Нії отрутохімікатів хімічних добрив

ЯДОХІМІКАТИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ ТА ПОРЯДОК РОБОТИ З НИМИ

Отрутохімікати сільськогосподарські використовуються для знищення шкідливих комах, кліщів, гризунів, хробаків, молюсків і слизняків, для боротьби з грибковими захворюваннями рослин, знищення бур’янів, видалення листя рослин, зайвих квіток і зав’язей і зневоднювання рослин. Переважна більшість отрутохімікатів є отрутами для людини і тварини, порушення встановлених норм і правил поведінки з ними створює визначену небезпеку і можливість ураження.
У організм людини отрутохімікатів можуть потрапляти через органи подиху, шкіру і шлунково-кишковий тракт. Їхньому впливу піддаються робітники в цехах, де роблять отрутохімікати, зайняті безпосередньо на роботах по перевезенню, збереженню і відпустці отрутохімікатів і їхньому застосуванню, а також особи, чий праця пов’язана з відходом за посівами, складанням врожаю і переробкою сільськогосподарської продукції. До робіт із отрутохімікатами не припускаються підлітки до 18 років, вагітні і жінки, що годують. Тривалість робочого дня при роботі з отрутохімікатами у залежності від ступеня їхньої токсичності 46 годин.
На місцях робіт із отрутохімікатами не припускається збереження продуктів харчування, води, фуражу, предметів домашнього ужитку. Не можна залишати отрутохімікати в полі й інших місцях без охорони. Для тимчасового їхнього утримання (під час проведення робіт) виділяють спеціальні ділянки на відстані не менше 200 м від водойм і місць випасу худоби.
Застосування пестицидів при опрацюванні садів, лісів, парків припускається тільки в тому випадку, якщо між оброблюваними об’єктами і водоймами можна зберегти санітарно-захисну зону протяжністю не менше 300 м.
Роботи з отрутохімікатів в жаркий час року проводять у ранкові часи, коли нижче температура повітря, менше інсоляція і менше рухливі повітряні потоки. Обпилювання й обприскування рослин за допомогою наземної апаратури, внесення гранульованих препаратів у ґрунт, протравляння насінь на відкритому повітрі виключається при швидкості вітру понад 4 м у секунду.
При обприскуванні рослин, необхідно стежити за тим, щоб препарати, які розпорошуються не направлялися потоком повітря на працюючих. При використанні ранцевих обприскувачів працюючі повинні знаходитися друг від друга на відстані не менше 56 м, йти з навітряної сторони площі, яка не оброблена отрутохімікатами.
Будь-які роботи на ділянках, де застосовані отрутохімікати, вирішуються тільки після закінчення термінів, установлених для кожного отрутохімікату. Для виконання робіт, незв’язаних із розпушуванням ґрунту, зіткненням із рослинами, що оброблені пестицидами, які діють при попаданні на шкіру, вихід на ділянки вирішується: після застосування метилмеркаптофосу, октаметилу, фосфамиду, трихлорметафосу через 3 доби, полихлорпинену і полихлоркамфену через 4 доба, карбофосу через 6 діб, гексахлорбутадиену через 3 тижні, інших пестицидів через 3 доби. Роботи, що супроводжуються розпушуванням ґрунту на площах, де використані стійкі отрутохімікати, наприклад гептахлор, гексахлоран, вирішуються через 2 тижні, а після застосування інших препаратів через 1 тиждень.
Фумігація (газація) помешкань для знищення комах, кліщів і ін. проводиться тільки з дозволу органів санітарного нагляду. Населення, що мешкає в прилягаючих до таких об’єктів будинках, сповіщається про терміни і місце фумігації. Забороняється газація об’єктів, розташованих на відстані менше 200 м від житла і 100 м від виробничих будинків, залізничних колій і автомобільних доріг. Проводять її тільки спеціально навчені бригади, що складаються не менше чим із 3 чол. Виконувати роботи з фумигантами одній людині, а також брати в помешкання їжу, воду, цигарки, тютюн і т. д. категорично забороняється. Користуватися помешканням після газації можна тільки після дозволу, що у письмовому виді дає керівник робіт.
Збереження отрутохімікатів на складах сільськогосподарських об’єктів і інших організацій припускається тільки після огляду помешкання представником органів державного санітарного нагляду й упорядкування паспорту складу. Категорично забороняється тримати отрутохімікати безпосередньо на підлозі і використовувати тару з-під них для збереження харчових продуктів. Прибирання складів роблять не рідше одного разу в 2 тижні. Для цієї цілі працюючих забезпечують необхідною пиловідсмоктуючою і мийною апаратурою або спеціально виділеними побутовими пилососами і ручними обприскувачами. На початку прибирають зі стін, стелажів, підлоги і тари за допомогою пилососа видаляють пилюку, а потім миють стіни, вільні стелажі, полки і підлогу.
Широке застосування отрутохімікатів у сільському господарстві може призвести до попадання їх у продукти харчування, так і воду із якими вони надходять в організм людини як безпосередньо, так і у виді речовин, що утворилися в результаті їхніх перетворень. Відомі випадки гострих отруєнь отрутохімікатами переважно в процесі їхнього виробництва, а також при роботі з ними в сільському господарстві. Може відбутися випадкове отруєння після вжитку хліба, що спечений із муки, яка містить високо токсичні отрутохімікати, коли насінне протравлене зерно помилково було використано для харчових цілей. Хронічні отруєння і захворювання, викликані забрудненням харчових продуктів, води і залишковою кількістю отрутохімікатів, із достовірністю не встановлені.
Отрутохімікати можуть накопичуватися в їстівних частинах рослин. При опрацюванні отрутохімікатами шкірних покровів продуктивної худоби для боротьби з ектопаразитами, а також при поїданні корму, що містить залишки отрутохімікатів, вони виявляються також у молоку, м’ясі і жиру тварин, у м’ясі і яйцях птиць. Тому при використанні отрутохімікатів в у тваринництві, при вирощуванні продовольчих, технічних, фуражних культур, у лісових господарствах повинні суворо дотримуватися встановлених термінів і кратності опрацювань отрутохімікатами, норми їхньої витрати, концентрація робочих складів. Рекомендації по застосуванню отрутохімікатів, передбачені для визначеного виду рослин або тварин, негожі у відношенні інших рослин або тварин.
