Як мінялися гроші у СРСР

0 Comments

Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – Тема 14. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ СРСР

Події першої світової війни сприяли формуванню незалежних центральноєвропейських держав. Лише Україна не змогла скористатися з обставин та була переділена між ними. У 1919 р. Польща завоювала Східну Галичину; Закарпаття спершу було приєднане до Чехо-Словацької Республіки, а з 14 березня 1939 р.- до Угорщини, у складі якої перебувало до закінчення другої світової війни, до Румунії відійшли Північна Буковина і придунайські землі.

Після короткого періоду незалежності на українських центральних і східних теренах було створено УРСР, яка від 30 січня 1922 р. стала складовою СРСР. Туди ж 17 вересня 1939 р. ввійшла Галичина.

З 22 червня 1941 р. українці були втягнуті у Другу світову війну, яка знову перерозподілила території України. Після перемоги Радянського Союзу почалося відновлення економіки, плановий характер якої значною мірою спотворював грошово-кредитні відносини.

14.1. Грошовий обіг на розділених українських землях

24 грудня 1919 р. на теренах Галичини австрійська крона перестала бути законним засобом платежу. Ним стала польська марка. Так польський уряд намагався систематизувати грошовий обіг, ввівши для всіх земель єдину валюту. Функція емітування грошей у Другій Речі Посполитій належала створеній ще за часів Варшавського генерал-губернаторства (9 грудня 1916 р.) Польській крайовій касі позичковій (ПККП). Банк емітував польські марки номінальною вартістю 1/2, 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 1000, які надійшли в обіг у квітні 1917 р. Ці гроші забезпечувалися німецьким урядом, про що свідчив напис, що Німеччина перебирає відповідальність за сплату білетів ПККП в німецьких марках за номінальною вартістю. До 11 листопада 1918 р., тобто дня, коли Польща отримала незалежність, в обіг було випущено понад 880 млн польських марок.

Окрім того, що ПККП була єдиним емісійним банком Польської Держави, вона ще виконувала функції центральної каси державних установ і місця зберігання депозитів, які перебували під опікою держави. ПККП також надавала кредити суб’єктам господарювання та комерційним банкам, причому проценти за ними були нижчі від темпів інфляції, тому доступ до них суворо регламентувався.

У рамках проведення заходів щодо впорядкування грошового обігу 5 лютого 1919 р. було прийнято декрет, який проголошував, що валюта Польщі матиме назву лех, а її сота частина – грош. Але вже 28 лютого сейм прийняв указ, який відхилив попередній законодавчий акт і постановив, що грошовою одиницею буде злотий з сотою частиною грошем. Виконання указу мало здійснюватися Міністерством скарбу, але було зреалізоване лише після грошової реформи 1924 р. Доти законним засобом платежу залишалася польська марка.

Інфляція змушувала випускати в обіг банкнот дедалі вищі номінали. Так, якщо наприкінці 1919 р. вистачало 1000 марок, то до кінця 1921 р. вже були погрібні банкноти 5000, до кінця 1922 р.- 50000, і, нарешті, до кінця 1923 р. на ринок надійшли десятимільйонні купюри.

Польський уряд сприймав ПККП як тимчасовий емісійний інститут, що мав бути замінений Банком Польським, рішення про заснування якого було прийняте ще 28 лютого 1919 р. Але ПККП функціонувала аж до 1 лютого 1924 р. У грудні 1923 р. почав діяти новий уряд, в якому міністром фінансів був В. Грабський, який пообіцяв приборкати інфляцію і створити нову стабільну валюту. Першим заходом у цьому напрямку було закриття кредиту в П ККП для Державного скарбу.

11 січня 1924 р. президент Польщі С. Войцеховський оголосив декрет про валютну реформу. Вона передбачала поступову ліквідацію ПККП і введення нової валюти – польського злотого. Становлення акціонерного товариства Банку Польського почалося з лютого, коли Міністерство скарбу створило Організаційний комітет. До 1 липня 1924 р. польські марки мінялися на банкноти Банку Польського, відкритого 28 квітня 1924 р., за курсом 1 800 000 марок за 1 злотий, який містив 0,3226 г золота. Щоб купити один долар, треба було заплатити 5,2 злотого.

В обіг випустили злотові білети, виготовлені ще 1919 р., номінальною вартістю 1,2,5,10,20,50,100 і 500 злотих, а також розмінні паперові гроші Міністерства скарбу з датою 28 квітня 1924 р. і вартістю 1,5,10,20 і 50 грошів.

Розмінні паперові білети заступали в обігу монети і мали тимчасовий термін використання. Вони були двох видів: наддрукові та “пам’ятникові”. На всіх було зображено майбутній вигляд металевих монет. Наддруки виконувалися на розрізаних навпіл польських марках. Тож в обіг надійшли “ліві” і “праві” одногрошовики, як червоні наддруки на півмільйонних маркових банкнотах, і п’ятигро-шовики – на десятимільйонних. Ці грошові знаки мали суворо визначений термін використання – до 1 листопада 1924 р.

