Хто автор пісні музикант

0 Comments

“Трохи гризе, що співаю, поки інші воюють” – переможець Голосу країни Михайло Панчишин

У суперфінал “Голосу країни” вийшли двоє військових – Юрій Городецький з 8 ОМБр ім. Лицарів Зимового походу, і Михайло Панчишин – ветеран з Львівщини, який воював у 242-му окремому батальйоні 241-ї бригади.

“Хто б не виграв сьогодні, переможе ЗСУ”, – говорили на сцені.

За результатами глядацького голосування переміг 25-річний Михайло Панчишин. Музикант за професією і кухар-кондитер за освітою.

На початку вторгнення він був у складі ТРО Києва. Вивозив людей з Ірпеня та Бучі. Навесні 2022-го у складі ЗСУ воював у Бахмуті. Там отримав поранення.

Переможну пісню “Невідомий герой” він написав і присвятив українським військовим.

Про музику, яка стала його терапією, тренера Артема Пивоварова, бої під Бахмутом та як не зміг вистрелити у росіянина, Михайло Панчишин розповів в інтерв’ю ВВС Україна.

“Відчув відповідальність, що я – голос країни”

Автор фото, Голос країни\arthur_aleksanian

ВВС: Коли ви почули на сцені своє ім’я, що ви перемогли у “Голосі країни” – як це було? Що ви відчули?

Михайло Панчишин: У мене відразу такий ком у горлі, стало на плач пробивати. Мене тоді Артем Пивоваров взяв за голову. Звичайно, було приємно, що вибрали мене. Вдячний людям. Я відчув певну відповідальність за те, що тепер я – голос країни.

ВВС: Що ви найперше зробили після перемоги?

Михайло Панчишин: У мене були проблеми з голосовими зв’язками, я не пив газованих напоїв. І перше, що я зробив – випив газований напій разом з іншими учасниками “Голосу країни”. Нас приїхали підтримати ті учасники, які ще на “сліпих” вилетіли. І ми з ними чуть посиділи, буквально годинку. Я зразу ліг спати, тому що в нас на шосту ранку був “Сніданок з 1+1”. Треба з’являтися свіжим на ефірах. А так хотілося подивитися у телефоні, хто там мені пише. Мене стільки людей привітали.

ВВС: Яким був тренером Артем Пивоваров, не занадто жорстким для вас?

Михайло Панчишин: Він був чудовим тренером. Став найкращим другом, братом. Ми з ним навіть в переписках говорили: “братику, це любов, це любов”. Я не знаю, як ми знайшлися. Він щодня мені дзвонив, писав, цікавився. Він вклав у мене стільки енергії, що це просто капець.

Автор фото, Голос країни\arthur_aleksanian

Наставником Михайла Панчишина був співак Артем Пивоваров

“Музика мене витягла”

ВВС: На сліпих прослуховуваннях зазвичай обирають відомі пісні, щоб змусити суддів повернутися. Ви співали авторську пісню “Невідомий герой”. Розкажіть історію цієї пісні.

Михайло Панчишин: Все це почалося ще з Бахмута – коли ми були під обстрілами. Бачили, як наші хлопці гинуть. І так шкода було, що про деяких з них не дізнаються. І я, як співак, пообіцяв, що маю щось зробити. Ці слова закладалися в окопі.

Після поранення мені було погано. Мої хлопці поїхали на харківський напрямок воювати, а я лежу. Так сіро було, нічого не хотілося. Музика мене витягла.

Коли солдат виходить з окопу, його потрібно чимось займати. Мої друзі мене підтримали. Запропонували писати музику. Мій друг, саунд-продюсер Дмитро, запропонував зробити цю пісню.

Я дякую всім, що мене так підтримали. Це мене і витягло. Замість того, щоб лежати і думати про погане, створював музику для наших хлопців, яка зараз їм дуже залітає.

Я не прийшов у проєкт обертати крісла чи розказувати, в яких я був боях. Я знаю, що хлопці з десятьма контузіями воюють. Я бачив такі подвиги наших хлопців. І от про це мені хотілося розказати піснею.