Засновано попереджувальний і поточний санітарний нагляд за впровадженням нових і застосуванням існуючих отрутохімікатів. Жодний препарат не може бути впроваджений у практику без дозволу МОЗ України і Минагропрому України. Вже з’явилися принципово нові пестициди, які діють вибірково. Продукти їхнього розпаду відносяться до природних біогенних речовин, які вже не так небезпечні як забруднювачі навколишнього природного середовища.
Всі працюючі повинні додержуватися заходів безпеки при роботі із сільськогосподарськими отрутохімікатами і забезпечуватися засобами індивідуального захисту. Їхнім підбором займаються особи, відповідальні за проведення робіт із отрутохімікатами, що призначаються наказом керівника об’єкта. Ці засоби бережуть в окремих шафках у гардеробній або в спеціально виділеному чистому, сухому помешканні. Індивідуальні захисні засоби забороняється тримати в помешканні, де зберігаються отрутохімікати, відносити додому і носити після роботи.
При розфасуванні, завантаженню обпилювачів, обпилюванні, обприскуванні розчинами отрутохімікатів, летучість яких при звичайних температурах невисока, при протравлянні насінь і сівбі такими насіннями варто користуватися респіраторами проти пилу типу Ф62Ш, Астра2, Пелюсток.
При роботах із високо токсичними летучими з’єднаннями необхідні респіратори з протигазовими патронами (РУ60М, РПГ67). Для захисту від ртутьорганічних з’єднань застосовують протигазовий патрон марки Г, для фосфор, хлор і інших органічних сполук протигазовий патрон марки А. При відсутності зазначених респіраторів і патронів до них роботи з цими речовинами проводяться в промислових протигазах із коробками, забезпеченими фільтрами.
Щодня після роботи гумові частини протигазів і респіраторів, що стикаються з особою, старанно миють у теплій воді з милом і дезінфікують ватяним тампоном, змолоченим у спирті або 0,5% розчині марганцевокислого калію, після чого їх знову промивають у чистій воді і сушать при температурі 3035 С.
Для захисту рук від концентратів, емульсій, паст, розчинів і інших рідких отрутохімікатів застосовують спеціальні гумові рукавички, від порошкоподібних отрутохімікатів рукавиці бавовняні з плівковим покриттям. Неприпустимо використовувати для цих цілей украй неміцні медичні гумові рукавички. При роботі з порошкоподібними отрутохімікатами в якості спеціального взуття застосовують брезентові бахали, із рідкими гумові чоботи; на складах отрутохімікатів використовують спеціальне взуття. Очі захищають за допомогою окулярів від пилюки. По закінченні роботи спочатку, не знімаючи з рук, миють гумові рукавички в розчині, що знешкоджує, (35% розчин кальцинованої соди, вапняне молоко), промивають їх у воді, потім знімають захисні окуляри, респіратор, чоботи і комбінезон, потім знову миють рукавички в розчині, що знешкоджує, і воді, після чого їх знімають.
Отрутохімікати перевозять тільки на спеціально обладнаному транспорті з бортовим написом “Отрутохімікати”. Категорично забороняється транспортувати разом із ними харчові продукти й інші товари.
Транспорт для перевезення отрутохімікатів, а також апаратура, призначена для їхнього застосування, повинні знезаражуватися не рідше 2 разів на місяць кашкою хлорного вапна (1 кг вапна на 4 л води) на спеціально відведених ділянках. Забороняється скидання забруднених отрутохімікатів, вод і залишків отрутохімікатів у водойми, які використовуються для водопостачання населення, водопою худоби, утримання водоплавної птиці і розведення риби.
Перша поміч при отруєнні. У місцях роботи з отрутохімікатами повинна бути аптечка першої помочі з набором необхідних медикаментів.
Загальні міри першої допомоги незалежно від характеру отрути, яка визвала отруєння, спрямовані на припинення надходження отрути в організм. Якщо отрутохімікати проникнули через дихальні шляхи, людину, яка постраждала, виводять або виносять із небезпечної зони на свіже повітря; якщо через шкіру препарат змивають струменем води (краще з милом) або знімають шматком тканини і потім обмивають холодною водою або слабо-лужним розчином. При влученні отрути із очей їх багатократно промивають водою. У тих випадках, коли отрутохімікати проникнули в шлунково-кишковий тракт, потерпілому дають випити декілька стаканів води або слабкого розчину марганцевокислого калію (рожевого фарбування) і, дратуючи задню стінку ковтки, викликають блювоту; процедуру повторюють 23 рази. Не можна викликати блювоту у хворого в несвідомому стані і при судорогах. Після блювоти дають половину склянки води з 23 столовими ложками активованого вугілля (2025 г) або 4050 таблеток карболену у виді суспензії, а потім сольове проносне (20 р сульфату магнію або сульфату натрію на половину склянки). Не можна застосовувати в якості проносного касторову олію.
При ослабленні дихання до носу постраждалого обережно підносять ватку, змолочену розчином аміаку (нашатирним спиртом), а у випадку припинення дихання негайно приступають до штучного дихання. Перед цим виносять постраждалого на свіже повітря, розстібають одяг, очищають порожнину роту від слизу. При судорогах необхідно забезпечити постраждалому повний спочинок (виключити можливі подразнення).
У випадку проковтуванні подразних речовин, наприклад формаліну, дають випити засіб для обволікання (крохмальний слиз або кисіль); при цьому не можна вживати молоко, жири, алкогольні напої.
Якщо відбулося отруєння фосфорорганічними з’єднаннями, що звичайно супроводжується слинотечею, звуженням зіниць, сльозотечею, утрудненням подиху, м’язовими посмикуваннями, що постраждало до приходу лікаря або фельдшера дають 34 таблетки бесалолу. В усіх випадках отруєння отрутохімікатами необхідно якнайшвидше викликати медичного працівника, і при необхідності відправити постраждалого в лікувальний заклад.
ядохімікат отруєння харчовий гриб

