Хто за нацією Ганна Вески

0 Comments

Анне Вески – биография, новости, личная жизнь

Анне Ваарманн, впоследствии ставшая всем известной как Анне Вески, родилась 27 февраля 1956 года в эстонском городе Рапла.

Отец – Ильмар-Тынис Ваарманн (эст. Ilmar-Tõnis Vaarmann; 1927—2005), работал водителем на автобазе.

Мать – Эллен Ваарманн (эст. Ellen Vaarmann; в девичестве Таммессон (эст. Tammesson); 1930—1988), работала в кожгалантерейном магазине.

У нее есть старший брат Мати Ваарманн (эст. Mati Vaarmann; 1952 г.р.), также музыкант – клавишник, был руководителем ансамбля «Мюзик Сейф» (Music Safe), участником групп Mobile и Omega.

С детства демонстрировала отличные вокальные данные, любила выступать перед широкой аудиторией. Также у нее был отличный слух.

В своей родной Рапле Анне окончила музыкальную школу по классу фортепиано.

Также увлекалась настольным теннисом.

Выступала в школьном ансамбле – сначала ее взяли как клавишницу, затем как вокалистку. Именно в школьные годы впервые стала зарабатывать музыкой. “Появился школьный ансамбль, выступали. После девятого класса подрабатывала в ЗАГСе — играла Мендельсона каждые пятницу-субботу. Подрядилась за скромный гонорар в один рубль за регистрацию. Однажды был день свадебного бума — сочетаться браком решили целых пятнадцать пар. «Мама, мама! — закричала с порога. — Я заработала целых пятнадцать рублей!» (В те времена зарплата в сто двадцать рублей в месяц считалась очень хорошей.) Мои родители — люди простые. Конечно, таких денег за день они отродясь не видели. И мама даже строго спросила, честный ли это заработок”, – вспоминала Анне.

Также она демонстрировала отличные математические данные. “Математику любила всегда, с удовольствием и по собственной инициативе решала разные задачки по усложненной программе для одаренных детей, участвовала в школьных олимпиадах, головоломки любила, кроссворды”, – рассказывала певица.

После школы поступила в Таллинский политехнический институт. По окончании обучения работала на заводе. Далее ее пригласили в эстрадную студию при Филармонии, где она стала выступать с ансамблем «Мобиле».

Анне Вески в молодости

Первая эстрадная композиция Анне Вески вышла в 1980 году и называлась «Королева розового сада».

В 1979—1981 годах Анне Вески пела в составе группы «Витамин».

В 1982—1983 годах выступала с ансамблем «Мюзик Сейф».

В конце 1983 года она вошла в состав ансамбля «Нэмо».

В 1984 году на Международном музыкальном фестивале в Сопоте Анне Вески получила две премии: за песню «Позади крутой поворот» и за лучшее исполнение польской песни Полька. В 1986 году впервые вышла в финал всесоюзного фестиваля «Песня года».

Анне Вески – Позади крутой поворот

Именно композиция «Позади крутой поворот» принесла ей широкую известность и сделала звездой в бывшем СССР.

В 1984 году ей было присвоено звание Заслуженная артистка Эстонской ССР.

Также хитами были ее песни «Возьми меня с собой», «Радоваться жизни», «Милый, горячо любимый», «Межсезонье», «Продлись, счастье» (музыка В. Севастьянова, слова А. Римициана), «Ни о чём не жалейте» (А.Исааков — А.Дементьев) «Ангелы здесь больше не живут», «А он мне нравится», «Листья жёлтые над городом кружатся», «Самба с Марадоной», «Праздник снегопада», «Прости за любовь», «Не виновата я», «Листья ушедшего лета».

В начале 1990-х годов совместно с В. Довганем организовала пошив одежды из меха в Эстонии для продажи в Таллине и Москве.

Певица иногда гастролирует в республиках бывшего СССР, также в США, Израиле, Канаде, Германии.

В 2000-е Анне Вески выпустила несколько новых альбомов – как на своем родном языке, так и на русском.

1 сентября 2011 года ей был вручен Орден Дружбы — за большой вклад в укрепление российско-эстонских культурных связей, сохранение и популяризацию русской культуры в Эстонской Республике.

Категорически не воспринимает выступлений под фонограмму. “Я себе говорю: я всегда должна петь. Выступала под фонограмму один раз в жизни, когда это только стало модно. Я простояла весь концерт красная, как рак. Мне было очень стыдно перед зрителями, я не знала, куда деваться. Это ужас! Я не могу выйти на сцену и не петь. Чем лучше ты поешь, тем лучше будет у тебя голос. Ты тренируешься, как спортсмен”, – отмечала она.

