Забійний тиждень на роботі

0 Comments

Стаття 52. П’ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи

Для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує роботодавець за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

  • Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України
  • Стаття 2. Основні трудові права працівників
  • Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці
  • Стаття 2-2. Заборона мобінгу (цькування)
  • Стаття 3. Регулювання трудових відносин
  • Стаття 4. Законодавство про працю
  • Стаття 4-1. Професія (вид занять), кваліфікація, Реєстр кваліфікацій
  • Стаття 4-2. Професійні стандарти
  • Стаття 5-1. Гарантії забезпечення права громадян на працю
  • Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників
  • Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав
  • Стаття 8-1. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України
  • Стаття 9. Недійсність умов трудових договорів, які погіршують становище працівників
  • Стаття 9-1. Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги
  • Стаття 10. Колективний договір
  • Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів
  • Стаття 12. Сторони колективного договору
  • Стаття 13. Зміст колективного договору
  • Стаття 14. Колективні переговори, розробка і укладення колективного договору, відповідальність за його виконання
  • Стаття 15. Реєстрація колективного договору
  • Стаття 16. Недійсність умов колективного договору
  • Стаття 17. Строк чинності колективного договору
  • Стаття 18. Поширення колективного договору на всіх працівників
  • Стаття 19. Контроль за виконанням колективного договору
  • Стаття 20. Звіти про виконання колективного договору
  • Стаття 21. Трудовий договір
  • Стаття 21-1. Трудовий договір з нефіксованим робочим часом
  • Стаття 22. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору
  • Стаття 23. Строки трудового договору
  • Стаття 24. Укладення трудового договору
  • Стаття 25. Заборона вимагати при укладенні трудового договору деякі відомості та документи
  • Стаття 25-1. Обмеження спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації
  • Стаття 26. Випробування при прийнятті на роботу
  • Стаття 27. Строк випробування при прийнятті на роботу
  • Стаття 28. Результати випробування при прийнятті на роботу
  • Стаття 29. Обов’язок роботодавця до початку роботи працівника за трудовим договором
  • Стаття 30. Обов’язок працівника особисто виконувати доручену йому роботу
  • Стаття 31. Заборона вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором
  • Стаття 32. Переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці
  • Стаття 33. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором
  • Стаття 34. Тимчасове переведення на іншу роботу в разі простою
  • Стаття 36. Підстави припинення трудового договору
  • Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника
  • Стаття 39. Розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника
  • Стаття 39-1. Продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк
  • Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця
  • Стаття 41. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов
  • Стаття 42. Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці
  • Стаття 42-1. Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу
  • Стаття 43. Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)
  • Стаття 43-1. Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)
  • Стаття 44. Вихідна допомога
  • Стаття 45. Розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)
  • Стаття 46. Відсторонення від роботи
  • Стаття 47. Обов’язок роботодавця провести розрахунок з працівником
  • Стаття 48. Облік трудової діяльності працівника
  • Стаття 49. Видача довідки про роботу та заробітну плату
  • Стаття 49-2. Порядок вивільнення працівників
  • Стаття 49-4. Зайнятість населення
  • Стаття 49-5. Особливості застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин
  • Стаття 49-6. Трудовий договір в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин
  • Стаття 49-7. Строки виплати заробітної плати в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин
  • Стаття 49-8. Припинення трудового договору в умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин
  • Стаття 50. Норма тривалості робочого часу
  • Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу
  • Стаття 52. П’ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи
  • Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів
  • Стаття 54. Тривалість роботи в нічний час
  • Стаття 55. Заборона роботи в нічний час
  • Стаття 56. Неповний робочий час
  • Стаття 57. Початок і закінчення роботи
  • Стаття 58. Робота змінами
  • Стаття 59. Перерви між змінами
  • Стаття 60. Гнучкий режим робочого часу
  • Стаття 60-1. Надомна робота
  • Стаття 60-2. Дистанційна робота
  • Стаття 61. Підсумований облік робочого часу
  • Стаття 62. Обмеження надурочних робіт
  • Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт
  • Стаття 64. Необхідність одержання дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт
  • Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт
  • Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування
  • Стаття 67. Вихідні дні
  • Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов’язаних з обслуговуванням населення
  • Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях
  • Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку
  • Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи
  • Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день
  • Стаття 73. Святкові і неробочі дні
  • Стаття 74. Щорічні відпустки
  • Стаття 75. Тривалість щорічної основної відпустки
  • Стаття 76. Щорічні додаткові відпустки та їх тривалість
  • Стаття 77. Творча відпустка
  • Стаття 77-1. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях
  • Стаття 77-2. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності
  • Стаття 77-3. Відпустка при народженні дитини
  • Стаття 78. Невключення днів тимчасової непрацездатності до щорічних відпусток
  • Стаття 78-1. Неврахування святкових і неробочих днів при визначенні тривалості щорічних відпусток
  • Стаття 79. Порядок і умови надання щорічних відпусток. Відкликання з відпустки
  • Стаття 80. Перенесення щорічної відпустки
  • Стаття 81.
  • Стаття 82. Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку
  • Стаття 83. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки
  • Стаття 84. Відпустки без збереження заробітної плати
  • Стаття 85. Норми праці
  • Стаття 86. Запровадження, заміна і перегляд норм праці
  • Стаття 87. Строк дії норм праці
  • Стаття 88. Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку (норм часу) і норм обслуговування
  • Стаття 89. Заміна і перегляд єдиних і типових норм
  • Стаття 90. Порядок визначення розцінок при відрядній оплаті праці
  • Стаття 91. Збереження попередніх розцінок при впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції
  • Стаття 92. Встановлення нормованих завдань при почасовій оплаті праці
  • Стаття 94. Заробітна плата
  • Стаття 95. Мінімальна заробітна плата. Індексація заробітної плати
  • Стаття 96. Системи оплати праці
  • Стаття 97. Оплата праці на підприємствах, в установах і організаціях
  • Стаття 98. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету
  • Стаття 100. Оплата праці на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я
  • Стаття 102-1. Оплата праці за сумісництвом
  • Стаття 103. Повідомлення працівників про запровадження нових або зміну діючих умов оплати праці
  • Стаття 104. Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації
  • Стаття 105. Оплата праці при суміщенні професій (посад) і виконанні обов’язків тимчасово відсутнього працівника
  • Стаття 106. Оплата роботи в надурочний час
  • Стаття 107. Оплата роботи у святкові і неробочі дні
  • Стаття 108. Оплата роботи у нічний час
  • Стаття 109. Оплата праці за незакінченим відрядним нарядом
  • Стаття 110. Повідомлення працівника про розміри оплати праці
  • Стаття 111. Порядок оплати праці при невиконанні норм виробітку
  • Стаття 112. Порядок оплати праці при виготовленні продукції, що виявилася браком
  • Стаття 113. Порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції)
  • Стаття 114. Збереження заробітної плати при переведенні на іншу постійну нижчеоплачувану роботу і переміщенні
  • Стаття 115. Строки виплати заробітної плати
  • Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні
  • Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні
  • Стаття 118. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади
  • Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків
  • Стаття 119-1. Гарантії для працівників, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України
  • Стаття 120. Гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість
  • Стаття 121. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях
  • Стаття 122. Гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації
  • Стаття 123. Гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу
  • Стаття 124. Гарантії для донорів
  • Стаття 125. Компенсація за зношування інструментів, належних працівникам
  • Стаття 126. Гарантії для працівників-авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій
  • Стаття 127. Обмеження відрахувань із заробітної плати
  • Стаття 128. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати
  • Стаття 129. Заборона відрахувань з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат
  • Стаття 130. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників
  • Стаття 131. Обов’язки роботодавця та працівників по збереженню майна
  • Стаття 132. Матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку
  • Стаття 133. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників
  • Стаття 134. Випадки повної матеріальної відповідальності
  • Стаття 135. Межі матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір
  • Стаття 135-1. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність
  • Стаття 135-2. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність
  • Стаття 135-3. Визначення розміру шкоди
  • Стаття 136. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником
  • Стаття 137. Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування
  • Стаття 138. Обов’язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника
  • Стаття 139. Обов’язки працівників
  • Стаття 140. Забезпечення трудової дисципліни
  • Стаття 141. Обов’язки роботодавця
  • Стаття 142. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну
  • Стаття 143. Заохочення за успіхи в роботі
  • Стаття 144. Порядок застосування заохочень
  • Стаття 145. Переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов’язки
  • Стаття 146. Заохочення за особливі трудові заслуги
  • Стаття 147. Стягнення за порушення трудової дисципліни
  • Стаття 147-1. Органи, правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення
  • Стаття 148. Строк для застосування дисциплінарного стягнення
  • Стаття 149. Порядок застосування дисциплінарних стягнень
  • Стаття 150. Оскарження дисциплінарного стягнення
  • Стаття 151. Зняття дисциплінарного стягнення
  • Стаття 152. Передача питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу
  • Стаття 153. Створення безпечних і нешкідливих умов праці
  • Стаття 154. Додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва
  • Стаття 155. Заборона введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці
  • Стаття 156. Заборона передачі у виробництво зразків нових машин та інших засобів виробництва, впровадження нових технологій, що не відповідають вимогам охорони праці
  • Стаття 157. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці
  • Стаття 158. Обов’язок роботодавця щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників
  • Стаття 159. Обов’язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці
  • Стаття 160. Контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці
  • Стаття 161. Заходи щодо охорони праці
  • Стаття 162. Кошти на заходи по охороні праці
  • Стаття 163. Видача спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту
  • Стаття 164. Компенсаційні виплати за невиданий спеціальний одяг і спеціальне взуття
  • Стаття 165. Видача мила та знешкоджуючих засобів
  • Стаття 166. Видача молока і лікувально-профілактичного харчування
  • Стаття 167. Забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою
  • Стаття 168. Перерви в роботі для обігрівання і відпочинку
  • Стаття 169. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій
  • Стаття 170. Переведення на легшу роботу
  • Стаття 171. Обов’язки роботодавця щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві
  • Стаття 172. Застосування праці осіб з інвалідністю
  • Стаття 173. Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров’я працівників
  • Стаття 174. Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок
  • Стаття 175. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час
  • Стаття 176. Заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження
  • Стаття 177. Обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження
  • Стаття 178. Переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років
  • Стаття 179. Відпустки у зв’язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною
  • Стаття 180. Приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами
  • Стаття 181. Порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її до стажу роботи
  • Стаття 182. Відпустка працівникам, які усиновили дитину (дітей)
  • Стаття 182-1. Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи
  • Стаття 183. Перерви для годування дитини
  • Стаття 184. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей
  • Стаття 185. Надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і подання їм матеріальної допомоги
  • Стаття 186. Обслуговування матері на підприємствах, в організаціях
  • Стаття 186-1. Гарантії особам, які виховують малолітніх дітей без матері
  • Стаття 187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах
  • Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу
  • Стаття 189. Облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років
  • Стаття 190. Роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років
  • Стаття 191. Медичні огляди осіб молодше вісімнадцяти років
  • Стаття 192. Заборона залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні
  • Стаття 193. Норми виробітку для молодих працівників
  • Стаття 194. Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи
  • Стаття 195. Відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років
  • Стаття 196.
  • Стаття 197. Надання молоді першого робочого місця
  • Стаття 198. Обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років
  • Стаття 199. Розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб
  • Стаття 200. Участь молодіжних організацій у розгляді питань праці і побуту молоді
  • Стаття 201. Організація виробничого навчання
  • Стаття 202. Створення необхідних умов для поєднання роботи з навчанням
  • Стаття 203. Заохочення працівників, які поєднують роботу з навчанням
  • Стаття 204. Здійснення виробничого навчання в робочий час
  • Стаття 205. Неприпустимість залучення до роботи, що не стосується спеціальності, яка вивчається
