Як потрібно спілкуватися з людьми з обмеженими можливостями

0 Comments

Особливості спілкування з людьми із обмеженими можливостями

Дехто з нас відчуває певний дискомфорт під час контактів з людьми із обмеженими можливостями. Ми ніяковіємо і навіть уникаємо спілкування з ними, боїмося чимось образити, сказати «не те», наразитися на роздратування чи навіть агресивність. Напружує ірраціональне почуття провини за своє відносне здоров’я та благополуччя. Додаються побоювання, що будь-які контакти одразу можуть до чогось зобов’язати, а «якщо я не можу допомагати (матеріально чи діями), то навіщо взагалі спілкуватися»… Іноді так хочеться обігріти людей з інвалідністю своєю увагою і теплом, але спонтанний душевний порив гаситься невпевненістю у собі, браком інформації, сумнівами в доречності такої уваги. Пропонуємо читачам декілька порад

Загальні настанови

  1. Не докучайте інвалідам розмовами із простої цікавості, вступайте у спілкування лише за умови, що аналогічним чином ви б діяли стосовно людини без зовнішніх ознак інвалідності.
  2. Не дозволяйте собі впадати в екзальтовану жалісливість, яка може образити людину з інвалідністю; не перебільшуйте страждання таких людей (більшість із них призвичаїлися до свого становища). Так само не переймайтеся через власне тимчасове благополуччя: від інвалідності за віком не застрахований ніхто. Пам’ятайте: як правило, вдають жертву хитрі маніпулятори і професійні жебраки.
  3. Не пов’язуйте зовнішні ознаки інвалідності із рівнем інтелекту. Сприймайте людину з обмеженими можливостями як особистість і саме з цієї позиції спілкуйтесь з нею. Шукайте теми, які будуть цікаві вам обом. Не бійтеся пошуткувати, намагайтесь «забути» про специфічний спосіб життя свого співрозмовника. Не полохайтесь, якщо мимохіть зачепили тему, яка може нагадати інваліду про його становище.
  4. Пам’ятайте, інваліди (як і будь-хто) можуть бути різними ― і хорошими, і поганими. Якщо ви наразилися на неадекватну реакцію у відповідь на пропозицію допомоги, це не означає, що так само реагуватимуть інші.
  5. Під час спілкування тримайтесь невимушено та щиро, питайте, чи потрібна допомога, дійте відповідно до наданих інструкцій. Не ображайтесь, якщо ваша пропозиція буде відхилена.
  6. Якщо доля звела вас із людиною з обмеженими можливостями, відшукайте поради, що стосуються конкретної хвороби чи стану. Грамотна поведінка полегшить спілкування і допоможе бути корисним.

Декілька практичних порад

При спілкуванні з інвалідами на візку. Не чіпайте без дозволу візок, який є частиною особистого простору людини. Спочатку запропонуйте допомогу і дійте лише якщо ваша пропозиція прийнята. Під час розмови влаштуйтесь так, щоб ваші очі були на одному рівні з очима співрозмовника.

При спілкуванні з незрячими та слабозорими. Не намагайтеся керувати людиною на відстані, просто підійдіть і допоможіть. М’яко спрямовуйте її в необхідному напрямку, описуйте, де знаходитесь, попереджайте про перешкоди чи потенційну небезпеку: східці, калюжі, ями, скляні двері, дроти під напругою, гілки, низькі двері тощо. Пропонуючи сісти, спрямуйте руку незрячого на спинку стільця чи підлокітник. Уникайте жестів ― не забувайте, що вас не бачать. Під час прогулянки розказуйте про все, що бачите, обговорюйте спільні враження ― запахи, звуки. Попереджайте, якщо вам потрібно на певний час відійти.

При спілкуванні з людьми із вадами слуху. Щоб привернути увагу, помахайте рукою, назвіть на ім’я, легенько торкніть за плече. Дивіться у вічі. Говоріть короткими простими реченнями, чітко вимовляйте слова, не кричіть. Потурбуйтесь, щоб ніщо не заважало людині з вадами слуху бачити ваш вираз обличчя, артикуляцію та жести (яскраве сонце, напівтемрява, їжа, руки, цигарки, волосся тощо). Це особливо важливо для тих, хто вміє читати по губах. Якщо вас просять повторити, перефразуйте. Не соромтеся перепитати, чи вас зрозуміли. Запитайте, чи не краще буде переписуватися. Якщо людина використовує мову жестів, звертайтесь безпосередньо до співрозмовника, а не до сурдоперекладача.