ПРОФІЛАКТИКА ОТРУЄНЬ НАСЕЛЕННЯ НЕДОБРОЯКІСНИМИ ХАРЧОВИМИ ПРОДУКТАМИ ТА ГРИБАМИ

При вживанні недоброякісних продуктів харчування і води, особливо при вживанні останніх без перевірки їх якості, людина може отримати ураження радіонуклідами (стронцій90 і цезій137 та іншими), отруєння сільськогосподарськими і побутовими отрутохімікатами (зооцидами, пестицидами, хлорорганічними пестицидами, отрутохімікатами, інсектицидами) промисловими отрутами, отрутами тваринного і рослинного походження, біологічними засобами.
Харчові продукти, що знаходяться в осередках зараження, при зберіганні на відкритих майданчиках і у не герметичних приміщеннях піддаються небезпеці зараження радіоактивними і хімічними речовинами та збудниками інфекційних хвороб, перш за все не упаковані в тару або не герметично запаковані. Щоб зберегти від зараження продукти харчування, фураж і воду, необхідно перш за все максимально ізолювати їх від зовнішнього середовища. У домашніх умовах основним засобом захисту продуктів харчування і запасів води від зараження є: герметизація квартир, будинків, комор, зберігання продуктів у герметичній тарі або упаковці із захисних матеріалів (вищої, першої і другої категорії).
Це герметичне закрита металева, скляна тара і деякі види дерев’яної і полімерної тари (фляги з гумовою кільцевою прокладкою; діжки сталеві зварювальні і дерев’яні заливні; банки для консервів; банки із кришкою, що знімається, і прокладкою із фольги, яка прокатана; труби алюмінієві; банки скляні, закатані жерстяними кришками; пляшки з вузькою шийкою, герметично закриті металевими капсулами або закупорені щільними корковими пробками і алюмінієвими ковпачками; пакети із комбінованого матеріалу, паперу, фольги, поліетилену та інші види тари).
Вживаючи тих чи інших заходів щодо захисту продуктів, треба пам’ятати і додержуватись правил їх зберігання. Не можна, наприклад, тримати м’ясо і рибу у мідному та оцинкованому посуді. Це може призвести до отруєння.
Більш складним є захист продуктів харчування в умовах сільської місцевості, де в індивідуальному користуванні знаходяться значно більші запаси, ніж у міських жителів. Картоплю, капусту, моркву і інші овочі, м’ясні і молочні продукти треба укривати у підготовлених льохах, коморах і сараях. Зерно, борошно та інші сипкі продукти доцільно зберігати не в мішках, а в скринях або ящиках з щільними кришками.
Захист продовольства, харчової сировини і фуражу при зберіганні, в процесі їх технологічної переробки, транспортування і реалізації, а також водо-джерел і систем водопостачання від радіоактивного, хімічного і бактеріологічного зараження з однією із важливих задач цивільної оборони в усіх ланках, де практично розв’язуються ці питання.
Це обумовлюється тим, що з зараженими продуктами і водою радіоактивні, отруйні речовини і бактеріологічні засоби можуть потрапити в організм людини і викликати небезпечні захворювання і ураження.
Заходи щодо виконання цієї задачі організують і проводять в основному ті ж галузеві і територіальні органи, які здійснюють постачання населення продовольством, питною водою і предметами першої необхідності. Важливі заходи по захисту водо-джерел і систем водо-зберігання проводять інженерна і комунально-технічна служби цивільної оборони та їх формування.
Надійним способом захисту продовольства, харчової сировини і фуражу є ізоляція їх від зовнішнього середовища шляхом герметизації сховищ і складів, застосування захисної тари і відповідних пакувальних матеріалів. Для захисту продуктів при перевезеннях використовуються спеціальні транспортні засоби.
Для захисту сільськогосподарської продукції і фуражу використовують герметичні складські приміщення, різну тару та матеріали для укриття. В герметичних складах штабеля з запасами сільськогосподарською продукцією і фуражу, що упаковані в тканинні мішки, необхідно укривати брезентом або поліетиленовою плівкою , а в складах, що не піддаються герметизації подвійним шаром брезенту або поліетиленової плівки та іншої тари.
При зберіганні відкритим способом в полі сільськогосподарську продукцію, що знаходиться в насипах, укривають брезентом, поліетиленовою плівкою або укривають підручними матеріалами і буртують. Стоги сіна і соломи накривають брезентом, плівкою або некормовою соломою (шаром в 2030 см). Для захисту сіна від біологічних аерозолів стоги необхідно обкласти тюками соломи.
Для перевезення продукції в умовах зараження навколишнього середовища РР, ОР і БЗ в першу чергу необхідно використовувати спеціальні транспортні засоби (зерновози, муковози), а також спеціальну м’яку тару .
Заражені радіоактивними, хімічними речовинами і бактеріальними засобами сільськогосподарська продукція і фураж підлягають обов’язковому обеззаражуванню і контролю ступеню зараження до відповідних допустимих величин.
