Туберкульоз (ТБ)

Туберкульоз (ТБ) — це інфекційне захворювання, яке викликається кислотостійкими мікобактеріями з групи Mycobacterium tuberculosis complex — M. tuberculosis, M. bovis i M. africanum. Патомеханізм інфекційного процесу: вдихання мікобактерій → фагоцитоз макрофагами → розмноження всередині макрофага → розпад макрофага та інфікування наступних клітин → утворення туберкульозної гранульоми (містить, у т. ч. епітеліоїдні клітини та гігантські клітини Лангерганса), яка оточує зруйновані клітини (вогнища казеозного некрозу). Паралельно розвивається імунологічна відповідь за участю Th1 CD4 + лімфоцитів (Т-хелперів 1), які активують макрофаги (у т. ч. опосередковано через гамма-інтерферон [ІФН-γ]). Ушкодження можуть загоюватися самостійно, шляхом фіброзу. У осіб з порушенням клітинного імунітету спостерігається виділення розріджених казеозних мас, надзвичайно інтенсивне розмноження збудника і утворення порожнин. Допоки розвинеться специфічна імунологічна відповідь, макрофаги, наповнені фагоцитованими мікобактеріями, можуть через лімфатичну систему потрапляти у кров і викликати бактеріємію. У такий спосіб мікобактерії потрапляють до багатьох органів, але затримуються лише у місцях з добрими для їх росту умовами. Мікобактерії тривалий час можуть залишатись в організмі людини (латентна туберкульозна інфекція) і, навіть, через багато років спричинити ТБ легень або позалегеневий ТБ.

Групи підвищеного ризику інфікування мікобактерією туберкульозу (МБТ) або розвитку захворювання після інфікування: ВІЛ-інфіковані; особи, які нещодавно перебували в контакті з хворими, які виділяють МБТ, що підтверджено при мікроскопії мазка; особи з «мінімальними» змінами у легенях (що візуалізуються при РГ грудної клітки); хворі на алкоголізм; наркомани; безпритульні; імігранти з регіонів з високою захворюваністю на ТБ; особи з імунодефіцитними станами (у т. ч. внаслідок імуносупресивного лікування); особи, які вживають інгібітори ФНП або інші біологічні ЛЗ з імуносупресивною дією; курці або тютюнопаління в анамнезі(незначне підвищення ризику захворіти); особи з ІМТ ≤20 кг/м 2 .

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ТИПОВИЙ ПЕРЕБІГ

Загальносистемні симптоми (можуть з’являтися, незалежно від локалізації патологічних змін): підвищення температури тіла, втрата апетиту, зниження маси тіла, нічне потовиділення, погане самопочуття. Аналіз крові: зазвичай результат в нормі, іноді лейкопенія або лейкоцитоз, анемія, пришвидшена ШОЕ, інколи — гіпонатріємія і гіперкальціємія.

Туберкульоз легень

1. Суб’єктивні симптоми: хронічний кашель (спочатку сухий, у подальшому — вологий з відхаркуванням слизистого або гнійного секрету), інколи — кровохаркання, при деяких формах (зокрема при казеозній пневмонії, міліарному ТБ легень або фіброзно-кавернозному ТБ) може розвинутись дихальна недостатність.

2. Об’єктивні симптоми: у хворих із занедбаними змінами прояви, характерні для інфільтрату або каверн у легенях.

3. Допоміжні дослідження:

1) РГ грудної клітки — при первинному ТБ (захворювання безпосередньо після інфікування) спостерігається консолідація, найчастіше у середніх і нижніх ділянках легеневих полів, збільшення прикореневих та паратрахеальних лімфатичних вузлів. При вторинному ТБ консолідація (різного ступеня інтенсивності; на занедбаних стадіях — часто каверни, що мають вигляд просвітлень, обмежених тіньовою обвідкою), найчастіше, у верхівкових і задніх сегментах верхніх долей легень, а також у верхніх сегментах нижніх долей. Інколи інфільтративні зміни мають вигляд тіней округлої форми, що формуються внаслідок інкапсуляції казеозних мас (так звана, туберкульома або казеома), при імуносупресивних станах можуть спостерігатися нетипові зміни.

2) бактеріологічні дослідження;

3) туберкулінова проба — внутрішньошкірне введення туберкуліну, оцінка діаметру інфільтрату через 48–72 год; позитивна проба (папула ≥5 мм) свідчить про інфікування ТБ (не дозволяє віддиференціювати інфікування та захворювання), може також спостерігатись після вакцинації БЦЖ, інколи після контакту з нетуберкульозними мікобактеріями;

4) тести, що базуються на виділенні лімфоцитами інтерферону γ (IGRA) — більш специфічні, ніж туберкулінова проба, вакцинація БЦЖ не впливає на результат.

4. Окремі форми туберкульозу легень

1) міліарний ТБ — наслідок дисемінації збудника ТБ через кров. Клінічний перебіг важкий, з високою гарячкою і вираженою задишкою. При РГ грудної клітки — дрібновузликові зміни, подібні до зерен проса (перші 2–3 дні після дисемінації зміни при РГ можуть не виявлятися). Часто спостерігаються гепато- і спленомегалія, а також зміни в кістковому мозку, очному дні і ЦНС.

2) казеозне запалення легень — переважають симптоми токсемії з високою гарячкою гектичного характеру і вираженою задишкою, часто спостерігається кровохаркання. При мікроскопічному дослідженні мазка мокротиння — значна кількість паличок ТБ.

3) фібринозно-кавернозний ТБ — розвивається у випадку пізно діагностованого або погано лікованого ТБ. Зазвичай, хворі виділяють велику кількість мікобактерій, часто резистентних до протитуберкульозних ЛЗ. У кавернах може розвиватися бактерійна і грибкова інфекція.

Позалегеневий туберкульоз

1. ТБ плеври: зазвичай розвивається через кілька місяців після первинного інфікування. Спостерігається гарячка, сухий кашель, інколи — задишка і біль у грудній клітці плеврального характеру. Рідина у плевральній порожнині, зазвичай однобічна, з великою кількістю клітин (спочатку переважають нейтрофіли, потім лімфоцити) і високим вмістом білку та підвищеною активністю аденозин-дезамінази. У ≈30 % випадків позитивне дослідження рідини на наявність МТБ.

2. ТБ лімфатичних вузлів: спостерігається, найчастіше, у дітей та осіб молодого віку. Лімфовузли (в основному, передньошийні, задньошийні та надключичні, рідко — пахові і пахвинні ) на початку — збільшені, щільні, не болючі, шкіра над ними не змінена; з часом розм’якшуються, утворюються нориці. У ≈50 % випадків наявні також зміни у легенях.

3. ТБ сечостатевої системи: переважають локальні симптоми (часте сечовипускання або біль під час сечовипускання), часто приховані. У жінок ураження статевої системи може проявлятися болем у тазовій ділянці і розладами менструального циклу; захворювання може привести до безпліддя. У чоловіків може розвинутися туберкульозний простатит або епідидиміт.

