Які ґрунти найродючіші

0 Comments

§ 30. Ґрунти України

УМОВИ ҐРУНТОУТВОРЕННЯ. Людина живе на планеті Земля, природа якої дає кисень, світло, тепло, воду. У земних надрах багато корисних порід і мінералів. Неоціненне значення має ґрунт. Він відіграв величезну роль в еволюції нашої планети й лишається найважливішою ланкою природи, без якої немислимі високоорганізовані форми життя і прогрес людського суспільства.

• Які ґрунти вам відомі? Які з них поширені у вашій місцевості?

Формування ґрунту — це процес взаємодії гірської породи з водою, повітрям і живими організмами. Під впливом живих організмів верхній шар породи збагачується органічними речовинами, які в процесі подальших змін перетворюються на доступні для рослин поживні речовини. Унаслідок біологічного, хімічного й фізичного вивітрювання гірські породи перетворюються на нове природне тіло — ґрунт.

Ґрунти України сформувалися в результаті взаємодії різних ґрунтотвірних чинників — материнських порід, природних вод, клімату, рельєфу, рослинного покриву, діяльності тварин і мікроорганізмів, господарського впливу людини.

Материнські породи (підґрунтя) визначають мінеральний склад, фізичні та хімічні властивості ґрунту. В Україні такими породами є відклади четвертинного періоду — здебільшого лесові та піщані. Від них до ґрунту потрапляють дрібні тверді часточки — глина й пісок, а в гірських районах додаються більші уламки порід — гравій і щебінь.

СТРУКТУРА ҐРУНТУ. Однією з характеристик ґрунту є його структура. Її основу становлять перегній, пісок, глина, розчинні у воді мінеральні солі. Зазвичай у літровій банці ґрунту солей міститься у співвідношенні 1:100. Найбільше мінеральних солей у чорноземах.

У ґрунті міститься також різна кількість води й повітря, які так необхідні для життя рослин. Вода безпосередньо виконує роль розчинення мінеральних солей, а кисень необхідний для дихання коренів рослини.

Структура ґрунту — це грудочки, на які він розпадається. За типом структури ґрунти поділяються на структурні та безструктурні. У безструктурному ґрунті окремі механічні елементи (піщані, пилуваті частинки) перебувають у вільному стані й не пов’язані між собою. У структурному — вони поєднані в агрегати різної величини та форми. Структура ґрунту може бути: зерниста, горіхувата, пилувата, брилиста, грудкувата, призматична, лускувата, плитчаста, стовпчаста.

Географія на щодень

Як дізнатися, чи є в ґрунті вода й повітря?

Щоб перевірити наявність у ґрунті води, необхідно провести дослід. Для цього шматочок ґрунту покладіть у пробірку, яку злегка нагрійте. Незабаром на верхній, холодній частині пробірки почнуть осідати дрібні крапельки води. Це вода, яка випаровується з ґрунту. А щоб дізнатися, чи насичений ґрунт киснем, достатньо кинути в склянку з водою грудочку землі. Відразу ж почнуть виділятися бульбашки — це повітря, що міститься в ґрунті.

ҐРУНТОВІ ГОРИЗОНТИ. Ґрунт містить своєрідну інформацію про минуле планети. Розшифрувати її можна, вивчивши особливості його вертикальних горизонтів (шарів). Ґрунтові горизонти не мають різких меж і поступово переходять з одного в інший зверху вниз, а разом утворюють ґрунтовий профіль (мал. 102). Будову ґрунту вивчають у спеціально викопаних ямках завширшки 0,7 м і завглибшки 0,5-1 м. Передня стінка робиться відвісною вертикальною, добре освітленою сонцем. Напроти неї вимощують сходинки. Ґрунтові горизонти відрізняються забарвленням, структурою та хімічним складом. Основні з них три: гумус, перехідний горизонт, материнська порода.