Якщо доля звела вас із людиною з обмеженими можливостями, відшукайте поради, що стосуються конкретної хвороби чи стану. Грамотна поведінка полегшить спілкування і допоможе бути корисним

При спілкуванні з людьми із затримкою у розвитку. Використовуйте просту мову, висловлюйтесь коротко і за темою, уникайте усталених виразів, мовних штампів, жаргонізмів. Будьте готові повторити декілька разів, сказати іншими словами. Не здавайтеся, якщо вас одразу не зрозуміли. Не применшуйте інтелектуальні можливості таких людей. Переважно це дієздатні громадяни, що мають право підписувати документи і приймати важливі рішення.

При спілкуванні з людьми із психічними розладами. Люди з психічними захворюваннями можуть мати емоційні проблеми або виявляти ніяковість, що ускладнює спілкування, але зазвичай вони не потребують особливого ставлення до себе. У переважній більшості це звичайні люди, хоч і з особливим поглядом на навколишній світ. Не напружуйтесь, не чекайте на прояви агресивності: якщо ви будете дружньо налаштовані, то і вони почуватимуться спокійно. Не говоріть різко, не підвищуйте голос навіть тоді, коли маєте для цього всі підстави.

При спілкуванні з людьми, що мають проблеми мовлення. Не ігноруйте таку людину, не перебивайте її, не виправляйте, не намагайтесь вгадати, що вона хоче сказати. Просто слухайте, будьте терплячими, дайте їй можливість закінчити думку і лише тоді починайте говорити. Дивіться в обличчя. Не намагайтесь прискорити розмову. Якщо спілкування вкрай ускладнене, запитайте, чи не хоче людина спілкуватися іншим чином (писати, друкувати).

При спілкуванні з людьми з гіперкінезами (мивовільні рухи тіла або кінцівок, зазвичай властиві людям із ДЦП або з ушкодженнями спинного мозку). Під час розмови не відволікайтеся на мимовільні рухи вашого співбесідника. Спитайте, чим саме ви могли б допомогти. Допомогу надавайте ненав’язливо, не привертаючи до цього загальної уваги.

При спілкуванні з інвалідами-учасниками АТО (окрема категорія сучасних інвалідів). Не ображайте молодих хлопців жалістю, хворобливою увагою, роздивлянням, недоречними розмовами. Їм зовсім не хочеться, щоб на них звертали увагу саме як на інвалідів. Колишнім воякам важливо відчувати, що попри все вони сильні, мужні, привабливі, сексуальні, унікальні особистості. Тому спілкуйтеся з ними просто як з цікавими людьми. Сприймайте таких людей в комплексі їхніх якостей, зовнішності, рис характеру ― як загальний образ. Не ніяковійте, якщо глянули на понівечену кінцівку, шрами тощо ― це не щось таке, від чого має бути соромно інваліду чи оточуючим. Щоб мимоволі не концентруватися на каліцтвах, акцентуйтеся на виразі обличчя, очах, посмішці, предметі розмові. Ненав’язливо пропонуйте допомогу, але не наполягайте, якщо вам відмовили. Не розпитуйте про обставини поранення, не «докопуйтесь», як це було і що він відчував, але будьте готові вислухати, якщо заговорить сам.

За будь-яких обставин пам’ятайте: в першу чергу перед вами ― особистість і лише в останню ― людина з обмеженими можливостями

Як їм допомогти?

