Якого року зявилися перші гриби

0 Comments

Історія з грибами

Гриби — одні з найдавніших насельників нашої планети й найбільш незвичайні організми на Землі. Хоча об’єкт вивчення перебуває практично під носом, про них відомо не так уже й багато.

Якщо хто-небудь висуне тезу про те, що збирати гриби – це найдурніше й марне заняття, іноді з небезпечними наслідками, то на захист «тихого полювання» піднімуться мільйони. При цьому не тільки в Україні, а й за кордоном. Бо хто ж не любить у грибну пору, після теплого дощичка, та у вихідний, устати раненько, зібрати нехитру поклажу – кошик або відро, ножик, зварені круто яйця, огірки з помідорами, сіль у сірниковій коробочці, бутерброди з ковбасою або що Бог дав, термос, і – вперед, по гриби! До речі, цього року грибів як ніколи багато. Такої їх кількості на ринках і в козубах грибників автор (читачі зі мною погодяться) і не пам’ятає…

Гриби – одні з найдавніших насельників нашої планети й найбільш незвичайні організми на Землі. Хоча об’єкт вивчення перебуває практично під носом, про них відомо не так уже й багато. Вони не мають жодного стосунку до рослин, але тваринами їх теж не назвеш. Серед них зустрічаються як вишукані продукти й цілителі, так і паразити, і хижаки, і навіть убивці. Їх майже півтора мільйона видів. І всі вони об’єднані в одне велике грибне царство.

Із глибини століть

Спершу люди спостерігали за цими своїми сусідами як за квітами або іншими рослинами. Кому на думку спало скуштувати їх на смак, достеменно невідомо. Ми можемо тільки припускати, що першовідкривачеві трапився їстівний гриб, тому він і розповів одноплемінникам про його смакові якості. Ацтеки називали гриби їжею богів, ескімоси їли їхню золу, апачі спалювали гриби, щоб вигнати злого духа, прадавні арії та аборигени Амазонки готували з них напій. В ацтеків один з різновидів гриба вважався офіційним засобом ясновидіння. Зауважимо, що в житті останнього імператора ацтеків Монтесуми гриби відіграли фатальну роль: хтось з оточення вождя змінив дозування і, скуштувавши грибів, імператор побачив, що справжні боги прийдуть із Заходу. Саме з огляду на це він здав свою столицю Кортесу. Є думка, що якби в цій історії не було грибів, іспанський авантюрист так би й поплив ні з чим.

Якщо говорити про європейський погляд на гриби, то Пліній Старший у «Природничій історії» зробив спробу першої класифікації, розділивши гриби на дві групи: їстівні та неїстівні. Такий суто гастрономічний підхід до класифікації грибів пояснюється, очевидно, тим, що в Стародавньому Римі гриби вже широко вживали в їжу. Особливо високо цінувалися їстівні якості так званого цезарського гриба з роду… мухоморів. Його називали «болеті» й серед інших їстівних грибів вважали номером один. Назва його подібна до гучного римського титулу – «фунгорум принцепс». Про цей гриб неодноразово згадував Ювенал у своїх «Сатирах», що відносяться до I ст. після Р.Х. Він, ніколи не куштувавши мухоморів, із поетичним смутком, а може, із заздрістю, писав: «Бідним друзям трапляються інші гриби, поганенького сорту, болеті – хазяїнові».

Немає сумніву в тому, що римляни знали і про смертельно отруйні гриби. Є, наприклад, припущення, що римського імператора Клавдія отруїла його дружина Агрипина саме грибами. Справді, Агрипині неважко було замінити в меню згаданий гриб болеті вбивчо отруйною блідою поганкою, що рясно зростає в римських лісах і належить до того ж роду мухоморів. Мотивація у виборі отрути була проста – Клавдій стояв на шляху Агрипини та її сина Нерона до влади…

Відьомські танці

Грецький лікар Діоскорид у середині I ст. до Р.Х. висловив припущення, що гриби набирають отруйних властивостей з довкілля, виростаючи поблизу іржавого заліза, зогнилого сміття, зміїних нір або навіть рослин з отруйними плодами. Звичайно, він багато чого нафантазував, але був більш раціональний, ніж дослідники Середньовіччя: ті гриби взагалі пов’язували виключно з «нечистою силою». Ну а як інакше мусили пояснювати широким масам появу грибів, розташованих правильним колом, на луках і лісових галявинах? Тому їх називали «відьомськими кільцями», а пояснювали це тим, що тут відьми напевне водили хороводи або влаштовували ритуальні кругові танці. Ходили чутки, що всередині таких кілець трава буває отруйною, а худоба, яка поїла цієї трави, може сконати.