4. ТБ кісток і суглобів: в країнах з низькою поширеністю ТБ, переважно в осіб похилого віку, зазвичай має тривалий латентний період. Основні симптоми: біль, набряк та обмеження рухів у суглобі. Переважно уражає грудний, поперековий та крижовий відділи хребта, також може спостерігатись ураження великих суглобів.

5. ТБ ЦНС: спостерігається, частіше, у дітей у формі туберкульозного менінгіту або туберкульоми. Запалення розвивається, в основному, на основі мозку і приводить до ушкодження черепно-мозкових нервів і порушень ліквородинаміки. Симптоми: сонливість, головний біль, нудота, блювання, ригідність потилиці, часто спостерігаються парези, пірамідальні та мозочкові симптоми; порушення свідомості та судоми.

6. ТБ травної системи: спостерігається рідко. ТБ шлунку і кишківника проявляється субфебрилітетом, схудненням, діареєю, блюванням, болем у животі. Інколи — симптоми апендициту або кишкової непрохідності.

7. Інші форми позалегеневого ТБ: перикарда, шкіри, великих судин або кісткового мозку — спостерігаються дуже рідко, однак пам’ятайте про те, що ТБ може уражати кожний орган.

Завжди намагайтеся отримати бактеріологічне підтвердження →розд. 28.1.1.

У хворих з підозрою на ТБ легень проводиться ≥3-разове (≥1 раз рано натще) дослідження харкотиння — мікроскопію мазка і культивування на щільному та рідкому середовищі (якщо хворий не відкашлює харкотиння → індукція харкотиння гіпертонічним розчином NaCl), а у пацієнтів із високою ймовірністю ТБ — бронхоскопія з метою забору змивів для бактеріологічного дослідження (призначте дослідження харкотиння, викашляного після бронхоскопії). Проведіть бактеріологічне дослідження на наявність ТБ (зокрема культивування) та гістологічне дослідження біоптату з кожної підозрюваної зміни. У хворих із високою клінічною підозрою на ТБ розпочинайте протитуберкульозну терапію, незважаючи на результат вищевказаних досліджень. Негативні результати посівів не виключать ТБ і на їх основі не слід припиняти лікування.

Діагностичні критерії ТБ без бактеріологічного підтвердження:

1) негативні результати усіх бактеріологічних досліджень (слід отримати відповідний матеріал для бактеріологічного дослідження, з використанням доступних методів, таких як індукція мокротиння, бронхоскопія, забір промивних вод шлунка);

2) результати променевої діагностики, що вказують на ТБ (виконайте КТВР — типові для міліарного туберкульозу характерні дифузні позачасточкові вузлики, та/або внутрішньочасточкові вузлики, що створюють картину «дерева в бруньках», дрібні каверни);

3) немає покращення після спроби лікування антибіотиком широкого спектру (уникайте фторхінолонів, оскільки ці препарати проявляють активність щодо M. tuberculosis, і можуть викликати тимчасове покращення у пацієнтів з туберкульозом).

Диференційну діагностику з ТБ потрібно проводити у кожному випадку змін на РГ грудної клітки, навіть, якщо вони не є типовими для ТБ. Запідозрити ТБ слід у хворих, у яких кашель з виділенням гнійного харкотиння утримується ≥3 тиж., у хворих на пневмонію, яка не піддається стандартному лікуванню, особливо, якщо при РГ виявляються каверни, або переважає рідина у плевральній порожнині. Виключити ТБ слід у випадках: лихоманки неясної етіології, лімфаденопатії, стерильної піурії, затяжного перебігу менінгіту з ураженням черепно-мозкових нервів, запальних захворювань кишківника (особливо, хвороби Крона), окремих випадках безпліддя у жінок і затяжного перебігу запальних процесів кістково-суглобового апарату.

При позалегеневому ТБ проведіть РГ легень і, якщо це можливо, посіви харкотиння. Позалегеневий матеріал зазвичай містить МБТ у незначній кількості і діагноз часто базується на гістопатологічній картині (коментар: туберкульозоподібні гранульоми можуть спостерігатись при багатьох захворюваннях і не в кожному випадку ТБ виявляють казеозні зміни). Допоміжне значення має тест Xpert MTB/RIF.

У ВІЛ-інфікованих зміни в легенях залежать від ступеня імунодефіциту — у ранній стадії захворювання зміни типові, але в пізній стадії ураження займають нижні і середні відділи легень, та мають дисемінований характер. Каверни утворюються рідко. Туберкулінова проба часто негативна, результат тесту IGRA «невизначений», а позитивні результати прямого дослідження мокротиння зустрічаються рідше (достовірність зростає зі збільшенням кількості проведених досліджень, а особливо, коли матеріалом є індуковане мокротиння чи виділення, зібрані під час бронхоскопії). У цих пацієнтів, окрім посівів мокротиння, необхідно ще виконати посів крові, а також біопсію лімфатичних вузлів та кісткового мозку.

1. Загальні принципи лікування:

1) схеми лікування повинні включати в інтенсивній фазі ≥3-х ЛЗ, а в фазі продовження ≥2-х ЛЗ, до яких є ймовірно чутливими виявлені у хворого МБТ;

2) до схеми лікування, яка виявилася неефективною, ніколи не слід додавати по одному новому препарату;

3) лікування повинно проходити під наглядом, особливо у випадку значної ймовірності недотримання хворим рекомендацій та у випадках, значущих для громадського здоров’я (напр., резистентність до ЛЗ, рецидив захворювання);

4) на початку лікування про кожен випадок туберкульозу має бути повідомлено до санітарно-епідеміологічної станції (захворюваність на ТБ реєструється) ;

5) перед початком лікування визначте активність печінкових ферментів, рівень білірубіну, сечовини, креатиніну і сечової кислоти у сироватці крові, рівень тромбоцитів у крові, у випадку призначення етамбутолу (Е) скеруйте хворого на консультацію до окуліста, слід продумати обстеження на ВІЛ-інфекцію або інші причини імуносупресії, оцініть ймовірність резистентності до ЛЗ та готовність пацієнта до співпраці;

6) проводьте моніторинг небажаних ефектів та взаємодії ЛЗ.

В осіб, які перебувають у тяжкому стані з приводу хвороби, щодо якої є підозра на ТБ, та в осіб з високим ризиком прогресування ТБ (ВІЛ-інфековані, хворі під час терапії анти-ФНП) негайно призначте стандартну терапію 4-ма ЛЗ (не очікуючи на результати мікробіологічних досліджень).

2. Протитуберкульозні препарати:

1) базисні препарати (першого ряду) →табл. 3.15-1;

2) препарати другого ряду (резервні) — рифабутин, рифапентин, етіонамід (ETA), капреоміцин (CAP), циклосерин (CS), парааміносаліцилова кислота (PAS), канаміцин (KM), амікацин, левофлоксацин, моксифлоксацин, гатифлоксацин, лінезолід, клофазимін та ін.