Важливим і складним заходом є організація захисту води від зараження. При загрозі виникнення надзвичайних ситуацій всі джерела води в районах розміщення населення мають бути захищені, загерметизовані і підготовлені до роботи в умовах зараження місцевості.
Найкращим способом водопостачання є влаштування артезіанських свердловин. Вода, що видобувається з таких свердловин, практично не заражена.
Харчові добавки це природні або синтетичні речовини які навмисно вводяться у харчові продукти для придання їм заданих властивостей, але самі по собі не використовуються у якості харчових продуктів. Використання харчових добавок може бути направлено на поліпшення зовнішнього виду і смакових властивостей продукту, зберігання якості продукту у процесі його зберігання або прискорення строків виготовлення харчових продуктів.
Основні вимоги, які пред’являються до них їх не шкідливість при будь-якому тривалому вживанню цього продукту у реально добовій кількості. Харчові продукти, як правило, повинні виготовлятися без харчових добавок.
За останнє десятиліття кількість харчових добавок, що використовується в харчовій промисловості, різко збільшилася. Наявність харчових добавок у продуктах, як правило, повинна вказуватися на упаковці, яка вживається, етикетці, пляшці, пакеті і т. д. у розділі рецептури. Харчові добавки можуть позначатися як індивідуальна речовина, наприклад нітрит калію, лецетин; або груповою назвою консервант, емульгатор і т. д. У Європейському Союзі розповсюджено позначення харчових добавок у виді індексів Е (від слова Europe) з трьох або чотиризначним номером, що замінює собою назву харчових добавок.
Споживачу важко орієнтуватися у тій наявності харчових добавок, які практично є майже у кожному харчовому продукту. На сьогодні у різних державах світу у виробництві харчових продуктів використовується біля 500 харчових добавок. Із них у державах СНД допущено використання у харчовій промисловості і їх наявність у імпортних продуктах 250 харчових добавок. Три харчові добавки заборонені для використання: Е 121, Е 123 і Е 240. Крім того, існує ціла група харчових добавок, які не сертифіковані у державах СНД.
Список харчових добавок, які не мають на сьогодні дозволу на використання у харчовій промисловості: Е 103, 107, 125, 127, 128, 140, 153155, 160d, 160f, 166. 173175, 180, 182, 209, 213219, 225228, 230233, 237, 238, 241, 252, 263, 264, 281283, 302, 303, 305, 308314, 317, 318, 323325, 328, 329, 343345, 349352, 355357, 359, 365368, 370, 375, 381, 384, 387390, 399, 403, 408, 409, 418, 419, 429436, 441444, 446, 462, 463, 465, 467, 474, 476480, 482489, 491496, 505, 512, 519523, 535, 537, 538, 541, 542, 550, 552, 554557, 559, 560, 574, 576, 577, 579, 580, 622, 623625, 628, 629, 632635, 640, 641, 906, 908911, 913, 916919, 922, 923, 924b, 925, 926, 929, 942, 943а, 943b, 944946, 957, 959, 1000, 1001, 1105, 1503, 1521.
Вода є невід’ємною частиною життя на Землі. Однак жаль, запаси питної води на нашій планеті обмежені і з кожним роком зменшуються. Яку воду ми п’ємо? Які шкідливі домішки вона може мати? Що може за цим наступити? Як оборонити себе від цього? На ці питання ми і постараємося відповісти Вам.
Свинець у воді має антропогенне походження. Його склад у питній воді (за ДОСТом) регламентовано не більше 0,03 мг/л. Особлива небезпека свинцю складається у тому, що він здатний накопичуватися в організмі і погано з нього виводиться.
Свинець являє собою небезпеку для людей різного віку, особливо для дітей та вагітних. Наслідки накопичення свинцю пов’язані зі здатністю викликати передчасні роди у жінок, знижувати вагу дітей при народженні, гальмувати його розумовий і фізичний розвиток. Тривала дія свинцю може приводити до недокрів’я (анемії) із-за його можливостей гальмувати виникнення гемоглобіну; м’язової слабкості; гіперактивності; агресивної поведінки. У дорослих свинець може стимулювати захворювання гіпертонією і викликати пониження слуху.
Яким чином свинець попадає у питну воду? Є два шляхи його проникнення у питну воду: через забруднення свинцем ґрунту і арматуру водопровідної мережі.
Головне джерело забруднення ґрунту свинцем вихлопні гази автомобілів, які використовують у якості палива етилований бензин (АІ92 АІ98). У містах з інтенсивним рухом щільність свинцю в атмосфері в 512 разів перебільшує природну (0,30,5 мкг/м3). Свинець випадає на поверхню ґрунту і змивається дощовою або талою водою, таким чином проникає у водоносні горизонти, а з останніх у колодязі та мережі централізованого забезпечення водою населених пунктів. Особливу небезпеку у цьому плані складають відкриті водойми, які використовуються для забезпечення водою великих міст.
Друга можливість це вимивання свинцю із сантехнічної арматури, яка має латунь, в склад сплаву якого входить і свинець. Процес переходу свинцю у воду підсилює кисла реакція води і її низька жорсткість. Наявність свинцю у воді не може бути помітна за допомогою наших органів почуттів.