Емісія розмінних грошей вищої номінальної вартості відбувалася у формі малих білетів із зображенням варшавських пам’ятників: на 10 грошах – колона Зигмунта, на 20 – пам’ятник Коперникові, 50 – пам’ятник князеві Юзефу. Ці паперові гроші мали термін обігу до 31 січня 1925 р.

Хоча розмінні паперові білети були законним засобом платежу, їх використання мало деякі обмеження. Так, їх можна було виплачувати лише в межах 10 злотих за кожної сплати. Лише каси скарбові приймали такі білети без обмежень, окрім тих виплат, які мали здійснюватись у злотих. Починаючи з 1 листопада 1924 р. розмінні паперові гроші замінювалися Державним скарбом на розмінні монети, випуск яких передбачався ще указом президента від 14 квітня 1924 р. про зміну валюти. Із золота мали карбуватися монети 100, 50,20 і 10 злотих (100 і 50 ніколи не вироблялися), зі срібла – 5, 2 і 1 злотий, з нікелю – 50,20 і 10 грошів і з бронзи – 5, 2 і 1 гріш.

До польсько-німецької війни 1925 р. злотий був досить міцною валютою. За цим слідкував Банк Польський, якого не можна було назвати центральним банком країни, бо він конкурував із комерційними банками на депозитному та кредитному ринках. А керівництво банку вважало, що підтримувати комерційні кредитні установи повинен уряд.

Після війни курс злотого впав, але за рік-другий, завдяки іноземним кредитам, стабілізувавсь і з 12 злотих за один долар виріс до 8,19. У 1927 р. золотий вміст злотого зменшили до 0,16879 г.

Емісія банкнот була законодавчо обмеженою. Вони на 30% мали забезпечуватися коштовними металами та іноземною валютою, розмінною на золото. Міністерство фінансів для ліквідації дефіциту бюджету держави могло емітувати розмінні й казначейські білети номінальною вартістю 1, 2, 5 злотих, що перебували в обігу як законні засоби платежу.

З 1929 р. Банк Польський потрапив у залежність від уряду Ю. Піл-судського, який вимагав підтримувати престиж злотого, не відмовляючись від обміну його на золото. Обмін припинився лише після смерті маршала 12 травня 1935 р. У березні 1939 р. перед загрозою війни Банк Польський змінив статут, який дозволив фідуціарну емісію в обсязі 800 млн злотих для потреб війська. 5 вересня 1939 р. влада банку була змушена залишити країну і вже сюди не повернулася.

Із захопленням Львова 17 вересня 1939 р. радянськими військами місце злотого зайняв рубль за курсом 1:1.

На українських теренах, які перебували у складі Чехо-Словаччини, грошовою одиницею була крона, яка містила 100 гелерів. Спершу в обігу використовувалися проштамповані банкноти, а 1926 р.

Було створено Національний банк Чехо-Словаччини, який провадив емісійну діяльність.

Угорські крони складали основу грошового обігу в Закарпатті, їхнє знецінення спричинило необхідність введення 1925 р. нової валюти, яка називалася пенге і поділялася на 100 філерів. 12500 старих крон обмінювалися на 1 пенге. В обігу перебували срібні монети 1,2 і 5 пенге та банкноти номіналом від 5 до 1 трлн пенге.

На півдні України, яка ввійшла до складу Румунії, грошовою одиницею була лея, яка поділялася на 100 бань.

Формування грошової системи СРСР, до якого належала більша частина території України, почалося після Жовтневого перевороту 1917 р. У перші роки існування Республіка Рад була змушена використовувати грошові знаки, випущені попередніми урядами. В обігу зберігалися царські рублі, державні кредитні білети Тимчасового уряду номінальною вартістю 250 і 1000 руб. та казначейські знаки-“керенки” (20 і 40 руб.). Крім того, тривала громадянська війна, під час якої діяла велика кількість різноманітних угруповань, що випускали власні гроші. Якщо додати до них приватні та місцеві емісії, отримаємо в сумі 2200 різноманітних грошових знаків, які перебували в обігу на території колишньої Російської імперії.

Радянський уряд постійно збільшував обсяги емісій для покриття видатків на оборону та зміни господарського ладу. В обіг також надходили облігації державних позик і купони до них, але грошей далі не вистачало.

4 лютого 1919 р. було прийнято декрет Ради народних комісарів, який передбачав емісію перших радянських паперових грошей. То були розрахункові знаки номінальною вартістю 1,2 і 3 руб., які надійшли в обіг у березні 1919 р. Маленькі (34 х 49 мм) знаки не мали номера і року випуску, але містили Державний герб РРФСР і напис, що “розрахунковий знак РРФСР обов’язковий до обігу нарівні з кредитними білетами”. Згодом з’явилися купюри 15, ЗО, 60 руб. дещо більших розмірів. У 1920 р. були випущені “розрахункові знаки РРФСР 1919 р.” з більшою номінальною вартістю (до 100000 руб.), що відображало ріст цін. Ці нові гроші називалися радзнаками. Вони випускалися в обіг мірою потреби, себто без обмежень. Спершу вони друкувалися лише в Петрограді, а потім у Москві, Пензі, Пермі, Казані. До 1 січня 1921 р. їх було випущено на суму 2338,3 млрд руб.