ВВС: Музика була для вас терапією?

Михайло Панчишин: Так. І гарно працює наш реабілітаційний центр у Миргороді – ванночки всякі там, масажі. Але коли виходиш звідти, то трошечки тебе перекошує від побаченого. Коли ти потрапляєш у цивільне життя, треба вже якось самому знаходити, ловити моменти щастя.

А яке щастя, коли хлопці воюють, а ти сидиш тут? Тому ця пісня і цей альбом стали тим, що мене змусило зрозуміти, що я тут не дарма. Що я солдат і далі служу українському народу. Отак вона мене витягнула. З’явилася ціль.

Не зміг вистрелити у росіянина

Автор фото, скриншот з відео телеканалу 1+1 Україна

ВВС: Розкажіть про вашу участь у боях. Ви були у Бучі та в Ірпені. У Бахмуті. Яку роль виконували? Який найсильніший ваш спогад з тих днів?

Михайло Панчишин: В Ірпені і в Бучі ми були у ТРО і мали допомагати евакуйовувати цивільних. Не брали участі в боях. Вивозили поранених, загиблих.

Це дало таку злість…І тоді деякі хлопці з нашої роти почали вирішувати, що треба йти в бій. Ми підписали рапорти, що хочемо в ЗСУ, хочемо на фронт.

У травні 2022 поїхали у Бахмут, Харків, знову Бахмут. Моя роль була – гранатометник. Але війна така штука, що я наче приїхав з РПГ стріляти, а на місці все мінялося.

Я не високого зросту, метр сімдесят, і мені було простіше пересуватися в окопах. Бо високим хлопцям тяжко згинатися. Буває так, що ти по сім днів не знімаєш броніка, каску. Це важко. Я іноді розвідував – на лівий окоп забігав, на правий. Виносив пораненого, відстрілювався.

Якось росіяни почали прориватися до нас. Це було біля Миронівки, Воздвиженки. За двадцять вісім кілометрів приблизно під Бахмутом

Вони просто подавляли нас вогнем. Це я розказую про перший випадок, як ми знищили ворога. І от я йду розвідувати. Переді мною – мій побратим Жога. Я його прикриваю і дивлюся на верхній окоп, щоб зверху ніхто не забігав. Прикриваю і бачу – хоп, голова росіянина вилазить.

Я такий націлився на нього, але як це – вбити людину? І поки я думав, минуло десь три секунди, але ніби ціле життя пройшло. У цей час мій побратим дивиться на мене, вистрибує з окопу і стріляє у росіянина. Я тоді зрозумів: “Ох, оце вже починається війна, це вже реальне життя”. І тоді почався 14-годинний бій.

Яку я роль відігравав на війні? А там же було все перемішано. Лежить РПГ? Вистрілив з РПГ. Нас вчили на всьому. Поклали кулемета? З кулемета трошечки насипали. Там поранило нашого кулеметника? Хлопець, який заряджав патрони, побіг знімати його позицію. Снайпера немає? Хтось узяв снайперську гвинтівку. Як могли – так і воювали.

У травні отримав поранення біля Бахмута.

ВВС: Ви отримали контузію, травму вуха. Ці травми не заважали під час конкурсу вам співати?

Михайло Панчишин: У мене є постійний такий фоновий біль. Перший час, перші пів року після контузії бувало таке, що пишу музику – і раптово відключається слух. Буває таке, що говорю, а мій голос супроводжується свистом в голові.

Або коли біжиш, починаєш непритомніти. Коли різко встаю, починає в голові колоти. Тому я став повільнішим, стриманішим. Зараз почуваюся краще. Просто контузія – це така штука… Кажуть, скільки в тебе там контузій? Ну, як ти порахуєш, коли воно прилітає і прилітає. І кожен розрив біля тебе, оці хвилі – ці мікроструси.

Автор фото, скриншот з відео телеканалу 1+1 Україна

Місяці пекла у ВЛК

BBC: Як ви проходили ВЛК? Як вас відпустили з армії?

