Які сосочки язика мають смакову чутливість

0 Comments

Смаковий аналізатор

Смак, так само як і нюх, грунтується на хеморецепції. Але ці рецептори, як правило, мультимодальні, у них смакові відчуття виникають разом з відчуттям температури, тиску й запаху, що зумовлено сполученням порожнин рота й носа. Смакові рецептори несуть інформацію про характер і концентрацію речовин, що надходять у ротову порожнину, їхнє збудження запускає складний ланцюг реакцій різних відділів мозку, що зумовлює стимуляцію секреторних і моторних процесів системи травлення або видалення шкідливих для організму речовин, що потрапили з їжею, тобто рефлексів соматичної і вегетативної нервової системи.

Рецептори смаку-смакові бруньки розташовані на язику, задній стінці глотки, м’якому піднебінні, мигдаликах і надгортаннику. Більше їх на кінчику язика, його краях і задній частині (мал. 169). Кожна з приблизно 10 000 смакових бруньок людини складається з 2-6 рецепторних й опірних клітин. Смакова брунька має колбоподібну форму, довжина й ширина її в людини становить 7 o 10 6 м. Вона не досягає поверхні слизової оболонки язика й з’єднана з порожниною рота через смакову пору.

Кожна з рецепторних смакових клітин (завдовжки 1-2 o 10-5м, завширшки 3-4 o 10-5м) має на кінці, зверненому в просвіт пори, 30-40 найтонших мікроворсинок (завширшки 2 * 10 7 м, завдовжки 1-2 * * 10 6 м). Вважають, що мікроворсинки відіграють важливу роль у збудженні рецепторної клітини, сприймаючи ті чи ті хімічні речовини, адсорбовані в каналі бруньки. У ділянці мікроворсинок розташовані активні центри-стереоспецифічні ділянки рецептора, що вибірково адсорбують різні речовини. Залози, що містяться між сосочками, секретують рідину, що промиває смакові бруньки. Смакові клітини досить активно регенерують: тривалість їхнього життя – близько 10 днів.

Смакові рецептори – типові вторинночутливі рецептори. Під впливом хімічного подразника в рецепторній клітині утворюється РП, що через синапс за допомогою медіатора передає збудження аферентним волокнам черепних нервів (лицевого й язикоглоткового). Збудження виникає при деполяризації рецептора, а гальмування – при гіперполяризації. Аферентні волокна його, взаємодіючи з кількома рецепторними клітинами, утворюють рецептивне поле. У дослідах з уве

Мал. 169. Ділянки розміщення смакової чутливості на язиці

денням мікроелектрода всередину смакової бруньки тварин показано, що сумарний потенціал рецепторних клітин змінюється при подразненні язика різними речовинами (цукром, сіллю, кислотою).

Однак механізм деполяризації рецепторних клітин різними речовинами не однаковий. Так, при надходженні глюкози вона взаємодіє з рецептором мембрани рецепторної клітини смакового сосочка, що й призводить до деполяризації. На відміну від цього під час дії №С1 відбувається пряме надходження подразника (Na+) відповідними каналами всередину клітини, що й спричинює її деполяризацію. Цей РП розвивається досить повільно: максимуму він досягає через 10-15 с після впливу, хоча електрична активність у волокнах смакового нерва починається значно раніше. Специфічність зазначеного механізму деполяризації приводить до того, що відчуття солоного спричинює практично одна лише кухонна сіль, тоді як інші смакові відчуття зароджуються під впливом багатьох речовин. Специфічність смакової якості залежить і від концентрації речовини. Так, кухонна сіль у малій концентрації створює відчуття солодкого, а солоного смаку набуває лише у високій концентрації. Найвища чутливість до гіркого, що має певне біологічне значення через частий взаємозв’язок відчуття гіркого з отруйною якістю речовин.

Особливості смакової рецепції

У різних людей абсолютні пороги смакової чутливості до різних речовин можуть суттєво відрізнятися, аж до “смакової сліпоти” до окремих агентів (наприклад до креатину). Крім того, абсолютні пороги смакової чутливості багато в чому залежать від стану організму (вони змінюються при голодуванні, емоціях, під час вагітності).

У разі тривалого впливу смакових речовин відбувається зниження інтенсивності смакового відчуття – адаптація. Тривалість розвитку процесу адаптації пропорційна до концентрації розчину. Адаптація до солодкого й солоного розвивається швидше, ніж до гіркого й кислого. Виявлено й перехресну адаптацію, тобто зміну чутливості до однієї речовини під час впливу іншої. Застосування кількох смакових подразників одночасно або послідовно створює ефект смакового контрасту або змішання смаку. Наприклад, адаптація до гіркого підвищує чутливість до кислого й солоного, а до солодкого – загострює сприйняття всіх інших смакових відчуттів. При змішуванні кількох смакових речовин може виникнути нове смакове відчуття, що відрізняється від смаку складової суміші компонентів.

