Олександр Пушкін

Відомий російський поет, лірик, казкар, який першим наважився ввести народну російську мову на сторінки “високої літератури”. У центрі уваги поета — історія власного народу, призначення і місія покоління, до якого належав сам поет.

З дитинства Олександр Пушкін багато читав, спілкувався з відомими літераторами, у його батька була велика бібліотека, і майбутній поет багато часу проводив серед своїх добрих друзів — книг. Поетичний дар у нього прокинувся у Ліцеї, де він навчався у 1811—1817 роках, а перші відомі нам вірші датовані 1813 роком. Талант поета був одразу визнаний такими майстрами слова, як Державін, Батюшков, Жуковський. Війна Росії з Наполеоном вносить у його поезію тему свободи. Пушкін не став членом політичної організації, як багато його однодумців, але вірші його (“Вольність”, “До Чаадаєва”) відкрито демонструють гарячу підтримку тим, хто хоче змінити на краще життя в Росії.

За сміливі думки і за волелюбні вірші його вислали на південь Росії, тобто в Україну. Він бував у Дніпропетровську (тоді Катеринослав), в Одесі, в Криму, у Києві. Прогулянки Києвом та перекази, почуті про київського князя Олега, надихнули його на створення “Пісні про віщого Олега”. Російський фольклор, з яким він з дитинства знайомився через перекази своєї няньки Орини Родіонівни, знайшов своє відтворення у казках Пушкіна про золоту рибку, про мертву царівну та сім богатирів, про золотого півника, про робітника Балду, у поемі “Руслан і Людмила”.

Пушкін — неперевершений лірик. Багато поезій Пушкіна покладено на музику.

Роман у віршах “Євгеній Онєгін” приніс Пушкіну славу. Поет виявив болючі проблеми суспільного життя, намагався відтворити життя Росії та її кращих представників, які зневірилися у значенні власного життя.

У доробку Пушкіна є прозові твори: “Повісті Бєлкіна”, “Дубровський”, “Маленькі трагедії”, “Капітанська дочка”, історична трагедія “Борис Годунов”, історична поема “Полтава” та ін.

Твори Олександра Пушкіна:

1799—1837

Колись у давньогрецькому місті Афінах біля храму Аполлона Лікейського існувала школа — Лікей (або Ліцей), де викладали видатні філософи античності Сократ і Арістотель. Найвищими цінностями Ліцею були знання. З давньогрецької слово лікей перекладається як «світло», що було пов’язано з культом бога Аполлона (охоронця світла, покровителя наук і мистецтва). За зразком античних шкіл у Європі почали створювати навчальні заклади — ліцеї. І серед них один із найвідоміших — той, що відкрили 19 жовтня 1811 р. в Росії в Царському Селі (нині музей-заповідник у м. Пушкіні), неподалік від Санкт-Петербурга.

Зауважте

Під час навчання в Ліцеї О. Пушкін написав понад сто віршів, розпочав поему «Руслан і Людмила».

У Царськосельському ліцеї навчався Олександр Пушкін. Тут зміцнів його талант, сформувався світогляд і характер. У Ліцеї юний поет знайшов однодумців, дружба з якими залишила глибокий слід у його душі, підтримувала у важкі моменти життя, надихала на творчість.

Мудра думка

Він був одним із нас і водночас не таким, як усі. Природа обрала його бути генієм.

Іван Пущин

Ліцеїсти навчалися шість років. Вони вивчали моральні (Закон Божий, етика, логіка), словесні (російська, французька, німецька мови й латина, а також риторика — мистецтво говорити), історичні (всесвітня історія, географія), математичні (математика, фізика) дисципліни й обов’язково — різні види мистецтва та фізичні вправи. Ліцеїсти писали вірші, малювали, танцювали, училися їздити верхи, фехтувати. Юнаків із найкращих дворянських сімей спеціально готували до державної діяльності, до служіння батьківщині. До Ліцею були запрошені найкращі викладачі, які виховували в ліцеїстах честь, патріотизм і відповідальність.

