Бунтівник у трико: як Михайло Баришніков відступився від традицій і завоював світ

Танцюристи балету вважаються недосяжними людьми, які живуть у постійних репетиціях і виставах, толком не контактуючи із зовнішнім світом. Однак Михайло Баришніков зовсім не такий: він раз у раз не просто залишався на виду, а й наполегливо йшов назустріч цілям, даючи зрозуміти, що здатний практично на все.

Зміст матеріалу

27 січня маестро виповниться 73 роки. На честь прийдешнього дня народження розповідаємо, як Баришніков прийшов у балет, з якими труднощами стикався і що саме допомогло йому стати рольовою моделлю.

Став танцюристом не завдяки, а всупереч

Михайло Баришніков народився в Ризі в родині офіцера. Він не дуже добре спілкувався з батьком, зате підтримував хороші стосунки з матір’ю – вона обожнювала мистецтво і передала цю любов синові. У 10 років майбутній танцюрист заявив, що хоче вчитися балету, і для цього він навіть записався на іспит до місцевої школи. Батько не розділив його ентузіазму, а ось мати була рада новому хобі Михайла.

Пізніше в житті Баришникова настала чорна смуга: у 12 років він залишився без матері – та відвезла його на літо до бабусі і пізніше наклала на себе руки. Батько Михайла одружився повторно, проте стосунки хлопчика з мачухою не складалися. Пізніше, в 15 років, танцюрист втік до Ленінграда, надійшов до Ваганівки і обрубав всі зв’язки з сім’єю. При цьому вже в зрілому віці Баришніков згадував про батьків і дитинство таким чином:

Вони були прекрасними, простими і порядними людьми. Моя мати – неймовірно талановита, скромна і чудова. Вона водила мене на фільми з Чарлі Чапліном і Фредом Астером, з нею ми відвідували музей балету. Завдяки їй я відразу закохався в танець.

Я був щасливим хлопчиком, тому що полюбив театр. І, коли переїхав до Ленінграда, точно знав, чим буду займатися. У 20 років я зрозумів, наскільки убогим і жалюгідним виявилося життя в окупованій Латвії і в якій неймовірній брехні ми всі жили. Моїх батьків направили туди з Ялти, вони провели довгі роки в країні, мови якої зовсім не знали. До останнього мої батьки так і не розуміли, навіщо їм взагалі довелося переїхати.

Мій батько, вірний сталінізму, викладав топографію шпигунам! Мені було п “ять років, коли помер Сталін, і ця новина буквально знищила його. Батько плакав кілька днів.

Я ніколи не пробачу цій країні всього, що сталося з моїми батьками. Я пам’ятаю, як ми тулилися в квартирі, живучи з п’ятьма сім’ями. Це було пекло, а нам здавалося, що так жити цілком нормально. Кожен раз, коли я думаю про це, то приходжу в лють від того, що всіх цих людей обманювали роками.

Михайло мріяв солювати, проте йому в цьому заважав невисокий ріст. У підсумку Баришніков цілими днями виконував важкі вправи, щоб додати хоча б пару сантиметрів. Провідним танцюристом він і справді став, проте в цьому допомогли не спроби вирости, а нескінченна віддача справі.

Йшов по життю з вогнем в очах

Далі він розвивався як танцюрист швидше, ніж можна уявити: у 19 років став провідним артистом Кіровського театру. У 26 танцював за кордоном. Тоді ж вирішив залишити СРСР – старий приятель Олександр Мінц запропонував Михайлу працювати з American Ballet Theatre. Ідея виявилася привабливою, причому настільки, що Михайло біг за нею в самому прямому сенсі.

Після заключного виступу в Торонто Мінц чекав його в машині, припаркованій за пару кварталів від будівлі театру, а тут за танцюристом, як на зло, ув’язалися натовпи фанатів – всі хотіли отримати від нього автограф.

Охочих було багато, і я сказав: «Вибачте, я відійду на хвилину», і побіг. А вони побігли за мною. Я розсміявся, зупинився, і ще кілька разів розписався для них.

Через місяць Михайло дебютував у «Жизелі», яку ставили на сцені «Метрополітен-опера», а через шість років очолював трупу, заради якої він колись і втік.