Засоби пониження місткості свинцю у питній воді:
для пиття і приготування їжі використовуйте тільки холодну воду, так як гаряча вода краще вимиває свинець із сантехнічної арматури;
перед тим, як набрати воду із водопровідного крану, дайте їй декілька хвилин стекти, особливо коли краном не користувалися декілька годин. Таким чином свинець, який перейшов із деталей сантехнічної арматури, буде змитий;
самий ефективний спосіб пониження кількості свинцю у воді це використання спеціальних фільтрів із активованого вугілля, які понижують його концентрацію на 8890%. Цей процес називається адсорбцією.
Летучі органічні сполуки (ЛОС) є водяними домішками, які являють собою небезпеку, коли їх концентрація досягає небезпечних рівнів. Особливість їх є важкість і дорожнеча визначення. До них відносяться: бензол, тетрахлористий вуглець, вінілхлорид, толуол, діхлоретан, інші.
ЛОС попадають у питну воду в результаті антропогенної діяльності людини із-за індустріального витікання, промислових аварій і халатності. ЛОС це побічні продукти при виробництві отрутохімікатів, перегонці нафти, фарби, лаків, клеїв, фарбників, парфумерних виробів тощо. Головний шлях проникнення ЛОС у питну воду, це попадання на поверхню ґрунту і досягнення водоносного шару. У значних кількостях ЛОС знаходиться у відкритих водоймах, річках, особливо в районах розташування індустріальних зон.
ЛОС є небезпечними домішками які при тривалій дії можуть викликати наступні захворювання:
рак бензол, тетрахлористий вуглець, трихлоретилен, вінілхдорид, пентахлорфенол, толуол, діхлорметан, хлорзаміщенні метану;
ушкодження нирок діхлорбензол, діхлоретан, трихлорбензол;
ушкодження нервової системи трихлоретан, діхлоретан;
ушкодження печені трихлоретан, діхлоретан, трихлорбензол.
Найбільш ефективний спосіб пониження концентрації ЛОС у воді це використання фільтрів на основі активованого вугілля.
Бактерії можуть попасти у питну воду різними шляхами: із ґрунту, з яким стикається вода; при будівництві водопровідних мереж; через тріщина у трубах при коливаннях у них тиску. Наявність шкідливих бактерій у воді контролюється. Так як дуже важко визначити всю гаму мікроорганізмів, визначають вміст кишкової палички (E. сoli). Якщо E. сoli є в питній воді тоді мало місце забруднення. Згідно ДОСТу допускається не більше 100 бактерій на куб. мл води.
Бактерії можливо розділяти на хвороботворні (патогенні) і не патогенні. Перші із них можуть переборювати природну захисну систему організму (імунну систему), розмножуватися у ньому і викликати захворювання, іноді важкі. У питній воді можуть бути виявлені наступні бактерії: Salmonella харчові отруєння; Shigella дизентерія; Yersinia enterocolirica порушення функції шлунково-кишкового тракту; Campylobacter виразкова хвороба шлунку; Актиноміцети актиномікоз; Залізобактерії і сульфатобактерії корозія водопровідних труб.
Способи профілактики бактеріальних захворювань:
кип’ятіння води;
самий ефективний спосіб пониження кількості бактерій у питній воді це використання фільтрів. Деякі фільтруючі системи складаються із подвійної системи фільтрації: механічна фільтрація (наприклад, керамічний фільтр), фільтрація через активоване вугілля, срібло та інші фільтруючі матеріали. На сьогодні у торговій мережі є велика кількість фільтрів для питної води з використанням різних фільтруючих матеріалів і всі вони мають різні показники ефективності, ось чому треба підбирати фільтри до конкретної місцевості з урахуванням забрудненості довкілля, особливо водоймищ, річок і підземних горизонтів води.
Хлор широко використовується для обеззаражування води від бактерій, вірусів та інших мікроорганізмів. Його використання привело до того, що такі хвороби як холера і тиф, які легко розповсюджуються через заражену воду, сьогодні практично не зустрічаються у розвитих державах.
Хлор це один із хімічних елементів, газоподібна речовина, якого є сильним агентом окислення, а також сильнодіючою отруйною речовиною. Є декілька проблем, які стосуються наявності хлору у питній воді.
По-перше, це проблема якості води. Якщо в ній надмірна кількість хлору, то він придає їй неприємний запах і смак.
По-друге, це захворювання, які може викликати хлор. Показано, що люди, які п’ють хлоровану воду мають ризик виникнення раку сечового пухиря більше на 21% і ризик виникнення раку прямої кишки на 38% більше, ніж ті, які п’ють воду з невеликим вмістом хлору.
У третіх, дія хлор-заміщених метану. Ці сполуки виникають у питній воді під дією хлору, коли в ній є нешкідливі домішки, у тому числі і легкі органічні сполуки. Дія хлор-заміщених метану також приводить до виникнення онкологічних захворювань.
Рівень остаточного хлору у питній воді після обеззаражування регламентується ( вільний 0,30,5 мг/л, пов’язаний 0,81,2 мг/л). Значна кількість хлору у питній воді може бути виявлена органолептично (за допомогою наших органів почуттів). Однак у невеликих кількостях визначити наявність хлору дуже важко.