  • Стаття 206. Надання роботи у відповідності з набутою кваліфікацією
  • Стаття 207. Оплата праці за час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям
  • Стаття 208. Пільги для працівників, які навчаються у закладах середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти
  • Стаття 209. Скорочення робочого часу із збереженням заробітної плати для працівників, які навчаються в середніх загальноосвітніх школах
  • Стаття 210. Звільнення від роботи без збереження заробітної плати працівників, які навчаються у закладах середньої освіти
  • Стаття 211. Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у закладах середньої освіти
  • Стаття 212. Час надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у закладах освіти
  • Стаття 213. Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у закладах професійної (професійно-технічної) освіти
  • Стаття 214. Відпустки без збереження заробітної плати працівникам, допущеним до вступних іспитів у заклади вищої освіти
  • Стаття 215. Пільги працівникам, які навчаються у закладах вищої освіти
  • Стаття 216. Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у закладах фахової передвищої, вищої освіти, закладах післядипломної освіти та аспірантурі
  • Стаття 217. Збереження заробітної плати на час додаткових відпусток у зв’язку з навчанням
  • Стаття 218. Надання працівникам, які навчаються у закладах вищої освіти та аспірантурі, вільних від роботи днів
  • Стаття 219. Оплата проїзду до місця знаходження вищого закладу освіти
  • Стаття 220. Обмеження надурочних робіт для працівників, які навчаються
  • Стаття 221. Органи, які розглядають трудові спори
  • Стаття 222. Порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників
  • Стаття 222-1. Врегулювання трудових спорів шляхом медіації
  • Стаття 223. Організація комісій по трудових спорах
  • Стаття 224. Компетенція комісії по трудових спорах
  • Стаття 225. Строки звернення до комісії по трудових спорах та порядок прийняття заяв працівника
  • Стаття 226. Порядок і строки розгляду трудового спору в комісії по трудових спорах
  • Стаття 227. Порядок прийняття рішень комісією по трудових спорах
  • Стаття 228. Оскарження рішення комісії по трудових спорах
  • Стаття 229. Строк виконання рішення комісії по трудових спорах
  • Стаття 230. Порядок виконання рішення комісії по трудових спорах
  • Стаття 231. Розгляд трудових спорів у місцевих загальних судах
  • Стаття 232. Трудові спори, що підлягають безпосередньому розглядові у місцевих загальних судах
  • Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
  • Стаття 234. Поновлення судом строків, пропущених з поважних причин
  • Стаття 235. Поновлення на роботі, зміна формулювання причин звільнення, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи
  • Стаття 236. Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника
  • Стаття 237. Покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника
  • Стаття 237-1. Відшкодування роботодавцем моральної шкоди
  • Стаття 238. Задоволення грошових вимог
  • Стаття 239. Обмеження повороту виконання рішень по трудових спорах
  • Стаття 240-1. Прийняття рішень органом, що розглядає трудові спори, у разі неможливості поновлення працівника на роботі внаслідок припинення діяльності підприємства, установи, організації
  • Стаття 241-1. Обчислення строків, передбачених цим Кодексом
  • Стаття 243. Право громадян на об’єднання у професійні спілки
  • Стаття 244. Права професійних спілок, їх об’єднань
  • Стаття 245. Право працівників брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями
  • Стаття 246. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях
  • Стаття 247. Повноваження виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації
  • Стаття 248. Гарантії діяльності профспілок
  • Стаття 249. Обов’язок роботодавця щодо створення умов для діяльності профспілок
  • Стаття 250. Відрахування коштів підприємствами, установами, організаціями первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу
  • Стаття 251. Обов’язок роботодавця надавати інформацію на запити профспілок, їх об’єднань
  • Стаття 252. Гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів
  • Стаття 252-1. Трудовий колектив підприємства
  • Стаття 252-5. Загальні принципи матеріальної заінтересованості трудового колективу в результатах господарської діяльності
  • Стаття 252-6. Формування колективу бригади
  • Стаття 252-7. Розподіл колективного заробітку у бригаді із застосуванням коефіцієнта трудової участі
  • Стаття 252-8. Взаємна відповідальність роботодавця і бригади
  • Стаття 253. Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню
  • Стаття 254. Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування
  • Стаття 255. Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням
  • Стаття 256. Пенсійне забезпечення
  • Стаття 259. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю
  • Стаття 260. Державний нагляд за охороною праці
  • Стаття 263. Повноваження місцевих державних адміністрацій та рад у галузі охорони праці
  • Стаття 265. Відповідальність за порушення законодавства про працю

