Що за національність Парса

0 Comments

“Національність” як даність і як вибір

Згідно секретного наказу НКВД СРСР від 27 квітня 1938 р. національність визначалась не шляхом самовизначення індивіда, а виходячи з походження батьків. Міліція повинна була перевіряти всі випадки неспівпадання прізвища з декларованою громадянином національністю (рос.).

професор історії України Європейського університету Віадріна (Франкфурт-на-Одері), директор Мережі дослідників Східної Європи PRISMA UKRAЇNA (Берлін)

Несколько дней тому назад автору этих строк довелось впервые публично отвечать на вопрос о своей национальной принадлежности. После моего выступления на международном семинаре под Вроцлавом о взаимоотношениях Украины и Европейского Союза (я говорил о том, что адекватному диалогу мешают, с одной стороны, завышенные ожидания, а, с другой, иррациональные страхи) студентка из Украины задала мне по-английски такой вопрос: “А какой Вы национальности? И какую страну Вы считаете “своей”?”.

Поскольку в зале были коллеги не только из постсоветского пространства, но и из Западной Европы, я начал свой ответ с попытки рассказать, что представляло собой советское нормативное понятие “национальности” (описанное, в частности, в недавно переведенный на русский книге Жюльет Кадио “Лаборатория империи: Россия/СССР, 1890-1940”).

Одобренная Политбюро в декабре 1932 года идея паспортизации населения СССР была воплощена в жизнь к началу Второй мировой войны (весной 1937 г. паспорта получили ок. 40 % населения).

В советском паспорте указывались национальность, социальное положение, постоянное место жительства, место работы. Любую, даже самую краткосрочную поездку в другой населенный пункт, граждане СССР в 1930-е гг. должны были отмечать в паспортном столе.

Согласно секретному приказу НКВД СССР от 27 апреля 1938 г. национальность должна была определяться не путём самоопределения индивида, а исходя из происхождения родителей. Давались инструкции милиции проверять все случаи несовпадения фамилии с декларируемой гражданином национальностью. Все советские граждане должны были иметь одну чёткую национальную принадлежность (из списка почти 200 национальностей, составленного московскими статистиками и этнографами).

“Самая интернациональная” страна мира периодически проводила репрессии по национальному признаку (для их планирования и успешного проведения паспортизация под контролем НКВД играла немаловажную роль).

Первая массовая депортация по национальному признаку была проведена в СССР накануне издания упомянутого выше секретного приказа об определении национальности: летом 1937 года были массово вывезены из приграничных районов корейцы по обвинению в коллективном шпионаже в пользу Японии.

В послевоенном СССР всё большее распространение получала идея “единого советского народа”. Однако от институционализации национальности в её нормативном (сталинском) понимании Советский Союз не отказался до конца своего существования.

А русские оказались в парадоксальной роли имперской нации без собственной национальной квартиры, что не могло не вылиться в серьёзные проблемы с самоидентификацией постсоветской России. Советский Союз распался по границам национальных республик, которые во многом (но не во всём) были продуктом советской политики.

Как неоднократно отмечал Роджер Брубейкер и другие аналитики, в ситуации резкого расширения общественного пространства при Горбачёве повсеместно институциализированные республиканские формы были с готовностью политизированы. Так национальность превратила коллапс коммунистического режима в дезинтеграцию советского государства.

В постсоветской Украине, в отличии от государств Балтии, не было конфликта по вопросу о гражданстве. В стране был принят “нулевой вариант”, по которому гражданами Украины автоматически стали все проживающие на её территории (без каких бы то ни было языковых или иных экзаменов).

В украинском паспорте графа “национальность” была упразднена, что приближало страну к западноевропейскому пониманию этого понятия (“национальность” как гражданство, а не этническое происхождение).

Активісти “Русского блока” в Сімферополі вимагають повернути графу “національність” в українські паспорти. Прикметно, що українські націоналістичні партії прагнуть того самого. Фото – “Укрінформ”

Однако конфликт конституционного и советского определений “национальности” не мог не отразиться в публичном пространстве. Особенно в ситуации сильной инерции мышления в советских категориях.

Поэтому заданный мне вопрос я сначала прочитал если не в логике НКВДистской подозрительности по поводу “нерусских” фамилий, то в логике кадета Кауфмана, который в 1910 г. уверенно заявил: “Никакое “мнение” не может сделать русским в этнографическом смысле слова обрусевшего еврея или латыша”.

Пытаясь показать все эти скрытые, неотрефлексированные смыслы вопроса для международной аудитории, я ещё не знал, что в кулуарах мне предстоит услышать от львовской студентки, что её вопрос был вызван простым любопытством (мол, “у нас это нормально спросить, кто твои родители”) и якобы не подразумевал сомнений в моей “украинскости”.