Мал. 102. Схема ґрунтового профілю

Верхній горизонт (А) — це шар нагромадження перегною (гумусний). Зверху він темного кольору, а що глибше, то — світлішого. Його називають акумулятивним. Він охоплює верхні шари лісової підстилки або степової дернини і власне гумус. Другий горизонт (В) — перехідний. У ньому відбувається вимивання органічних і мінеральних речовин, а також осідання вимитих речовин. Він характеризується високою щільністю, тому погано пропускає воду, виконуючи роль фільтра. Тут нагромаджуються оксиди заліза, алюмінію, карбонати, гіпс — усе те, що втратив ґрунт у верхньому горизонті. Третій горизонт (С) — материнська порода, у ній гумус відсутній. Від цього горизонту залежить тип ґрунту. Товща ґрунтових горизонтів залежить від кліматичних умов, складу гірських порід, виду рослинності.

За товщею гумусного горизонту, як ви вже знаєте, можна судити про родючість ґрунту. Тобто його здатність забезпечувати рослини всім необхідним для їхнього розвитку й росту. Адже гумус, або перегній, — це органічна речовина, яка утворюється в результаті розпаду рослинних і тваринних решток та продуктів життєдіяльності мікроорганізмів.

• Дайте визначення поняття «гумус». Як визначають родючість ґрунту?

Картографічний навігатор

Мал. 103. Карта ґрунтів України

  • 1. За допомогою карти складіть список основних типів ґрунтів, характерних для території України.
  • 2. Які ґрунти переважають на Сході України? Обґрунтуйте чому.
  • 3. Де поширені дерново-підзолисті ґрунти та сіроземи?
  • 4. Поясніть, чому Україну називають скарбницею родючих ґрунтів.

ТИПИ ҐРУНТІВ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ЇХ ПОШИРЕННЯ. Ґрунти України дуже різноманітні. Їх налічується близько тисячі видів. Закономірності географічного поширення ґрунтів є результатом складної взаємодії всіх чинників ґрунтоутворення. Для рівнинної території України характерне горизонтально-зональне (смугами) поширення ґрунтів: дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземи та каштанові (мал. 103).

Чи знаєте ви, що.

Перша карта ґрунтів, поширених на території України та в інших частинах Східної Європи, була створена за редакцією Костянтина Веселовського в 1851 р. в масштабі 1 : 8 400 000.

Дерново-підзолисті ґрунти поширені здебільшого на півночі України, на Поліссі. Вони сформувалися в умовах помірного теплого клімату, на супісках, близько до підземних вод, під сосновими й мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади. У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5%), чітко вираженийтак званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб. Тому вони мають низьку родючість і підвищену кислотність. Потребують осушення, вапнування й додавання добрив.

Сірі лісові ґрунти — структурні. Вони сформувалися під покривом широколистяних лісів, в умовах, де випадання опадів майже дорівнює випаровуванню, горизонт вимивання скорочується, а горизонт накопичення гумусу товстішає. Вміст гумусу становить 2,5-4,5 %, а глибина гумусового горизонту — 40-55 см. Сірі лісові ґрунти мають нейтральну реакцію. Для підвищення їхньої родючості вносять органічні й мінеральні добрива.

Чорноземні ґрунти розташовані на півдні та в центрі степової природної зони (мал. 104, а). Мають зернисту структуру, сприятливий водно-повітряний режим, що зумовлює активну мікробіологічну діяльність. Чорноземи — найродючіші ґрунти. Цьому сприяють кліматичні умови й рослинний покрив. У степу трав’янисті рослини, тепла погода. Рослини швидко перегнивають, утворюючи потужні шари гумусу. Вміст гумусу в чорноземі становить 3-15 %, а товща гумусового горизонту сягає 120-150 см. Реакція нейтральна. У зв’язку зі зменшенням кількості опадів у напрямку з півночі на південь, чорноземні ґрунти поділяються на типові, звичайні й південні.

Мал. 104. Ґрунтовий зріз

Зіставте особливості чорноземного й каштанового ґрунтів (мал. 91).

Каштанові ґрунти розташовані в сухих степах, де надміру жарко й бракує вологи (мал. 104, б). Утворилися на засолених ґрунтоутворювальних породах під ковилово-типчаково-полиновими степами. Каштанові ґрунти безструктурні, відносно родючі: вміст гумусу в них становить до 4 %, гумусовий горизонт — 40-50 см. Солонцюваті, мають лужну реакцію, тому ці ґрунти гіпсують. Оскільки клімат посушливий, ці землі зрошують.