Неповний робочий час: встановлення, строки, види, оплата

Чим відрізняється скорочена тривалість робочого часу від неповного робочого часу? На підставі яких документів працівникові встановлюється неповний робочий час? Яким категоріям працівників роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і за яких умов?

ПОНЯТТЯ НЕПОВНОГО РОБОЧОГО ЧАСУ

Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити виконання працівником своїх посадових обов’язків, з іншого — визначити умови дотримання працівником правил охорони праці й надати йому право на відпочинок.

Статтею 45 Конституції України визначено, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Максимальна норма робочого часу на тиждень, установлена в законі, є важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.

Отже, трудовим законодавством регулюється тривалість робочого часу, його види, режим, облік тощо.

Поняття робочого часу на законодавчому рівні не визначено. У теорії трудового права під робочим часом розуміють час, протягом якого працівник зобов’язаний працювати згідно з трудовим договором і законодавством.

Неповний робочий час установлюється відповідно до статті 56 КЗпП угодою між працівником і роботодавцем. Така угода може мати місце як при прийнятті на роботу, так і в період роботи.

Увага! Не плутаємо зі скороченою тривалістю робочого часу, яка, на відміну від неповної, визначена законодавством.

ВИДИ НЕПОВНОГО РОБОЧОГО ЧАСУ

Видами неповного робочого часу є:

— неповний робочий день;

— неповний робочий тиждень;

— поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня.

Отже, режими праці, що встановлюються при неповному робочому часі, можуть передбачати:

— скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин у всі дні робочого тижня;

— скорочення кількості робочих днів на тиждень зі збереженням нормальної тривалості робочого дня (зміни);

— скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну кількість робочих годин з одночасним скороченням робочих днів на тиждень.

Щодо мінімальної кількості годин, які може відпрацьовувати особа при неповному робочому часі, слід зазначити, що законодавством не встановлено жодних меж. Тобто, як приклад, це може бути кілька годин на день чи на тиждень.

ТЕРМІНИ ТА ОПЛАТА

Неповний робочий час може бути встановлений як на певний термін, так і без зазначення терміну. Зверніть увагу, що цю інформацію необхідно вказати в наказі (докладніше про накази розповідаємо в пункті «Оформлення»).

При неповному робочому часі (на відміну від скороченої тривалості робочого часу) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — залежно від виробітку.

Зауважимо, що в умовах скороченої тривалості робочого часу особа отримує заробітну плату в повному обсязі. До того ж термін скороченої тривалості визначено законодавством.

ПРАВА ПРАЦІВНИКІВ

Працівники, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що й працівники, які працюють на умовах нормального робочого часу — їм надається щорічна відпустка тієї ж тривалості. Вони також мають право на соціальні виплати, вихідні й святкові дні. Окрім того, період роботи працівників із неповною зайнятістю зараховується до їхнього трудового стажу.

Оскільки неповний робочий час установлюється на підставі угоди між працівником і роботодавцем, роботодавець має право з будь яких підстав відмовити працівникові у його встановленні. Однак на прохання певних категорій працівників відповідно до законодавства роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час.

Так, згідно зі статтею 56 КЗпП неповний робочий час на прохання працівниці встановлюється для:

— жінки, яка має дитину віком до 14 років;

— жінки, яка має дитину-інваліда, у т. ч. таку, що знаходиться під її опікуванням;

— жінки, яка доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.

Неповні режими праці можуть бути встановлені для всіх категорій працівників.

Скорочений, на відміну від неповного, застосовується тільки для певних категорій працівників.

ВІДПУСТКИ

Якщо працівникові, прийнятому на посаду, щодо якого застосовується ненормований робочий день, встановлено неповний робочий тиждень, то він має право на отримання щорічної додаткової відпустки тривалістю, визначеною у колективному договорі. Для працівників, які працюють неповний робочий день, додаткова відпустка за ненормований робочий день не надається.

Якщо працівник працює на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці й має неповну зайнятість, то він може розраховувати на щорічну додаткову відпустку. Але є одна умова: кількість відпрацьованих годин не може бути меншою від половини тривалості повної зміни. Тривалість такої відпустки залежить від кількості відпрацьованих годин.

Працівник, з яким укладено трудовий договір з умовою про неповний робочий час, не може залучатися до надурочних робіт.