Искренность и наивность спросившей сомнений не вызывала. Но и не отменяли проблему рассуждения о причинах “нормальности” такой ситуации.

Особенно в украинском контексте, который характеризуется чрезвычайно сложным и неоднозначным взаимодействием двух основных идентификационных стратегий, которые украинский историк Володымыр Кулык назвал “украинофонной” и “русофонной”. Тот же автор обратил внимание на то, что в социологических опросах или при проведении переписи люди часто называют родным язык своей национальности (понимаемой, во многом, в советских категориях), а не язык своего собственного ежедневного употребления.

Любопытно, что при этом украинцы следуют логике еще дореволюционных национальных движений. В частности, в Австро-Венгрии при проведении переписи 1880 г. национальные активисты призывали декларировать родным язык своей национальной группы, а не язык повседневного общения.

В первой советской переписи, кстати, было заложено иное понимание “родного языка”. Центральный статистический комитет СССР определил его как язык, которым человек владеет лучше всего, а не язык его родителей.

Как и в случае с терминологической проблемой “русские-россияне” (кстати, до сих пор не разрешённой при переводе российских дискуссий на аглийский язык), в постсоветской Украине возникла проблема “нормативных украинцев”.

В начале 1990-х гг. многие верили в спасительный эффект “дерусификации”, которая позволила бы сформировать в Украине единую украинскую украиноговорящую нацию (кроме того, желательно, имеющую собственную автокефальную церковь). Тем не менее, государственная политика Украины никогда не сводилась к такой логике и не может быть корректно описана как “национализирующая”.

В публичном пространстве и многих интеллектуальных построениях идеи “нормативности” не утратили своей привлекательности.

В Украине до сих пор ведущими политическими силами не было чётко и недвусмысленно сформулировано осознание и принципиальное принятие того, что обществу придется строить государство с нацией, говорящей на двух языках (часто ситуативно) и имеющей как минимум четыре церкви, претендующие на статус национальных (три православных и греко-католическая).

Отказ от образа “нормативного украинца” остаётся одним из самых серьёзных тестов на ответственность и рациональность политических элит страны, как украинофонных, так и русофонных.

Тест на національність. Чим ми ризикуємо, коли здаємо аналіз ДНК з цікавості

За останні роки особисті дані мільйонів людей, які надіслали зразки своєї ДНК компаніям, що аналізують етнічне походження, потрапили в руки хакерів. Чим ви ризикуєте, якщо ваші генетичні дані вкрали?

Яку найбільш особисту річ у вас можуть вкрасти? Вашу обручку? Ваш телефон? А як щодо вашого генетичного коду?

Восени 2023 року хакер на ім’я Голем опублікував на відомій платформі кіберзлочинців повідомлення про вкрадені дані з сайту 23andMe, одного з найвідоміших сервісів аналізу ДНК на національність.

Пізніше компанія визнала, що хакер отримав доступ до особистої інформації у 6,9 мільйона профілів її користувачів.

Як виглядало, атака була спрямована на певну етнічну групу. Голем хвалився, що має доступ до облікових записів людей ашкеназького єврейського походження, і пропонував продати цю інформацію будь-кому, хто готовий заплатити.

Зʼявилися навіть новини про те, що витік даних 6 жовтня 2023 року міг мати антисемітські мотиви.

Голем, або той, хто так себе називав, пропонував на продаж “підібрані етнічні групи, індивідуалізовані набори даних, точні оцінки походження, деталі гаплогруп, інформацію про фенотип, фотографії, посилання на сотні потенційних родичів і, що найважливіше, профілі необроблених даних”.

Ціни на особисті дані, які пропонував хакер, варіювалися від 1000 доларів США за сотню профілів до 100 000 доларів США за 100 тисяч профілів.

В описі пропозиції йшлося, що тут можна придбати “ДНК мільйонів людей – від світових бізнес-магнатів до династій, про які часто говорять пошепки”. Пост з того часу видалили.

Чотирнадцять мільйонів людей плюнули у флакон і надіслали свою ДНК у 23andMe, щоби знайти інформацію про своє походження та здоров’я.

Такі тести часто дарують друзям і родичам на свята, але мало хто замислюється про те, що саме вони дарують.

Я зробила тест на 23andMe, і він виявив моє ашкеназьке єврейське походження. Але тепер мої дані цілком можуть бути у пакеті, який намагався продати хакер.

Це змусило мене задуматися, чи можна таку конфіденційну інформацію, як наш генетичний код, безпечно тримати в інтернеті.

Автор фото, Getty Images

Співзасновниця 23andMe Енн Войчицкі була серед тих, чиї профілі ймовірно потрапили у витік даних

Крадіжки даних відбуваються постійно, каже Бретт Каллоу, аналітик з кібербезпеки компанії Emsisoft.