ЛЗ i препарати

Дозування

початкова фаза

фаза продовження

5 мг/кг/добу, макс., 300 мг/добу

5 мг/кг/добу або 10 мг/кг 3 × на тиж., макс. 900 мг/добу

10 мг/кг/добу, макс. 600 мг/добу (450 мг/добу пацієнтам

10 мг/кг/добу або 3 × на тиж. у тій самій дозі

25 мг/кг/добу, зазвичай 1500–2000 мг/добу

не застосовують у фазі продовження

15 мг/кг/добу, зазвичай 1000–1250 мг/добу

як вказано вище

a Ізоніазид і рифампіцин призначають, зазвичай, у формі комбінованого препарату, який містить100 або 150 мг ІNH та 150 або 300 мг RMP.

Усі базисні пероральні препарати призначають 1 × на день, бажано вранці (хоча можна і в інший час доби), за 30 хв до вживання їжі!

3. ГК: абсолютним показанням є тільки гіпокортицизм, що виникає внаслідок туберкульозу наднирників; окрім того, призначають при наведених нижче станах: гострий перикардит (преднізон впродовж 6–12 тиж., початкова доза 60 мг/добу, поступово зменшуйте кожні 2–3 тиж.); менінгоенцефаліт у пацієнтів з порушеннями свідомості та симптомами підвищеного внутрішньочерепного тиску (преднізон впродовж 6–8 тиж., початкова доза 20–40 мг/добу, поступово зменшуйте кожні 2–3 тиж.; при потребі дексаметазон 8–12 мг/добу); туберкульозний перитоніт і ексудативний плеврит з тяжким перебігом (преднізон 20–40 мг/добу впродовж 1–2 тиж.); небезпечна для життя обструкція дихальних шляхів; туберкульоз лімфатичних вузлів із симптомами компресії сусідніх структур; тяжкі реакції гіперчутливості на протитуберкульозні ЛЗ, якщо немає можливості замінити їх іншими препаратами; запальний синдром відновлення імунної системи (СВІС) у ВІЛ-інфікованих пацієнтів (нижче).

4. Лікування нових випадків ТБ:

1) початкова фаза — ріфампіцин (RMP), ізоніазид (INH), піразинамід (PZA) i етамбутол (EMB) впродовж 2 міс.;

2) підтримуюча фаза — RMP i INH впродовж 4 міс. щоденно або 3 × на тиж.

Винятки:

1) підозра на те, що хворий інфікований МБТ, резистентними до ЛЗ →нижче;

2) туберкульозний менінгіт → призначте SM замість EMB і пролонгуйте тривалість підтримуючої фази на 6 міс. та застосуйте ГК;

3) ТБ кісток та суглобів → пролонгуйте фазу продовження;

4) хворі з кавернами і позитивним результатом посіву харкотиння під кінець інтенсивної фази → пролонгуйте фазу продовження на 3 міс.;

5) необхідність застосування іншої, ніж стандартна, схеми лікування:

a) хворі, у яких не можна застосувати PZA у початковій фазі лікування (часто непереносимість в осіб похилого віку та вагітних жінок) → призначте INH, RMP і EMB впродовж перших 2-х міс. та INH і RMP протягом наступних 7-ми міс.;

б) хворі з пошкодженням печінки або після органної трансплантації (→нижче);

в) хворі з протипоказаннями до застосування EMB → можна застосовувати в інтенсивній фазі моксифлоксацин або левофлоксацин (застосування off-label).

У хворих, які потребують пролонгації фази продовження протитуберкульозні ЛЗ застосовують щодня. Усі дози ЛЗ в інтенсивній фазі (56 доз кожного ЛЗ) хворий повинен прийняти протягом ≤3-х міс., а у стандартній фазі продовження (126 доз для кожного ЛЗ) — до 6-ти міс. Усе стандартне лікування (згідно з планом 6 міс.) не може тривати довше ніж 9 міс.

5. Моніторинг побічних реакцій на протитуберкульозні препарати: при появі симптомів, підозрілих на побічну дію ЛЗ, необхідні лабораторні дослідження і консультація окуліста. Основним небажаним ефектом базисної терапії ТБ є ураження печінки; безсимптомне підвищення показників АСТ і АЛТ, яке не перевищує у 5 разів нижню або у 3 рази верхню межу норми (ВМН) не потребує припинення лікування. Більший ріст показників АСТ і/або АЛТ → тимчасово відмініть RMP, INH i PZA. У пацієнтів з підвищеним ризиком ураження печінки слід контролювати активність АЛТ і АСТ в сироватці на 7 і 14 дні лікування, надалі щомісячно до закінчення лікування; у решти хворих раз на місяць. Гепатотоксичні ЛЗ слід однозначно відмінити, якщо активність АЛТ/АСТ у 5 разів перевищує ВМН, а за умови наявності додаткових симптомів з боку ШКТ (жовтяниця, нудота, втрата апетиту, здуття чи болі в животі) — відмінити при перевищенні активності АЛТ/АСТ у 3 рази від ВМН. Якщо показники АСТ і АЛТ зменшаться до значення

6. Моніторинг ефективності лікування: наприкінці інтенсивної фази проведіть мікробіологічне дослідження харкотиння. У разі позитивного результату мікроскопії мазка → повторіть дослідження наприкінці 3-го міс. курсу лікування (інтенсивної фази не продовжуйте). Якщо мікроскопія мазка надалі позитивна → культивування і тести на чутливість до ЛЗ. У фазі продовження слід виконати мікроскопію мазка на початку 5-го та наприкінці 6-го міс. лікування (можете не проводити у пацієнтів з початково негативним результатом дослідження харкотиння). Позитивний результат мікроскопії мазка на 5-й або 6-й міс. свідчить про неефективність лікування. У хворого, який відновлює терапію після перерви , проведіть бактеріоскопічне дослідження і посів харкотиння , молекулярне дослідження і дослідження чутливості до ЛЗ. МРТБ: впродовж усього лікування щомісяця повторюйте бактеріоскопічне дослідження і посів харкотиння; дослідження чутливості до ЛЗ повторіть у випадку позитивного результату посіву харкотиння через 4 міс. від початку лікування. Результати лікування позалегеневого ТБ найчастіше оцінюють на основі клінічного обстеження.

7. Хворі, які раніше проходили лікування ТБ: проведіть швидкий молекулярний тест і виберіть лікування на основі його результату. У хворих, які у зв’язку з тяжким перебігом захворювання вимагають негайного лікування, додайте до ЛЗ, які стандартно застосовують в інтенсивній фазі (INH, RMP, PZA і EMB) фторхінолон (моксифлоксацин або левофлоксацин) та парентеральний ЛЗ. У хворих в тяжкому стані або у разі підозри на резистентність до ЛЗ, додатково призначте ще 1 ЛЗ другої лінії.