У процесі еволюції смак формувався як механізм вибору їжі або нехтування нею. У природних умовах смакові відчуття комбінуються з нюховими, тактильними й термічними, також створеними їжею. Кращий вибір їжі лише почасти ґрунтується на вроджених механізмах. Значною мірою він зумовлений механізмами, виробленими в онтогенезі умовно-рефлекторним шляхом. Біологічне значення смакових відчуттів полягає, з одного боку, у визначенні їстівності їжі, а з іншого, – у регуляції процесу травлення. Завдяки наявності вегетативних рефлексів смакові відчуття беруть участь у процесах секреції травних залоз, причому впливають не лише на інтенсивність процесу, а й на склад секрету.

Ротова порожнина

Присінок ротової порожнини(vestibulum oris) зпереду обмежений губами(слизовою оболонкою) та щоками ,а позаду – зубами.Від власне ротової порожнини відкокремлене яснами,альвеолярними відростками щелеп.Слизова оболонка губ має залози,які продукують слиз(glandulae labiales) , також як і залози слизової щоки(glandulae buccales).Основа губ представлена круговим м’язом роту.Сама губа має 3 частини:
1.Шкірна частина – покрита багатошаровим зроговілим епітелієм , має сальні та потові залози.
2.Перехідна частина – покрита багатошаровим плоским епітелієм,є тільки сальні залози.Містить дуже багату капілярну сітку(тому має червонуватий відтінок)
3.Слизова частина – покрита багашаровим незроговілим плоским епітелієм,має слизові залози.Слизова оболонка коли переходить на альвеолярні відростки щелеп утворює вуздечку – вуздечка верхньої та вуздечка нижньої губи(frenulum labii superiores/inferiores).Потім по бокам продовжується в слизову щок.
Щоки(buccae) мають також шкірну та слизову частини,між якими знаходяться мімічні м’язи(найбільший – щічний м’яз).Між шкірою та м’язом знаходиться жирове тіло щоки(corpus adiposus buccae), яке особливо виражене в дітей,так як допомогає в акті сосання молока.Як вже згадувалось,слизова щоки має залози.
З присінком розібрались.

Власне ротова порожнина

Слизова оболонка роту,яка оточує альвеолярні відростки має назву ясна(gingiva),які також містять слизові залози(glandulae gingivalis).Ясна мають три частини:
1.Прикріплена частина прилягає до окістя альвеолярних відростків,має трохи горбкувату поверхню.
2.Вільна частина прилягає до шийки зуба,і відділена від неї ясенною борозною(sulcus gingivalis).
3.Ясенна частина представляє ясенні сосочки(papilla gingivales) ,які заповнюють простір між зубами.

Дно ротової порожнини утворене м’язами(щелепно-під’язиковою та підборідно-під’язиковою),які покриті зверху слизовою оболонкою.Язик “сполучається” з дном ротової порожнини за допомогою вуздечки язика(frenulum linguae),по бокам від якої знаходиться під’язиковий сосок(caruncula sublingualis) , сюди відкривається вивідна протока піднижньощелепної та під’язикової слинних залоз.Далі,латерально звідси утворюється під’язикова складка,яка містить численні маленькі отвори – вивідні протоки під’язикової залози.

Верхня стінка ротової порожнини представлена піднебінням(palatum) , яке має дві частини – тверде та м’яке(palatum durum/molle).По середині твердого піднебіння знаходиться піднебінний шов(raphae palatini) ,який утворюється в результаті зрощення між собою піднебінних відростків верхньої щелепи та горизонтальних пластинок піднебінної кістки(у випадку аномалії “вовча паща” ,ці відростки не повністю зростаються – утворюється отвір,який буде сполучати носову та ротову порожнини).У передній частині піднебінного шва,бличже до різців,знаходиться різцевий сосочок(papilla incisiva) , який далі продовжується в різцевий канал.Також,слизова твердого піднебіння утворює поперечні складки(plicae transversae palatini).Слизова оболонка піднебіння утворена плоским багатошаровим незроговілим епітелієм,тут містяться слизові залози(glandulae palatini).Тверде піднебіння має 4 “зони”:
1.Жирова зона,займає передню треть ,підслизова основа містить багато жирових скупчень.
2.Залозиста зона,займає середню третину,містить слизових залоз.
3.Крайова зона відповідає місцю,де слизова піднебіння переходить в слизову ясен,не має підслизової основи.
4.Зона піднебінного шву також не має підслизової основи.