Найбільш ефективний спосіб пониження кількості хлору у питній воді це використання фільтрів з активованим вугіллям, що значно понижує його концентрацію, або фільтрів, які мають комплексний набір різних фільтруючих матеріалів, у тому числі і активоване вугілля, що підвищує показники фільтру.
Радон є радіоактивним елементом, який виникає при розпаду природного урану або торію. Радон знаходиться також у сигаретному диму і в питній воді. Радон це безкольоровий газ, без почуттів і запаху хімічний інертний газ. Він радіоактивний і при розпаду випускає високо енергетичні частки альфа і бета.
У воді радон представляє двояку небезпеку:
По-перше, від пиття води, яка може викликати появу злоякісних пухлин шлунку і нирок;
По-друге, від вдихання повітря, куди переходить радон із води, особливо у ванній кімнаті і на кухні.
Радон попадає у воду із довкілля (ґрунту, гранітів, базальтів, піску). Концентрація радону у воді коливається від 100 рКі до 1000000 рКі на літр (Кі кюрі, радіоактивність 1 грама радію; рпіко, приставка 1012).
Виявити радон у питній воді дуже важко, для цього потрібна спеціальна апаратура.
Способи пониження радону у питній воді:
кип’ятіння. При кип’ятінні води або приготуванні їди значна кількість радону випаровується;
найбільш ефективний спосіб пониження концентрації радону у питній воді це використання фільтрів на основі активованого вугілля;
вентиляція ванної кімнати і кухні;
не палити у приміщеннях. Паління у курців викликає ризик захворювання раком легенів у 1020 разів, ніж у звичайних людей.
Нітрати (нітрити) попадаючи в організм людини з їжею і водою легко всмоктуються, попадають у кров, де вступають у реакцію з гемоглобіном, окислюючи молекулу заліза. Внаслідок чого виникає метгемоглобін і транспортна функція еритроциту порушується. Ось чому, при достатньому вмісту кисню у крові, спостерігається тканинна гіпоксія порушення дихання клітин.
Основні симптоми: синюшність обличчя, губ, видимих слизистих оболонок, головна біль, підвищене стомлення, пониження працездатності, задишка, серцебиття, навіть до втрати свідомості і смерті при вираженому отруєнні.
Особливо небезпечно хронічне попадання нітратів в організм новонароджених і дітей молодшого віку, так як тривале кисневе голодування може викликати порушення росту і формування організму, затримання фізичного і психічного розвитку, порушення функції серцево-судинної системи. Крім того, нітрати (нітрити) сприяють виникненню рака, уроджених пороків розвитку, не сприятливо діють на плід. Нітрити більш токсичні, ніж нітрати.
Джерелами нітратів в довкіллі є: природний шлях, при окисленні органічних сполук; азотні добрива і перегній; великі сільськогосподарські комплекси; міські звалища, транспорт і промисловість.
Джерелами попадання нітратів в організм людини є: овочі і фрукти (найбільш інтенсивно накопичують нітрати чорна редька, буряк, салат, щавель, редис, шпинат, петрушка, укріп та інші); м’ясні та рибні продукти (особливо у сирокопчених ковбасах);сири (застосовують у виробництві); вода (особливо у системах забезпечення населення водою із відкритих водойм, річок).
Понизити вміст нітратів у продуктах можливо їх кулінарним обробленням: мийкою і вимочуванням продуктів; відварюванням; жаренням і тушкуванням овочів; дотриманням певних правил зберігання продуктів і овочів.
Гриби це одне з найцікавіших і найтаємніших явищ природи, цінний харчовий продукт, однак серед грибів багато отруйних, які можуть викликати сильні отруєння, а іноді і смерть. Це такі гриби, як бліда поганка, мухомори, опеньки несправжні та багато інших. Для отруєння досить з’їсти половину поганки, а смертність від неї досягає більш як у 50 % випадків.
Бліда поганка смертельно отруйний гриб. Шапинка зеленувата, жовтувата, біла, а плівчасті залишки покривала на ній бувають рідко. Пластинки до старості білі. Ніжка біла, з ніжним кільцем; внизу подібна на бульбу, з піхвою. М’якуш і споровий порошок білі. Бліду поганку легко сплутати з печерицями, зеленками та сироїжками.
З білим грибом можна сплутати і такі неїстівні гриби як жовчний (гірчак) та чортів. У них своєрідний неприємний запах. М’якуш на зломі стає рожевим, чого не має у білого гриба.
Бувають неспецифічні отруєння їстівними грибами, які акумулювали трупну отруту, хімічні речовини, отрутохімікати, радіонукліди, що потрапили у зони їх росту.
Розрізняють чотири групи отруєння людей грибами, у тому числі:
Перша група отруєння грибами строчками, виявляється через 610 годин, з’являється слабкість, нудота, блювота, іноді розлад шлунку.
Друга група отруєння блідою поганкою і близькими до неї видами грибів, виявляється через 8 24 години, раптові болі в животі, блювота, розлад шлунку, слабкість, зниження температури, висока імовірність смертельних наслідків.