Рост Анне Вески: 165 сантиметров.

Личная жизнь Анне Вески:

Дважды была замужем.

Первый муж – Яак Вески (эст. Jaak Veski; 1956—1994), поэт-песенник. Они познакомились в институте на студенческом празднике. “Кстати, все мои ранние песни, которые в Эстонии любят до сих пор, — его сочинения. И вот чем-то заманил он меня в ловушку! Свадьба наша была веселой студенческой, гости молодыми и шумными”, – рассказывала она.

Состояли в браке в 1977-1981 годах. У пары родилась дочь Керли Вески (эст. Kerli Veski), она дипломат, в 2004—2007 годах была консулом Эстонской Республики в Москве.

С первым мужем рассталась, когда он поднял на нее руку.

Анне Вески с первым мужем

Второй муж – Бенно Бельчиков (эст. Benno Beltšikov), он является администратором певицы. После заключения брака в течение полугода носила фамилию Бельчикова. Свёкр певицы – Рафаил Бельчиков (эст. Rafail Beltšikov; 1917—2015), эстонский сценарист документального кино и автор нескольких документальных книг, также был габбай Таллинской синагоги.

Анне Вески и Бенно Бельчиков

Фильмография Анне Вески:

1982 — Шлягер этого лета
1983 — Золото осени
1986 — Микко из Тампере просит совета
2003 — Герой ее романа
2005 — Обречённая стать звездой — камео

Дискография Анне Вески:

1983 – «Анне Вески и Мюзик-Сейф»
1983 – «Anne Veski»
1984 – «Позади крутой поворот»
1984 – «Поет Анне Вески»
1984 – «Поет Анне Вески»
1985 – «Sind aeda viia tõotan ma!»
1985 – «Я обещаю вам сады»
1985 – «Поет Анне Вески»
1988 – «Я вас благодарю»
1994 – «Калейдоскоп»
1994 – «Анне Вески»
1996 – «Туннель под Ла-Маншем»
2000 – «Armukarneval»
2000 – «Star Collection»
2001 – «Анне Вески, Звезды советской эстрады»
2001 – «Grand Collection»
2002 – «Не грусти, человек»
2003 – «Анне Вески, Имена на все времена»
2003 – «Lootus»
2004 – «Ни о чём не жалейте»
2006 – DVD «ANNE VESKI. ROOSIAIA KUNINGANNA»
2006 – DVD «Анне Вески. Ни о чём не жалейте»
2006 – «ANNE VESKI. 60 parimat laulu — EESTI KULLAFOND — 3 platinum CD»
2007 – «АННЕ ВЕСКИ. Я НЕ ТАКАЯ»
2007 – «АННЕ ВЕСКИ. РАДОВАТЬСЯ ЖИЗНИ» «ИМЕНА НА ВСЕ ВРЕМЕНА»
2009 – «Ingleid ei. »
2013 – «Kallis, kuula»

Главная 2014-2024 © Штуки-Дрюки Все права защищены. При цитировании и использовании материалов ссылка на Штуки-Дрюки (stuki-druki.com) обязательна. При цитировании и использовании в интернете гиперссылка (hyperlink) на Штуки-Дрюки или stuki-druki.com обязательна.

Аналіз «Valse Mélancolique» Кобилянська

Жанр «Valse Melancolique»: «музична новела».

Тема «Valse Melancolique»: розповідь про життя трьох жінок, які своїми думками та світовідчуттям не вписувалися у тогочасний формат пересічних жіночих душ.

Ідея «Valse Melancolique»: утвердження думки про вільний вибір жінкою свого життєвого шляху та не-обхідність створення умов для її самореалізації.

Герої «Valse Melancolique»:

  • музикацентральний образ твору.
  • Софія— творчо обдарована особистість, лірична й емоційна.
  • Марта— втілення любові, стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ».
  • Ганна— емоційна, нестримна, непостійна, талано-вита і живе своїм ремеслом.

Композиція «Valse Melancolique»: мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.

У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила і тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався із двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної і трагічної наприкінці. Своє враження про нього Марта передала так: «Перша часть — повна веселості і грації, повна визову до танцю, а друга… О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим льотом від ясних звуків до глибоких, а там — неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, — і знов збіг звуків удолину… відтак саме посередині гами смутний акорд-закінчення». Такий настрій твору ніби віддзеркалював щасливі та драматичні події, які переживала протягом свого короткого життя Софія Дорошенко.