8. Лікування резистентного до антимікобактеріальних препаратів ТБ: розрізняють резистентність до одного препарату, мультирезистентність (МР ТБ; multi drug resistance — MDR; збудник стійкий хоча б до INH і RMP), мікобактерії ТБ з розширеною резистентністю — preXDR (збудник стійкий до INH, RMP і фторхінолонів) і мікобактерії ТБ з широкою резистентністю — XDR (збудник додатково резистентний до ≥1 парентерального препарату [аміноглікозиду або капреоміцину]).

1) резистентність до INH → RMP + EMB + PZA впродовж 6–9 міс.; у випадках з поширеними змінами в легенях додатково моксифлоксацин або левофлоксацин впродовж всього часу лікування (після підтвердження чутливості до ЛЗ);

2) резистентність до RMP, МРТБ і РРТБ — групи ЛЗ за ВООЗ:

A — фторхінолони — левофлоксацин, моксифлоксацин, гатифлоксацин (не застосовуйте офлоксацину ані ципрофлоксацину)

B — парентеральні ЛЗ — CAP, канаміцин, амікацин

a) D1 — ізоніазид у високій дозі та EMB

б) D2 — бедакілін і деламанід

в) D3 — PAS, іміпенем з циластином, меропенем, амоксицилін з клавулановою кислотою.

Призначте ≥4-х ймовірно ефективних протитуберкульозних ЛЗ, а також PZA. У кожному випадку ЛЗ з групи A та з групи B, вибрані на основі дослідження чутливості до ЛЗ, і додатково ≥2-х ЛЗ з групи C. Якщо не можна вибрати рекомендовану кількість ЛЗ з груп A, B і C, тоді застосовуються ЛЗ з групи D. Інтенсивна фаза лікування з парентеральним препаратом повинна тривати ≥8 міс., а повний курс лікування ≥20 міс.

9. Лікування ТБ під час вагітності та годування грудьми: призначте стандартне лікування (стрептоміцин протипоказаний). Пацієнтки, яких лікували INH, повинні отримувати піридоксин (25–50 мг/добу). Годування грудьми не протипоказане, а жінки, які годують грудьми, повинні отримувати стандартну терапію(діти, що перебувають виключно на грудному вигодовуванні, матері яких отримують протитуберкульозне лікування, повинні вживати піридоксин у дозі 1–2 мг/кг/добу). Вагітність не є протипоказанням до лікування мультирезистентного ТБ. Якщо цього дозволяє клінічна ситуація, терапію можна розпочати вже після завершення І триместру. Слід уникати парентеральних ЛЗ (мають ототоксичний вплив на плід) та етіонаміду (тератогенний ефект, а також підвищення ризику нудоти та блювання).

10. Пацієнти з нирковою недостатністю: RMP і INH призначайте у стандартних дозах (виводяться, в основному, з жовчю); EMB і PZA призначайте 3 × на тиж. у дозах 15 мг/кг i 25 мг/кг (стосується хворих з кліренсом креатиніну

11. Пацієнти з печінковою недостатністю:

1) без гепатотоксичних ЛЗ — варіанти:

a) EMB і фторхінолон впродовж 18–24 міс. (та SM впродовж перших 2-х міс.);

б) EMB і CS та парентеральний ЛЗ впродовж 18–24 міс.;

2) 1 гепатотоксичний ЛЗ — варіанти:

a) INH, EMB і SM впродовж 2-х міс., у подальшому INH і EMB впродовж 10 міс.;

б) RMP, EMB, фторхінолон або CS та парентеральний ЛЗ впродовж 12–18 міс.;

3) 2 гепатотоксичні ЛЗ — варіанти:

a) INH i RMP впродовж 9 міс. та EMB, який призначають до часу підтвердження чутливості до INH;

б) INH, RMP, EMB i SM впродовж 2 міс., у подальшому INH i RMP впродовж 6 міс.;

в) RMP, PZA, EMB (і в разі необхідності фторхінолон) впродовж 6 міс.

12. Цукровий діабет: переважно стандартна схема лікування. У хворих з діабетичною нефропатією протипоказаними є аміноглікозиди, а у хворих з діабетичною нейропатією — EMB і PAS. Пам’ятайте про взаємодію похідних сульфонілсечовини і RMP та про те, що ETA може індукувати гіпоглікемію.

13. Пацієнти без свідомості: призначайте в/м INH та SM, а також в/в фторхінолони. Пацієнтам, яких годують через гастростому чи шлунковий зонд, можна цим шляхом вводити подрібнені пероральні протитуберкульозні препарати за 2–3 год до прийому їжі, чи після прийому їжі.

14. Особи після трансплантації органу або гемопоетичних клітин: звертайте увагу на взаємодію рифаміцинів (R, рифабутину, рифапентину) з інгібіторами кальциневрину (циклоспорином і такролімусом → збільшіть дозу 3–5-кратно та моніторуйте концентрацію в крові), а також з ГК (→ збільшіть дозу на 50 %).

16. Пацієнти, що отримують інгібітори TNF: якщо ТБ виявлено під час лікування інгібітором TNF — препарат слід відмінити. Відновити прийом інгібіторів TNF можна щонайменше через місяць від початку належної протитуберкульозної терапії, і після підтвердження чутливості мікобактерій до призначених ЛЗ.

Пневмоторакс, емпієма плеври, фіброз плеври, легенева кровотеча, амілоїдоз.

1. Рання діагностика і лікування хворих на ТБ; перша фаза лікування пацієнтів, які виділяють паличку мікобактерію ТБ, проводиться в умовах стаціонару.

2. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій:

1) до моменту виключення діагнозу ТБ або до ерадикації мікобактерій пацієнти повинні залишатися в ізоляторах;

2) часте провітрювання або адекватна вентиляція палат (обмін повітря 6 × на год у старих приміщеннях і 20 × год у нових будинках, виведення повітря за межі будинку або відповідна фільтрація, підтримка негативного тиску в приміщенні) та опромінення УФ-лампами;

3) пацієнти, які виходять з відділення, персонал, а також відвідувачі мають носити маски (оптимально з фільтром HEPA);

4) не використовувати для прибирання пилесоси, не використовувати вентилятори; вологе прибирання приміщення та дезинфекція підлоги, а також поверхонь відповідними мікобактеріоцидними засобами.

3. Щеплення від туберкульозу (БЦЖ): підлягають усі новонароджені діти, що не мають до цього протипоказань — на 3–5-ту добу життя дитини (не раніше 48-ї години після народження); ревакцинації проти туберкульозу підлягають діти віком 7 років, не інфіковані мікобактеріями туберкульозу та з негативним результатом проби Манту. Протипоказання: алергія на складник вакцини, гарячка, генералізований дерматит, вроджені імунні порушення, вживання ЛЗ, які порушують імунітет, злоякісні новоутворення, ВІЛ-інфекція (вакцинація новонароджених, народжених ВІЛ-інфікованими жінками — після консультації), вживання протитуберкульозних ЛЗ.