Ініціатором неповного робочого часу може бути будь-яка зі сторін трудового договору. При укладенні трудового договору ініціатором установлення неповного робочого часу може працівник або роботодавець.

ОФОРМЛЕННЯ

Умову про встановлення неповного робочого часу бажано зазначити в заяві про прийняття на роботу, а також у наказі, з яким потрібно ознайомити працівника.

У період дії трудового договору неповний робочий час встановлюється працівникові наказом роботодавця відповідно до його заяви.

На підприємствах, які з економічних причин не можуть забезпечити повне завантаження, роботою поширення практика переводити певну кількість працівників на роботу з неповним робочим часом для запобігання скороченню штату. Перехід на неповний робочий час повинен здійснюватися роботодавцем з дотриманням вимог статті 32 КЗпП, оскільки встановлення неповного робочого часу в цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці. При цьому роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за два місяці, протягом яких зберігаються всі попередні умови праці.

Якщо працівник не згоден працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП.

Додамо: коли ви переводите працівника на неповний день або тиждень, наказ про внесення змін до штатного розпису видавати не потрібно.

ТАБЕЛЮВАННЯ

Роботу при неповній зайнятості варто позначати в табелі обліку такими кодами:

Якщо переведення на неповний день або неповний тиждень сталося з економічних причин, то позначаємо так:

ВСТАНОВЛЕННЯ НЕПОВНОГО РОБОЧОГО ЧАСУ ДИРЕКТОРОВІ

Чи можна встановити неповний робочий час керівникові підприємства, установи, організації будь-якої форми власності?

Слід зазначити, що керівники юридичних осіб будь-якої організаційно-правової форми працюють на підставі трудового договору (контракту), тому на них поширюються норми трудового законодавства. Крім того, законодавством не передбачено заборони встановлення неповного робочого часу для керівників. Більш того, для певної категорії працівників, визначених статтею 56 КЗпП, норми щодо встановлення неповного робочого часу обов’язкові для виконання роботодавцями. Наказ про встановлення керівнику підприємства видає особа, яка уповноважена статутом підприємства на прийняття та звільнення керівника.

Пропонуємо ознайомитися зі зразком наказу:

Неповний робочий час для працівника: як встановити і що потрібно знати

Під час прийняття на роботу в заяві майбутній працівник має висловити прохання про встановлення йому неповного робочого часу. Це фіксується і в наказі про прийняття працівника на роботу.

Крім цього, про роботу за неповним робочим часом сторони можуть домовитися і згодом. Оскільки режим роботи є істотною умовою праці, то має бути виданий відповідний наказ про їх зміну на основі заяви працівника або із належним попередженням працівника про такі зміни. Різновидами неповного робочого часу є неповний робочий день та неповний робочий тиждень. Можливе також поєднання роботи неповний день і неповний тиждень.

ВІДПУСТКИ НЕПОВНОЇ ТРИВАЛОСТІ ПРИ РОБОТІ НА УМОВАХ НЕПОВНОГО ДНЯ

Працівники, які працюють на умовах неповного дня мають такі самі права щодо відпусток, як і працівники зі звичним режимом. Тобто такі працівники можуть за бажання скористатися правом на скорочення тривалості основних щорічних відпусток. Йдеться про те, що вони можуть взяти не повну відпустку, а поділити її на частини.

У такому разі в заяві на відпустку працівник вказує ту кількість днів щорічної основної відпустки, яку хоче взяти. Варто зауважити, що є помилкою вказувати в заяві дату закінчення відпустки. Її уточнює кадровик, враховуючи вихідні й святкові дні, робота в які не проводиться, а також з огляду на графік роботи підприємства і структурного підрозділу, де працює працівник тощо.

Слід зазначити, що на практиці під час надання відпусток важливо брати до уваги, з чиєї ініціативи (роботодавця чи працівника) було запроваджено неповний день чи тиждень роботи.

НАЙВАЖЧИЙ РОБОЧИЙ МОМЕНТ ПІД ЧАС ФОРМУВАННЯ ГРАФІКА ВІДПУСТОК

Директорові (роботодавцеві) слід розуміти, що відповідно до вимог законодавства і з метою безперебійного виробництва слід вчасно складати графік відпусток. Зазвичай директор покладає цю функцію на кадровика або ейчара.