Сюжет твору також має за настроєм виразну двочастинну будову. У першій переважає меланхолійний настрій, життя героїнь тече розмірено й майже одноманітно. Усе швидко змінюється з переїздом до помешкання піаністки Софії. Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагедії. Бентежна гама меланхолійного вальсу стала ніби передчуттям піаністки низки подій у її власному житті, які призвели до фатальної розв’язки — смерті героїні.

Сюжет новели складається з кількох подій, що розповідають про неповних півроку із життя трьох інтелектуалок.

В експозиції дізнаємося про двох несхожих між собою жінок — Марту й Ганнусю, між якими постійно точаться розмови про кохання та плани на майбутнє. Епізод, коли до них приєднується музикантка Софія Дорошенко, становить зав’язку твору. Письменниця спочатку знайомить нас із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички — не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про «музику» тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає. Через такий прийом О. Кобилянська інтригує читача й створює враження загадковості героїні.

Розвиток подій це стрімке розгортання сюжету новели. Будні трьох приятельок спочатку були гармонійними й щасливими. Вони настроєво нагадували першу легку частину вальсу.

Хвороба Софіїної матері ніби відмежовує першу «світлу» частину новели від подальших трагічних подій. Після смерті матері дівчина повертається до подруг, але з цього моменту за кожним рядком твору відчувається передчуття неминучої трагедії. Воно справджується, коли Софія отримує лист від дядька, у якому той відмовляє їй в утриманні. Дівчина не витримує цього удару й помирає, не досягши заповітної мети. Цей епізод є кульмінацією твору.

У розв’язці стає відомо про кілька років життя героїнь після Софіїної смерті. Марта щаслива у шлюбі, а Ганнуся самотужки виховує сина та вся поринула у творчість.

У «Valse melancolique» О. Кобилянська — новаторка щодо створення художньої форми. Словесний твір не лише наповнений музикою, а й звучить, як музика. Це виражається і в ритмічності оповіді з її перепадами від розміреного й неспішного темпу до швидкого й напруженого, а потім знову сповільненого, й у відтворенні симфонії почуттів героїнь, й у напруженій мелодійності слова.

Проблематика «Valse Melancolique»:

  • кохання;
  • людини і мистецтва;
  • емансипації жінки;
  • духовного аристократизму і жіночої самореалізації;
  • філософської суперечності між прагненням людини до краси й досконалості та обставинами реального життя.

Художній напрям, стиль: модернізм — неоромантизм.

Примітки: Музика є центральним образом «Valse melancolique», з неї починається твір.

Вона, крім того, що структурує новелу, виступає своєрідним символом, збагачує художні образи додатковими асоціативними значеннями, посилюючи динамізм сюжету та вплив на читача, розкриває внутрішній світ персонажів, є втіленням мрії про високий і недосяжний світ, виступає захистом від усіх життєвих негараздів, тому героїні й шукають у ній порятунку від драматизму життя. Музика також виражає сильну, горду й водночас ніжну та вразливу вдачу героїнь, тонко відтворює їхні настрої та душевні стани.

Найголовнішим у новелі є нестримний пошук Софією, Мартою і Ганною гармонії та краси, жагуче бажання досконалості та рівноваги. Така ідеалізована картина можлива тільки в мистецтві, де панує незвичайна атмосфера, високий, загадковий дух, а персонажі постають сильними, неординарними особистостями. За О. Кобилянською, в мистецтві можна віднайти хоча б тимчасовий притулок від життєвої несправедливості. Тому тільки крізь призму мистецтва слід розглядати героїнь новели: художницю Ганнусю, вчительку Марту і піаністку Софію.

Малюючи своїх персонажів, новелістка виявилася доволі талановитим психологом. Вона тонко відчувала душі жінок, бо писала їх передусім із себе самої. Автобіографізм — важлива ознака модерністського моделювання уявного світу, що підкреслює вірогідність оповідуваних історій.

Хто така Ганна Маляр? І чому її звільненню радіють воєнкори та пресофіцери

Шість із семи заступників очільника Міноборони було звільнено. Одне прізвище заслуговує окремої уваги, це людина, яка керувала інформаційною політикою часів війни, – Ганна Маляр. Її відставку з полегшенням та радістю сприйняли воєнні кореспонденти та речники бригад. Чому так?

У минулому Ганну Маляр знали як експерта-кримінолога та постійну учасницю псевдо соціальних шоу каналів ТРК “Україна” та “Інтер”.