Олександр Пушкін був добре підготовлений до занять у Ліцеї завдяки родинному вихованню. Він досконало володів іноземними мовами, прекрасно знав російську й зарубіжну літератури, мав гострий розум і чудову пам’ять. З улюблених предметів — російської поезії і французької мови — у Пушкіна завжди були відмінні оцінки (до речі, його ліцейське прізвисько було Француз), точні й природничі науки давалися йому важко, а з математики було «задовільно». Начитаність, благородство душі, а головне, володіння поетичним даром зробили Олександра душею ліцейського товариства.

Вид на Ліцей і ліцейську арку. Архітектор І. Неєлов, 1791 р. м. Пушкін. Сучасне фото

Він міг одним розчерком пера змусити всіх сміятися або сумувати, захоплюватися або обурюватися. Пушкін-ліцеїст був веселим, доброзичливим і вигадливим на витівки.

Геніальність Пушкіна отримала імпульс для розвитку саме тут, у Ліцеї, де цінувалися вільне мислення й талант. Більшість випускників Ліцею стали згодом відомими людьми, які зробили значний внесок у розбудову своєї держави. Однак, де б вони не були, куди б їх не кидала доля, завжди залишалися вірними своїй школі.

Для ліцеїстів пушкінського випуску дата заснування Ліцею — 19 жовтня — була священною. Завершивши навчання, вони поклялися у вічній дружбі й вирішили щороку зустрічатися в День Ліцею. Їхня дружба — непорушне братство, союз однодумців — витримала перевірку часом.

Література і мистецтво

На картині відомого художника Іллі Рєпіна «Пушкін на ліцейському екзамені в Царському Селі 8 січня 1815 року» (1911) зображений один із пам’ятних моментів навчання поета в Ліцеї. На врочистий екзамен ліцеїстів був запрошений відомий російський поет Гавриїл Державні. Почувши вірш «Спогади про Царське Село» О. Пушкіна, письменник був уражений талантом юного ліцеїста. Гавриїл Державін хотів привітати й розцілувати свого наступника в поезії, але той, збентежений успіхом, вибіг із зали й заховався.

• Які почуття, на ваш погляд, переживають персонажі картини І. Рєпіна? За допомогою яких засобів митець увиразнив образи О. Пушкіна та Г. Державіна?

І. Рєпін. Пушкін на ліцейському екзамені в Царському Селі 8 січня 1815 року. 1911 р.

19 жовтня (1825)

Історія створення

Після закінчення навчання, у 1817 р., О. Пушкін був призначений на посаду в Колегію іноземних справ. Але його душа линула до поезії, якій він присвячував увесь вільний час ще в Ліцеї. З-під пера поета народжувалися твори, які миттєво поширювалися країною. Він писав про передових людей свого покоління, які прагнули волі й незалежності, висловлював надії на прогресивні зміни в державі. Надто критична позиція митця спричинила невдоволення з боку тодішньої влади, і в 1824 р. О. Пушкіна відправили подалі від столиці, у родинний маєток в с. Михайлівському Псковської губернії. 11 січня 1825 р. його відвідав Іван Пущин, який розповів про організацію таємних товариств у Росії й ознайомив поета з комедією О. Грибоєдова «Лихо з розуму» (рос. «Горе от ума»). Але річницю Ліцею в 1825 р. О. Пушкін святкував один. Подумки він звертався до своїх друзів, сумував за кожним із них, поминав померлих і водночас із світлим почуттям згадував про ліцейське братерство, що залишилося для всіх незмінним у непостійному й сповненому випробувань світі. Роздуми митця знайшли відображення в його вірші «19 жовтня».