І наостанок. Якщо ви відчуваєте душевний дискомфорт через те, що нічим не допомагаєте людям із обмеженими можливостями, усвідомте, що не у ваших силах врятувати світ і обігріти всіх нужденних. Не варто смикатись на вулиці, щоб підійти до інваліда, почати розмовляти, щось пропонувати… Це миттєвий душевний порив, а не серйозна допомога. Тим більше, що ви не знаєте, хто перед вами ― людина, яка реально потребує допомоги, чи пройдисвіт, що експлуатує свій статус. Натомість озирніться довкола, щоб побачити, чи не потребує підтримки ваш друг, однокласник, сусід, колега… Люди із видимими ознаками інвалідності ― в центрі загальної уваги, але ж це лише незначний відсоток значно більшої кількості людей з обмеженими можливостями, у тому числі за віком. Вони не такі помітні, але так само потребують нашої уваги. Замисліться, ким би ви могли опікуватися ― не «під настрій», а системно і довгостроково. Не тіште себе ілюзіями, що ви здатні стати для когось феєю-чарівницею чи героєм-рятівником, вирішити всі проблеми, змінити долю… Візьміть на себе щонайменше зобов’язання, яке буде вам під силу з урахуванням ваших життєвих обставин. Це може бути дружнє чаювання, спільна прогулянка, знак уваги, куплені ліки, сплата комунальних послуг, моральна підтримка, в тому числі в скромному матеріальному еквіваленті…

Замисліться, ким би ви могли опікуватися ― не «під настрій», а системно і довгостроково. Не тіште себе ілюзіями, що ви здатні стати для когось феєю-чарівницею чи героєм-рятівником, вирішити всі проблеми, змінити долю…

Марія Кириленко
Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення
www.boyarka.cspr.info

“Фармацевт Практик” #10′ 2016

The National Assembly of People with Disabilities continue its work

«Інвалідність» та знання з «доступності» та етикету

Основні принципи етикету в спілкуванні з людьми з інвалідністю

Люди з інвалідністю є споживачами таких самих послуг, як і люди без інвалідності. Розуміння того, чого саме хоче споживач, вимагає зосередження уваги на людині, а не на її інвалідності. Перше й найголовніше необхідно побачити людину. Потреби людини можуть бути різними, Ваш підхід до задоволення потреб повинен залишатися однаковим для всіх.

Люди з інвалідністю, з якими зустрінеться ваш персонал, будуть або колегами й братимуть участь у роботі на стадіоні, або вболівальниками під час змагань, які прийшли з метою гарно провести час. Вони – люди, які ведуть активний спосіб життя і не потребують жалю.

Важливо пам’ятати, що не всі люди з інвалідністю користуються візками. Наприклад, є особи з порушеннями зору, слуху; люди з порушеннями опорно-рухового апарату, які під час ходи можуть використовувати допоміжні засоби, як то паличка, милиці, а також люди з ментальними порушеннями. Крім того, є набагато більше людей з «непомітними» чи «прихованими» ураженнями, як то артрит, серцеві захворювання, ускладнене дихання тощо.

Етика спілкування

Належна комунікація, тобто етика спілкування, важлива під час надання допомоги будь-якому споживачу. Особливо важлива вона для певних осіб з інвалідністю, наприклад, людина з порушенням зору, слуху.

З питань, що стосуються людини з інвалідністю, важливо завжди пам’ятати, що потрібно звертатись безпосередньо до цієї людини, а не до супроводжуючої її особи.

  • Розмовляючи з людиною, яка пересувається на візку намагайтесь розташуватися так, що її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову. Також, можливо, Вам доведеться переміститись у більш «спокійну зону» для того, щоб допомогти такій особі поспілкуватись з Вами.
  • Розмовляючи з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки людина закінчить фразу. Не виправляйте її та не намагайтесь пояснити щось замість неї. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.
  • Розмовляючи з людиною, що не чує, або має обмежений слух, дивіться їй прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі люди читають по губах. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало.
  • Особам, що не чують або мають обмежений слух, може бути необхідно читати по губах. Якщо це так, під час розмови дивіться прямо на них й не закривайте вашого обличчя й рота. Знайте, що яскраве сонячне світло чи тінь можуть заважати сприйняттю, ускладнити читання по губах. Говоріть чітко своїм звичайним голосом та зі своєю звичайною швидкістю, крім випадків, коли особа попросить Вас говорити голосніше чи повільніше. Використовуйте чіткі, коротші речення. Якщо особа з інвалідністю не зрозуміла Вас, не бійтесь повторити щойно сказане Вами або спробуйте перефразувати речення. Деяким особам, що не чують або мають обмежений слух, може бути легше зрозуміти Вас, якщо Ви також використовуватимете жестикуляцію руками, щоб пояснити напрям руху; також для правильного спрямування осіб з інвалідністю допомагає використання мап. Якщо Вас не зрозуміли, запропонуйте поспілкуватись за допомогою ручки й паперу. Коли Ви спілкуєтесь з особою зі складнощами в навчанні, використовуйте позитивну та просту побудову речення, як то “Ви шукаєте Ваше місце?” замість “Що Ви шукаєте?”