Третя група отруєння мухоморами виявляється через 30 хвилин 6 годин, появляється нудота, блювота, розлад шлунку, запаморочення, марення, розширення зіниць. Рідко наступає смерть.
Четверта група отруєння опеньками несправжніми, жовчним і чортовим грибом та неспецифічне отруєння їстівними грибами при неправильному приготуванні, зберіганні та заготівлі. Відсутні загальні ознаки отруєння, яке виявляється через 30 хвилин 2 години розладнанням шлунково-кишкового тракту.
У хворих, що отруїлися грибами, спостерігаються такі спільні ознаки недуги: болить усередині, розладнується шлунок, нудить, починається блювота, людина відчуває загальну слабкість. Спостерігається також зміна зіниць. Одна стає вужча, друга ширша. Буває, що іноді у хворого з’являються зорові і слухові галюцинації, конвульсії, марення. Після збудження наступає втрата свідомості, при цьому спостерігається посмикування деяких м’язів. Найчастіше обличчя і пальців рук.
Навіть при легкому отруєнні грибами треба негайно звернутися за медичною допомогою чи відправити хворого до лікарні. Часто від того, як швидко буде надано медичну допомогу, залежить життя людини. Дещо можна зробити хворому до того, як прийде лікар. Насамперед треба прикласти до живота і ніг грілки. Щоб не допустити активного всмоктування отрути в організм, треба як найшвидше промити шлунок: дати випити хворому 34 склянки солоної води, а тоді визвати блювоту. Процедуру повторювати декілька разів.
Після цього рекомендується дати хворому міцного чаю, кави або молока. Але поки прийде лікар, не годувати. І, звичайно, не можна давати хворому спиртних напоїв, оцет, бо вони сприяють всмоктуванню отрути. Щоб установити причини отруєння, варто зберегти рештки грибів.
Профілактика отруєння грибами заключається у наступному:
1. Збирайте тільки ті гриби, які добре знаєте.
2. Ніколи не вживайте у їжу незнайомі гриби.
3. Добре знайте відміни їстівних і отруйних грибів.
4. Не збирайте ніяких грибів близько від залізничних і автомобільних шляхів, атомних і теплових електростанцій, великих промислових зон.
5. Не робіть домашню заготівлю грибів у герметичній упаковці, що викликає захворювання ботулізмом.
6. Не купуйте на базарах суміші грибів із різних їх видів у якості грибної ікри, салатів, пирогів з грибами і інших виробів з подрібнених грибів.
7. Будь-яку заготівлю грибів на зберігання робіть тільки у відкритому посуді під марлею або папером.
8. Обов’язково перевіряйте гриби на радіоактивність.
9. Сушіть тільки певні види грибів, такі як білий гриб, підосичник, підберезник, маслюк, моховик, зморшок і трюфель білий; не користуйтеся сумнівними методами перевірки грибів на отруйність.
При збиранні грибів необхідно дотримуватись певних правил:
1. Збирайте в лісі лише ті гриби, про які ви знаєте напевне, що вони їстівні.
2. Гриби, яких ви не знаєте чи які викликають у вас сумнів, не кладіть у їжу і не пробуйте сирими на смак.
3. Ніколи не беріть і не їжте грибів, що мають біля основи ніжки подібне на бульбу потовщення, вольву (як у червоного мухомора), не куштуйте їх.
4. Коли збираєте пластинчаті гриби, особливо сироїжки та лісові печериці, намагайтеся брати їх цілою ніжкою, щоб не допустити помилки, про яку згадано у попередньому пункті.
5. Збираючи для засолювання вовнянки, чорнушки, грузді, підгрузди та інші гриби, що мають молочний сік, обов’язково вимочіть їх і добре виполощіть у холодній воді, аби вимити гірку шкідливу для шлунку речовину. Те саме треба зробити з валуями, сироїжками, що мають їдкий, гіркий присмак, та із свинушками.
6. Назбиравши сморжів і зморшків, не забувайте, що їх неодмінно слід перекип’ятити (710 хвилин) у воді, щоб виварити отруту; воду після кип’ятіння вилити.
7. Ніколи не збирайте і не їжте грибів перезрілих, переслизлих, зморхлих, червивих, зіпсованих.
8. Не їжте сирих грибів.
9. Якщо ж зустрінете в лісі бліду поганку, краще знищіть її. Червоний мухомор залишайте для лосів.
Деякі народні способи визначення отруйності грибів, якими не слід користуватися
1. Опущена у відвар грибів срібна ложка чи срібна монета чорніє, якщо в каструлі є отруйні гриби.
Потемніння срібних предметів залежить від хімічного впливу на срібло амінокислот, в яких є сірка (утворюється сірчане срібло чорного кольору). Такі амінокислоти є і в їстівних грибах, і в отруйних.
2. Якщо цибулина або часник, які варяться разом з грибами, буріють або синіють, серед їстівних є отруйні гриби.
Побуріння чи почорніння цибулі і часнику можуть викликати як отруйні, так і не отруйні гриби залежно від наявності в них ферменту тирозинази.
3. Отруйні гриби обов’язково викликають скисання молока.
Молоко скисає від наявності ферменту типу пепсин і органічних кислот, які можуть бути як в їстівних грибах, так і в отруйних.
4. Личинки комах слимаків не їдять отруйних грибів.
Личинки і слимаки поїдають і отруйні, і їстівні гриби.
5. Отруйні гриби обов’язково мають неприємний запах, а їстівні приємний.
Бліда поганка пахне майже так, як і печериця.