На Південному березі Криму, в умовах недостатнього зволоження та теплого субтропічного типу клімату сформувалися коричневі ґрунти. Вміст гумусу в них становить 3-4 %. У гірських районах України поширені бурі лісові та гірсько-лучні ґрунти.

Отже, як ви переконалися, для кожного регіону України характерний певний тип ґрунту. Особливо багато різновидів чорнозему. Цей родючий ґрунт поширений у зонах Лісостепу та Степу. У різних куточках України можна побачити заплавні ґрунти. Вони сформувалися поблизу великих та середніх за розмірами річок. Щоб добре знати ґрунти своєї місцевості, необхідно їх дослідити. Для цього виконайте міні-проект «Дослідження ґрунтового покриву своєї місцевості», описаний у рубриці «ГЕОгалактика».

ГЕОгалактика

Ґрунти своєї місцевості (робота виконується в групах із трьох-чотирьох учнів)

1. Зберіть шість-вісім зразків ґрунту з ділянок, де не ведеться господарська діяльність, у різних за природою частинах вашої місцевості. Проба ґрунту знімається у вигляді куба з ребром 15 см із залишками дерну в верхній частині.

2. Зіставте зразки проб, визначивши їх основні відмінні та спільні ознаки.

3. Установіть з допомогою вчителя, до якого типу належать відібрані вами зразки ґрунту.

4. Оформіть висновки та представте їх учням класу.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ДОКУЧАЄВА. Тривалий час фізична географія не мала вагомих робіт із дослідження ґрунтів. І доволі символічно, що саме в Україні — країні, яка володіє найбагатшими землями, були зроблені відкриття в галузі ґрунтознавства.

Основоположником наукового генетичного ґрунтознавства та зональної агрономії був природознавець Василь Докучаєв (1846-1903 рр.). У 1875-1877 рр., склавши разом із Василем Чаславським оглядову ґрунтову карту Європейської частини Росії та України, В. Докучаєв розпочав вивчення українського чорнозему. У результаті цієї діяльності вченого були закладені основи вчення про ґрунт як особливе природно-історичне тло і про чинники ґрунтоутворення. Улітку 1877 р. науковець обстежив південно-західну частину чорноземної смуги, пересуваючись головним чином кінним транспортом і пішки. Він дослідив перехід від лісових ґрунтів до чорноземів. Особливо багато їздив землями України та Молдови.

В. Докучаєв

У 1883 р. вийшла праця В. Докучаєва «Руський чорнозем», у якій детально описано область поширення, спосіб походження, хімічний склад чорнозему, принципи класифікації та методи дослідження цього ґрунту. Ця робота принесла Докучаєву світове визнання і вважається основою генетичного ґрунтознавства.

У Полтаві Докучаєв організував перший у Східній Європі природничо-історичний музей ґрунтів. Харківський сільськогосподарський інститут носить ім’я Василя Докучаєва. Він працював у цьому інституті директором і заснував тут першу у світі кафедру генетичного ґрунтознавства.

ЩОДЕННИК ДОСЛІДНИКА

1. Ґрунт — це своєрідна інформація про минуле нашої планети, яку можна «прочитати» за допомогою ґрунтових горизонтів: нагромадження перегною (гумусний), вимивання органічних і мінеральних речовин, осідання вимитих речовин, материнської породи.

2. Гумус — це поживна речовина, яка визначає основну властивість ґрунту — його родючість.

3. На рівнинній території ґрунти розміщуються зонально, у гірських областях — вертикально.

4. В Україні виділяють такі типи ґрунтів: на рівнинній території в напрямку з півночі на південь — дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземні, коричневі; у гірській — бурі лісові та гірсько-лучні.

5. На утворення ґрунту впливають материнська порода, клімат, рослинність, тварини, рельєф, господарська діяльність людини.

ЗНАЮ, РОЗУМІЮ, ВМІЮ ПОЯСНИТИ

1. За якою ознакою визначають родючість ґрунту?

2. Назвіть і схарактеризуйте основні горизонти ґрунтового профілю.