Ще один різновид грибів став єдиною розрадою після принизливої поразки імперії Романових у Російсько-японській війні 1904-1905 років.

Чайний гриб (інші назви – морський гриб, комбуча, японська матка, японський гриб) привезли з Далекого Сходу саме тоді. Відтоді цей ровесник загибелі «Варяга», що сумно плаває в скляній банці, став невід’ємним атрибутом багатьох кухонь; читачі, напевно, пам’ятають, підвіконня з фіалками в горщиках і подібний до медузи чайний гриб у накритій марлею посудині.

Верхня частина гриба блискуча, щільна, а нижня має вигляд численних звисаючих ниток; саме в цій частині гриба й відбувається перетворення суміші цукрового розчину й чайної заварки на простий, корисний і смачний напій із невеликим умістом алкоголю.

До речі, влітку й восени, як і годиться всім грибам, чайний ріс швидше, ніж узимку. Розлитий у пляшки або інший посуд, настій міг тиждень зберігатися в прохолодному місці, згодом стаючи ще смачнішим. А найбільшої лікувальної активності грибний напій набував на сьому добу. Про спрайти й інші фанти тоді ніхто й не чув – отак і вгамовували спрагу!

Було заведено ділитися грибом із сусідами й родичами, і таким чином він став досить популярним на одній шостій частині суходолу. Робилося це просто: треба було відокремити два-три новоутворені шари, перенести в іншу банку з відфільтрованим чайним настоєм і… піти в гості.

Казали, що чайний гриб не тільки лікує запалення в носоглотці, а й добре допомагає при хворій печінці, знижує розумову втому, є ефективним у боротьбі, пардон, із запорами, а ще він знижує кров’яний тиск краще за інші препарати. Аптека, а не гриб!

«Напій задоволення»

Важко в це повірити, але кілька десятків років тому ніхто й не здогадувався про існування одного з найбільш насущних і повсякденних продуктів – кефіру. Здавалося б, який стосунок він має до грибів? Виявляється, прямий!

Кефір утворюється в результаті сумлінної роботи корисних речовин, які навіть язик не повертається назвати грибковими бактеріями. Але це так! Ба більше, в гонитві за ними в XIX ст. Російська імперія мало не почала нову війну на Кавказі. І тільки коли у справу втрутилася жінка, все владналося миром, а точніше – полюбовно.

Двадцятирічну красуню Ірину Сахарову відправили до князя Бек-Мурзи Байчерова із завданням привезти в Москву кефірний міцелій – зерна, що лежать в основі цього напою, аби розпочати виробництво корисного продукту. Князь не погодився на вмовляння. Що робити? Ірина пішла в гори розпитати місцевих жителів – що за кефір, які такі гриби… Отут її й викрав княжий син, який жагуче закохався в неї з першого осетинського погляду.

Чи треба говорити про те, що і тоді, і тепер жінки вміють вирішувати поставлені перед ними завдання – отримала, коротше, вона в подарунок свої бактерії для бродіння. А кефір у Російській імперії чомусь почали називати «напоєм задоволення».

Сам по собі кефірний грибок є симбіозом понад десяти різних мікроорганізмів, які постійно ростуть і весело розмножуються разом. До складу цього грибка входять лактобактерії, оцтовокислі бактерії і навіть молочні дріжджі, про користь яких скажемо нижче. Річ у тім, що натуральний кефір викликає одночасно не тільки молочнокисле, а й, зауважте, спиртове бродіння. Іншими словами, у безневинному продукті міститься… спирт, який пригнічує, як відверто написано в першій інструкції з уживання кефіру, «гнилостныя бурления в кишках и углекислыя газы».

А сучасні дослідження довели, що застосування грибного кефіру зупиняє вапнування стінок капілярів, допомагає розсмоктуванню пухлин, а після перенесених тяжких захворювань кефір активніше за інші препарати виганяє відпрацьовані сульфаніламіди й антибіотики з організму і захищає кишкову флору від загибелі корисних бактерій. Так поїздка на Кавказ усього однієї дами продовжила життя багатьом.