Михайло Панчишин: Це були кола пекла, якщо чесно. МРТ показало, що є травма, але це ж бюрократія. Потрібно кожен папірець мати. Один загубиш – і вже не доведеш, що ти служив.

На це пішли місяці. Коли вторгнення почалося, я був прописаний у Львові, а пішов у військкомат у Києві. І вже при звільненні я приїжджаю в Київ, а мені кажуть, що їдь за місцем прописки. Я за місцем прописки приїжджаю, а там кажуть, у нас тут вас немає на обліку. Доводилося багато їздити туди-сюди.

BBC: На “Голосі країни” ви говорили, що співаєте за тих, хто зараз воює. Як ви вважаєте, розважальний контент, розважальні шоу під час війни робити доречно?

Михайло Панчишин: Я б не сказав, що воно розважальне. Ми зробили добру справу. Гроші з голосування пішли на благодійність. Я розіграю кубок, кошти підуть на благодійність. Я думаю, це блага ціль, а не розважання людей. Ми прославляли українську культуру.

(Кошти, отримані під час голосування, спрямують на закупівлю обладнання для реабілітаційного центру “Незламні” – Ред.)

BBC: Як за вас вболівали побратими, які зараз воюють? Вони надсилали з окопів слова підтримки?

Михайло Панчишин: Підтримували. Мені було приємно, коли писали: “дякую”, “ти молодець”. Дуже.

“Мене питають, а де ти там воював?”

Автор фото, Голос країни\arthur_aleksanian

BBC: Вас не гризло сумління, що от вони там, а ви у Польщі співаєте?

Михайло Панчишин: Після виходу з армії я мав лише благодійні виступи. Жодного разу я з тих концертів не заробив, все віддавав на збори. Багато госпіталів об’їздив, бо тільки сам з госпіталю вийшов. Коли в госпіталь приїжджаю, то спершу думають, що то за хлопець співає?

Потім, коли кажуть, що це переможець “Х-фактора”. І вони зразу питають: “А де ти там воював?”. Я кажу – там і там. І мені говорять – я теж там був. Хлопці радо приймали. Типу свій прийшов – поспілкувалися, поспівали разом. Я так співати й не дуже хотів. Аби підтримати хлопців.

Так, гризло трохи.

BBC: “Голос країни” знімали у Польщі. Розкажіть, як ви перетинали кордон?

Михайло Панчишин: У мене є посвідчення, що я вже відслужив. У мене у військовому квитку є бойове завдання, яке я пройшов, є печатка про поранення. І все – питань нема. Хлопець служив, хлопець був. Звільнений, то звільнений.

Автор фото, facebook.com/goloskrainy

Переможця проєкту обрали глядачі шляхом голосування

Про росіян у “Голосі країни”

BBC: В історії конкурсу “Голос країни” були різні тренери, різні наставники. Були ті, хто зараз підтримує Росію, – це співак Стас П’єха, співачка Валерія. Колись це шоу було таким – багато російської музики, російські тренери. Зараз все інакше. Що ви про це думаєте?

Михайло Панчишин: Я про них навіть не задумався. У мене одна мета, одна ціль – щоб наші хлопці повернулися живими. Я вдячний тим, хто лишився тут і робить українську музику, хто підтримує, хто долучається до зборів. А про них я навіть думати не хочу. Я дякую тим, хто щось робить. А про тих, хто не робить – навіщо про них думати? Вони свою долю самі обирають.

BBC: У “Х-факторі” якісь пісні ви співали українською, якісь російською. А як зараз ви ставитесь до російських музикантів, музики? Є частина російських музикантів, які виступають проти війни, кажуть, що підтримують Україну, дають концерти у Європі. На них навіть часом українці ходять.

Михайло Панчишин: Головне, щоб ці артисти, які підтримують України, щоб ділом це робили. Наприклад, нашим хлопцям потрібні дрони. Хай нам на дрони дають, на машини, щоб ми мали чим воювати. Нехай там не розказують, що вони за Україну – хай роблять справу. А ми вже подивимося.