Етика спілкування та допомога людині з інвалідністю

  • Не робіть висновків, що особа з інвалідністю потребує допомоги, тому що вона має інвалідність. Те, що Вам може здатись «боротьбою» чи подоланням перешкод, для когось може бути гарно скерованим звичайним процесом – у власному темпі та власним шляхом. Завжди спочатку спитайте, і якщо особа з інвалідністю каже Вам, що він/вона не потребує Вашої допомоги, просто прийміть цю відповідь. Не нав’язуйте свою допомогу й не ображайтесь, якщо від Вашої пропозиції відмовляться.
  • Ніколи не торкайтесь людини з інвалідністю чи їх допоміжних засобів пересування без їх дозволу. Це неввічливо, а також може вплинути на їх баланс. Якщо особа з інвалідністю потребує допомоги у тому, щоб попасти в глядацьку зону або в інше приміщення на стадіоні, а Ви не можете залишити своє службове місце, Вам потрібно покликати когось з колег для надання необхідної допомоги.
  • Якщо Вашої допомоги потребує користувач візка, спочатку спитайте людину, куди вона хоче дістатись, а потім проінформуйте, що Ви збираєтесь довезти її.
  • Якщо Ви супроводжуєте людину з порушенням зору чи таку, що не бачить, Ви маєте дозволити їй взяти Вас за лікоть та йти поруч. Завжди коментуйте шлях і маршрут, яким Ви йдете. Наприклад, “За декілька кроків ми повернемо ліворуч” чи “Ми підходимо до сходів”. Коли Ви досягли необхідного місця, повідомте людину, де вона знаходиться.
  • Якщо людина з інвалідністю має супроводжуючого чи собаку-поводиря, він/вона може йти поруч з Вами, але не тримаючись за Вас. Собаки-поводирі дуже гарно натреновані, тому Ви не маєте торкатись до них, пестити, годувати, відволікати собаку – бо вона працює.

НАЙГОЛОВНІШЕ: не стороніться людей з інвалідністю. Якщо Ви готові вести себе з ними з повагою й розумінням, вони не образяться, якщо Ви помилитесь.

Рекомендації із супроводу та взаємодії з людиною з інвалідністю

Загальні положення

  • Коли Ви представляєтесь, намагайтесь потиснути руку, навіть якщо рухи руками у людини з інвалідністю обмежені, чи якщо вона має протез.
  • Запропонуйте допомогу, але почекайте, поки вона буде прийнята, і надайте цю допомогу у той спосіб, у який Вас просить особа. Не ображайтесь на відмову.
  • Не робіть висновків на основі спостережень: пам’ятайте, що будь-хто може мати приховані “порушення” – наприклад, діабет.
  • Якщо Ви не впевнені у тому, що саме Вам потрібно робити – спитайте.

Людина з порушенням зору, або незряча людина

  • Скажіть людині з порушенням зору, хто Ви, представте інших присутніх осіб і розкажіть, де вони знаходяться.
  • Запитайте людину, чи вона потребує Вашого супроводу.
  • Не хапайте людину, щоб супроводжувати її, дозвольте їй взяти Вашу руку; спитайте, чи хоче вона бути попередженою про сходи, двері та інші перешкоди.
  • Чітко скажіть, де знаходиться її місце, або покладіть її руку на спинку її місця чи на підлокітник.
  • Завжди кажіть людині, коли Ви відходите назад чи йдете від неї
  • Якщо людина йде з собакою – поводирем, спитайте дозволу на те, щоб доторкнутись до неї та взаємодіяти з нею.
  • Коли Ви скеровуєте особу, переконайтесь, що людина знає й розуміє кожну деталь.