У 2020 році Ганна Маляр балотувалась під брендом “Слуг Народу” до Київради, і хоча вибори програла, не залишилась непоміченою.

Фото: Getty Images

Уже в серпні 2021 року вона була призначена на посаду заступника міністра оборони Андрея Тарана. Там Маляр стала куратором управління стратегічними комунікаціями та інформаційної політики.

У своїх дебютних на новій посаді інтерв’ю Маляр розказувала, що вона “професійно займається початком збройного конфлікту на Донбасі”. І натякала, що треба нарешті організувати захист України в інформаційному просторі та освоїти навички ведення гібридної війни.

У жовтні 2022 року журнал NV вніс Маляр у список 25 найвидатніших воєначальників сучасності. Що було дещо дивно — посада заступника Міноборони є цивільною. А любов Анни Маляр до оливкового одягу, навіть частіше ніж у Залужного з Будановим, — не урівнює її з ключовими військовими, які справді здобували критичні перемоги.

Анна Маляр на своїй посаді куратора інформаційної політики змогла посваритися із військовими кореспондентами, які багато років висвітлюють події на фронті. І точно знають, що треба показувати, а де обличчя та тло краще заблюрити. Саме в часи цієї заступниці воєнного кореспондента могли викреслити з пулу чи поставити бан на відвідини того, чи іншого сектора. Крім того, українським журналам кілька разів забороняли відзняти історичні кадри звільнення українських міст в прямому режимі. Чому так? Бо як же це можна знімати, як звільнені від окупації люди гойдають на руках захисників і цілують їм руки — поки президент із Єрмаком не приїхав. Так, наприклад, було в Херсоні. Тож ми отримали неприємну ситуацію, коли історичні кадри звільнення обласного центру зняли хіба військові для своїх тіктоків — у досить поганій якості.

Звільнена фахівчиня з гібридної війни не раз повідомляла новини про звільнення того чи іншого пункту раніше за Генштаб і бригаду, яка безпосередньо працює на тому чи іншому відтинку. Чим ставила під загрозу життя захисників.

Крайня історія — зі звільненням Андріївки на Донбасі. Наша 3-тя штурмова ще бій не закінчила, а Маляр уже відрапортувала про перемогу. Чим підставила людей і наразила себе на цілком заслужений хейт.

Мої джерела також додають, що безмежна любов колишньої вже заступниці до хизування чужими перемогами посварила її з офіційними речниками кількох угруповань, які є кадровими військовими та ще і військовими журналістами.

З гучних скандалів ще варто згадати зарубу Ганни Маляр із бойовими медиками, які розклали ситуацію, як Командування медичних сил не реагує на потреби тут і зараз.

Уже на піку розмов про звільнення Маляр з’явилась іще одна неприємна деталь про заступницю з “інформаційної політики”. Саме за ці два з гаком роки Міноборони вбило Військове телебачення та Армію Інформ — головного мовника ЗСУ, який ось-ось мав запуститись в нормальному режимі із якісними програмами. Нащо нам це треба? Для якісного історичного архіву нинішньої великої війни з Росією. Друге — саме ці ресурси мали виростити нове покоління якісних військових журналістів та речників, які могли б не писати сухі та нудні релізи, а якісно поїхати з журналістами WSJ, NYT, WP — і розказати інформацію з перших вуст. Без “анонімних джерел” з російськими “вухами”.

Далі варто відзначити участь Маляр у поширенні не зовсім правдивої інформації. 25 лютого 2022 року на сторінці тоді заступниці Міноборони з питань інформаційної політики з’явився пост про “російських військових на Оболоні, які одягнулися в український камуфляж”.

Як потім стало відомо — це були українські військові. Але дезінформовані люди в паніці не розібрались хто є хто — і був вогонь по своїх.

Цей фейк не був спростований на офіційному рівні досі, не було публічних вибачень перед підрозділом, який зазнав втрат, та рідними воїнів. І тому не дивно, що досі в інтернеті блукає міська легенда про бої з росіянами на Оболоні.

Я не знаю, чи буде за нового міністра оборони Рустема Умєрова посада заступника з інформаційної політики. І не маю уявлення, хто може стати умовним наступником Анни Маляр. Але дуже хотілось би аби це не був черговий експерт із “Холостяка” та СТБ чи “Говорить Україна” на “плюсах”. За інформацію про війну в часи війни мають відповідати ті, кому це болить і кому не байдуже — як озвучена ними інформація вплине на хід війни.

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.