М’яке піднебіння(palatum molle) являється прямим продовженням твердого піднебіння,але основу його складають м’язи,які покриті слизовою.Спочатку від починається горизонтально,потім плавно опускається, переходить в піднебінну занавіску(velum palatinum) і закінчується піднебінним язичком(uvula palatina).По бокам від язичка відходять дві складки(або дужки).Задня – піднебінно-глоткова дуга(arcus palatopharyngeus) ,яка проходе до стінки глотки, а передня – піднебінно-язикова дуга(arcus palatoglossus),іде до кореня язика.Між цими дужками знаходиться мигдаликова ямка(fossa tonsilaris) , де залягають піднебінні мигдалики(tonsilla palatina).Медіальна поверхня цих мигдаликів вільна,обернена в порожнину рота,а латеральна прилягає до верхнього констриктора глотки,відділена від нього мигдаликовою капсулою.Трохи латеральніше,на відстані 1см від мигдаликів проходить внутрішня сонна артерія,тому при тонзилектомії потрібно бути обережним.Взагалом,мигдалики представляють собою лімфатичні вузли,які відіграють захисну функцію,беруть участь в утворені кільця Пирогова-Вальдейєра.
Вище цих мигдаликів знаходиться надмигдаликова ямка(fossa supratonsilaris), де знаходиться маленька додаткова піднебінна мигдалина(не завжди),яка може дуже сильно зайти в товщу піднеіння і утворити пазуху Туртюаля,яка грає велику роль в тонзиліті.
В товщі м’якого піднебіння знаходиться піднебінний апоневроз(aponeurosis palatina),який кріпиться до заднього краю кісток твердого піднебіння,а до цього апоневрозу,в свою чергу кріпляться м’язи м’якого піднебіння:
1.М’яз напружувач піднебінної занавіски(m.tensor vali palatini) починається від основи медіальної пластинки крилоподібного відростку,іде вертикально донизу,огинає крилоподібний крючок,потім повертає під прямим кутом в медіальну сторону і вплітається в піднебінний апоневроз.
2.М’яз піднімач піднебінної занавіски(m.levator veli palatini) починається від нижньої поверхні піраміди скроневої кістки,іде донизу,медіально і вплітається в апоневроз.
3.М’яз язичка(m.uvulae) починається від задньої носової ості піднебінної кістки,також бере початок від піднебінного апоневрозу(має типу 2 пучки) і потім вони закінчуються в язичку.
4.Піднебінно-язиковий м’яз(m.palatoglossus)має відношення і до м’язів язика і до м’язів пінебіння.Бере початок від піднебінного апоневрозу,проходить в однойменній дугі і вплітається в поперечний м’яз язика.
5.Піднебінно-глотковий м’яз(m.palatopharyngeus) бере початок від піднебінного апоневрозу та крилоподібного крючка клиноподібної кістки,іде в однойменній дугі,закінчується в стінці глотки.Тягне піднебіння донизу.

Язик(lingua) – м’язовий орган,який покритий слизовою оболонкою,бере участь в утворенні звуків,механічній переробці їжі.Язик має:
1.Верхівка язика(apex linguae) – передня частина,довга та вузька.
2.Тіло язика(corpus linguae) найбільша частина.
3.Корінь язика(radix linguae) місце приростання органу до під’язикової кістки.Межею між тілом та корінем є сліпий отвір.
Передня поверхня(або спинка язика) посередині містить продольну борозну(sulcus longitudinalis linguae) , яка проходить від верхівки до кореня,закінчується сліпим отвором(foramen caecum) , від якого латерально проходять термінальні борозни(sulcus terminales).По бокам язика знаходиться край язика(margo linguae).Слизова оболонка язика покрита багатошаровим плоским епітелієм,які утворюють сосочки язика(papilla linguae) , які відсутні в районі корені язика,там міститься купа лімфоїдних вузлів,які разом утворюють язиковий мигдалик(tonsilla linguae).
Язикові сосочки – виступи на язику,які утворені сполучною тканиною,покриті епітелієм,мають рецепторну функцію.Бувають:
1.Ниткоподібні та конусоподібні(papillae filiformes,papillae conicae) найчисельніші,знаходяться на передніх 2/3 язика,найменші за розміром,не несуть смакової інформації,а їхня функція – загальна чутливість язика(дотик,температура,біль).
2.Грибоподібні(papillae fungiformes) їх менше,але вони більші,знаходяться на тілі та верхівці язика,відповідають за смакову рецепцію.
3.Жолобоподібні(papillae vallatae) найбільші(2-3мм),але їх може бути максимум 12,знаходяться на границі тіла та кореня язика,по бокам від сліпого отвору.Несуть смакову рецепцію,дуже важливі.
4.Листоподібні(papillae foliatae) функціонують тільки в дітей,у дорослих людей вони перестають працювати,представляють собою паралельні складки слизової оболонки біля кореню язика.
Позаду язикового мигдалика,слизова язика починає поступово “переходити” на надгортанний хрящ,внаслідок чого утворюються наступні складки – серединна язиково-надгортанна складки(plica glossoepiglotica mediana) ,латерально язиково-надгортанна складка(plica glossoepiglotica lateralis) , між цими складками утворюються ямки надгортанника(valecullae epiglotticae).

