Як порахувати скільки у слові звуків

0 Comments

Як дізнатися, скільки звуків у слові

Вивчати звуковий склад слів і виконувати фонетичний розбір школярі починають вже в початкових класах. Саме під час виконання фонетичного розбору вони повинні підрахувати кількість букв і звуків. Їх кількість не завжди однаково. Щоб не помилитися при підрахунку, потрібно познайомитися з ситуаціями, коли буква буде позначати два звуки або навпаки.

Найчастіше в російській мові одній букві відповідає один же звук. Наприклад, у слові “стіл” чотири літери і стільки ж звуків. Це добре стає зрозумілим дітям, коли вони виконують фонетичний розбір слова або просто складають його транскрипцію.

Невідповідність відбувається в тому випадку, якщо букви “е”, “я”, “ю” знаходяться на початку слова, після голосної, а також після твердого або м’якого знаків. Крім того, що вони пом’якшують попереду стоїть приголосний, вони ще утворюють два звуки. Наприклад, у слові “яблуко” буква “я” позначає два звуки [й] та [а]. Таким чином, в цьому слові букв шість, а звуків сім. А в слові “завірюха” буква “ю”, що знаходиться після м’якого знака, позначає два звуки: [й] і [у]. Значить звуків у цьому слові буде на один більше, ніж букв.

Не збігається кількість букв і звуків у словах з невимовними приголосними. У них буде більше букв, так як деякі не будуть позначатися звуками. Наприклад, у слові “утішний” є невимовний приголосний “т”. Він не має звуку. Тому в цьому слові буде сім букв і лише шість звуків. А в слові “серце” буква “д” не вимовляється. У ньому шість букв і п’ять звуків.

Якщо ви спробуєте порахувати кількість звуків в дієсловах, що закінчуються на “ться” і “ться”, то побачите, що їх менше, ніж букв. Це добре помітно по транскрипції слова. “Ться” або “ться” в ній позначаються двома звуками [ц а]. Так, у слові “вчиться” шість букв, а звуків п’ять.

Чи не позначаються звуками твердий і м’який знаки. Наприклад, у слові “вогонь” буде п’ять букв і лише чотири звуку.

Щоб навчитися правильно підраховувати кількість звуків, потрібно зрозуміти основні правила фонетики і освоїти звуковий аналіз слова.

1. Усе про голосні й приголосні звуки

Графіка (від грец. grapho — пишу) — це розділ мовознавства, що вивчає cукупність умовних знаків (букв та символів) для передачі звуків на письмі.

Орфоепія (від грец. orthos — правильний, epos — мова, мовлення) — це розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови .

Орфографія (від грец. orthos — правильний, grapho — пишу) — це розділ мовознавства, що вивчає правила написання слів.

Звук — найменша одиниця мови та мовлення . Один звук не дає нам потрібної інформації, та коли об’єднати їх, матимемо слово з певним значенням.

В українській мові 38 звуків . Вони поділяються на дві групи: голосні й приголосні .
Голосні звуки утворюємо лише за допомогою голосу. Усього є 6 голосних: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Розрізняємо наголошені й ненаголошені голосні . Якщо на голосний звук при вимові падає наголос, то він наголошений. Якщо наголос не падає, то звук ненаголошений.

Щоб дізнатися, як правильно наголошувати слова, потрібно користуватись словниками: орфоепічним, орфографічним, тлумачним.

Голосні звуки є складотворчими: скільки у слові голосних , стільки й складів.

У слові «кориця» два ненаголошені голосні: [о], [а]. Наголошений один звук: [ и ]. Слово має три склади: ко-ри-ця.

Приголосні звуки утворюємо за допомогою голосу і шуму або тільки шуму. Усього є 32 приголосні звуки: [б], [в], [г], [ґ], [д], [д’], [ж], [дж], [з], [з’], [дз], [дз’], [й], [к], [л], [л’], [м], [н], [н’], [п], [р], [р’], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ц], [ц’], [ч], [ш].

Слід розрізняти звуки [дж], [дз], [дз’], які на письмі передаємо буквосполученням дж , дз , і збіг приголосних [д] і [ж ], [д] і [з] на межі префікса і кореня.

Порівняй: 1. Пі дж ак [п’і дж ак], по дз вонити [по дз вонити]; 2. Від ж ити [в’ід ж ити], під з емний [п’ід з емний].

У першому випадку [дж], [дз] є частиною кореня, у другому — [д] є частиною префікса, а [ж] і [з]— частиною кореня.

Звук мови — це звук, що не взаємодіє з іншими звуками у процесі мовлення, так би мовити, «чистий» звук.

Звук мовлення контактує з іншими звуками, впливає на них або зазнає впливу інших звуків: уподібнюється до сусіднього звука, стає нечітким у ненаголошеній позиції, інколи навіть зникає.

У слові «село» ненаголошений звук [ е ] вимовляємо з наближенням до [ и ] — [ се и ло ]. У слові «футбол» глухий звук [ т ] під впливом дзвінкого [ б ] наблизився у вимові до парного [ д ], тому чуємо [ фудбол ].

Отже, саме від місця звуку в слові залежить його вимова. У такій ситуації можемо говорити про звуки мовлення . Варіантів поєднання звуків дуже багато, тому звуків мовлення більше, ніж звуків мови .