Пам’ятник О. Пушкіну в Царському Селі

Творче читання

Роняє ліс багряний свій убір,

Сріблить мороз поля зів’ялі й голі,

Прогляне день, неначе мимоволі,

І падає за край окружних гір. (. )

Печалюсь я: до друга дальній світ,

З яким запив би довгу я розлуку,

Якому б міг сердечно стиснуть руку

І побажать веселих безліч літ.

Я п’ю один; дарма моя уява

Товаришів скликати носпіша;

Не чую я знайомої появи,

І милого не жде моя душа. (. )

Він не прийшов, кудрявий наш співець,

Гітари вже не чути голосної,

Під міртами Італії ясної

Заснув навік, і дружній чийсь різець

Не вирізьбив на російській могилі

Там мовою вітчизни кілька слів,

Аби знайшов слова привіту милі

Син півночі, що в край чужий забрів.

Чи ти сидиш в кругу товаришів,

Чужих небес коханець нетерплячий?

Чи знов ідеш на тропік ти гарячий

І вічний лід опівнічних морів?

Щаслива путь. З ліцейського порога

На корабель ти став без вороття,

І з того дня в морях твоя дорога,

О, хвиль та бур улюблене дитя!

І ти зберіг у долі мандрівній

Прекрасних літ всі звичаї недавні:

Ліцейський шум, забави наші славні

Між хвиль морських жили в душі твоїй;

Ти простягав нам із-за моря руку,

Ти нас одних у спогадах носив

І повторяв: «На довгу ще розлуку

Незбагнений нас фатум осудив!»

Міцний навік, о друзі, наш союз!

Він, як душа, одвічний, неподільний;

Незрушний він, прекрасний і свавільний,

У затишку родився дружніх муз,

І нас куди б не кидала година,

І щастя теж куди б не привело,

Незмінні ми: весь світ для нас чужина,

Вітчизна нам — лиш Царськеє Село!

Із краю в край грозою гнаний я,

Серед тенет недолі грозової,

Схвильований я дружбою новою,

І голова схиляється моя.

З благаннями печальними бентежно,

З надією юнацьких світлих літ,

Віддавсь другим я друзям безбережно,

Та був гіркий небратній їх привіт.

І нині тут, в забутій глушині,

В оселі хуг страшних і снігопаду,

Я радісну й солодку мав відраду:

Я трьох із вас, о друзі, в тишині

Тут обійняв. Поета дім опальний,

О, Пущин мій, ти перший навістив;

Ти звеселив вигнання день печальний,

В Ліцею день його перетворив.

Ти, Горчаков, щасливець з перших днів,

Хвала тобі — холодний блиск фортуни

Не заглушив душі твоєї струни:

Все той же ти для нас, товаришів.

Нам різну путь судьба судила строга,

Ступивши в світ — ми швидко розійшлись,

Та ось звела нас польова дорога,

Зустрілись ми й по-братськи обнялись.

Коли спіткав мене фортуни гнів.

Для всіх чужий, бездомний, сиротою

Під бурею поник я головою

І ждав тебе, віщун пермеських дів 1 .

І ти прийшов, син лінощів натхненний,

О, Дельвіг мій, твій голос пробудив

Сердечний жар, що довго тлів священний,

І радо я судьбу благословив.

1 Пермеські діви — музи, покровительки мистецтв. Пермес — річка в Стародавній Греції (біля гори Гелікон), отримала назву від імені героя Пермеса, батька німфи Аганіпи. Джерело Аганіпи на Геліконі й річка Пермес були присвячені цим музам.

Пісенний дух з дитинства в нас горів,

І дивний пал натхнення ми пізнали;

Ще з юних літ дві музи нас вітали,

Солодкий дар їх нас ласкаво грів:

Та вже любив я оплески і славу,

Ти ж для душі і муз лише співав;

Свій дар життя я тратив без угаву,

Ти ж геній свій у тиші звеличав.

Служіння муз не терпить суєти,

І мусить буть прекрасне величавим:

Та юнь зове нас усміхом лукавим,

І велич мрій нас кличе у світи.