Найбільш ходовий і найбільш рідкісний

У наш час уже неможливо встановити, коли й у якій країні вперше почали вирощувати печериці. Але ми достеменно знаємо, що першу книжку про печериці написав 1600 року французький агроном із відомим у кулінарному світі прізвищем Олів’є. У ті ж часи столицю Франції нарекли столицею європейського грибівництва, а культивовану печерицю досі називають паризькою. Тоді найпопулярніший нині гриб був гостем тільки на королівських столах, а простому народу він був недоступний.

Із Франції культура проникла в Англію, Німеччину й інші країни Європи. Хоча в Російській імперії лісових грибів було вдосталь і вони споконвіку входили в раціон сімей будь-якого достатку, тут теж почали розводити печериці. Невдовзі мусимо не пропустити знаменну дату – 200 років тому головастий чоловік на прізвище Осинін сконструював першу в Росії печеричницю.

Є три різновиди печериці двоспорової: біла, коричнева й кремова. Найбільші врожаї дають білий і коричневий різновиди. Тепер печериці вирощують у 70 країнах світу, і це справді найбільш ходовий гриб, обсяги світового виробництва якого перевищують 1,5 млн. тонн на рік.

Інша річ із трюфелями. Як відомо, це найдорожчий гриб у світі. Серед гурманів цінується французький чорний, або перигорський, трюфель. Що більший гриб, то вища його ціна. Але найцінніший серед трюфелів – білий італійський. Він зростає під землею тільки в Італії, а сезон «полювання» на нього триває всього два місяці на рік. Для його пошуків використовують навіть спеціально навчених псів. Один із них приніс своєму хазяїнові непоганий прибуток на початку листопада 2007 року: три гонконгські магнати в складчину придбали 750-грамовий гриб за 209 тисяч доларів, благополучно приготували й з’їли на ексклюзивному трюфельному банкеті, де зібралися сім’ї й друзі товстосумів. Поки що це найбільші гроші, які коли-небудь віддавали за гриб. Схоже, що ще одна назва гриба – «білий діамант», має під собою підставу!

Замість висновку

Звичайному грибникові наукові знання й докладні описи всіляких рідкісних та екзотичних грибів, загалом-то, не потрібні. Підберезники (бабки) й маслюки, білі й сироїжки, знайомі нам здавна, не сплутаєш, приміром, з хондростереумом пурпурним (Chondrostereum purpureum) або б’єркандером обпаленим (Bjerkanderra adusta). Тому принцип кожного грибника «клади в кошик тільки ті гриби, які знаєш достеменно» – основний під час походу в ліс; найменший сумнів, міліграм недовіри – і гриб повинен летіти геть з вашого кошика! Збираємо тільки ті, які знаємо напевне.

І ніякі хондростереуми нам не потрібні! Отоді ми зведемо нанівець сумну статистику, коли неїстівними грибами таки смакують, що закінчується інколи сумно. Як справедливо каже один мій знайомий Грибник (із великої букви Г), «усі гриби їстівні, але деякі – тільки один раз».

24.2: Класифікації грибів

Королівство грибів містить п’ять основних філ, які були встановлені відповідно до їх способу статевого розмноження або за допомогою молекулярних даних. Поліфілетичні, не пов’язані між собою гриби, які розмножуються без статевого циклу, поміщаються для зручності в шосту групу під назвою «форма филум». Далеко не всі мікологи згодні з цією схемою. Швидкі досягнення молекулярної біології та секвенування 18S рНК (частина РНК) продовжують показувати нові та різні зв’язки між різними категоріями грибів.

П’ять справжніх філ грибів – це Хітридіомікота (Хітриди), Zygomycota (кон’юговані гриби), Ascomycota (мішкові гриби), базидіомікота (клубні гриби) та нещодавно описані Phylum Glomeromycota. Більш давня схема класифікації згрупувала гриби, які суворо використовують безстатеве розмноження, в Deuteromycota, групу, яка більше не використовується.

Примітка: «-mycota» використовується для позначення філума, тоді як «-mycetes» формально позначає клас або використовується неофіційно для позначення всіх членів phylum.