Незадовго до цього, ще перебуваючи в СРСР, Баришніков показав, що він не просто артист балету. Зазвичай його колеги не поспішають переходити до нових танцювальних напрямків – вони, на думку хореографів, «псують» техніку і відволікають від роботи. До того ж вважається, що досвідченому танцівнику немає сенсу перебудовувати себе для того, в чому він все одно не стане кращим з кращих.

Михайло на своєму прикладі довів і собі, і оточуючим: це все відмовки. Артист ніколи не боявся нового, і це допомогло йому освоїти сучасну хореографію, знятися в «Білих ночах», «Поворотному пункті» і «Сексі у великому місті», зіграти в театрі. Розповідаючи Vanity Fair про участь у серіалі про пригоди Керрі Бредшоу, Баришніков зазначив, що повинен був з’явитися на екрані всього пару разів.

До мене підійшли продюсери, і запитали, чи не хотів би я знятися в декількох епізодах. А потім ці самі «кілька епізодів» розтягнулися на цілий рік. А що, було весело.

Сергій Полунін: про балет, кіно і Путіна на грудях

Вірно розставляв пріоритети

Довгий час люди вважали, що Баришніков, як і Рудольф Нуреєв, поїхав до Штатів заради нескінченних розваг і хорошого життя, проте це було зовсім не так. Як зазначав Леонід Александровський для GQ, той же Нуреєв міг ночами напролет веселитися в лондонському джентльменському клубі в компанії Удо Кіра, Лукіно Вісконті і Хельмута Бергера. Михайло же собі такого не дозволяв.

Що до Баришникова, то він залишився на Заході абсолютно точно не заради світського життя і матеріальних благ (все це, нехай і в совковому варіанті, було у нього в Ленінграді). «Мій від’їзд – артистичний, а не політичний крок», – такий був його меседж журналістам через тиждень після доленосної поїздки в торонтському таксі. І так воно і було: тільки за перші два роки на Заході колишній кіровський прем’єр перетанцював у тринадцяти провідних хореографів, серед яких були справжні гіганти сучасного танцю – Джером Роббінс, Глен Тетлі, Елвін Ейлі, Твайла Тарп.

Його неймовірно дратував статус секс-символу, що запаморочив голову Лайзі Мінеллі, Джессіке Ленг, Наталії Макаровій і Гелсі Кіркленд, поки не знайшов ту саму жінку, з якою хоче провести все життя – Лізу Райнхарт. Одного разу він навіть прямим текстом сказав журналістам:

Я не бабник, не секс-маніяк і далеко не красень. Не мачо двох метрів зросту. Хто взагалі затіяв такі розмови?

Замість світських зустрічей і нескінченних вечірок він вибирав танець, театр, гру у фільмах. Через це він часом йшов зі Studio 54 – як же можна пити до 6 ранку, якщо у нього майстер-клас в 10? У 90-х він повністю присвятив себе сучасній хореографії. У 2015-му поставив у Новому ризькому театрі моноспектакль «Бродський/Баришніков», де проникливо читав вірші свого друга, – Михайло познайомився з поетом у 1974-му і спілкувався з ним до самої його смерті. У 2017-му отримав премію Praemium Imperiale від Японської художньої асоціації – нею нагороджують за заслуги в областях, не охоплених Нобелівською премією.

Легендарний танцівник Михайло Баришніков назвав вторгнення Путіна в Україну «безсовісним»

Один із найзнаменитіших артистів балету всіх часів та народів Михайло Баришников різко засудив війну, розв’язану Росією в Україні.

В інтерв’ю виданню The Globe And Mail танцівник зокрема зазначив:

“Як і всі, я був шокований, коли Путін анексував Крим, але я не очікував вторгнення в Україну. Я не думав, що контроль Путіна над його пострадянською імперією настільки крихкий, що він спробує повернути собі радянські республіки, я не мав рацію.

Мене не дивує осуд Путіним будь-кого, хто виступає проти нього. Це класична відповідь хулігана, загнаного в кут.”

Михайло Баришніков у Радянському Союзі був солістом Кіровського театру у Ленінграді. Під час гастролей театру за кордоном 1974 року отримав пропозицію від Американського театру балету та вирішив не повертатися до СРСР. Його неповернення викликало великий скандал у радянських політичних колах.

Згодом зробив блискучу кар’єру як танцівник, хореограф і балетмейстер. Як актор був номінований на “Оскар”.