Отямимось — і скорбними очами

Ми дивимось в минуле без надій.

Скажи, Вільгельм, було ж таке і з нами,

По музі брат і друг коханий мій?

Пора, пора! Душевних наших мук

Не вартий світ; розвіємо оману!

Сховай життя у самоту туманну!

Я, друже, жду твоїх стискання рук.

Прийди, огнем розмов своїх одразу

Ти наладнай сердечні струни знов;

Згадаємо бурхливі дні Кавказу,

І Шиллера, і славу, і любов.

Пора й мені. Гуляйте в добрий час!

Відрадне я вже чую зустрічання;

В поетове повірте віщування:

Промчиться рік, і знову я між вас.

І прийде строк надій моїх завітних,

Промчиться рік, я буду знову ваш!

О, скільки сліз і вигуків привітних,

І піднятих угору скільки чаш!

Ми першу з них у день знаменний цей

Наллєм повніш в честь нашого союза!

Благослови, моя весільна муза,

Благослови: нехай живе Ліцей!

За вчителів, що честь і юність нашу

Леліяли, за мертвих і живих,

Здіймім до уст манливу повну чашу,

Забувши зло, за благо вип’єм їх. (. )

Гуляймо-бо, поки ще дальня путь!

Але наш круг із кожним днем рідіє;

Хто в гробі спить, хто дальній сиротіє;

Судьба зорить, ми в’янем; дні пливуть;

Старіємо, і тихше серце б’ється,

І нить життя кінчаємо снувать.

Кому ж із нас під старість доведеться

Самому день Ліцею святкувать?

Нещасний друг! У нових поколіннях

Набридлий гість і зайвий, і чужий,

Згадає нас в дні зустрічей незмінних,

Закривши зір схвильовано-сумний,

Хай стріне він, і радий, і печальний,

За чашею цей день після негод,

Як нині я, вигнанець ваш опальний,

Його провів без горя і турбот.

(Переклад Степана Крижанівського)

Коментарі. У вірші О. Пушкін згадує імена друзів-ліцеїстів. «. Кудрявий наш співець» — тут ідеться про Миколу Корсакова, поета та музиканта, який після закінчення Ліцею був направлений на дипломатичну службу до Італії. «Чужих небес коханець нетерплячий» — у цих рядках ідеться про Федора Матюшкіна, котрий по закінченні Ліцею був направлений на службу на флот і вирушив у кругосвітню подорож. «І повторяв: “На довгу ще розлуку / Незбагнений нас фатум осудив!”» — переспів із пісні Антона Дельвіга з приводу завершення навчання в Ліцеї. Антон Дельвіг — поет, видавець, перший із ліцеїстів став друкуватися в літературних журналах. Про Дельвіга поет згадує й далі як про того, хто пробудив «сердечний жар», тобто спонукав до поезії. «Поета дім опальний, / О, Пущин мій, ти перший навістив. » — тут О. Пушкін із вдячністю згадує, як Іван Пущин відвідав його в Михайлівському. Іван Пущин — поет, за участь у декабристському 1 повстанні проти царя 1825 р. був засланий на довічне поселення до Сибіру. Олександр Горчаков — дипломат, міністр іноземних справ, канцлер Російської імперії. Оскільки він досяг великих висот у державній службі, О. Пушкін пише про нього: «Ти, Горчаков, щасливець з перших днів. » До речі, саме О. Горчаков останнім святкував День Ліцею в 1882 р., коли нікого з його друзів уже не було. Вільгельм Кюхельбекер — поет, його О. Пушкін називає «братом по музі». За участь у декабристському повстанні В. Кюхельбекер, як і І. Пущин, був засланий до Сибіру.

1 Декабристи (від рос. декабрь — грудень) — дворяни, учасники повстання на Сенатській площі в м. Петербурзі 14 грудня 1825 р., які після смерті Олександра І намагалися змінити державний устрій Російської імперії на парламентську республіку.