Хітридіомікота: Хітриди

Єдиним класом у Phylum Chytridiomycota є хітридіоміцети . Хітриди – найпростіші і примітивні Eumycota, або справжні гриби. Еволюційний запис показує, що перші впізнавані хітриди з’явилися в пізній докембрійський період, понад 500 мільйонів років тому. Як і всі гриби, хітриди мають хітин в клітинних стінках, але одна група хітрид має в клітинній стінці як целюлозу, так і хітин. Більшість хітрид одноклітинні; деякі утворюють багатоклітинні організми і гіфи, які не мають перегородок між клітинами (коеноцитарні). Вони виробляють гамети і диплоїдні зооспори, які плавають за допомогою одного джгутика.

Екологічне середовище існування і клітинна структура хітрид мають багато спільного з протистами. Хітриди зазвичай живуть у водному середовищі, хоча деякі види живуть на суші. Деякі види процвітають як паразити на рослині, комахи або земноводні (рис. \(\PageIndex\) ), а інші – сапроби. Хітрид вид Allomyces добре характеризується як експериментальний організм. Його репродуктивний цикл включає як безстатеву, так і статеву фази. Allomyces виробляє диплоїдні або гаплоїдні джгутикові зооспори в спорангії.

Малюнок \(\PageIndex\) : Хітрид Batrachochytrium dendrobatidis розглядається на цих світлих мікрофотографіях як прозорі сфери, що ростуть на (а) прісноводному членистоногих і (б) водоростях. Ця хітрида викликає шкірні захворювання у багатьох видів земноводних, що призводить до спаду та вимирання видів. (кредит: модифікація роботи Johnson ML, Speare R., CDC)

Зигомікота: кон’юговані гриби

Зигоміцети – відносно невелика група грибів, що належать до Phylum Zygomycota . До них відноситься звична хлібна цвіль, Rhizopus stolonifer, яка швидко розмножується на поверхнях хліба, фруктів і овочів. Більшість видів – сапроби, що живуть за рахунок гниючого органічного матеріалу; деякі з них є паразитами, особливо комахами. Зигоміцети відіграють чималу комерційну роль. Продукти обміну інших видів Rhizopus є проміжними продуктами в синтезі напівсинтетичних стероїдних гормонів.

Малюнок \(\PageIndex\) : Зигоміцети мають безстатеві та безстатеві життєві цикли. У статевому життєвому циклі плюс і мінус типи спарювання кон’югуються з утворенням зигоспорангія.

Зигоміцети мають слань коеноцитарних гіф, в яких ядра гаплоїдні, коли організм знаходиться в вегетативній стадії. Гриби зазвичай розмножуються безстатевим шляхом вироблення спорангіоспор (рис. \(\PageIndex\) ). Чорні кінчики хлібної цвілі – це набряклі спорангії, упаковані чорними спорами (рис. \(\PageIndex\) ). Коли суперечки висаджуються на відповідний субстрат, вони проростають і утворюють новий міцелій. Статеве розмноження починається тоді, коли умови стають несприятливими. Два протилежні спаровуються штами (тип + та тип —) повинні знаходитися в безпосередній близькості для вироблення гаметангії з гіф та плавлення, що призводить до каріогамії. Диплоїдні зигоспори , що розвиваються, мають товсті шари, які захищають їх від висихання та інших небезпек. Вони можуть залишатися в стані спокою, поки умови навколишнього середовища не стануть сприятливими. Коли зигоспора проростає, вона піддається мейозу і виробляє гаплоїдні спори, які, в свою чергу, переростуть в новий організм. Ця форма статевого розмноження у грибів називається кон’югацією (хоча вона помітно відрізняється від кон’югації у бактерій і протестів), породжуючи назву «кон’юговані гриби».

Малюнок \(\PageIndex\) : Спорангії ростуть на кінці стебел, які виглядають як (а) білий пух, помічений на цій хлібній цвілі, Rhizopus stolonifer. (б) кінчики хлібної цвілі – спорангія, що містить спорони. (Кредит б: модифікація роботи «polandeze» /Flickr)