Особи, які користуються кріслом колісним

  • Спробуйте опуститись на рівень очей користувача крісла колісного, або трохи відійдіть назад.
  • Не нахиляйтесь і не спирайтесь на крісло колісне чи на інший допоміжний засіб людини.
  • Спитайте людину, чи потребує вона допомоги під час переміщення, при відкриванні дверей, але пам’ятайте, що вона може виконувати ці функції сама.
  • Залиште достатньо місця для тих, хто користується ходунками чи іншими допоміжними засобами під час ходи – не намагайтесь відібрати або схопити їх допоміжний засіб чи паличку.
  • Не намагайтесь проявляти співчуття до особи, торкаючись до її голови чи плеча, оскільки це сприймається як патронаж/опіка.

Особи з порушеннями слуху, або глуха людина

  • Щоб звернути на себе увагу глухої людини, помахайте рукою, або доторкніться до неї.
  • Дивіться безпосередньо на особу (навіть якщо вона користується послугами перекладача жестової мови) і розмовляйте звичайним голосом, не закриваючи обличчя руками.
  • Намагайтесь не використовувати довгих складних речень.
  • Будьте терплячі з людьми, які мають труднощі в спілкуванні; не виправляйте їх; не закінчуйте їх речення замість них. Якщо Ви не розумієте, попросіть їх повторити сказане. У спілкуванні з слабкочуючими чи глухими особами в нагоді інколи можуть стати ручка з папером.

Особи з затримкою розумового розвитку

  • Ставтесь до людей як до особистостей, відповідальних дорослих, і не робіть висновків, що вони нічого не можуть робити.
  • Будьте терплячими та будьте готові пояснити інформацію більш, ніж один раз.
  • Намагайтесь не використовувати складних речень.
  • Пам’ятайте, що деякі люди з затримкою розумового розвитку віддають перевагу дотриманню певних правил чи порядку. Наприклад, люди з аутизмом. Тому за можливості погодьте ці певні правила чи порядок.

Поради щодо спілкування з людьми, які мають інвалідність

Спілкування має бути збалансованим, тобто для встановлення дружніх та довірливих стосунків потрібно спілкуватись на різні теми, не обмежуючись лише робочими справами, поділяти спільні інтереси. Якщо планується спільне дозвілля, запрошуйте усіх та потурбуйтесь про те, щоб усі могли гарно відпочити та не мали проблем у спілкуванні;

Зважаючи на індивідуальні особливості людини та умови, у яких вона перебуває під час розмови, використовуйте різні форми спілкування з нею: усне та письмове. Таким чином, обидві сторони зможуть висловити свою думку та зрозуміти один одного;

Уникайте вживання ярликів на кшталт «інвалід», «жертва», «неповноцінна» людина, «каліка», «відсталий», «хворий», «даун». Використовуйте нейтральні слова та вислови, на кшталт: «людина, яка перенесла…», «людина, яка має…»;

Під час розмови з людиною, яка має інвалідність, звертайтесь безпосередньо до неї, а не до супроводжуючого або сурдоперекладача, які присутні при розмові;

Якщо Ви знайомитесь з людиною, яка має інвалідність, цілком природно потиснути їй руку: навіть тим, кому важко рухати рукою або хто користується протезом;

Будьте терплячими, гнучкими та готовими підтримати людину;

Будьте уважними у спілкуванні, поважайте співрозмовника;

Якщо людині потрібно більше часу для виконання якогось завдання, не підганяйте її, будьте терплячими. Перед початком роботи важливо чітко пояснити яким має бути результат, запитати чи зрозуміло як треба виконувати роботу. Якщо ж ні, тоді людині необхідно у зрозумілій для неї формі пояснити як саме виконувати завдання;

Не варто нав’язувати свою допомогу, краще від самого початку дізнатись у людини якої саме допомоги вона потребує;

Якщо Ви пропонуєте допомогу, чекайте поки її приймуть, а потім запитайтещо і як робити;

Якщо ж людина відмовилась від Вашої допомоги, поважайте її вибір, пам’ятайте, що особиста свобода важлива для кожного;

З першого робочого дня варто сказати людині, що вона може звернутись за допомогою і не потрібно цього соромитись. Якщо є можливість, знайдіть наставника або колегу, який допоможе адаптуватись до нового колективу.