К. Кольман. Повстання 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі. 1830-і роки

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Виразно прочитайте опис природи на початку вірша. Яким настроєм пройнятий пейзаж? 2. Які факти біографії поета знайшли відображення у творі? Наведіть відповідні цитати. 3. Які думки й почуття переживає ліричний герой? 4. Розкрийте символічне значення образів моря, хвиль, корабля, грози.

Для обговорення. 1. Як ви розумієте рядки «Служіння муз не терпить суєти, / І мусить буть прекрасне величавим. » (рос. «Служенье муз не терпит суеты, / Прекрасное должно быть величавым. »)? 2. Прокоментуйте рядки «Міцний навік, о друзі, наш союз. » (рос. «Друзья мои, прекрасный наш союз!»). У чому полягала міць або краса союзу, про який писав О. Пушкін?

Робота в групах. Виразно прочитайте й поясніть поетичні характеристики О. Пушкіна на адресу друзів (І. Пущин, О. Горчаков, А. Дельвіг, В. Кюхельбекер).

Творче завдання. Підготуйте усну розповідь на тему «Сила ліцейського братерства» (8-10 речень).

Краса слова

Поетичні твори О. Пушкіна приваблюють щирістю почуттів і красою змалювання їх найменших порухів. У вірші «19 жовтня» важко визначити провідний настрій чи почуття, адже, крім уславлення ліцейського братерства, у ньому звучить туга за померлими, радісні спогади про приїзди друзів, роздуми про мистецтво, надія на зустріч, образа на владу за несправедливість заслання.

Вірш О. Пушкіна побудований у формі особистих спогадів. Його сюжет постійно повертає нас із теперішнього в минуле, але разом із тим ліричний герой прагне зазирнути й у майбутнє. У вірші знайшли відтворення факти біографії митця, а також його роздуми про життєвий шлях, на якому потрібна духовна підтримка друзів. Тому цей вірш можна вважати не тільки автобіографічним, а й філософським.

• Як зображується минуле, сучасне й майбутнє у творі?

• Чи змінюється образ автора в часі? Наведіть відповідні цитати.

Перевірте себе

1. Розкажіть про історію Царськосельського ліцею. 2. Як вплинуло навчання в Ліцеї на талант О. Пушкіна? 3. Які інтереси об’єднували ліцеїстів, чого вони прагнули? 4. Кого з друзів О. Пушкіна ви знаєте? Про кого з них він згадав у вірші «19 жовтня»? 5. Якими настроями просякнутий вірш поета? 6. Які художні засоби допомагають авторові передати напруження переживань? 7. Охарактеризуйте образ автора твору.

Радимо прочитати

• Пушкін О. Твори / За редакцією П. Тичини. — К., 1949.
• Пушкін О. Вибране / Переклади М. Рильського, Н. Кир’ян. — К., 2009.

Скільки дітей було у Пушкіна? Діти Пушкіна і Гончарової

Багато хто з нас знають, хто такий Олександр Сергійович Пушкін. Деякі володіють інформацією про факти з біографії знаменитого поета. І, звичайно ж, усі ми читали його безсмертні літературні твори: «Кавказький бранець», «Бахчисарайський фонтан», «Повісті Бєлкіна» і так далі. Але мало хто може згадати, скільки дітей було у Пушкіна. А це дуже цікаве питання. Справа в тому, що великий поет – багатодітний батько. Він залишив після себе чотирьох дітей. Його численні нащадки сьогодні живуть по всій земній кулі.