Ascomycota: Мішкові гриби

Більшість відомих грибів належать до Phylum Ascomycota , який характеризується утворенням аскуса (множини, аски), мішкоподібної структури, яка містить гаплоїдні аскоспори. Багато аскоміцети мають комерційне значення. Деякі відіграють корисну роль, наприклад, дріжджі, що використовуються у випічці, пивоварінні та бродінні вина, а також трюфелі та зморшки, які проводяться як делікатеси для гурманів. Aspergillus oryzae використовується в бродінні рису для отримання саке. Інші аскоміцети паразитують на рослині і тварині, в тому числі і на людях. Наприклад, грибкова пневмонія становить значну загрозу для хворих на СНІД, у яких порушена імунна система. Аскоміцети не тільки заражають і знищують сільськогосподарські культури безпосередньо; вони також виробляють отруйні вторинні метаболіти, які роблять посіви непридатними для споживання. Нитчасті аскоміцети виробляють гіфи, розділені перфорованими перегородками, дозволяючи перетікати цитоплазму з однієї клітини в іншу. Конідії і аски, які використовуються відповідно для безстатевих і статевих репродукцій, зазвичай відокремлюються від вегетативних гіф блокованими (неперфорованими) перегородками.

Безстатеве розмноження часте і передбачає вироблення конідіофорів, які виділяють гаплоїдні конідіоспори (рис. \(\PageIndex\) ). Статеве розмноження починається з розвитку спеціальних гіф або з одного з двох видів спарованих штамів (рис. \(\PageIndex\) ). «Чоловічий» штам виробляє антеридій і «жіночий» штам виробляє аскогоній. При заплідненні антеридій і аскогоній поєднуються в плазмогамії без ядерного синтезу. Виникають особливі аскогенні гіфи, при яких мігрують пари ядер: одне з «чоловічого» штаму і одне з «жіночого» штаму. У кожному аску дві і більше гаплоїдних аскоспор зливають свої ядра при каріогамії. Під час статевого розмноження тисячі аски заповнюють плодове тіло під назвою аскокарп . Диплоїдне ядро породжує гаплоїдні ядра шляхом мейозу. Потім аскоспори вивільняються, проростають і утворюють гіфи, які поширюються в навколишньому середовищі і запускають нову міцелію (рис. \(\PageIndex\) ).

Малюнок \(\PageIndex\) : Життєвий цикл аскоміцета характеризується виробленням аски під час статевої фази. Гаплоїдна фаза – переважна фаза життєвого циклу.

Яке з наведених нижче тверджень вірно?

  1. Дікаріотичний аскус, який утворюється у аскокарпа, піддається каріогамії, мейозу та мітозу, утворюючи вісім аскоспор.
  2. Диплоїдний аскус, який утворюється у аскокарпа, піддається каріогамії, мейозу та мітозу, утворюючи вісім аскоспор.
  3. Гаплоїдна зигота, яка утворюється в аскокарпі, піддається каріогамії, мейозу та мітозу, утворюючи вісім аскоспор.
  4. Дикаріотичний аскус, який утворюється у аскокарпа, піддається плазмогамії, мейозу та мітозу, утворюючи вісім аскоспор.

Малюнок \(\PageIndex<5>\) : Мікрофотографія яскравого поля світла показує, що аскоспори звільняються від asci в грибі Talaromyces flavus var. флавус. (кредит: модифікація роботи доктора Люсіль Георг, CDC; дані шкали від Метта Рассела)

Базидіомікота: Клубні гриби

Гриби в Phylum Basidiomycota легко впізнавані під світловим мікроскопом за їх клубноподібними плодовими тілами, які називаються базидіями (сингулярні, базидіум ), які є набряклою термінальною клітиною гіфи. Базидії, які є репродуктивними органами цих грибів, часто містяться в звичному грибі, який зазвичай спостерігається на полах після дощу, на полицях супермаркетів та росте на вашому газоні (рис. \(\PageIndex\) ). Ці грибоподібні базидіоміцети іноді називають «зябровими грибами» через наявність гільзоподібних структур на нижній стороні капелюшка. «Зябра» – це фактично ущільнені гіфи, на яких переносяться базидії. До цієї групи також відноситься шельфовий гриб, який чіпляється за кору дерев немов невеликі полки. Крім того, до базидіомікоти відносяться сажки і іржі, які є важливими збудниками рослин; поганки, поличні гриби, укладені на стовбурах дерев. Більшість їстівних грибів належать до Phylum Basidiomycota; однак деякі базидіоміцети виробляють смертельні токсини. Наприклад, Cryptococcus neoformans викликає важкі захворювання дихальних шляхів.