Проблема використання отрутохімікатів та мінеральних добрив у господарстві

Живлення – це основа життя будь-якого живого організму, у тому числі і рослин. Поза живленням не можна зрозуміти сутність процесів росту і розвитку.

З погляду практичного рослинництва найважливішим засобом поліпшення живлення сільськогосподарських культур є насамперед застосування органічних і мінеральних добрив. Ріст рослинної продукції визначається безліччю факторів, серед яких ведуча роль усе-таки належить добривам і особливо мінеральним, виробництво яких нарощує високі темпи.

Ґрунт є основним джерелом забезпечення сільськогосподарських культур поживними речовинами. Однак у сучасних умовах безупинної інтенсифікації сільськогосподарського виробництва для щорічного вирощування високих врожаїв із продукцією гарної якості досить часто виявляється недостатнім та кількість речовин, що надходить у рослини з органічної речовини і важкорозчинних мінеральних сполук ґрунту в результаті діяльності мікроорганізмів і кореневої системи рослин. Особливо це відноситься до Нечорноземної зони, де дерново-підзолисті ґрунти з низьким рівнем окультуреності займають близько 51% площі. Для ґрунтів цієї зони характерно, як правило, тимчасове чи тривале надлишкове зволоження. Переважними несприятливими ознаками дерново-підзолистих ґрунтів є погані фізично властивості, підвищена кислотність (рН у КСl менше 5) і низький вміст органічної речовини – від 1 до 2, 5%. Для них характерна також слабка забезпеченість елементами мінерального живлення для рослин – азоти, фосфору і калію, багатьох мікроелементів; нерідко (у різновидах легкого механічного складу) невеликий вміст також магнію і кальцію.

Ґрунти Нечорноземної зони, особливо підзолисті, мають потребу у вапнуванні і систематичному внесенні мінеральних добрив.

Крім того, важливим є питання підвищення продуктивності ріллі за рахунок підвищення врожайності, що можливо при використанні отрутохімікатів та інших речовин. Проте такі заходи мають бути чітко обгрунтованими, так як навіть внесення надмірної кількості добрив, а не тільки застосування хімікатів, може спричинити погіршення екологічного стану грунту і екосистем, до яких він входить.

Запаси поживних речовин у ґрунтах у багато разів перевищують потребу в них рослин. Однак велика частина з них представлена недоступними для рослин сполуками. Валовий вміст поживних речовин в орному шарі різних ґрунтів неоднаково.

Вміст азоту (N) коливається від 0, 07% до 0, 5%. Ґрунтовий азот знаходиться в основному в недоступній для рослин органічній формі. На долю мінерального азоту приходиться тільки 1-2% його загальної кількості. Під впливом мікробіологічних процесів органічні форми азоту переводяться в доступні для рослин мінеральні форми.

Вміст фосфору (Р2О5) у багатьох ґрунтах складає 0, 03-0, 25%. Біля половини його знаходиться в мінеральній формі, а половина – у формі органічних сполук. У слабоокультурених торф’яних ґрунтах на фосфор в органічній формі приходиться до 70%. Деяка кількість його міститься в поглиненому ґрунтовими колоїдами стані. Значна частина мінеральних форм фосфору в кислих підзолистих ґрунтах і червоноземах знаходиться у важкодоступних для рослин фосфатах заліза й алюмінію. У нейтральних ґрунтах, наприклад у чорноземах, мінеральний фосфор представлений більш доступними для рослин фосфатами кальцію і магнію.

На частку калію (К2О) у ґрунті приходиться 0, 6-3% маси самого ґрунту. Більше калію міститься в глинистих і суглинистих ґрунтах, а в ґрунтах легкого механічного складу (піщаних і супіщаних) його значно менше. Кількість обмінного калію в орному шарі складає, кг/га: у підзолистих ґрунтах – 150-300, чорноземах – 400-900, сіроземах – 600-1500. На відміну від азоту і фосфору калій не утворить у рослинах міцні органічні комплекси. Тому кількість його в органічній речовині ґрунту незначна.

Кальцію (СаО) у ґрунтах близько 0, 2-2% і більше від їх маси. Він представлений силікатами, карбонатами, гіпсом, фосфатами й іншими з’єднаннями. Частина кальцію знаходиться в поглиненому стані. Найбільш багаті обмінним кальцієм чорноземи (близько 40 м-екв). Найменша кількість його зустрічається в підзолистих ґрунтах (5-8 м-екв), що зв’язано з їхньою кислотністю. Вапнуванням не тільки змінюється реакція ґрунту, але і поліпшується живлення рослин кальцієм.

Вміст магнію (Mg) складає 0, 4-4% і більш від маси ґрунту і залежить від складу материнської породи. У ґрунтах, що утворилися на суглинках і глинах, більше магнію, чим у ґрунтах, що виникли на пісках. Близько 90-95% магнію в ґрунті входить до складу різних мінералів, головним чином силікатів і алюмосилікатів, що важко розчиняються у воді, що тому міститься в них магній не може бути безпосередньо використаний рослинами. Близько 5-10% магнію знаходиться в поглиненому (обмінному) стані. Як і обмінний калій, магній відіграє найважливішу роль у харчуванні рослин, поповнюючи кількість магнію в ґрунтовому розчині в міру споживання його рослинами. Незначна частина магнію в ґрунті зустрічається у формі органічних речовин, після розкладання яких він стає доступним для рослин. Найбільш багаті магнієм чорноземи, каштанові ґрунти і сіроземи. Менше магнію в піщаних, супіщаних і деяких торф’яних ґрунтах.

Вміст сірки (SO3) коливається від 0, 1 до 0, 5% маси ґрунту. Сірка в ґрунті представлений органічними сполуками (80-90%), де вона знаходиться у відновленій формі, і мінеральними з’єднаннями з кальцієм, залізом, калієм, натрієм (10-20), що є джерелом живлення рослин. Процес