Кілька фактів з біографії великого поета

Олександр Сергійович Пушкін народився 26 травня 1799 року в Москві в сім’ї колезького реєстратора. Хлопчик ріс, пішов вчитися. Шість років він провів у Царскосельском ліцеї. Тут вперше був оцінений його поетичний талант. Після навчання Олександр стає колезьким секретарем. Він удосконалюється в написанні віршів, а потім випробовує себе і в прозі. У 1831 році відбулося вінчання поета з Наталією Гончаровою, до якої він сватався не один раз. Багато цікавих фактів залишила біографія Пушкіна. Діти та онуки письменника, його дуель з Дантесом, безглузді чутки про поганої репутації його дружини Наталі, які в результаті призвели до загибелі знаменитого поета, і багато іншого. Щоб написати про все, не вистачить і цілої книги. Тож піднімемо завісу таємниці над однією сторінкою з життя Олександра Сергійовича – розповімо про його дітей.

Старша дочка поета Марія

Перша дитина у подружжя Пушкіних з’явився 19 травня 1832 року. Народилася дівчинка. Її назвали Марією на честь бабусі Олександра Сергійовича. Треба сказати, що діти Пушкіна і Гончарової були обдарованими і розумними. Відомо, що Маша вже в 9 років вільно володіла двома іноземними мовами: німецькою та французькою. Отримувала освіту вона в привілейованому Єкатерининському інституті, після закінчення якого стала фрейліною імператриці Марії Олександрівни. У квітні 1860 року дівчина вийшла заміж за генерал-майора Л. Н. Гартунга. У 1877 році чоловік Марії, несправедливо звинувачений у крадіжці, застрелився на суді. Це стало страшним ударом для дочки поета. Померла Марія Олександрівна 7 березня 1919 року в Москві. Нащадків після себе не залишила. Відомо про те, що саме старша дочка поета стала прообразом Анни Кареніної в безсмертному романі Л. Товстого. Деякі риси її виразної зовнішності були відображені письменником у цьому творі.

Що таке романтизм? Ніщо не виникає, як мовиться, з нічого. Усяке явище має передісторію. Ось і романтизм виник на якійсь основі, а саме – на фоні Великої французької революції. Якщо зіставити період класицизму і час романтизму, то може виникнут.

Девіда Духовни без сумніву можна назвати одним з найбільш відомих і популярних акторів Голлівуду. Величезну популярність йому принесла роль спеціального агента в «Секретних матеріалах». Але цей серіал — далеко не єдина вдала робота.

Кіноіндустрія не часто радує не просто гарними стрічками, а фільмами, які змушують глядача задуматися. Такі картини – велика рідкість. До них відноситься і трилер «Зникла», відгуки про який були одностайно позитивними.Екранізація кн.

Пушкін Олександр Олександрович

Якщо старша дочка поета не залишила після себе потомства, то наступний дитина в родині – син Олександр – став багатодітним батьком. Скільки дітей було у Пушкіна-молодшого? Виявляється, чимало. Всього у нього було 11 дітей від першого шлюбу і 2 дитини від другого. Народився Саша в 1833 році. Він був улюбленцем Наталії та Олександра. Батьки його любовно називали «Сашка». З дитинства він відрізнявся енергійністю і буйною вдачею. Навчався і виховувався Саша в Пажеському корпусі, після закінчення якого був розподілений корнетом в лейб-гвардії Кінного полку. Він побудував блискучу військову кар’єру, дослужившись до звання генерал-лейтенанта, був нагороджений медалями і орденами. Перший раз він одружився на некровной родички по вітчиму Софії Ланской. Це була романтична історія кохання. Церква заборонила такий союз. Однак Наталя Гончарова все зробила для того, щоб син та невістка були щасливі. Закінчилася ця історія любові трагічно: Соня померла дуже рано, не досягнувши й сорока років. Одинадцять дітей залишилися без матері. Олександр Олександрович, незважаючи на велику зайнятість, намагався приділяти їм багато уваги. Дітей йому допомагали виховувати сестра Марія і тітонька по материнській лінії Ганна Васильчикова. Другий раз Саша одружився у 1883 році на Марії Павлової. Сучасники згадують, що вона була малоприємною особливою, яка любила скаржитися на важке життя генеральської дружини. Дітям від першого шлюбу чоловіка мати вона так і не замінила. В цьому союзі у Олександра народилося ще двоє дітей: син і донька. Молодшенька – Олена – з’явилася тоді, коли генералу Пушкіну було 57 років. Олександр дожив до похилого віку і помер 19 липня 1914 року.