Після закінчення громадянської війни населення втратило довіру до дореволюційних грошей, і радзнак вийшов на домінуючі позиції. Але надмірні емісії зменшували його купівельну спроможність, хоча він залишався основною грошовою одиницею.

Грошей у країні далі не вистачало. Це призвело до встановлення натуральних відносин, які проявилися не тільки в торгівлі, айв оподаткуванні. Вводилися силове вилучення врожаю селян та безоплатна видача пайків. Політика воєнного комунізму передбачала встановлення безгрошових відносин: платежі між організаціями проводилися лише записами в бухгалтерських книгах, безплатно видавалися певні ліки, паливо, скасовувалася плата за комунальні послуги, пошту, телеграф, телефон. Попервах це дало змогу радянському урядові акумулювати певні фінансові ресурси, але згодом відсутність зацікавленості в роботі призвела до масових безпорядків. Необхідно було впроваджувати зміни.

У 1921 р. було проголошено нову економічну політику, яка, зокрема, передбачала повернення до грошових відносин. Величезна інфляція, яка панувала в країні, вимагала нових номіналів. Того ж року було випущено “Зобов’язання РРФСР” номінальною вартістю 1, 5 і 10 млн руб.- односторонні, без малюнка, виконані на кольоровому папері з водяним знаком у вигляді герба РРФСР.

Перший захід щодо впорядкування грошового обігу провели наприкінці 1921 р. Тоді радянський уряд випустив нові гроші – державні грошові знаки 1922р. номінальною вартістю 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 250, 500, 1000, 5000 і 10 000 руб. Було проведено деномінацію, за якою на 1 руб. цими знаками обмінювалися 10000 руб. грошовими знаками всіх попередніх зразків. При цьому всі старі гроші вилучалися з обігу, що було нововведенням для соціалістичної грошової системи. Про наміри уряду свідчить напис, зроблений на нових грошових знаках: “Один рубль випуску 1922 р. дорівнює 10 000 руб. усіх раніше випущених зразків та є обов’язковим до приймання, згідно з цим розрахунком, для установ республіки і приватних осіб”.

З метою введення в обіг твердої валюти в жовтні 1922 р. Державний банк РРФСР отримав право випуску банківських білетів – червінців, які забезпечувалися золотом, платиною, сріблом, іноземною валютою та дефіцитними товарами. Було встановлено, що один червінець містить і золотник 78,24 частки щирого золота, що відповідало 7,6 г, їх емісія, суворо регламентована, залежала від золотих резервів країни. В обіг випустили 1,5,10 і 25, хоча передбачалися ще 2 і 50.

Спершу вони використовувалися лише для сплати державних зборів і платежів. Населення сприймало їх як цінні папери. Лише влітку 1923 р. ними почали виплачувати заробітну платню робітникам і службовцям, що сприяло їх розповсюдженню.

У листопаді 1922 р. почався випуск золотих монет, які доповнили срібні (1 руб., 50, 20, 15, 10 коп.), що перебували в обігу ще з осені 1921 р. Вони карбувалися на Монетному дворі в Петрограді. Датовані 1922 р. за вагою та вмістом коштовного металу відповідали дореволюційним червінцям. На однім боці було зображено селяни-на-сіяча, на іншому – герб РРФСР.

Отже, 1922 р. в СРСР було встановлено систему двох валют; стабільних червінців і золотих монет та радзнаків, які знецінювалися з кожним днем.

У жовтні 1923 р. вирішили провести другу деномінацію. Були випущені нові державні грошові знаки вартістю 50 коп., 1, 5, 10, 25, 50, 100,250,500,1000, 5000,10 000, 15 000 і 25 000 руб. 1 руб. знаками 1923 р. дорівнював 100 руб. знаками 1922 р. та 1 000 000 руб. знаками попередніх емісій. Останнє співвідношення полегшувало розрахунки, шо сприяло більшому успіхові цієї реформи порівняно з попередньою.

На купюрах найбільших номіналів (10 000, 15 000 і 25 000 руб.) герб РРФСР було замінено гербом СРСР, назва знаку і номінал написані шістьма мовами республік, зображено портрети селянина (15 000 руб.), червоноармійця (25 000 руб.) та Кремль (10 000 руб.).

Оскільки декретом про випуск в обіг червінців не було визначено їхннього співвідношення з радзнаками, Державний банк СРСР вивів його виходячи з ринкової кон’юнктури і встановив на рівні 11 400 руб. Але з часом курс радзнаків постійно падав, що було викликано надмірною емісією останніх. Так, у березні 1924 р. він становив 500 000 руб.; до того ж, існував ще вищий курс не неофіційному ринку.

З метою витручення з обігу радзнаків 1924 р. були випущені транспортні сертифікати вартістю 5 руб. (за курсом червінця). Вони виконували роль своєрідних квитанцій, обов’язкових для приймання лише в касах залізничного і водного транспорту. Але населення широко їх використовувало, і вже в січні 1924 р. сертифікати прирівняли до грошей. Вони були зручні як стійка розмінна купюра.

У листопаді 1924 р. були випущені також “Платіжні зобов’язання” Центральної каси Наркомфіну РРФСР вартістю 100, 250, 500 і 1000 руб. Вони так само заступили гроші та приймалися за курсом червінця.