Варто організовувати щотижневі зустрічі колективу, на яких буде заохочуватись робота працівників та надаватиметься зворотній зв’язок для підтримання безпечних та комфортних умов, що відповідають індивідуальним потребам людини та забезпечують ефективне виконання робочих обов’язків;

Пам’ятайте, що інвалідний візок – це частина недоторканого простору людини з інвалідністю, тому не опирайтеся на нього.

Фокусуйтеся не на інвалідності людини, а на її особистості, або на проблемі, яку Ви з нею обговорюєте;

Якщо Ви не знаєте що робити, запитайте!

Якщо це можливо, розташуйтеся так, щоб Ваше обличчя було на одному рівні з обличчям співрозмовника;

Правила спілкування з людьми, які мають вади зору

Зустрічаючись з людиною, яка має вади зору, обов’язково назвіть себе та тих людей, які прийшли з Вами;

Запропонуйте людині свою руку;

Коротко опишіть де Ви знаходитесь;

При описі місця знаходження використовуйте фрази, які описують запах, слух, відстань;

Завжди звертайтеся напряму до людини з вадими зору, а не до супроводжуючого її;

Завжди називайте себе на ім’я;

Якщо Ви читайте для людини, яка погано бачить, спочатку розкажіть їй про те, що Ви збираєтеся читати. Не пропускайте інформацію, якщо Вас про це не попросять.

Правила спілкування з людьми, які мають вади слуху

Розмовляючи з людиною, яка має поганий слух, дивіться прямо на неї;

Щоб привернути увагу людини, яка погано чує, назвіть її на ім’я, помахайте їй рукою або легенько похлопайте по плечу. Намагайтеся встановити з нею зоровий контакт, висловлюйте свою думку чітко і лаконічно;

Говоріть рівно, не варто надмірно підкреслювати що-небудь;

Якщо Вас просять кількаразово повторити щось, спробуйте перефразувати сказане;

Не загороджуйте своє обличчя руками, волоссям чи якими-небудь предметами;

Не змінюйте тему розмови без попередження. Використовуйте фрази-містки до інших тем на кшталт: «Добре, тепер ми можемо обговорити…»

Якщо в усній взаємодії існують труднощі, запитайте, чи не буде простіше підтримувати зв’язок у переписці. Повідомлення мають бути простими і лаконічними;

Якщо Ви повідомляєте інформацію, яка містить число чи адресу, напишіть її, передайте по факсу чи електронною поштою так, щоб людина змогла їх точно зрозуміти.

Правила спілкування з людьми, які мають труднощі у спілкуванні

Не ігноруйте людей, яким важко говорити, бо зрозуміти їх – у Ваших цілях;

Не перебувайте людину. Починайте говорити лише тоді, коли переконаєтесь, що вона договорила;

Уважно вислухайте людину. Будьте терплячими, зачекайте поки людина сама закінчить фразу;

Не виправляйте людину і не закінчуйте думку за неї;

Не намагайтеся пришвидшити розмову. Будьте готові до того, що розмова з людиною, яка має труднощі у спілкуванні, займе у Вас більше часу;

Підтримуйте візуальний контакт зі співрозмовником;

Не робіть вигляд, що Ви зрозуміли співрозмовника, якщо насправді Ви не зрозуміли, що Вам сказали.

Правила спілкування з людьми, які мають психічні розлади

Не треба думати, що люди, які мають психічні розлади, обов’язково потребують додатковоїдопомогита спеціального поводження;

Спілкуйтеся з людьми, які мають психічні розлади, як з особистостями. Не варто робити передчасних висновків на основі досвіду спілкування з іншими людьми з такою ж формою інвалідності;

Міфом є думка, що люди, які мають психічні розлади, більше за інших схильні до насильства.

Правила спілкування з людьми, які мають затримки розвитку

Звертайтеся напряму до людини;

Якщо це необхідно, використовуйте ілюстрації та фотографії для підтримання Вашої думки;

Висловлюйтеся чітко і по справі;

Намагайтеся не використовувати кліше та ідіом, якщо Ви не впевнені, що людина їх знає та зможе зрозуміти;

Спілкуючись з людьми із затримкою розвитку, порушуйте ті ж самі теми, які Ви обговорюєте з іншими людьми.