Але генетична інформація – це дуже особливий вид даних. Ви можете змінити свої паролі, номер кредитної картки чи банківські реквізити, якщо вони потрапили в руки хакера, але ви не можете змінити послідовність своєї ДНК.

“Коли ваші дані ДНК зламали, ви абсолютно нічого не можете з цим вдіяти”, – каже Каллоу.

Переслідування етнічних груп на основі їхніх даних ДНК викликає глибоке занепокоєння.

Декілька високопоставлених американських чиновників порушили питання про ризик атак на людей єврейського і китайського походження через витік даних у 23andMe.

В основі антисемітських теорій змови лежить здатність євреїв “видавати себе” за білих. Під час Голокосту нацисти змушували євреїв носити жовті зірки, щоб їх можна було одразу впізнати.

Витік даних з сайту потенційно міг означати, що євреї, які пройшли тест ДНК, отримали цифрову “жовту зірку” поруч зі своїми іменами, фотографіями та географічним розташуванням.

Але злам сайту 23andMe торкнувся не лише даних євреїв-ашкеназі. У наступних публікаціях на форумі хакерів Голем начебто також пропонував інформацію про британських, німецьких і китайських користувачів.

Хакер також намагався продати дані виконавчої директорки компанії 23andMe Енн Войчицкі, її колишнього чоловіка та засновника Google Сергія Бріна, Ілона Маска та членів британської королівської родини.

Каллоу не думає, що цей напад був антисемітським. “Згадки про євреїв у цій публікації скоріше за все мали на меті привернути увагу”.

Компанія 23andMe відмовилася дати інтерв’ю, але на своєму сайті опублікувала заяву. У ній зазначили, що “хакери отримали доступ до менш ніж 0,1%, або приблизно 14 000 профілів, з 14 мільйонів, які існують на сайті”. Компанія також пояснила злам тим, що клієнти 23andMe повторно використовували паролі, які хакерам вдалося отримати з інших сайтів.

Автор фото, Getty Images

Через витік даних проти 23andMe відкрили кілька групових позовів у США

Але отримавши доступ до цих акаунтів, кіберзлочинці змогли зібрати набагато більше даних, адже кожен з клієнтів мав свою мережу генетичних родичів, з якими сайт дозволяє звʼязатися.

Це популярна функція, тому що багато людей роблять такі тести саме для пошуку родичів. У відповідь на запити журналістів TechCrunch у грудні 2023 року 23andMe визнала, що фактично зламаними були 6,9 мільйона користувачів – приблизно кожен другий, хто надіслав компанії свою ДНК.

Коли бази даних містять дуже конфіденційну інформацію, для доступу до неї зазвичай потрібен не один пароль, згадайте, як ви входити, наприклад, у свій онлайн-банкінг.

Більшість із нас вже звикли до двофакторної ідентифікації, коли для входу потрібен додатковий код. Але до жовтня 2023 року це не було необхідною вимогою для доступу до облікового запису на 23andMe, навіть якщо він містив дані про генетичне походження, а також географічну та біографічну інформацію.

І це вже не перший випадок, коли зламують бази даних компаній, які збирають тести ДНК. У 2018 році хакери отримали електронні адреси і паролі понад 92 мільйонів користувачів MyHeritage.

Однак на продаж генетичні дані запропонували вперше у жовтні 2023 року.

Хоч якою була мета зламу, крадіжка генетичних даних має різноманітні наслідки.

“У багатьох випадках генетичні дані можуть свідчити про стан здоров’я людини, звідки можна припускати вплив на довгострокове працевлаштування чи ймовірність передчасної смерті, чи перенесення виснажливої хвороби. Потенційно такі дані можуть цікавити роботодавців або страховиків”.

Автор фото, Getty Images

Генетичні дані, які ми передаємо компаніям, що визначають етнічне походження, містять інформацію і про наш стан здоров’я

У часи, коли все більше фінансових рішень ухвалюють за допомогою алгоритмів, що збирають усю можливу інформацію про людину, є серйозний ризик фінансових втрат і дискримінації через витік генетичних даних.

Медичним страховим компаніям у США заборонено використовувати генетичну інформацію для розрахунку ризику, але немає федерального закону, який би забороняв використовувати її компаніям зі страхування життя.

Легко уявити сценарій, коли витік генетичних даних може призвести до підвищення страхових платежів або клієнтам відмовлять у страховому покритті лише через їхні гени.

Їм також можуть відмовити у довгостроковій банківській позиці чи іпотеці, адже витік даних може свідчити про вищий ризик того, кредитор захворіє на хворобу Альцгеймера і помре раніше, ніж погасить кредит.