Малюнок \(\PageIndex\) : Плодові тіла базидіоміцета утворюють на лузі кільце, яке прийнято називати «казковим кільцем». Найвідоміший казковий кільцевий гриб має наукову назву Marasmius oreades. Тіло цього гриба, його міцелій, знаходиться під землею і виростає назовні по колу. У міру зростання міцелій виснажує грунт азоту, змушуючи міцелію відростати від центру і призводить до «казкового кільця» плодових тіл, де є достатній ґрунтовий азот. (Кредит: «Обрізані кола» /Вікіпедія Вікісховище)]

Життєвий цикл базидіоміцетів включає чергування поколінь (рис. \(\PageIndex\) ). Спори, як правило, виробляються шляхом статевого розмноження, а не безстатевого розмноження. Клубоподібний базидій несе суперечки, звані базидіоспорами. У базидії зливаються ядра двох різних спарованих штамів (каріогамія), породжуючи диплоїдну зиготу, яка потім піддається мейозу. Гаплоїдні ядра мігрують у базидіоспори, які проростають і генерують монокаріотичні гіфи. Міцелій, що призводить до цього, називається первинним міцелієм. Міцелії різних спарованих штамів можуть об’єднувати і виробляти вторинний міцелій, який містить гаплоїдні ядра двох різних спарованих штамів. Це дикаріотична стадія життєвого циклу basidiomyces і вона є домінуючою стадією. Зрештою, вторинний міцелій породжує базидіокарпа , який є плодовим тілом, яке виступає з землі – це те, що ми думаємо про гриб. Базидіокарп несе розвиваються базидії на зябрах під капелюшком.

Малюнок \(\PageIndex\) : Життєвий цикл базидіоміцета чергує генерацію з тривалою стадією, в якій в гіфах присутні два ядра (дикаріон).

Яке з наведених нижче тверджень вірно?

  1. Базидіум – це плодове тіло грибоутворюючого гриба, і він утворює чотири базидіокарпа.
  2. Результатом кроку плазмогамії є чотири базидіоспори.
  3. Каріогамія призводить безпосередньо до утворення міцелії.
  4. Базидіокарп – плодове тіло грибоутворюючого гриба.

Безстатеві аскомікота і базидіомікота

Недосконалі гриби – ті, які не відображають статевої фази, використовують для класифікації у формі Phylum Deuteromycota , класифікаційна група, яка більше не використовується в сучасній, постійно розвивається класифікації організмів. Хоча Deuteromycota використовується як класифікаційна група, недавній молекулярний аналіз показав, що члени, класифіковані в цій групі, належать до класифікацій Ascomycota або Basidiomycota. Оскільки вони не володіють статевими структурами, які використовуються для класифікації інших грибів, вони менш добре описані в порівнянні з іншими членами. Більшість членів живуть на суші, за кількома водними винятками. Вони утворюють видимі міцелії з нечітким зовнішнім виглядом і широко відомі як цвіль .

Розмноження грибів цієї групи строго безстатеве і відбувається здебільшого шляхом вироблення безстатевих конідіоспор (рис. \(\PageIndex\) ). Деякі гіфи можуть рекомбінувати і утворювати гетерокаріотичні гіфи. Відомо, що генетична рекомбінація відбувається між різними ядрами.

Малюнок \(\PageIndex\) : Aspergillus niger – це безстатево розмножується гриб (phylum Ascomycota), який зазвичай зустрічається як харчовий забруднювач. Сферична структура в цій світловій мікрофотографії – це конідіофор. (кредит: модифікація роботи доктора Люсіль Георг, CDC; дані шкали від Метта Рассела)

Гриби цієї групи мають великий вплив на повсякденне життя людини. Харчова промисловість спирається на них для дозрівання деяких сирів. Блакитні прожилки в сирі Рокфор і біла скоринка на камамбер є результатом росту грибів. Антибіотик пеніцилін спочатку був виявлений на зарослої пластини Петрі, на якій колонія грибів Penicillium вбила навколишній її ріст бактерій. Інші гриби цієї групи викликають серйозні захворювання, або безпосередньо як паразити (які заражають як рослини, так і людини), або як виробники сильнодіючих токсичних сполук, як це видно в афлатоксинів, що виділяються грибами роду Aspergillus.