3. За допомогою яких досліджень можна вивчити будову ґрунту?

4. Поміркуйте, чому існує так багато різновидів ґрунту.

5. Які чинники впливають на утворення ґрунтів?

6. Схарактеризуйте основні типи ґрунтів, поширених на території України.

7. У чому полягає цінність досліджень Василя Докучаєва? Який внесок він зробив у розвиток світового ґрунтознавства?

Найродючіший грунт: опис 7 типів, і який найкращий для рослин

Родючістю ґрунту називається особливий критерій, по ньому виявляють, наскільки він придатний для вирощування сільгоспкультур. Це має велике значення та визначає успішність її господарського використання. Розглянемо типи ґрунтів за цим показником, які найродючіші ґрунти на планеті і чому. Якими властивостями володіють ґрунти різних типів, які методи застосовуються для покращення родючості.

Глинистий грунт

Глинистим вважається ґрунт, який більш ніж на 90 % складається з глинистих частинок, решта займає пісок. Має такі характеристики: висока щільність, коефіцієнт поглинання води нижче середнього, волога вбирається погано, після перекопування залишається у великих грудках.Глиниста земля сильно липне до ніг при зволоженні, довго прогрівається навесні, але так само довго і остигає, має, в основному, кислу реакцію.

У глинистому ґрунті добре затримуються поживні елементи, вода, але погано проникає повітря, при перезволоженні коріння може підгнивати. Після дощів утворюється щільна кірка на поверхні, що розтріскується. Родючий глинистий ґрунт може стати при регулярному перекопуванні та розпушуванні, тобто при проведенні агрозаходів, які спрямовані на те, щоб зробити його суші та дати дорогу повітрю.

Піщаний ґрунт

Грунт, в якому багато піску, не має високої родючості. Вона суха, вода проходить вниз швидко і легко, залишається в глибоких шарах, де корінням рослин її дістати важко. Через це рослинам більшості видів не вистачає вологи. Зате повітря до коренів проходить легко і в достатній кількості.

Піщаний грунт нагрівається швидко, але так само швидко і остигає. Навесні це перевага, але влітку коріння рослин може перегріватися, а восени їм не вистачає тепла. Земля, в якій багато піску, не містить достатньо поживних елементів, які разом з водою вимиваються вниз. Вона може бути родючою, якщо вносити до неї добрива та поливати.

Супіщана

За характеристиками супісь більше схожа на піщаний ґрунт, має легкий склад. Але містить більше глинистих частинок, тому вона краще утримує органічні та мінеральні речовини, швидко нагрівається, як і пісок, але утримує тепло краще. Вологу пропускає повільніше, тому повільніше пересихає, добре пропускає повітря. Обробляти її легко, перекопувати і розпушувати потрібно рідше, ніж глинисту, кірка на ній не утворюється.

Супіщаний ґрунт годиться для вирощування стандартними методами агротехніки більшості городніх та садових рослин, якщо вибирати районовані сорти. Супеси поширені досить широко і є грунтоутворюючою породою для багатьох типів грунтів.

Суглиниста

Це найкращий для сільськогосподарського використання тип ґрунтів. Він підходить всім культур. Її досить легко обробляти, проте потрібно часто розпушувати, тому що зверху утворюється кірка. Повітря і вологу пропускає в достатній для рослин кількості, прогрівається і утримує тепло, містить багато поживних елементів.

У поліпшенні суглинний грунт не потребує, потрібно лише підтримувати його природну родючість, наприклад, вносити добрива, розпушувати, мульчувати грядки.

Вапняна

Містить карбонати, через що має лужну реакцію. Можуть зустрічатися кам’янисті включення. Вапняна земля нагрівається і висихає досить швидко, може мати легкий або важкий гранулометричний склад. Через вміст вапна погано віддає рослинам марганець і залізо, через це у них уповільнюється ріст і передчасно жовтіє листя.Вирощувати на вапняному ґрунті можна всі види рослин, крім тих, що люблять кислий ґрунт.

Торф’яно-болотиста

На таких ґрунтах також вирощують культури, але самі по собі вони малородючі. Мають тонкий родючий шар, в якому мало гумусу та поживних елементів. Насичені вологою, вбирають її швидко, довго прогріваються, часто бувають кислими. У торф’яно-болотних ґрунтах достатньо поживних речовин, вони легко обробляються та окультурюються.