Через витік даних проти 23andMe відкрили кілька групових позовів у США. У січні компанія визнала, що хакери почали проникати в облікові записи її клієнтів ще у квітні 2023 року та можливо продовжували це робити протягом п’яти місяців.

Тепер сайт вимагає двоетапної ідентифікації клієнтів для доступу до своїх акаунтів. Такий же захист мають його конкуренти – Ancestry та MyHeritage. До жовтня 2023 року жодна з цих компаній не вимагала цього.

Навіть якщо такі конфіденційні дані, як наш генетичний код, і можна захистити від хакерів, немає жодної гарантії, що після того, як ми погодилися віддати їх корпорації, вони залишаться в її розпорядженні.

“Ці компанії можна купити – і таким чином отримати цю інформацію”, – фахівець із кібербезпеки Каллоу.

У грудні 2020 року нью-йоркська інвестиційна компанія Blackstone купила Ancestry, одного з найбільших конкурентів 23andMe, за 4,7 мільярда доларів.

“Крім даних, ці компанії насправді мають дуже невелику цінність”, – додає Каллоу.

“Але генетичну інформацію тепер можна продавати й купувати разом з іншою корпоративною інтелектуальною власністю та активами. ДНК має цінність, і ця цінність належить компанії, а не вам”.

Blackstone відмовилась дати коментар BBC.

Хоча ідея про те, що мої гени тепер стали корпоративним активом, дещо дратує, я знала, на що я йду, коли відсилала тест ДНК в Ancestry та 23andMe.

Ніхто з людей, з якими я спілкувався для матеріалу, не пошкодував, що зробив домашній ДНК-тест.

Знання про своє походження і зв’язок зі світом, яке змінило життя, варте будь-якого потенційного ризику.

Навіть якщо ви самі й не робили цих тестів, цілком імовірно, у вас є близький родич, який їх пройшов, і дуже близька версія вашого генетичного коду може існувати у корпоративній базі даних.

Можливо ваші гени вже десь там. І хто знає, куди вони можуть потрапити?

Ідентифікація нації. Українці розповіли про свої національність, мову, віросповідання, ЄС і НАТО

В Україні проживає 90,6% українців. Принаймні, так про свою національність висловилися учасники великого соцопитування, яке провели соціологічні центри КМІС, “Рейтинг”, СОЦІС, Центр імені Разумкова. При цьому, найчастіше українську національну ідентичність декларують молоді люди у віці від 18 до 24 років – 94,4%.

Для порівняння варто навести дані про національний склад населення України згідно з переписами населення 1989-го і 2001 років: українці — 72,7% і 77,8%, відповідно, росіяни — 22,1 і 17,3%, інші — 5,2% і 4,9%. Про це пише DT.ua.

До якої національності себе відносите?

90,6% опитаних вважають себе українцями, ще 6,3% – росіянами.

Якою мовою переважно розмовляєте вдома?

У побуті 50,5% опитаних спілкуються українською мовою, російською – 24%. Ще 24% використовують і українську, і російську.

Який спосіб вирішення мовної проблеми в Україні вважаєте найкращим?

66,2% відповіли, що українська мова має бути єдиною державною, а російська та інші мови можуть вільно використовуватись.

До якої релігії себе відносите?

Православ’я – 68,3%, я просто християнин – 10,6%, не відношу себе до жодного з релігійних віросповідань – 7,8%, греко-католицизм – 7,6%, римо-католицизм – 1,0%, нехристиянські релігії (іудаїзм, буддизм, індуїзм тощо) – 0,5%.

До якої саме православної церкви себе відносите?

До Української православної церкви Київського патріархату – 39,7%, просто православний, не відношу себе ні до якої конфесії – 31,0%, до Української православної церкви Московського патріархату – 24,7%, до Української автокефальної православної церкви – 1,6%, до Руської (російської) православної церкви – 0,3%.

Чи проголосували б на референдумі за вступ України до Євросоюзу?

66,4% позитивних відповідей і відповідно 33,6% проти.

Чи проголосували б на референдумі за вступ України до НАТО?

55,9% опитаних проголосували б “за”, а проти – 44,1%.

Соціологічне опитування було проведено найбільшими чотирма соціологічними центрами України в березні 2017 року. У ньому взяли участь 14 тисяч респондентів, по 500 в кожній області, а в Києві, Харківській та Одеській областях — по 1 тисячі. Області, крім названих, були об’єднані у великі регіони, аби знизити похибку опитування. Результати дослідження дозволили створити карту суспільних настроїв української спільноти з таких питань, як національна ідентичність, мовна проблема, конфесійна приналежність, ставлення до ЄС і НАТО тощо.