Формування графіка відпусток складається з кількох етапів.

Найбільш клопіткою є робота на першому етапі складання графіка відпусток, коли треба узгодити побажання працівників щодо надання відпустки у певний період з виробничим планом. Мета цього етапу — визначити періоди щорічних відпусток працівників і кількість днів, які будуть використані за графіком.

Визначити тривалість відпустки потрібно заздалегідь, бо під час фактичного використання щорічної відпустки деякі працівники можуть вимагати надати лише її частину (неповну), що не задовольнятиме директора (роботодавця).

Спеціального наказу по підприємству, який приписує розпочати розроблення графіків відпусток, директорові видавати не потрібно, однак, зважаючи на те, що на пропозиції кадрової служби щодо розроблення графіків відпусток керівники підрозділів реагують мляво, втручання першої особи підприємства (або його заступника) подеколи можна визнати конче потрібним.

До речі на період дії воєнного стану діє норма частини першої статті 12 Закону № 504, тобто щорічна відпустка на прохання працівника може бути поділена на частини.

ПЕРЕВЕДЕННЯ ПРАЦІВНИКА НА ІНШУ РОБОТУ

Війна кардинально змінила життя кожного українця. Воєнний стан, у якому опинилася наша країна, безумовно, вплинув на всі сфери нашого життя, зокрема на кожного працівника і кожного роботодавця.

Трудове законодавство України гарантує працівникові дотримання тих умов трудового договору, які були обумовлені при його укладенні. Відповідно до КЗпП роботодавець має право за певних умов перевести працівника на роботу, не обумовлену трудовим договором.

Трудовим законодавством передбачені основні принципи правового регулювання переведення на іншу роботу.

За загальним правилом, для переведення працівника обов’язково потрібна його згода. Лише у виняткових випадках допускається обмежене у часі переведення працівника на роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди.

Законом № 2136 передбачено, що в умовах воєнного стану роботодавець має право перевести працівника без його згоди на іншу роботу, яка не обумовлена умовами трудового договору.

Якщо так сталося, що для виробничих потреб виникла необхідність перевести працівника, керівник підрозділу, в якому працює цей працівник, подає директорові доповідну записку, у якій зазначає характер форс-мажорних обставин, що відбулися, вказує список працівників, яких потрібно перевести, а також термін, на який їх потрібно перевести. Доповідна записка повинна містити резолюцію керівника, що вказує на необхідність підготовки наказу на тимчасове переведення працівників.

Бажання перевестися може виходити і від працівника. У такому разі він пише відповідну заяву.

Отже, при роботі в режимі неповного робочого часу за працівником зберігається право на:

  • відпустку;
  • оплату праці;
  • соціальну допомогу;
  • усі виплати, передбачені законодавством про працю;
  • заохочувальні та компенсаційні виплати;
  • надбавки і доплати;
  • пропозиції щодо оптимізації своєї роботи;
  • волевиявлення на поліпшення умов праці тощо.

Усі кадрові процедури щодо переведення, встановлення неповного робочого часу працівникові, надання йому відпустки тощо повинні бути оформлені відповідними наказами, засвідченими директором, мати на це документальні підстави. Якщо вам потрібна юридична чи кадрова допомога, замовте консультацію.

У практиці кадровика можуть стати у пригоді такі матеріали від журналу «КАДРОВИК.UA»:

Який встановлено порядок залучення працівників до роботи у вихідні дні?

Відповідно до ст. 67 КЗпП України, при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (стаття 73), а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Також, згідно зі ст. 68 КЗпП України визначено, що на підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місцевими радами.

Також визначений окремий порядок надання вихідних днів на безперервно діючих підприємств, в установ, організацій відповідно до ст. 69 КЗпП України.

Так, на підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця і тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.

Слід зауважити, що залучення до роботи у вихідний день у зв’язку з виробничою необхідністю чинним законодавством не передбачено. Міністерство соціальної політики України в листі від 13.04.2012 р. № 123/13/133-12 «Про роботу у вихідні дні», зазначає, що залучення працівників до роботи у вихідні дні допускається лише у випадках, встановлених у частині другій статті 71 КЗпП України.