Автор фото, Голос країни\arthur_aleksanian

“На війні потрібен ККД”

BBC: Ви перемогли в “Голосі країни”. Що тепер? Що ви будете робити після цієї перемоги?

Михайло Панчишин: Я в шоці. Буду робити те, що почав. Тепер у мене з’явилася аудиторія. Буду прославляти наших хлопців, буду допомагати зі зборами. Ще хочу, щоб коли хлопці верталися, бо я сам це пережив, щоб чимось їх зацікавлювати. Хочу донести до кожної сім’ї, щоб вони витягнули хлопців так само, як колись з цього стану витягли мене.

Бо хлопці повернуться, і буде багато таких, що не зможуть знайти собі місця у житті. І я хочу після перемоги нести цей меседж: займайте людину якоюсь справою.

Раз уже я став “голосом країни”, голосом невідомих героїв, буду відповідально ставитися до того, що люди мене вибрали. Ще більше пісень випущу. У мене вже розписані концерти по фронту. І будемо їхати з волонтерською допомогою. Буду менше лінуватися (сміється). Бо на мені є відповідальність.

BBC: Є митці, письменники, музиканти, які, воюють. А є ті, які їздять з турами, збирають донати. Виходить, що хтось робить вибір воювати – а хтось ні. Це чутливе і дражливе питання. Про це зазвичай не говорять. Є звинувачення. Доходить до хейту і в соцмережах, і в розмовах. Що ви про це думаєте?

Михайло Панчишин: Я думаю, що на війні потрібен ККД (коефіцієнт корисної дії – Ред.). Якщо вони там (на концертах – Ред.) принесуть більший коефіцієнт корисної дії, нехай роблять так. Якщо в окопі корисної дії не зроблять ніякої…У нас були випадки, що людина втекла з поля бою, а ми думали, що він загинув. А треба ж тіло знайти, щоб сім’я виплати отримала. І ми ще дві години бігали, його шукали. Хтось через це отримав контузію, один чоловік інфаркт переніс, шукаючи його. А він втік, не сказавши нічого. Тобто краще зразу бути корисним там, де людина може зробити максимально.

«Я кайфую від того, що роблю. А орки бісяться» – автор хіта «Байрактар» Тарас Боровок

Український кадровий військовий, підполковник ЗСУ Тарас Боровок, відомий як автор пісні про турецький безпілотник «Байрактар», вирушив у тур сходом України. У прифронтових містах та на «нулі» музикант даватиме імпровізовані концерти для бійців.

Цими днями у Сухопутних військах України презентували кліп на його нову пісню, присвячену американській артилерійській ракетній системі HIMARS. Усього за час повномасштабної війни у нього народилося близько трьох десятків пісень, розповів Радіо Свобода Тарас Боровок.

З чого все починалося, чому це так важливо для нього та що музикант і військовий робитиме після війни – він розповів Радіо Свобода.

– Тарасе, як ви стали кадровим військовим, як потрапили в шоу-бізнес і як знову опинилися в армії?

– З 1988 року по 2006-й я служив в армії, тобто був кадровим військовим. Суворовське училище, Військова академія і так далі. Останнє місце служби – журнал «Військо України», але тоді якраз було тотальне скорочення української армії, і я під нього потрапив. Отож останні 15 років я був кіносценаристом, телепродюсером, телеведучим, займався продакшном – ким тільки не був. А 24 лютого нинішнього року, з самого ранку підписав контракт зі Збройними силами України.

«Орки» 5 мільярдів щороку вкидають в антиукраїнську пропаганду, переважно спрямовану на мілітарну складову

Скажу чесно: ще за декілька місяців до війни я зв’язувався зі своїми друзями, побратимами й командуванням. І ми обговорювали це питання – про те, що у нас пропаганда, зокрема воєнна пропаганда, просто відсутня. А це ж важливий елемент! «Орки» 5 мільярдів щороку вкидають в антиукраїнську пропаганду, переважно спрямовану на мілітарну складову. Зараз, з початком повномасштабної війни, вони фактично подвоїли цей бюджет. А у нас все це на низькому рівні. І от ми тоді думали: «Давай піднімати, давай піднімати…». І тоді мій нинішній командир каже: «А давай, повертайся в армію». І от я «псіханув» і вернувся. Бачте, працюємо.