На початку 1924 р. основною валютою СРСР став червінець, тоді як на радзнаки припадало лише 10% грошового обороту. Грошова реформа завершувалася. 5 лютого 1924 р. було прийнято декрет, який передбачав введення в обіг державних казначейських білетів номінальною вартістю 1,3 і 5 руб. із написом: “Державні казначейські білети обов’язкові до приймання на всій території СРСР у всі платежі для всіх закладів, підприємств і осіб за золотою номінальною вартістю в тих випадках, коли платіж вирахуваний у золоті, чи за офіційним курсом золотого рубля в тих випадках, коли платіж вирахуваний в радянських грошових знаках”.

З 15 лютого 1924 р. емісія радзнаків припинялася. Протягом наступних чотирьох місяців вони вилучалися з обігу за курсом І рубль державними казначейськими білетами за 50 000 руб. грошовими знаками зразка 1923 р. Було заборонено будь-які міські та приватні емісії.

Розміри емісії казначейських білетів суворо обмежувалися: на перше число кожного місяця їх обсяг не міг перевищувати половину загальної суми випущених в обіг червінців. Установлювався твердий курс: 1 червінець дорівнював 10 руб.

У лютому 1924 р. було також випущено нові розмінні монети: срібні – 1 руб., 50, 20, 15 і 10 коп. та мідні – 5, 3, 2, І коп.

У 1925 р. монопольне право емісії грошей на території СРСР перейшло до Державного банку, що передбачало злиття касового апарату останнього з касовим апаратом Наркомфіну. Так було створено єдину грошову систему, яка містила банківські й казначейські білети та розмінні монети. Усі вони мали однакову платіжну силу.

У той час, коли червінці досить високо котирувалися на світових валютних біржах, у країні знову панувала інфляція. У1929-1930 рр. ввели карткову систему, яку скасували аж через 5 років. У 1934 р. провели два випуски нових казначейських білетів номіналами 1, З, 5 руб. із підписом та без підпису голови Наркомфіну.

У 1936 р. вперше було встановлено валютний курс рубля на основі американського долара, за яким 1 долар відповідав 5 руб. 30 коп.

У1937- 1938 рр. провели поступову заміну всіх радянських грошей на нові – 1, 3, 5 і 10 червінців зразка 1937 р. та 1, 3, 5 руб. 1938 р. На червінцях вперше було зображено В. І. Леніна. З банкнот зникли підписи відповідальних осіб і напис про розмінність білетів на золото.