гломеромікота

Glomeromycota – це нещодавно створений філум, який включає близько 230 видів, які живуть у тісному зв’язку з корінням дерев. Викопні записи свідчать про те, що дерева та їх кореневі симбіонти мають довгу еволюційну історію. Виявляється, що всі члени цього сімейства утворюють арбускулярну мікоризу : гіфи взаємодіють з кореневими клітинами, утворюючи взаємовигідну асоціацію, де рослини постачають грибу джерелом вуглецю та енергією у вигляді вуглеводів, а гриб постачає необхідні мінерали з грунт до рослини.

Гломероміцети не розмножуються статевим шляхом і не виживають без наявності коренів рослин. Хоча вони мають коеноцитарні гіфи, як у зигоміцетів, вони не утворюють зигоспори. Аналіз ДНК показує, що всі гломероміцети, ймовірно, походять від загального предка, що робить їх монофілетичним родом.

Резюме

Хітридіомікоти (хітриди) вважаються найбільш примітивною групою грибів. Вони в основному водні, і їх гамети є єдиними грибковими клітинами, які, як відомо, мають джгутики. Вони розмножуються як статевим, так і безстатевим шляхом; безстатеві спори називаються зооспорами. Зигомікоти (кон’юговані гриби) виробляють неперегородкові гіфи з безліччю ядер. Їх гіфи зливаються під час статевого розмноження, утворюючи зигоспору в зигоспорангії. Ascomycota (мішечкові гриби) утворюють спори в мішечках, званих asci під час статевого розмноження. Безстатеве розмноження – найпоширеніша їх форма розмноження. Basidiomycota (клубні гриби) виробляють ефектні плодові тіла, які містять базидії у вигляді клубів. Спори зберігаються в базидіях. Більшість звичних грибів належать саме до цього поділу. Гриби, які не мають відомого статевого циклу, були класифіковані за формою Phylum Deuteromycota, яку справжня класифікація ставить в філу Ascomycota і Basidiomycota. Гломеромікоти утворюють тісні асоціації (звані мікоризою) з корінням рослин.

Мистецькі зв’язки

Малюнок \(\PageIndex\) : Яке з наведених нижче тверджень вірно?

  1. Дікаріотичний аскус, який утворюється у аскокарпа, піддається каріогамії, мейозу та мітозу, утворюючи вісім аскоспор.
  2. Диплоїдний аскус, який утворюється у аскокарпа, піддається каріогамії, мейозу та мітозу, утворюючи вісім аскоспор.
  3. Гаплоїдна зигота, яка утворюється в аскокарпі, піддається каріогамії, мейозу та мітозу, утворюючи вісім аскоспор.
  4. Дикаріотичний аскус, який утворюється у аскокарпа, піддається плазмогамії, мейозу та мітозу, утворюючи вісім аскоспор.

Малюнок \(\PageIndex\) : Яке з наведених нижче тверджень вірно?

  1. Базидіум – це плодове тіло грибоутворюючого гриба, і він утворює чотири базидіокарпа.
  2. Результатом кроку плазмогамії є чотири базидіоспори.
  3. Каріогамія призводить безпосередньо до утворення міцелії.
  4. Базидіокарп – плодове тіло грибоутворюючого гриба.

Глосарій

Арбускулярна мікориза мікоризи зазвичай включають гломероміцети, в яких грибкові гіфи проникають через клітинні стінки клітин кореня рослин (але не клітинні мембрани) аскокарп плодове тіло аскоміцетов Аскомікота (також, мішкові гриби) філум грибів, які зберігають спори в мішку, який називається ascus базидіокарп плодове тіло, яке виступає з землі і несе базидії базидіомікота (також клубні гриби) phylum грибів, які виробляють клубоподібні структури (базидії), що містять спори базидій клабовидне плодове тіло базидіоміцетів Хітридіомікота (Також хітриди) примітивні філум грибів, які живуть у воді і виробляють гамети з джгутиками дейтеромікота колишня форма грибів, які не мають відомого статевого репродуктивного циклу (в даний час члени двох філ: Ascomycota і Basidiomycota) ектомікориза мікоризи, при яких грибкові гіфи не проникають в кореневі клітини рослини гломеромікота філум грибів, що формують симбіотичні зв’язки з корінням дерев цвіль клубок видимої міцелії з нечітким зовнішнім виглядом зигомікота (Також кон’юговані гриби) філум грибів, які утворюють зиготу, що міститься в зигоспорі зигоспора структура з товстою клітинною стінкою, яка містить зиготу в зигоміцетах