– Яка ваша місія зараз?

– Зараз я служу в Командуванні Сухопутних військ України. Місія нашого відділу – не тільки інформувати, протидіяти, моніторити, але й морально підтримати тих, хто в госпіталях, тих, хто на «нулі». Зараз я такий невеликий гастрольний турчик – в одній особі. Буду співати свої пісні, веселити хлопців, підіймати настрій і трошки відволікати їх від війни.

Не лише «Байрактар» і «Ой у лузі червона калина». Що українці слухають та співають у час війни з Росією

– Розкажіть, як був написаний «Байрактар»? Скільки усього пісень уже маєте?

«Байрактар» – це перша пісня, а от «Хаймарс», яка вийшла цими днями, – це 26-а. Пісні – це одне із завдань, які я виконую. Загалом я займаюся контентом: десь треба текст начитати, десь підмонтувати, десь ще щось. Одне із завдань було 28 лютого – «щось про «Байрактар». Це міг бути пост, віршик чи ще щось. Але я сів і за 15 хвилин написав цю пісню. За годину зробив фонограму. Коли ми її 1 березня виклали, навіть без кліпу, – ми зрозуміли, що це затребувано. У нас на сторінці Сухопутних військ було підписників 30 тисяч, а через два тижні стало 830 тисяч. І ми зрозуміли, що це дуже дієвий інструмент для підтягування аудиторії, для привернення її уваги.

Одне із завдань було 28 лютого – «щось про «Байрактар». Це міг бути пост, віршик чи ще щось. Але я сів і за 15 хвилин написав цю пісню

Воно виконує функцію заспокійливу, розважальну і разом з тим притягує аудиторію до офіційних інформаційних джерел, зокрема наших, військових. «Байрактар» – це був пробний камінець. Ніхто не знав, як це сприйметься.

«Байрактар» посідає другу сходинку в моєму особистому рейтингу пісень, написаних мною за час війни. Є одна пісня, яку я вважаю кращою, – це пісня «Я щасливий». Це – з тих пісень, які здаються такими, що краще ти вже ніколи не напишеш. Відгуків теж багато, хоча не так, як на «Байрактар». Мені мої земляки з Вінниччини навіть сказали, що цю пісню крутили на місцевому телебаченні щодванадцять годин разом з гімном. Це так зворушливо!

– Вам завжди так легко писалося? Пісня – за 15 хвилин?

– Це хобі. Скільки себе пам’ятаю, я пишу пісні. У мене їх сотні. Якісь – фіксую, якісь – не фіксую. Але ніколи це не було моєю професійною діяльністю, тим, що б мене годувало. Завжди казав: я фіксую пісні, я цим не заробляю.

Але я справді цим живу. В голові постійно крутяться якісь мелодії, тексти, які я розгортаю в пісні чи кладу на поличку. Зараз хобі стало моєю основною діяльністю. Я кайфую від того, що роблю. А орки бісяться, коли виходить нова пісня. Це – мої інформаційні ляпаси. Хай бісяться.

Друг каже: у тебе в піснях хронологічно зафіксовані всі події цієї війни. Якщо зібрати пісню за піснею, можна зробити документалку

Ніколи не писав пісень про війну, от тільки зараз, з 24 лютого, починаючи з «Байрактару». Зовнішні умови диктують лінію поведінки. Цікаве спостереження мого друга. Каже: у тебе в піснях хронологічно зафіксовані всі події цієї війни. Якщо зібрати пісню за піснею, можна зробити документалку.

– Тобто це ваш пісенний щоденник?