4. Особи, які контактували з хворим на ТБ, особливо, з бактеріовиділенням, повинні бути обстежені на предмет туберкульозу (наявність клінічних симптомів, РГ грудної клітки, туберкулінодіагностика або IGRA). Рекомендації, стосовно вивчення контактів →рис. 3.15-1.

Рисунок 1. Обстеження контактних осіб — схема алгоритму дій (за постановою Європейського Консенсусу 2010; модифіковано)

5. Профілактичне лікування (дозування ЛЗ, як при лікуванні активного ТБ): INH 1 × на день впродовж 6-ти або 9-ти міс., RMP 1 × на день впродовж 3–4 міс. (застосування RMP off-label), RMP з INH 1 × на день впродовж 3–4 міс., рифапентин та INH 1 ×/тиж. впродовж 3-х міс.). Під час лікування контроль щомісяця; в осіб з захворюванням печінки, які регулярно вживають алкоголь або ВІЛ-інфікованих, осіб віком >35-ти років, вагітних жінок або жінок

2) особам, яким призначено лікування інгібітором ФНП, або іншими біологічними препаратами з протизапальною дією, які збільшують ризик ТБ, а також потенційним реципієнтам органів/гемопоетичних клітин, які:

а) мають позитивний результат туберкулінової проби або IGRA (на даний момент або в анамнезі);

б) мали контакт з хворим на ТБ, який виділяє МБТ, або в минулому перенесли ТБ (без лікування або з невідповідним лікуванням);

в) мають посттуберкульозні зміни на РГ органів грудної клітки (фіброзні зміни, кальцинати в легенях та лімфатичних вузлах, потовщення плеври) та раніше не отримували лікування проти туберкульозу (особи, які завершили адекватну протитуберкульозну терапію, не потребують профілактичного лікування);

3) ВІЛ-інфікованим особам з позитивною туберкуліновою пробою (≥5 мм) чи IGRA. Під час застосування H хворими на цукровий діабет, ниркову недостатність, СНІД, алкоголізм та особам з гіпотрофією призначте віт. B 6 10–20 мг/добу.

Форми та симптоми туберкульозу в дорослих та дітей. Лікування, профілактика

Симптоми туберкульозу в дітей та дорослих. Лікування

Туберкульоз – інфекційне захворювання, викликане мікобактеріями туберкульозу (паличка Коха). Виявлення перших ознак туберкульозу допоможе своєчасно розпочати лікування та позбавити хворого наслідків цієї патології.

Шляхи зараження. Важливість соціального чинника.

Мікобактерії туберкульозу найчастіше вражають органи дихання. Але симптоми туберкульозу в дорослих та дітей можуть проявлятись з боку майже всіх органів та систем організму.

Шляхи інфікування людини:

• повітряно-крапельний;
• контактний;
• харчовий.

Розуміння того, як передається туберкульоз, допоможе для профілактики захворювання.

Найчастіше джерелом зараження стають люди з відкритою формою туберкульозу легень. Збудник потрапляє у повітря, а його вдихають здорові люди. Один хворий може заразити впродовж року більше десяти людей. Заразитись також можна від великої рогатої худоби та домашньої птиці – через молоко, яйця, воду, куди потрапив кал хворих тварин.

Після зараження мікобактеріями туберкульозу хвороба виникає не завжди, а якщо розвивається, то в ряді випадків не одразу. Для виникнення туберкульозу необхідно, щоб організм не зміг боротися зі збудником. Зазвичай це спостерігається за несприятливих умов життя, які загрожують:

• погіршенням імунітету;
• поганим харчуванням;
• фоновими хворобами;
• проживанням у неналежних побутових умовах.

Класифікація. Відкрита та закрита форми туберкульозу

Туберкульоз існує у великій кількості форм. Одна з найважливіших градацій хвороби – розділення на відкриту та закриту форми туберкульозу. При закритій формі паличка Коха живе у тканинах носія чи хворої людини і у зовнішнє середовище не потрапляє. Відкрита форма загрожує зараженням здорових людей – носій чи хворий вільно виділяють збудника в зовнішнє середовище при:

Туберкульоз буває первинний (той, що виникає вперше) і вторинний (повторний).

Первинна форма хвороби може бути долокальною (туберкульозна інтоксикація у дітей) та локалізованою. Вторинний туберкульоз розділяють на легеневий та нелегеневий.

Легеневий туберкульоз буває:

• дисемінованим (вражена вся легеня);
• осередковим (враження у вигляді окремих осередків);
• інфільтративним (інфільтративний туберкульоз легень – різновид хвороби з рідиною у легеневій тканині та осередками її розпаду;
• кавернозним (у легенях утворюються каверни – місця, де відсутня тканина);
• фіброзно-кавернозним (каверни «обростають» сполучною тканиною);
• циротичним (вся легеня обростає сполучною тканиною).

При позалегеневому туберкульозі найчастіше вражені головний та спинний мозок, їхні оболонки, тонкий та товстий кишківник, очеревина, лімфатичні вузли, кістки та суглоби, сечостатеві органи, шкіра та очі.

Симптоми захворювання

Симптоми туберкульозу в дорослих залежать від того, який орган уражений. При туберкульозному враженні легень основними симптомами будуть:

• кашель (сухий чи з відходженням харкотиння);
• задишка;
• при прогресуванні захворювання – кровохаркання;
• болі у грудній клітині.

Має значення і тривалість захворювання. Наприклад, при туберкульозі хребта на ранній стадії з’являються незначні болі у спині та порушення функціональності хребта, а при тривалому ураженні біль наростає, виникає деформація і погіршується рухливість хребта.

Незалежно від того, який орган вражений, для туберкульозу характерні порушення загального стану пацієнта. Їх враховують при діагностиці туберкульозу кісток, легень, шкіри, лімфовузлів та іншої локалізації захворювання. Це:

• погіршення апетиту;
• пітливість;
• підвищення температури тіла;
• втомлюваність, зниження працездатності.

Хворі худнуть, на їхніх щоках з’являється характерний рум’янець, а риси обличчя загострюються.

Діагностика туберкульозу

Універсального «аналізу крові на туберкульоз» для виявлення будь-якої його форми немає. Захворювання діагностують за допомогою різних інструментальних та лабораторних методів дослідження.

У дітей туберкульоз виявляють за допомогою проби Манту: внутрішньошкірно вводять туберкулін і оцінюють реакцію.

Виявлення перших ознак туберкульозу легень у дорослих можливе за допомогою флюорографії. За ознак захворювання виконують повноцінну рентгенографію легень. Рентгенографія, а також комп’ютерна томографія, магніторезонансна томографія та інші методи допоможуть виявити туберкульозне ураження інших органів. Для підтвердження діагнозу під мікроскопом вивчають біологічні виділення людини та роблять посіви на поживні середовища з наступним аналізом колоній.