М’язи язика бувають або скелетні або власні.Скелетні м’язи(які починаються від кісток і закінчуються в язику):
1.Підборідно-язиковий м’яз(m.genioglossus) починається від підборідної ості нижньої щелепи,закінчується в язиці.Тягне язик вперед та вниз.
2.Під’язиково-язиковий м’яз(m.hyoglossus) починається в основному від великих рогів під’язикової кістки,закінчується в бокових краях язика.Тягне язик донизу та назад.
3.Шилоязиковий м’яз(m.styloglossus) починається від шилоподібного відростку,вплітається в язик збоку.Тягне в свою сторону.
4.Піднебінно-язиковий м’яз(m.palatoglossus) бере початок від піднебінного апоневрозу,іде в однойменній дужці і вплітається в язик.Тягне язик доверху,опускає піднебіння.

Власні м’язи язика(змінюють його форму,проходять в самому язику):
Нижній та верхній продольні м’язи(musculus longitudinalis superior et inferior) знаходяться під слизовою оболонкою,тягнуть від верхівки до кореня
Поперечний м’яз язика(m. transversus linguae) пучки починаються від перегородки язика(сполучнатканинна мембрана,яка ділить язик на дві частини),доходять до краю язика.
Вертикальний м’яз язика(m.verticalis linguae) пучки ідуть в вертикальному направленні від спинки язика до його нижньої поверхні.

Слинні залози виділяють малі та великі.Малі слинні залози знаходяться в слизовій оболонці стінок ротової порожнини(ясна,щоки,губи тощо) , а великі залози – окремі залози,які мають свої вивідні протоки:
Привушна залоза(glandula parotidea) найбільша залоза,знаходиться в районі занижньощелепної ямки,має власну капсулу,яка ділить її на долі,являється альвеолярною залозою,зверху межує з зовнішнім слуховим отвором,позаду обмежена сосцеподібним відростком,попереду вона потоншується і покриває задню треть жувального м’язу.На рівні середини гілки нижньої щелепи від залози відходить вивідна протока(ductus parotideus),яка іде по зовнішній поверхні жувального м’язу,потім пронизує м’яз щоки.Протока відкривається в присінку ротової порожнини,на рівні другого великого корінного зуба верхньої щелепи.
Піднижньощелепна залоза(glandula submandibularis) друга за розміром залоза,знаходиться в піднижньощелепному трикутнику.Являється альвеолярно-трубчастою,секретує змішану слину(білково-слизову).Від передньої частини цієх залози відходить вивідна протока(ductus submandibularis),яка лягає на щелепно-під’язиковий м’яз,потім прямує до вуздечки язика і відкриває свою протоку в під’язиковому сосочкі.Ця залоза має капсулу,яка утворена власною фасцією шиї.
Під’язикова залоза(glandula sublingualis) найменша за розміром,альвеолярно-трубчаста,виробляє в основному слизовий секрет,лежить відразу під слизовою оболонкою дна ротової порожнини.Поділена на частки,також від неї відходять дуже багато вивідних проток(ductus sublinguales minor),які відкриваються в під’язикову складку(оті численні отвори),але окрім цього має один великий вивідний проток(ductus sublingualis major), який відкривається в під’язиковому сосочку.

Зуби(dentes) знаходяться на границі між присінком роту та власне ротовою порожниною,забезпечують механічну обробку їжі,беруть участь в звукотворенні.Зуби містяться в альвеолярних комірках щелеп.
Є дві генерації зубів – молочні та постійні(dentes decidui et denter permanentes).Молочних зубів 20,а постійних 32.Кожен зуб має:
Коронку зуба(corona dentis) – частина,яка виступає над яснами.
Корінь зуба(radix dentis) – частина,яка лежить в альвеолярній комірці,закінчується верхівкою зуба(apex radicis dentis).
Шийка зуба(cervix dentis) – знаходиться між коронкою та коренем зуба.
Внутрішня будова зубу:є невелика порожнина(cavitas dentis або пульпарна порожнина),ця порожнина в районі коронки зуба має назву порожнина коронки(cavitas coronalis) ,яка донизу продовжується в канал зубного корня(canalis radicis dentis) , який закінчується каналом верхівки зуба(canalis apicis dentis), канали заповнені пульпой,яка містить нерви та судини.Основну масу зубу представляє дентин,який в районі коронки покритий емаллю,а в районі корня – цементом.Корінь зуба прикріплюється до альвеолярної комірки за допомогою періодонта.

Розглянемо будову стінки,частини глотки,її топографію.Так.