– Так. І я його буду продовжувати. Зараз інформаційне поле наскільки насичене подіями, що життя саме підкидає теми нових пісень.

Пісні – це некомерційний проєкт? Чи вони десь заробляють гроші?

– Загалом некомерційний. Та є пісня, яку ми заспівали з Елізабет Шеттнер. Вона запропонувала поєднати свою пісню і мій «Байрактар». Я скинув наспіваний вокал, і вона знайшла модного діджея, який зробив мегакруте аранжування. Ми поділили: англомовна версія – Елізабет, а франкомовна – моя. То її – заробляє. Те, що їй ютуб-канал приносить, – вона всі ці гроші пересилає на Україну. У мене немонетизований ютуб-канал.

«Кажуть, що війна – це не наука, а мистецтво». Історії трьох бійців-митців, які боронять Україну

– Ваші пісні – для кого вони? Для цивільних, для військових? І чи знають їх у світі?

– Вони для всіх. Згадайте перші дні війни, ті дні лютого, коли люди були розгублені. Інформаційні годівнички, до яких вони звикли ходити, призупинили свою діяльність, вони не мали джерел інформації, вони не могли нічого коментувати. Військові джерела на той момент були єдині доступні й правдиві. Те джерело, яке наповнювали ми, – сторінка Сухопутних військ України. Але ми хотіли не тільки надати інформацію, а й розважити, заспокоїти суспільство.

Звичайно, це розраховано і на військових, на тих, хто на «нулі». Можливо, у них немає доступу до інтернету, але так чи інакше вони отримують інформацію. І ці пісні доходять і до них.

Що ж до закордону – «Байрактар»! Його переспівали в Америці, три команди – у Польщі, це тільки ті, що зверталися за дозволом, шведи, фіни, канадці, італійці, французи. Одним словом, багато країн. Мені це дуже приємно. Адже потім журналісти їхніх видань зв’язуються і кажуть: «У нас ця пісня лунає!»…

– Окрім пісень, ви щось ще пишете?

– Сценарії. Фільми «Свінгери», «Свінгери-2», «Шляхетні волоцюги», «Інший Франко» – автор сценаріїв. Співавтор – Дмитро Наумов. Плюс у нас свій власний телевізійний продакшн. Проєкт «Дитляндія», наприклад, – 12 серій про дітей з особливими потребами. Першими ми зробили анімаційний фільм про дівчинку на візочку. Потім – зробили перший український мультсеріал, який поки не виходив, лежить на полиці. Написали дитячу книгу у віршах «Кузюка». Це все – у співавторстві. Що стосується пісень – це суто моє.

– Якщо повернутися у 2014 рік, рік початку війни з Росією. Тоді у вас не було такого поруху – повернутися в армію?

– Був. Більше того – мені зателефонували з військкомату, сказали: «Вам треба повістка чи ви прийдете самі?». Казав: «Не треба, прийду». Скажу чесно: тоді у мене були досить змішані почуття. Я розумів, що таке держава, що таке її кордони, але не міг збагнути, чому молоді, здорові хлопці з Донецька й Луганська масово тікають до Києва і Львова, а львів’яни й кияни їдуть захищати їхній дім, маленьку батьківщину.

Не міг збагнути, чому молоді, здорові хлопці з Донецька й Луганська масово тікають до Києва і Львова, а львів’яни й кияни їдуть захищати їхній дім

Але 2014 року я не пройшов комісію у військкоматі. Я б і зараз її не пройшов, але я дуже-дуже попросився…

– А звідки ви самі родом?

– Село Станіславчик, під Жмеринкою, Вінниччина. Я – звичайний селюк. І отам у селі ми ходили – у нас була музична школа й духовий оркестр. У мене чотири класи – труба. А все решта – це те, що я набував сам: гітара, ударні, самоосвіта. З дечим мені допомагають друзі, професіонали.

– Можна трішки про вашу родину? Підтримує сім’я ваше захоплення?