Також проводять мікроскопічне дослідження тканин. Для забору матеріалу виконують біопсію тканин.

Лікування

В основі лікування туберкульозу лежать:

• протитуберкульозні препарати, розділені на 3 групи ефективності. Їх призначають тривало, незалежно від того, це лікування хворих на туберкульоз нирок, легень чи інших органів;
• висококалорійне збалансоване харчування;
• фізіотерапія;
• симптоматична терапія (відхаркувальні, знеболювальні).

Хворих спочатку лікують у туберкульозному диспансері, а після припинення виділення палички Коха – амбулаторно. При деструктивних формах показано хірургічне лікування з висіканням нежиттєздатних тканин.

Детальніше про те, як лікувати туберкульоз шкіри, кісток та інших органів, читайте на нашому сайті Добробут.ком.

Профілактика туберкульозу в дітей та дорослих

Туберкульоз – інфекційне захворювання. Обмежити себе від контакту з хворими складно – він може статися у будь-якому громадському місці. Тому для профілактики туберкульозу в дітей та дорослих мають значення:

• укріплення імунітету;
• дотримання правил гігієни;
• вакцинація.

Туберкульоз майже ніколи не виявляють у людей, які загартовують організм, добре харчуються, вчасно відпочивають і проживають у належних умовах (з нормальними вологістю, температурою повітря, вентиляцією і так далі).

Вакцинація проводиться за допомогою вакцини БЦЖ, імунітет розвивається через 2 місяці. Щеплення допоможуть уникнути виснажливої боротьби з осередковим туберкульозом чи іншими його формами.

Туберкульоз

Туберкульоз – це специфічний інфекційний процес, що протікає в двох основних формах: легеневій і позалегеневій. Причиною захворювання є мікобактерія туберкульозу – мікроб, стійкий до факторів зовнішнього середовища і швидко мутуючий в організмі хворого.

За даними всесвітньої організації охорони здоров’я, третина населення нашої планети інфіковано туберкульозом. Це означає, що мікобактерія вже знаходиться в організмі людини, проте хвороба ще «дрімає». Щорічно у 8-9 мільйонів захворювання переходить в гостру форму. Смертність від ускладнень туберкульозу сягає 3 мільйонів чоловік в рік.

Що таке туберкульоз?

Туберкульоз – це інфекційне захворювання, основною причиною якого є інфікування організму паличками Коха (Mycobacterium tuberculosis complex). Основні симптоми туберкульозу, при його класичному перебігу – кашель з мокротою (часто з домішкою крові), слабкість, лихоманка, значна втрата ваги, нічна пітливість та інші.

Найголовніше вогнище ураження – дихальні шляхи (бронхи, легені), але іноді мікобактерії викликають запалення в лімфатичній, нервовій та сечостатевій системі, опорно-руховому апараті, на шкірі, або навіть вражають весь організм цілком (міліарна форма).

Збудником туберкульозу є мікобактерія ( Mycobacterium tuberculosis ). Найбільш поширений шлях передачі туберкульозу – повітряно-крапельний. Туберкульозна паличка при цьому передається при контакті під час розмови, чханні, співу або кашлю, а також через предмети побуту.

Імунна система здорової людини справляється з інфекцією, знищивши паличку Коха в дихальних шляхах. Занадто масивна інфекція або частий контакт з хворим може викликати захворювання навіть у здорової людини. У людей з ослабленою імунною системою її клітини не в змозі зруйнувати мікобактерії.

Особливості мікобактерії:

• Висока стійкість до кислот, спиртів, лугів
• Швидше розмножується і віддає перевагу темним, не вентильованим, вологим приміщенням
• Стійкість до холоду
• Прямі сонячні промені, тепло не переносить
• Хлор є згубними.

Інкубаційний період туберкульозу, тобто період, від моменту потрапляння палички Коха до появи перших ознак захворювання, становить від 2 до 12 тижнів, в середньому – 6-8 тижнів, іноді рік і більше.

Види і форми

Класифікація туберкульозу проводиться таким чином:

За локалізацією хвороби:

Легенева форма – туберкульоз легенів , бронхів, плеври, трахеї і гортані, яка може протікати за наступним типом:

• первинний туберкульозний комплекс (туберкульозна пневмонія+ лімфаденіт , лімфангіт)
• туберкульозний бронхоаденіт, ізольований лімфаденіт.

Позалегенева форма:

• Туберкульоз кісток і суглобів;
• шкіри;
• травної системи;
• сечостатевої системи;
• центральної нервової системи і мозкових оболонок.

Найчастішою формою туберкульозу є туберкульоз легенів. До появи ВІЛ-інфекції туберкульоз легенів становив 80% всіх випадків захворювання на туберкульоз. Виражене зниження імунітету при СНІДі сприяє утворенню позалегеневих вогнищ інфекції

Типи:

• Первинний туберкульоз розвивається відразу після проникнення збудника в кров і формування невеликої гранульоми, яка самостійно заживає або трансформується в каверну. З порожнини, заповненої кров’ю, мікроби розносяться по всьому організму з формуванням нових вогнищ запалення. При відсутності лікування при важкому перебігу патології людина гине.
• Про вторинному туберкульозі кажуть, коли перехворіла людина заразилася іншим типом туберкульозної мікобактерії і знову захворіла, або, коли ремісія обернулася загостренням. Така ситуація більше характерна для дорослих пацієнтів. У легенях утворюються нові вогнища запалення, іноді настільки близько один до одного, що каверни зливаються, і виникають великі порожнини з ексудатом. Людина, що страждає вторинним туберкульозом легень, дуже заразна для оточуючих. При кашлі з мокротою в повітря постійно виділяються бактерії.

У розвитку туберкульозу виділяють фази інфільтрації, розпаду, обсіменіння, розсмоктування, ущільнення, рубцювання і звапнення. Відносно виділення бактерій розрізняють відкриту форму (з виділенням бактерій, МБТ-позитивну) і закриту (без виділення, МБТ-негативну).

Відкрита форма туберкульозу

Туберкульоз вважається у відкритій формі, якщо хворий виділяє мікобактерії зі слиною, мокротинням або виділеннями з інших органів. Виділення бактерій виявляється при посіві або мікроскопії виділень хворого. Бактерії дуже швидко поширюються по повітрю. При розмові інфекція з частинками слини поширюється на відстань 70 см, а при кашлі – досягає до 3 метрів.

Закритий туберкульоз

При закритій формі патології виділення мікробів відсутнє, симптоми захворювання розпливчасті, вони нагадують ознаки застуди. У цьому випадку досить складно встановити факт захворювання на туберкульоз.

Перші ознаки туберкульозу

Коли для бактерій є всі умови для розмноження, вони спочатку вражають тканини легенів. Поступово потрапляють в кров і починають зараження внутрішніх органів. Інкубаційний період триває до двох років, при цьому хворий не заражає оточуючих. При провокуючих факторах процес активізується в легенях, переходить у відкриту форму. Які ознаки при туберкульозі з’являються в цей період, в чому їх прояв?

Перші ознаки наявності туберкульозу легенів такі:

• Відчуття слабості, швидка стомлюваність, відчутне зниження працездатності.
• Задишка, постійна субфебрильна температура і кашель з мокротою.
• Рясне потовиділення, особливо вночі, різка втрата ваги, тахікардія , набухання лімфовузлів, біль в грудях.
• Людина, яка хвора на туберкульоз має втомлений вигляд, загострені риси обличчя, на щоках грає нездоровий рум’янець.

Першою ознакою, яка змушує запідозрити недобре, служить збільшення в розмірах лімфовузлів в пахвовій, надключичній або шийній групі. Варто підкреслити, що збільшення лімфатичних вузлів частіше обмежується тільки однієї зоною. Вузли не спаяні між собою і з навколишньою тканиною, безболісні.

У той же час, загальний аналіз крові залишається без виражених змін, характерних для запалення. Навпаки, в крові визначають анемію і зниження кількості лейкоцитів (лейкоцитопенія).

Причини виникнення

Основною причиною розвитку недуги вважається мікробактерія Коха, яка після проникнення в організм людина може тривалий час ніяк себе не проявляти. Активізація бактерії відбувається тоді, коли імунна система людини не має достатньо ресурсів для знищення хвороботворного мікроорганізму.

Особливість інфекційного захворювання – в тому, що якщо імунна система її відразу не знищить, збудник живе довгі роки. Інкубаційний період при закритій формі триває кілька років.

Резервуаром інфекції і джерелом зараження туберкульозом є хворі люди (найчастіше зараження відбувається при контакті з хворими на туберкульоз легень у відкритій формі – коли туберкульозні бактерії виділяються з мокротою). При цьому реалізується респіраторний шлях зараження (вдихання повітря з розсіяними бактеріями).

Хворий з активним виділенням мікобактерій і вираженим кашлем здатний протягом року заразити більше десятка осіб.

Ознаки туберкульозу виявляються однаково часто у людей різного віку, як у новонароджених, так і у літніх пацієнтів. Основними джерелами поширення інфекції, як правило, стають хворі люди, а також м’ясо і молоко від тварин, які хворі на туберкульоз. Найбільш часто туберкульоз передається повітряно-крапельним шляхом.

Ризик захворіти істотно залежить від віку інфікованого. Серед інфікованих захворюваність на туберкульоз найбільш висока в юнацькому і молодому віці. У жінок більшість випадків захворювання припадає на вік від 25 до 34 років, в цьому віці жінки хворіють частіше за чоловіків.

Фактори, що сприяють розвитку захворювання:

• Часте відвідування громадських місць, транспорту, медичних установ;
• Зниження імунітету;
• ГРВІ;
• Емоційне перенапруження;
• Авітаміноз;
• Кахексія;
• Перевтома;
• Цукровий діабет;
• Спадкова схильність;
• Тривале лікування гормонами, цитостатиками та іншими імуносупресорами;
• Куріння.

Шляхи передачі туберкульозу

• Від людини до людини туберкульоз передається повітряно-крапельним шляхом, тобто, заразитися ви можете навіть без безпосереднього контакту з хворим, а просто перебуваючи з ним в одній кімнаті.
• У деяких випадках інфікування відбувається через харчові продукти та інші предмети, які заражені паличками Коха.
• Якщо збудники туберкульозу потрапили в організм з їжею, то туберкульоз у дітей і дорослих вражає шлунково-кишковий тракт, а не легені, як це відбувається при вдиханні зараженого повітря.

Реальний ризик захворіти на туберкульоз найчастіше мають лише люди зі зниженим імунітетом.

• Діти молодшого віку.
• ВІЛ-інфіковані.
• Люди, що недостатньо харчуються, які відчувають часті переохолодження.
• Люди, що живуть в сирих, погано опалювальних і провітрюваних приміщеннях.

Крім того, ризик заразитися багаторазово збільшується при тісному і тривалому контакті з хворими на активні форми туберкульозу.

Симптоми туберкульозу у людини

У туберкульозу може бути безліч масок, і, як уже зазначалося, вказує це на те, що прояви цього захворювання можуть бути самими різними, через що можна припустити актуальність зовсім іншого захворювання. Симптоми туберкульозу визначаються на підставі області зосередження патологічного інфекційного процесу.

Клінічні ознаки проявляються далеко не відразу, а тільки коли збудник хвороби проник в потік крові або вразив більшу частину легенів. Спочатку симптоми туберкульозу слабко виражені, але в міру прогресування хвороби, вони стають більш вираженими. Основними ознаками в гострий період вважаються наступні симптоми:

• кашель з виділенням мокроти, який триває більше 3-х тижнів;
• домішка в крові у мокротинні;
• підвищення температури до субфебрильної;
• зниження маси тіла;
• підвищена стомлюваність;
• відсутність апетиту;
• різкі зміни настрою;
• підвищена дратівливість;
• зниження працездатності.

Прояви симптомів туберкульозу безпосередньо залежать від того, де саме в організм впроваджуються мікобактерії, чи мають місце ускладнення, а також від інших факторів. Туберкульоз розвивається досить повільно, іноді недуга може тривати навіть десятиліттями.

Важливо! Симптомокомплекси, вимагають невідкладного обстеження на туберкульоз.

Симптоми запального бронхолегеневого захворювання:

• Триваючий довше 3 тижнів кашель з виділенням мокроти
• Кровохаркання, легенева кровотеча
• Болі в грудній клітці, що виникають при диханні

Інтоксикаційні симптоми (які проявляються довше 3-х тижнів):

• Гіпертермія;
• Підвищена пітливість, особливо нічна
• Слабкість, підвищена стомлюваність
• Зниження ваги

Симптоми і перші ознаки туберкульозу позалегеневої форми

Симптоми позалегеневого туберкульозу залежать від локалізації хвороби і ураженого органу:

• Туберкульоз органів травлення – характеризується періодичним порушенням стільця, здуттям живота, болем в області кишечника, домішкою крові в калі, високою температурою тіла до 40 градусів.
• Туберкульоз кісток. Така форма хвороби зустрічається досить часто. У більшості випадків вражає чоловіків жінок, але може виникати і в дитячому віці. Виявляється, як ускладнення вогнища інфекції, яка вже присутня в організмі. Спочатку патологія протікає в якості ізольованого кісткового вогнища, потім руйнує навколишні тканини.
• Туберкульоз ЦНС. Тут уражається оболонка мозку, тобто розвивається туберкульозний менінгіт, також може сформуватися туберкульома в речовині головного мозку. Симптоматика може бути будь-якою, зокрема це головний біль, порушення чутливості, свідомості, психіки, порушення в рухах очних яблук та ін.
• Туберкульоз шкіри. В даній формі захворювання супроводжується появою щільних вузликів і ущільнень, що локалізуються під шкірою, вони проривають шкіру, вивільняючи, тим самим, сирні білуваті маси. Разом з тим допускаються певні відступи від загальної картини по цій формі захворювання, тому проявлятися воно може по-різному.
• Туберкульозний менінгіт. Рідко зустрічається форма туберкульозу, яка часто виникає у дітей в ранньому віці. Спочатку у дитини починає змінюватися поведінка, проявляється ряд симптомів загального нездужання, субфебрильна лихоманка. В процесі розвитку недуги дитина страждає від світлобоязні, головного болю, сонливості, судом. Пізніше уражаються черепні нерви, розвивається кома.
• Туберкульоз сечостатевої системи зазвичай супроводжується каламутною сечею з присутністю в ній крові, частим і болісним сечовипусканням, ниючими болями внизу живота, кров’яними виділеннями, болючим здуттям мошонки з ексудатом;

Ускладнення

Найбільш грізні ускладнення легеневого туберкульозу – це:

• легенева кровотеча,
• спонтанний пневмоторакс (вихід повітря в плевральну порожнину),
• легеневе серце (специфічне зміна правих відділів серця, що перекачують кров через легені).

Позалегеневий туберкульоз має свої ускладнення:

• безпліддя,
• ниркову недостатність,
• анкілози (повну нерухомість суглобів) і т. і.

Діагностика туберкульозу

Діагностика туберкульозу легень – надзвичайно важливий компонент масових заходів, спрямованих на зниження інфікування, захворюваності, інвалідності, смертності від цієї серйозної недуги. Запідозрити його можна на підставі ряду симптомів, які, не будучи специфічними, все ж підштовхнуть обстеження в потрібному напрямку і дадуть можливість своєчасно взятися за лікування.

Діагностика включає:

• Проба Манту , вона ж туберкулінова проба. Мета проби – визначення напруженості імунітету до мікобактерії туберкульозу. Введення під шкіру крихітної (0,1 мл) порції туберкуліну дозволяє сказати, чи є в організмі мікобактерії. Через пару днів в місці ін’єкції з’являється «гудзик» – незначне ущільнення шкіри з почервонінням, розмір шкірного утворення залежить від кількості імунних клітин, «знайомих» з мікобактерією.
• Флюорографічне дослідження легенів – рентгенологічний метод обстеження, який проводиться у дорослих для виявлення туберкульозу легенів. Також флюорографія проводиться і у підлітків, починаючи з 15 років. У разі захворювання на рентгенівському знімку визначаються вогнищеві або інфільтративні зміни.
• Аналіз мокротиння на наявність мікобактерій – важливий лабораторний метод, при якому визначається відкрита або закрита форма туберкульозу легенів.

Запідозрити туберкульоз допомагає загальний аналіз крові, в якому в разі інфекційного процесу відбувається зниження кількості лейкоцитів і підвищення ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів).

Лікування туберкульозу

В основі лікування лежать кілька правил. По-перше, крім хімічних антитуберкульозних препаратів, пацієнт повинен дотримуватися режиму, в залежності від загального стану.

• Якщо стан важкий, тобто присутні ускладнення (кровотечі в легенях), тоді режим постільний.
• Якщо самопочуття середньої тяжкості, то встановлюється обмежений режим: уникнути стресу, фізичних навантажень.
• Якщо загальний стан поліпшується, тоді встановлюється загальний режим.

Зазвичай курс лікування триває від 6 до 8 місяців. На тривалість впливають стадія розвитку захворювання і наявність супутніх хвороб. Нерідко потрібно набагато більше часу для лікування. Крім інших факторів, сама бактерія може вплинути на довгий термін лікування. Вона добре стійка до різних препаратів, тоді швидко вилікувати туберкульоз не вдасться.

Важливу роль в лікуванні туберкульозу відіграє так звана перша лінія протитуберкульозних препаратів:

• стрептоміцин – пригнічує синтез бактеріального білка;
• ізоніазид – пригнічує синтез міколінових кислот;
• етамбутол – пригнічує синтез речовин, вироблених туберкульозними паличками в легенях;
• рифампіцин – зупиняє поширення інфекції на здорові тканини;
• піразинамід – прискорює відновлення легенів

Комбінуючи дані ліки, лікар проводить перший етап лікування. На другому етапі призначаються такі препарати:

• капреоміцин;
• парааміносаліцилова кислота;
• циклосерин;
• амікацин;
• хінолон;
• канаміцин;
• етіонамід.

Оптимальний режим лікування (препарати, дози шлях введення, кратність прийомів, тривалість) підбирається з урахуванням наступних факторів:

• заразність хворого (виділяє він мікобактерію чи ні);
• характеру захворювання (виявлено воно вперше, або ж у пацієнта розвинувся рецидив недуги);
• поширеності та тяжкості туберкульозного процесу;
• отриманого раніше лікування;
• лікарської резистентності (несприйнятливості) туберкульозних паличок.

Протитуберкульозна терапія проводиться за затвердженими режимами, які містять той набір лікарських засобів, який найбільш доцільний при тих чи інших формах туберкульозу легенів.

Хірургічне лікування

У більш складних випадках туберкульоз лікують шляхом хірургічного втручання. Це приблизно 5-а частина всіх випадків. Хірургічне лікування застосовується не тільки при важких стадіях хвороби, а й у разі появи ускладнень. Таке втручання запобігає летальному результату. Внутрішньолегенева кровотеча може пошкодити всю дихальну систему, що унеможливить процес дихання для людини.

Виділяють такі основні види оперативних втручань:

• резекція – видалення частини органу;
• лобектомія – видалення частки легені;
• пневмонектомія – видалення легені;
• кавернектомія – видалення патологічної зруйнованої ділянки – каверни.
• плевректомія – відновний тип оперативного втручання. В результаті операції легенева тканина звільняється від «панцира» потовщеною плеври.

При відборі хворих на хірургічне лікування враховується протяжність зони ураження, фаза туберкульозного процесу і функціональний стан органів та систем.

У разі відсутності лікування або недотримання рекомендацій смертність від туберкульозу сягає 50% випадків. Крім того, прогноз погіршується в осіб похилого віку, ВІЛ-інфікованих і людей, які страждають на цукровий діабет.

Правильно підібране лікування туберкульозу і відсутність перерв при прийомі протитуберкульозних препаратів дозволяють домогтися значних успіхів у процесі одужання. Успішне лікування туберкульозу легенів допоможе знизити число інфікованих туберкульозом і попередити появу нових випадків захворювання.

Головний видавець і засновник сайту healthapple.info з 31 травня 2017 року. Редактор статей на сайті.