Молодший син Григорій

Як вже говорилося вище, діти Олександра Пушкіна були обдарованими і талановитими. І хоч ніхто з них і не продовжив справу батька, не став поетом або письменником, все зробили гарну кар’єру і домоглися визнання в суспільстві. Третя дитина в сім’ї великого поета, син Григорій, з’явився в 1835 році. Він так само, як і старший брат Олександр, закінчив Пажеський корпус. Після цього служив, пішов у відставку в званні полковника. Був таємним радником. Що ж відомо про його особисте життя? Довгий час в молоді роки він перебував у недозволеною зв’язку з француженкою, яка народила йому трьох дочок. Наталія Гончарова дуже переживала за долю молодшого сина. У 1884 році Григорій нарешті одружився з Варварою Мошковой. Дітей у цьому шлюбі не з’явилося. До 1899 року Григорій проживав у Михайлівському, де, облаштувавши кабінет знаменитого батька, увічнив його пам’ять.

«Прекрасна дочка прекрасної матері» – Наталія Олександрівна

Четверта дитина у подружжя Пушкіних народився в 1836 році. Це була дівчинка, яку назвали Наталею. ДітиПушкіна та Гончарової відрізнялися силою характеру, впертістю, імпульсивністю. Не стала винятком і Таша (так називали дівчинку в сім’ї). Сучасники поета зазначали те, як вона зовні схожа на свого батька. Дівчинка отримала домашнє виховання. Її називали «прекрасною дочкою прекрасної матері». У 17 років Таша оголосила матері та вітчиму про бажання вийти заміж за М. Л. Дубельта, який зробив їй пропозицію. Гончарова була проти цього шлюбу. Однак прохання дочки їй довелося поступитися. цей Союз проіснував недовго, розпавшись в 1862 році. Після цього Наталія Пушкіна їде з двома старшими дітьми за кордон до своєї тітки. Після розлучення їй довелося поступитися колишньому чоловікові право на виховання однієї з дочок – Анни. Двоє її дітей залишилися в Росії під наглядом бабусі Наталії. Незабаром в Лондоні Таша обвінчалася з німецьким принцом – відомим Миколою Вільгельмом Нассауским. Вона прожила з ним довге і щасливе життя. Принцесою Наташа, звичайно, не стала по причині того, що шлюб був нерівним, але їй був подарований титул графині Меренберг. У шлюбі з принцом у неї народилося троє дітей: дочки Софія і Олександра і син Георг. Графиня померла Меренберг у 1913 році у Франції в місті Кані. Після її смерті тіло Наталії було піддано кремації, а прах був розвіяний над труною чоловіка в родинному склепі. Це було її заповітом.

Нащадки Пушкіна сьогодні

Таким чином, двоє з чотирьох дітей великого поета продовжили рід. Нам цікаво, скільки дітей було у Пушкіна? Але ще більш цікаві питання про те, скільки у нього було онуків і правнуків, де сьогодні живуть його нащадки. Виявляється, що близько п’ятдесяти далеких родичів проживають в Росії. Серед них Тетяна Лукаш, прабабуся якої була онукою Олександра Сергійовича. Останній прямий нащадок роду Пушкіна по чоловічій лінії, що носить це прізвище, – Олександр Олександрович, доводиться праправнуком письменника. Він живе в Бельгії. Також нащадки великого поета живуть і в США, і в Німеччині, і в Англії.

Сподіваємося, у статті ми розгорнуто відповіли на питання про те, скільки дітей було у Пушкіна, а також досить розповіли про кожного з них.

Article in other languages: