процес мілітаризації в СРСР. Це знайшло свій відбиток у завданнях третьої п’ятирічки. Так, зросли військові витрати: у 1939 р. вони становили 25,6%, 1940 р. — 32,6%, 1941 р. — 43% державного бюджету. Дедалі більше підприємств переходили на випуск військової продукції. Запускались у виробництво новітні зразки зброї, які за своїми характеристиками перевершували аналогічні зразки інших країн. Так, танк Т-34, створений конструкторами Харківського тракторного заводу ім. Комінтерну, став одним із найкращих у роки Другої світової війни. А танк КВ-1 взагалі не мав рівних на той час. Були створені реактивні міномети — «Катюша», нові зразки літаків: МІГ-3, ЛаГГ-3, Як-1, Пе-2, Іл-2.

Відбувалась реорганізація Червоної армії та збільшувалась її чисельність майже вдвічі — до 5 млн бійців. За два роки було сформовано 125 нових дивізій. На новому кордоні будувалися укріплення «Лінії Молотова». Розроблялися плани ведення бойових дій проти потенційного противника. Всі ці заходи безпосередньо стосувалися України.

Запроваджувалися жорсткі правила для зміцнення трудової дисципліни. Запізнення каралось ув’язненням.

26 червня 1940 р. ВР СРСР ухвалила Указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний тиждень і заборону самовільного виходу робітників і службовців з підприємств та закладів».

Була проведена часткова мобілізація промисловості, більшість якої стала працювати на потреби армії, зокрема — всі хімічні та металургійні заводи.

Перераховані заходи, повідомлення у пресі про бойові дії в Європі та Азії, участь радянських добровольців у подіях в Китаї, Іспанії, агресія СРСР проти Польщі, Фінляндії, країн Балтії, бої Червоної армії з Японією в Монголії створювало у людей відчуття наближення й невідворотності війни. Водночас суспільство було дезорієнтоване радянською пропагандою, що війни не буде, що між Німеччиною та СРСР існує Пакт про ненапад, що якщо і почнеться конфлікт, то він буде вестися «на ворожій території і малою кров’ю», що «Червона армія є могутньою і непереможною».

Танк КВ-1

Висновки

• Пакт «Ріббентропа-Молотова» відкрив шлях до нацистської агресії проти Польщі і до розв’язання Другої світової війни.

• Скориставшись домовленостями з нацистською Німеччиною і з поразки Польщі, Червона армія здійснила «визвольний похід» на Західну Україну та Західну Білорусію й опанувала цими землями.

• Кінець 1930-х — початок 1940-х років був складним і напруженим для українського суспільства. Фактично його втягнули у Другу світову війну, хоча прямі бойові дії обмежилися лише Західною Україною і були нетривалі.

• На новоприєднаних землях (Східна Галичина, Західна Волинь, Північна Буковина, Південна Бессарабія) розгорнулися заходи з радянізації, які мали забезпечити поширення тих форм життя, котрі вже утвердилися в Наддніпрянській Україні. Як і в попереднє десятиліття в Наддніпрянщині, нова влада встановлювалася жорсткими репресивними діями. А такі заходи налаштували проти радянської влади більшість населення Західної України.

Запитання і завдання

1. Як провідні європейські країни ставилися до «українського питання» напередодні Другої світової війни? 2. Якою мала бути доля західноукраїнських земель згідно із «Пактом Ріббентропа-Молотова»? 3. Коли почалася Друга світова війна? Чому радянське керівництво відтерміновувало дату нападу на Польщу? 4. Яким було ідеологічне обґрунтування агресії Червоної армії проти Польщі та Румунії? 5. Як були врегульовані відносини між Німеччиною та СРСР після захоплення Польщі? 6. Які західноукраїнські землі увійшли до складу УРСР згідно із радянсько-німецьким Договором про дружбу й кордони від 28 вересня 1939 р.? 7. Коли до УРСР були приєднані Північна Буковина й Південна Бессарабія? 8. Які українські землі були передані новоствореній Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці? 9. Що таке радянізація? Які її етапи та складові? 10. Проведіть дискусію на тему: «Який термін, на вашу думку, є найбільш доречним для характеристики подій вересня 1939 року: «приєднання», «возз’єднання», «входження», «інкорпорація», «анексія»?» 11. Якими були наслідки політики радянізації Західної України у 1939-1941 рр.? 12. Дайте оцінку радянсько-німецьким договорам від 23 серпня і 28 вересня 1939 р. 13. Обговоріть у групах. Охарактеризуйте ставлення населення Західної України до заходів радянізації. Визначте, які дії сприймалися позитивно, а які негативно. Відповідь оформіть у вигляді таблиці. 14. Дайте характеристику методам, якими здійснювалася радянізація Західної України. Визначте спільне й відмінне у заходах з радянізації Наддніпрянської і Західної України.

Коли Вінниця увійшла до складу України

23 серпня 1939 р. був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін до мовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави (як і передбачалося в секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами (територія площею більше 190 тис. км2 із населенням майже 12 млн. чол.). Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточне на в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України.

На початку жовтня 1939 р. на західноукраїнських землях відбулися вибори до Народних Зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли і самі Українські Народні Збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз’єднання з УРСР. У складі УРСР були утворені 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька. Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії. Пояснювалось це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним та економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ’ям українців.

Деякі політичні та економічні заходи, які вживалися новим режимом після возз’єднання, принесли українцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників. Були створені машинно-тракторні станції, різні обласні та районні установи й організації, які надавали послуги в розвитку рослинництва і тваринництва. Чимало було зроблено і в соціальній сфері: ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалась заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі і будувалися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне обслуговування. За перший рік радянської влади тут почали діяти 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки. Українізувалась та зміцнювалась система освіти. У цей час працювало 6900 шкіл, у тому числі 6 тис. з українською мовою навчання, діяло 15 вузів, у тому числі 2 університети, 13 театрів.

Однак усе це відбувалося в умовах тоталітарного режиму, що призвело до поширення репресій, депортацій і на західноукраїнських землях. Були розпущені українські політичні партії, а їх лідери депортовані. Ліквідовувалось багато кооперативів, а інші реорганізувались на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта».

Через деякий час було оголошено, що землі, експропрійовані у польських землевласників і віддані найбіднішим селянам (спочатку це був найпопулярніший захід нового режиму!), підлягають колективізації. Методи її проведення були ще жорстокішими, ніж у Східній Україні. Супроводжувались вони масовими репресіями, «розкуркуленням» середняків, депортацією тисяч селян до Сибіру. Погіршувало ситуацію те, що краєм керували люди, направлені з інших регіонів СРСР, які не розуміли місцевої специфіки, не володіли українською мовою.

Утисків зазнавала греко-католицька церква. Священиків зобов’язували мати спеціальні паспорти, а за використання церков уряд вимагав платити високі податки. Викладання релігії в школі заборонялося, церковні землі конфісковувалися.

Широкі репресії були розгорнуті проти місцевої інтелігенції. З осені 1939 р. лише з Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців.

Таким чином, входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної історичної ваги і мало прогресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з’єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянська влада була поширена і на західноукраїнські землі.