Схожі статті

  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 13.4. Недержавні грошові емісії на українських землях Усі недержавні випуски бон можна класифікувати за чотирма основними критеріями (див. Рис. 13.4.1). Як видно з даних рисунка, емітентами виступали.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 9.2. Перші паперові гроші на українських землях Поява перших паперових грошей на теренах України пов’язана з іменем російської імператриці Катерини II (1762-1796 рр.). Ще до її правління склалися.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 13.3. Грошова система директорії (В. Винниченко, С. Петлюра) Зміна політичної влади в Україні у грудні 1918 р. сповільнила реформування грошово-банківської системи. Утворена Директорія у складі В. Винниченка.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 11.2. Грошові реформи та банківництво Франції У Франції перший масовий випуск паперових грошей був проведений з ініціативи Джона Ло (1671 -1729). Для своєї батьківщини Шотландії він запропонував.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 5.4. Розвиток банківництва в середньовічній Європі В епоху раннього середньовіччя банківська справа переживала занепад. Лише з розвитком торгівлі, ремесел і сільського господарства, починаючи з IX ст., в.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 11.1. Гроші та банки у промисловій Англії Буржуазна революція в Англії у XVII ст. дала поштовх політичним та економічним перетворенням у Західній Європі. Бурхливий розвиток промисловості був.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 13.1. Грошова система, впроваджена Центральною Радою Революційні події в Росії в лютому – березні 19І7 р. спричинили створення в Києві Центральної Ради, яка впроваджувала послідовні заходи щодо встановлення.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – Тема 13. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УНР Революційні події в Росії в лютому – березні 19І7 р. спричинили створення в Києві Центральної Ради, яка впроваджувала послідовні заходи щодо встановлення.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 11.3. Грошово-банківська система Німеччини Грошове господарство роздрібненої Німеччини у XVIII ст. характеризувалося розмаїттям самостійних грошових систем, які функціонували в кожній окремій.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – Тема 11. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В ЕПОХУ ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ Буржуазна революція в Англії у XVII ст. дала поштовх політичним та економічним перетворенням у Західній Європі. Бурхливий розвиток промисловості був.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – Тема 10. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ Унаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина, а 1774 р. Буковина опинилися під владою Австрійської імперії (з 1867 р.- Австро-Угорської монархії). До.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 3.3. Банківництво Стародавнього Риму Розвиток монетного обігу лежав в основі створення та еволюції банківської справи. Крім того, значний вплив мало римське право, яке забезпечувало правове.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 13.2. Гроші та банківництво Української Держави (гетьман Скоропадський) Початок фінансової стабілізації в Україні у квітні 1918 р. гальмувався присутністю військ Німеччини та Австро-Угорщини, які під виглядом допомоги у.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 10.1. Грошовий обіг на західноукраїнських землях у складі Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії Унаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина, а 1774 р. Буковина опинилися під владою Австрійської імперії (з 1867 р.- Австро-Угорської монархії). До.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 1.2. Класифікація грошей Аби глибше вивчити і збагнути природу грошей, необхідно провести їх класифікацію, що дозволить усебічно розглянути різновиди грошей залежно від мети й.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 11.4. Стандартизація грошових систем у Західній Європі Стандартизація грошових систем у XIX ст. відбувалася не лише в межах однієї країни, як у Німеччині, а й у певному регіоні. Так, 23 грудня 1865 р. в.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 4.3. Гроші та банківництво в Ольвії На зламі VII-VI ст. до н. е. на території сучасного селища Парутине мілетці заснували Ольвію. Протягом століття вона стала не тільки типовим грецьким.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 8.4. Грошовий обіг та банківські інституції в Західній Україні У часи правління Яна Казимира (1649-1668 рр.) у грошовому господарстві Речі Посполитої сталося багато змін. Передовсім цей король відновив карбування.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 8.3. Грошовий обіг в Україні після союзу з Московією Грошова система Росії була заснована на рублі, назва якого походила від новгородської гривні, яка була в обігу до XV ст. З цього зливка срібла карбували.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 7.1. Основні риси грошового обігу в Україні в XIV – першій половині XVII ст У XIV ст. на українські терени, що перебували під м он голо-татарським пануванням, почали звертати погляди сильніші сусіди: литовці та поляки. У 1349 р.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 10.3. Приватні гроші на українських землях Як зазначають історики, перші випуски приватних грошей здійснила єврейська громада у галицькому м. Болехові. У січні 1848 р. в грошовому обігу з’явилися.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 10.2. Особливості банківської системи на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини Банківська система на західноукраїнських землях у складі імперії Габсбургів почала формуватись у 50-х роках XIX ст. Але ще перед тим було створено.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – Тема 7. ОСОБЛИВОСТІ ГРОШЕЙ ТА БАНКІВНИЦТВА В ПЕРІОД ІСНУВАННЯ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У XIV ст. на українські терени, що перебували під м он голо-татарським пануванням, почали звертати погляди сильніші сусіди: литовці та поляки. У 1349 р.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 3.4. Давньоримські монети у грошовому обігу на українських землях Знахідки римських монет на позаримських землях свідчать про зв’язки римлян із багатьма країнами. У слов’ян римські монети були поширені лише в межах.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 9.4. Банки на українських землях у складі Російської імперії Проведена економічна реформа кінця 1850 – початку 1860-х рр. привела до активізації розвитку банківської справи на українських землях. Поруч із конторами.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 4.4. Гроші Херсонеса Наприкінці V ст. до н. е. (422-421 рр. до н. е.) на березі Карантинної бухти нинішнього Севастополя вихідці з Гераклеї Понтій-ської заснували містечко.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 12.4. Побожні банки вірмен у Львові Практика створення побожних банків при церквах, закорінена в середньовічній Італії, знайшла відображення й у Львові. Найбільшого успіху в цій справі.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 2.4. Банківські операції у Стародавній Греції Сьогодні існує чимало гіпотез про характер операцій банків. Окремі з них пов’язані з модернізацією та екстраполяцією в сучасну банківську справу або в.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 4.1. Виникнення і формування грошових систем в Українському Причорномор’ї На VIII-VI ст. до н. е. припав період масової колонізації греками узбереж Чорного та Азовського морів. Розпросторюючи сюди свої сфери впливу, в пошуках.
  • Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – 8.2. Проблема власної грошової одиниці для козацького війська Названі вище грошові одиниці, що перебували в обігу в Україні по обох берегах Дніпра, випускалися в метрополіях, що володіли теренами розтерзаної.

Історія грошей і банківництва – Скоморович І. Г. – Тема 14. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ СРСР

Найгуманніша в історії

60 років тому завершилася хрущовська грошова реформа, яка тривала з 1 січня до 31 березня 1961 року. Якими є її передумови? Як відбувався обмін? Чи дійсно було дотримано «інтересів населення і держави»?

Знову реформа: на шляху до обміну

Радянський Союз довго й болісно долав наслідки Другої світової війни. Якщо економіка й демонструвала зростання, то його безпосередні наслідки населення ледь відчувало. Реалізація геополітичних амбіцій держави знову відсунула внутрішній ринок на маргінес. Орієнтована на військово-промисловий комплекс економіка не задовольняла попиту населення на товари широкого вжитку, а дефіцит породжував «блат» і «чорний ринок».

Зменшити масштаб тіньової торгівлі й вилучити з обігу грошову масу, не підкріплену товарами, влада вирішила за допомогою обміну грошей. Проведена наприкінці 1947 року грошова реформа мала конфіскаційний характер і дещо оздоровила економіку. Втім, її наслідки довготривалого позитивного ефекту не мали, адже макроекономічні пріоритети Кремля не змінилися. Домінування ВПК, важкої промисловості (т. зв. група «А», або засоби виробництва) над виробництвом товарів широкого вжитку та сферою послуг (група «Б») й надалі деформувало радянську економіку. В 1951–1960 рр. випуск промислової продукції збільшився втричі, водночас виробництво товарів легкої промисловості за цей період зросло у 2,5, а харчової — в 2,3 раза.