Чорноземи

Цей тип грунтів – найродючіший на Землі. Мають відмінну зернисто-грудкувату структуру, товстий верхній шар з великим вмістом гумусу. Утворені на суглинках, тому добре поглинають і добре утримують вологу, повітря, тепло, мінеральні компоненти. Реакція у чорноземів переважно нейтральна або слабокисла, що також сприяє вирощуванню рослин.

На планеті чорноземи зустрічаються в помірному поясі, на рівнинних територіях, в умовах стабільного тепла, випаровування, що перевищує зволоження, зимового промерзання ґрунту.

Чорноземи родючі, але також можуть виснажуватися, тому при вирощуванні на них культур не обійтися без внесення добрив, а також застосування методів покращення механічного складу.

Методи поліпшення родючості

У світі немає жодного ґрунту, який родючий постійно. Якою б багатою земля не була, вона стане виснажуватися, якщо вирощувати на ній культури постійно і не вносити поживні елементи, які рослини витягли з неї. Щоб земля була родючою, рослини давали хороший урожай, потрібно стежити за такими показниками ґрунту: вологість, випаровування та їх співвідношення, пухкість, кількість основних та додаткових поживних елементів, механічний склад.

Зниження родючості землі виявляється у зменшенні її врожайності. Посаджені рослини втрачають природний імунітет до хвороб, вони стають більш сприйнятливими до збудників різних захворювань, це призводить до зниження врожайності і навіть загибелі рослин.

Щоб збільшити родючість, необхідно застосовувати кілька агротехнічних заходів відразу, їх вибір залежить від типу ґрунту. Для всіх типів потрібно дотримуватися правильної сівозміни, не вирощувати одному місці культури постійно. Кожен сезон необхідно міняти рослини, а повертати їх на старе місце лише через 5 років.

Висівати сидерати та лікувальні рослини: злаки, гірчицю та фацелію, чорнобривці, полин, кропиву, календулу, часник і грицики. Сидерати наповнюють ґрунт поживними елементами, лікарські рослини оздоровлюють, очищають від патогенів та грибків.Окрім посіву сидератів, ділянки ґрунту рекомендується залишати на сезон незасіяними, щоби земля відпочила. У цей час необхідно продовжувати обробку: розпушувати, прибирати бур’яни, перекопувати навесні та восени.

Для оздоровлення ґрунту також застосовується термічна обробка, в процесі якої нагріванням знищується насіння бур’янів, личинки та яйця шкідників, бактерії, грибки.

Хороший спосіб відновлення – розмноження каліфорнійських хробаків. Вони перетравлюють органіку і насичують ґрунт гумусом; чим більше в ній черв’яків, тим вона родючіша.

Обов’язково внесення добрив, як наприкінці або на початку сезону, так і в період вирощування рослин. Можна використовувати як органічні, тобто гній, перегній, компост і золу, так і мінеральні – з вмістом азоту, калію, фосфору та мікроелементів.

Рекомендується висаджувати рослини на грядках у змішаних посадках, тобто до основної культури потрібно підсаджувати рослини-супутники, які покращують стан ґрунту: базилік, чебрець, чорнобривці, розмарин, ромашку.

І, нарешті, для поліпшення механічного складу ґрунту в глинистий потрібно додавати пісок, в піщаний – глину або дернову землю та торф. У кислу вносити вапно, в лужну – добрива, що підкислюють. Розпушувати і перекопувати глину і суглинок, вкривати матеріалом, що мульчує, для запобігання пересиханню і ущільненню. Для розпушування можна додавати тирсу, солому, деревну кору і тріски, опале листя.

Родючість ґрунту визначається багатьма характеристиками. Найбільш родючим вважається чорнозем, але і він вимагає застосування агротехнічних заходів, що підтримують. У решти ґрунтів більше недоліків, ніж у чорнозему, і вони сильніше потребують поліпшення.Комплекс заходів для поліпшення здатний зробити будь-яку землю придатною для вирощування сільськогосподарських культур.