– Так. Мій 6-річний син напам’ять знає всі мої пісні. Навіть я сам напам’ять їх всі не знаю, частину – виконую з аркуша. Син обов’язково відстежує, ставить запитання. Існує такий сімейний фан-клуб.

Побачив таку тезу: «Розмовляти російською мовою зараз в Україні – це ознака низького інтелекту». Я згоден.

До речі, я завжди говорив у побуті українською. Дружина моя – російськомовна, син відповідно – теж. Але в один день, 24 лютого 2022 року, вони обоє перейшли на українську. Тепер у нас – винятково україномовна родина.

Десь я побачив таку тезу. Вона непопулярна, можливо, мене заплюють, але я її озвучу: «Розмовляти російською мовою зараз в Україні – це ознака низького інтелекту». Я згоден. Перше: якщо людина після подій 2014 року й лютого цього року не усвідомила, чому треба в Україні говорити українською. І друге: якщо людина за ці роки не спромоглася навчитися говорити українською.

«Мають любов до життя». Як данський музикант у Запоріжжі допомагає дітям з окупації

– Коли для вас закінчиться війна? Ви повернетесь у цивільне життя, в шоу-біз?

– Важко відповісти, все буде залежати від ситуації. Дай Боже, щоб ми дожили до кінця війни, до нашої Перемоги. А там побачимо. Якщо вдасться створити якийсь досі неіснуючий департамент аудіовізуального контенту Міністерства оборони України, то я згоден би був працювати з тим, у чому я професіонал.

Зараз ми всі – українці. Відчувається єдність духу, одне коріння – що в Києві, що на Вінниччині, що у Львові. Що побажати нам? Віри у те, що ми переможемо. Віра підтримує й окриляє. І друге – об’єктивних причин для гарного настрою.

У Львові встановили світовий рекорд із наймасовішого виконання пісні «Ой, у лузі червона калина»

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.

Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.

«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.

Spotify назвав найкращих виконавців та найпопулярніші пісні 2022

Третій рік поспіль найбільш прослуховуваним артистом у Spotify є пуерто-риканський репер Bad Bunny.

Стрімінговий сервіс Spotify підбив підсумки року і назвав найбільш прослуховуваних артистів, найбільш “вірусних” виконавців, найкращі пісні та альбоми. Рейтинг базується на кількостях прослуховувань всередині сервісу.

Найбільш прослуховувані артисти 2022

Рейтинг відкрив Bad Bunny – пуерто-риканський репер, співак, автор пісень і актор. Місце найпопулярнішого артиста за версією Spotify він займає з 2020 року.

Разом з ним в топ увійшла Тейлор Свіфт. Вона стала не тільки другою найпопулярнішою артисткою року в світі, але і кращою артисткою в Австралії, Великобританії, Ірландії, Малайзії, на Філіппінах, в Новій Зеландії, в Катарі, Словенії та Сінгапурі. На третьому місці – Drake, на четвертому – The Weeknd, замикає п’ятірку лідерів K-pop група BTS.

Найпопулярніші артисти 2022

Найбільш “вірусними” артистами були ті, чия музика найчастіше викладалася на платформах через Spotify. Реліз Тейлор Свіфт “Midnights” підняв артистку на перше місце. На другому – The Weeknd, потім – Bad Bunny. Четверте та п’яте місця – BTS та Лана Дель Рей відповідно.

Найпопулярніші артисти 2022 / newsroom.spotify.com

Найкращі пісні 2022

“As It Was” від Гаррі Стайлса займає перше місце в рейтингу Spotify. На другому місці розташувався трек британської інді-рок-групи Glass Animals “Heat Waves”. The Kid LAROI і його пісня “STAY” стала третьою за популярністю піснею року. “Me Porto Bonito” і “Tití Me Pregunto” – четверте і п’яте місця відповідно.

Найкращі пісні 2022 / newsroom.spotify.com

Найпопулярніші альбоми 2022

Лідером став альбом Bad Bunny “Un Verano Sin ti”. “House” Гаррі Стайлса на другому місці. На третьому – дебютний альбом Олівії Родріго “SOUR”.