Грошові прибутки переважної більшості людей дійсно були невеликими, проте товарна пропозиція — ще меншою. Конвертувати свої прибутки в товари повсякденного попиту або якісні побутові послуги було непросто — внутрішній ринок залишався для влади пасинком, тож вільні гроші частково осідали на банківських вкладах. Влада заспокійливо оцінювала це як «показник міцності радянського карбованця й довір’я до нього».

Хрущовська спроба модернізації Радянського Союзу вимагала значних ресурсів. Освоєння цілини та масштабне житлове будівництво, пенсійна та космічна програми, амбітні геополітичні плани тощо потребували коштів, зокрема й валюти. Водночас темпи приросту економіки не давали змоги профінансувати всі проєкти повною мірою. Влада вдавалася до емісії, яка лише підживлювала інфляцію. Наприкінці 1950-х влада «заморозила» виплати за внутрішніми державними позиками. За стабільного розвитку економіки керівництво країни вдалося до грошової реформи, аби впорядкувати фінансовий обіг та скоригувати валютний курс.

Відлік історії хрущовської грошової реформи слід вести від 30 жовтня 1958 року, коли президія ЦК КПРС визначила розмір майбутньої деномінації та доручила міністру фінансів СРСР А. Звєрєву «з дотриманням суворої секретності підготувати пропозиції з цього питання». 4 травня 1960 року радянський уряд ухвалив постанову «Про зміну масштабу цін і заміну грошей, що нині перебувають в обігу, новими грішми». Вона передбачала обмін банкнот зразка 1947 року на нові за курсом 10:1 упродовж першого кварталу 1961 року. За аналогічним курсом перераховувалися всі грошові виплати, вклади, облігації внутрішньої позики, рахунки установ, організацій та підприємств і прейскуранти.

Після постанови союзного уряду запрацювали приводні ремені складної управлінської вертикалі з підготовки до обміну грошей. Спільні постанови обкомів партії та облвиконкомів, наради, обговорення, календарні плани, вечори запитань і відповідей, роз’яснення, підготовка методичних матеріалів становили зміст майже піврічної роботи багатьох органів влади. Підготовка передбачала не лише інформування населення, а й перерахунок заробітної плати, ставок, тарифів, податків. Останні слід було перевірити на правильність. Потрібно було підібрати касирів на обмінних пунктах і забезпечити всім необхідним. Як оцінював підготовку до проведення обміну міністр фінансів УРСР А.Барановський, «міроприємства по підготовці до переходу на новий масштаб цін … виконані в республіці успішно». І це відповідало дійсності — реформу провели досить організовано.

«Довго запрягали – швидко їхали»

Тривалий період гласної підготовки до обміну коштів дав змогу підготуватися до реформи справді належним чином. Було сформовано мережу пунктів обміну, забезпечено їх сейфами й телефонами, своєчасно доставлено банкноти нового зразка в регіони. Напередодні початку обміну з обласних центрів на місця було відряджено сотні працівників для оперативного реагування на потенційні форс-мажорні обставини.

Значного розмаху набув інформаційний супровід. У Чернігівській області, наприклад, «агітаційно-масову роботу серед населення» з роз’яснення умов обміну проводило 35 тисяч агітаторів. Не зачаровуватимемося масштабом такої діяльності, адже радянському обліку була властива практика приписок та окозамилювання, що істотно гіперболізувала справжню кількість. Утім, залишається фактом, що «надзвичайних подій» як у процесі підготовки, так і самого обміну вдалося уникнути. Власне, у людей просто не було іншого вибору, аніж покладатися на державу.

Проведені заходи, а головне — їхня публічність разом із заспокійливою риторикою позитивно вплинули на початок роботи обмінних пунктів 2 січня 1961 року. Інформаційні звіти з областей про перші дні нового року констатували відсутність великих черг чи надмірного ажіотажу, а «підвищений попит» на деякі товари частково задовольнявся. Закономірний острах населення змінювався на спокій. Витримавши павзу, у середині січня до обмінних кас прийшли «радянські багатії» — люди, які за середньої зарплати близько однієї-двох тисяч рублів приносили десятки тисяч. У Чернівцях і Кіровограді обмінювали суми до 5–10 тис., у Ромнах і Лебедині Сумської області — від 15 до 46 тис., у Львові — 100 тис. і більше.

Із середини січня почалося повільне, але невпинне скорочення мережі обмінних пунктів, і до 12 січня 1961 року було закрито 500 із майже 5 тис. Найінтенсивніший період обміну в СРСР припав на першу декаду січня, коли з обігу було вилучено половину суми всіх обігових коштів купюрами старого зразка. У другій декаді січня надходження коштів купюрами нового зразка в ощадні каси становило 60–70%. Згідно зі статистикою Держбанку СРСР, за перший місяць обміну з обігу вилучили 91% усієї суми в купюрах старого зразка. Населення навіть просило скоротити строки обміну, адже було важкувато орієнтуватися одночасно в старих і нових банкнотах і цінах.

Влада мала всі підстави бути задоволеною організацією підготовки та поведінкою населення. Обмін відбувся спокійно, без надмірних черг і ажіотажу, за повного контролю над обстановкою та із заспокійливим інформаційним супроводом. Населення позитивно сприйняло зменшення кількості нулів на купюрах. Нові гроші мали привабливий вигляд, але найбільше людям імпонував їхній значно менший, майже уніфікований розмір. «Сталінські онучі замінили на хрущовські фантики», — жартували люди.

Деномінація рубля цін істотно не змінила. Перерахунок різного роду грошових виплат та прейскурантів відбувся за єдиним курсом, а округлення цін у більший чи менший бік не стало відчутним. «Таким чином, грошова реформа 1961 року, проведена в нашій країні, є найгуманнішою в історії», — хвальковито оцінювали обмін міністр фінансів СРСР В.Гарбузов і голова правління Держбанку СРСР О.Коровушкін. Як порівняти з реформою 1947 року, хрущовський обмін виглядав справді вигідніше: уніфікований, а не диференційований курс обміну, тривалість реформи — не тиждень, а три місяці. Турботу про населення мало засвідчити вигідніше для людей округлення десятих копійок до цілої копійки у цінах на хліб і хлібобулочні вироби, молоко і молочнокислі продукти, дитяче харчування та інші товари дитячого призначення, яке починалося з 0,6 коп., а не 0,5 коп. Дійсно, за радянськими мірками це був справді гуманізм, а не норма.

Насправді округлення цін нагадувало лотерею. Поряд зі зростанням вартості масла (на 2%), морозива і безалкогольних напоїв (1,2%), мила (0,8%) зменшилися ціни на цукор (на 1,1%), кондитерські вироби (0,8%), олію (0,3%). Як порахували аналітики Центрального статистичного управління УРСР, у результаті округлення цін населення зекономило 212 тис. руб. (у новому обчисленні). Втім, це була офіційна статистика, яка не враховувала сільськогосподарський ринок, де ціни в копійках деномінації практично не зазнали.

Як не втратити гроші: стратегія порятунку

Майже одразу по оприлюдненні у травні 1960 року урядової постанови про обмін грошей у країні розпочався певний купівельний ажіотаж, який тривав кілька місяців. Підвищений попит спостерігався на товари «радянської розкоші» (автомобілі, мотоцикли, ювелірні вироби, килими, меблі, радіоли тощо), придбанням яких люди прагнули підстрахуватися на випадок «підводних каменів» реформи. Задля цього навіть знімали депозити — за півроку по країні з банківських рахунків було знято 6,6 млрд руб. Запобігти цьому ажіотажу було неможливо, адже надто свіжими були спогади населення про здирницьку реформу 1947 року. Тоді про обмін грошей оголосили напередодні, його умови були різними для готівки й депозитів, а термін обміну становив лише тиждень.

Завдяки значній роз’яснювальній роботі органів влади «настрої невпевненості», як характеризували купівельний бум чиновники, вже із серпня 1960 року зникли. З наближенням дати початку обміну населення відновило спроби застрахуватися від потенційних втрат.

Одним зі способів ймовірного порятунку, що спирався на гіркий досвід 1947 року, коли держава найвигідніше обмінювала банківські вклади, полягав у внесенні коштів на депозити. Гроші, що залишилися після максимального отоварювання, люди знову понесли в банк. У Чернівецькій області, наприклад, у грудні 1960 року, як порівняти з листопадом, сума депозитів потроїлася. На початку січня 1961 року така сама депозитна активність повторилася, сума вкладів зросла. У Сумах за першу декаду 1961 року надійшло 138 тис. руб. депозитів, тоді як роком раніше за цей час надійшло лише 54 тис. руб. Втім, цього разу деякі особи використовували ощадну касу як обмінник: поклавши на свій рахунок суму старими купюрами за два-три дні, вони забирали увесь вклад новими грішми.

Однак найпопулярнішим способом підстрахуватися була все ж таки купівля продовольчих і промислових товарів. Ураховуючи період свят, влада ґрунтовно готувалася до 1 січня. Спеціальними рішеннями магазини зобов’язали накопичити значні запаси товарів, аби вгамувати передсвятковий купівельний бум. На окремому контролі перебували сільськогосподарські ринки, обов’язок щодо наповнення продукцією яких покладався на колгоспи.

Наприкінці грудня 1960 — на початку січня 1961 року у всіх обласних центрах УРСР, містах Києві та Севастополі надходження торговельної виручки зросло на 10–15%. У Житомирі 30 і 31 грудня 1960 року магазини продали вдвічі більше м’яса, ніж за попередні дні. В універмазі Тернополя лише за першу декаду січня 1961 року продано товарів на 196 тис. руб., тоді як за аналогічний період січня 1960 року — лише на 136 тис. У магазинах Ужгорода за першу декаду січня 1961 року, як порівняти з груднем 1960 року, населення купило у 1,5 раза більше яловичини, у 2,5 раза — олії, в 1,1 раза — молока й картоплі. І це був не лише передсвятковий ажіотаж. Це була як природна реакція покупців на наповнені полиці крамниць, так і свідчення недовіри до декларацій влади та спроба перестрахуватися купівлею товарів.

Використати реформу з користю для себе прагнули й підприємства та установи. Перевірки фінансових органів виявили «численні факти помилок», які полягали в завищенні або заниженні цін у результаті неправильного округлення. Так, ремонт хутрових виробів, що коштував 1 руб. 85 коп. старими грошима, замість чесного перерахунку на 19 коп. міг коштувати 90 коп. Ремонт чоловічого пальто — 20 руб. 50 коп. (за старою ціною) було переоцінено у 2 руб. 50 коп., хоча насправді мав би коштувати 2 руб. 5 коп. Поточний ремонт автомобіля, що обчислювався за старою ціною 10 руб. 80 коп., міг подешевшати до 18 коп., тоді як справедливо мав коштувати 1 руб. 8 коп. Жіночий плащ вартістю 114 руб. було «помилково» здешевлено до 1 руб. 14 коп. замість чесного перерахунку на 11 руб. 40 коп.

Серед набору різних тактик уникнення потенційного «державного грабунку» були й досить оригінальні. За умовами обміну, старі монети номіналом 1, 2, 3 коп. залишалися в обігу. Покладаючись на чутки, що старі монети більшого номіналу також можуть залишитися в обігу без втрати вартості, мешканець м. Котовська С.Болтян заощадив 225 руб. монетами старого випуску. Переконавшись, що його задум провалився, він був змушений принести їх на обмінний пункт.

Якщо 1947 року влада поборювала «спекулянтів», оголошених винними у спорожненні крамниць, то 1961 року уявних ворогів не було, й усі охочі змогли обміняти свої кошти без втрат.

Деномінація чи девальвація?

Хрущовський обмін грошей 1961 року, називати який реформою публічно уникали, зовні виглядав як деномінація, адже курс обміну було уніфіковано. На таке сприйняття реформи працювала і пропаганда, маніпулятивно наголошуючи на дотриманні «інтересів населення і держави». Втім, радянська держава традиційно поставила свої інтереси вище за народні. За акцентованою прозорістю реформи приховувалася девальвація рубля, оскільки, крім механічного зменшення кількості нулів на купюрах і прейскурантах, відбулася зміна курсу валют та вартості золота.

За логікою, деномінація мусила означати десятикратне коригування курсу американського долара з 4 руб. до 40 коп. Але головний фінансовий конкурент рубля після 1 січня 1961 року почав коштувати не 40, а 90 коп., тобто подорожчав у 2,25 раза, як порівняти з чесною деномінацією. Таке штучне коригування було необхідне, аби забепечити вищу рентабельність зовнішньоекономічної діяльності радянської держави. Тепер ті ж самі торговельні операції на зовнішньому ринку приносили СРСР у 2,25 раза більше прибутків. У стільки ж разів зросла вартість золота в радянській державі, що призвело до подорожчання певних видів товарів. Тобто за позірною деномінацією приховувалася справжня девальвація радянської грошової одиниці з відповідними негативними наслідками для населення, про інтереси якого нібито дбала держава.

На перший погляд, запровадженням нового курсу рубля щодо американського долара радянські гроші зміцніли, адже заокеанський конкурент ставав дешевшим. Це давало підстави для гордощів. «Усією душею схвалюю рішення партії та уряду про зміну масштабу цін і заміну старих грошей новими. Наш руб став дорожчим знаменитого американського долара та інших іноземних валют», — тішився вантажник Одеського порту Калінін. Навряд чи він тримав у руках іноземну валюту чи розумів значення зміни курсу, але сприймав цей факт як іще один доказ прогресивності соціалістичної системи господарювання, як геополітичну перемогу.

«Гроші нові, а справи старі», — висловився щодо реформи механік Житомирського автодорожного технікуму Ульянов. Компетентні органи оцінили його висловлювання як «негативне», хоча нічого критичного в ньому не було. По суті, Ульянов лише констатував тяглість ставлення керівництва держави до внутрішнього ринку й після реформи. Останній залишався недостатньо розвиненим. Попри те, що за М.Хрущова істотно збільшився випуск телевізорів, радіоприймачів, меблів та одягу, розширилася сфери послуг, питома вага групи «Б» у виробництві 1964 року становила лише 26,5%. Все інше припадало на ВПК і важку промисловість. Дефіцит, «чорний ринок», «блат», обмежений асортимент із низькою якістю товарів і послуг залишалися сутнісними характеристиками сфери торгівлі та обслуговування Радянського Союзу упродовж усього періоду його існування.

Грошова реформа не змінила структури радянської економіки, фактично посиливши домінування групи «А». Переваги отримали експортоорієнтовані галузі економіки. Радянський Союз здобував позиції на світовому ринку, втрачаючи внутрішній. Вже наступного після реформи року в країні було підвищено ціни на деякі продукти, виникли перебої з постачанням хліба, а згодом останній закуповували за кордоном. «Найгуманніша в історії» грошова реформа була такою лише за формою, але не за змістом.